Евіанська конференція – перша міжнародна ініціатива президента Ф. Рузвельта з допомоги політичним біженцям

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Евіанська конференція - перша міжнародна ініціатива президента Ф. Рузвельта з допомоги політичним біженцям

евіанський конференція політичний вигнанець

Цьогоріч виповнилося вісімдесят років від моменту проведення у липні 1938 р. Евіанської конференції - однієї зі спроб західного світу надати допомогу особам, що постраждали або могли постраждати від переслідувань за політичними мотивами у нацистській Німеччині. Майже одразу нове керівництво країни розпочало проводити ксенофобську політику, тож однією з найбільш вразливих груп стали євреї, яких змушували залишити власні місця проживання за політичними мотивами.

Питання координування зусиль міжнародної спільноти для надання допомоги біженцяму своїх працях висвітлювали Х. Саллінен [16], Т Сйоберг [17], Д. Віман [27], Р. Бартроп [1], А. Ліхтман [3], Е. Есторік [2], Н. Года [6]. Дана стаття через призму аналізу документів та праць істориків переслідує мету встановлення ролі США у підготовці, проведенні та реалізації рішень Евіанської міжнародної конференції.

У другій половині 1930-х рр. американська зовнішня політика, попри інше бачення Білого Дому, продовжувала розвиватися у руслі ізоляціонізму та нейтивізму. Каталізатором до посилення американської активності у питаннях участі в європейських справах стало безперешкодне перекроювання А. Гітлером кордонів та здійснений ним у березні 1938 р. демонтаж австрійської державності шляхом анексії країни. Через шість днів після здійснення Аншлюсу Ф. Рузвельт скликав свій Кабінет. На урядовому засіданні 18 березня обговорювалися можливості надання допомоги громадянам Австрії, що в силу нових обставин опинилися під нацистським диктатом. 22 березня міністр фінансів Г. Моргентау-молодший та заступник голови Держдепу С. Веллес підготували для Ф. Рузвельта меморандум щодо скликання міжнародної конференції з метою створення нової організації допомоги політичним біженцям. На його підставі, вже 24 березня Кордел Халл розіслав запрошення до країн Європи та Латинської Америки.

Для американської та світової громадськості нова гуманітарна ініціатива стала відомою після того, як 25 березня 1938 р. на прес-конференції в фундації Ворм-Спрінгз (штат Джорджія) Президент проголосив початок нової політики стосовно біженців. Окрім євреїв, Рузвельт сподівався поширити допомогу на інші категорії осіб, переслідуваних через політичні мотиви (іспанських лоялістів, німецьких католиків та лютеран) [9, р. 90]. Занепокоєння американського очільника не були безпідставними, адже того ж дня А. Гітлер під час виступу в Кенігсберзі, підсумовуючи анексію Австрії, заявив про своє задоволення від факту масової єврейської міграції. Також він повідомив, що у разі готовності країн «на практиці продемонструвати свої симпатії» до євреїв та прийняти їх, зі свого боку може «посадити цих злочинців на борт розкішних кораблів» [11, р. 477-481].

У науковців та публіцистів існують різні погляди на мотиви, які зумовили Ф. Рузвельта виступити з допомоговими ініціативами наприкінці березня 1938 р. Так, шведський дослідник Т. Сойберг вважав, що американський лідер підтримував теорію позитивного впливу дозованої міграції на розвиток економіки та міг використати тему біженців для громадського тиску на Конгрес [17, р. 40]. Також, Т Сйоберг вказував, що не останню роль в ухваленні рішення зіграв резонанс від публікацій журналістки Д. Томпсон [22; 23] та спілкування з єврейським громадським діячем С. Вайзом. Проголошення Евіанської зустрічі називають одним зі способів обійти ізоляціоністські настрої та легальним приводом повернутися у «велику гру». Це давало змогу США координувати зовнішньополітичні зусилля з латиноамериканськими країнами та європейськими партнерами. Іноді звучать не зовсім обґрунтовані пояснення стосовно прагнення Ф. Рузвельта таким чином підняти свій рейтинг у зв'язку із бажанням йти на третій президентській термін.

Сам Ф. Рузвельт 13 жовтня 1939 р. виступаючи перед делегатами Вашингтонського засідання Виконкому МКБ, пояснював, що вже у березні 1938 р. стала зрозумілою неможливість здійснення допомогових акцій виключно силами приватних структур. Окрім того, невпорядкований виїзд великої кількості людей міг призвести до виникнення хаосу, що викликало посилення антиміграційних законів у багатьох країнах. За цих обставин та пам'ятаючи, що США розбудовувалися силами іноземних мігрантів, американський лідер взяв на себе ініціативу скликання Евіанської конференції [15, р. 3].

Для аналітичного забезпечення реалізації обраного курсу, 13 квітня Ф. Рузвельт створив з представників громадськості та урядових експертів Президентський дорадчий комітет з питань політичних біженців. Його головою став колишній комісар Ліги Націй з питань німецьких біженців Джеймс МакДонлад. Дещо раніше він, у своєму «Листі про відставку», написаному 27 грудня 1935 р., попереджав про загрозу виникнення міграційної кризи у короткотерміновій перспективі [10]. Такий прогноз американець дав у зв'язку з прийняттям в Німеччині дискримінаційних «Нюрнберзьких расових законів». Ухвалені 15 вересня 1935 р. закони «Про громадянина Райху» та «Про охорону німецької крові та німецької честі» позбавляли євреїв громадянських прав. МакДоналд вимагав від Ліги Націй взяти відповідальність за долю біженців, створити постійно діючі допомогові структури зі стабільним фінансуванням. Детальний аналіз німецького антисемітського законодавства та прогнозування потенційних гуманітарних загроз, разом із заявою про відставку, адресувався генсеку Ліги Націй Жозефу Авенолю. Останній, згодом став одним із символів політики «умиротворення» та був відомий тим, що замість покарання агресорів вживав заходи до їх повернення (Німеччина та Японія) чи утримання (у випадку з Італією) в організації.

Напередодні від'їзду у складі американської делегації до Евіану, Д. МакДоналд 23 червня 1938 р. дав прес-конференцію. На ній він повідомив про надзвичайну складність зміни американських міграційних законів. Підтримуючи президентські ініціативи, він просив розглядати проблеми дискримінаційного переслідування не тільки євреїв, а й інших політичних біженців. Зокрема, він звернув увагу на існування потенційних загроз для австрійських католиків [12, р. 7]. Також, перед відкриттям конференції, 3 липня 1938 р. до Президента США звернулися учасники ХХХХІ щорічного з'їзду Сіоністської організації Америки, який пройшов у Детройті. Понад п'ятсот делегатів із сорока країн підтримали резолюцію, висунуту Абрахамом Голдбергом, в якій закликали учасників Евіанської допомогової конференції створити спеціальну комісію. Її роль, за задумом сіоністів, полягала у розвитку єврейських поселень в Палестині та перетворення останньої на головний осередок переселення єврейських біженців [28, р. 6-7].

Ще раніше, 26 квітня 1938 р. Рузвельт звернувся з листом до колишнього головного виконавчого директора USSteel Майрона Тейлора з проханням очолити американську делегацію та зайнятися організаційними питаннями щодо підготовки скликання міжнародної конференції. Окрім досвідченого бізнесмена до складу американської делегації увійшли: Джеймс

МакДоналд (голова Президентського дорадчого комітету з питань політичних біженців), Роберт Пелл (співробітник відділу європейських справ Державного департаменту США, експерт з питань роззброєння), Джордж Брандт (колишній голова Візового відділу Держдепу, технічний радник), Хейворд Гілл (секретар делегації, консул США у Женеві), Джордж Воррен (виконавчий секретар ПДКПБ). Пізніше, Д. Воррен згадував, що Ф. Рузвельт скликав Евіанську конференцію бо «якось реагувати на події у Європі було потрібно, але руки в Президента були зв'язані». За умови відсутності підтримки та розуміння з боку Конгресу, мова йшла про пошук інших форматів надання допомоги біженцям [26].

Під час підготовки заходу одним з найперших питань постала тема пошуку місця проведення конференції. Розглядалися варіанти обрання в ролі приймаючої сторони Бельгії або Швейцарії. Американці спочатку запропонували провести захід у Женеві, але швейцарці, врахувавши свою лояльність до базованих там же структур Ліги Націй та власної обмежувальної міграційної політики, не підтримали цю ідею. Також представники країни «вічного нейтралітету» побоювалися, що на їх території можуть розмістити якийсь з постійних органів, що мали створити за підсумками заходу [9, р. 74]. У кінцевому підсумку конференцію з питань допомоги політичним біженцям вирішили провести у французькому курортному місті Евіан - ле-Бен, що на березі Женевського озера.

Дипломатичну сторону організації заходу забезпечував Держсекретар США Корделл Халл. Його відомством розсилалися запрошення та здійснювалося листування з понад тридцятьма країнами з чотирьох різних континентів. Для забезпечення максимального представництва учасників запевнили, що їм не треба буде змінювати законодавство і нікого не будуть зобов'язувати збільшувати міграційні квоти. Так, Держдепом США було надіслано запрошення до двадцяти країн Латинської Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Домініканська республіка, Еквадор, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уругвай, Чилі), дев'яти європейських країн (Велика Британія, Бельгія, Данія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція) та до британських домініонів. Переважна більшість запрошених країн погодилися взяти участь в конференції. Щоправда, міністр закордонних справ Італії граф Галеаццо Чіано, заявив, що враховуючи політичну близькість з Німеччиною його країна не може «брати участь у будь-яких рухах, де турбуватимуться про ворогів фашизму та нацизму» [5, р. 741]. Представник Королівства Ісландія, що перебувало в особистій унії з Данією, висловлював жаль з приводу того, що не зможе долучитися до конференції [5, р. 753]. Уряд Сальвадору хоч підтвердив свою участь, проте так і не зміг призначити делегата [1; 6]. Британські домініони Австралія, Нова Зеландія та Канада долучилися до заходу, тоді як ПівденноАфриканський Союз надіслав спостерігача.

Радянський посол у США О. Трояновський виявив стурбованість, чи не призведе ініціатива Рузвельта до надання американцями притулку російським білоемігрантам або троцькістам, на що одержав запевнення держсекретаря Халла що допомога стосуватиметься винятково переслідуваних в Австрії та Німеччині євреїв, католиків і протестантів [5, р. 742]. З іншого боку, міністр закордонних справ Румунії Ніколае Петреску-Комнен у розмові з американським послом Франкліном Гюнтером заявив, що його країна висловлює щире захоплення з приводу американських задумів, та в свою чергу запропонував поширити юрисдикцію конференції і на румунських євреїв. Також бухарестський можновладець запропонував створити у Швейцарії спеціальне бюро, що б вирішувало проблеми євреїв та інших політичних біженців, які походили з Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехословаччини та Румунії [5, р. 742].

Принциповою позицією організаторів конференції була координація своєї діяльності з Лігою Націй, тож до Евіану запросили голову Нансенівського міжнародного офісу для біженців норвежця Міхаеля Хансона, Верховного комісара Ліги Націй у справах німецьких біженців британця Ніла Малколма, голову Міжнародної організації праці Джона Вінанта, генсека Ліги Націй Жозефа Авеноля [24, р. 4].

Взагалі до участі у конференції американці не запросили Німеччину, Японію, СРСР, Чехословаччину, Іспанію, Туреччину, Югославію, Фінляндію, Болгарію та деякі інші держави. Не запрошені на захід Польща, Угорщина та Румунія надіслали своїх спостерігачів. Варто зазначати, що до організаторів конференції надходили прохання стосовно участі в заході від країн, яких не розглядали у якості потенційних учасників (Люксембург та Ірландія), однак їм було офіційно відмовлено. Американські дипломати пояснювали цей крок відсутністю в зазначених країн умов для прийому біженців [5, р. 751]. Попри відмову, ірландці надіслали повторне звернення, мотивуючи його здатністю проводити самостійну зовнішню політику та можливістю надати допомогу «німецькомовним біженцям» та одержали офіційне запрошення [13, р. 29]. Проаналізувавши склад учасників Евіанського зібрання, можна підсумувати, що при запрошенні тієї чи іншої країни США орієнтувалися на свою дипломатичну мережу та характер двосторонніх відносин. До того ж, американською стороною переслідувалася мета поєднання зусиль країн, що не входили до Ліги Націй. Серед учасників конференції окрім США (Сенат заблокував ратифікацію статуту 19 березня 1920 р.) до них належали: Бразилія (вийшла з Ліги Націй 14 червня 1926 р.), Чилі (вихід 14 травня 1938), Коста-Ріка (вийшла 22 січня 1925), Гватемала (вийшла 26 травня 1936), Гондурас (вийшов 10 липня 1936), Нікарагуа (вихід 27 червня 1936), Парагвай (вийшов 23 лютого 1935), Венесуела (вийшла вже під час проведення конференції - 12 липня 1938).

Варто відзначити, що організатори забезпечили солідне представництво громадських неурядових структур. До Евіану прибули делегати єврейських організацій з різних країн: Світова єврейська організація Агуда, Всесвітній єврейський альянс, Асоціація єврейських поселень, Джойнт, Бюро міжнародного співробітництва із захисту прав політичних біженців, Центральне бюро розселення німецьких євреїв, Центральний комітет з питань біженців з Німеччини, Дослідницький центр вирішення проблем євреїв, Комітет допомоги жертвамантисемітизму вНімеччині, Комітетзпитань особливих єврейських інтересів, Міжнародний комітет з розселення біженців-інтелектуалів, Комітет захисту прав Ізраїлю в Центральній та Східній Європі, Комітет допомоги німецьким євреям, Рада німецького єврейства, Еміграційний дорадчий комітет, Федерація емігрантів з Австрії, Міжнародна федерація емігрантів з Німеччини, Єврейська територіалістська асоціація «Вільна земля», Організація сприяння мігрантам HICEM, Єврейська агенція для Палестини, Об'єднаний закордонний комітет Колегії представників британських євреїв та Англо-єврейської асоціації, Комітет з розвитку Великої єврейської колонізації, Спілка Ліги Націй, Нова сіоністська організація, Єврейська організація «Товариство ремісничої праці» (ORT), Єврейське товариство еміграції та колонізації Емколь, Світовий єврейський конгрес, Єврейська гуманітарна організація допомоги дітям OSE. Також до них долучилися американський, бельгійський, британський, французький, нідерландський та швейцарський католицькі комітети допомоги біженцям; Товариство захисту наук та досліджень; Королівський інститут міжнародних відносин (Chatham House); Асоціація німецьких науковців, які зіткнулися з труднощами за кордоном; Німецький комітет Квакерського товариства друзів; Міжнародний християнський комітет для неарійців; Швейцарський центр допомоги біженцям; Міжнародна міграційна служба; Міжнародна університетська служба. Окремо варто відзначити факт участі представника Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу. У день відкриття конференції виконавчий директор СРІ закликав учасників заходу максимально врахувати потреби політичних біженців та не обмежуватися допомогою заможним вигнанцям, звернувши увагу на переслідуваних соціалістів та діячів профспілкового руху [8]. Також для висвітлення перебігу конференції акредитувалося близько 200 журналістів.

З боку приймаючої сторони відповідальним за проведення конференції був колишній французький прем'єр та діючий міністр закордонних справ Жозеф Поль Бонкур (до відставки всього уряду в травні 1938 р.). Для основних заходів форуму було зарезервовано лакшарі готель «Royal». Упродовж дев'яти днів роботи конференції (6-15 липня 1938 р.) тут збиралися представники 32 країн та 39 громадських організацій.

Спочатку планувалося розмістити створювану на Евіанському зібранні організацію в Парижі та зробити генеральним секретарем американця [5, р. 753]. Названий пізніше «батьком Евіанської конференції», Майрон Тейлор не прийняв не себе цю місію, посилаючись на погіршення стану здоров'я. Почесним головою конференції став французький сенатор від Гваделупи, колишній посол у США, Анрі Беренже. Загалом же, за висловом дослідника Пола Бартропа тон на конференції задавала «велика трійка» - М. Тейлор, А. Беренже та лорд Вінтертон [1, р. 33].

Евіанський форум в американській дипломатичній переписці називається як «конференцією» (conference), так і «зустріччю» (meeting). У той же час, її почесний голова А. Беренже 5 липня на відкритті зібрання відзначив, що фактично йде мова про роботу Комітету, який за своїм змістом «не є міжнародною конференцією, міжнародним парламентом на зразок того, що збирається на іншому боці озера чи платформою для проголошення декларацій» [24, р. 17-19].

У свою чергу, керівник американської делегації Майрон Тейлор наголосив, що на порядку денному робити конференції стояли п'ять завдань, вирішення яких потребувало міжурядового схвалення довготривалої всеохоплюючої програми. Зокрема, за час роботи конференції варто було розглянути кроки по допомозі специфічній категорії мігрантів - політичним біженцям. Подруге, сформувати невідкладні заходи щодо прийому біженців у межах існуючих серед країн - учасниць законів та міграційних квот. Також піднімалася тема «спільної відповідальності багатьох» коли в конфіденційній обстановці мали обговорити готовність та обсяги прийому мігрантів іншими зацікавленими країнами. Особливу увагу мали звернути на забезпечення німецьких біженців загальновизнаними документами. Головним пунктом порядку денного конференції мало стати створення постійно діючого органу зі штаб-квартирою у Парижі, сподіваючись на згоду французького уряду. Також учасники конференції у підсумковій резолюції мали намітити «домашнє завдання» країнам-учасницям для розгляду цих питань вже на першому засіданні заснованої в Евіані структури [18, р. 22-27]. Також Тейлор виступив з критикою тогочасних допомогових акцій Ліги Націй, зазначивши, що «питаннями біженців треба займатися, а не ухвалювати резолюції» [17, р. 36].

Важливим моментом стало визначення правової юрисдикції діяльності створюваної організації. Так, головуючий А. Беренже вів мову про бездержавних осіб, тобто тих, «хто втратив національний статус (громадянство) у результаті революцій у різних країнах» [24, р. 17-19]. Натомість, представники американської делегації, за інструкціями з Держдепу, запропонували використовувати термін «політичні біженці», під яким розуміли «осіб, що бажають залишити Німеччину, а також тих, хто це вже зробив» [5, р. 748]. Також американці повідомили, що у США вже було об'єднано німецьку та австрійську міграційні квоти, що давало можливість прийняти в країні 27 370 осіб. Окрім того, вони ознайомили присутніх з матеріалами зведеної порівняльної таблиці міграційних квот по іншим 67 країнам та колоніям світу. Вказувалося, що кожна з них може щорічно приймати від п'ятдесяти (Філіппіни) до 65 721 (Велика Британія) осіб [21, р. 81-82]. Заповнення цих міграційних квот давало б можливість забезпечити притулком 151 473

вимушених мігрантів кожен рік. Що у свою чергу, могло б за декілька років зняти напруженість у питанні допомоги німецьким та австрійським політичним біженцям. Проте, американські пропозиції особливого ентузіазму в учасників конференції не викликали. Лейтмотив виступів більшості делегатів зводився з одного боку до визнання права біженців на притулок, а з іншого - на декларування відсутності можливостей для його реалізації в практично кожному окремо взятому випадку [13, р. 31-32]. Так, французький представник заявив, що сили країни вичерпано, а для біженців зроблено вже достатньо. Один із членів британської делегації висловив побоювання, що з пропозиціями вислання євреїв за кордон, у разі успішності Евіанських ініціатив, згодом можуть виступити Польща, Угорщина та Румунія.

Проте, не всі учасники конференції готові були відмовитися від надання притулку центральноєвропейським мігрантам. Справжній фурор викликала заява голови делегації та брата диктатора Домініканської республіки. 11 липня Вірджиліо Трухільйо на засіданні підкомітету повідомив про можливість прийняти в країні «багатьох біженців». Називалися цифри від десяти до ста тисяч осіб [20, р. 201]. Колумбійський представник заявив, що його країна і так відкрита для мігрантів, оскільки має ліберальне законодавство. Делегати від Австралії вели мову про розміщення до 15 тисяч мігрантів упродовж трьох років.

Очільник делегації Сполученого Королівства Лорд Вінтертон запропонував заснувати невеличку єврейську колонію в східній частині британської Африки - в Кенії [25, р. 30]. При цьому зауваживши, що після погодження з місцевою владою та експертної оцінки, поселення для біженців мали створити на викуплених у приватних власників землях.

Також робота конференції відбувалася на рівні сформованих підкомітетів. Підкомітет з Допомоги політичних біженцям, що прибули з Німеччини (включаючи Австрію) очолив міністр торгівлі та митниць Австралії Томас Волтер Вайт. До складу підкомітету увійшли представники Австралії, Бельгії, Коста-Ріки, Куби, Франції, Великої Британії, США, Мексики, Нікарагуа, Перу та Венесуели. Три засідання провів Технічний підкомітет, який очолив норвезький суддя М. Хансон. У його роботі участували делегати з Бразилії, Канади, Чилі, Великої Британії, США, Франції, Гаїті, Нідерландів та Швейцарії. На одному з засідань американський представник Д. Брандт взяв участь у обговоренні питання стосовно документів для бездержавних осіб та визнання посвідок особи для інших категорій біженців [19, р. 234-235].

За результатами роботи дипломатів 14 липня 1938 р. представниками усіх 32 країн - учасниць «Евіанської групи» було ухвалено підсумкову резолюцію [5, р. 755-757].У листі до американського Держдепу, М. Тейлор повідомляв, що Німеччини чинила економічний тиск на країни Латинської Америки, зокрема Колумбію, Венесуелу, Чилі, Уругвай та інших, з метою їх усунення від участі у пропонованих американцями проектах [5, р. 754-755]. Проте, за прийняття ухвали вдалося проголосувати одностайно.

За висловом голови американської делегації М. Тейлора напрацювання Евіану зводилися до трьох основних складників. По-перше, в стислий термін учасники саміту мали налагодити співпрацю у виробленні рішень, визначенні методичних принципів, створенні інструментарію щодо вирішення проблем міжнародних біженців. Надзвичайно цінним важелем реалізації попередніх напрацювань мали стати тристоронні переговори між країнами походження примусової (недобровільної) еміграції, країнами куди втікають біженці та країнами остаточного переселення (донорами та реципієнтами). Наступним, життєво важливим кроком, на думку дипломата зі США, було напрацювання схеми вирішення питання біженців («дорожньої карти»), знову ж таки використовуючи дипломатичні засоби у спілкуванні із зацікавленими сторонами.

Головним рішенням конференції стало створення постійно діючого органу у справах біженців. Варто зазначити, що на той час структури Ліги націй мали тимчасовий характер. Мандат Нансенівського офісу та Верховного комісара у справах німецьких біженців спливав 31 грудня 1938 р. [16, р. 283, 290]. Витвореною в Евіаніо організацією був Міжурядовий комітет з питань біженців (Intergovernmental Committee on Refugees). Перед «Евіанським комітетом» ставили завдання заміни хаотичної вимушеної міграції за політичними мотивами з Німеччини та Австрії на чітку схему, напрацьовану в переговорах з німецьким урядом. Іншим полем діяльності МКБ мали стати прямі переговори з країнами, що здатні надати притулок політичним біженцям з Центральної Європи. Керуючим органом МКБ визначили Виконавчий комітет (Директорат), до складу якого увійшли представники США (М. Тейлор), Великої Британії (лорд Вінтертон), Франції (А. Беренже), Нідерландів, Аргентини (М. Мальбран) та Бразилії (Х. Лобо, невдовзі відкликаний).

На першому засіданні, що розпочалося 3 серпня 1938 р. у Лондоні було обрано Голову, чотирьох заступників (представники США, Бразилії, Франції, Нідерландів) та директора організації, що мав би координувати їх зусилля. Першим головою МКБ став британець лорд Вінтертон, а першим директором - громадянин США Джордж Раблі. Він був колишнім юридичним радником американського посольства у Мехіко та мав репутацію кваліфікованого переговірника [17, р. 39]. У січні 1939 р. після виникнення проблем у переговорах з німецькою стороною був змушений подати у відставку. Його наступником став Верховний комісар з питань біженців сер Герберт Вільям Емерсон, який вирішив поєднувати дві посади. Таким чином реалізувався задум стосовно тіснішої співпраці МКБ з Лігою Націй. Можна констатувати, що Лондонське засідання «Евіанського комітету» пройшло вже не у повному складі. У роботі з'їзду МКБ взяли участь представники 25 країн. Делегати від Коста-Ріки, Гватемали, Болівії, Гаїті, Нікарагуа, Парагваю та Швейцарії до британської столиці не прибули.

Підсумки конференції зовсім по-різному були оцінені політиками, дослідниками та представниками громадськості. Ще напередодні заходу, американська журналістка Д. Томпсон застерігала від того, щоб реалізація «президентської акції» зупинилася на рівні пропагандистських декларацій і не стала «пактом Келлога для біженців». Висловлювалася надія, що «Рузвельтівська конференція», зможе виробити практичний план, з детально розробленими завданнями для усіх учасників [23, р. 94-95]. Сучасна дослідниця Р. Ягер позитивно оцінює «американську акцію», називаючи її «першим кроком міжнародної співпраці щодо єврейських біженців» [5; 7]. Високо оцінили ініціативи Ф. Рузвельта і представники американської єврейської діаспори. Так, наприкінці 1938 р. Президента США було відзначено американською єврейською медаллю доброї волі за пропагування кращого розуміння між євреями та християнами, зусилля гуманного вирішення єврейської кризи, ініціативу проведення Евіанської конференції, спрямованої на допомогу біженцям Центральної Європи [14, р. 5].

З іншого боку, вже під час проведення конференції одночасно надійшли діаметрально протилежні за своїм змістом звернення від представників сіоністських та арабських громадських організації стосовно єврейської міграції до Палестини. Оскільки на конференції «близькосхідна тема» практично не розглядалася, значна частина єврейських громадських діячів і науковців пов'язує її з «нікому не потрібними біженцями» та «закритими кордонами», в цілому оцінюючи її як «провальну». Єврейська спільнота емоційно та не надто схвально сприйняла підсумки роботи конференції. Евіан називають «зеленим світлом для геноциду» (А. Шоу), «підготовчою сценою для трагедії», «фарсом» (Г. Іонкіс), «фіаско» та «американсько-британською змовою» (В. Перл). Учасниця конференції в статусі спостерігача від Палестини Г Меїр згадувала, що «в Евіані справа так і закінчилася пустими фразами».

Оцінюючи підсумки конференції, фінський дослідник Х. Саллінен, виділив помилки допущені організаторами. Так, вирішувати проблеми біженців повинні були запрошені країни, що б могли надати тимчасовий або постійний притулок біженцям, тоді як країни звідки вони походили не були запрошені [16, р. 293]. Один з членів американської делегації Д. Воррен не вважав, що конференція була цілком невдалою. Серед чинників, що спричинили проблемні моменти в Евіані він називав наслідки Великої депресії, яку гостро переживали Латиноамериканські країни. Значні проблеми із внутрішньою зайнятістю спричинили неготовність їх урядів приймати в себе велику кількість мігрантів [26]. Ірландський дослідник С. О'Коннор висловив думку, що відмову прийняти у себе додаткових біженців можна пояснити відсутністю дієвої координації та взаємної довіри. За таких обставин кожна країн - учасниць побоювалася одноосібно прийняти на себе весь наплив мігрантів [13, р. 31].

Станом реалізації «Евіанських ініціатив» лишився незадоволений їх ідейний натхненних Ф. Рузвельт. У листі до М. Тейлора, 28 листопада 1938 р. він писав, що великою проблемою є дефіцит видимих результатів діяльності Евіанського комітету. Американський лідер чітко визначив коло проблем, які не вдалося вирішити МКБ за перші чотири місяці роботи. Серед них: відсутність двосторонніх переговорів з німцями щодо практичних напрацювань з вирішення питання біженців. Найгострішою темою бачився пошук потенційних місць притулку. Враховуючи базування штаб-квартири організації в Лондоні, перемовини з Великою Британією та її домініонами називалися пріоритетними. По можливості, рекомендувалося залучити європейські країни, що мали заморські володіння [4, р. 1-4].

Отже, скликавши Евіанську конференцію, президент Ф. Рузвельт керувався гуманітарними мотивами й спробував віднайти нові дієві рецепти допомоги особам, переслідуваним у нацистській Німеччині з релігійних або політичних мотивів. Запропонований формат вирішення європейської кризи біженців породив завищені очікування, особливо серед єврейської громадськості, що і сьогодні призводить до суперечливих оцінок роботи форуму. Евіан став серйозним зовнішньополітичним кроком США, спрямованим на формування міжнародної системи опіки над біженцями. За планами, реалізація намічених допомогових заходів, могла розтягнутися на декілька років, та фактично була зірвана початком Другої світової війни. Також варто констатувати, що не дивлячись на активну дипломатичну діяльність, американським дипломатам не вдалося залучити учасників конференції до негайного вирішення проблем біженців, як це задумувалося організаторами. Перспективним напрямом наукової розробки даної теми бачиться дослідження реалізації рішень Евіанської конференції у контексті діяльності Держдепу США.

Список використаних джерел

1. Bartrop, PR., 2018. `The Evian Conference of 1938 and the Jewish Refugee Crisis', Cham: Palgrave Macmilan, 128 p.

2. Estorick, E., 1939. `The Evian Conference and the Intergovernmental Committee'. The Annals of the American Academy of Political and Social Science, №203 (Refugees), p. 136-141.

3. `FDR and the Jews', 2013. Breitman, R., Lichtman, AJ., Cambridge: The Belknap Press of Harvard University Press, 464 p.

4. `FDR's letter to M. Taylor', November 28, 1938. Evian Intergovernmental Committee Conference. Folder 1, June - November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists ofthe Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

5. `Foreign relations of the United States in 1938'. Noble, BG., Perkins, ER., Nuermberger, GA. (eds.). Volume I. General, Washington: United States Government Printing Office, 1008 p.

6. Goda, N., 2013. `The Holocaust: Europe, the World, and the Jews 1918-1945', Boston: Pearson, 400 p.

7. Jaeger, R., 2016. `Closed doors: America and the 1938-1940. Refugee Crisis', Delaware: University of Delaware, 58 p.

8. Kelemen, P., 1996. `In the Name of Socialism: Zionism and European Social Democracy in the Inter-War Years', International Review of Social History, Volume 41, Issue 3, p. 331-350.

9. Laffer, DR., 2011. `The Jewish Trail of Tears. The Evian Conference of 1938', Tampa: College of Arts and Sciences University of South Florida, 397 p.

10. McDonald, JG., 1935. `Letter of Resignation of James G. McDonald, High Commissioner for Refugees (Jews and other) coming from Germany, addressed to the Secretary General of the League of Nations. With an Annex containing an analysis of the measures in Germany against «Non-Aryans», and of their effects in creating refugees', London: Headley Brothers, 34 p.

11. `My New Order. A Collection of Speeches by Adolph Hitler', 1973, De Roussy de Sales, R (ed.), New York, Octagon Books, 1008 p.

12. `Net German Immigration to U.S. 7,000 in 4 Years, McDonald Declares', 1938, June 24. Jewish Telegraphic Agency. Daily News Bulletin, Vol.V, №71, p. 7.

13. O'Connor, S., 2017. `Irish Government Policy and Public Opinion towards German-Speaking Refugees, 1933-1943', Newcastle upon Tyne: Cambridge Scholars Publishing, 320 p.

14. `Roosevelt Named to Receive American Hebrew's Good Will Medal', 1938, December 23. Jewish Telegraphic Agency. Daily News Bulletin, Vol.V, №19, p. 5.

15. `Roosevelt Urges Early Settlement of 200,000 Exiles to `clear Decks' for War Refugees', 1939, October 13. Jewish Telegraphic Agency. Daily News Bulletin, Vol.VI, №57, p. 3.

16. Sallinen, H., 2013. `Intergovernmental advocates of refugees. The Refugee Policy of the League of Nations and the International Labour Organization in the 1920s and 1930', Academic dissertation, Helsinki: University of Helsinki, 406 p.

17. Sjoberg, T., 1991. `The Powers and the Persecuted. The Refugee Problem in the Intergovernmental Committee on Refugees (IGCR), 1938-1947', Lund: Lund University Press, 260 p.

`Speech by M. Taylor', 1938. Verbatim report of the first meeting (public), held on Wednesday, July 6. Evian IntergovernmentalCommittee Conference. Folder 1, June-November 1938. Myron C.

Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

18. `Statement by Mr. G.L. Brandt, delegate of the United States of America. Technical sub-committee. Intergovernmental Committee. Evian, July 11'. 1938. Evian Intergovernmental Committee Conference. Folder 1, June-November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

19. `Statement by the delegation of the Dominican Republic. Evian, July 11'. 1938. Evian Intergovernmental Committee Conference. Folder 1, June-November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

20. `Statement of details regarding the number and the type of immigrants which the Government of the United States is prepared to receive under its existing laws and practices. Evian, July 8'. 1938.

Evian Intergovernmental Committee Conference. Folder 1, June-

November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

21. Thompson, D., 1938. `Refugees: a world problem', Foreign Affairs, Vol.16, №3, p. 375-387.

22. Thompson, D., 1938. `Refugees: anarchy or organization?'

New York: Random House, 125 p.

23. `Verbatim report of the first meeting (public), held on Wednesday, July 6'. 1938. Evian Intergovernmental Committee Conference. Folder 1, June-November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

24. `Verbatim report of the Sixth Meeting (Public) held on Friday,

July 15'. 1938. Evian Intergovernmental Committee Conference.

Folder 1, June-November 1938. Myron C. Taylor Papers. Archivists of the Franklin D. Roosevelt Library and Museum, New York.

25. Warren, G., 1972. `Oral History Interview with George L. Warren on 10^th November 1972', Washington [Interviewed by Richard D. McKinzie], 28 p.

26. Wyman, DS., 1968. `Paper walls America and the refugee crisis, 1938-1941', Amherst: University of Massachusetts Press, 306 p.

Размещено на Allbest.ru