Антропологічний склад населення Південноруської землі (за даними етнічної краніоскопії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННОРУСЬКОЇ ЗЕМЛІ Південна Русь - обширний регіон Східної Європи, що розкинувся від літописних Червеня і Перемишля на заході до Курська на сході. До його складу входили Галицько-Волинська, Київська, Чернігово-Сіверська й Переяславська землі, де згодом оселилися нащадки літописних волинян, хорватів, древлян, полян і сіверян [108, с. 3]. (ЗА ДАНИМИ ЕТНІЧНОЇ КРАНІОСКОПІЇ)

могильник кам'янка ґрунтовий череп

Юрій Долженко

Впервые по дискретно-варьирующим признакам на черепе человека проведено антропологическое исследование деревенского и городского населения Северной Руси, которое в целом состоит из 38 серий X - начала XIVвв. Для работы использовано большое количество антрополоического материала указанного периода из Восточной Европы и Азии. Применены разные статистические методы в многомерных анализах, а также широко используется географический метод. Установлено наличие в группах Переяслав- Хмельницкий-1, Любеч, Шестовица, Каменное, Снов и Ипуть, Монастирек северно-европеоидного расового компонента. В выборках Медвежье, Липоове, Автуничи, хут. Половецкий, Киев-1 и в меньшей мере Лесковое - северного расового компонента. Зафиксировано некоторое сходство по этническому составу между сборной средневековой серии из Барабинской лесостепи и грунтовым могильником Каменка в Нижнем Поднепровье. По данным этнической краниоскопии выявлено малое сходство между двумя сериями из Левобережья Днепра - Каменное и Шестовица, а также некоторое сходство зборной серии Снов и Ипуть, которая происходит из летописных земель радимичей, с могильником Каменное. Однако, из-за малого количества признаков в названных сериях, необходимо считать эти данные предварительными. В рамках одного города самых большие отличия между погребенными зафиксированы в двух могильниках из Переяслава и двух - из Киева. Самая малая разница оказалась между людьми, погребенными в Чернигове. В целом, подтверждаются выводы о разнородном составе населения Южной Руси и об очень малой степной примеси в его составе, сделанные на основании археологических исследований.

Ключевые слова: Южная Русь, антропология, краниология, краниоскопия, Киевская Русь, дискретно-варьирующие признаки, географический метод.

Southern Russ lands stretchedfrom the mentioned in the chronicles Cherven and Peremyshl on the west to Kursk on the east. They included Galician-Volyn, Kyiv, Chernihiv-Siversk andPereyaslav lands, inhabited in ancient times by the descendants of the annalistic Volynians, Croats, Drevlyans, Polans and Siversians. In the political and socio-economic terms, this territory was one of the most developed in the ancient Russ state. Here ancient «Russ Land» with the capital in Kyiv belonged to. In this region, according to the data of O.P. Motsya the process of the ethnical consolidation of the annalistic tribes andformation of the ancient Russ nation started relatively early.

For the first time, according to the discrete-variational features the anthropological analysis of the rural and urban population of the South Russ has been conducted with the human skull, this generally involves 38 series of the X - the beginning of the XIV centuries. A considerable amount of anthropological material of the specified period from Eastern Europe and Asia has been involved in the work. Different statistical methods have been used in multidimensional analyzes, and the geographic method is widely used too. The presence of the North-Eastern European racial component has been determined in Pereyaslav-Khmelnytsky-1, Lyubech, Shestovytsya, Kamian, Snov and Iput, Monastico groups. In the samples of Medvezhe, Lypove, Avtunychi, the hamlet of Polovtsy, Kyiv-1 and, to a less extent, Lyskov, a southern racial component has been found. A certain similarity with the ethnic composition of the medieval team from the Barabynsky forest-steppe to the soil cemetery of Kamyanka in the lower Dnieper region has been recorded. According to ethnic cranioscopy, a small similarity between the two series from the Left bank Dnieper - Kamyane and Shestovytsa has been denoted, and there is the similarity of the combined series of Snow and Iput with the grave Kamyanka, where the first originate from annalistic land of the Radymyches. However, due to the small number of signs in the named series, these data should be considered preliminary. Within one city, the largest differences between burial places have been recorded in two cemeteries from Pereyaslav and two from Kyiv. The smallest difference is between people buried in Chernigiv. In general, the conclusions, based on archaeological research, have been proved about the heterogeneous composition of the population of Southern Russ and rather small steppe impurity in its composition. It has been determined that involvement to the national craniological group called «Polyany of Pereyaslav» different ethnic groups of series, such as Lipova and Bear, is irrelevant. In addition, there is a noticeable distance between the groups of the second team of the series - the Polyanians of Kyiv, created in 1973, where the samples of Knyazha Hora, Sagunivka, the hamlet of Polovtsy and Mykolaivka (hasn't been analyzed in the given investigation) belong to. Consequently, the names of the «Polyanians of the Pereiaslav» and «the Polyanians of Kyiv» offered by T. I. Alekseyev do not combine the homogeneous anthropological groups of the population, that is, they have no objective basis for their use. In general, the presented work confirms the conclusions about the heterogeneous composition of the population of Southern Russ and small steppe impurity in its composition, made on the basis of archaeological research.

Keywords: Southern Rus, anthropology, craniology, cranioscopy, Kyiv Rus, traits of non-metric variation, geographical method

Уперше за дискретно-варіативними ознаками на черепі людини проведено антропологічне дослідження сільського та міського населення Південної Русі, що загалом охоплює 38 серій X - початку XIV ст. Для роботи залучено значну кількість антропологічного матеріалу означеного періоду зі Східної Європи та з Азії. Використано різні статистичні методи в багатовимірних аналізах, а також широко застосовується географічний метод. Визначено наявність у групахПереяслав-Хмельницький-1, Любеч, Шестовиця, Кам'яне, Снов таІпуть, Монастирок північно-європеоїдного расового компонента. У вибірках Медвеже, Липове, Автуничі, хут. Половецький, Київ-1 та меншою мірою Ліскове - південного расового компонента. Зафіксовано певну подібність за етнічним складом збірної середньовічної серії з Барабинського лісостепу до ґрунтового могильника Кам'янка в Нижній Наддніпрянщині. За даними етнічної краніоскопії виявлено малу подібність між двома серіями з Лівобережжя Дніпра - Кам'яне і Шестовиця, а також певну схожість збірної серії Снов та Іпуть, яка походить із літописних земель радимичів, на могильник Кам'яне. Втім, через малу кількість ознак у названих серіях, слід вважати ці дані попередніми. В межах одного міста найбільші відмінності між похованими зафіксовано у двох могильниках з Переяслава, та двох - з Києва. Найменша різниця - між людьми, похованими в Чернігові. У цілому, підтверджуються висновки про різнорідний склад населення Південної Русі та про дуже малу степову домішку в його складі, зроблені на базі археологічних досліджень.

Південноруські землі простягались від літописних Червеня і Перемишля на заході до Курська на сході. До їх складу входили Г алицько -Волинська, Київська, Чернігово-Сіверська і Переяславська землі, населені в давньоруський час нащадками літописних волинян, хорватів, древлян, полян та сіверян. В політичному і соціально-економічному плані ця територія була однією з найбільш розвинутих в давньоруській державі. Тут знаходились стародавня «Руська земля» зі столицею у Києві. В цьому регіоні за даними О. П. Моці [108] відносно рано почався процес етнічної консолідації літописних племен і формування давньоруської народності [108, с. 3].

На межі І-ІІ тис. н. е. антропологічний склад населення південноруських земель формувався в результаті взаємодії багатьох морфологічних компонентів слов'янського та, частково, неслов'янського походження. В ньому віддзеркалилися складні етногенетичні процеси, що тисячоліттями тривали на теренах сучасної України й за її межами [148, с. 194]. Питання етнічного та антропологічного складу мешканців Південної Русі протягом останніх десятиліть розглядали П. П. Толочко [162, с. 180-191], О. П. Моця [101, с. 106130]; [103, с. 21-66]; [104, с. 34-60]; [108], В. И. Довженок, В. Д. Баран [156], В. Д. Дяченко [43]; Г. П. Зіневич [48]; [50, с. 37-47]; С. І. Круц, Л. В. Литвинова [83, с. 115-117], Р. С. Орлов, П. М. Покас [112, с. 62-71; [112]; Т. О. Рудич [136], Л. В. Литвинова [86], О. Д. Козак [70], Т. В. Томашевич [164, с. 174-206], Ю. Н. Ситий [155], О. Веремейчик [17]; [18], Р. У. Гравере [21], С. П. Сегеда [147], [148], О. В. Шекун [166], [167], Ю. Н. Ситий [155], В. Г. Івакін [51], [52], [53], Б. А. Прищепа [36]; [28]; О. В. Колибенко [79]; В. Д. Дяденко [41], та ін.

З середини X ст. сіверяни, радимичі, дреговичі та інші племінні об'єднання втратили автономію і ввійшли до складу Давньоруської держави. Їхні території стали органічною частиною Київської землі - основного домену великокняжої влади. Зважаючи на це, терміни «сіверяни», «дреговичі», «поляни», тощо стосовно пам'яток ХТ-ХТТТ ст. є умовними й використовуються для вирішення об'єктивних завдань, а саме - з етнічної краніоскопії.

У палеоантропологічних реконструкціях переважно використовують краніометричну програму [174; 1]. Краніоскопічну методику розробив О. Г. Козінцев [74; 75; 76], оприлюднивши її в завершеному варіанті 1992 р. [173]. Відтоді в антропологічній науці, завдяки великій кількості порівняльного матеріалу, стало можливим використовувати краніоскопічні ознаки в етногенетичних і расових дослідженнях, що багато значить при встановленні походження й контактів палеопопуляцій. Ці ознаки майже не залежать від краніометричних і постають окремим джерелом інформації про зв'язки між досліджуваними групами. Ознаки, які вивчив О. Г. Козінцев, стали джерелом етногенетичної історії, сформованої на основі шовних варіацій для надзвичайно змішаних вибірок, - одного з найважливіших моментів реконструкції етногенезу, зокрема й слов'ян. Досі Південноруські серії ще не вивчали всебічно саме за краніоскопічними даними, що дало б змогу отримати нові джерела для розробки питань етнічного та історичного розвитку населення Південної Русі. Остання є територією, різні частини якої завдяки географічній близькості, соціально-економічним та культурно-історичним зв'язкам тісно контактували протягом розглянутого періоду [103, с. 3]. Ця робота є початком дослідження мешканців Південної Русі за допомогою етнічної краніоскопії.

Матеріали. За краніоскопічною програмою автором було досліджено 1228 черепів Х-ХІІІ ст. з Південної Русі, а також 149 череп з Нижньої Наддніпрянщини. У цілому - 1377 черепів (Табл. 1).

Долженко Юрий Антропологічний склад населення Південноруської землі ...

Табл. 1. Матеріал, літературні джерела використаних давньоруських серій.

* Попередні дані. ** [150]; [151] *** Сегеда С.П. Антрополого-одонтологическая характеристика краниологической серии из древнерусского могильника у с. Лука // Планова тема. НА ІА НАНУ. - 1990/179. - С. 36-38.

Особливої уваги заслуговує невелика краніологічна серія з курганного могильника Шестовиця (X ст.), звідки походить багато варязьких речей. На думку Г. Зіневич, ця вибірка репрезентує слов'янську групу (найімовірніше, локальну групу сіверян) [50, с. 37-47]. Однак відносна низькоголовість та високоорбітність шестовицької серії вказують на наявність германського морфологічного компонента. Вивчаючи це питання, Т. І. Алексєєва зауважила: «Тут спостерігається змішування норманських та слов'янських рис», хоча і не висловила міркувань щодо їх питомої ваги. Краніологічна серія Шестовиці представлена 20 черепами, знайденими в різні роки: 1948 р., розкопки Бліфельда - череп № 9431 [56, с. 145]; 1956 р. - № 8871; 8745; 1957 р. - № 8692; 8868; 8869; 8870; 8872 та пох. 2 з кургану 52 (51); 1958 р. - № 8051; 8867; 8872; могильна яма № 1, курган 76 (112). Черепи під номерами 6238, 6239, 6240 і 6241 і поховання № 3 віднайдено при дослідженні ґрунтового могильника 1983 р. Поховання 2 квадрату 11 з розкопок 2009 р. Всього опрацьовано 7 чоловічих і 13 жіночих черепів. Чоловічих черепів менше, ніж було виявлено під час розкопок, тому можна вважати ці дані попередніми, адже триває пошук ще 4 чоловічих черепів, а також 3 черепів з розкопок 1926 р. П. Смолічева (виміряв і вивчив Г. Ф. Дебец).

Міські могильники з Правобережжя Дніпра представлені групами: Київської серії - Київ-І, Х-ХІІІ ст., що складається з 49 черепів, які зберігаються в фондах МДУ з 1878 р. [58], раніше їх опрацювала за краніометричною програмою Т. І. Алексєєва [4, с. 31, 122-125; 5, с. 73-86; 169], а за

краніофенетичною - А. А. Мовсесян [93, с. 237]. 138 черепів із Києва, група Київ-ІІ [70; 131]; 17 черепів із Юр'єва [104, с. 74]; [112, с. 30-62]; 33 черепа з Витачева [4, с. 122-125]; [5, с. 73-86] та Монастирка (колишнє літописне місто Заруб) [90, с. 6]; [119, с. 135-137].

Сільське населення з території полян представляють такі групи: поселення Бучак (45 черепів), Григорівка біля літописного Канева (25 черепів) [65]; [67]; [69]; [116, с. 559-562]; хутір Половецький (24 черепа) [48, с. 202-205]; поселення Козаровичі (42 черепа) [135]; [149, с. 7-18]; [158, с. 151-163] та давньоруський курганний могильник ХІ-ХІІІ ст. у с. Яблунівка Білоцерківського р-ну Київської обл. (45 черепа) [116, с. 66-81].

Збірна група радимичів Снов та Іпуть складається з 18 черепів, які походять з басейну річок Іпуть та Снов колишнього Новозибківського повіту Мінської губ. [4, с. 28-29]. Розкопки проводив у 1893-1894 рр. П. М. Єременко.

Дреговичів представляє збірна серія черепів із курганів поблизу с. Гребень Ігуменського повіту та с. Логойська Борисовського повіту (22 черепа), які належать до західної групи дреговичів (розкопки К. П. Тишкевича 1866 р.) [4, с. 30].

Лівобережжя Дніпра. Дані стосовно Автуницького могильника [60] на тлі минулої публікації [40, с. 173-185], змінились у зв'язку з тим, що до опрацьованої

колекції додалися два жіночих черепа того ж 1988 р. Таким чином, серія складається з 36 черепів.

Важливим є дослідження черепів у с. Медвеже Роменського повіту Полтавської губ., оскільки, за даними каталогу 1979 р., етнічну належність серії (11 черепів) до певного племінного союзу не встановлено. Але 1948 р. Г. Ф. Дебец відніс цю вибірку до слов'янських курганів сіверян і подав їхні індивідуальні краніометричні дані [25, с. 382]. Т. І. Алексєєва пізніше включила дану вибірку до складу збірної серії - «поляни переяславські» [4, с. 31-32]. За краніометричною програмою вказана серія при порівнянні давньоруських груп майже завжди входить до багатовимірного аналізу, яким користуються краніологи. До складу переяславських полян дослідниця включила другий могильник, який ми будемо розглядати в цій роботі окремо - Липове. Інформацію про нього вже подано.

Галицьке князівство представлене двома групами (16 черепів), які репрезентують білих хорватів, виявленими під час розкопок давньоруського храму XII ст. в с. Василів [15, с. 110-111] неподалік м. Чернівці та Галич (Крилос) [129] (Рис. 1). Серія Возвягель [133] на сьогодні не може потрапити до математичного аналізу через попередній висновок за ознакою КВШ, яка перевищує 90 %, та порівняно малий відсоток підорбітного візерунку типу II, що свідчить про родинні зв'язки в групі, хоча на сьогодні бракує ще 6 черепів, пошук яких триває (Табл. 2).

Табл. 2. Частоти краніоскопічних ознак у краніологічних серіях Х-ХУІ ст., %

Умовні позначення. Тут та далі: ПІ - потиличний індекс, КВШ - клиноподібний-верхньощелепний шов, ЗВШ - задньовиличний шов, ПОВ II - під орбітний візерунок типу II, ІППШ - індекс поперечного піднебінного шва, НО - над-орбітні отвори. В скобках вказано загальна кількість спостережень.

* попередні дані. ** величини, враховані за рівнянням регресії.

Рис. 1. Могильники з Південноруських земель та Нижньої Наддніпрянщини. * - Міські; о - Сільські.

а - міські могильники: 1 - Василів, 2 - Витачів, 3 - Возвягель, 4 - Воїнь, 5 - Галич, 6 - Дорогобуж, 7 - Желні, 8 - Київ-!, Київ-ІІ, 9 - Любеч, 10 -

Монастирок (Заруб), 11 - Новгород-Сіверський, 12 - Пересопниця 13 - Переяслав І, 14 - Переяслав ІІ, 15 - Переяслав ІІІ, 16 - Путивль, 17 - Чернігів-ІІ, 18 - Юр'їв; б - села: 19 - Білогорськ-Миколаївка, 20 - Благовіщенка, 21 - Бучак,

- Ведмеже, 23 - Гребень, 24 - Григорівка, 25 - Гущин, 27 - Зелений Гай, 28 - Каїри, 29 - Кам'яне, 30 - Кам'янка, 31 - Княжа Гора, 32 - Козаровичі, 33 - Липове, 34 - Ліскове, 35 - Логойськ, 36 - Лука, 37 - Мамай-Сурка, 38 - Снов та Іпуть, 39 - хут. Половецький, 40 - Шестовиця, 41 - Яблунівка, 42 -Автуничі.

Населення Нижньої Наддніпрянщини репрезентує краніологічна серія з ґрунтового могильника Кам'янка Х-ХІІ ст. Вона складається з 16 чоловічих та жіночих черепів, загалом 39 [81, с. 55-59]; [87, с. 148-153]. У багатьох працях могильник Кам'янка ідентифікують як болгарський [3]; [81, с. 55-57], що належить населенню салтово-маяцької культури [2, с. 193]. За одонтологічною програмою антропологічний матеріал з Кам'янки досліджував С. П. Сегеда [148, с. 174-175]. Він виділив у цій серії південно-східний антропологічний варіант (тип), притаманний болгарським племенам, або їхнім нащадкам, який сформувався на основі європеоїдного компонента, але включає істотну монголоїдну домішку. Цей комплекс одонтологічних ознак сформувався в першій половині I тис. н. е. на території Приуралля й Середньої Азії. Наявність східного комплексу ознак у морфології зубів наближує цю вибірку до ранньоболгарської серії з могильника Великі Тархани в Середньому Поволжі [148, с. 174-175]. Благовіщенка - наступна група цього регіону, яку опрацював автор, включає 23 черепи [82, с. 115-117; 83, с. 143-149].

Програма і методика. В роботі для характеристики курганних та ґрунтових поховань, котрі залишило населення на території Південної Русі, використовується краніоскопічна програма. Вона включає п'ять ознак, які вперше дослідив російський антрополог О. Г. Козінцев: потиличний індекс, клиноподібний верхньощелепний шов, задньовиличний шов, підорбітний візерунок типу II, індекс поперечно-піднебінного шва [72, с. 133-148]; [73]. Шосту ознаку - надорбітні отвори (НО) - незалежно один від одного запропонували Й. Додо [172, р. 161-177] та Т. В. Томашевич [164, с. 119-128]. При вивченні потиличного індексу, задньовиличного шва, підорбітного візерунку типу II, індексу поперечно-піднебінного шва та надорбітних отворів дані складалися без урахування статі, для клиноподного верхньощелепного шва визначалися півсуми даних чоловіків і жінок. Попередньо, з метою стабілізації дисперсії, частоти перетворювались на радіани за допомогою авторської програми російського антрополога к. і. н. А. В. Громова. Комп'ютерні програми для реалізації багатомірного аналізу створили Б. О. Козінцев і О. Г. Козінцев 1991 р.

Географічний метод. Цей метод протилежний методу порівняння за середніми величинами і стає основним, коли наявні матеріали про мінливість ознак, які рівномірно охоплюють райони великої держави, або території зі щільним та сталим населенням. Основні положення географічного методу виклав В. В. Бунак у статті «Антропология западной Европы в современной и зарубежной литературе» [14, с. 77-103].

Клиноподібний верхньощелепний шов (далі - КВШ). При розподіленні КВШ особливо вирізняються матеріали з Нижньої Наддніпрянщини (Рис. 2).

Адже саме на цій території зосереджені низькі значення вказаної ознаки в середньовічних серіях, які, очевидно, пов'язані з угро-самодійськими популяціями. Сільські могильники, які характеризується низькими показниками КВШ, це Автуничі - розташований поблизу Чернігова, з території полян вибірку урочища Кучари - Лука [135, с. 42-52], а також Юр'їв [112]. Серед міських серій, склад населення яких найбільш змішаний [101, с. 129], слід виділити Юр'їв (сучасна Біла Церква), а також серію з могильника Монастирок, де зафіксовано найбільші відсотки КВШ та малі - ПОВ-ІІ, хоча можна припустити й родинні зв'язки в даній групі. В Юр'єві спостерігаємо протилежну резонансну ситуацію. Для яблунівської серії також характерні високі показники присутності ознаки КВШ, що свідчить про наявність у ній індивідів з Західної Європи. Також великі показники КВШ у міських (Переяслав-Хмельницький, Витачів, Любеч, Чернігів- I, Київ-І) та в збірних (Гребень і Логойськ, Снов та Іпуть) групах (Рис. 2).

Рис. 2. Географічне розташування КВШ в середньовічних серіях

Задньовиличний шов (далі - ЗВШ). Розподілення ЗВШ в середньовічних серіях Південної Русі практично не впливає на характеристику груп. Фіксуються західно-південний та північний градієнти в слов'янських серіях та серед населення Нижньої Наддніпрянщини. За даною ознакою подібні між собою дві переяславські та київські серії, своєю чергою, чернігівські групи суттєво відрізняються одна від одної (Рис. 3). Найбільший відсоток ЗВШ у збірній серії з чернігівської землі ХІ-ХІІІ ст. - хутір Зелений Гай (18,1). Можливо, це пов'язано з якимись родинними зв'язками.

Потиличний індекс (ПІ). Слід додати, що ПІ обчислюється за допомогою формули ПІ=А/(А+В) [77, с. 37]; [173, с. 219], отже, простим вирахуванням за відсотками порівняти групи неможливо, потрібно вираховувати радіани. Поширення потиличного індексу від 0 % до 26,6 % в досліджуваному регіоні (Рис. 4). Ознака в другій переяславській групі [127]; [136], перевищує дані досліджень антропологів із Санкт-Петербурга, які виявили в Старій Ладозі 19,1 % частоти потиличного індексу [146, с. 93].

Підорбітний візерунок типу II (ПОВ-ІІ). Висока частота другого типу підорбітного візерунку (ПОВ-ІІ) є характерною ознакою ураломовних популяцій [23, с. 226]. У межах європеоїдної раси ПОВ-ІІ розмежовує південні та північні (характерні найбільші відсотки) групи населення [77, с. 86]. В даному разі, «північний» вектор (63,0-76,9%) проявляється в таких серіях Південної Русі: Снов та Іпуть, Шестовиця, Любеч, Новгород-Сіверський, Юр'їв, Бучак, Кам'яне, Зелений Гай, Путивль, Київ-ІІ та Кам'янка (Рис. 5). Цікаво, що остання група потрапляє до цього списку несподівано, оскільки, як уже наголошувалось, асоціюється з болгарами.

Індекс поперечно-піднебінного шва (Далі - ІППШ). Серед усіх розглянутих ознак ІППШ демонструє найменшу наочну територіально - хронологічну залежність (Рис. 6). Ця ознака є показником, який диференціює європеоїдні й монголоїдні популяції [23, с. 236]. У межах європеоїдної раси найбільші відсотки ІППШ належать сучасним ураломовним групам: мордві, мокші, естонцям, найменші - карелам [77, Рис. 36, с. 108; 99, додаток, Табл. 2]. У середньовічних групах Південної Русі спостерігається найбільший ві...