Селянство - соціальна і кадрова основа української Повстанської Армії в роки німецько-радянської Війни (1941-1945)

«У вогні національного підйому, зазначав автор, танули основи німецької адміністрації. Українська поліція, залізнична і лісова охорона, служба праці... переходили до лав УПА», а окупаційна влада втрачала важелі впливу на ситуацію. Працівники управлінських структур, солтиси, війти, волосні писарі, члени комісій хлібоздачі, кооперативів таємно, а то й відкрито ставали її прихильниками. Авторитет УПА «надзвичайно зріс» і «політично вона охоплювала вже майже все населення, зокрема сільське». Загони УПА повністю витіснили окупаційні адміністрації з Карпатських лісів. Польські лісники і робітники, сільськогосподарські підприємства, які працювали на німецьку владу, дрібні поліцейські підрозділи втекли до міст під захист гарнізонів, або на захід, селяни перестали платити податки, виконувати численні трудові повинності [31, с. 52-53].

Селяни західноукраїнських земель, з наближенням Червоної армії й неминучим відновленням сталінського режиму, з острахом чекали повторення політичного та економічного терору, жахливих репресій, що відчули на собі в 1939 - першій половині 1941 рр. Оскільки вони становили 75-80 % бійців УПА і підпільної мережі ОУН, то логікою боротьби були поставлені в опозицію до більшовицької влади і ставали основним об'єктом її жахливих каральних акцій [24, с. 282].

Поступове вигнання окупантів з територій України й повторна окупація західних земель радянськими військами змусила керівництво УПА переглянути тактику і перейти до партизанських методів боротьби. Наказом Головного військового штабу від 27 січня 1944 р. УНС, основу якої становили селяни, було включено до УПА й створено з її особового складу армійську групу УПА-Захід, яку очолив визначний командир майор В. Сидор [61, с. 332].

Натомість, за умов постійних масових карально-репресивних операцій військ НКВС, НКДБ і частин Червоної армії, діяльність великих повстанських формувань, які налічували біля 150 тис. бійців, в запіллі радянської влади, командування УПА прийняло раціональне рішення щодо демобілізації четвертої частини особового складу армії. Решту було реорганізовано у невеликі групи з 10-15 воїнів, які переховувалися в бункерах, криївках у селах або в лісових, болотяних, гірських місцевостях, малодоступних для ворожих сил [24, с. 327; 30, с. 158].

Сталінський режим спрямував проти повстанських загонів і бойових груп частини регулярної армії, війська каральних органів, контррозвіду- вальні відділи, винищувальні батальйони, особовий склад яких складався переважно з росіян, а таккож агентуру в середовищі ОУН і УПА. Крім того, проти повстанських збройних формувань і населення західноукраїнського краю була розгорнута масова агітаційно-пропагандистська кампанія партійних і радянських органів, провідні посади в яких займали також не українці. Постановою ЦК КП(б)У від 9 лютого 1944 р., за рішенням Державного комітету оборони (ДКО), на боротьбу з УПА були направлені партизанські з'єднання О. Федорова, С. Маликова, загони В. Бегми, Н. Тарути, І. Шитова, які налічували 9,2 тис. партизан, а дивізію С. Ковпака підпорядкували НКВС України [67, с. 89]. Комуністичний режим кинув на знищення повстанської армії українських селян на чолі з видатними провідниками національно-визвольного руху понад 49 тис. солдатів і офіцерів регулярних частин Червоної армії, військ наркоматів внутрішніх справ і безпеки, партизан, фронтову авіацію, понад 22 танки й 5 бронепоїздів. В органи міліції західних областей впродовж 1944-1945 рр. було направлено з Росії понад 18 тис. працівників наркомату внутрішніх справ [1, с. 47; 67, с. 61, 89].

Натомість, політичний і військовий діяч національно-визвольної боротьби українського народу, історик Л. Шанковський стверджує, що впродовж листопада 1944 - квітня 1945 рр. сталінський режим направив на боротьбу проти УПА, оунівсько- го підпілля й селян, що їх підтримували, лише в Галичину щонайменше 200 тис. війська. Відділи повстанської армії в краю на 1 листопада 1944 р. налічували не більше 20 тис. старшин і бійців [60, с. 594]. Окрім того, провокаційні й розвідувальні операції, супроводжувані жорстоким насильством, терором і пограбуванням сільського населення повстанського запілля, здійснювали 156 спецгруп НКВС і НКДБ чисельністю біля 1800 осіб переодягнених й перевтілених у воїнів УПА [63, с. 39].

Селянство західноукраїнських земель й УПА впродовж 1944 р., до вигнання вермахту Німеччини з України 28 жовтня, перебували в епіцентрі й вирі війни також з військами Червоної армії і радянськими партизанами, чисельними польськими загонами «Армії Крайової» та підпільних націоналістичних формувань. Повстанська армія відкинула пропозиції командування німецьких і радянських військ про спільні дії пропонуючих сторін [31, с. 92-93; 22, с. 74; 51, с. 117-120, 179-182].

Їх війська проводили масову мобілізацію чоловіків і жорстоке пограбування селян. Радянська адміністрація у січні - лютому 1945 р. провела в усіх західних областях України перепис населення віком від 14 років для виявлення наявних і потенційних членів повстанського руху. У кожному селі розташувала гарнізони військ НКВС - винищувальні батальйони чисельністю 25-100 солдатів, разом у районі до 5 тис. і більше. Особовий склад їх у Західній Україні налічував біля 50 тис. осіб, переважно росіян за походженням. В усьому краю було запроваджено воєнний, а після завершення війни надзвичайний стан [31, с. 137-138; 67, с. 91].

Командири декількох загонів УПА, які перебували з німецького боку фронту, для збереження життя бійців і сільського населення 18 серпня 1944 р. підписали угоду з командуванням корпусу армій «Північна Україна» про припинення бойових дій і допомогу виводити німецьких солдатів, які опинилися за лінією фронту. Проте, у подальшій співпраці, зазначалося в угоді, «УПА, як і раніше, діє лише задля своїх власних інтересів». Останній бій між УПА і німецькими військами відбувся 1 вересня в горах Карпат, південніше Коломиї [19, с. 436-437].

Вигнання Червоною армією німецьких окупантів із західноукраїнських земель супроводжувалося масовими облавами й боями каральних військ сталінського режиму проти загонів УПА, селян самооборони й тих, хто співчував повстанцям. Їх вбивали, катували, жінок і дочок гвалтували й розстрілювали разом із неповнолітніми дітьми, майно грабували, хати спалювали. Лише впродовж лютого 1944-1945 рр. у процесі проведення 39773 чекістсько-військових операцій було вбито 103313, затримано 110785, арештовано 15959 повстанців і 8370 активних учасників ОУН, також з'явилися і визнали участь у визвольному русі 50058 осіб. Окрім того, затримано біля 155,5 тис. осіб, які уникли військової та трудової мобілізації. Разом з тим із західних областей України було депортовано до східних й північних регіонів Росії 50453 сім'ї у складі 143141 особа. Для 77791 осіб сімей повстанців термін заслання не був визначений, тобто довічне [1, с. 48, 53].

Терор, масові репресії каральними органами селян сягали зловісних масштабів. Натомість ЦК КП(б)У, який також відповідав за придушення національно-визвольного руху, лише 21 березня 1944 р. розглянув на пленумі питання «Про факти самоправства в деяких районах Львівської області» без належного покарання злочинців радянських і партійних органів [67, с 100].

Селянство західноукраїнських етнічних земель зазнало значних втрат у протистоянні спільно з УПА загонам польських «Армії Крайової» та націоналістичних організацій на Волині й Галичині. Українсько-польські відносини набули характеру збройної боротьби за прагнення обох сторін відновити державність своїх народів і претензії на західноукраїнські землі, враховуючи історичне минуле. Їх винищувальні акції, переважно проти сільського населення, нерідко провокували німецькі окупанти, командування Червоної армії і радянські партизани, а в ролі ідеологічних натхненників виступало католицьке і православне духовенство [5, с. 90, 132; 27, Т 2, с. 174; Т 5, с. 24; 16, с. 158].

Кількість жертв населення з обох сторін, зокрема селян, до сих пір не вияснена. У загальних звітах «Армії Крайової» за 1943 р. зазначається, що на Волині загинуло 15 тис. поляків і дещо менше українців. Дані дослідників Польщі про 50-60 тис. вбитих поляків на Волині й Поліссі, на думку вітчизняних істориків, є перебільшеними [48, с. 5]. У Галичині жертвами збройного протистояння, за висновками польських опозиційних публіцистів, стали 10-12 тис. поляків [40, с. 17].

Натомість, польська історіографія значно зменшує чисельність жертв українців, спалених селищ військовими загонами підпільного руху поляків, які лише на Волині мали біля 300 опорних пунктів [11] і в боротьбі проти УПА співпрацювали з радянськими партизанами і німецькою окупаційною владою. Поляки лише впродовж 1943-1944 рр. спалили 39 сіл Холмщини й Підляшшя й вбили сотні селян і їх дітей [66].

Угода між урядами УРСР і Польським комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р. про взаємне переселення українців, переважно селян, з Польщі до УРСР і поляків з УРСР до Польщі започаткувала масову їх депортацію з багатовікових місць проживання. Армія Крайова впродовж жовтня 1944 р. - липня 1946 р. депортувала з

Холмщини і Підляшшя до України 122662 родини (482880 осіб) [67, с. 83]. Лише 4,7 % із них добровільно погодилися на переселення. У процесі депортації було вчинено напади на 180 і спалено 304 українських сіл, вбито 4670 українців і пограбовано 2268 родин [65, с. 255; 2, с. 233].

За цей же період з УРСР до Польщі переселили 283449 родин (810415 осіб) із 310989 польських родин (885302 осіб), які проживали на території України [4, с. 243)].

Сталінський режим для придушення національно-визвольного руху України, підтримка й участь в якому селян, особливо західноукраїнських земель, набула масового характеру, 22 червня 1944 р. спільним наказом НКВС і НКО СРСР за підписами Л. Берії і Г. Жукова прийняв рішення про депортацію «.. .у віддалені краї Союзу РСР усіх українців, що жили під владою німецьких окупантів», а селян «виселення почати після того, як буде зібрано урожай і здано для потреб Червоної армії» [26]. Нарком внутрішніх справ УРСР у 1944 р. В. Рясний, після війни мешкаючи в Москві, підтвердив ідентичність наказу і зазначив, що «декілька ешелонів мої хлопці заповнили і відправили, але згодом виконання цього наказу нагло припинилося» [59; 20].

Селяни, зокрема західних областей України, становили абсолютну більшість серед репресованих, вбитих і депортованих комуністичним режимом впродовж 1939 - 1950-х рр. до північно-східних регіонів СРСР, загальна чисельність яких сягала до 1,5 млн. людей. Населення Західної України за роки Другої світової війни зменшилося з 9,4 млн. до 3,5 млн. осіб. Особливих втрат зазнали етнічні українці. У 1939 р. їх було 7,9 млн., а у 1970 р. - 7,82 млн. осіб, що засвідчило репресивний характер політики комуністичної влади щодо українства [36, с. 38; 2, с. 154; 21, с. 47].

Підсумовуючи, слід наголосити, що самооборонний рух селян проти німецьких окупантів західних областей України за організаційної та агітаційно-пропагандистської підтримки підпілля ОУН(Б) перетворився у широкий повстанський рух, в авангарді якого була УПА чисельністю військового ядра, що пройшло воєнний вишкіл, за оцінкою експертів вермахту, від 80 до 100 тис. бійців. Натомість, вони стверджували, що ця регулярна армія мала значний резерв десятків тисяч членів сільської самооборони й підпільних організацій ОУН повстанського запілля, що налічувало до 2 млн. осіб, переважно сільського населення. УПА, наголошували вони, бореться за збереження української нації і відродження державності проти окупантів, у тім числі СРСР і Польщі [19, с. 445, 624625]. Селяни становили соціальну і кадрову основу національно-визвольної боротьби українського народу, в якій яскраво проявилося їх прагнення до волі, збереження національної ідентичності й відродження Соборної незалежної держави.

УПА була фактично селянським народним військом, яке діяло під керівництвом ОУН. Селяни становили щонайменше 80 % його особового складу, забезпечували продуктами харчування, одягом, взуттям, іншими предметами побуту, допомагали облаштувати бункери, криївки. Вагомий внесок сільського населення у забезпечення життєдіяльності «повстанських республік» на окупованій території, де дислокувалися штаби повстанських загонів, підпільні адміністративні установи, військові школи й курси для підготовки кадрів, шпиталі, заготівельні пункти, склади з продовольством, матеріально-технічним оснащенням тощо. Командування УПА на контрольованих територіях проводило земельну реформу, наділяючи селян землею, лісними угіддями, сприяла розвитку ремісничих промислів, торгівлі. Селяни, організовані у загони місцевої самооборони, до складу яких входили також члени підпільних груп ОУН, разом із повстанцями ставали на захист повстанського запілля у випадку спроб окупантів відновити владу. Сільська самооборона фактично складала основу запілля, без якого повстанська армія не змогла б вистояти у важкій нерівній боротьбі з німецькою, а згодом і радянською, окупацією.

В УПА об'єдналися на боротьбу з окупантами не лише селяни, а й представники інших соціальних верств населення України та інших народів колонізованих більшовиками. Організований спротив став всенародним і не припинявся й після вигнання німецьких військ з українських земель та завершення окупації їх московським комуністичним режимом. Селяни Західної України, зазнавши масових репресій і депортацій від більшовицької влади в 19391941 рр., відповіли новою хвилею протестних акцій, зокрема масовим уникненням мобілізації до Червоної армії і на відбудову промисловості республіки й СРСР, дезертирством, а натомість поповнювали загони Української повстанської армії.

Селянство України у лавах учасників національно-визвольного руху прагнуло волі, кращого життя, відродження держави на рідній землі.

Список використаних джерел

селянин окупаційний війна повстанський

1. Білас І. Каральні військові підрозділи НКВС-МГБ у боротьбі з ОУН-УПА (До 50-річчя Української Повстанської Армії) // Державність. - 1992. - № 4(7). - С. 47-54.

2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр. Кн. 1. - К.: Либідь - Військо України, 1994.

3. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху: [спогади]. - Вінніпег, 1981.

4. Буцько О. В. К истории украинско-польского переселення 1944-1946 гг. // Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність. Матеріали міжнарод. наук. конф. (27-28 жовтня 1994 р.). - К.: Інститут історії України НАН України, 1995. - С. 241-245.

5. В обороні волі. Боротьба УПА з німецькими окупантами на Рівненщині в 1941-1944 рр. - Рівне, 1995.

6. Вовк О. Вступ // Літопис Української Повстанської армії. Нова серія. Т. 2 Волинь, Полісся: УПА та Запілля, 1943-1944: док. і матеріали / упор. О. Вовк, І. Павленко: ред. П. Сохань, П. Потічний та ін. - Київ - Торонто: Літопис УПА, 1998.

7. Гіммельрайх К. Спомини командира відділу особливого призначення «УПА-Схід» // Літопис Української повстанської армії. Т. 15. - Торонто: Літопис УПА, 1987.

8. Добрівлянський П. Україна у Другій світовій війні. - Філадельфія, 1963.

9. Додаток №4. Спецповідомлення начальника УШПР, комісара держбезпеки Т. Строкача і начальника розвідвідділу УШПР Мартинова до ЦК КП(б)У // Ленар- тович О. Ю. Український національно-визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни. - Луцьк: Волинський нац. ун-т імені Лесі Українки, 2011. - С. 334-336.

10. Житомирщина у Великій Вітчизняній війні 19411945 рр. - К., 1969.

11. Зашкільняк Л. Волинь - 1943: небезпечні тенденції в Польщі // День. - 2016. - 5-6 серпня.

12. Ідея і чин: орган Проводу ОУН, 1942-1946. Передрук підпіл. журналу / відп. ред. Є. Штендера. - Торонто: Літопис УПА, 1995.

13. Кентій А. В. Українська повстанська армія в 19421943 рр. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999.

14. Кентій А. В., Лозицький В. С. Війна без пощади і милосердя. Партизанський фронт у тилу вермаха в Україні (1941-1944). - К.: Генеза, 2005.

15. Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40 - 50 років ХХ століття. - Львів: Каменяр, 2000.

16. Киричук Ю., Мороховський В. Українсько-польська збройна боротьба на західноукраїнських землях у 1942-1943 рр. // Історія слов'янських народів: актуальні проблеми дослідження. - Вип. 6: Слов'янські народи в Другій світовій війні. Зб. наук. праць. Відповід. редактор П. М. Чернега. - К., 2000. - С. 157-161.

17. Ковальчук І. В. Стельникович С. І. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року. - Житомир: «Рута», 2011.

18. Косик В. Обставини і початки створення УПА. Огляд національних сил (1939-1941) // Українська повстанська армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 2004.

19. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів: Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, 1993.

20. Криворотько А. «Джентельменська» угода головорізів // Українське слово. - 1999. - 18 лютого.

21. Лаврентий Берия 1953. Стенограмма июльского Пленума ЦК КПСС и другие документы. Под ред. А. Н. Яковлева. - М., 1999.

22. Лебедь М. Українська Повстанська Армія. - Мюнхен, 1946.

23. Лебідь М. Українська Повстанська Армія. Частина І. Німецька окупація. - Дрогобич: Відродження, 1993.

24. Ленартович О. Ю. Український національно-визвольний рух на Волині в роки Другої світової війни. - Луцьк: Волинський нац. ун-т імені Лесі Українки, 2011.

25. Лис В. Про Колківську республіку знали від Львова до Мінська [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.spas.net.ua/index.php/library/article/59

26. Літературна Україна. - 1992. - 27 лютого.

27. Літопис Української Повстанської армії: У 28 т. Т 2. Волинь; Полісся: німецька окупація. Кн. 2: Початки УПА: Док. і матеріали / Від. ред. Є. Штендера. - Торонто, 1977.

28. Марчук І. Формування і структура УПА-Північ // Українська повстанська армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2004.

29. Микола. Суспільно-політичний огляд південних районів Рівненської області за жовтень 1943 р. уповноваженого ОУН (б) // Сергійчук В. Український здвиг: Волинь 1939-1955. - К.: Укр. вид. спілка, 2005. - С. 227-233.

30. Мисів Л. Діяльність ОУН-УПА на Дрогобиччині у перші повоєнні роки (1945-1946) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. - Дрогобич, 2008.

31. Мірчук П. Українська Повстанська Армія 19421952. - Мюнхен: «Cicero», 1953.

32. Мотика Г. Українська самооборона в Західній Україні (1941-1944 рр.) // Україна - Польща: важкі питання. Т. 3. Матеріали ІІІ міжнародного наук. семінару, Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни в Луцьку 20-22 травня 1998 р. - Варшава: Тиса, 1998.

33. Наказ коменданта воєнного надрайону «Долина» Ворона, про виконання необхідних робіт у регіоні 25 серпня 1943 р. // Сергійчук В. Український здвиг: Волинь 1939-1955. - К.: Укр. вид. спілка, 2005. - С. 177-178.

34. Никончук О. Колківська республіка // Реабілітовані історією: Зб. наук. статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, Луцьк, 5-6 грудня 2002 р. - Луцьк: Надстир'я, 2003.

35. Організація Українських Націоналістів 19291954 рр. - Париж, 1955.

36. Парсаданова В. С. Депортация населения из Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939-1941 гг // Новая и новейшая история. - 1989. - № 2. - С. 26-44.

37. Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни: спроби нового концептуального погляду. - Ніжин: Вид. ПП Лисенко М. М., 2010.

38. Патриляк І. К. Військові плани ОУН(б) у таємній інструкції Революційного проводу (травень 1941 р.) // Укр. істор. журнал. - 2000. - № 2. - С. 127-137

39. Патриляк І. К. Тактика і стратегія українських націоналістів на початковому етапі Другої світової війни // Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси / Відп. ред. С. В. Куль- чицький. - К.: Наукова думка, 2005.

40. Пеленський Я. Україна в польській опозиційній публіцистиці // Віднова, зима 1985/86 - весна 1986, 4.

41. Петренко Р За Україну, за її волю: спогади // Літопис Української постанської армії. Т. 27. Ред. Г. Петренко, Є. Штендера. - Торонто - Львів: Літопис УПА, 1997.

42. Повстанча Колківська республіка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://sichovyk.com.ua/ ^огісЬпа^^а/896-ро1^іап-гериЬНс^Могу

43. Поїзник І. Перші дні «радянського життя» у спогадах греко-католицького та римо-католицького духовенства Східної Галичини // Сторінки воєнної історії. Зб. наукових статей. Вип. 14. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2011.

44. Політична історія України: ХХ ст. : в 6 т. [голова редкол. І.Ф. Курас]. Т. 4.: Україна у Другій світовій війні: 1939-1945. - К., 2003. - 584 с.

45. «Програма Організації Українських Націоналістів» схваленій ІІІ Надзвичайним великим збором ОУН у серпні 1943 р. // Сучасність. - 1989. - Ч. 7-8.

46. Прокоп М. У сорокаліття ІІІ Надзвичайного Великого Збору. ОУН // Прокоп М. Напередоді незалежності України. - Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто

- Львів: НТШ, Бібліотека українознавства, 1993.

47. Романюк Н. Колківська республіка - територія української свободи у вирі війни [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.ukrmform.ua/rubric- society/2488672-kolkivska-respuЫika-teritoria-ukтamskoi- svobodi-u-viri-vijni.html

48. Сенюк С. Повертаючись до конференції // Шлях перемоги. - 1995. - С. 5

49. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь 19391955. - К.: Укр. вид. спілка, 2005.

50. Сілецький В. «Ворог просив пощади». Про УНС- УПА проти гітлерівської окупації на території Станіс- лавської області // Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади / Відп. ред. Я. Лялька. Кн. 2.

- Львів: Галицька вид. спілка, 1997.

51. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945. - К., 1980.

52. Содоль П. Українська Повстанська^ Армія 19431949: довідник у 2-х частинах. Ч. 1. - Нью-Йорк: Пролог, 1994.

53. Справорський Т. Там, де гартувалась сталь // Організація Українських Націоналістів. 1929-1954. Зб. статей у 25 ліття ОУН. - Б. м., 1955.

54. Стародубець Г. М. ОУН (б) в українському національно-визвольному русі на Волині в роки Другої світової війни (1941-1943 рр.). - Тернопіль: Підручник та посібники, 2002.

55. Стародубець Г. М. Українське повстанське запілля (друга пол. 1943 - поч. 1946 років). - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006.

56. Стельникович С. В. Житомирсько-Вінницький регіон в умовах нацистської окупації (1941-1945). - Житомир, 2009.

57. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі ЦДАГО). - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 915.

58. ЦДАГО України. - Ф. 3833. - Оп. 1. - Спр. 48.

59. Чуев Ф. Солдати империи. - М., 1998.

60. Шанківський Л. Українська Повстанська Армія // Гриневич В., Гриневич Л., Якимович Б. та ін. Історія українського війська (1917-1995). Упорядник Я. Дашкевич. - Львів: Світ, 1996. - С. 486-695.

61. Шанковський Л. Українська Повстанська Армія // Україна у Другій світовій війні. Кн. 3. - К., 1997.

62. Шаповал Ю. Війна після війни // Українська повстанська армія в боротьбі проти тоталітарних режимів. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2004.

63. Шлях перемоги. - 1994. - 24 вересня.

64. Шумук Д. Пережите і передумане. Спогади і роздуми українського десидента політв'язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями (1921-1981 рр.). - К.: Вид. ім. О. Теліги, 1998.

65. Щерба Г. Депортація населення з польсько-українського пограниччя 40-х років // Україна - Польща: Історична спадщина і суспільна свідомість. Матеріали Міжнарод. наук. конф. - Кам'янець-Подільський, 29-31 травня 1992 р. - Кам'янець-Подільський, 1992.

66. Яблонський В. Донести всю правду... // Слово Просвіти. - 2017. - 17-23 серпня.

67. Ярош Б. О. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30 - 50-ті роки ХХ століття (історико-по- літологічний аспект). - Луцьк: «Надстир'я», 1995.

References

1. Bilas I. Karal'ni viys'kovi pidrozdilyly NKVS-MHB u borot'bi z OUN-UPA (Do 50-richchya Ukrayins'koyi Povstans'koyi Armiyi) // Derzhavnist'. - 1992. - № 4 (7). - S. 47-54.

2. Bilas I. Represyvno-karal'na systema v Ukrayini. 1917-1953 rr. Kn. 1. - K.: Libid' - Viys'ko Ukrayiny, 1994.

3. Bul'ba-Borovets' T. Armiya bez bezpeky. Slava i trahediya ukrayins'koho povstans'koho rukhu: [spohady]. - Vinnipeh, 1981.

4. Buts'ko O. V. K ystoryy ukraynsko-pol'skoho pereselenyya 1944-1946 rr. // Ukrayina u druhiy svitoviy viyni: uroky istoriyi ta suchasnosti. Materialy mizhnarodni. nauk. konf. (27-28 zhovtnya 1994 r.). - K.: Instytut Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1995. - S. 241-245.

5. V oboroni voli. Borot'ba UPA z nimets'kymy zaku- pivelyamy na Rivnenshchyni v 1941-1944 rr. - Rivne, 1995.

6. Vovk O. Vstup // Litopys Ukrayins'koyi Povstans'koyi armiyi. Nova seriya. T. 2 Volyn', Polissya: UPA ta Zapillya, 1943-1944: dok. i materialy / upor. O. Vovk, I. Pavlenko: red. P Sokhan', P Potichnyy ta in. - Kyyiv - Toronto: Litopys UPA, 1998. 7. Himmel'raykh K. Spondy-komandyry viddilyly osoblyvoho interesu «UPA-Skhid» // Litopys Ukrayins'koyi povstans'koyi armiyi. T. 15. - Toronto: Litopys UPA, 1987.

8. Dobrivlyans'kyy P. Ukrayina u Druhiy svitoviy viyni. - Filadel'fiya, 1963.

9. Dodatok №4. Spetspovidomlennya nachal'nyka USHPR, komisara derzhbezpeky T. Strokacha i nachal'nyka rozviddilu USHPR Martynova do TSK KP (b) U // Lenartovych O. YU. Ukrayins'kyy natsional'no-vyzvol'nyy rukh na Volyni v roky Druhoyi svitovoyi viyny. - Luts'k: Volins'kyy nats. un-t imeni Lesi Ukrayinky, 2011. - S. 334336.

10. Zhytomyrshchyna u Velykiy Vitchyznyaniy viyni 1941-1945 rr. - K., 1969.

11. Zashkil'nyak L. Volyn' - 1943: nebezpechni tenden- tsiyi v Pol'shchi // Den'. - 2016. - 5-6 serpnya.

12. Ideya i chyn: orhan Provodu OUN, 1942-1946. Peredruk pidpil. zhurnalu / vidp. red. YE. Shtendera. - Toronto: Litopys UPA, 1995.

13. Kentiy A. V. Ukrayins'ka povstans'ka armiya v 19421943 rr. - K.: Instytut Ukrayiny NAN Ukrayiny, 1999.

14. Kentiy A. V, Lozyts'kyy V. S. Viyna bez poshchady i myloserdya. Partyzans'kyy front u tylu vermakhu v Ukrayini (1941-1944). - K.: Heneza, 2005.

15. Kyrychuk YU. Narysy z ukrayins'koho ukrayins'koho natsional'no-vyzvol'noho rukhu 40 - 50 rokiv KHKH stolittya. - L'viv: Kamenyar, 2000.

16. Kyrychuk YU., Morokhovs'kyy V. Ukrayins'ko- pol's'ka zbroya boret'sya nad zakhidnoukrayins'kymy zemlyamy u 1942-1943 rr. // Istoriya slov yans'kykh narodiv: aktual'ni problemy doslidzhennya. - Vyp. 6: Slov vidomi narody u Druhomu svitoviy viyni. Zb. nauk. prats'. Vidpovid. redaktor P. M. Cherneha. - K., 2000. - S. 157-161. 17. Koval'chuk I. V. Stel'nykovych S. I. Narys istoriyi diyal'nosti OUN pid provodom A. Mel'nyka na Zhytomyrshchyni v druhiy polovyni 1941 roku. - Zhytomyr: «Ruta», 2011.

18. Kosyk V. Publikatsiyi ta pochatok stvorennya UPA. Ohlyad natsional'nykh syl (1939-1941) // Ukrayins'ka povstans'ka armiya u borot'bi proty totalitarnykh rezhymiv.

- L'viv: In-t ukrayinoznavstva im. I. Kryp bezpekykevycha, 2004.

19. Kosyk V. Ukrayina ta Nimechchyna u Druhiy svitoviy viyni. - Paryzh - N'yu-York - L'viv: Naukove tovarystvo im. T. Shevchenka, 1993.

20. Kryvorot'ko A. «Dzhentel'mens'ka» uhoda holovo- riziv // Ukrayins'ke slovo. - 1999. - 18 lyutoho.

21. Lavrentyy Beriya 1953. Stenohrama yurs'koho Plenuma TSK KPSS ta inshi dokumenty. Pid red. A. N. Yakovleva. - M., 1999.

22. Lebed' M. Ukrayins'ka Povstans'ka Armiya. - Myunkhen, 1946.

23. Lebid' M. Ukrayins'ka Povstans'ka Armiya. Chastyna I. Nimets'ka zakupivlya. - Drohobych: Vidrodzhennya, 1993.

24. Lenartovych O. YU. Ukrayins'kyy natsional'no- vyzvol'nyy rukh na Volyni v roky Druhoyi svitovoyi viyny.

- Luts'k: Volins'kyy nats. un-t imeni Lesi Ukrayinky, 2011.

25. Lis V. Pro Kolkivs'ku respubliku znaly vid L'vova do Mins'ka [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu: http:// www.spas.net.ua/index.php/library/article/59

26. Literaturna Ukrayina. - 1992. - 27 lyutoho.

27. Litopys Ukrayins'koyi Povstans'koyi armiyi: U 28 t. T 2. Volyn'; Polissya: nimets'ka zakupivlya. Kn. 2: Pochatky UPA: Dok. i materialy / Vid. red. YE. Shtendera. - Toronto, 1977.

28. Marchuk I. Formuvannya i struktura UPA-Pivnich // Ukrayins'ka povstans'ka armiya u borot'bi proty totalitarnykh rezhymiv. - L'viv: Instytut ukrayinoznavstva im. I. Kryp bezpekykevycha NAN Ukrayiny, 2004.

29. Mykola. Suspil'no-politychnyy ohlyad pivnichnykh rayoniv Rivnens'koyi oblasti za zhovten' 1943 r. upovnovazhenoho OUN (b) // Serhiychuk V. Ukrayins'kyy zdvyh: Volyn' 1939-1955. - K.: Ukr. vyd. spilka, 2005. - S. 227-233.

30. Misiv L. Diyal'nist' OUN-UPA na Drohobychchyni u svoyikh ostannikh povoyenni roky (1945-1946) // Drohobyts'kyy krayeznavchyy zbirnyk. Spetsvipusk. - Drohobych, 2008.

31. Mirchuk P Ukrayins'ka Povstans'ka Armiya 19421952. - Myunkhen: «Tsytseron», 1953.

32. Motyka H. Ukrayins'ka samooborona v Zakhidniy Ukrayini (1941-1944 rr.) // Ukrayina - Pol'shcha: vazhlyvi pytannya. T. 3. Materialy III mizhnarodnoho nauk. seminaru, ukrayins'ko-pol's'ki zv'yazky v rokakh Druhoyi svitovoyi viyny v Luts'ku 20-22 travnya 1998 r. - Varshava: Tysa, 1998.

33. Nakaz komendanta voyennoho nadrayonu «Dolyna» Vorona, pro vykonannya neobkhidnykh robit u rehioni 25 serpnya 1943 r. // Serhiychuk V. Ukrayins'kyy zdvyh: Volyn' 1939-1955. - K.: Ukr. vyd. spilka, 2005. - S. 177-178.

34. Nykonchuk O. Kolkivs'ka respublika // Reabilitovani istoriyeyu: Zb. nauk. statey i materialiv mizhnarodnoyi naukovo-praktychnoyi konferentsiyi, Luts'k, 5-6 hrudnya 2002 r. - Luts'k: Nadstyr"ya, 2003.

35. Orhanizatsiya Ukrayins'kykh Natsionalistiv 19291954 rr. - Paryzh, 1955.

36. Parsadanova V. S. Deportatsyya naselenyya yz Zapadnoy Ukrayny y Zapadnoy Belorussyy v 1939-1941 hh. // Novaya y noveyshaya ystoryya. - 1989. - № 2. - S. 26-44.

37. Palrylyak I. K., Borovyk M. A. Ukrayina v roky Druhoyi svitovoyi viyny: sproby novoho kontseptual'noho pohlyadu. - Nizhyn: Vyd. pP Lysenko M. M., 2010.

38. Patrylyak I. K. Viys'kovi plany OUN(b) u tayemniy instruktsiyi Revolyutsiynoho provodu (traven' 1941 r.) // Ukr. istor. zhurnal. - 2000. - № 2. - S. 127-137.

39. Patrylyak I. K. Taktyka i stratehiya ukrayins'kykh natsionalistiv na pochatkovomu etapi Druhoyi svitovoyi viyny // Orhanizatsiya ukrayins'kykh natsionalistiv i Ukrayins'ka povstans'ka armiya. Istorychni narysy / Vidp. red. S. V. Kul'chyts'kyy. - K.: Naukova dumka, 2005.

40. Pelens'kyy YA. Ukrayina v pol's'kiy opozytsiyniy publitsystytsi // Vidnova, zyma 1985/86 - vesna 1986, 4.

41. Petrenko R. Za Ukrayinu, za yiyi volyu: spohady // Litopys Ukrayins'koyi postans'koyi armiyi. T. 27. Red. H. Petrenko, YE. Shtendera. - Toronto - L'viv: Litopys UPA, 1997.

42. Povstancha Kolkivs'ka respublika [Elektronnyy resurs]. - Rezhym dostupu:http://sichovyk.com.ua/ istorichna-slava/896-polissian-republic-history

43. Poyiznyk I. Pershi dni «radyans'koho zhyttya» u spohadakh hreko-katolyts'koho ta rymo-katolyts'koho dukhovenstva Skhidnoyi Halychyny // Storinky voyennoyi istoriyi. Zb. naukovykh statey. Vyp. 14. - K.: In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 2011.

Размещено на Allbest.ru