Центри діяльності домініканців у Львівській архідієцезії

Humeniak A. R.,

Receiver, SHEI «Prycarpathion National Vasyl Stefanyk University» (Ivano-Frankivsk, Ukraine),

In article statistical analys of Dominican Order centers' condition changes was realized. Change of Dominican monasteries number in XIII -- middle 40-th years of XX centuries was searched. Development of Dominican Order's centers during dicated period was analyzed. Effectiveness of care own historical legacy by Order of Preachers was proved. Regularity changes of connection with secular persons that rised monasteries financial were followed. Dependence of status of Dominican Order's monasteries chain from geopolitical status of Eastern Halychyna was reflected. Importance of separate directions of secular power's politics in different periods of Dominican Order's chain monasteries development for forming centers of Order's activity was elucidated. Separate important moments of liquidation Order's of Preachers monasteries by power of USSR were analized.

Keywords: Dominican Order, Lviv archidiocesan, chain, monastery, center.

Орден проповідників був організованою спільнотою, у підпорядкуванні якої перебувала значна кількість монастирів. У Східній Галичині існувала чітка організація мережі, яка існувала протягом тривалого часу і змінювалась під впливом суспільних чинників.

Важливу наукову цінність мають праці істориків другої половини ХІХ ст. Ряд праць, що висвітлюють історію мережі монастирів та окремих осередків, дослідник Садок Баронч [16-20]. Автором короткого нарису діяльності домініканців у Підкамені (1917 р.) був Л. Гроховський [22]. Протягом міжвоєнного періоду друкувався журнал «Духовна троянда», у якому висвітлено участь окремих центрів в окремих напрямах діяльності [29; 32]. У період комуністичної Польщі було видано «Католицьку енциклопедію» (1983) [21]. Статтю про діяльність домініканців написав В. А. Хіннебуш [23].

У період незалежної Польщі дослідники приділяли значну увагу впливу найважливіших явищ у зміні мережі на орден та напрями його діяльності загалом, участь центрів в окремих напрямах функціонування згромадження. На сучасному етапі історію домініканських монастирів досліджують польські історики М. Мілавіцький [25-27], Т. Новак [28], Я. Островський [30], Б. Рок [31], Т. Зауха [34].

У незалежній Україні відбувається дослідження центрів діяльності Третього Чину, історії монастирів, архітектури домініканських храмів та будівель, місце ордену в історії Римо-католицької Церкви. Ряд студій видали О. С. Жерноклеєв [1; 2], Н. Сінкевич [9], Н. О. Урсу [11 -15], В. І. Ульяновський [10], В. Рожко [7], В. Романюк [8], А. П. Колодний [3].

Джерелами дослідження є спогади колишнього члена домініканського ордену Августина Новацького [32], статистичні дані щодо монастирів, що зберігаються в Архіві Актів Нових у Варшаві [44; 45], документи з відображенням реставрації домініканських монастирів [46; 47], радянські документи, що містять постанови про закриття осередків діяльності ордену проповідників [34-42].

Метою статті є статистичний аналіз зміни стану мережі домініканських монастирів протягом ХІІІ середини 40-х рр. ХХ ст. та відображення історії окремих осередків.Для цього доцільно встановити залежність розвитку центрів діяльності ордену проповідників від геополітичного становища Східної Галичини, підтримки знаттю ордену та якості управління згромадженням.

Мережа ордену проповідників на Русі почала встановлюватися разом із його появою на цій території. У 1228 р. було утворено Польську домініканську провінцію. Упродовж ХІІІ ст. в її межах домініканці змогли заснувати свої монастирі тільки в Галичі і Львові. Впродовж XIV -XV ст. кількість монастирів зросла. На початку XV ст. з'явилися домініканські монастирі в Коломиї та Теребовлі. Монастир Діви Марії у Коломиї заснований Ягайлом й освячений у 1413 р. перемишльським єпископом Мацеєм. Він був своєрідним форпостом для поширення польського впливу на Угорщину. Монастир св. Миколая в Теребовлі заснований, ймовірно, тоді ж. У 1413 р. у власність монастиря надано став у селі Дриговець. Ці давні осередки не мали великого землеволодіння, як львівський [10, с. 121].

Станом на початок XVI ст. Польська провінція домініканців мала 63 чоловічих монастирі, з них 15 на руських землях [2, с. 93]. У 1612 р. було утворено окрему Руську провінцію св. Яцека. На момент створення вона налічувала 12 монастирів, а до 1648 р. їхня кількість зросла до 69 чоловічих та 3 жіночих, однак більше половини з них було знищено в добу Руїни другої половини XVII ст. На 1772 р. Руська домініканська провінція св. Яцека налічувала 35 монастирів. Найбільші домініканські осередки діяли у Львові, Кам'янці-Подільському, Підкамені, Старому Константанові, Жовкві [27,8. 34; 2, с. 93].

У 1777 1791 рр. тривала ліквідація кляшторів австрійським імператором Йосифом ІІ. У цей період у Руській провінції ліквідовано 23 осередки, у 1820 р. ще 5. За ліквідацію кляштору в Бохні домініканці одержали єзуїтський кляштор у Ярославі[3, с. 335]. У Королівстві Галіції і Володимири ліквідовано 36 домініканських кляшторів. Австрійська влада ліквідувала кляштор у Борку Старому біля Жешува в 1820 р., куди домініканці повернулися через 15 років. Був ліквідований також кляштор у Вєлких Очах, заснований у 1667 р. Галицькі домініканці його остаточно залишили в 1929 р. [26, 8. 158].

У 1787 р. заплановано ліквідацію ще кількох важливих кляшторів у Підкамені, Жовкві та Золотому Потоці, однак завдяки зв'язкам у владних колах цьому плану запобігли. Проте кляштор у Жовкві став на деякий час військовим шпиталем та магазином збіжжя, у Тисмениці військовим складом. Подібна ситуація була з тернопільським кляштором, де частина будинку стала будинком повітового управління та повітовою касою. Підкаміньський кляштор втратив каплицю, передану в 1788 р. греко-католикам. Та все ж у Королівстві Галіції і Володимирії не було таких значних масштабів ліквідації, як у Російській імперії, через поразки у наполеонівських війнах[26, 8. 159].

Маєтки скасованих кляшторів перейшли до власності держави. Серед скасованих кляшторів були 15 чоловічих і жіночих (45 % від усіх ліквідованих), що мали середньовічну історію (Галич, Перемишль, терціарки в Кракові тощо). Інші скасовані кляштори були засновані в пізніші періоди: 3 з кінця XVI ст., 15 з XVII ст. і 2 з XVIII ст. Переважно ці спільноти були невеликі, що сприяло їх ліквідації. Багато костелів були передані іншим чернечим орденам[23, 8. 159].Згідно із Августином Новацьким, ліквідація домініканських кляшторів розцінювалося як переслідування християнської релігії'[32, 8. 14].

Реформування В. Жанделем домініканського ордену не подолало всіх наслідків ліквідації кляшторів австрійським урядом, оскільки мережа повністю не була відновлена. У львівській архідієцезії станом на 1867 р. існувало 8 осередків ордену проповідників.Найстарішим був львівський монастир (1270 1946); також ордену належали осередки у Підкамені (1464 1945), Жовкві (1653 1946), Чорткові (1610 1946), Богородчанах (1691 1945), Єзуполі (1600 1944, з 1944 до 1945 р. у Станіславі), Золотому Потоці (1609 1935) та Тисмениці (1630 1936). У Західній Галичині в цей період існували 5 кляшторів домініканців: у Кракові, Тарнобжезі, Вєлких Очах, Ярославі та Борку Старому. Всього у провінції св. Яцека збереглося 13 домініканських осередків[25, 8. 114].

У міжвоєнний період відбулися зміни кордонів Львівської архідієцезії, до її складу увійшли конвенти домініканців у Ярославі, Тарнобжезі, Вєлких Очах та у Борку Старому. Таким чином, кількість кляшторів у Львівській архідієцезії у міжвоєнний період збільшилася із 9 до 13. До польської провінції також належав конвент домініканців у Кракові [44, к. 221].У міжвоєнний період існували 6 осередків третього жіночого ордену св. Домініка: у Львові, Тернополі, Ходорові, Раві-Руській, Золочеві та Журові. До 1939 р. існував чоловічий терціарський осередок у Чорткові[45, к. 222; 4, с. 284].

У 1927 р. постановлено ліквідувати домініканські монастирі в Вєлких Очах, Богородчанах, Золотому Потоці та Тисмениці, а також інкорпорувати до львівського кляштору парафії в Костейові та Кротошині для відновлення осередків у Польській провінції [22, 8. 87]. У 1928 р. був ліквідований осередок у Вєлких Очах, у 1935 р. -у Золотому Потоці, у 1936 р. у Тисмениці. Отже, після 1936 р. кількість монастирів у Львівській архідієцезії знизилася із 13 до 10, а у всій Галичині з 14 до 11 [20, 8. 1001].

Найбільш активними осередками були Львів, Підкамінь, Жовква та Чортків. Костел Божого Тіла і кляштор у Львові планував заснувати ще Яцек Одровонж, однак через несприятливі для цього умови йому здійснити це не вдалося. Там, де зараз знаходяться домініканські костел і кляштор, знаходився палац князя Лева. Його дружина Констанція заснувала домініканський монастир близько 1270 р. Спочатку костел і кляштор були дерев'яні, однак після пожежі 1408 р. було муровано нові, знищені під час пожеж 1511 та 1527 рр. [19, s. 455]. У XVI ХІХ ст. функціонував дерев'яний водогін. У 1604 р. була збудована каплиця за кошти львівського підкоморного Яна Свошовського [6, с. 1042].

У 1749 р. великий коронний гетьман і краківський каштелян Юзеф Потоцький розпочав будову костелу, який у 1778 р. у результаті реставраціїодержав сучасний антураж. 2 липня 1751 р. відбулася коронація ікони Матері Божої, розміщеної на центральному вівтарі. Ікона згідно з легендою написана святим апостолом і євангелистом Лукою і привезена до Києва із Константинополя. Звідти ікона була перевезена до Галича, потім до Львова [5, с. 60].

На користь львівського монастиря здійснено багато пожертв. Найбільшим меценатом конвенту був князь Владислав Опольський, який подарував монастирю фільварки в Кротошині, Зашкові, Костейові та 4 двори у Мєржвиці. Галицький архієпископ Якуб Стжемєн дав дозвіл на будівництво каплиць у Костейові та Кротошині. У 1402 р. Миколай Бенько подарував село Зарудець, яке конвент вважав одним із найважливіших володінь. У 1601 р. Ян Свошовський подарував село Бірки. У 1628 р. домініканці одержали права на села Давидів, Черепін та Куп'ятин. У власності домініканців був маєток у Жовтанцях. Станом на 1790 р. конвент домініканців у Львові мав капітал близько 70 тис. злотих [19, s. 456].

Згідно зі спогадами Генрика Богданського, у 1856 р. відбувся ремонт каплиці та вівтаря костелу, відреставровано зображення домініканських святих на його стінах. У 1895 р. відбулася ґрунтовна реставрація, яка була незавершеною. Відновлення внутрішньої частини проводилося у 1905 1914 рр. У 1908 1912 рр. в ході реставрації костелу здійснено відновлення хору домініканців, пресбітерію та головного виходу [15, с. 135; 47, к. 18].

Перервані перед Першою світовою війною реставраційні роботи не були пізніше продовжені. Виконано тільки в 1920 р. нову амбону згідно із проектом Зигмунда Гендля. Костел пережив реставрацію на початку 1920-х рр. Загалом вона забезпечила відновлення первинного характеру зовнішньої частини костелу [30, с. 806]. В 1930-х рр. на перший план висунулася справа реставрації великого вівтаря. До виконання цього плану не дійшло, хоч потрібний матеріал був підготовлений [13, с. 123].

Датою заснування костелу Вознесіння Найсвятішої Діви Марії та св. Марка і кляштору домініканців у Жовкві вважається 1653 р., коли Теофіля Собєська, матір короля Яна ІІІ, на пам'ять полеглого сина Марка під Батогом 1652 р. здійснила пожертву на утримання членів ордену. В 1655 р. вимуруваний костел освятив львівський архієпископ Ян Тарновський. У 1658 р. фундаторка пожертвувала 60 тис. злотих, село Зіболки та фільварок Ліпіни за умови, що в кляшторі мали проживати 18 осіб. У 1677 р. монастир згорів, в 1680 р. реставрацію організував о. Станіслав Збаський, перемишльський єпископ [18, 8. 301].

У 1700 р. було запроваджено студії. У 1710 р. згорів кляштор, у 1754 р. костел. Тоді ж почато мурування кляштору. В 1777 1805 рр. існував склад збіжжя у кляшторі домініканців у Жовкві. У 1831 р. був військовий шпиталь, 18 травня 1833 р. згоріли костел і кляштор. У 1849 р. жовквівські домініканці взяли під своє керівництво навчання в школі нормальній [18, 8. 302].

У ХіХ ст. проведено ряд реставрацій. Архівні джерела фіксують, що на замовлення ордену в жовквівському костелі у 1827 р. працював будівничий-архітектор Олександр Вікера, котрий провадив реставраторські роботи у стилі пізнього бароко. У 1857 р. був перебудований фасад храму. На зламі ХІХ ХХ ст. реставрацію провадив жовквівський будівничий Алойзій Фішер і львівський архітектор Левитський під наглядом директора Закопанської промислової школи, а пізніше львівського архітектора і реставратора, професора Едгара Ковача, учня Готфріда Семпера і Карла фон Хосенауера[13, с 126].

