Караул в історичних джерелах XV-XVI століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Караул в історичних джерелах XV-XVI століть

Дослідження присвячено поселенню Караул, що датується XV- XVI ст. Стаття базується на письмових джерелах. Під час проведення розвідки були задіяні наративні джерела (хроніка Яна Длугоша) і десять документальних джерел. У результаті автор дійшов до висновку, що в джерелах міститься інформація щодо двох різних населених пунктів. Обидва вони знаходилися на річці Дністер. Перший Караул (який іноді в документах записано як Калаур) розташовувався на території сучасного с. Катеринівка (побизу с. Рашково) Кам'янського району невизнаної Придністровської Республіки (або Придністров'я). Відгомін тих часів зберігся у назві лісу Калаур в околицях с. Рашково. Інший Караул, швидше за все, був у гирлі Дністра на узбережжі Карагвольської затоки.

У джерелах XV-XVI ст. є географічні назви, які нині вже важко віднайти на сучасній карті. Водночас, вони все ще викликають певну зацікавленість дослідників у зв'язку з віднадходженням давніх документів. Ця розвідка присвячена одному з таких географічних об'єктів - Караулу. Мета розвідки - віднайти найдавніші писемні джерела, в яких згадується Караул; проаналізувати зміст документів щодо цього населеного пункту; встановити, де він знаходився та що собою представляв - село, місто, замок, митницю тощо.

Для вивчення минулого Караулу ми задіяли одне наративне джерело (хроніка Яна Длугоша) та десять актових документів. Відомий польський хроніст Ян Длугош (1415-1480) на сторінках своєї хроніки двічі згадує про Караул. Вперше - під 1411 роком, коли оповідає про сумісну подорож польського короля Владислава та великого князя литовського Вітовта (Diugos- sus, 1711: 314), і вдруге - під 1447 р. розповідаючи про королівський гнів на подільського старосту Теодорика Бучацького (Diugossus, 1712: 31).

Актові джерела умовно можна поділити на дві групи. До першої відносяться документи 1410, 1459, 1545, 1581 р. та один недатований. Відмітимо земельне надання польського короля Владислава ІІ Яґайла слузі Нічку Кара- ульському від 1410 (Zbiцr dokumentцw, 1974: 314-315). Прізвище отримувача дає підстави вбачити існування Караула. Нами задіяно також жалуванну грамоту, наданій у канцелярії великого князя литовського Вітовта Андрію Судимонту (Білецька, 2004: 141-143; Kurtyka, 2004: 152-155; Михайловський, 2012: 97-107). Оригінал документу не зберігся, тому встановити точне її датування є не можливим. Однак про його існування дізнаємось із більш пізнього джерела. Так, 3 лютого 1581 р. на сеймі у Варшаві заслухали розповідь Григорія Чечеля про те, що 8 жовтня 1580 р. під час пожежі у Вінницькому замку згоріли його документи, зокрема, привілеї великого князя литовського Вітовта, надані його предкові Андрієві Судимонту (Документи Брацлавського, 2008: № 9, 281-282). Хронологічно наступною є жалувана грамота князя Семена Олельковича Ієрімію Шашку від 1459 р. Цей документ важливий для нас згадкою назви річки Рашковки (Розов, 1928: 171).

Караул, а точніше Калаур, вказується і в «Ревізії українських замків» 1545 р. Описуючи Брацлавський замок, люстратор вказав на існування селища, яке до цього часу було "городовим": "Калаур, сєлищо, было пєрєд тымъ городовоє, а тєпєр дєржит Грицко Чєчил на Бгрдищи" (Литовська Метрика, 2005: 231). І, нарешті, вже згадуваний документ 1581 р., в якому записано оповідь Григорія Чечеля про пожежу у Вінницькому замку, під час якої згоріли його документи на тримання низки населених пунктів, у тому числі і Калавура (Документи Брацлавського, 2008: 281-282).

