Зведення грецьких храмів Готфійської та Кафійської єпархії в Північному Приазов’ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зведення грецьких храмів Готфійської та Кафійської єпархії в Північному Приазов'ї

Ольга Коваль

Постановка проблеми Розбудова мережі храмів православних греків в Північному Приазов'ї стала складовою реалізації далекоглядних геополітичних експансіоністських планів керівництва Російської імперії щодо розширення кордонів за рахунок земель Османської імперії і використання незалежного статусу Кримського ханства, отриманого ним за умовами Кючуй-Кайнарджийського миру, як проміжного етапу на шляху анексії Кримського півострова і прилеглих до нього материкових територій. Для послаблення Кримського ханства імперська влада використала релігійні гасла захисту православних, якими і до, і століттями після того російське керівництво прикривало свої експансіоністські дії. Кримським православним були дані обіцянки, що, в разі їхнього масово переселення на землі Російської імперії, вони отримають, поміж іншого, широкі релігійні свободи. В комплексі з обіцянками економічними, це дало б змогу, зокрема, швидко і без фінансової напруги для греків створити розгалужену мережу православних храмів. Важливою передумовою для такого будівництва були щедрі обіцянки духовному лідеру православних Кримського ханства митрополиту Готфійському і Кафійському Ігнатію (Газадіні) облаштувати на території Російської імперії фактично нову єпархію з тією ж назвою і під його ж керівництвом. Дуже показово з точки зору актуальних сьогодні питань, пов'язаних із отриманням Україною Томосу, що такі маніпуляції грецьким митрополитом мали на меті і розширення територіальних меж влади російського Синоду за рахунок скорочення територій, що перебували в залежності від Константинопольського патріарха. Адже саме під зверхністю останнього перебували, входячи до складу Готфійської і Кафійської єпархії, православні храми Кримського ханства. Тож ліквідувавши цю єпархію руками самого її очільника ще під час існування ханства, офіційний Петербург відкривав шлях для того, аби згодом, після анексії Криму, автоматично поширити на його територію владу Синоду. Саме дослідженню храмового будівництва на землях нової Готфійської та Кафійської єпархії, об лаштованої греками в Північному Приазов'ї, і присвячена наша стаття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій Хоча проблематика церковної історії приазовських греків і не обійдена дослідниками, будучи зачеплена, зокрема, у публікаціях з історії греків, проаналізованих М. Араджионі, у дисертаціях А. Гедьо і О. Тухватулліної, у працях І. Лимана, присвячених різним аспектам церковної історії регіону відповідного періоду, її вивченні досі присутня ціла низка не тільки лакун, але і неточностей та перекручень. Систематизувати дані щодо храмового будівництва в Північному Приазов'ї 1780-1786 рр., заповнивши при цьому наявні лакуни і звернувши увагу на низку усталених в історіографічній традиції хибних тверджень і дискурсивних питань, ми і поставили за мету цього дослідження.

Виклад основного матеріалу 21 травня 1779 р. Катериною ІІ була видана Жалувана грамота, якою фактично закріплювались домовленості із митрополитом Ігнатієм щодо умов переселення і облаштування на землях Російської імперії. Поміж іншими пунктами, що стосувались церковного устрою, звернемо увагу на той, що напряму вплинув на храмове будівництво: Жалувана грамота передбачала, що до пастви митрополита Ігнатія мали належати не тільки ті православні християни, які разом із ним вже вийшли з Кримського півострова, але і ті одновірці, які прийдуть звідти згодом. А це означало, що храмова мережа на землях Готфійської і Кафійської єпархії під зверхністю Ігнатія мала потенціал для розширення в тісному взаємозв'язку із процесом подальшого переселення православних із Кримського ханства до підросійських земель.

Ще раніше, ніж Жалувана грамота, 14 березня 1779 р. з'явився іменний указ, що був даний Синоду і стосувався вже виключно церковних питань. Вже на виконання цього указу імператриці, Синод видав розпорядження, одним із пунктів якого спеціально оговорювалось, що митрополит Готфійської і Кафійської єпархії (на відміну від керівників інших єпархій Російської імперії) мав право дозволяти зведення храмів по узгодженню цього попередньо тільки з представниками світської, а не духовної, вертикалі влади. Іншими словами, митрополит Готфійський і Кафійський, як і архієпископ Слов'янський і Херсонський, отримував не передбачене для абсолютної більшості єпархіальних архієреїв Російської імперії право не питати попередню згоду Синоду на спорудження храму.