До плеяди живописців, що працювали у ХІХ ХХ ст. над розписами і образами жовквівського домініканського костелу, можна долучити Яна Стажевського, котрий у 1800 р. намалював для ченців Гроб Господній, Яна Жильського, який у 1856 р. розписав і позолотив пізньобароковий головний вівтар. Зображення св. Марії Магдалини, св. Антонія Падуанського (1871) намалював Кароль Рафаїл Сагновський. Максиміліан Стадукевич відновлював вівтарні образи у 1881р., львівський живописець Юліан Кручковський 1898 р. розписав інтер'єр. Дещо пізніше (1900 -1902) поліхромний розпис храму виконав відомий живописець Кароль Політинський[12, с. 114].

Напередодні Першої світової війни було здійснено генеральний ремонт кляштору, проведено каналізацію. У 1920 30-і рр. у жовквівському монастирі проводилися ремонти амбони, дзвонів, частково нави та даху [46, к. 201].

Костел Вознесіння Марії, Святого Хреста, апостолів Петра і Павла і всіх святих та кляштор у Підкамені були засновані Петром Цебровським за сприяння львівського архієпископа Григорія з Сянока у 1464 р. Петро Цебровський пожертвував монастирю домініканців у Підкамені фільварки Поповці та Нємяч і десяту частину солі, великої рогатої худоби і надав право риболовлі у ставках та річках. Під час пілігримства до Риму у 1475 р. Петро Цебровський одержав відпуст на 100 днів для домініканського монастиря у Підкамені від папи Римського та відпуст на 40 днів від львівського архієпископа. На сандомирському капітулі 1477 р. відбулося затвердження конвенту домініканців у Підкамені [19, 8. 17].

У 1519 р. татари зруйнували костел. На його місці тимчасово була збудована дерев'яна каплиця, де раз на рік у день Успіння Діви Марії відправлялося богослужіння. За сприяння власника міста Балтазара Цетнера в 1612 р. розпочато мурування костелу, а в 1617 р. пріором монастиря у Підкамені став Вінцентій з Ярослава. У 1661 р. князь Михайло Вишневецький, пізніше польський король, записався до братства Розарію. У 1672 р. тривали напади татар. 15 серпня 1727 р. була коронована ікона Підкаміньської Богоматері. Через два дні перед заходом сонця над костелом з'явилася вогняна корона [19, 8. 17].

У 1730 р. пріор Рафал Русян заснував семінарію для убогих дітей на місці замку Цебровських, 5 червня пожертвував на утримання цього закладу 50 тис. злотих. Тоді ж волинський староста Стефан Лєдоховський збудував каплицю Діви Марії. Наступного року коштом кляштору була збудована аптека. У 1727 р. було короновано ікону Богоматері в Підкамені. У 1733 р. організовані генеральні студії. У 1739 1741 рр. російські війська також збудували каплицю Діви Марії. У 1741 р. збудовано підземелля та заплановано розширити помешкання. В 1776 р. домініканці відправили тут чотиритижневу місію під час ювілею. В 1778 р. папа Римський Пій VI запровадив у Підкамені 40-годинне богослужіння у неділю, понеділок та вівторок Зелених свят [16, 8. 255].

Після поділів Речі Посполитої більшість отців виїхала за кордон, генеральні студії перенесені до Пінська, однак пріор Миколай Биліна зумів організувати реставрацію костелу та зберегти стабільність доходів. У 1831 р. організовано новіціат. 1 липня 1856 р. у домініканський монастир у Підкамені прибув князь Вільгельм Радзивілл, який здійснив пожертву на виготовлення нових органів у костелі [19, 8. 18].

У другій половині ХІХ ст. в костелі ордену в Підкамені виконував розписи представник львівської школи живопису Мартин Яблонський. Він увібрав кращі традиції художніх шкіл Варшави, Кракова, Відня. У Підкамені він займався відновленням костельних і монастирських образів. У 1866 р. М. Яблонський виконав портрети католицьких домініканських святих та священиків, що на той час перебували в монастирі. У грудні 1870 р. викрадено папські корони з чудесного образу Підкаміньської Матінки Божої. Нові корони, виконані за проектом Яна Матейки, було урочисто встановлено на образ жовквівським абатом Йосифом Новаковським 4 серпня 1873 р. В 1891 р. скульптор Христіан Рабісер виконав для костелу в Підкамені фігури Успіння Богородиці й Вознесіння Божої Матінки до неба для відправлення обряду «поховання Марії» [19, s. 17].

У вересні 1915 р. костел у Підкамені був знищений. Збитки від руйнування підкаміньського домініканського костелу становили 588 тис. рублів [21, s. 256]. У листі до воєводського бігра фундушу праці в Тернополі згадується намір покрити дах костелу в Підкамені бляхою. Конвент домініканців у Підкамені просив виділити на реставрацію 10 тис. злотих. У 1927 р. була повторно коронована ікона Богоматері в Підкамені. В 1935 р. було відновлено дерев'яні вівтарі, дах покрито бляхою та виготовлено залізну конструкцію ліхтаря на куполі за 372 тис. корон [16, s. 23].

У Чорткові костел Найсвятішої Діви Марії та св. Єпископа і мученика Станіслава і кляштор були засновані 22 лютого 1610 р. руським воєводою і барським старостою Станіславом Тульським. Він заповів домініканцям частину фільварку Шманьківці. 26 листопада 1624 р. у Шманьківцях було збудовано замок для оборони від татар. У XVIII ст. замок був розібраний, а матеріал було використано для будівництва муру костелу. Домініканці із Чорткова мали бібліотеку, архів та тривіальну школу. В цей період маєток Шманьківці зазнавав нападів із боку шляхти. Зокрема, густинський хорунжий Константин Лянцкоронський на чолі 200 озброєних людей «двох ксьондзів і одного брата покалічив; а о. Франциска Пішковського, прив'язавши до коня, мчав півмилі»[18, 8. 305].

8 травня 1740 р. відбулося урочисте ввезення ікони благословенного папи римського Бенедикта ХІ. Очолив це дійство о. Адам Война Оранський, єпископ беленський та шуфраган кам'янецький, у присутності римо-католицького і греко-католицького духовенства, представників рицарства та багатьох людей. Особливо у ХУЛІ ст. відбувалися пожертви польської шляхти чортківському монастирю: Стефан Потоцький заповів 10 тис. злотих, Ленгевич 3 тис. злотих. В основному пожертви призначалися на молитви за померлих: Ленгевичі та Острозькі пожертвували по 2 тис. злотих [18, 8. 306].

Форму первинного костелу домініканців у Чорткові можна відтворити на підставі описів та скромних іконографічних переказів на рубежі ХІХ ХХ ст. Однак все вказує, що стан храму був незмінний із XVII ст. Як бачимо в Додатку Ж, будівля була схожа на латинський храм. Костел мав дві нави та пресбітерій, впоперек знаходилася пара каплиць, що повторювали форму напівзамкненого кола пресбітерію. До пресвітерію з північного боку прилягала прямокутна ризниця. Під костелом було підземелля. Дах покритий оцинкованою бляхою. Купол був високий, восьмикутної форми із квадратними вікнами [29, s. 98].

На схід від костелу знаходився кляштор, який містив парафіяльну канцелярію, кімнату для проживання та кухню. На захід знаходилася каплиця, на південь і захід від кляштора муровані господарські забудови. Прикостельна ділянка була оточена муром із півночі, півдня та сходу. На схід від костелу в лінії муру була масивна брама-дзвіниця, в плані наближена до квадрату. Отвір брами та прямокутні вікна були оцинковані [29, s. 93].

З 1860 р. у чортківському костелі було 7 вівтарів, а їх вигляд зазнав змін з часу опису (акт візитації 1816 р.). У Додатку З вказано, що у головному вівтарі містився образ Матері Божої і Св. Станіслава. Із правого боку від нього розміщувалися вівтарі св. Антонія, Ісуса Христа, Домініка, а з лівого Вінцента Фереріуша, Томаса Аквінського та Гієроніма [29, s. 94].

У костелі знаходився також дерев'яний хрест з мідною таблицею про відпуст, наданий папою на честь місії 1779 р. У монастирі розміщувалася тривіальна школа, бібліотека та архів. До прикрас будинку належали портрет Станіслава Гольського та зображення Яна Казимира перед Чортківською Матір'ю Божою [19, s. 233].

З 1878 р. надійшли листи керівництва ордену до пріора в Чорткові про необхідність усунення неполадок у костелі. В 1884 р. постав проект доставлення із західного боку неоготичного ґанку та ризниці під керівництвом інженера Романа Бобровського. Невідомо, чи постали зміни в результаті одного чи двох етапів роботи [29, s. 96].

На початок ХХ ст. піднято питання про загальну розбудову костелу. Проект запропонував Ян Сас-Зубрицький. Перша очевидна інформація належить щоденнику архітектора в Чорткові від 9 13 квітня 1904 р. У документі занотовано, що костел потребував ремонту бічних нав. На тому етапі перебудова полягала на реорієнтації костелу та додаванні зі східного боку нового корпусу [29, s. 100].

В 1907 1910 рр. було змінено планування костелу. Ремонт коштував 250 тис. злотих. В 1913 р. з'явилася неготична амвона, але вона мала значно простішу форму [15, s. 140]. У міжвоєнний період реставрацій майже не було. В 1923 1926 рр. було заплановано виконання головного вівтаря до костелу домініканців у Чорткові, однак невідомо результат завершення його виготовлення [15, s. 141].

Костел домініканців у Богородчанах збудований Катериною Коссаковською в 1691 р. На початку ХІХ ст. мури Богородчанського костелу і кляштору перебувалиу доброму стані, а кляштор був покритий новим дахом. В 1807 1810 рр. через реквізицію храм втратив срібні предмети: монстрацію, 5 келихів, чашу та процесійний хрест. У 1846 р. Миколай Гласс впровадив ремонт монастирських будинків, де було змінено дах над кляшторним пресвітерієм [14, с. 162].

У 1858 1859 рр. під керівництвом пріора Кароля Кассіла було збудувано новий мур і дахи каплиць при костелі, а також поштукатурено і вибілено кляштор над ризницею. У другій половині ХІХ ст. у кляшторі жили 2 отці та 1 брат, була тривіальна школа. В 1886 р. знову поміняли дах [12, с. 112].

В 1904 р. костел реставрували. Під час Першої світової війни костел утратив усі дзвони. Внаслідок обстрілів під час Першої світової війни постраждав фасад костелу, обвалився склеп, нави, частина стін та склепінь у навах, обвалився дах [9, с. 25].

Найістотнішою виявилая реставрація богородчанського домініканського монастиря в 1920 30-і рр. ХХ ст. У 1923 р. Альфред Броневський опрацював проект відбудови костелу і кляштору в Богородчанах, у якому передбачено заміну склепінь у бічних навах на шпилі купола зі збагаченням форм фасаду храму. У 1926 р. почався ремонт цілого фасаду. Він проведений стараннями пріора Едварда Хатманна і тривав до 1933 р. Нові малюнки в корпусі храму виконав Ян Казимир Смучак, реставрацію вівтарів Анджей Квятковський, а столярськими роботами керував Чальчинський. Нові розписи у стилі необароко богородчанського костелу перед 1933 р. здійснив Ян Казимир Смучак; реставрацію нового вівтаря і реконструкцію бокових вівтарів та амвонів провів Анджей Квятковський; конфесіонали спорядив майстер Мартинець [11, с. 116].

Єзупільський осередок домініканців заснований у 1598 р. У 1732 р. монахів місцева влада вигнала з монастиря, куди проповідники повернулися вже в 1747 р. До 1848 р. домініканці відправляли богослужіння в каплиці до будівництва костелу Каєтаном Дідушицьким [18, s. 115]. Із приходом австрійської влади в Єзуполі розпочалося будівництво нового костелу, не завершено заміну частини вежі та стін до вікон. Ремонт до кінця не було завершено. В 1881 р. столяр Йосиф Земінський виконав позолочену фігуру Христа. В 1883 р. у період деканської візитації зафіксовано завершення нового покриття даху. В 1886 р. зроблено вівтар, біля якого зроблено нові фігури святих. Пріор о. Флоріан Бєлат у 1894 1897 рр. відреставрував новий головний вівтар та дзвони. Додано бічні нави та вежі над головною навою. Автор проекту Ян Томаш Кудельський зі Станіславова. Маляр Крупський відреставрував малюнки [37, s. 113].

Під час Першої світової війни костел було зруйновано. Перший план відбудови костелу виконав у 1917 р. Ян Шпорек. Від осені 1919 р. відбудова костелу керувалася проектом архітектора Зигмунта Бокуна зі Станіславова. Середина покрита псевдосклепінням з дощок. До виконання поліхромії відбудованого костелу був причетний Кароль Політинський. Відбудова завершена в 1922 р. В 1924 р. під час канонічної візитації архієпископ Болеслав Твардовський консекрував костел. Образ Матері Божої Єзупільської, який під час Першої світової війни було вивезено до Чехії, повернено в 1925 р. Тоді ж змайстровано лавки та привезено три дзвони [37, s. 115].

В 1936 р. різьбяр Ян Фішер зі Львова виконав проект вівтаря. Інший різьбяр Ян Серафим працював до початку Другої світової війни. В 1938 р. виконано реставрацію головного вівтаря, в серпні 1939 р. відновлено вівтар святого Домініка та святого Яцека. Відновлено також нові дубові конфесіонали на суму 400 злотих. Відновлено мури костелу, дах покрито бляхою. Відновлено дзвін св. Бернарда в пам'ять ювілею Воскресіння Христа [37, s. 116].

Костел св. Вінцентія Фереріуша і кляштор домініканців у Тернополі був збудований великим коронним гетьманом Юзефом Потоцьким у 1749 р., який пожертвував монастирю село Стегниківці. 29 вересня 1820 р. надвірна канцелярія наказала домініканцям залишити монастир для єзуїтів. Тернопільські монахи переїхали до Жовкви. Лише з 1903 р. після домовленості з єзуїтами проповідники дістали можливість повернутися до осередку в Тернополі [19, 8. 507].

Костел св. Мученика Стефана та кляштор домініканців у Золотому Потоці було засновано у 1609 р. фелінським старостою та брацлавським воєводою Стефаном Потоцьким. Згідно з легендою, заснування відбулося після повернення воєводи з турецької неволі, якому шляхтич завдячував св. Домінікові. Його дружина Марія Могилянка сприяла муруванню костелу. У костелі знаходиться ікона Діви Марії, стіни оздоблені фресками, що містять фрагменти з життя Стефана Потоцького. На монастир Стефан Потоцький пожертвував 12 тис. злотих. Першим пріором став о. Адам, субпріором о. Марк, проповідником св. Феліціан, сповідником о. Міхал. Кожного року нащадки С. Потоцького повинні були надавати певну суму пожертв на користь монастиря за умови, що кількість осіб у кляшторі повинна була бути не меншою, ніж 12 осіб[47, арк. 3].

У Золотому Потоці реставрація костелу відбувалася у 1907 1911 рр. В 1911 1914 рр. будови проводив Реджинальд Радовицький, який мав збудувати мури навколо монастиря та накрити бляхою дах. В 1909 1910 рр. відбувалася реставрація вівтаря. В 1921 1932 рр. відбувалась перебудова костелу в дещо іншому місці. Місце під будову костела подарував Леон Лавлук. Закуплено три нові дзвони, для яких перебудовано дзвіницю [47, арк. 19].

Єдина згадка про митців, що працювали у костелі ченців у Золотому Потоці, стосується 1935 р., часу його віддання в руки дієцезіальним священикам. Після нищівної пожежі 17 липня 1934 р. орден відремонтував храм і відразу ж залишив осередок [13, с. 140].

Костел св. Миколая і св. Софії та кляштор домініканців у Тисмениці були збудовані краківським каштеляном та великим коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким у 1630 р., 14 січня 1631 р. він здійснив пожертву на користь домініканського монастиря. Першим вікарієм дерев'яного кляштору був Шимон Окольський. 21 грудня 1640 р. генерал ордену Миколай Рудольфі дав дозвіл на пріорство в Тисмениці. В 1641 р. Миколай Потоцький із другою дружиною Єлизаветою Казановською пожертвував маєток Клубівці та 10 тис. злотих на користь монастиря. В 1646 р. Тома Пінчовський здійснив пожертву в розмірі 1,4 тис. злотих, привіз ікону Матері Божої, написаної в Гданську, органи, позолочений келих, лампи, два дзвони. 12 вересня 1676 р. татари знищили місто разом із монастирем. В 1677 р. дерев'яні костел і кляштор були відбудовані. В 1690 р. почала мироточити ікона Ісуса [19, 509].

В 1721 р. було розпочато мурування костелу й кляштору (до 1736 р.), на що здійснила пожертву Йоанна з Потоцьких Вельгорська. 7 червня 1763 р. відбулася пожежа, в результаті якої згоріли костел і кляштор. Наступного року осередок знову реставрували. Тоді капітал складав 36,3 тис. злотих. В 1781 р. було відправлено місію під керівництвом о. Іларіона Яворніка. В 1813 р. існував військовий магазин у кляшторі. У 1845 р. було організовано парафіяльну місію [19, 8. 510].

У період Другої світової війни у Польській провінції ордену проповідників загинуло 16 домініканців. Зокрема, в 1941 р. у Львові загинув провінціал Чеслав Каняк. 5 вересня 1942 р. у концентраційному таборі в Дахау помер один із авторів видання «Духовна троянда» отець Северин Єндрисік, 6 вересня 1944 р. під час Варшавського повстання загинув отець Міхал Чарторийський [27, 8. 29].

Після Другої світової війни домініканські монастирі в УРСР були ліквідовані і перенесені до Польщі, після чого члени ордену продовжували функціонувати у Гданську, Вроцлаві, костелі і монастирі св. Яцека в Варшаві, парафії у Прудніку [27, 8. 30]. Передумовою була перша радянізація західноукраїнських земель. У ніч з 1 на 2 липня 1941 р. були вбиті 8 чортківських домініканців. У листопаді 2006 р. у Ватикані було прийнято рішення про беатифікацію ченців [24, 8. 902].

Ліквідація римо-католицьких монастирів, в тому числі й домініканських, відбувалася згідно із договором про Дружбу і кордон між СРСР та Польщею 1944 р., який передбачав виселення поляків, що проживали на території західних областей Української РСР, до Польщі, де орден продовжив існування [38, арк. 3]. Згідно з радянськими документами, завданням римо-католицьких священиків стало встановлення католицизму. Радянська влада звинувачувала їх у службі німецькому командуванню та «враждебности к советской власти» [42, арк. 25; 41, арк. 38].

У зв'язку з масовим виїздом поляків у Польщу радянська влада брала на облік порожні костели та монастирі та передавала різним підприємствам та організаціям для культурно-просвітницьких цілей, брала на облік окремих священнослужителів та націоналізувала церковне майно [46, арк. 3; 44, арк. 2].

Найшвидше було ліквідовано монастир у Підкамені (1943 р.) [7]. В 1944 р. після знищення радянською владою домініканського осередку в Єзуполі члени ордену переселилися до Станіслава. Протягом 1945 р. домініканці покинули осередки в Богородчанах та Станіславі [38, арк. 106;39, арк. 113]. До початку 1946 р. проповідники виїхали з Чорткова та Тернополя [43, арк. 26; 45, арк. 2]. 26 квітня та 12 15 травня 1946 р. у зв'язку з ліквідацією ієрархії римо-католицької церкви до Польщі примусово виїхали всі представники римо-католицьких чернечих орденів, в тому числі домініканці львівського та жовквівського монастирів [8; 41, арк. 25].

Отже, стан мережі домініканських монастирів у Львівській архідієцезії протягом ХІІІ ХІХ ст. залежав від геополітичного фактору. Найбільшу кількість монастирів орден проповідників налічував на момент створення провінції св. Яцека, однак разом із занепадом Речі Посполитої спостерігалася деградація згромадження. Політика йозефінізму сприяла ліквідації мережі, яка не могла відновитися навіть внаслідок реформ ордену. Відповідно повільними темпами відновлювалася й кількість членів згромадження. Перша світова війна не внесла суттєвих коректив у стан мережі домініканського ордену. У міжвоєнний період зросла кількість осередків третього чину, що дає можливість говорити про збільшення кількості прихильників ордену. Через пріоритет розбудови організаційної структури в Королівстві Польському було ліквідовано кляштори в Золотому Потоці та Тисмениці. На прикладі історії найбільш активних осередків домініканців можна говорити про складні відносини зі світською владою та прагнення ордену зберегти свою архітектурну спадщину. Ліквідація домініканських монастирів після Другої світової війни була результатом репресивної політики радянської влади.

домініканський орден проповідник радянський

Список використаних джерел

1. Жерноклеєв О.С. Регулярні треті ордени в підавстрійській Східній Галичині на початку ХХ ст. Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Львів: Логос, 2017. Випуск 27. С. 183 189.

2. Жерноклеєв О.С. Третій чин. Миряни у католицьких чернечих спільнотах: нариси історії. ІваноФранківськ: Фоліант, 2014. 232 с.

3. Історія релігій в Україні: у 10-ти т. Т. 4. Католицизм / За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. К., 2001. 598 с.

4. Кирюшко М. Терціарії в Україні / М. Кирюшко, Єрмак Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Кн. 1. Львів: Логос, 2004. С. 283 288.

5. Лузан О. Про чудотворну ікону оо. Домініканів у Львові Вісник Львівського музею історії релігії. 2007. Число 2.С. 59 63.

6. Пеньковська М. Домініканський водогін XVIIXIX ст. Археологічна знахідка. Дослідження. Консервація Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга Львів: Логос, 2010. С. 1041 1045.

7. Рожко В. Підкамінь забута святиня [Електронний ресурс]Свобода.2003. 31 січ.URL: http://istvolyn.mfo/mdex.php?option=com_content&view=article&id=436: &catid=15&Itemid=17

8. Романюк В. Богородчанам 575. На цю річни

цю з Польщі привезуть копію чудотворного образу Матері Божої Богородчанської, вивезеного звідси 1944-го [Електронний ресурс] Галичина. 20 вересня 2016 року. URL: http://www.galychyna.if.ua/publication/society /bogorodchanam-575/

9. Сінкевич Н. О. Домініканські монастирі Волині кінця XVI початку ХІХ ст.: інституційні засади, соціосередовище та основні напрями діяльності:автореф. дцс. на здобуття наук. ступ. канд. іст. наук: спец. 07.00.01 історія України. К., 2007. 408 с.

10. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Середина XVкінець XVI століття. К.: Либідь, 1994. 256 с.

11. Урсу Н.О. Архітектори домініканських костелів на галицьких землях Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. Харків,2007. № 1. С. 111 -118.

12. Урсу Н.О. Живопис як візуальна складова інтер'єру домініканських храмів на українських землях

XVII ХІХ ст. Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец. Харків,2007. № 1. С. 111 -118.

13. Урсу Н.О. Мистецька спадщина домініканського ордену на території України XVII XIX ст. Кам'янецьПодільський: Абетка, 2006. 368 с.

14. Урсу Н.О. Стилістика архітектурних об'єктів домініканського ордену в українському полікультурному просторі XVI ХІХ столітьВісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук.журнал. К:. Міленіум, 2009. №4. С. 161 167.

15. Урсу Н.О. Стилістичні інспірації в архітектурі домініканців на землях України XVI ХІХ ст. Вісн. Харк. держ. акад. дизайну і мистец.Харків, 2006. № 7. С. 133 152.

16. Barqcz, S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanцw w Podkamieniu / S. Barqcz. Tarnopol, 1870. 348 s.

17. Barqcz, S. Klasztor WW. OO. Dominikanцw w Starym Borku / S. Barqcz. Lwцw, 1878. 116 s.

18. Barqcz, S. Rys dziejцw zakonu kaznodziejskiego w Polsce / S. Barqcz. Tom 1. Lwцw: Drukarnia Zakladu Narodowego imienia Ossolinskich, 1861.402 s.

19. Barqcz, S. Rys dziejцw zakonu kaznodziejskiego w Polsce / S. Barqcz. Tom 2. Lwцw: Drukarnia Zakladu Narodowego imienia Ossolinskich, 1861. 530 s.

20. Encyklopedia katolicka. Tom IV Decent ezzo / pod redakj Romualda Lukaszyka, Ludowika Bienkowskiego, Feliksa Gryglewicza. Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubielski, 1983. 1486 s.

21. Grochowski, L. Zniszczenie klasztoru i kosciцla oo. Dominikanцw w Podkamieniu. Kijow, 1917. 47 s.

22. Hinnebusch, W.A. Dominikanie krцtki zarys dziejцw Dominikanie: Szkice z dziejow zakonu. Poznan: W drodze, 1986. S. 83268.

23. Lietz, N. Posluszenstwo w koncepcji pedagogicznej Jacka Woronieckiego OP Rozprawy z dziejow oswiaty. Warszawa: Instytut Historii Nauki Polskiej Akademii Nauk, 2005. T. XLIV S. 151 171.

24. Milawicki, M. Bye prorokiem dominikanie czortkowscy Prorocy Europy Srodkowo-Wschodniej XX wieku. Materialy III i IV Forum Teologow Europy Srodkowo-Wschodniej. Lublin: Wydawnictwo KUL, 2009. S. 901935.

25. Milawicki, M. Duszpasterstwo parafialne OO. Dominikanцw w archidiecezji Lwowskiej w okresie mi^dzywojennym. Rekonesans badawczy Studium Pastoralne. Katowice: Wydawnictwo «Ksi^garnia Swi^tego Jacka», 2014. nr. 10. S. 112 132.

26. Milawicki, M. Jцzefinskie kasaty klasztorцw dominikanskich w Krцlewstwie Galicji i Lodomerii. Pryczynek do badan nad zmianq topografii sakralnej miast galicyjskich na przelomie XVIII i XIX wieku Sacrum w miescie. Epoka nowozytna i czasy wspolczesne. Wymiar religijny, kulturny i spoleczny. Krakцw: Akademia Ignatianum w Krakowie, Wydawnictwo WAM, 2016. S. 157 188.

27. Nowak, J.T. Skarby krakowskich klasztorцw. Zbiory oo. Dominikanцw: 750 rocznica smierei Jacka Odrowqza. Krakцw: Muzeum Historyczne Miasta Krakowa, 2007. 52 s.

28. O misjonarzach i misjach Roza Duchowna: czasopismo miesi^czne, poswi^cone czci N. P. Maryi Krolowej Rozanca sw. Lwцw: Wlasnosc i Naklad Dominikanцw Lwowskich, 1927. R. 26, n. 1 12. S. 259 276.

29. Ostrowski, Jan K. Kosciцl p.w. Sw. Stanislawa Biskupa i M^czennika oraz klasztor Dominikanцw w Czortkowie Materialy do dziejow sztuki sakralnej. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego. Tom 17. Krakцw: Wydawnictwo Anlykwa, 2009. S. 91117.

30. Rok, B. Kosciцl dominikanцw lwowskich prychynek do badan nad sanktuariami dawnej Rzeczypospolitej Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга ІІ. Львів: Логос, 2010. С. 804 811.

31. Siostry Dominikanki Roza Duchowna: czasopismo miesi^czne, poswi^cone czci N. P. Maryi Krolowej Rozanca sw. Lwцw: Wlasnosc i Naklad Dominikanцw Lwowskich, 1925. R. 24, n. 1 12. S. 24 25.

32. Zakon dominikanцw w Galicji / przez X. Y Z. Nowacki Augustyn. Berlin: Ksiegarnia B. Behra (E. Book), 1879. 32 s.

33. Zaucha, T. Kosciцl parafialnyp. w. Wniebowziзcia Najsw. Panny Marii i klasztor OO. Dominikanцw w JezupoluMaterialy do dziejow sztuki sakralnej. Koscioly i klasztory rzymskokatolickie dawnego wojewodztwa ruskiego. Tom 14. Krakцw: Wydawnictwo Antykwa, 2009.S. 97 121.

34. Державний архів Івано-Франківської області,Ф. Р-338, Оп. 1, Спр. 1, 117 арк.

35. Державний архів Івано-Франківської області, Ф. Р-338, Оп. 1, Спр. 4, 344 арк.

36. Державний архів Львівської області, Ф.Р-1332, Оп. 2, Спр. 3, 117 арк.

37. Державний архів Львівської області, Ф. Р-1332, Оп. 2, Спр. 6, 122 арк.

38. Державний архів Тернопільської області, Ф. Р-3239, Оп. 1, Спр. 3, 5 арк.

39. Державний архів Тернопільської області, Ф. Р-3239, Оп. 2, Спр. 1, 41 арк.

40. Державний архів Тернопільської області, Ф. Р-3239, Оп. 2, Спр. 2,10 арк.

41. Державний архів Тернопільської області, Ф. Р-3239, Оп.2, Спр. 3, 49 арк.

42. Державний архів Тернопільської області, Ф. Р-3239, Оп. 2, Спр. 4, 7 арк.

43. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. Ф. 851, Оп. 1, Спр. 19. 4о арк.

44. Archiwum Akt Nowych w Warszawie, Z. 14, Sygn.908, 450 k.

45. Archiwum Akt Nowych w Warszawie, Z. 14, Sygn. 914, 450 k.

46. Archiwum Polskiej Prowincji OO Dominikanцw w Krakowie. Z 35. Konwent OO. Dominikanцw w Zцlkwi. Plany i akta remontu kosciцla i klasztoru. 1661 1943 rr. 311 k.

47. Archiwum Polskiej Prowincji OO Dominikanцw w Krakowie.Lw. 507. Klasztor Bozego Ciala oo. Dominikanцw we Lwowie. Kosztorysy odnowienia (1908 1912) i elektryfikacji (1914) kosciцla Bozego Ciala we Lwowie.1908 1914 rr. 44 k.

References

1. Zhernokleiev O.S. Rehuliarni treti ordeny w pidawstrijskij Shidnij Halychyni na pochatku ХХ st. Istorija relihij w Ukrajini. Naukowyj shchorichnyk. Lwiw: Lohos, 2017.Wypusk 27. S. 183 189.

2. ZhernokleievO.S. Tretij chyn. Myriany u katolytskyh chernechyh spilnotah: narysyistoriji. Iwano-Frankiwsk: Foliant, 2014. 232 s.

3. Istorija relihij w Ukrajini: u 10-tyt. T. 4. Katolytsyzm / Zа red. А.М. Kolodnoho, PL. Jarotskoho. К., 2001. 598 s.

4. Kyriushko М. Tertsiariji w Ukrajini / М. Kyriushko, І. Jermak Istorija relihij w Ukrajini. Naukowyj shchorichnyk. Kn. 1.Lwiw: Lohos, 2004. S. 283 288.

5. Lyzan О. Pro chudotwornu ikonu оо. Dominikaniw u Lwowi Wisnyk Lwiwskoho myzeju istoriji relihiji. 2007. Chyslo 2.S. 59 63.

6. Penkowska М. Dominikanskyj wodohin XVII XIX st. Arheolohichna znahidka. Dosliddzennia. Konserwatsija Istorija relihij w Ukrajini. Naukowyj shchorichnyk. Kn. 2. Lwiw: Lohos, 2010. S. 1041 1045.

7. Rozhko W. Pidkamin zabutaswiatynia [Elek-

tronnyj resurs] Swoboda. 2003. 31 sich. URL: http:// istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=436: &catid=15&Itemid=17

8. Romaniuk W. Bohorodchanam 575. Na tsiu richnytsiu z Polshchi prywezut kopiju chudotwornoho obrazu Materi Bozhoji Bohorodchanskoji, wywezenoho zwidsy 1944-to [Elektronnyj resurs] Halychyna. 20 weresnia 2016 roku. URL: http://www.galychyna.if.ua/publication/society / bogorodchanam-575/

9. Sinkewych N. О. Dominikanski monastyri Wolyni kintsia XVI pochatku ХІХ st.: instytutsijni zasady, sot-

sioseredowyshche ta osnowni napriamy dijalnosti: awtoref. dys. na zdobyttia nauk. stup. kand. ist. nauk: spets. 07.00.01istorija Ukrajiny. K., 2007. 408 c.

10. Uljanowskyj W.I. Istorija tserkwy ta relihijnoji dumky w Ukrajini: Nawch. posibnyk: U 3-x kn. Kn. 2. Seredyna XV Kinets XVI stolittia. K.: Lybid, 1994. 256 s.

11. Ursu N.O. Arhitektory dominikanskyh kosteliw na halytskyh zemliah Wisn. Hark. derzh. akad. dyzajnuimystets. Harkiw, 2007. № 1. S. 111 118.

12. Ursu N.O. Zhywopys jak wizualna skladowa interjeru dominikanskyh hramiw na ukrajinskyh zemliah XVII XIX st. Wisn. Hark. derzh. аkad. dyzajnu і mystets. Harkiw, 2007. № 1. S. 111 118.

13. Ursu N.O. Mystetska spadshchyna dominikanskoho ordenu na terytoriji Ukrajiny XVII XIX st. Kamjanets-Podilskyj: Abetka, 2006. 368 s.

14. Ursu N.O. Stylistyka arhitekturnyh objektiw dominikanskoho ordenu w ukrajinskomu polikulturnomu prostori XVI XIX stolitWisnyk derzhawnoji akademiji keriwnyh kadriw kultury і mystetstw: Nauk. zhurnal. K:. Milenium, 2009. №4. S. 161 167.

15. Ursu N.O. Stylistychni inspiratsiji w arhitekturi dominikantsiw na zemliah Ukrajiny XVI XIX st. Wisn. Hark. derzh. аkad. dyzajnu і mystets. Harkiw, 2006. № 7.

S133 152.

16. Baronch, S. Dzieje kliasztoru WW. OO. Dominikanuw w Podkamieniu / S. Baronch. Tarnopol, 1870. 348 s.

17. Baronch, S. Klasztor WW. OO. Dominikanuw w Starym Borku / S. Baronch. Lwuw, 1878. 116 s.

18. Baronch, S. Rys dziejuw zakonu kaznodziejskiego w Polstse / S. Baronch. Tom 1. Lwuw: Drukarnia Zakladu Narodowego imienia Ossolinskih, 1861. 402 s.

19. Baronch, S. Rys dziejuw zakonu kaznodziejskiego w Polstse / S. Baronch. Tom 2. Lwuw: Drukarnia Zakladu Narodowego imienia Ossolinskich, 1861. 530 s.

20. Encyklopedia katolicka. Tom IV Decent ezzo / pod redakcjow Romualda Lukashyka, Ludowika Bienkowskiego, Feliksa Gryglewicha. Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubielski, 1983. 1486 s.

21. Grohowski, L. Znishchenie klasztoru i kosciula

oo. Dominikanuw w Podkamieniu. Kijow, 1917.47 s.

22. Hinnebusch, W.A. Dominikanie krutki zarys dziejuw Dominikanie: Shkice z dziejuw zakonu. Poznan: W drodze, 1986. S. 83268.

23. Lietz, N. Posluszenstwo w koncepcji pedagogicznej Jacka Woronieckiego OP Rozprawy z dziejuw oswiaty. Warshawa: Instytut Historiji Nauki Polskiej Akademiji Nauk, 2005. T. XLIV S. 151 171.

24. Milawicki, M. Bych prorokiem dominikanie czortkowstsy Prorotsy Europy Srudkowo-Wschodniej XX wieku. Materialy III i IV Forum Teologuw Europy Srudkowo-Wschodniej. Lublin: Wydawnitstwo KUL, 2009. S. 901935.

25. Milawicki, M. Dushpasterstwo parafialne OO. Dominikanuw w archidietsezji Lwowskiej w okresie miendzywojennym. Rekonesans badawchy Studium Pastoralne. Katowice: Wydawnitstwo «Ksiengarnia Swigtego Jatska»,2014. nr. 10. S. 112 132.

26. Milawicki, M. Juzefinskie kasaty klasztoru w dominikanskih w Krulewstwie Galicji i Lodomerii. Prychynek do badan nad zmianow topografiji sakralnej miast galitsyjskih na pshelomie XVIII i XIXwieku Sacrum w miescie. Epoka nowozhytna i czasy wspulchesne. Wymiar religijny, kulturny i spoleczny. Krakuw: Akademia Ignatianum w Krakowie, Wydawnictwo WAM, 2016. S. 157 188.

27. Nowak, J.T. Skarby krakowskih klasztoruw. Zbiory oo. Dominikanuw: 750 rochnica smiertsi Jatska Odrowonzha. Krakuw: Muzeum Historychne Miasta Krakowa, 2007. 52 s.

28. O misjonazhah i misjah Ruzha Duchowna: chasopismo miesienchne, poshwiencone chtsi N. P. Maryi Kruliowej Ruzhantsa shw. Lwuw: Wlasnoshch I Naklad Dominikanuw Lwowskich, 1927. R. 26, n. 1 12. S. 259 276.

29. Ostrowski, Jan K. Koshciul p.w. Sw. Stanislawa Biskupa i Menchennika oraz klashtor Dominikanuw w

Chortkowie Materialy do dziejuw shtuki sakralnej. Koshciuly i klashtory zhymskokatolickie dawnego wojewudztwa ruskiego. Tom 17. Krakuw: Wydawnitstwo Anlykwa, 2009. S. 91 117.

30. Rok, B. Koshciul dominikanuw lwowskich prychynek do badan nad sanktuariami dawnej Zhechypospolitej Istorija relihij w Ukrajini. Naukowyj shchorichnyk. Knyha K Lwiw: Lohos, 2010. S. 804 811.

31. Siostry Dominikanki Ruzha Duchowna: chasopismo miesienczne, poshwiencone chtsi N. P. Maryi Kruliowej Ruzhantsa shw. Lwuw: Wlasnoshch I Naklad Dominikanuw Lwowskich, 1925. R. 24, n. 1 12. S. 24 25.

32. Zakon dominikanuw w Galitsji / pshez X. Y. Z. Nowatski Augustyn. Berlin: Ksiegarnia B. Behra (E. Book), 1879. 32 s.

33. Zauha, T. Koshciul parafialny p.w. Wniebowzienchia Najshw. Panny Mariji i klashtor OO. Dominikanuw w Jezupoliu Materialy do dziejuw shtuki sakralnej. Koshciuly i klashtory zhymskokatolitskie dawnego wojewudztwa ruskiego. Tom 14. Krakuw: Wydawnitstwo Antykwa, 2009. S. 97 121.

34. Derzhawnyj arhiw Iwano-Frankiwskoji oblasti, F. P-338, Op. 1, Spr. 1, 117 ark.

35. Derzhawnyj arhiw Iwano-Frankiwskoji oblasti, F. P-338, Op. 1, Spr. 4, 344 ark.

36. Derzhawnyj arhiw Lwiwskoji oblasti, F.R-1332, Op. 2, Spr. 3, 117 ark.

37. Derzhawnyj arhiw Lwiwskoji oblasti, F. R-1332, Op. 2, Spr. 6, 122 ark.

38. Derzhawnyj arhiw Ternopilskoji oblasti, F.

R-3239, Op. 1, Spr. 3, 5 ark.

39. Derzhawnyj arhiw Ternopilskoji oblasti, F.

R-3239, Op. 2,Spr. 1, 41 ark.

40. Derzhawnyj arhiw Ternopilskoji oblasti, F.

R-3239, Op. 2, Spr. 2,10 ark.

41. Derzhawnyj arhiw Ternopilskoji oblasti, F.

R-3239, Op.2, Spr. 3, 49 ark.

42. Derzhawnyj arhiw Ternopilskoji oblasti, F.

R-3239, Op. 2, Spr. 4, 7 ark.

43. Tsentralnyj derzhawnyj istorychnyj arhiw Ukrajiny, m. Lwiw.F. 851, Op. 1, Spr. 19. 40 ark.

44. Archiwum Akt Nowyh w Warszawie, Z. 14, Sygn.908, 450 k.

45. Archiwum Akt Nowyh wWarszawie, Z. 14, Sygn. 914, 450 k.

46. Archiwum Polskiej Prowintsji OO Dominikanuw w Krakowie. Zh. 35. Konwent OO. Dominikanuw w Zhulkwi. Plany i akta remontu koshciula i klashtoru. 1661 1943 rr. 311 k.

47. Archiwum Polskiej Prowintsji OO Dominikanuw w Krakowie.Lw. 507. Klashtor Bozhego Tsiala oo. Dominikanuw we Lwowie. Koshtorysy odnowienia (1908 1912) I elektryfikatsji (1914) koshciula Bozhego Tsiala we Lwowie.1908 1914 rr. 44 k.

Размещено на Allbest.ru