Релігійне життя в Греції в роки Балканських війн 1912-1913 рр. у висвітленні російської центральної церковної періодики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігійне життя в Греції в роки Балканських війн 1912-1913 рр. у висвітленні російської центральної церковної періодики

Богдан Затовський

Basedon the material sofsuch periodical press journals, as «Церковныеведомости», «СообщенияИмператорскогоПравославногоПалестинскогообщества» and «Богословскийвестник», the given article analyses the church life in Greece during Balkan Wars of 1912-1913. The article also studies the impact which the political events of this period had on the position of the Church of Greece. The development of the relationship between the Orthodox churches on Balkan Peninsula was described in the article. A special attention was paid to the formation of Athos. As a result, it was found out that the periodical press of the Russian Church was particularly interested in describing the religious life of Greeks. The article considers the fact how the events of the Balkan Wars of 1912-1913 influenced the church life in Greece. Attention was given to the activities of the Orthodox clergy, and the fact how the church influenced the life of society in Greece was examined. In the article, the relations of Bulgarians and Greeks were stated, and interfaith relations in Greece were investigated. A special attention was given to the position of The Patriarchate of Constantinople, and its relations with the Bulgarian Orthodox Church were investigated. The position of the monasteries of Athos and its significance in the religious life of the Orthodox population was investigated.

The consequences of the Balkan Wars of 1912-1913 for the church life of the Greek population were considered. The fact how the Russian church press shaped public opinion among readers was analyzed. The position of Russian church publications in relation to the policy of the Greek government was analyzed. The opinion of journalists and correspondents of magazines regarding the religious policy of the Greek government was considered. As a result, it was revealed that there was an interest of Russian church journalism in covering the events of the Balkan Wars of 1912 - 1913. The attention was given to the issues of confessional life in Greece and the Greek population of Turkey. Journalists were especially interested in the position of the monasteries of Athos. The analysis of the given topic enables to understand how the events of the war were presented to the readers and how the periodical press could influence the public opinion in the Russian Empire.

Key words: war, periodical press, Greece,the Church of Greece, Athos, monastery, clergy, correspondent.

На матеріалах центральних російських церковних часописів, таких як «Церковные ведомости», «Сообщения Императорского Православного Палестинского общества» та «Богословский вестник» аналізується церковне життя Греції під час Балканських воєн 1912 - 1913 рр. та розглядається як події війни вплинули на становище Православної церкви в Греції. У статті описано розвиток відносин між православними церквами на Балканському півострові. Особлива увага приділялася положенню Афону. Звернуто увагу на діяльність православного духовенства, а також на те, як воно впливало на суспільне життя в Греції. У статті викладені відносини болгар і греків, досліджено міжрелігійні відносини в Греції. Особлива увага приділялася позиції Константинопольського патріархату, досліджені його відносини з Болгарською православною церквою. Висвітлено положення монастирів Афону. Проаналізована позиція російських церковних видань відносно політики грецького уряду. В результаті було виявлено, що існував значний інтерес російської церковної журналістики до висвітлення подій Балканських війн 1912 -1913 рр. У часописах приділили докладну увагу питанням конфесійного життя в Греції та грецького населення Туреччини. Журналістів особливо цікавило становище монастирів Афону. Аналіз даної теми дав змогу зрозуміти, яким чином були представлені події війни читачам і як періодична преса впливали на громадську думку в Російській імперії.

Ключові слова: війна, періодична преса, Греція, Православна церква, Афон, монастир, духовенство, кореспондент.

церковний війна релігійний

Постановка проблеми. Балканські війни 1912 - 1913 рр. викликали в російському суспільстві значний інтерес. Церковна преса постійно інформувала читачів про перебіг подій на Балканах. Громадська думка в Російській імперії стояла за активну підтримку слов'янських народів на Балканському півострові. Значну увагу журналісти приділяли Греції і монастирям Афону. Російські кореспонденти повідомляли новини безпосередньо з Греції, а також з тих територій Туреччини, де проживало грецьке населення. Кореспонденти знаходились безпосередньо в балканських країнах. Це дало їм можливість ознайомитись з позіцією населення, проаналізувати матеріали місцевої періодики.

Детальну інформацію про події церковного життя в балканських країнах, в тому числі і в Греції, російські читачі отримували зі сторінок часопису «Церковные ведомости», який був офіційним органом Святійшого синоду в Російській імперії. На сторінках цього журналу публікувалися статті про події церковного життя в Росії і за кордоном. У ньому містилося багато публікацій із балканської проблематики. Кореспонденти «Церковных ведомостей» дуже скрупульозно і глибоко вивчали діяльність релігійних конфесій у Греції і на тих територіях Туреччини, Македонії та Болгарії, де проживало переважно грецьке населення. У «Сообщениях Императорского Православного Палестинского общества» писалося про вплив подій Балканських війн на релігійну ситуацію в Греції і, насамперед, Афона. Це було видання Імператорського православного палестинського товариства. Становище Константинопольського патріархату було детально розглянуто в російському журналі «Богословский вестник», який видавався при Московській духовній академії. У ньому публікувалися матеріали з богослов'я, зокрема відомості про сучасне церковне життя.

За період з жовтня 1912 р. по лютий 1914 р. в «Церковных ведомостях», «Богословском вестнике» та «Сообщениях Императорского Православного Палестинского общества» з'явилося близько 10 публікацій, присвячених церковному життю в Греції і грекам, що проживали за межами своєї країни під час Балканських воєн. Історія Балканських воєн досить добре освітлена в історіографії. Однак не всі джерела цієї теми були використані повною мірою. Зокрема це стосується російських журналів початку XX ст., на які практично не звернули увагу грецькі дослідники, хоча ці видання є цінними джерелами інформації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній українській історіографії питання формування образу Греції в періодичних виданнях початку XX ст. не було розглянуто докладно. Однією з перших робіт, написаних на основі імагологічних досліджень у вітчизняній історіографії цієї теми, стала дисертація радянського дослідника І. А.Глічєва «Борьба общественного мнения в России по Балканскому вопросу (1908 - 1913 гг.)» , захищена в 1979 р. у Львові. Автор, ідучи за прийнятими в радянській історичній науці установками, розглянув позицію російської громадської думки щодо балканського питання. Балканські війни були докладно досліджені в дисертації української дослідниці Н.В.Стрельчук «Національно-визвольний рух у Македонії (остання третина ХІХ ст. - 1919 р.)» . В роботі особлива увага приділяєтся друку Росії.

У статті наукового співробітника відділу наукових досліджень української періодики Науково-дослідного інституту пресознавства ЛННБ України ім. В.Стефаника, кандидата наук із соціальних комунікацій С.Р.Блавацького та доцента кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. Івана Франка, кандидата філологічних наук М.Б. Домбровського «Грецька періодика в Україні - українська грекомовна преса у Греції (1917, 1919-1920): транснаціональне компаративне дослідження» здійснено спробу транснаціонального компаративного дослідження грецької періодики в Україні в 1917 р. та української грекомовної преси в Греції 19191920 рр. У статті української дослідниці, магістра права КНУ ім. Т.Г.Шевченка С.С.Денисюк «Реформування державного механізму Греції до конституційних змін 1991 року» встановлюються основні внутрішні чинники, що впливали на процес державотворення Греції початку ХХ ст., розглядається державний механізм Греції з урахуванням конституційних змін 1911 р., здійснюється історико-правовий аналіз змін 1911 р. до Конституції Греції 1864 р., формулюється ряд наукових положень щодо змісту та значення даного періоду для сучасної правової реальності Греції. Разом з тим авторка у своєму дослідженні не використала матеріали російської періодики.

Монографія українського історика, к.і.н., доцента кафедри Нової і новітньої історії історичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Д. В. Миколенка «Македонське питання у 1878-1919 рр.» присвячена македонському питанню від його виникнення після Берлінського конгресу 1878 р. до завершення роботи Паризької мирної конференції, яка підвела підсумки Першої світової війни. Працюючи над темою, автор дослідив періодичні видання. Македонське питання було докладно проаналізовано в дисертації української дослідниці Н. В.Стрельчук «Національно- визвольний рух у Македонії (остання третина ХІХ ст. - 1919 р.)» . В роботі був розглянутий друк Росії. В монографії української дослідниці О.М.Гурінової «Македонский вопрос в Международных отношениях 1913-1920 гг.» досліджено ситуацію в Македонії після завершення Балканських війн. Авторка висвітлила становище македонських земель у складі Греції. Під час роботи над темою автором були проаналізовані архівні джерела, періодичні видання та наукова література.

В останні десятиліття велику увагу російських дослідників привертає питання історії духовних та культурних зв'язків греків з Росією. Унікальною спробою комплексного осмислення даної теми стало 11-томне дослідження, здійснене на Афоні Російським Свято-Пантелеймонівським монастирем і присвячене історії Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Хронологічні рамки теми статті охоплює 6 том під назвою «История Русского Свято-Пантелеимонова монастыря на Афоне от 1912 до 2015 г.» , виданий у 2015 р. під редакцією ієромонаха Макарія (Макієнка) - духівника і першого епітропа Руського Свято- Пантелеймонова монастиря на Афоні. Цей том складають неопубліковані документи, він забезпечений багатим ілюстративним матеріалом і довідковим аппаратом, містить також і матеріали російських періодичних видань. Питанню відносин Константинопольської патріархії з Російською імперією на початку XX ст. була присвячені роботи російської дослідниці, доктора філологічних наук, доктора історичних наук, викладача грецької та давньогрецької мов в СПбДУ кафедри біблеїстики Л.О.Герд. Її книга «Константинопольский Патриархат и Россия. 1901-1914» та стаття «Был ли русофилом Константинопольский патриарх Иоаким III?» присвячені церковним аспектам російської політики в Балканському регіоні. На думку Л.О. Герд, спільність віри з християнським населенням Османської імперії була сильною перевагою Росії в її боротьбі за вплив у Східному Середземномор'ї. У своєму дослідженні Л.О. Герд використала широкий спектр документів і робіт як російських, так і зарубіжних науковців, залучила джерела російської преси.