Логічною передумовою початку храмового будівництва мало стати визначення територіальних меж єпархії, що знаходилась під зверхністю митрополита Ігнатія. Але справа в тім, що і на момент початку виходу з Кримського ханства православних на чолі з грецьким митрополитом, і в його ході це питання залишалось не вирішеним. Попервах мова йшла про оселення греків між Дніпром, Самарою та Оріллю. Саме тому Ігнатій після прибуття до земель Російської імперії і мав певний час своєю резиденцією Самарський Пустинно-Миколаївський монастир Феодосий (Макаревский). Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь. - Екатеринослав: тип. Екатеринославскаго губернского правления, 1873. - С. 53-54.. Втім, ці землю вже були доволі щільно заселеними, що ставало важливою перешкодою для реалізацію прагнення греків отримати для себе території, де вони б не змішувались з представниками інших етносів. Рішення про визначення місцевості, де мали оселятись греки і, відповідно, облаштовуватись Готфійська і Кафійська єпархія з її церквами, було ухвалено тільки у вересні 1779 р., а на початку жовтня того ж року імператриця «конфірмувала» карту приазовської складової Азовської губернії, де відводились землі для греків-переселенців.

Для їх оселення була узгоджена територія «від Азовського моря до гирла річки Берди..., і по річкам Каратишу, Мокрим Ялам, Вовчій, Осиновій, Березнегуватій і Кальміусу до впадіння його в Азовське море» Покровский И.М. Русские епархии в ХУІ-ХІХ вв. Их открытие, состав и пределы. Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования.- Казань: Центральная типография, 1913. - Т. 2. (ХУШ-й век). - С. 517..

Цікаво, що під зверхністю митрополита Ігнатія, а, відповідно, і серед релігійних споруд Готфійської та Кафійської єпархії, перебувала і одна церква, яка знаходилась на відстані від Маріупольського повіту. Це - грецька церква Катеринослава І Державний архів Одеської області, ф. 37, оп. 1, спр. 83, арк. 20.. Саме її спорудження стало каменем спотикання між митрополитом Готфійської та Кафійської єпархії і архієпископом Слов'янським і Херсонським. Як писав до Синоду архієпископ Никифор Феотокі, греки, які були виведені митрополитом Ігнатієм з Кримського півострову і оселились у Катеринославі, звернулись до Газадіні з проханням про зведення в цьому місті для них храму, в якому богослужіння велось би саме грецькою. Митрополит Ігнатій повідомив про це прохання місцевого представника світської влади, Азовського губернатора В. Черткова, і той дав відповідну «пропозицію» Азовській губернській канцелярії. Будівництво церкви розпочалося, що викликало незадоволення архієпископа Слов'янського і Херсонського. Останній скаржився до Синоду, що в цій церкві не було ніякої потреби, та й жодний законодавчий документ не передбачає права митрополита Ігнатія мати в Катеринославі церкву для греків. А саме будівництво такої церкви буцімто суперечило б записаним у Кормчій книзі 13-му і 22-му правилам Антіохійського намісного собору і правилу 20-му шостого Вселенського собору, оскільки в одному місті співіснували б два єпархіальні архієреї і дві православні рівнозалежні церкви. Втім, 27 серпня 1781 р. Синод відреагував на це указом, в якому підкреслювалось, що митрополит Ігнатій мав беззаперечне право зводити храм у Катеринославі як у місті, яке відводилось імператрицею для поселення приналежних до пастви митрополита Готфійського та Кафійського грецьких купців і ремісників Російський державний історичний архів, ф. 796, оп. 60, спр. 98, арк. 176-177 зв..

Що ж стосується влаштування храмів на території безпосередньо Північного Приазов'я, то митрополит Ігнатій ще до їх закладки, у 1779 р. звернувся до Синоду з проханням про виготовлення для них антимінсів. Такий поспіх обумовлювався прагненням якомога скоріше забезпечити свою паству можливістю задовольняти духовні потреби в храмах.