Другу групу джерел становлять актові документи від 1432 (?), 1442, 1469, 1564 та ханські ярлики 1461, 1514 років. Швидше за все, саме в 1432 р., з'являється список подільських замків (в тому числі і Караула) Свидригайла. Джерелознавчий розбір цього документу здійснив російський дослідник С. Полєхов (Полехов, 2014). Привілей польського короля Владислава Варненчика подільському генеральному старості Теодорику з Бучача 1442 р., в якому фігурує і Караул, вже був об'єктом нашого вивчення (Білецька, 2015: 240). У документі є важлива вказівка на географічне розташування - «замок наш Каравул на річці Дністер» рЬібг dokument6w, 1975: 232). Назви подільських замків вказані і в документі 1469 р., який умовно, можна назвати «Поділ Бучацьких» ("Divisio Buczaczskych''). Відповідно до цього джерела, Караул разом із Качибеєм та іншими населеними пунктами мали відійти до тримань Міхала Бучацького (Ака Grodzkie, 1887: 330). Надчорноморські володіння сім'ї Бучацьких були надзвичайно для них важливі. Саме тому, майже через 100 років (в 1564 р.) Бучацько-Язловецькі все ще підтверджували право на їх утримування, хоча фактично господарями тут уже були татарські хани. Ось чому Караул зафіксовано і в текстах ханських ярликів 1461 р. Хаджі-Гірея литовському князю Казимиру та 1514 р. Менглі-Гірея польському королю Сигізмунду (Ko^odziejczyk, 2011: 606). Зокрема, в ярлику 1461 р., даного ханом Хаджі Гіреєм, вказується: 'ЛаИЗту ... Podole z ... Ваіуку, Strozowy hrod..." (Ko^odziejczyk, 2011: 530). В ярлику 1514 р., оригінал якого втрачено, а копії зберігаються в РГАДА та AGAD, Караул згадується поряд з причорноморськими замками: «...Дашов-город, Банаклы, Курал (жирне виділення та курсив мій. - О. Б.), Учорнънъ город.».

Деякі моменти історичного минулого Караулу висвітлювалися в працях П. К. Бруна, В. Б. Антоновича, Н. В. Молчановського, М. Г. Грушевського та Ф. Є. Петруня (Брун, 1879; Антонович, 1896; Молчановский, 1885; Грушев- ський, 1994; Петрунь, 1928; Петрунь, 1928а). Серед перерахованих дослідників найбільшу роботу у вивченні Караула здійснив В. Б. Антонович. Наприкінці XIX ст. він особисто зробив виїзд на Дністер та обстежив колишнє урочище та лісок Калаур. Згодом вчений записав: "Несколько лет назад (робота В. Б. Антоновича була опублікована в 1896 р. - О. Б.) известный знаток русско-литовской старины А. П. Яблоновский сообщил мне сведение, что в окрестности м. Рашкова (Подольской губ. Ольгопольского у.) на Днестре есть урочище, сохранившее поныне название «Калаур»". Далі він занотував: "в углу... возвышенности, между Днестром и Рашковкою... сохранилось прекрасное городище; оно обнесено валом, имеет вид неправильного четырёхугольника и на трех углах вооружено обширными ронделями, которые характеризуют фортификационные сооружения XV столетия; вблизи городища. находится небольшой лесок, сохранивший поныне название «Калаур»" (Антонович, 1896: 9-10; Мальченко, 2001: 162-163).

Із сучасних дослідників варто відзначити доробок румунського дослідника Матея Казаку, польського історика Януша Куртики та український вчених О. Є. Мальченка, Ф. М. Шабульда, О. О. Радзиховської, В. П. Гулевича, В. М. Михайловського, Я. В. Пилипчука, І. В. Литвинчука, О. В. Рибчинського (Cazacu, 1986; Kurtyka, 2004; Kurtyka, 2004a; Мальченко, 2001: 162-163; Шабульдо, 2010; Радзиховская, Боренко, 2011; Михайловський, 2012; Гулевич, 2013; Гулевич, 2014; Литвинчук, Рибчинський, 2018). На тлі всіх інших робіт, написаних в кабінетних умовах, якісно вирізняється робота І. В. Литвинчука. Автор здійснив неодноразовий виїзд до залишків колишнього Караула, обстежив та опублікував результати разом із численними замальовками у статті «Маловідомий литовський замок Каравул на Дністрі поч. XV ст. - проблеми ревалоризації, консервації та музеєфікації городища» (Литвинчук, Рибчинський, 2018).

Найранішу звістку про існування такого населеного пункту можна віднести до початку XV ст., а саме до 1410 р. Цим роком датується земельне надання польського короля Владислава ІІ Яґайла слузі Нічку (Мічку) Кара- ульському ("servitori nostro Niczko Karaulski") на «село зване Швідова на річці Свідова, розташоване в Червоногродському повіті» (Zbior dokumentow, 1974: 314). Польський дослідник Януш Куртика зробив припущення про виконання Нічком Караульським урядницьких функцій у Караульському замку (Kurtyka, 2004а: 183-184). На нашу думку, він, скоріш за все, лише походив з Караулу, оскільки, за такого надання Нічко повинен був обов'язково (на це вказано в документі) проживати в с. Швідова (нині - с. Свидова Чортківського району Тернопільської області). Тому нам видається неможливим обіймати уряд у Караулі, а постійно проживати в с. Швідова. Зауважимо, що особа Мичка привернула увагу також В. М. Михайловського, який писав з певним застереженням щодо руського походження Мичка і тут же локалізував Караул - місцевість на березі Чорного моря (Михайловський, 2012: 90).

Ще у XIX ст. В. Б. Антонович припустив (у ХХ ст. його підтримав румунський історик М. Казаку (Cazacu, 1986: 101)), що Караул згодом увійшов до складу с. Рашков (нині - с. Рашково (Ra§kovo) Кам'янського району, Придністровського регіону Молдовської Республіки). Однак, більш точно та аргументовано до локалізації підійшли І. В. Литвинчук та О. В. Рибчинський, які розглядають землі колишнього замку Караул не що інше як с. Катеринівка Кам'янського району вказаного регіону (Литвинчук, Рибчинський (у друці).

Назва ж села "Рашков" теж давня. Найбільш імовірно, воно (село) отримало її від назви річки, яка зафіксована у жалуваній грамоті князя Семена Олельковича Ієрімію Шашку від 1459 р.: "...зємлю Дєръжати Маєть... По речьку Рашьковьку, которая в Днестрь впадаеть" (Розов, 1928: 171). Досліджуючи етимологію назви Рашкова неважко побачити, що поряд у Буковині є ще один населений пункт з подібною назвою і також розташований на Дністрі (с. Вадул-Рашков Шолданештського району, Молдова). Назва ж означає якесь начиння для рідини. Зокрема, у цьому регіоні місцеве діалектичне слово "рашка" є синонімом до слів миска, помийниця і, навіть, сковорода.

Караул (вірніше "КamwoГ) згадується і в хроніці Яна Длугоша під 1411 р. ф^055из, 1711: 314), тобто на чотири роки раніше від Качибея, що згаданий під 1415 р. (Білецька, 2015: 232). Про Караул хроніст записав так: "Із Києва, залишивши того Олександра (Вітовта. - О. Б.) великого князя литовського, польський король Владислав минув через Дніпро Черкаси, Звенигрод, Соколець, Каравул, Брацлав і, нарешті, прибув до Кам'янця". Тут Караул записано між Сокольцем та Брацлавом. Така послідовність населених пунктів хроністом дала можливість Ф. М. Шабульдо припустити існування двох Караулів, перший з яких знаходився неподалік цих вказаних пунктів у «верховье Южного Буга между Звенигородом и Брацлавом» (Шабульдо, 2010: 71). Хоча, значно раніше Н. Молчановський, описуючи події 1395 р. на Поділлі, піддав сумніву існування Каравула на Бузі (Молчановський, 1885: 236 (прим. 2)). На нашу думку, тут мова йде про поселення на землях сучасного с. Рашково. Про Караул писав і Ф. Є. Петрунь. Він точно не локалізував населений пункт, а лише вказав, що цей замок знаходився "на межі степового та лісостепового району, на важливій переправі. Назва замка - тюркська; в деяких версіях ханських ярликів навіть подано для неї переклад - Сторожевий замок" (Петрунь, 1928: 162).

На цьому місці хотілося б звернути увагу читача на важливому моменті - заснуванні поселень в золотоординські часи на Дністрі, які в майбутньому могли б перетворитись навіть у місто. Швидше за все, такі поселення виникали на мілководді, там де місцеві жителі створювати природні переправи - броди. Відомо, що переправа існувала біля пос. Маяк (сучасне с. Маяки Біляївського району Одеської області), біля пос. Тягянякяч (сучасне м. Бендери), що видно з привілею молдовського господаря львівським купцям у 1408 р. (Белецкая, 2016; Сапожников, 2001: 112). Така практика цілком зрозуміла, оскільки з Молдови «до татарської сторони» гнали худобу (коней, биків тощо) (Білецька, 2010: 57-64; Лесников,1969: 80), а мостів на Дністрі в той час не було, то, зазвичай, користувалися мілкою частиною ріки. Все це супроводжувалось торгівлею, а згодом створювались митниці. І як результат - виникало місто. Тому зробимо припущення, що поселення Караул з'явилося ще в золотоординські часи (на що вказує назва), а через Дністер там був брід (це випливає з більш пізніх спогадів Павла Халебського) та митниця. Можливо, на початку XV ст. там був замок (залишки решток городища збереглись до сьогодення), який відвідали в 1411 р. польський король та великий князь литовський, інакше б польський хроніст його б просто не згадав на шпальтах своєї роботи.

Тож, історія Караулу тісно пов'язана також з діяльністю великого князя литовського Вітовта, який пожалував його Андрію Судимонту. Сталося це, напевно, у період управління Вітовта Поділлям між 1411 та 1430 рр. (Білецька, 2004: 141-143; Кигїука, 2004: 152-155; Михайловський, 2012: 97- 107). Такий висновок можна зробити з більш пізнього джерела (1581 р.), коли на сеймі у Варшаві заслухали оповідання Григорія Чечеля про те, що 8 жовтня 1580 р. під час пожежі у Вінницькому замку згоріли його документи, зокрема, привілеї великого князя литовського Вітовта, надані його предкові Андрієві Судимонту. Видавці акту справедливо зауважили, що згадані в акті річки впадають не в Дніпро, а в Дністер (Документи Брацлавського, 2008: 282). Датування цього надання - 1396 р. - польським дослідником Ка- зімєжом Пулаським викликало цілком зрозумілу підозру в Януша Куртики (Ри^кї, 1911: 49; Кигїука, 2004: 192-193). Водночас, для нас є важливим цитований вище запис В. Б. Антоновича стосовно урочища "Калаур". Відмітимо, що назва вказаного невеличкого ліска "Калаур" збереглась до сьогодні (північніше городища, біля с. Строїнці) (Литвинчук, Рибчинський, 2018). Тож, можливо, великий князь литовський Вітовт використав колишнє золо- тоординське поселення і побудував тут замок, на який було перенесено колишню назву населеного пункту.

Дещо порушуючи хронологію викладу, хотілося б зазначити наступне. Починаючи від правління Вітовта і до 80-х років XVI ст. Караул (Калаур) був у триманні нашадків Андрія Судимунтовоча - сім'ї Чечелів (Антонович, 1896: 11). Зокрема, згадка про одного з них - Григорія Чечеля - є у «Ревізії українських замків» 1545 р. Люстратор, описуючи Брацлавський замок, вказав: "Калаур, сєлищо, было пєрєд тымъ городовоє, а тєпєр дєржит Грицко Чєчил на Бєрдищи" (Литовська Метрика, 2005: 231), і далі "Грицко Чичиль дєржит сєлища Калауръ на Днєстре а Скавушинъ на Богу а Кошчинцы" (Литовська Метрика, 2005: 235). Упорядник та коментатор цієї ревізії В. Кравченко зазначив, що текст оригіналу був правлений, а в географічному покажчику занотував: "Калаур, селище... біля суч. с. Рашків Кам'янського району (Молдова), нині не існує" (Литовська Метрика, 2005: 567). Це ж відзначив і М. С. Грушевський. Вважається також, що Калаур входив певний час до складу Савранського ключа Брацлавського замку (Анцупов, 1998: 24-36). То ж, як бачимо, змінився статус населеного пункту - з замку XV ст. на "селище" XVI ст.

У зв'язку з виясненням походження назви населеного пункту, хотілося б зазначити наступне. Р. С. Захарченко висловив свою думку, що назва Калаур може походити від кореня слова, а саме *kale "фортеця" та *or "фортеця". Можна висунути ще одну гіпотезу походження назва Караул. Джерела XV ст. зберегли назви броду «Калоуєрскии», «Калугерский»: «И також де дали єсмї имъ мы о(т) на(с) половина о(т) калоугэрского бродоу» (Словник староукраїнської, 1977: 124). Назва "Покалаурове" зустрічається і в документі, що стосується середини XV ст. Київської землі. Зокрема, відомо, що близько 1455 р. київський князь Олелько Володимирович пожалував у винагороду за вірну службу своєму боярину Олехну Сахновичу: "городищє староє над Днє- пром Покалаурово...". Як вважають дослідники, назва "Покалаурове", швидше за все, пішла від слова "калаур", яке є тотожне слову "караул", тобто "варта", "сторожа". Можливо, колись тут була переправа через Дніпро і для того, щоб повідомити про небезпеку - запалювали смолоскип. Пізніше (за документами 1629 р.) тут виникла нова слобода - Калауровская (Н. М, 1896: 263).

Опрацьовуючи джерела, ми звернули увагу на те, що назва "Караул" фігурує в джерелах, які майже одночасно вказують на різних тримачів. Тому, ми вважаємо, це стосується різних поселень. Так, після смерті великого князя литовського Вітовта, Поділля стало ареною боротьби між польським королем Владиславом-Ягайлом, литовськими князями Свидригайлом та Сигізундом Кейстутовичем (Білецька, 2004: 144-161). Очевидно, у 1432 р. з'являється документ, в якому є список і подільських замків Свидригай- ла (від 1432 р.): "Item in terra Podoliensi castra Cirkassi Zwinihrod Sakolecz Czarnygrad Kaczakeyow Mayak Karawull Daschaw in metis Caffensibus" (Полехов, 2014: 120). Для порівняння наведемо його польський переклад: "W ziemi Podolskiej zamki Czirkassy Zwinihrod Sakolecz Czarnygrad Kaczakenow Mayak Karawull Doszau..." (Skarbiec diplomatow, 1860: 330-331). У цьому переліку немає географічної прив'язки, а тому важко ідентифікувати досліджуваний нами Каравул (Karawull). Водночас, з'являються важливі для нашого дослідження топоніми - Kaczakeyow i Mayak, які вказано разом з Каравулом.

Послідовна вказівка упорядником документа цих трьох географічних назв дає можливість шукати їх поряд, на що вказав ще в XIX ст. П. К. Брун. На його думку, "если же в имени Kaczuklenow позволено будет слышать испорченное переписчиками имя нашего Гаджибея, то следовало бы заключить, что отмеченный за ним в списке замок Маіак также находился не в дальнем от него расстоянии, тем более, что название караул (курсив мій - О. Б.), прибавленное к имени и значущее по-турецки сторожевая башня (курсив мій - О. Б.), позволяет думать, что она находилась в стране, в которой обитали татары. Если же отмеченное в списке слово karawull вовсе не означало сторожевую башню, но было переделано с турецкого же: кара-аул (Черный аул) или кара-гул (Черное озеро), то в таком случае замок Маяк- ский (курсив мій - О. Б.) мог находиться близ днестровского лимана, поелику северно-западная часть его ныне еще называется Карагульским заливом (курсив і виділення моє - О. Б.)" (Брун, 1879: 174-175).

Інформація П. К. Бруна дає підстави шукати Караул (Каравул) на північно-західному узбережжі Дністровського лиману. Це припущення П. К. Бруна (щодо назви - Кара-гул (Чорне озеро)) - цілком ймовірне, оскільки відомо, що тюркське слово *kara означає "чорний, темний, похмурий" (Янко, 1998: 166). Якщо розвивати думку П. К. Бруна, то, можливо, назва Караула, як і сам замок, теж має татарське походження. Цілком ймовірно, що це теж було одне із золотоординських міст, яке знаходилось на березі Карагвольської затоки біля сучасного с. Надлиманське Овідіопольського району Одеської області (до речі, чи не відгомін тих часів несе в собі сучасна назва с. Ка- раглія?). Назву ж озера Караул, яке з'єднує Великий Турунчук і Малий Ту- рунчук, мовознавець М. Т. Янко виводить, від тюркського апелятива karaul - «сторожовий пост». Він же наводить інформацію, що в районі с. Маяки (Белецкая, 2016), розташованому на Дністрі, в 1421 р. було споруджено замок Малий Каравул, пам'ять про який залишилася в назві озера (Янко, 1998). Припускаємо, що у ранніх ярликах Каравул вказувався як «Сторожовий город». Зокрема, в ярлику 1461 р., даного ханом Хаджі Гіреєм литовському князю Казимиру, вказується: «dalismy ...Podole z wodami, ziemiami, i ze wszelkimi pozytkami ich; Kamieniec... Braczlaw... Bafykfy, Strozowy hrod...» (Koiodziejczyk, 2011: 530).

Версії ж щодо Караула як Маяка, або як іноді дослідники називають Маяк-Каравул (Сапожников, 2002: 112), цікаві, але потребують окремого дослідження, оскільки, на нашу думку, це були різні населені пункти. Свого часу Ф. М. Шабульдо вказав, що розходження джерел у свідченнях про Каравул пройшло повз увагу багатьох істориків, а це зумовило різні результати локалізації цього городка в історіографії. Отож, другий Караул він пропонував шукати десь на південних просторах, оскільки ханські ярлики називали Караул завжди в територіальній близькості з побузькими «городками» Ябу-Городок, Балаклеєю, Чорним городком, Дашовим (Очаковим) (Шабульдо, 2010: 70). Ця інформація дещо перегукується з відомостями Ф. Є. Петруня, який також відзначив про згадки Караула у ханських ярликах (Петрунь, 1928: 162). Крім цього, про відомості щодо Караула у ханському ярлику Менглі-Гірея польському королю Сигізмунду від 1514 р. зазначав польський дослідник Януш Куртика (Kurtyka, 2004: 164-166). Справді, у цьому документі, оригінал якого втрачено, а копії зберігаються в РГАДА та AGAD, Караул згадується так: "и брату нашому Жикгимонту королю... держати вов покои... Подоле со тмою и з землями, ... Звинагород... Качибеев Маяк из землями, и з водами. Дашов-город, Банаклы, Курал (жирне виділення та курсив мій. - О. Б.), Учорнънъ город." (Koiodziejczyk, 2011: 606).

Караул вказується і в привілеї польського короля Владислава Варнен- чика подільському генеральному старості Теодорику з Бучача від 30 вересня 1442 р. Цікавим для нас воно є тим, що в ньому вказані південні тримання Теодорика з Бучачу: "наші замки Каравл на річці Дністер, Чарнігрод, де зазначена р. Дністер впадає в море, і Качібейов, що розташований на морському березі з усіма містечками, портами, митницями." (". castra nostra Carawl super Dniestr fluvio, Czarnigrod, ubi Dniestr fluvius dictus mare intrat et Caczibieiow in litore maris sita, cum omnibus oppidis, portubus, thelo- neis." (Zbiфr dokumentфw, 1975: 232). Як бачимо, у документі є вказівка на географічне розташування - "замок наш Каравул на річці Дністер". Отже, Караул варто шукати на цій річці. А якщо взяти до уваги дані П. К. Бруна, то пошук потрібно сконцентрувати у гирлі цієї ріки, де вона впадає в Дністровський лиман.

Свою думку щодо локалізації замку Каравул висловила О. О. Радзихов- ська. Вона вважає, що це було, скоріш за все, укріплення на нижньому Дністрі: "если верно, что упомянутый выше гидроним «Vidovo lac.» можно связывать с фортификационными сооружениями Витовта, то не исключено, что «озером Витовта» могли называть и нынешний Карагвольский залив. Название это может происходить от крепости Караул. Она, возможно, располагалась в устье Днестра у берега Карагвольского залива. Подкрепить или отбросить это предположение можно было бы, выяснив характер и возраст крепостной стены, обнаруженной в результате раскопок у села Надли- манское" (Радзиховская, Боренко, 2011: 427).

Зауважимо, що гідронім Vidovo lacus (озеро Відово) згадується як у картографічних матеріалах XVII ст. (Геррітц, 2006: 181), так і наративних (спогадах та хорографіях) джерелах. Зокрема, барський староста Бернард Претвич у своїх «мемуарах» про події 1540-1551 рр. записав: «Я зразу ж з усіма [служебниками] вирушив паралельно [татарам] на той шлях, щоб перейняти їх під Очаком. Там їх розбив і захопив полонених. Полонені дали мені достатньо відомостей, де знаходяться і куди мають йти [ті татари]. На [те] місце я тоді йшов цілу ніч і знайшов їх над Відовим (курсив мій - О. Б.), у верхів'ях Беримбою...» (Український степовий, 1997: 54-55; Історія Хаджибея, 2000: 29).

Річка Беримбой (нині - р. Барабой), як вказує О. Мальченко, впадала до Чорного моря поблизу Дністровського лиману (Український степовий, 1997: 67). З турецької назва перекладається як «вовче горло». Ось чому польський дипломат Мартин Бронєвський і записав: "Demum vero Beribonium Turcae; alias Licastemum Col(l)um lupinum appelant" (Bronovius, 1630: 259) ("Дійсно ж Берібоніум турецькою, інакше Лікастемум, вовчим горлом звуть"). Він же вказав, що «per lacum Vidovo seu Obidovo ducitur" ("озеро Відово, інакше Обідово наводиться") (Bronovius, 1630: 258; Броневский, 1865: 335). Все це наштовхнуло П. К. Бруна до переконання, "что Днестровский лиман свое молдавское название (lacus Vidovo seu Obidovo, по Брониовию), скорее получил в память этого счастливого завоевателя (Вітовта - О. Б.)" (Брун, 1879: 176). Польський хореограф Станіслав Сарницький у своєму опусі (написаному в 1584 р.) також вказав на такий географічний об'єкт як Відово озеро - "circa maritimos campos... Vidovo iesioro" ("біля приморських степів ... Відово озеро") (Sarnicius, 1712: 1910). Отже, у "Списку Свиригайла" 1432 р. та в наданні Владислава Варненчика Теодорику Бучацькому 1442 р. мова йде про Караул, який, швидше за все, був розташований біля гирла Дністра, на березі Карагвольської затоки.

І, нарешті, хотілося б відзначити ще один документ, в якому мова йде про Караул. Датується він 1469 р. Це "Divisio Buczaczskych" ("Поділ Бучаць- ких"), згідно з яким Караул разом із Качибеєм та іншими населеними пунктами мали відійти до тримань Міхала Бучацького: "Маєтки ж або замки, які (знаходяться біля) впадіння річки Дністер (Dnyastr), порт і кордон і вище або по цей морський бік, а саме Каравл (Carawt), Качибейов (Caczyebyeyow), Маяк (Mayak), Чарнигрод (Czarnygrod), Балабки (Balabky) з усіма селами, митницями, портами, морськими і рибними (місцями) обома [нехай] в повну суму користується і неподільно тримають аж до їх повного звільнення (викупу) Королівською Величністю.". З контексту документу можна зробити висновок, що цей "Каравл" знаходився біля впадіння р. Дністер, швидше за все, на березі Карагвольської затоки.

Очевидно, цей замок Каравул був важливим триманням сім'ї Бучацьких, оскільки відомо документ, в якому один із нащадків Бучацьких - пан Язло- вецький (ім'я не вказано) у 1564 р. "вказав суму стару на урочища ті, суму стару добру не скупу", а саме на Чорнигрод ^агпщг^), Качибей (Kaczibiow) та Караул (Кагаоі) (Історія Хаджибея, 2000: 12; Архив Юго-Западной, 1894: 361).

Те, що на Дністрі могло бути два Караула (один з яких - північніший - називався іноді Калауром), не повинно нас насторожувати. Таке практикувалося. Рашкова на Дністрі теж було два. Один з яких - сучасне с. Рашків Хотинського району Чернівецької області - фіксується у джерелах XV ст. Так, в актах 1453 і 1455 рр. вказується: "того ра(ді) мы ... даємь и дали єсми єму... єдно сєло на (Д)нистри, на имъ Рашковци" фосите^еіе moldovene§ti, 1932: 472) та "там мы ... дали єсми єму ... сєла на имъ дворъ єго на сєрєте... и на (Д)нистра на име рашковцы..." фоситеП;е1е moldovene§ti, 1932: 540).

Таким чином, ми розглянули майже всі відомі нам згадки про Каравул (Калаур) в джерелах. Один момент, який не вписується в канву нашої оповіді, це згадка його Яном Длугошем під 1447 р. Оскільки переказ праці Длу- гоша займе ще більше місця, наведемо відповідний пасаж повністю. Отож, як тільки син Владислава-Ягайла - Казимир - став польським королем, "прелати, пани і шляхта спільно просили його, щоб надані грамоти своїх попередників мешканцям королівства підтвердив присягою з грамотами. Також, щоб ніякі землі, а саме Руські, Луцькі землі та Поділля від Польського королівства не відчужував. Загальна чутка, що він хоче приєднати подільські землі Польського королівства до Литовського князівства, розповсюдилась. Також, він (польський король. - О. Б.) був таким, що мав намір податися до Литви, [тому його просили], щоб інших розсудливих і зрілих панів з Польського королівства з собою взяв, і згідно з їхньою радою [справами], [націленими] на збереження Польського королівства, правив. А також, щоб гнів свій на Теодорика Бучацького, старосту Поділля, який [гнів. - О. Б] з тієї самої причині затримав (забув?), що замки Подільської землі, а саме Меджи- бож, Хмельник і Каравол, які по-новому є зайнятими литовцями, і з зем'я- нами Поділля знову забрав".

Цю цитату з хроніки Длугоша М. С. Грушевський прокоментував так: "...в 1447 р. Поляки завладели верхним Побужьем - взяли Хмельник, Межибож и Караул, и несмотря на неудовольствие Казимира, эта область так и осталась за Польшею" (Грушевський, 1996: 30). У зв'язку з цим, вважаємо за доцільне сказати таке. Гнів короля не можна не зрозуміти, оскільки Караул він ще у 1442 р. віддав Теодорику Бучацькому, а тому мав цілковите право його забрати. Водночас, коментатор хроніки Яна Длугоша К. Ожуг вказав, що "Каравул, замок, покладений ближче до гирла Дніпра та до Чорного моря". Єдине, що насторожує в цій оповіді Яна Длугоша, так це те, що Караул названий разом з Хмельником і Меджибожем. Тоді, можливо, в цій розлогій цитаті мова йде про Караул, що знаходився біля сучасного Рашкова.

Як бачимо, вчені по-різному локалізують Каравул: в околицях сучасного с. Рашково на Дністрі (В. Б. Антонович, М. С. Грушевський, Ф. Є. Петрунь; М. Казаку); біля гирла Дністра, на березі Дністровського лиману (П. К. Брун, О. О. Радзиховська); у гирлі Дніпра - К. Ожуг. Два Караула пропонував бачити Ф. М. Шабульдо: один - між Звенигородом та Сокільцем, а інший - біля Чарнігорода та Дашева.

Отже, у розглянутих джерелах, на наш погляд, мова йде про два різних населених пункти, які знаходились на березі Дністра. Перший Караул (інакше Калаур) був розташований, швидше за все, в межах сучасного с. Рашково Кам'янського району невизнаної Придністровської Молдовської Республіки. Залишок назви поселення XV ст. зберігся у назві невеличкого лісу Калаур. Назву ж поселення можна прослідкувати за джерелами під 1410 р. як похідна назва "Kamulski", 1411 р. - "Karawol", 1447 р. - "Karawol", 1545 р. - ''Калаур, сєлищо, было пєрєд тымъ городовоє", 1581 р. - "надъ Днепром Калавур с присєльки и сєлищи Рашъковомъ". Тому ми не можемо погодитися з твердженням про те, що Караул на початку XVI ст. був знищений і перестав існувати (Пилипчук, 2014; Кулаковський, 2013). Таким чином, в 1411 р. польський король та великий князь литовський відвідали замок (а не якесь там маловідоме село). Згодом замок Караул XV ст. трансформувався в селище Калаур XVI ст. та від правління Вітовта був у триманні нащадків Андрія Судимонтовичв - сім'ї Чечелів. У XVI ст. Караул (як Калаур) входило до складу Савранського ключа Брацлавського воєводства. Згодом назва Караул зникла і на карті Боплана (середина XVII ст.) вже фігурує назва "Рашково".

У джерелах також були зафіксовані згадки і про замок Караул, який в XV-XVI ст. був у триманні представників сім'ї Бучацьких. Спочатку цей замок фігурує у "Списку" Свидригайла (1432 (?)) як "Mayak [,] Kamwull", потім у пожалуванні Владислава Варненчика Теодорику Бучацькому 1442 р. - "castra nostra Carawl super Dniestr fluvio", згодом в "Поділі Бучацьких" 1469 р. - ''CamwГ. Є він і в реєстрі та доповненні до актів Барського староства 1564 р. як "СатоГ та в ханських ярликах - "Strozowy ^оd" (1461 р.) та "Курая" (1514 р.). Тож замок, вказаний в "Списку" Свидригайла, відгомін про який залишився у назві Карагвольської затоки, швидше за все, варто шукати на лівому березі Дністра, мажливо, біля с. Надлиманське. Цей нижній (південний) Караул міг з'явитися також ще в золотоординські часи, а через Дністер там був брід та митниця (як і у випадку з верхнім (північним) Караулом), оскільки в цій частині Дністер є вузьким та має острови (див. додаток 4).

поселення документ золотоординський

Література

1.Антонович, 1998 - Антонович В. Б. Несколько данных о землевладении в Южной Украине в XV веке. Киевская старина, 1896, №10 (октябрь), 9-19.

2.Анцупов, 1998 - Анцупов И. А. Города и местечки Приднестровья. Ежегодный исторический альманах Приднестровья, 1998, № 2, 24-36.

3.Архив Юго-Западной, 1894 - Архив Юго-Западной Руси. Київ, 1894, ч. 8, т. 2.

4.Белецкая, 2018 - Белецкая О. В. Имя великого князя литовского Витовта в названиях Северного Причерноморья XVI-XVIII веков. Lietuvos Istorijos Studijos. Vilnius, 2018, № 42, 7-28.

5.Белецкая, 2016 - Белецкая О. В. Маяк в XIV-XVI веках (материалы к изучению исторической географии Подолии и Северного Причерноморья). Золотоордынская цивилизация. Казань, 2016, вып. 9, 186-196.

6.Білецька, 2015 - Білецька О. В. Качибей у світлі джерел XV-XVI століть (матеріали до вивчення історичної географії Поділля та Північного Причорномор'я). Збірник історичного факультету. Одесса, 2015, т. 26, 232-258.

Размещено на Allbest.ru