У статті аспіранта кафедри теорії та історії міжнародних відносин ІМВ та СПН МДЛУ А.Ю.Галушка «Святая гора Афон как элемент балканской дипломатии России в конце XIX - начале XX века» розглядається значення Святої гори Афон як території впливу в міжнародній політиці в період розпаду Османської імперії і формування на її території незалежних держав. Аналізуються тенденції розвитку міжцерковних взаємин на горі Афон, їхній вплив на зовнішньополітичну діяльність Російської імперії. В іншій статті А. Ю. Галушка - «Греко-болгарский церковный вопрос: интересы России между греками и болгарами» - аналізуються дипломатичні зусилля Російської імперії у врегулюванні греко-болгарського церковного питання. Дається оцінка факторів, що впливали на формування позиції з даного питання у Міністерства закордонних справ Російської імперії і у Святійшого синоду Російської православної церкви. У своїй роботі Ю.А.Глушко проаналізував архівні матеріали, проте не звернув уваги на позицію російської преси.

У дисертації Н.О. Учаєвої «Македонский вопрос в период Балканских войн 19121913 гг.» розглянуто становище Македнії під час Балканських війн. Авторкою була розглянута політика Греції під час Балканських війн. Н.О.Учаєва дослідила матеріали російських періодичних видань. На основі джерел періодичних видань була написана дисертація Н.С.Гусєва «Болгария и Сербия в русском общественном мнении в период Балканских войн 1912-1913 гг.» . Автор частково висвітлив позицію російської преси у відношенні до Греції під час Балканських війн. У публікації Ю.Н.Смирнова «Глобальные предупреждения провинциального журналиста: публикации Н. Северского (А.И. Свидерского) в период Балканских войн (1912-1913 гг.)» розглянуто публікації ліволіберальної самарської газети «Волжское слово» за підписом «Н. Северский», присвячені подіям на Балканах в 1912-1913 рр.

У білоруській історіографії також приділялася увага питанню формування суспільної думки у відношенні до балканських країн в Російській імперії. На матеріалах документів, мемуарів, наукової літератури та преси Ю.М.Мороз у своїй статті «Русское общество и Антанта в период Балканских войн 1912-1913 гг.» проаналізував російську суспільну думку часів Балканських війн.

Наукові завдання статті грунтуються на матеріалах періодичних видань.

Основним завданням даного дослідження є відтворення образів Греції і грецького населення Туреччини в російських церковних виданнях. Розглядається, які уявлення про положення Елладської православної церкви в Греції і Константинопольської патріархії в Туреччині формували у російської громадськості ці видання. Аналізується позиція редакції і журналістів часописів по відношенню до Балканських війн 1912-1913 рр.

Мета статті. На основі статтей церковних часописів 1912-1914 рр. дослідити особливості релігійого життя в Греції та грецького населення в Османській імперії під час Балканських війн 1912-1913 рр. Визначити, яким було ставлення церковної журналістики до греко-болгарських церковних відносин, як преса оцінювала наслідки війни для Елладської православної церкви в Греції.

Виклад основного матеріалу. У травні 1912 р. між Грецією і Болгарією був підписаний договір про співпрацю. У вересні 1912 р. Сербія і Болгарія уклали військовий союз, спрямований проти Туреччини, і запропонували грекам до нього приєднатися. Греція погодилася, передусім, з двох причин. По-перше, необхідно було завершити приєднання острова Крит, боротьба за який вступила у вирішальну фазу ще в кінці XIX ст. Проте тривалий час питання залишалося відкритим через розв'язання його мирним шляхом. По-друге, греки пам'ятали про неможливість скористатися поділом османських територій у 1878 р. і тепер не хотіли втратити шанс взяти участь в антитурецькій кампанії, щоб потім з повним правом претендувати на трофеї. Приєднання до цього союзу Чорногорії призвело до того, що проти Османської імперії виступили всі балканські держави, крім Румунії. Остання зберегла нейтралітет, бажаючи потім отримати за нього компенсацію від переможців. Тому, незважаючи на всю міць турецької армії, імперія не могла протистояти такій коаліції .

25 вересня 1912 р. почалася Перша Балканська війна. Війська Балканського союзу, а саме Сербії, Чорногорії, Греції та Болгарії за короткий проміжок часу розбили турецьку армію і наблизилися до Константинополя. Турецький уряд звернувся до великих держав з проханням про мирне посередництво. 30 травня 1913 р. був підписаний Лондонський мирний договір. За умовами миру, велика частина турецьких володінь в європейській частині була передана Болгарії. Стамбул і прилегла зона проток залишилися в складі Османської імперії. Упевнена в своїй перевазі, Болгарія 29 червня 1913 р. раптово напала на колишніх своїх союзників. В результаті почалася Друга Балканська війна. Румунія і Туреччина виступила проти Болгарії. У короткі терміни Болгарія була розгромлена і попросила миру. 10 серпня 1913 р. в Бухаресті були підписані умови договору. Сербія отримала майже всю Македонію. Південна Македонія і Західна Фракія відійшли до Греції, Південна Добруджа - до Румунії, частина Східної Фракії - в Туреччину.

З самого початку військових дій редакція «Церковных ведомостей» уважно аналізувала події в Греції. 20 жовтня 1912 р. в «Церковных ведомостях» була опублікована стаття, в якій пояснювалися причини початку війни. У журналі повідомлялося, що саме православна віра була тією силою, яка зберегла національні ідентичності балканських народів під час турецького правління. На початку XX ст. ці народи Балканського півострова почали усвідомлювати шкоду ворожнечі між собою. Ця обставина сприяла їхньому зближенню, а в подальшому і формуванню союзу. Після його створення турецьке правління над їхніми одноплемінниками і одновірцями зробилося для них неприпустимим. Союзні держави зажадали від Туреччини надання автономії населеним християнами областям. Відмова турецького уряду і призвела до початку війни . Тобто кореспонденти церковного видання встановили причини конфлікту в контексті релігійного бачення політичних подій.

Редакція журналу писала, що з початком військових дій османська армія стала терпіти поразки. В результаті війни під контролем Туреччини залишився маленький куточок півострова в Константинополі. Місто Салоніки (в журналі він вказаний під назвою Солунь), перейшло під контроль греків у день пам'яті святого Димитрія Солунського - 26 жовтня 1912 р. А вже 2 листопада 1912 р. під контроль греків перейшов і Афон . У випусках за 10 листопада 1912 р. та 15 грудня 1912 р. кореспондентами «Церковных ведомостей» детально було висвітлено зайняття Афона грецькими військами. Крім салонікського, грецькі війська діяли також у північно -західному напрямку, де вони вторглися в Епір і невдовзі оточили Яніну. Грецький флот блокував вихід з Дарданелл і позбавив турок можливості перекидати підкріплення та боєприпаси морем. Крім того, греки захопили Хіос, Лесбос та деякі інші острови цієї частини Егеїди .

У кількох номерах журналу «Церковных ведомостей» описувалися події, пов'язані з відносинами між Болгарською православною церквою і Константинопольською патріархією. Це було важливо для російського читача з огляду на складні стосунки двох церков. 13 листопада 1912 р. в Константинополі помер Вселенський патріарх Іоаким III, котрий двічі займав патріарший престол: перший раз в 1878-1884 рр.; другий раз в 1901 - 1912 рр. . Кореспонденти «Церковных ведомостей» писали, що під час війни відбулося нове зближення між Болгарською та Константинопольською церквами. Поліпшення їхніх відносин почалося ще до початку війни. Так ще 18 лютого 1912 р. в журналі писалося про налагодження хороших відносин між церквами . На думку сучасної російської дослідниці Л.О.Герд, вирішення цих протиріч сприяло створенню напередодні Першої Балканської війни Балканської конфедерації. Спровоковане з ініціативи Австро -Угорщини зближення Румунії з Туреччиною, яке було спрямоване проти Греції і Болгарії, послужило новим приводом для греко-болгарського політичного і церковного зближення. Також в налагодженні добрих стосунків між греками і болгарами була зацікавлена і Російська імперія .

За повідомленням органу болгарського Святійшого синоду «Церковный Вестник», ще під час хвороби Константинопольського патріарха капу-кехайа болгарської экзархи (особа, яка здійснює посередництво між экзархкю та Портою) 12 листопада 1912 р. відправився в патріархію і висловив від імені екзарха і змішаної ради побажання скорішого одужання патріарху. Після смерті патріарха в Патріархію була відправлена депутація, яка складалася з Охридського митрополита Бориса і капу-кехайя экзархи, яка висловила співчуття з приводу тяжкої втрати патріархії. 18 листопада 1912 р. в день поховання патріарха було відправлено другу депутацію, яка складалася з Велеського митрополита Мелетія і члена змішаної ради пана Христова .

Бажаючи висловити подяку Болгарськой православной церкві за увагу, патріархія 1 грудня 1912 р. відправила в екзархію депутацію. До її складу увійшли протосингел патріархії Антінагорас, член змішаного ради Каратеодорі та головний секретар ради Ніколопулос. Депутація прибула в екзархійській будинок в Шишли, де її зустріли з почестями і відвели до екзарха. Кореспонденти «Церковных ведомостей» опублікували слова болгарського екзарха, які він сказав у відповідь на подяку протосингела: «Ми глибоко зворушені честю, яку Велика Христова церква за рішенням свого місцеблюстителя митрополита Германа, Священного Синоду та змішаної ради благоволила надати нам через своїх представників, висловивши вдячність за наше співучасть в скорботі з приводу втрати славного патріарха.

Пріснопам'ятний патріарх завдяки своїм християнським чеснотам щирості і загальновідомої готовності сприяти справі жаданого зближення і примирення двох єдиновірних церков користувався любов'ю всього болгарського народу, як і моєю особистою повагою» . Бесіда екзарха з депутацією стосувалася чеснот покійного патріарха і необхідності остаточного примирення між двома народами. При від'їзді депутації були надані ті ж почесті, що і при зустрічі . У «Церковных ведомостях» також повідомлялося, що під час Першої Балканської війни відбулося поліпшення в церковних відносинах між болгарами і греками. Для підтвердження цієї інформації у виданні був наведений фрагмент статті з болгарського журналу «СъвЪтникъ» за 7 січня 1913 р. У ньому йшлося про те, що в м. Чаталджі, біля якого розташувалася союзна армія, місцевий грецький митрополит Григорій служив в соборному храмі Божественну літургію спільно з болгарським єпископом Йосифом (Стовійським), керівником Старо-Загорської єпархієї . Раніше про подібний факт повідомляв болгарський «Църковенъ ВЪстникъ». У невеликому містечку Ортакьой, розташованому на захід від Адріанополя, під час вступу до нього болгарських військ грецький митрополит Никодим звершив молебень спільно з грецькими та болгарськими священиками .

Кореспонденти «Церковных ведомостей» розглянули стан і в самій Греції. Російський православний богослов-каноніст і церковний історик С.В.Троїцький відзначав, що війна викликала національний підйом у греків. У цей час, як повідомлялося в журналі, посилилися наміри Греції відновити грецьку імперію зі столицею в Салоніках. Але на це місто заявляли претензії також і болгари. Ця обставина посилила суперечності між країнами. Автор статті зазначав, що в цих умовах був навіть розроблений проект передачі його в спільне володіння союзними державами Балканського півострова. На думку С.В.Троїцького, це могло б бути кращим вирішенням питання .

В період Балканських воєн увага російської журналістики була зосереджена і на впливі міжнародних подій на становище Афона, який до війни перебував під владою Туреччини і мав особливий статус. У складі Османської імперії він користувався правами автономії і керувався відповідно до власного Статуту . Ситуація в Афоні після окупації грецькими військами була детально розглянута в публікації російського візантиніста, історика церкви, професора кафедри церковної археології та літургіки в Київській духовній академії О.О.Дмитрієвського «Афон и его новое политическое международное положение», яка була опублікована в 1913 р. в «Сообщениях Императорского Православного Палестинского общества». Він докладно висвітлив окупацію Афонської гори грецькими та болгарськими військами. З приводу цих подій автор писав: «Окупація святої Афонської гори грецькими військами відбулася, як і личило цьому тихому куточку земної кулі - місця безперервної молитви, безмовності і високих християнських аскетичних подвигів, - без жодного пролиття крові, наймирнішим, навіть благодушним способом» .

Автор статті зазначав, що 2 листопада до афонської пристані Дафні підійшов грецький міноносець «Фиэлла». На берег висадилися 67 грецьких матросів. Тут же були зайняті урядові будівлі і спущений турецький прапор. Замість нього був піднятий грецький національний . 3 листопада 1912 р., тобто на наступний день після окупації Афона грецькими військами, в Дафну на транспортному грецькому пароплаві прибув десант грецького війська. До його складу входила піхота, артилерія і кавалерія з 800 чоловік. Висадившись на берег, грецька армія вирушила негайно в Карею, де її зустріло місцеве населення з ентузіазмом і з тим же захопленням, як і перший загін напередодні під командуванням Телемаха Курмуліса .

О.О.Дмитрієвський писав, що болгарський уряд, бажаючи продемонструвати, що і він не чужий до інтересів на Афонській горі, маючи тут своїх підданих у двох обителях - в Зографу та Хіландарі, в скиту Ксилургу і деяких келіях - надіслало на Афон загін болгарських військ з 70 осіб. Він був розміщений в Зографській обителі, але в управлінні Афона ніякої участі не брав. Так, зазначав автор, відбулася заміна оттоманського уряду на Афоні грецьким . Грецькі ченці підтримали перехід Афона під управління Греції. Однак, як повідомлялося в церковній пресі, ця подія викликала посилення національних протиріч. О.О. Дмитрієвський відзначав, що на Афоні погіршилося становище росіян, болгар та сербів .

Грецький уряд відразу ж виявив прагнення поставити святогірську громаду під свій контроль і підпорядкувати її світській юрисдикції. Великі обителі не знайшли в собі сил чинити опір утискам нової грецької влади, далекої в реальності від православної віри. Російські келліоти пручалися натиску грецьких націоналістів. В січні 1913 р. у всіх монастирях Афона, в тому числі Свято-Пантелеймонівському, під виглядом паломників були розміщені грецькі солдати. Після цього російські ченці звернулися за підтримкою до великих держав. Влітку 1913 р. грецькі війська знову зайняли Свято-Пантелеймонівський монастир, однак на вимогу російського уряду незабаром залишили обитель, а 17 серпня взагалі покинули Афон. Російські ченці в цивільному відношенні продовжували підкорятися російському посольству в Константинополі .

В «Церковных ведомостях» повідомлялося, що католицька преса була сильно незадоволена проектом Лондонської конференції по Афону, яка проходила в грудні 1912 р. - січні 1913 р. Згідно з ним, цю гору передбачалося оголосити політично незалежною і поставити під заступництво п'яти православних держав на чолі з Росією. З цим проектом, за повідомленням «Новаго Времени», була цілком солідарна і Вселенська патріархія, під духовною владою якої перебував Афон . «Питання про святу гору Афонську, - сказав кореспонденту газети ієрарх Константинопольської церкви, - має вирішитися виключно між урядами православних держав і патріархією. Іновірним, хоча б і великим державам, тут робити нема чого. Патріархія цілком приєднується до повідомленого у пресі проекту, згідно з яким Афонський півострів збереже своє становище під заступництвом п'яти православних держав...» .

Католицька преса звинувачувала європейську дипломатію в створенні «церковної республіки» на Балканах і нагадувала, що «римське питання» вже сорок років залишалося невирішеним. Таким чином, католицькі кореспонденти провели паралель між Афоном і Ватиканом. Однак, як відзначала редакція «Церковных ведомостей», афонське чернецтво на відміну від католицької церкви, настільки повно і цілком відмовилося від мирських інтересів, що будь-яке втручання сторонньої світської влади в його внутрішнє життя виявилося зайвим. І європейським державам потрібно було тільки забезпечити охорону цієї незалежності від будь-яких зазіхань . О.О. Дмитрієвський відзначав, що в Афоні були зацікавлені, крім Греції, Болгарії, Сербії і Чорногорії, які воювали, також Росія та Румунія. Це було пов'язано з тим, що там перебувала значна кількість їхніх підданих. Також важливе значення мали давні зв'язки афонських монастирів з Росією та Румунією. У пресі повідомлялося, що і Австро-Угорщина теж заявляла свої претензії на Афон. Але О.О.Дмитрієвський не вважав їх за обґрунтовані з тієї причини, що її підданих - православних галичан і сербів - в Хіландарі знаходилося 2 або 3 людини . На його думку, найкращим вирішенням даного питання могло стати визнання Афонської гори в політичному відношенні незалежною. Кожна зі згаданих зацікавлених шести православних держав на чолі з Росією оберігала б інтереси своїх підданих, які жили на Афонській горі, і протегувала їм .

У березні 1913 р. в «Богословском вестнике», російський дослідник історії помісних і автономних церков П.С. Златоустов опублікував статтю, присвячену виборам Константинопольського патріарха Германа V. В ній він навів детальну інформацію про підготовку обрання патріарха і дані відносно основних вимог, що висуваються кандидатам на патріарший престол в Константинополі. Він відзначав, що якості, які потрібні від кандидата на патріарший престол були наступні: турецьке підданство його і його предків, принаймні його батька, поважний вік, бездоганне семирічне служіння в якості митрополита, богословська освіта (диплом будь-якого православного вищого навчального закладу або халкінської школи), бездоганне ставлення до народу і довіра з боку турецького уряду, твердість у вірі, догматах і відданність Східній церкві і, нарешті, взагалі праведне життя .

У журналі зазначалося, що в період виборів майже всі сходилися на тому, що тільки митрополит Халкідонський Герман міг бути гідним наступником патріарха Іоакима III. Але цей ієрарх відмовився пропонувати свою кандидатуру через похилий вік і хвороби . За відсутності згуртованості виборці керувалися, головним чином, особистими поглядами і симпатіями, що позбавляло весь хід виборів планомірності і визначеності. У цих умовах знову подумали про єдиного претендента, кандидатура якого не викликала б суперечок, кандидата, авторитетного халкідонського митрополита Германа. І виникла думка ще раз спробувати його вмовити не відмовлятися від патріаршого жезла . До нього вирушила депутація (неофіційна) з митрополитів і мирян і просила його не відмовлятися від патріаршого престолу. У підсумку цей ієрарх погодився. Після підрахунку голосів було виявлено, що одноголосно обраним на патріаршу кафедру став халкідонський митрополит Герман. 5 лютого 1913 р. відбулася урочиста інтронізація нового патріарха .

Перша Балканська війна завершилася Лондонським мирним договором, укладеним за підсумками роботи міжнародної конференції 17 - 30 травня 1913 р. Його підписали Греція, Болгарія, Сербія, Чорногорія з одного боку і Османська імперія з іншого. На думку сучасних дослідників, за своєю суттю цей договір був прелімінарним, оскільки він чітко встановлював кордони тільки однієї країни, яка зазнала поразки - Османської імперії. Найбільші приєднання земель за підсумками Першої війни зробила Греція, хоча її внесок в загальну перемогу не перевищував болгарського. Болгари, незважаючи на значне розширення території, були незадоволені розділом Македонії, обділеними себе почували і серби, які тепер хотіли отримати компенсацію від Македонії. Незабаром серби висунули відповідні претензії Болгарії. Остання, між тим, ще з жовтня 1912 р. не могла домовитися з Грецією про контури греко-болгарського кордону в Македонії. Складалася сприятлива ситуація для створення антиболгарского договору. 1 червня 1913 р. Греція та Сербія підписали союзний договір і військову конвенцію. Новий конфлікт на Балканах не влаштовував Росію, якій спочатку передбачалося надати роль арбітра під час поділу відвойованих у Туреччини територій. Але тепер балканські держави хотіли самі вирішити всі протиріччя. Пропозиція Росії щодо проведення в Петербурзі конференції балканських держав була фактично саботована Болгарією, яка переоцінила свої сили .

Це призвело до Другої Балканської війни, що тривала з 29 червня 1913 р. - 29 липня 1913 р. і завершилася поразкою Болгарії. Новий король Греції Костянтин витіснив болгар з Салоніків і отримав кілька перемог над болгарськими військами. Дізнавшись про це, 10 липня 1913 р. у війну вступила Румунія, а 13 липня 1913 р. - Туреччина. Незважаючи на свій потенціал найпотужнішої на той момент на Балканах держави, Болгарія не могла воювати на всіх чотирьох кордонах одночасно. 31 липня 1913 р. вона капітулювала . Тим часом грецький уряд, користуючись своєю перевагою, почав процес інтеграції Афона до складу свого королівства, а зацікавленість у питанні про його подальшу долю проявили вже не тільки православні держави, а й великі. У липні - серпні 1913 р. в Лондоні відбулася нарада послів великих держав за підсумками Балканських війн. Було розглянуто і афонське питання. Російський проект кондомінімуму, тобто спільного володіння Афона, зустрів активну протидію Австро-Угорщини, і російська дипломатія не змогла домогтися повного прийняття такого рішення. Обговорення цього питання було відкладено, і рішення не було закріплено в підсумкових документах

Лондонської наради . Отже, питання про статус Афона не було остаточно вирішено. Міжнародне співтовариство не визнало Афон грецькою територією, і ні Лондонський, ні Бухарестський договори не санкціонували його приєднання до Греції.

22 лютого 1914 р. в «Церковных ведомостях» зазначалося, що Болгарія після Другої Балканської війни позбулася значної частини своїх земель. В результаті, як писалося у виданні, майже вся Македонія, населена в значній частині болгарами, які там становили цілих сім митрополій екзархії, перейшла до греків і сербів. Після цього вони ввели там своє церковне управління . На думку російських журналістів, під впливом цих подій у Болгарії знову активізувалися прихильники унії з католицькою церквою. Вони розраховували, що, перейшовши в унію, македонські болгари потраплять під заступництво сильних католицьких держав. Почалася сильна агітація на користь цієї пропозиції. Але, незважаючи на ці заклики, їхній проект не був підтриманий широкими масами населення. Остаточний удар по цих планах завдав болгарський екзарх Йосип I, який наприкінці 1913 р. переселився з Константинополя в Софію. Згідно зі статутом екзархії, він став головою Святійшого синоду. Одним з перших заходів, прийнятих Святішим синодом, було видання послання 19 грудня 1913 р., спрямованого проти унії .

Висновки. Отже, російська церковна журналістика докладно висвітлювала релігійне життя в Греції під час Балканських війн. Журналісти акцетували увагу насамперед на діяльності Константинопольської патріархії та на становищі Афону. Корреспонденти позитивно оцінювали налагодження дружніх церковних відносин греків з болгарами під час Першої Балканської війни. Разом з тим негативно коментувалася політика грецького уряду, яка на думку російських журналістів була направлена на втручання в релігійне життя греків. Також критикувалася діяльність католицьких місіонерів. Загалом у читача мало скластися всебічне уявлення про становище православної церкви в Греції під час Балканських війн.

REFERENCES

1. Blavatskyi, S. R., Dombrovskyi, M. B. (2016). Hretska periodyka v Ukraini - ukrainska hrekomovna presa u Hretsii (1917, 1919 - 1920): transnatsionalne komparatyvne doslidzhennia [Greek periodicals in Ukraine - Ukrainian Greek-language press in Greece (1917, 1919 - 1920): transnational comparative investigation] Zapysky Lvivskoi natsionalnoi naukovoi biblioteky Ukrainy imeni V. Stefanyka [Notes of the Lviv National Scientific Library of Ukraine named after V. Stefanyk]. 2016. № 8, p. 23 - 38. [in Ukrainian].

2. Vesty s Afona [Information from Athos] Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to the Church statements]. 1912. № 50, - p. 2034 - 2035. [in Russian]

3. Halushko, A. Y. (2014). Sviataia hora Afon kak element balkanskoi dyplomatyy Rossyy v kontse XIX - nachale XX veka [Holy Mount Athos as an element of the Balkan diplomacy of Russia at the end of the XIX - beginning of the XX century] Vestnyk Moskovskoho hosudarstvennoho lynhvystycheskoho unyversyteta. Seryia: Obs hchestvennbie nauky [Bulletin of the Moscow State Linguistic University. Series: Social Sciences]. № 23 (709), p. 34 - 43. [in Russian]

4. Halushko, A. Y. (2015). Hreko-bolharskyi tserkovnui vopros: ynteresu Rossyy mezhdu hrekamy y bolharamy [The Greek-Bulgarian church matter: the interests of Russia between the Greeks and the Bulgarians] Vestnyk Moskovskoho hosudarstvennoho lynhvystycheskoho unyversyteta. Seryia: Obshchestvennue nauky [Bulletin of the Moscow State Linguistic University. - Series: Social Sciences]. № 26 (737), p. 38-50. [in Russian]

5. Herd, L. A. (2011). Bul ly rusofylom Konstantynopolskyi patryarkh Yoakym III? [Was Patriarch of Constantinople Joachim III a Russophile?] Ezhehodnaia bohoslovskaia konferentsyia Pravoslavnoho Sviato-Tykhonovskoho humanytarnoho unyversyteta. [Annual

6. Theological Conference of the Orthodox St. Tikhon Humanitarian University]. T. 1. № 21, p. 172 - 181. [in Russian]

7. Herd, L. A. (2012). Konstantynopolskyi Patryarkhat y Rossyia. 1901 - 1914 [Patriarchate of Constantinople and Russia. 1901 - 1914]. M., 320 p. [in Russian]

8. Hlychev, Y. A. (1979). Borba obshchestvennoho mnenyia v Rossyy po balkanskomu voprosu (1908 - 1913 rr.): Avtoreferat dyss... kand. yst. nauk: 07.00.02. [The struggle of public opinion in Russia on the Balkan issue (1908 - 1913): Abstract of thesis, cand. of Historical Sciences: 07.00.02] Lvov, 18 p. [in Russian]

9. Hurynova, O. N. (2015). Makedonskyi vopros v mezhdunarodnukh otnoshenyiakh 1913 - 1920 rr. [Macedonian question in international relations]. Kharkov: KNU ymeny V. N. Karazyna, 304 p. [in Russian]

10. Husev, N. S. (2015). Bolharyia y Serbyia v russkom obshchestvennom mnenyy v peryod Balkanskykh voin 1912 - 1913 rr.: dyssertatsyia... kandydata ystorycheskykh nauk: 07.00.03 [Bulgaria and Serbia in the Russian public opinion in the period of the Balkan Wars of 1912 - 1913: dissertation of the candidate of historical sciences: 07.00.03]. M., 420 p. [in Russian]

11. Denysiuk, S. S. (2014). Reformuvannia derzhavnoho mekhanizmu Hretsii do konstytutsiinykh zmin 1991 roku [Reforming the state mechanism of Greece to the constitutional changes of 1991] Mizhnarodnyi visnyk. Kulturolohiia. Filolohiia. Muzykoznavstvo [International Bulletin. Culturology. Philology. Musicology] Vyp. II (3), p. 105 - 113. [in Ukrainian].

12. Dmytryevskyi, A. A. (1913). Afon y eho novoe polytycheskoe mezhdunarodnoe polozhenye [Athos and its new political international position] Soobshchenyia Ymperatorskoho Pravoslavnoho Palestynskoho obshchestva [Messages of the Imperial Orthodox Palestinian Society]. SPb., T. 24. Vyp. 2, p. 225 - 250. [in Russian]

13. Zlatoustov, P. S. (1913). Vuboru Konstantynopolskoho patryarkha Hermana V [Election of the Patriarch of Constantinople Herman V] Bohoslovskyi vestnyk [Theological Bulletin]. T. 1. № 3. p. 651 - 670. [in Russian]

14. Ystoryia Russkoho Sviato-Panteleymonova monasturia na Afone ot 1912 do 2015 h. [History of Russian St. Panteleimon Monastery on Mount Athos since 1912 to 2015] / Pod red. yeromonakha Makaryia (Makyenko). T. 6. M., 2015, 890 p. [in Russian]

15. Mykolenko, D. V. (2011). Makedonske pytannia u 1878 - 1919 rr. [Macedonian question in 1878 - 1919] Kharkiv: XNU imeni V. N. Karazina, 119 p. [in Ukrainian].

16. Moroz, Y. M. (2004). Russkoe obshchestvo y Antanta v peryod Balkanskykh voin 1912 - 1913 rr. [Russian society and the Entente in the period of the Balkan Wars of 1912 - 1913] Belorusskyi zhurnal mezhdunarodnoho prava y mezhdunarodnukh otnoshenyi [Belarusian Journal of International Law and International Relations] № 4, p. 73 - 76. [in Russian]

17. Smyrnov, Y. N. (2014). Hlobalnue preduprezhdenyia provyntsyalnoho zhurnalysta: publykatsyy N. Severskoho (A. Y. Svyderskoho) v peryod Balkanskykh voin (1912 - 1913 rr.) [Global warnings of a provincial journalist: publications by N. Seversky (A.I. Svidersky) in the period of the Balkan Wars (1912 - 1913)] XX vek y Rossyia: obshchestvo, reformu, revoliutsyy [The 20th century and Russia: society, reforms, and revolutions]. № 2, p. 143 - 152. [in Russian]

18. Strelchuk, N. V. (1999). Natsionalno-vyzvolnyi rukh u Makedonii (ostannia tertyna XIX - 1919 r.): avtoref. dys. kand. ist. nauk: spets. 07.00.02. Vsesvitnia istoriia [National Liberation Movement in Macedonia (the last Tertiary of the XIX - 1919): Author's Resume. Dissertation of Cand. of Historical Sciences: special 07.00.02. - World History]. Chernivtsi, 21 c. [in Ukrainian].

19. Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad] // Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. 1912. № 42, p. 1706 - 1713. [in Russian].

20. Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad] // Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. 1912. № 45, p. 1839 - 1847. [in Russian].

21. Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad] // Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. 1912. № 46, p. 1885 - 1887. [in Russian].

22. Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad] // Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. 1912. № 51 - 52, p. 2077 - 2088. [in Russian].

23. Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad] // Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. 1914. № 8, p. 451 - 455. [in Russian].

24. Troytskyi, S. V. (1912). Tserkovnaia zhyzn zahranytsei [Church life abroad] Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. № 7, p. 261 - 265. [in Russian].

25. Troytskyi, S. V. (1913). Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad]

26. Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. № 1, p. 53 - 59. [in Russian].

27. Troytskyi, S. V. (1913). Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad]

28. Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. № 3, p. 154 - 159. [in Russian].

29. Troytskyi, S. V. (1913). Soobshchenyia yz zahranyty [Messages from abroad]

30. Prybavlenyia k Tserkovnum vedomostiam [Additions to Church statements]. № 4, p. 204 - 209. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru