Благодійна діяльність герцога А.Е. Рішельє та графа О.Ф. Ланжерона на півдні України

Перша половина XIX ст. характеризується переселенням французької аристократії на Південь України. Даний факт був пов'язаний з кардинальними політичними змінами у Франції, що почалися ще наприкінці ХУШ ст. У результаті - іноземці запроваджували нові для регіону галузі господарства (виготовлення чистої вовни, садівництво, виноградарство), налагоджували комерційні відносини між чорноморськими та середземноморськими портами тощо. У попередніх публікаціях автор уже звертався до вивчення ролі іноземців в економічному розвитку південноукраїнських земель [19; 20]. Окремі аспекти цієї теми розкривали у своїх історичних розвідках Н. Сементовський [18], В.Кабузан [11], З. Орлова [15], О. Іваненко [9], В. Золотов [8]. Однак, докладно у цих роботах не висвітлювалася благодійна діяльність французів, що перебували на службі в Російській імперії, насамперед - герцога де Рішельє та графа О. Ланжерона. Виділення основних форм меценатства, яке було характерне для діяльності іноземців, стало можливим завдяки архівним матеріалам [2-7].

Таким чином, у даній розвідці увага приділена маловідомій стороні діяльності французької аристократії - меценатству. Аналіз наукової літератури та архівних джерел дозволяє говорити про активну благодійну діяльність герцога Армана Еммануїла де Рішельє і графа Олександра Федоровича Ланжерона. Вони допомагали грошовими субсидіями державним установам і іншим урядовим інституціям, які сприяли економічному розвитку регіону. Отже, саме благодійна діяльність цих генерал-губернаторів в першій половині XIX ст. стала предметом дослідження у запропонованій статті.

Шлях герцога де Рішельє до активної участі в житті Південноукраїнського регіону розпочався в 1790 році, у період чергової російсько-турецькій війни. У Франції в цей час розгортаються революційні події, які А.Є. де Рішельє сприйняв негативно, що посприяло його переходу на службу до Російської імперії. Герцог написав листа на ім'я генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна, висловивши бажання приєднатися до російської армії, яка брала участь у штурмі турецької фортеці Ізмаїл: «Князь. Я всегда имел живейшее желание служить под начальством Вашей Светлости и быть свидетелем Вашей славы. Частные обстоятельства и моя служба при особе Короля Французского не дозволяла мне этого до сих пор. Быв в настоящее время свободен и полагая, что война не кончена, я надеюсь что Ваша Светлость дозволите мне быть свидетелем ея успехов и принять участие в предстоящем походе. Я имею честь препроводить Вашей Светлости письмо, которое князь де Линь передал в Вене князю Карлу де Линю и мне. 10 ноября 1790 год» [15, с. 237]. На це звернення він отримав позитивну відповідь від Г.О. Потьомкіна [9].

У 1792-1793 роках збройні формування французьких емігрантів, які виступили проти революційної Франції, зазнали поразки і зосередилися на території Австрії. Принц Конде, який очолював цю армію, звернувся до Катерини II з проханням надати їм притулок. Саме тоді герцог де Рішельє задумався про заселення південних губерній України та створення колоній іноземних поселенців. Він висловив пропозицію організувати поселення французьких емігрантів на Півдні України, відправився до «принца крові» зі своїм проектом та 60 тисячами дукатів. Але емігранти не захотіли займатися трудовою діяльністю, як хлібороби, та відхили план герцога [14].

Надалі А. Е. де Рішельє служив в царській армії, взявши участь у військових діях країн коаліції проти Французької республіки (1793-1794). Після закінчення війни герцог повернувся до Російської імперії та командував полком на Волині. Під час царювання Павла I Рішельє в чині генерал -майора пішов у відставку. У 1801 році він вирушив до Франції, проте Наполеон відмовив йому у проханні, аби його виключили зі списку емігрантів. Тож, герцогу знову довелося повернутися до Російської імперії. Трохи пізніше, вже Олександр I особисто прохав Наполеона викреслити французького дворянина зі списку емігрантів, але й ця спроба виявилася марною. Рішельє знову було прийнято на російську службу. Цього разу йому було запропоновано посаду градоначальника Одеси. Російські урядовці сподівалися, що призначення Рішельє все ж таки посприяє переселенню його земляків на Південь України, що дозволить залучити їх до розвитку окремих галузей господарства [14].

У період з 1803-1814 рр. доля А.Е. де Рішельє була повністю пов'язана з Півднем України. У 1805 році він отримав посаду генерал-губернатора і, як відзначали сучасники, був чудовим адміністратором, активно займався наведенням господарського порядку у губернських центрах. Зокрема, він клопотав перед царським урядом про будівництво у Херсоні нової пристані, що дозволило б покращити торгівлю з європейським та азійськими державами. Також, герцог хотів розв'язати проблему з болотним берегом Херсона, який був однією з причин появи різних захворювань [14].

Завдяки активній діяльності французького аристократа його земляки потроху дійсно почали заселяти інше південноукраїнське місто - Одесу [10]. Дослідник А. Скальковський з цього приводу відмічав, що під час правління Рішельє іноземці стали активно освоювати одеський ринок. Наприклад, у 1804 році почав свою комерційну кар'єру в Одесі Карл Сікар, який відкрив свою торгову фірму та налагоджував прямі зв'язки між чорноморськими та середземноморськими портами. Цього ж року французький негоціант зміг відправити перші 4 торгові кораблі з Марселю. Після вдалого початку свого торговельного проекту К. Сікар переїздить до нововідкритого для себе міста [20, с. 80].

Герцог де Рішельє був ініціатором призначення чиновників, які були з числа його земляків, у різні урядові установи, що давало йому можливість впливати на політичний та економічний розвиток регіону. Яскравим прикладом може слугувати херсонський губернатор Карл Сент-Прі та міський голова Херсона Людовік Альбрант [2; 6].

Одночасно А.Е. Рішельє був одним з найбільших землевласників краю. Російський мандрівник Н. Сементовський, описуючи його маєток в Криму, відмічав, що Г урзуф має чудовий краєвид на долину, яка «покрита» фруктовими деревами, має скелястий берег та омивається Чорним морем [17, с. 47-48].

У цей час герцог фінансово підтримував окремі сфери економіки краю. В одному з документів Державного архіву Одеської області, який датується 1806 роком, зазначається, що герцог надав грошову субсидію місцевій державній установі: «...Дмитрий Александрович. Снисходя на прошение Херсонского генерал губернатора Дюка де Ришелье всемилостивейшее повелеваю пожалованные ему Указом 80го марта 1806 года 12 лет Курлянская аллодильныя мызи Бассен и Блинтан принять в казенное ведомство, и оставя оныя в казенном ведомстве, на основании заключенного им контракта, в Управлении нынешнего всего по три тысячи по двести по шестидесяти албертовых талеров из государственного казначейства, заплатя ему ныне же и оставишиеся в дому на арендатора пять тысяч шесть сот тридцать талеров, которые и взыскаить с сего последнего неупустительно... » [5, арк. 1]. Отже, герцог не хотів забирати ці гроші, залишивши їх на розвиток Південного регіону. І надалі багатогранна діяльність герцога А.Е. де Рішельє постійно включала благодійну допомогу Півдню України, що, в принципі, було характерною рисою всього іноземного дворянства того часу.