Українські партії в австро-угорській імперії: історіографія (1919 - 1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Українські партії в австро-угорській імперії: історіографія (1919 - 1939 рр.)

Колесник В.Ф., доктор історичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Могильний Л.П., доктор історичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)



На основі праць, які з'явилися у 1919-1939 рр., розкривається зміст міжвоєнного періоду історіографії українських політичних партій в Австро-Угорщині. Крім публікацій колишніх українських партійних і громадських діячів підавстрійської України, науковців української діаспори, частково здійснено історіографічний аналіз робіт польських та румунських авторів, виокремлено їхні концептуальні особливості. У статті зазначається, що історики радянської України практично майже не зверталися до історії партійного руху в підавстрійській Галичині, що зумовлювалося боротьбою сталінського режиму проти так званого українського буржуазного націоналізму, а їхні епізодичні сюжети з означеної тематики базувалися лише на безпідставній і огульній критиці на основі методології марксизму-ленінізму українського партійного руху.

Ключові слова: історіографія, наукові праці, історична наука, українські партії, дослідження, Австро-Угорщина.



The article deals with the interwar period of the historiography of the Ukrainian political parties in Austria-Hungary on the basis of the publications that appeared during 1919-1939.

In the research, a historiographic analysis covers the works of the Polish and Romanian researchers as well as the former Ukrainian political and public figures, who worked in Ukraine under Austrian rule, and the scientists of the Ukrainian diaspora.

The historians of Soviet Ukraine mainly ignored the history of the party movement in the Galicia under Austrian rule due to the Stalinist regime's struggle against the so-called Ukrainian bourgeois nationalism. As a result, episodic works on this subject featured groundless and general criticism, which was based on the methodology of Marxism-Leninism, of the Ukrainian party movement.

Keywords: historiography, scientific works, historical science, Ukrainian parties, research, Austro-Hungary.



Після розпаду СРСР і проголошення суверенітету України розпочався сучасний достатньо динамічний період в українській історіографії, який характеризується активним дослідженням історії українського партійного руху в Австро-Угорській та Російській імперіях. Власне, у вітчизняній історичній науці українська партійна тематика кінця ХІХ - початку ХХ ст. почала переживати своєрідний бум. Це зумовлено, насамперед,значною роллю партій у розвитку українського національного відродження, його політичної стадії. З іншого боку, українські партії у своїх програмах обґрунтовували не лише шляхи вирішення національного питання, а і зміни в політичному устрої та соціально-економічному житті суспільства. У своїй діяльності вони прагнули донести свої прагнення до широких мас та реалізувати, враховуючи конкретно-історичні умови та наявні можливості,свої програмні завданні, що викликає значний науковий інтерес.

На сьогодні накопичений величезний масив історичної літератури про українські політичні партії підавстрійської та підросійської України. А це, з свого боку, вимагає підготовки наукової роботи, присвяченої історіографії українських політичних партій в Австро-Угорській та Російській імперіях.

Повноцінна реалізація такого проекту, враховуючи дуже великий об'єм наявної наукової літератури, написаної в різні часи і з різних позицій, неоднакової за своїм змістом і характером, зі своїми тематичними, жанровими та конкретно-оціночними відмінностями, можлива в рамках спеціального комплексного дослідження. Враховуючи це, доцільно підготувати низку розвідок, присвячених історіографії українських партій Австро-Угорській та Російській імперіях в той чи інший період розвитку історичної науки, які прислугуються своєрідною науковою базою для узагальнюючого дослідження з означеної тематики

Мета означеної статті полягає в тому, щоб відтворити процес формування історичних знань про українські партії в Австро-Угорській імперії після її розпаду, тобто з1919 по 1939 рр.,коли західноукраїнські землі входили до складу трьох держав. Означені роки можна вважати окремим (міжвоєнним) періодом в тематичній історіографії, який має свої особливості.

На сьогодні уже здійснено перші спроби історіографічної оцінки наявних наукових розвідок. Необхідно зазначити, що історіографічні огляди, які є обов'язковими для кваліфікаційних праць, містяться в усіх кандидатських і докторських дисертаціях, присвячених суспільно-політичному життю, українському національному відродженню,утворенню та діяльності політичних партій на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., відомим партійним та громадським діячам означеного періоду [31;4; 46; 37, с. 12-17; 30].

Прямо чи дотично автори цих кваліфікаційних робіт аналізують наукову літературу з історії українських партій в Австро-Угорській імперії. Щоправда, рамки кваліфікаційних робіт, які мають свій предмет і об'єкт дослідження, свої наукові завдання, завжди обмежують можливості дослідників для повного, глибокого і всебічного історіографічного аналізу. Певною мірою це стосується і монографічних досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам українського суспільно-політичного руху, національного відродження, партійно-політичної історії кінця ХІХ ст. -1918 рр., в яких також присутні історіографічні огляди [28, с. 19-57; 12, с. 12-30].

Крім історіографічних оглядів у кваліфікаційних працях та монографіях, є низка спеціальних розвідок з тих чи інших аспектів історіографії українських політичних партій в Австро-Угорській імперії,з історіографії українського національного відродження початку ХХ ст. [16, с. 105-114; 32, с. 3-26; 25]. Але і вони за обсягом і змістом далеко не вичерпують цієї тематики.

Отже, незважаючи на безумовне значення наявних історіографічних розвідок, є наукова потреба у підготовці спеціальних праць, присвячених окремим історіографічним періодам в дослідженні історії утворення та діяльності українських партій в Австро-Угорщині. Такі розвідки створюють необхідні передумови для підготовки спеціальної роботи. яка б охоплювала весь спектр історіографії української партійно-політичної історії за часів Австро-Угорщини та Російської імперії.

Вагомим науковим доробком у дослідженні національно-політичної думки Східної Галичини, її партійних структур та суспільно-політичних процесів в Галичині в роки Першої світової війни є ґрунтовні, узагальнюючі праці одного з лідерів українського визвольного руху австрійського періоду К. Левицького [19; 20; 21]. У своїх роботах, що стали вдалим поєднанням наукової та мемуарної літератури, автор з енциклопедичною скурпульозністю на підставі залучення широкого кола джерел, за його переконанням, «без накиненої тенденції», предметно показав розвиток політичної думки галицьких українців, її трансформацію в практичну діяльність впливових партій краю. К. Левицький, враховуючи тогочасне становище української нації, висловив думку про те, що «українську націю може обновити і скріпити тільки внутрішня перемога здорової думки політичної, а ніколи закриваннє дійсності або пособлюваннє політичній спекуляції понад головами нації...» [19, с. 3].

В працях К. Левицького детально проаналізовано політичні платформи партійних угруповань Східної Галичини, їх найважливіші громадські акції з часу заснування і до 1918 р. Зокрема, показано, що на з'їзді 4-5 жовтня 1890 р. у Львові було ухвалено резолюцію, у якій обґрунтовувалась необхідність створення першої української політичної партії у Галичині та її назва. «Зваживши, що теперішні економічні, політичні і культурні потреби нашого простого народу і інтелігенції такі, що обі наші старі партії - народовська і москвофільська, - при своїх основах і цілях, не у стані заспокоїти тих потреб, ми русько-українські радикали, порозумілися приватно у днях 4 та 5 жовтня 1890 р. виступаємо отеє яко нова партія під назвою: Русько-українська радикальна партія». Назва «руська» вживалася для означення русинів-українців Галичини, «українська» вказувала на зв'язок з Україною, «радикальна» називалася тому, що, за словами К. Левицького, заявляла про своє прагнення до того, щоб «той корінь народу, робітні люди - мужики - був забезпечений від усякої шкоди визискування та кривди» [19, с. 24].

У галузі персоналістики його ж перу належали два випуски збірників, що містили нариси життєвого шляху визначних діячів громадсько-політичного руху, багатьох активістів українських партій Галичини і Буковини [22; 23].

У міжвоєнну добу дослідженням персоналій займався також колишній голова УСДП В. Темницький [38]. У своїй брошурі, виданій у Львові у зв'язку зі смертю М. Ганкевича, він зазначав, що історичне значення діяльності М. Ганкевича не можна локалізувати межами Галичини, вона має всеукраїнський вимір як у територіальному, так і в соціальному відношенні [38, с. 11]. Загалом праця В. Темницького містить значний фактологічний матеріал, але має публіцистичний характер і розкриває деякі важливі сторінки політичного життя та діяльності М. Ганкевича.

Дослідженню основних етапів розвитку національно-політичної думки та суспільного руху в Східній Галичині присвячено також праці М. Возняка, Ю. Охримовича, Я. Оршана [9; 27; 26]. Ю. Охримович у своєму дослідження детально аналізує передумови формування культурно-освітніх і політичних поглядів українців (українофільства, автономізму і самостійництва) на теренах України, відзначаючи значну роль діяльності духовенства, Кирило-Мефодіївського братства, творчості Т. Шевченка, суспільно-політичної і публіцистичної творчості М. Драгоманова.

Загалом міжвоєнне двадцятиріччя відзначається посиленим зверненням до історії та досвіду РУРП. В публікаціях А. Чернецького, К. Коберського [43, с. 61-71; 44, с. 61-62; 15] показано складний процес формування політичної ідеології радикалізму у краї, стисло проаналізовано програмні засади першої на українських землях партії - РУРП. На думку К. Коберського ослаблена розколом Українська радикальна партія на чолі з М. Павликом, Л. Бачинським, К. Трильовським втрачала свій вплив на суспільні процеси у Східній Галичині. Вихід з глибокої політичної та організаційної кризи радикали бачили у переході партії на ідейні засади національного демократичного соціалізму, пошуку міцної соціальної бази та свого місця у новій структурі українського політичного руху. На зразок західноєвропейських радикально-демократичних і соціалістичних течій РУРП прагнула спертись у першу чергу на незаможні верстви українського селянства. Вона продовжувала гостро виступати проти провідної ролі духовенства у суспільному житті, послідовно вела боротьбу проти панування польської шляхти та буржуазії [15, с. 109-110].

Першопочатки соціалістичного руху в Східній Галичині наприкінці XIX ст., його еволюція, ідейно-політичне становлення УСДП висвітлювалися в працях лідерів галицької соціал-демократії Л. Ганкевича і В. Левинського [10, с. 17-34; 11, с. 71-82; 17]. Л. Ганкевич у 1920 р. проаналізував і описав процес пошуку керівниками УСДП шляхів налагодження агітаційно-пропагандистської роботи у містах, зважаючи на те, що підтримка міськими жителями партії давала б змогу збільшити популярність партії і зміцнити її вплив на суспільні процеси. 12-13 червня 1907 р., зазначав автор, відбулася чергова партійна конференція, з основними доповідями на ній виступили представники самостійницької течії: В. Левинський (про політичні завдання партії), Л. Ганкевич (з проектом організаційного статуту). Головною ланкою в партії, згідно з новоприйнятим статутом, стали місцеві комітети; особлива увага приділялася створенню їх у містах. Перший такий комітет засновано 1907 р. у Львові, а 1909 р. вони уже діяли в 11 містах. Статут і надалі дозволяв подвійне членство в українській і польській соціал-демократичних партіях, але забороняв членам УСДП належати до несоціалістичних політичних організацій.

У статті С. Вітика, яка з'явилася у 1929 р., показано участь українських соціал-демократів в аграрному страйку у Галичині 1902 р., політичні стосунки УСДП з УНДП [8, с. 210-224].

Теоретичні праці з історії москвофільського політичного табору підготовлено М. Андрусяком [1; 2]. У них автор зробив вдалу спробу з'ясувати походження ідеалів москвофілів, їхні ідеологічні доктрини та політичну мотивацію їхньої тактичної лінії.

Деякі активні учасники революційних подій у своїх працях акцентували увагу на неузгоджених діях українських партій, неспроможності їх до об'єднання на «одній державницькій платформі», а при оцінці державотворчих процесів у Західній Україні не дотримувалися неупередженості, звинувачуючи підавстрійський партійно-політичний провід у консерватизмі (буржуазності), відсутності революційного радикалізму, з чим, власне, і пов'язувалися причини поразок. Нерідко ця критика, яка піддавала сумніву здатність галицьких політичних партій до національного державотворення, нагадувала відверту демагогію на кшталт того, що «галицько-українська політика була реакційною і стояла у повній суперечності з політикою революційної влади на Великій Україні» [45, с. 129].

Тому не випадково, що значну увагу автори із західної частини України, зокрема, М. Лозинський, К. Левицькийта ін. [24; 18], при висвітленні боротьби за українську державність на західноукраїнських землях, що неодмінно потребувало аналізу функціонування українських партій дореволюційного періоду, присвячували захисту позицій лідерів західноукраїнських партій, обґрунтовуючи доцільність виявленого регіонального державотворення, що відповідало не лише реальним обставинам, але й очікуванням українського загалу. «Кожен народ має таких провідників, яких з себе видав і вибрав до проводу. А молодше покоління - нехай учиться, осягає знання та користується досвідом старших...» [18, с. 6], - зазначав К. Левицький.

Систематизований історичний матеріал стосовно виникнення та діяльності політичних партій Східної Галичини в Австро-Угорщині міститься у працях О. Терлецького, які з'явилися у міжвоєнну добу, і П. Феденка [39; 41]. Характерною особливістю цих видань є те, що в них відсутня апологетика та абсолютизація оцінок політичних партій, а натомість домінує виважений, поміркований підхід до вузлових питань партійно-політичної історії Галичини. О.Терлецький здійснив порівняльний аналіз партійно-політичного руху у підросійській Україні та Східній Галичині, вказав на сприятливі історичні і політичні умови для формування партійно-політичної системи на західноукраїнських землях, де її створення розпочалося у 90-і рр. ХІХ ст., тобто значно раніше, ніж в Наддніпрянщині. У своїй праці він зазначав, що «партійне життя на Великій Україні було зовсім інакше, ніж у тих українських землях, що були під Австрією, воно було тут молодше у порівнянні з життям у так званій «австрійській Україні», бо зродилося щойно з початком ХХ ст. а то й 1905 р., коли воно могло явно виявити себе» [39].

На думку П. Феденка, між українськими партіями Галичини йшла вперта боротьба за вплив на маси. Фактично всі три партії - РУРП, УНДП і УСДП - діяли переважно серед селянства. Українці у великих містах Галичини складали меншість населення. Найсильнішою українською партією стала націонал-демократична. Вона мала багато прихильників серед духовенства через вплив греко-католицької церкви. У Галичині класова й політична диференціація між українськими партіями була незначна й на початку ХХ ст. українці-галичани були «в своїй масі селянами, з тонкою плівкою інтелігенції, що виходила переважно з родин католицького духовенства. Революційні події 19051906 рр. у Російській державі мали великий відгомін у Галичині. Українські партії скликали в краї «масові віча й улаштовували демонстрації, вимагаючи загального виборчого права до сойму і парламенту та земельної реформи. Польська адміністрація в Галичині пробувала силою задушити цей масовий рух за демократію, українська кров лилася від куль поліції» [41, с. 45]. Однак 1907 р. австрійський уряд змушений був піти на поступки народам імперії. В січні 1907 р. запроваджено загальне виборче право до австрійського парламенту. П. Феденко зауважував, що завдяки спільним діям радикалів, соціал-демократів і націонал-демократів під час проведених за новим виборчим правом виборів до райхсрату в травні 1907 р. галицькі українці отримали 27 мандатів, 17 з них належали націонал-демократам, 2 - соціал-демократам, 3 - радикалам, 5 - русофілам. Окрім того, було п'ять українських депутатів з Буковини [41, с. 45].

У міжвоєнну добу побачила світ тритомна Загальна Українська Енциклопедія за редакцією І. Раковського [40]. До видання, при підготовці якого були залучені переважно сили НТШ, були включені стислі нариси про провідні українські політичні партії сходу і заходу України кінця ХІХ - початку ХХ ст., їхню участь у суспільно-політичних подіях, Першій світовій війні, Українській революції 1917-1920 рр.

Вивченням витоків, процесів становлення, формування та програмних вимог українських політичних партій в Австро-Угорщині займався у 1930-і рр. М. Стахів [36; з3; 35; 34]. На його думку, особливу роль у національному відродженні відіграли українські соціалісти по обидва боки російсько-австрійського кордону, зокрема М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик та ін. М. Стахів підкреслював першість Наддніпрянщини, як джерела нових ідей для Галичини. Адже українофільство на галицькому ґрунті, що брало початок від «Руської трійці», після поразки революції 1848 р. опинилося на межі виживання. Порятунок прийшов від наддніпрянських громадівців-українофілів на початку 60-х рр. під впливом творчості Т Шевченка, а остаточно «новий вітер подув» із підросійської України з виходом на громадську арену М. Драгоманова, який збудив маси «до політичної боротьби за народні права». М. Стахів підкреслював значне зацікавлення молоді соціально-економічними питаннями, захоплення радикальними, соціалістичними ідеями, які призвели до активізації українського руху наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. [34].

У брошурах радикала М. Стахіва висвітлено теоретичні та практично-політичні аспекти діяльності Русько-української радикальної партії на межі XIX і XX ст. Його праці відзначаються як широтою використання історичного матеріалу, так і прагненням комплексно підійти до дослідження політичної історії. Автор послідовно і, певною мірою емоційно, обґрунтовував привабливість ідей українського радикалізму серед населення, «зробив спробу, хоч і дещо популярно, визначити місце УСДП у розвитку соціалістичного руху на західноукраїнських землях, указати на хиби її ідеології й тактики» [12, с. 14]. Разом з тим у публікаціях М. Стахіва відбилась апологетика радикального руху та політичний ексцентризм.

У міжвоєнну добу продовжував досліджувати український рух в Австро-Угорщині польський вчений Л. Василевський. У своїх працях він обстоював природнє право українського народу на національно-державне самовизначення. Історик підтримав думку про два головні табори в галицько-руському суспільстві другої половини ХІХ ст.: староруський, що тяжів до російщини, та українофільський, в якому невдовзі виділилася радикальна, соціалістична течія. Л. Василевський став одним із перших польських дослідників, який наголошував на позитивних сторонах польсько-української співпраці, писав про велику роль Галичини в пробудженні національної свідомості цілої України [5; 6; 7]. Загалом польська історіографія міжвоєнної доби мала кращі, порівняно з радянськими дослідниками, політичні умови для відображення багатоаспектного процесу державно-партійних відносин в Австро-Угорщині. Протягом 1921-1939 рр. поляки мали свою державу, тому у них була можливість без будь-якої цензури і обмежень висвітлювати польсько-українські взаємовідносини.

Певний інтерес викликає й доробок громадсько-політичного діяча Буковини, причетного до процесу українсько-румунського зближення - Л. Флондора [42], який у 1898 р. був обраний віце-керівником Румунської національної партії Буковини (створена у березні 1892 р.), а також входив до фракції великих землевласників парламенту Буковини. Пізніше виступив засновником Національно Популярної Партії, в якій обіймав посаду керівника Центрального комітету партії і забезпечив возз'єднання з Румунською національною партією Буковини у 1902 р. Л. Флондор аналізував розвиток румунського політичного руху, специфіку взаємовідносин між імперським центром і провінцією,але у 1918 р. виступав за приєднання всієї Буковини до Румунії. Ідею Великої Румунії, а, отже, і проти вимоги українських партій поділу Буковини за національною ознакою,серед інших праць прорумунських політичних і громадських діячів відстоювала робота Т Балана [3].

У радянській Україні до Другої світової війни історія партійного руху в підавстрійській Галичині висвітлювалася однобоко і спотворено, в дусі ідейної спадщини класиків марксизму-ленінізму. Винятком став короткочасний період «українізації» в радянській Україні в 1920-і рр., коли означена проблематика знайшла часткове відображення в окремих статтях на сторінках наукових журналів «Україна» і «За сто літ», що виходили в Києві під редакцією М. Грушевського до 1930 р. (відповідно з 1914 р., з перервами, та з 1927 р.). Тоді ж на рубежі 1920 - 1930-х рр. були зроблені спроби марксистського висвітлення історії Буковини другої половини ХІХ ст. [29; 13]. Щоправда, це були насамперед науково-пропагандистські роботи, в яких питання суспільно-політичного і партійного життя на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини глибоко не висвітлювалися, у рамках марксистської концепції акцент робився на соціально-класовій боротьбі в епоху капіталізму.

Після сталінського погрому українства на рубежі 1920 - 1930-х рр. будь-яке існування альтернативної історичної концепції в радянській історіографії виключалося, Основну увагу дослідники стали приділяти питанням соціально- економічного розвитку, класової боротьби між експлуататорами і трудящими. Радянська історична наука на догоду більшовицькій тоталітарній ідеології боролася з українською ідеєю, яка традиційно ототожнювалася радянською владою з «буржуазним націоналізмом».

Отже, міжвоєнний (1919-1939 рр.) історіографічний період вивчення українських політичних партій та організацій підавстрійської України характеризувався, з одного боку, насамперед намаганнями переважної більшості вітчизняних громадсько-політичних діячів, які проживали за межами СРСР, неупереджено підійти до висвітлення процесів виникнення, становлення, суспільної діяльності партійних угруповань та спробами узагальнити, теоретично осмислити документальний історико-політичний матеріал. З іншого боку, в радянській Україні історія партійного руху в підавстрійській Галичині уже з другої половини 1920-х рр. у зв'язку із боротьбою сталінського режиму проти так званого українського буржуазного націоналізму, по суті, не привертала увагу істориків, а якщо вони побіжно зверталися до означеної тематики, то лише з метою критики українського партійного руху на основі теоретико-методологічних засад класиків марксизму-ленінізму. Крім цього, частково до історії українського партійного руху в Австро-Угорській імперії у міжвоєнну добу зверталися польські та румунські дослідники та політичні діячі, які мали свої концептуальні підходи та оцінки до низки питань суспільно-політичного життя українців у Галичині та Буковині.



Список використаних джерел

австрія угорщина буржуазний націоналізм

1. Андрусяк, М., 1941. Генеза й характер галицького русофільства в XIX - XX ст. Прага: Укр. вид-во. «Пробоєм», 19 с.

2. Андрусяк, М., 1935. Нариси з історії галицького москвофільства. Львів: Просвіта, 78 с.

3. Balan, T., 1923. Suprimarea mi§cдrilor nationale din Bucovina: pe timpul razboiului mondial 1914-1918.Cernauti: Societatea tipografica bucovineana, 216 s.

4. Босак, О. І., 2003. Українська соціал-демократична партія в соціальному і національному рухах Галичини (90-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Львів, 19 с.

5. Wasilewski, L., 1925. Ukrainska sprawa narodowa w jej rozwoju historycznym. Warszawa, Krakow, 221 s.

6. Wasilewski, L., 1927. Ruski, rusinskiczyukrainski, Sprawynarodowosciowe, № 4, Lipiec - sierpien - wrzesien. Warszawa, s. 388-392.

7. Wasilewski, L., 1934. Kwestjaukrainskajako zagadnieniemi^dzynarodowe. Warszawa, 146 s.

8. Вітик, С., 1929. Ще про аграрний страйк 1902 р. в Галичині. Літопис революції, 1 (34),с. 210-224.

9. Возняк, М., 1924. Як пробудилося українське народне життя в Галичині за Австрії. Львів: З друк. вид. спілки «Діло», 178 с.

10. Ганкевич, Л., 1920a. З минулого нашої партій (Матеріали до історії УСДП). Календар «Впереду», Львів, с. 17-34.

11. Ганкевич, Л., 1920b. З перед двадцяти літ (Початки української соціал-демократії в Галичині). Календар «Впереду», Львів, с. 71-82.

12. Жерноклеєв, О., 2006. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890-1918 рр.). Івано-Франківськ: Вид. дизайн. відділ ЦІТ, 536 с.

13. Канюк, С., 1930a. Буковина в румунській неволі. Харків: ДВУ, 135 с.

14. Канюк, С., 1930b. Під чоботом румунських бояр. Харків: Вид-во ЦК МОПРу України, 31 с.

15. Коберський, К., 1924. Українське народництво по обох боках Збруча. Львів, Коломия: Громада, 1924, 158 с.

16. Ковальчук, І. А., 1992. Історіографія становлення та діяльності українських політичних партій початку століття. Наукові праці з питань політичної історії, Вип. 172.Київ, с. 105-114.

17. Левинський, В., 1930. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині Друге, доп. вид-я. Харків, Київ: Держвидав України, 91 с.

18. Левицький, К., 1931. Великий зрив (До історії української державності від березня до листопада 1918 р. На підставі споминів та документів). Львів: Червона Калина, 148 с.

19. Левицький, К., 1926a. Історія політичної думки галицьких українців в 1848-1914 рр.: з ілюстраціями на підставі споминів і документів. Львів: Накладом Власним друкарні оо. Василіан у Жовкві, Ч. 1,с. 1-432.

20. Левицький, К., 1926b. Історія політичної думки галицьких українців в 1848-1914 рр.: з ілюстраціями на підставі споминів і документів. Львів: Накладом Власним друкарні оо. Василіан у Жовкві, Ч. 2,с. 433-736.

21. Левицький, К., 1928. Історія визвольних змагань галицьких українців з часу світової війни 1914-1918 / Накладом власним. Львів: З друкарні оо. Василіан у Жовкві, 500 с.

22. Левицький, К., 1936. Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів, Ч. 1. Львів: Діло, 140 с.

23. Левицький, К., Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів 1907-1914 рр., Ч. 2. Львів: Діло, 108 с.

24. Лозинський, М., 1922. Галичина в рр. 1918-1920. Відень, 228 с.

25. Меша, В. Г., 2004. Українське національне відродження1905-1914 років: (історіографія проблеми). Київ, 157 с.

26. Оршан, Я., 1938. Розвиток української політичної думки за сто літ. Лондон, 55 с.

27. Охримович, Ю., 1922. Розвиток української національно-політичної думки (Від початку XIX століття до Михайла Драгоманова) / (Новітня бібліотека, Ч. 43). Львів, Київ: Друкарня НТШ, 120 с.

28. Павко, А.І., 2002. Повчальний досвід вітчизняної історії: Політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. Київ: «Плеяди», 552 с.

29. Піддубний, Г, 1928. Буковина. (Її минуле й сучасне): суспільно-політичний нарис із малюнками і мапою Буковини. Харків: ДВУ, 257 с.

30. Полич, М. І., 2018. Громадсько-політична та державотворча діяльність Лонгина Цегельського (18751950 рр.): дис....канд. іст. наук: 07.00.01. Тернопіль, 240 с.

31. Расевич, В.В., 1996. Українська національно-демократична партія (1899 - 1918 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Львів, 21 с.

32. Реєнт, О. П., 2000. Ідея соборності України ХІХ - початку ХХ ст.: стан і перспективи наукової розробки. Український історичний журнал, 2,с. 3-26.

33. Стахів, М., 1936. Демократія, соціалізм та національна справа. Львів: Накладом Громадського Голосу, 46 с.

34. Стахів, М., 1938. На переломі. Коротка історія українського політичного руху в новіших часах.Львів, Ч. ІІІ, 48 с.

35. Стахів, М., 1939. Пробудження народних мас: Історія українського політичного руху. Львів, 80 с.

36. Стахів, М., 1934. Проти хвиль: Історичний розвиток українського соціалістичного руху на західних українських землях. Львів: Накладом соймового клюбу УСРП, 135 с.

37. Стрельбицька, С. М., 2015. Громадсько-політична та науково-публіцистична діяльність Миколи Ганкевича (18671931 рр.): дис....канд. іст. наук: 07.00.01. Львів, 221 с.

38. Темницький, В., 1932. Микола Ганкевич. Львів, 31 с.

39. Терлецький, О., 1936. Історія України від 1782 до 1917 р. Львів:НТШ, 103 с.

40. Українська Загальна Енциклопедія: Книга знання в 3-ох томах / під гол. ред. І. Раковського. Львів, Станіслав, Коломия: Рідна школа, Т 1, 1311 с.; Т. 2, 1311 с.; Т 3, 1422 с.

41. Феденко, П., 1934. Український громадський рух у XX ст.: Курс лекцій. Подєбради: Вид-во Укр. техніко- господарського інституту, 174 с.

42. Flondor, L., 1923. Constatari si lamuripi asupra Miscarii Politice a Romanilor Bucovineni in ultumi 30 anipana la Unirea din Noemvrie 1918. Cernauti: Tip. Homik&Birnbaum, 59 s.

43. Чернецький, А., 1923a. До історії робітничого і соціального руху в Галичині. Нова культура, 5,с. 61-71.

44. Чернецький, А., 1923b. Українська радикальна партія. Нова культура, 2-3,с. 61-62.

45. Шаповал, М., 1927. Велика революція і українська визвольна програма (виклади в Америці). Прага: Накладом вид-ва «Вільна Спілка» і УРУ, 324, VII с.

46. Яремко, О. Г, 2011. Політичні партії Буковини (кінець ХІХ ст. - 1940 р.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Чернівці, 20 с.

47. Andrusiak, M., 1941. Heneza y kharakter halytskoho rusofilstva v XIX - XX st. (Genesis and character of Galician Russophilism in the XIX - XX centuries). Praha: Ukr. vyd-vo. «Proboiem», 19 s.

48. Andrusiak, M., 1935. Narysy z istorii halytskoho

49. moskvofilstva (Essays on the History of Galician Muscophilia). Lviv: Prosvita, 78 s.

50. Balan, T., 1923. Suprimarea miзcвrilor nationale din Bucovina: pe timpul razboiului mondial 1914-1918 (Suppression of

51. National Movements in Bukovyna: during the World War in 19141918). Cernauti: Societatea tipografica bucovineana, 216 s.

52. Bosak, O. I., 2003. Ukrainska sotsial-demokratychna partiia v sotsialnomu i natsionalnomu rukhakh Halychyny (90-ti rr. XX st. - 1914 r.) (The Ukrainian Social Democratic Party in Galicia's Social and National Movements (1990s)): avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01. Lviv, 19 s.

53. Wasilewski, L., 1925. Ukrainska sprawa narodowa w jej rozwoju historycznym (The Ukrainian National Issue in its Historical Development). Warszawa, Krakow, 221 s.

54. Wasilewski, L., 1927. Ruski, rusinski czy ukrainski.(Russian, Ruthenian or Ukrainian). Sprawy narodowosciowe, 4, Lipiec - sierpien - wrzesien. Warszawa, s. 388-392.

55. Wasilewski, L., 1934. Kwestja ukrainska jako zagadnienie mi^dzynarodowe (The Ukrainian Question as an International Issue). Warszawa, 146 s.

56. Vityk, S., 1929. Shche pro ahrarnyi straik 1902 r. v Halychyni (More about the Agrarian Strike of 1902 in Galicia). Litopys revoliutsii, 1 (34), s. 210-224.

57. Vozniak, M., 1924. Yak probudylosia ukrainske narodne zhyttia v Halychyni za Avstrii (How the Ukrainian Life Awakened in Galicia under the Rule of Austria). Lviv: Z druk. vyd. spilky «Dilo», 178 s.

58. Hankevych, L., 1920a. Z mynuloho nashoi partii (Materialy do istorii USDP) (From the Past of our Parties (Materials on the History of the USDP)). Kalendar «Vperedu», Lviv, s. 17-34.

59. Hankevych, L., 1920b. Z pered dvadtsiaty lit (Pochatky ukrainskoi sotsial-demokratii v Halychyni) (Twenty Years Ago (The Beginning of the Ukrainian Social Democracy in Galicia)). Kalendar «Vperedu», Lviv, s. 71-82.

60. Zhernokleiev, O., 2006. Natsionalnisektsiiavstriiskoisotsial-demokratiivHalychyniynaBukovyni (1890-1918 rr.) (National Sections of Austrian Social Democracy in Galicia and Bukovyna (1890-1918)). Ivano-Frankivsk: Vyd. dyzain. viddil TsIT, 536 s.

61. Kaniuk, S., 1930a. Bukovyna v rumunskii nevoli (Bukovyna in Romanian Captivity). Kharkiv: DVU, 135 s.

62. Kaniuk, S., 1930b. Pid chobotom rumunskykh boiar (Under the Boot of Romanian Boyars). Kharkiv: Vyd-vo TsK MOPRu Ukrainy, 31 s.

63. Koberskyi, K., 1924. Ukrainske narodnytstvo po obokh bokakh Zbrucha (The Ukrainian Nationalism on both Sides of Zbruch). Lviv, Kolomyia: Hromada, 1924, 158 s.

64. Kovalchuk, I. A., 1992. Istoriohrafiia stanovlennia ta diialnosti ukrainskykh politychnykh partii pochatku stolittia (Historiography of the Formation and Activities of the Ukrainian Political Parties at the Beginning of the Century). Naukovi pratsi z pytan politychnoi istorii, Vyp. 172. Kyiv, s. 105-114.

65. Levynskyi, V., 1930. Narys rozvytku ukrainskoho robitnychoho rukhu v Halychyni Druhe (The outline of the Development of the Ukrainian Labor Movement in Galicia), dop. vyd-ya. Kharkiv, Kyiv: Derzhvydav Ukrainy, 91 s.

66. Levytskyi, K., 1931. Velykyi zryv (Do istorii ukrainskoi derzhavnosti vid bereznia do lystopada 1918 r. Na pidstavi spomyniv ta dokumentiv) (The Great Disruption (To the History of the Ukrainian Statehood from March to November 1918. Based on Memories and Documents). Lviv: Chervona Kalyna, 148 s.

67. Levytskyi, K., 1926a. Istoriia politychnoi dumky halytskykh ukraintsiv v 1848-1914 rr.: z iliustratsiiamy na pidstavi spomyniv i dokumentiv (History of Political Thought of the Galician Ukrainians in 1848-1914: with Illustrations Based on Memories and Documents). Lviv: Nakladom Vlasnym drukarni oo. Vasylian u Zhovkvi, Ch. 1, s. 1-432.

68. Levytskyi, K., 1926b. Istoriia politychnoi dumky halytskykh ukraintsiv v 1848-1914 rr.: z iliustratsiiamy na pidstavi spomyniv i dokumentiv (History of Political Thought of the Galician Ukrainians in 1848-1914: with Illustrations Based on Memories and Documents). Lviv: Nakladom Vlasnym drukarni oo. Vasylian u Zhovkvi, Ch. 2, s. 433-736.

69. Levytskyi, K., 1928. Istoriia vyzvolnykh zmahan halytskykh ukraintsiv z chasu svitovoi viiny 1914-1918 (History of Liberation Competitions of the Galician Ukrainians since the World War 19141918). Lviv: Z drukarni oo. Vasylian u Zhovkvi, 500 s.

70. Levytskyi, K., 1936. Ukrainski polityky. Sylvety nashykh davnikh posliv i politychnykh diiachiv (Ukrainian Politicians. Silhouettes of our Ancient Ambassadors and Political Figures), Ch. 1. Lviv: Dilo, 140 s.

71. Levytskyi, K., Ukrainski polityky. Sylvety nashykh davnikh posliv i politychnykh diiachiv 1907-1914 rr. (Politicians. Silhouettes of our Ancient Ambassadors and Political Figures), Ch. 2. Lviv: Dilo, 108 s.

72. Lozynskyi, M., 1922. Halychyna v rr. 1918-1920 (Galicia in 1918-1920). Viden, 228 s.

73. Mesha, V. H., 2004. Ukrainske natsionalne vidrodzhennia 1905-1914 rokiv: (istoriohrafiia problemy) (The Ukrainian National Revival of 1905-1914: (Historiography of the Problem)). Kyiv, 157 s.

74. Orshan, Ya., 1938. Rozvytok ukrainskoi politychnoi dumky za sto lit (Development of the Ukrainian Political Thought during a Hundred Years). London, 55 s.

75. Okhrymovych, Yu., 1922. Rozvytok ukrainskoi natsionalno-politychnoi dumky (Vid pochatku XIX stolittia do Mykhaila Drahomanova) (Development of the Ukrainian National and Political Thought (From the Beginning of the 19th Century to Mykhailo Drahomanov) / (Novitnia biblioteka, Ch. 43). Lviv, Kyiv: Drukarnia NTSh, 120 s.

76. Pavko, A.I., 2002. Povchalnyi dosvid vitchyznianoi istorii: Politychni partii i orhanizatsii u hromadskomu zhytti Ukrainy modernoi doby (Useful Experience of National History: Political Parties and Organizations in the Public Life of Ukraine in the Modern Age). Kyiv: «Pleiady», 552 s.

77. Piddubnyi, H., 1928. Bukovyna. (Ii mynule y suchasne): suspilno-politychnyi narys iz maliunkamy i mapoiu Bukovyny (Bukovyna (Its Past and Present): A Social and Political Sketch with Pictures and a Map of Bukovyna). Kharkiv: DVU, 257 s.

78. Polych, M. I., 2018. Hromadsko-politychna ta derzhavotvorcha diialnist Lonhyna Tsehelskoho (1875-1950 rr.): dys. . kand. ist. nauk: 07.00.01 (Social and State-building Activities of Longin Tsegelski). Ternopil, 240 s.

79. Rasevych, V.V., 1996. Ukrainska natsionalno-demokratychna partiia (1899 - 1918 rr.): Avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01 (The Ukrainian National Democratic Party (1899 - 1918)). Lviv, 21 s.

80. Reient, O. P., 2000. Ideia sobornosti Ukrainy KhIKh - pochatku KhKh st.: stan i perspektyvy naukovoi rozrobky (The Idea of the Unity of Ukraine in the XXth and at the Beginning of the XXth centuries: the State and Prospects of Scientific Development). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, s. 3-26.

81. Stakhiv, M., 1936. Demokratiia, sotsializm ta natsionalna sprava (Democracy, Socialism and National Affairs). Lviv: Nakladom Hromadskoho Holosu, 46 s.

82. Stakhiv, M., 1938. Na perelomi. Korotka istoriia ukrainskoho politychnoho rukhu v novishykh chasakh (At the Turn. A brief History of the Ukrainian Political Movement in the Modern Age). Lviv, Ch. III, 48 s.

83. Stakhiv, M., 1939. Probudzhennia narodnykh mas: Istoriia ukrainskoho politychnoho rukhu (Awakening of the People: the History of the Ukrainian Political Movement). Lviv, 80 s.

84. Stakhiv, M., 1934. Proty khvyl: Istorychnyi rozvytok ukrainskoho sotsialistychnoho rukhu na zakhidnykh ukrainskykh zemliah (Against the Waves: The Historical Development of the Ukrainian Socialist Movement in Western Ukrainian Lands). Lviv: Nakladom soimovoho kliubu USRP, 135 s.

85. Strelbytska, S. M., 2015. Hromadsko-politychna ta naukovo-publitsystychna diialnist Mykoly Hankevycha (18671931 rr.): dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01 (The social, Political, Scientific, and Journalistic Activity of Mykola Hankevych (18671931)). Lviv, 221 s.

86. Temnytskyi, V., 1932. Mykola Hankevych (Mykola Hankevych). Lviv, 31 s.

87. Terletskyi, O., 1936. Istoriia Ukrainy vid 1782 do 1917 r. (The History of Ukraine from 1782 to 1917). Lviv: NTSh, 103 s.

88. Ukrainska Zahalna Entsyklopediia: Knyha znannia v 3-okh tomakh (The Ukrainian General Encyclopedia: A Book of Knowledge in 3 Volumes) / pid hol. red. I. Rakovskoho. Lviv, Stanislav, Kolomyia: Ridna shkola, T. 1, 1311 s.; T. 2, 1311 s.; T. 3, 1422 s.

89. Fedenko, P., 1934. Ukrainskyi hromadskyi rukh u XX st.: Kurs lektsii (The Ukrainian Social Movement in the XXth Century: a Course of Lectures). Podiebrady: Vyd-vo Ukr. tekhniko- hospodarskoho instytutu, 174 s.Flondor, L., 1923. Constatari si lamuripi asupra Miscarii Politice a Romanilor Bucovineni in ultumi 30 anipana la Unirea din Noemvrie 1918 (Findings on the Political Movement of the Bucovinians Romanians in the last 30 years at the Unirea din Noemvrie in 1918). Cernauti: Tip. Hornik&Birnbaum, 59 s.

90. Chernetskyi, A., 1923a. Do istorii robitnychoho i sotsialnoho rukhu v Halychyni (About the History of the Labor and Social Movement in Galicia). Nova kultura, 5, s. 61-71.

91. Chernetskyi, A., 1923b. Ukrainska radykalna partiia (The Ukrainian Radical Party). Nova kultura, 2-3, s. 61-62.

92. Shapoval, M., 1927. Velyka revoliutsiia i ukrainska vyzvolna prohrama (vyklady v Amerytsi) (The Great Revolution and the Ukrainian Liberation Program (Lectures in America)).

93. Praha: Nakladom vyd-va «Vilna Spilka» i URU, 324, VII s.

94. Yaremko, O. H., 2011. Politychni partii Bukovyny (kinets KhIKh st. - 1940 r.): avtoref. dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.01 (Political Parties of Bukovyna (from the end of the XlXth Century to 1940)). Chernivtsi, 20 s.

Размещено на Allbest.ru

...