Принципово важливо, що домовленості Ігнатія з російськими властями, які передували виведенню греків з Криму, передбачали фінансову підтримку російською казною храмового будівництва на території Готфійської та Кафійської єпархії Маркевич А. Краткий очерк деятельности генералиссимуса А.В. Суворова в Крыму (К 6-му мая 1900 года) // ИТУАК. - 1901. - № 31. - С. 11.. Втім, виконувати обіцяне світська влада не поспішала. Тут доречно згадати, що так само російські можновладці зовсім не були пунктуальними і в питаннях додержання цілої низки інших обіцянок грекам, зокрема, не забезпечивши їм умов для зимівлі наприкінці 1778 - на початку 1779 р., через що тоді загинув великий відсоток переселенців, які довірились своєму митрополитові. Тож затримка грошей на церковне будівництво здивування вже не викликала. Г. Потьомкін ще 29 листопада 1779 р. написав ордер на ім'я Азовського губернатора В. Черткова, яким обіцяв надати плани і виділити кошти на зведення церков для грецьких переселенців і будинку для самого митрополита Ігнатія після того, як будуть визначені точні місця для їх поселень. Того ж 1779 р. Чертков подав Потьомкіну кошторис на зведення на землях Азовської губернії церков і монастирів для греків, вірмен, грузин і волохів. Втім, у грудні 1781 р. той самий Азовський губернатор у рапорті на ім'я Г. Потьомкіна констатував, що потрібна сума так і не була одержана Російський державний архів давніх актів, ф. 16, оп. 1, спр. 689, ч. 1, арк. 89-89 зв..

Специфіка процедури, що передувала освяченню храмів на землях Готфійської і Кафійської єпархії, зумовлювалась наявністю в останній спрощеної структури вертикалі духовної влади, яка, в свою чергу, обумовлювалась виключно невеликими розмірами підлеглої митрополиту Ігнатію території. З одного боку, зазначена бюрократична процедура мала відповідати майже всім тим законодавчим документам, які стосувались і решти єпархій Російської імперії. «Майже» - оскільки, як ми вже зазначили, у 1779 р. Синод, як виключення, надав Ігнатію право не питати синодальної згоди на зведення церков. Зовсім не випадково ще у 1779 р. Синод видав кілька указів на ім'я Ігнатія, у яких зазначалось, що митрополит зобов'язаний керуватись у своїй діяльності імператорськими указами, Духовним регламентом, соборними і іншими церковними правилами. Більше того, Ігнатію були передані тексти цих документів, якими він мав послуговуватись у тому числі і в питаннях храмового будівництва. З точки зору Петербурга, це було зовсім не зайвим з огляду на те, що Ігнатій до того знаходився в правовому полі іншої держави, а отже, не був добре знайомий із бюрократичними процедурами, що діяли в Російській імперії Православна церква на півдні України (1775-1781) - С. 50-51.. З іншого ж боку, самі перелічені вище документи ще не були такими деталізованими в регламентації процедури і давали певний люфт в її організації. Тож тоді як інші очільники православних єпархій Російської імперії особисто закладали і освячували храми тільки як виключення, в більшості випадків доручаючи це зробити представникам більш низьких ланок єпархіальної ієрархії, митрополит Ігнатій зробив для себе особисте проведення закладки і освячення церков очолюваної ним єпархії вже не виключенням, а правилом.

12 червня 1781 р. митрополит Ігнатій склав рапорт Синоду з переліком освячених в його єпархії церков. До цього переліку увійшли храми: 1) Миколи Чудотворця в Маріуполі; 2) Марії Магдалини в Маріуполі; 3) Георгія Побідоносця в Сартані; 4) Успіння Богородиці в Старому Криму; 5) Іоанна Предтечі в Чардаклі; 6) Георгія Побідоносця в Чермалику; 7) Костянтина і Єлени в Карані; 8) Георгія Побідоносця в Ласпі; 9) Димитрія у Великій Каракубі; 10) Георгія Побідоносця в Бешеві; 11) Кіріакії в Стилі; 12) Різдва Христова в Камарі; 13) Преображення Господнього в Богатирі; 14) Феодора Стратилата в Константинополі; 15) Вознесіння Господнього в Чембрику; 16) Іоанна Предтечі у Великій Янісолі; 17) Трійці у Керменчику; 18) Феодора Стратилата у Малій Янісолі; 19) Феодора

Стратилата у Мангуші; 20) Іоанна Златоуста у Ялті; 21) Архістратигів Михаїла і Гавриїла у Гурзуфі Російський державний історичний архів, ф. 796, оп. 60, спр. 98, арк. 159-160 зв..

Вже у надісланому 22 грудня 1781 р. В. Чертковим Никифору (Феотокі) списку грецьких слобод Маріупольського повіту, що належали до Готфійської і Кафійської єпархії, фігурують 20 населених пунктів: ті самі, що і в рапорті митрополита Ігнатія від 12 червня 1781 р., за виключенням міста Маріуполя і з додачею Ігнатівки Державний архів Одеської області, ф. 37, оп. 1, спр. 83, арк. 21..

Щодо останньої, то в цій названій на честь безпосередньо митрополита Готфійського і Кафійського і заселеній грузинами слободі храм був закладений ще у 1780 р. в ім'я Петра і Павла Макаревський Феодосій. Матеріали... - С. 1011..

Про наявність храмів у 21 населеному пункті, які «на перших порах» існували на землях Готфійської і Кафійської єпархії, писав І.М. Покровський Покровский И.М. Русские епархии в XVI-ХІХ вв... - С. 517-519.. При цьому цікаво, що у вміщеній у додатку до його роботи «Розписі єпархій, скільки в них було і з яких губерній церков і парафіяльних дворів у 1782 році...» з синодальній архівній справі за 1784 р. стосовно Готфійської і Кафійської єпархії записано: «В пастві митрополита Готфійського, який виїхав із Криму, було 25 церков» Покровский И.М. Русские епархии в XVI - ХІХ вв... - С. 20 (Приложение ІІ). Православна церква на півдні України (1775-1781)... - С. 77..

При влаштуванні своїх храмів переселенці не стали чекати виділення обіцяного фінансування, на перше місце поставивши забезпечення умов для задоволення релігійних потреб. Пріоритетом виступала саме швидкість відкриття храму, а не його зовнішній вигляд. Тому цілком природно, що храми грецьких переселенців, які були зведені в доволі стислі терміни, в абсолютній більшості були непоказними, маленькими, а матеріалом для їхнього виготовлення слугували хмиз, лоза, земля, дошки, дике каміння.

Що ж стосується безпосередньо місто Маріуполя, то, в контексті історичної урбаністики Константінова В.М. Історіографія досліджень з соціально-економічної історії міст Катеринославської губернії останньої чверті ХУГІІ - першої половини ХІХ століття // Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія. - Вип. 10. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського університету, 2002. - С. 85-88; Константінова В.М. Джерела з соціально-економічної історії міст Південної України (остання чверть XVIII ст. - 1854 р.): Дис... канд. історичних наук: 07.00.06. - Запоріжжя, 2004; Константінова В.М. Урбанізаційні процеси на півдні України в останній чверті Х'УІІІ - середині ХІХ ст. // Література та культура Полісся. - Вип. 27. - Ніжин: Видавництво НДПУ ім. М. Гоголя, 2004. - С. 48-52. можна погодитись із думкою І. Лимана, що дані згадуваного вище рапорту митрополита Ігнатія від 12 червня 1781 р. вже на момент складання були застарілими Православна церква на півдні України (1775 - 1781)... - С. 77.. Адже згадувана в рапорті церква Миколи Чудотворця ще у грудні 1780 р. була повернена греками Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый. Период от основания в Новороссийском крае Новой-Сербии, до учреждения наместничества Екатеринославскаго с упразднением губерний Новороссийской и Азовской, за коим последовало упразднение и Славянской епархии. С 1751 по 1786 год // ЗООИД. - Одесса, 1853. - Т. ІІІ. - С. 124. і у лютому 1781 р. перенесена до Павлівська. Саме ця церква на землях Готфійської та Кафійської єпархії була другою, що дісталась грекам від запорозьких козаків. Адже за часів Вольностей Війська Запорозького вона була похідною кальміуською церквою Миколи Чудотворця, яку ще у 1767 р. у розібраному вигляді перевезли до Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. Звідти її віддали для тимчасового використання до Кам'янки, оскільки тамтешня церква згоріла. Втім, згодом похідна церква повернулась на Кальміус, оскільки місцеві мешканці у 1776 р. звернулись до Азовського губернатора з відповідним проханням. Коли ж сюди переселились греки і був заснований Маріуполь, вони короткий час користувались цією церквою. Але невдовзі, коли було поставлене питання про необхідність заплатити за неї і за все її начиння колишнім власникам, які саме і змушені були переселятись із нововлаштованого

Маріуполя до Павлівська, греки визнали за краще відмовитись від цієї тимчасової церкви Макаревський Феодосій. Матеріали... - С. 430-432, 569-570; Гавриил (Розанов). Отрывок повествования о Новороссийском крае... - С. 122-124. і замість неї влаштувати стаціонарну.

Загалом у 1780 р. митрополит Ігнатій заклав у Маріуполі невелику дерев'яну Гедьо А.В. Греки Північного Приазов'я (1778-1875 рр.). - С. 134; Тухватулліна О.С. Духовно-релігійний розвиток етнічних громад Північного Приазов'я... - С. 43. соборну Харлампіївську (освячена 22 квітня 1782 р.), дерев'яну криту очеретом Різдвобогородицьку Тухватулліна О.С. Духовно-релігійний розвиток етнічних громад Північного Приазов'я... - С. 45., невеличку дерев'яну Успенську, Феодоро-Стратилатівську (згоріла вже в середині 1780-х рр.) церкви.

Натомість церква Марії Магдалини в Маріуполі, яка фігурувала в списку храмів Готфійської та Кафійської єпархії при рапорті від 12 червня 1781 р., згідно з даними Феодосія (Макаревського), залишалась недобудованою і станом на 1791 р. Вона була закладена ще до приходу греків стараннями Азовського губернатора В. Черткова, який планував звести на Кальміусі місто, назване на честь наслідника російського престолу Павлівськом. Показово, що цей світський можновладець навіть сам накреслив план церкви для цього міста, яку задумав назвати на честь дружини Павла - Марії Федорівни. На момент приходу сюди греків кам'яна церква Марії Магдаліни була вже виведена в стінах, але члени пастви митрополита Ігнатія так її і не добудували Макаревський Феодосій. Матеріали... - С. 1001-1006..

Митрополит Ігнатій, на якого його паства спрямувала все своє незадоволення через недодержання російськими урядовцями обіцянок щодо організаційного і фінансового забезпечення переселення, прагнучи усамітнитись, звів невеличкий будинок і кам'яну келію на відстані у 6 верст від Маріуполя. Там він планував влаштувати Георгіївський монастир, але смерть митрополита у 1786 р. поставила хрест на цих планах Гавриил. Переселение греков из Крыма в Азовскую губернию и основание Готфийской и Кафийской епархии // Сочинения Гавриила, архиепископа Тверского и Кашинского, действительного члена Одесского общества истории и древностей. В двух частях. - Ч. ІІ. - Отд. ІІ. Исторические повествования. - М.: тип. В. Готье, 1854. - С. С. 85; Покровский И.М. Русские епархии в ХУІ-ХІХ вв... - С. 520..

Звернемо увагу, що єпархія митрополита Ігнатія обмежувалась саме зазначеними вище храмами, і поширені в історіографії твердження про приналежність до неї низки інших церков є некоректними. Йдеться, передусім, про твердження, що «після поселення греків в Маріупольському повіті єпархію Ігнатія складали всі християни, як переселені до Росії, так і залишені в Криму - спочатку в Керчі і Єнікалє, а після 1783 р. і на всьому півострові. Йому також підпорядковувалися греки, поселені за межами Маріупольського повіту, наприклад в Таганрозі і Катеринославі» Гедьо А.В. Греки Північного Приазов'я (1778-1875 рр.). - С. 133; Гедьо А. До питання про церковний устрій маріупольських греків (80 рр. XVIII-ХІХ ст.) // Грецьке православ'я в Україні. Збірник наукових статей і матеріалів. - К.: Прайм, 2002. - С. 80.. Втім, І. Лиман на підставі архівних джерел довів, що на початку 1780-х рр. храми Керчі та Єнікале залежали не від митрополита Гофійського та Кафійського, а від архієпископа Слов'янського та Херсонського, як не залежали від митрополита Ігнатія і греки Таганрога Православна церква на півдні України (1775-1781)... С. 52.. Наше ж вивчення джерел і літератури дає підстави стверджувати, що з російською анексією Кримського ханства територіальні межі, а отже, і мережа релігійних споруд Гофійської та Кафійської єпархії не розширилися. Адже православні храми ліквідованого Кримського ханства увійшли під зверхність не митрополита Гофійського та Кафійського, а все того ж архієпископа Слов'янського та Херсонського.

Таким чином, за кількістю храмів Готфійська та Кафійська єпархія була не просто найменшою серед всіх єпархій Російської імперії, але і меншою за багато з духовних заказів і правлінь. Її створення обумовлювалось міркуваннями, що лежали передусім поза церковною сферою. Тож зовсім не дивно, що у 1786 р., фактично одразу після смерті митрополита Ігнатія, Готфійська та Кафійська єпархія припинила існування, а всі її релігійні споруди були передані під зверхність архієпископа Слов'янського і Херсонського, хоча останній і керував ними за посередництва спеціально призначеного Феодосійського і Маріупольського вікарного єпископа з греків.

Література

храмовий будівництво імперія ханство

1. Aradzhyony, M.A. (1999). Greki Kryma i Pryazovia: sistoryia izuchenyia i istoriografia etnicheskoi sstorii i kultury (80-e gg. XVIII v. - 90-e gg. XX v.) [Greeks of the Crimea and the Azov region: the history of the study and historiography of ethnic history and culture (80s of the 18 century - the 90s of the 20 century.)] Simferopol: Amena. 132 p. [in Russian].

2. Derzhavnyi arkhiv Odeskoi oblasti [State Archives of Odessa Region], f. 37, op. 1, spr. 83, ark. 20-21.

3. Feodosyi (Makarevskyi). (1873). Samarskyi, Ekaterinoslavskoi eparkhii, Pustynno-Nikolaevskyi monastyr [Samara, Yekaterinoslav Diocese, Desert-Nicholas Monastery]. Ekaterynoslav: typ. Ekaterinoslavskago gubernskogo pravlenyia. 141 p. [in Russian].

4. Gavriil (Rozanov). (1853). Otryvok povestvovania o Novorossijskom krae iz originalnykh istochnikov pocherpnutyi. [A fragment of the narrative of the Novorossiysk Territory from the original sources gleaned] Zapiski Odesskogo Obschestva Istorii I Drevnostey [Notes of the Odessa Society of History and Antiquities] Odessa, Vol. III. P. 79-129. [in Russian].

5. Gavriil (Rozanov). (1854). Pereselenie grekov iz Kryma v Azovskuju guberniu i osnovanie Gotfyiskoi i Kafyiskoi eparkhii [The resettlement of the Greeks from the Crimea to the Azov province and the founding of the Gothian and Cafisian diocese] Sochinenyia Gavriila, arkhiepiskopa Tverskogo i Kashinskogo [Works of Gavriil, Archbishop of Tver and Kashinsky]. Part II. M. P. 197-204. [in Russian].

6. Hedo, A. (2002). Do pytannia pro tserkovnyi ustrii mariupolskykh hrekiv (80 rr. XVIII-XX st.) [On the question of the ecclesiastical structure of the Mariupol Greeks (80 years of the XVIII-XIX centuries)] Hretske pravoslavia v Ukraini. Zbirnyk naukovykh statei i materialiv [Greek Orthodoxy in Ukraine. Collection of scientific articles and materials]. K.: Praim. P. 7984. [In Ukrainian].

7. Hedo, A.V. (1997). Hreky Pivnichnoho Pryazovia (1778-1875 rr.). [Greeks of the Northern Azov region (1778-1875)] Dys... kand. istorychnykh nauk: 07.00.01. Donetsk. [In Ukrainian].

8. Katunin, Yu.A. (1995). Iz istorii khristianstva v Krymu: Tavricheskaia eparkhia (vtoraia polovina 19 - nachalo 20 veka) [From the history of Christianity in the Crimea: Tauride Diocese (the second half of the XIX - the beginning of the twentieth century)]. Simferopol: Tavria. 112 p. [in Russian].

9. Konstantinova, V.M. (2002). Istoriohrafiia doslidzhen z sotsialno-ekonomichnoi istorii mist Katerynoslavskoi hubernii ostannoi chverti 18 - pershoi polovyny 19 stolittia [Historiography of studies on socio-economic history of the cities of Ekaterinoslav province of the last quarter of the XVIII - first half of the XIX century] Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu. Istoriia ta arkheolohiia [Bulletin of Dnipropetrovsk University. History and archeology]. Vol. 10. Dnipropetrovsk: Vydavnytstvo Dnipropetrovskoho universytetu. P. 85-88. [In Ukrainian].

10. Konstantinova, V.M. (2004). Dzherela z sotsialno-ekonomichnoi istorii mist Pivdennoi Ukrainy (ostannia chvert 18 st. - 1854 r.) [Primary Sources of Social and Economic History of Southern-Ukrainian Cities (the last quarter of XVIII century. - 1854)]: Dys... kand. istorychnykh nauk: 07.00.06. Zaporizhzhia. [In Ukrainian].

11. Konstantinova, V.M. (2004). Urbanizatsiini protsesy na pivdni Ukrainy v ostannii chverti 18 - seredyni 19 st. [Urbanization processes in the South of Ukraine in the last quarter of 18 - mid-19 century]. Literatura ta kultura Polissia [Literature and culture of Polissya]. Vol. 27. Nizhyn: Vydavnytstvo NDPU im. M. Hoholia. P. 48-52. [In Ukrainian].

12. Lyman, I.I. (2001). Metrychni knyhy yak dzherelo z tserkovnoho ustroiu Pivdennoi Ukrainy druhoi polovyny 18 - pershoi polovyny 19 st. [Metric books as a source of the ecclesiastical structure of Southern Ukraine in the second half of 18 - the first half of 19 century]. Naukovi zapysky. Zbirnyk prats molodykh vchenykh ta aspirantiv. [Scientific notes. Collected Works of Young Scientists and Postgraduate Students]. Vol. 7. Kyiv. P. 197-211. [In Ukrainian].

13. Lyman, I.I. (2002). Arkhivni materialy z relihiinoi istorii Pivdennoi Ukrainy ostannoi chverti 18 - pershoi polovyny 19 st. v spadshchyni Ya.P. Novytskoho [Archival materials on the religious history of Southern Ukraine in the last quarter of the 18 - first half of 19 century in the legacy of Ya.P. Novitsky]. Materialy Pershykh Novytskykh chytan. 24 zhovtnia 2002 r. [Materials of the First Novytsky Readings. October 24, 2002]. Zaporizhzhia: RA Tandem-U. P. 53-62. [In Ukrainian].

14. Lyman, I.I. (2002). Zvedennia tserkov na Pivdni v 1775-1825 rokakh [Building of Churches in the South in 1775-1825]. Istoriia relihii v Ukraini. Pratsi XII-yi mizhnarodnoi naukovoi konferentsii (Lviv, 20-24 travnia 2002 roku) [History of Religions in Ukraine. Works of the XII International Scientific Conference (Lviv, May 20-24, 2002)]. Knyha I. Lviv: Lohos. P. 232-241. [In Ukrainian].

15. Lyman, I.I. (2003). Tserkva pryazovskykh hrekiv na zlami 18-19 st. [Church of the Azov Greeks at the turn of 18-19 centuries] Ukraina vchora, sohodni, zavtra: Zbirnyk naukovykh prats [Ukraine yesterday, today, tomorrow: Collection of scientific works]. Zaporizhzhia. P. 142-147. [In Ukrainian].

16. Lyman, I.I. (2004). Derzhavna tserkva i derzhavna vlada: Pivdenna Ukraina (1775-1861). [State Church and State Power: the South of Ukraine (1775-1861)]. Zaporizhzhya: Tandem - U. 400 p. [In Ukrainian].

17. Lyman, I.I. (2004). Pravoslavna tserkva na pivdni Ukrainy (1775-1781). [Orthodox Church in the South of Ukraine (1775-1781)]. Zaporizhzhia: RA Tandem-U. 560 p.

18. Lyman, I.I. (2004). Rosiiska pravoslavna tserkva na pivdni Ukrainy ostannoi chverti 18 - seredyny 19 stolittia [Russian Orthodox Church in the South of Ukraine of the last quarter of 18 - the middle of 19 century]. Zaporizhzhya: Tandem - U. 488 p. [In Ukrainian].

19. Lyman, I.I. (2005). Pravoslavna tserkva na pivdni Ukrainy (1775-1861 rr.) [The Orthodox Church in the South of Ukraine (1775-1861 years)]: Dys... doktora istorychnykh nauk: 07.00.01. Kharkiv. [In Ukrainian].

20. Lyman, I.I. (2006). Hotfiiska ta Kafiiska yeparkhiia [Gothian and Cafisian diocese]. Naukovi zapysky. Zbirnyk prats molodykh vchenykh ta aspirantiv [Scientific Notes. Collected Works of Young Scientists and Postgraduate Students]. Vol. 12. Kyiv. P. 166-184. [In Ukrainian].

21. Lyman, I.I. (2007). Sozdanie Gotfyiskoi i Kafyiskoi eparkhii v Severnom Priazovie [Creation of Gothian and Cafisian Dioceses in the Northern Azov Region]. Vestnik Taganrogskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo instituta. Gumanitarnye nauki. [Bulletin of the Taganrog State Pedagogical Institute. Humanitarian sciences]. Taganrog: Izdatelstvo Taganrogskogo gosudarstvennogo pedagogicheskogo instituta. № 2. P. 249-252. [in Russian].

22. Lyman, I.I. (2012). Hotfyiskaia y Kafyiskaia eparkhyia, Feodosyiskoe i Mariupolskoe vikariatstvo: tserkovno-administrativnoe ustroistvo pravoslavnykh grekov Severnogo.

23. Prichernomoria i Priazovia poslednei chetverti 18 v. [Gothian and Cafisian diocese, Feodosia and Mariupol vicariate: the church-administrative structure of the Orthodox Greeks of the Northern Black Sea and Azov regions of the last quarter of 18 century]. Golos minuvshego. Kubanskyi istoricheskyi zhurnal [Voice of the past. Kuban Historical Journal]. № 3-4. - P. 4447. [in Russian].

24. Lyman, I.I. Tendentsii v transformatsiiakh tserkovno-terytorialnoho ustroiu Pivdennoi Ukrainy (ostannia chvert 18 - seredyna 19 st.). [Trends in the Transformation of the Church- Territorial Order of Southern Ukraine (the last quarter of 18 - the middle of 19 century)]. Humanitarnyi zhurnal [The Humanitarian Magazine]. № 21-22. P. 92-95. [In Ukrainian].

25. Markevich, A. (1901). Kratkyi ocherk deiatelnosti generalissimusa A.V. Suvorova v Krymu (K 6-mu maia 1900 goda) [A brief sketch of the activities of the Generalissimo A.V. Suvorov in Crimea (May 6, 1900)] ITUAK. № 31. P. 1-26. [in Russian].

26. Pokrovskyi, I.M. (1913). Russkye eparkhii v 16-19 vv. Ikh otkrytye, sostav i predely. Opyt tserkovno-istoricheskogo, statisticheskogo i geografycheskogo issledovanyia. [Russian dioceses in 16-19 centuries. Their discovery, composition and limits. The experience of church history, statistical and geographical research]. Kazan: Tsentralnaia tipografyia. Vol. 2. 892 + XVIII p. [in Russian].

27. Polnoe sobranie zakonov Rossyiskoi imperii. [The complete collection of the laws of the Russian Empire]. Sobr. I. Vol. 20. P. 824-825. [in Russian].

28. Rosiiskyi derzhavnyi arkhiv davnikh aktiv [Russian state archive of ancient acts], f. 16, op. 1, spr. 689, ch. 1, ark. 89-89 zv.

29. Rosiiskyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv [Russian State Historical Archive], f. 796, op. 60, spr. 98, ark. 159-160 zv.,176-177 zv.

30. Tukhvatullina, O.S. (2012). Dukhovno-relihiinyi rozvytok etnichnykh hromad Pivnichnoho Pryazovia naprykintsi 18 - pochatku 20 st. [Spiritual and religious development of ethnic communities of the Northern Azov region in the late 18 - early 20 centuries]: Dys... kand. istorychnykh nauk: 07.00.01. Donetsk. [In Ukrainian].

31. Yeremenko, M., Lyman, I. (2014). Viiskove dukhovenstvo na pivdni Ukrainy (1734-1853 rr.) [The Military Clergy in the South of Ukraine (1734-1853 years)] Melitopol: Melitopol City Publishing House. 436 p. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru