Велика зміна: історія перед викликами. Послання XX Загального з'їзду польських істориків до істориків центрально-східної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Велика зміна: історія перед викликами. Послання XX Загального з'їзду польських істориків до істориків центрально-східної ЄвропиПереклад із польської мови - Леонід Зашкільняк (Львів)

Ян Поморський

Анотація

Мета дослідження - розкрити значення ХХ Загального з'їзду польських істориків у контексті дискусій про статус історії, які тривають у Центрально-Східній Європі у зв'язку з XXIII Міжнародним конґресом історичних наук, що відбудеться 23-29 серпня 2020 р. в Познані. Методологія дослідження. Застосовано історіографічний і наукознавчий аналізи для визначення стану й соціального статусу сучасних історичних досліджень у Польщі та країнах Центрально-Східної Європи в умовах ґлобальних і реґіональних викликів. Наукова новизна. Узагальнено досвід сучасної польської історіографії, яка пропонує нові організаційні й методологічні підходи до розвитку історичних досліджень і функціонування історичного знання у цифровізованому суспільстві. Висновки. Показано, що наприкінці ХХ ст. університетські історики втратили свою монополію - перестали бути єдиними охоронцями колективної пам'яті, котрі вирішують, що з минулого буде врятоване від небуття. Змінився спосіб оповідання про минуле, розповідь про нього демократизується і приватизується, вона можлива різними способами та з різних перспектив. Академічна історіографія повинна відповісти на цей виклик, звернувши увагу на роль «великих змін» в історії, які вимагають від істориків більшої сміливості в рамках транснаціональних підходів, подолання конфліктів пам'яті. Необхідні спільні зусилля істориків, зокрема з країн Центрально-Східної Європи, із метою відповіді на питання, яка історія нам потрібна сьогодні та якою повинна бути їхня відповідальність за створювані історії. Висловлені пропозиції стануть предметом обговорення на ХХІІІ Міжнародному конґресі історичних наук у Познані. міжнародний конгрес історична наука

Ключові слова: XX Загальний з'їзд польських істориків, транснаціональна історія у Центрально-Східній Європі, травматична історія Європи ХХ ст., соціальна відповідальність істориків, XXIIIМіжнародний конґрес історичних наук.

Геракліт навчав нас, що «немає нічого постійного, за винятком змін», але швидкість, з якою ці зміни у середовищі історичної науки відбуваються сьогодні, за життя одного покоління істориків, означає справжню революцію. Маємо на увазі великі зміни в області спільного використання джерел через масове їх оцифровування та опублікування в Мережі, через зміни у формі присутності історії у суспільному житті, створення електронної історії (від блоґів до інтернет-форумів, від історичних відеоігор до спеціалізованих порталів та електронних журналів, а також маґістерських і докторських дисертацій, що реалізовані винятково в парадигмі «digitalhistory»). Наслідком цього стала радикальна зміна в межах потреб і очікувань наших студентів щодо академічної історії. «Tobe “e-”, ornottobe. Thatisthequestion», - ось реальне питання й вибір, з яким сьогодні стикається кожен історик, незалежно від того, живе він у Польщі, Україні або Німеччині, чи навіть ширше: в Європі, Америці, Азії¹.

Наприкінці ХХ ст. університетські історики втратили свою монополію -- вони перестали бути єдиними охоронцями колективної пам'яті, котрі вирішують, що з минулого буде врятоване від забуття. Сьогодні, в епоху інтернету й соціальних мереж кожен може залишити свій цифровий слід, будувати свою цифровізовану історію. У ХХІ ст. історія присутня у суспільному житті в різний спосіб: науково-популярні книжки, комікси та історичні додатки до часописів; спеціалізовані історичні програми на телеканалах, тисячі історичних, парадокументальних і документальних фільмів; сотні історичних порталів; історичні ігри -- від настільних до відеоігор, у тому числі з використанням технології віртуальної історичної реальності («VirtualHistoricаlReality»); рух реконструкторів та організовані ними історичні вистави, що збирають тисячі людей. Це видимі ознаки нашого часу. У Польщі, наприклад, 850 тис. молодих поляків реґулярно грають в історичні ігри: від настільних до відео, а понад 250 тис. беруть активну участь у різних реконструкційних групах. Середня кількість щоденних відвідувань польських історичних порталів перевищує 100 тис.! Я говорив про цей новий напрям у доповіді на відкритті ХХ Загального з'їзду польських істориків під назвою «Сила історії».

На очах мого покоління змінився спосіб оповідання про минуле, розповідь про нього демократизується і приватизується, вона можлива різними способами та з різних перспектив. Академічна історіографія повинна відповісти на цей виклик, і не можна не помітити, що сьогодні в неї великі проблеми, і не тільки в Польщі. Про це говоритимуть історики з декількох десятків країн на ХХІІІ Міжнародному конґресі історичних наук, який відбудеться 23--29 серпня 2020 р. в Познані й, безсумнівно, стане одним із найважливіших викликів, з яким нам доведеться зустрітися Див.: Guldi J., Armitage D.The History Manifesto. -- Cambridge, 2014. Веб-сайт конґресу вже працює, див.: [Електронний ресурс]: https://ichs2020poznan.pl/en/.

Хтось може запитати, чому тема ХХ Загального з'їзду польських істориків звучала як «Велика зміна»? Нами керувало прагнення підкреслити той факт, що ми зустрілися в Любліні 18--20 вересня 2019 р. у групі з 900 істориків, які представляли в основному польську історичну спільноту, а також запрошених на наші зустрічі фахівців із Литви, Білорусі, України, Чехії, Словаччини, Німеччини, Франції й Великобританії, щоб обговорити основні історичні зміни в контексті чотирьох річниць, котрі припадали на 2019-й рік:

— 450 років від підписання в нашому місті польсько-литовської унії, яка означала Велику зміну -- не тільки зміну устрою -- у нашій частині Європи.

— 150 років від Великої зміни, що полягала в наданні виборчих прав жінкам (Вайомінґ, США; у Польщі з 1918 р.). Це добрий привід запитати про роль жінок в історії, про Велику зміну, викликану появою жінок у публічній сфері в нашій історії (тим більше, що жоден із попередніх з'їздів до цього часу не займався цим питанням серйозно).

— 80-та річниця вибуху Другої світової війни, яка провокує питання про її генезу, про роль обох тоталітарних режимів, про особисту відповідальність Гітлера і Сталіна за її початок, про пасивність Заходу та його поступки щодо зростаючої аґресії проти слабших країн у Центрально-Східній Європі.

— 30-річчя польської трансформації, яка поклала початок «Осені народів» -- Великій зміні в європейській історії, що полягає в мирній деконструк- ції Ялтинської системи.

Крім того, була також 50-та річниця Х Загального з'їзду польських істориків, який теж відбувся в Любліні (1969 р), що стало приводом для того, аби поставити запитання: як сталася Велика зміна за ці півстоліття у світовій, європейській і польській історіографіях?

Не дивно, що саме роздуми про Велику зміну в окреслених вище проблемних областях, а також інших проблемах, що мають істотне значення для конкретних галузей і субдисциплін історичної науки, стали лейтмотивом дискусій та обговорень з'їзду як на пленарних засіданнях, так і у секціях. Нас супроводжувало переконання, як метафорично висловився один історик, що «ми пізнаємо минуле тільки після переходу на іншу сторону дзеркала. На тому боці, з якого ми почали подорож у минулі роки, зараз нічого немає, тому що все, що залишається, існує “перед дзеркалом” в одному або декількох відображеннях, творцями яких є також самі історики» 5егсгуЪ Ш.А.Н^огіа z drugiejstronyІ^Ца // Н^огук і Н^Оогіа: Studiadedykowaneраті^сіРгоЈ MiroslawaFrancicia / Red. A.Walaszek, К^атогекі. -- Krak6w, 2005. -- S.33..

Ми повною мірою висловили наші власні наміри як члени організаційного комітету ХХ Загального з'їзду польських істориків у Любліні, який я мав честь очолювати, у прийнятому зверненні форуму:

«Ювілейний ХХ Загальний з'їзд польських істориків скликаємо в Любліні у зв'язку з 450-річчям польсько-литовської унії, котра для народів нашої частини Європи означала тривалий історичний шлях, що веде, як сказав Іван Павло II, “від Люблінської унії до Європейського Союзу”, і 30-річчя великої трансформації 1989 р., названої “Осінню народів”, яка для кінця ХХ ст. була не менш значущою, ніж “Весна народів” для ХІХ ст. [...]

Як досліджувати ці та інші великі зміни в історії, як уловити їх історичне значення? Як пізнавально шукати істину про трансформаційні процеси і структури, пам'ятаючи слова Збіґнева Гербертапро те, що “Історія є в руках людини, яка випросталася, відновила свою честь і гідність і не дозволить себе принизити”. Ці питання визначать проблемну вісь симпозіумів та інтелектуальний клімат дискусій і обговорень на ХХ Загальному з'їзді польських істориків [...]

Ми зустрінемося в Любліні 18--20 вересня 2019 р., через 50 років після Х Загального з'їзду польських істориків, який також проходив у Любліні, що дає підставу задуматися над змінами, котрі відбулись у польській історіографії за минулий час, і над викликами, що стоять перед нами сьогодні. Чесний баланс здобутків і невдач минулої півстолітньої академічної історіографії в Польщі та її теперішнього місця в європейській і світовій науці ще попереду, і настав час, нарешті, із цим завданням упоратись.

Дехто твердить, що наша історіографія переживає кризу, у той час, коли поляки живуть історією, вона пронизує наше повсякденне життя, постійно присутня в публічному просторі, а держава робить акцент на історичній політиці як на основі патріотичного виховання. Навіть якщо хтось не поділяє такої думки, пошук відповіді на питання, яка історія сьогодні потрібна полякам, є водночас обов'язком та імперативом для всього історичного середовища. Тим більше, коли вітчизняна історична політика конфронтує з історичною політикою наших сусідів і, у більш широкому сенсі, з європейською історичної політикою, тому що пошук джерел європейської ідентичності стає надзвичайно важливим у контексті зіткнення цивілізацій, свідками якого ми є».

Як можна зауважити, це було програмне нав'язування й до традицій попередніх загальних з'їздів, пов'язаних із відзначенням важливих річниць і пошуком відповідей на фундаментальні для історії та істориків питання сьогодення. Ми були переконані, що в історичній науці належить насамперед сміливіше й амбітніше ставити запитання. Можна сказати, що заклики «сміливіше» та «амбітніше» супроводжували оргкомітет від самого початку роботи ХХ з'їзду. Ми поставилися до них як до директиви, коли «розписували» концепцію організації роботи форуму в п'яти пленарних панелях і розмовляли з координаторами десяти секцій, у рамках яких відбувалася робота Про концепцію з'їзду та приготування до нього докл. див.: Pomorski J. About the Need for Community Self-Reflection: The New Formula and the Program of the XX General Assembly of Polish Historians // Res Historica. - 2019. - №47. - P.11-28..

Таким чином, я хотів би плавно перейти до представлення нового формату Люблінського з'їзду, прийняття якого виявилося ключем до його успіху. Формулу попередніх загальних з'їздів неможливо було зберегти. Ми її добре знаємо: кілька сотень доповідей, здебільшого на дотичні теми, цікаві тільки для їх авторів; постійний брак часу на сесіях, тому що доповідачі намагаються прочитати свій 20-сторінковий текст упродовж 20 хв.; вічна нестача часу для наукової дискусії, котра зрештою повинна бути найважливішою на будь- якій конференції. На ХХ Загальному з'їзді польських істориків нам удалося повністю покінчити з цією практикою. Ми ухвалили принцип, що як пленарні засідання, так і робота в окремих секціях (від античності до сучасної історії) матимуть характер дискусій навколо великих тем, суттєвих для певної епохи, визначених та узгоджених фаховим середовищем у рамках конкретних проблемних груп, які працювали впродовж кількох місяців до з'їзду. Уже саме визначення цих тем виявилося вражаючим успіхом, тому що всі погодилися, що вони заслуговують колективного осмислення. Ми також домовилися, що обговоренню у секціях передуватимуть вступні доповіді, замовлені оргкомітетом у результаті відкритого конкурсу щодо їх підготовки, і вони будуть виставлені на веб-сайті з'їзду за три місяці до його початку, аби всі могли добре підготуватися до обговорення. На самому форумі доповідачі отримали від організаторів усього 15 хв., щоб представити свої тези у вигляді мультимедійної презентації й дати реальну можливість провести серйозні, а не формальні дебати. Це дало добрий результат, і дискусії, на думку їх учасників, були дійсно жвавими, стимулюючими та, що найважливіше, на високому професійному рівні. Особисто вважаю це найважливішим і тривалим успіхом Люблінського з'їзду. Новий формат склав іспит, і кожен наступний з'їзд істориків зможе скористатися цим досвідом. Ми також передбачили місце й час у рамках спеціальної постерної сесії для докторантів та молодих дослідників, яким було надано можливість представити результати своїх досліджень широкій аудиторії, що також стало нововведенням у польському історичному середовищі.

Усіх, хто цікавиться програмою XX Загального з'їзду польських істориків та виголошеними доповідями, запрошую на наш веб-сайт (www.xxpzhp. umcs.lublin.pl), де удоступнено комплект текстів і докладні мультимедійні звіти з форуму.

З очевидних причин ми, як організаційний комітет, надали особливого значення п'яти тематичним панелям, відкритим для всіх учасників з'їзду. Вони мали й фактично стали імпульсом для саморефлексії. Дозволю собі донести ідею кожної з них до українських істориків у кількох реченнях.

На відкритті з'їзду ми запропонували першу панель «Спадщина Люблінської унії», модераторами якої виступили професори ГубертЛашкевич (Центр східних досліджень Варшавського університету) та Норман Дейвіс (Оксфордський університет). Ми хотіли покінчити з небезпечним полоноцен- трізмом у поглядах на унію й запровадити перспективу транснаціональної історії, представлену відомими учасниками дискусії: ЮратеКяупене (Литва), Робертом Фростом(Великобританія), Даніелем Бовуа (Франція), ГенадземСагановичем (Білорусь). На жаль, через хворобу не приїхав оголошений у програмі проф. Ярослав Грицакз України, але як він, так і проф. ТімотіСнайдер (Єльський університет) надіслали свої тексти. Уже незабаром можна буде ознайомитися з цією надзвичайно цікавою дискусією, оскільки всі матеріали будуть опубліковані в «Пам'ятнику ХХ Загального з'їзду польських істориків у Любліні», який повинен вийти друком польською й англійською мовами в 2020 р. Ключем до цієї розмови стали поставлені всім учасникам панелі питання про феномен Речі Посполитої Польсько-Литовсько-Руської:

— що дозволило їй розвиватися, розширюватися та проіснувати аж до кінця XVIII ст. у дедалі більш небезпечному оточенні?

— чим вона вирізнялася на тлі європейських монархій?

— як інститути влади Речі Посполитої служили державі?

- і як держава служила суспільству?

- нарешті, суспільству - це кому?

— і, насамкінець, як I Річ Посполита сприйняла те, що Тімоті Снайдер назвав процесом конструювання новочасних націй у «молодшій Європі» Snyder T. The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus 1569--1999. -- Yale University Press, 2003..

Я глибоко переконаний, що це -- фундаментальні питання для розуміння історії Центрально-Східної Європи, і наша панель, нічого остаточно не постановляючи, створила підстави для опрацювання нової дослідницької програми у цьому питанні.

Ми закінчили перший день з'їзду панеллю «Історія Польщі з перспективи жінок». Уперше в історії подібних форумів у такому масштабі було порушено проблему присутності жінок в історії Польщі та в польській історіографії, усвідомлюючи жіночий дуалізм: жінки як актори історичних подій та історики, що розповідають історію з жіночої перспективи. Як досліджувати історію жінок? Як писати історію жінок? Як поширювати історію жінок? Це три питання, які ми сформулювали на початку дебатів. Але під час них з'явилися й нові: чи стать дослідника має значення в історичній оповіді? І який образ історії Польщі випливає зі студій, що здійснюються історикиня- ми, та чи суттєво він відрізняється від «чоловічого» підходу? Приводом для постановки таких питань стала книга «Історія жінок у Польщі: Дискусія навколо майбутнього синтезу» DziejekobietwPolsce: Dyskusjewokolprzyszlejsyntezy / Podred. K.A.Makowskiego. -- Warszawa, 2014.. Інтерес до панелі був величезним (у тому числі з боку ЗМІ), що свідчить про те, що й у нашій частині Європи інтерес до «Нег- вїюгу» в опозиції до «Нів-віоту» може виявитися чимось більшим, ніж просто тимчасовою модою.

Третю панель ми назвали «Який шлях пізнання минулого? Польська історіографія між Х і ХХ з'їздами Польського історичного товариства». З одного боку, вона мала «розрахунково-діагностичний» характер щодо шляху, який пройшла польська історична наука впродовж п'ятдесяти років, котрі відокремлюють два люблінських з'їзди, а з іншого -- стала спробою зіставлення польської історіографії і світової гуманітаристики. Авторами концепції панелі були історик історіографії проф. РафалСтобецький із Лодзинського університету (частина I) і фахівець із методології й теорії історії з Університету А.Міцкевича в Познані проф. Ева Доманська, яка працює також у Стенфордському університеті (частина II). Автор головної доповіді до частини І «Досвід історіографії ПНР із перспективи перелому 1989 р.» проф. Кшиштоф Заморський з Яґеллонського університету у Кракові спробував відповісти на питання, в якому стані 1989-й рік застав польську історіографію, показуючи сильні та слабкі сторони історичних досліджень, що проводилися за часів «народної Польщі», і задаючись питанням, які теми тоді вважалися табу. Думаю, що його спостереження, хоча і стосуються Польщі, вдало відображають становище істориків у всіх країнах, де панував СРСР.

Автор другої доповіді «Нові тенденції польської історіографії після 1989 р.» проф. ТомашВісліч з Інституту історії Польської академії наук зосередився на пізнавальних, теоретичних, методологічних та етичних викликах, з якими зіткнулися польські історики після 1989 р. Розмірковуючи над новими ідеями в польській історіографії, учасники дискусії намагалися знайти якусь польську специфіку/новаторство досліджень, що здійснюються в межах історичних наук, наприклад у рамках транснаціональної чи постко- лоніальної історії, економічної й соціальної історії, історичної антропології чи усної історії (щоб обмежитися лише цими найпопулярнішими субдисци- плінами), які відрізняють їх на міжнародному тлі та могли би сприяти просуванню польської історіографії, її співучасті у творенні ґлобального знання про минуле. Тут чітко відчувалася атмосфера підготовки та підкреслення польської присутності й внеску у світову історіографію напередодні майбутнього Міжнародного конґресу історичних наук, який організовує Міжнародний комітет історичних наук (МКІН), що базується у Женеві.

Координаторами четвертої панелі «Історія в публічному просторі: Феномен історичних музеїв» були Роберт Костро (директор Музею історії Польщі), ДаріушСтоля (колишній директор Музею історії польських євреїв «Полін») та Рафал Внук (співавтор сценарію й один із найближчих співробітників Павла Махцевіча, звільненого державними органами творця та першого директора Музею Другої світової війни у Ґданську), тобто історики, котрі поєднують уміння розмірковувати про сферу публічної історії з конкретним практичним досвідом у цій справі. Своєрідний бум на сучасні історичні музеї почався в Польщі з відкриття 31 липня 2004 р. інтерактивного Музею Варшавського повстання. У 2018 р. кількість його відвідувачів перевищила 1,6 млн осіб! Професорка Анна Зембінська-Вітек у вступній доповіді до дискусії показала всю складність сучасних музейних наративів, натомість професор Пьотр М. Маєвський поставив сміливе запитання, кому насправді належать історичні музеї в добу боротьби за пам'ять та спроби її привласнення? На його думку, найважливішою зацікавленою стороною є / має бути громадянське суспільство, а не держава. Треба враховувати той факт, що у ХХІ ст. історик здобув інструменти та можливості створювати гіпертекстові, інтерактивні музейні оповіді про минуле, сила впливу яких на свідомість реципієнтів зросла в кілька разів у порівнянні з класичними текстовими на- ративами, що підтверджується дослідженнями в галузі нейронауки та методології аудіовізуальної історії. Це чудовий шанс, але й велика загроза... Наполегливо рекомендую ознайомитися з цими доповідями, які своїм значенням виходять далеко за польський контекст.

Завершальною на з'їзді стала панель «Яка історія потрібна полякам сьогодні?», котра, звісна річ, могла б мати свої національні відповідники в кожній із країн нашого реґіону, тому що литовці, латиші, естонці чи українці також задають собі подібні питання. Тут зіткнулися два бачення польської історії і дві парадигми мислення про соціальну відповідальність історика. Звичайно, ми всі знаємо, що історія часто пишеться з патріотичних міркувань. І немає в тому нічого прикрого (а навіть більше -- «поганого»): історія є надзвичайно важливим фактором формування ідентичності спільноти, а спільно осмислювана історія створює соціальний капітал, без котрого ми як нація втрачаємо онтологічну історичну безпеку і здатність до колективної дії / змінювати світ Докл. див.: PomorskiJ.Polityzacja/ mitologozacjahistorii, czyliwczymneuronauka (ime- todologia) mozepomocbadaczowihistoriinajnowczej?// Historia@Teoria. -- 2017. -- №4. -- S.15--42.. Історіографія -- якщо вона хоче бути наукою -- має, однак, інтелектуально змагатися з пастками або обмеженнями, які ці патріотичні мотиви можуть вносити до історичного пізнання. Наприклад, треба пам'ятати, що з перспективи історичної науки, як стверджує видатний американський історик Тімоті Снайдер: «Нація не є ані предметом віри, ані насмішки, а предметом дослідження» Snyder T.The Reconstruction of Nations... -- Р.23.. Як тоді не потрапити в пастку націоналізму, наприклад, коли ви хочете написати історію ХХ ст. в парадигмі афірмативної історії? Чи можна думати, що найважливішим є благо своєї нації й дивитися на всесвітню історію з перспективи національної політики пам'яті? По суті, це питання про кордон між патріотизмом і націоналізмом. Тоді можна звернутися до уроків історії ХХ ст. Див.: Pomorski J. Timothy Snyder's lessons on history and from History: A Metahistorical Approach // Lessons on history and from History: In Honour to prof. Timothy Snyder -- honoris causa doctor of Maria Curie-Sklodowska University. -- Lublin, 2018. -- P.9--93., можна, якщо хтось хоче, звернутися до книги Кароля Войтили «Пам'ять та ідентичність», де знаходимо таку думку папи Івана Павла II й послідовно дотримуємося її: «Для націоналізму характерно те, що він визнає тільки добро свого народу і тільки до нього прагне, не рахуючись із правами інших. Патріотизм натомість, як любов до Батьківщини, надає всім іншим націям те саме право, що і власній, і тому є шляхом до впорядкованої суспільної любові» Jan PawelII.Pami^citozsamosc. -- Krakow, 2005. -- S.73. Snyder T.Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. - New York, 2012. - P.20..

Ось чому вміння історика щодо віртуального переміщення у часі та просторі варто оцінити й відповідно експонувати, тому що воно, як і раніше, залишається невід'ємною цінністю історіографії, а потреба створення транс- культурних і транснаціональних наративів є найактуальнішою. Наприклад, Тімоті Снайдер прямо пише у «Кривавих землях», що найважливіший досвід ХХ ст. не можна описати/зрозуміти/пояснити, залишаючись у рамках історії однієї нації. «Масове вбивство відірвало єврейську історію від європейської, а східноєвропейську від західноєвропейської. Злочин не сформував націй, але все ще визначає її інтелектуальну сепарацію - через десятиліття після відходу в небуття ери націонал-соціалізму і сталінізму»¹¹.

Інтелектуальний поділ націй як тягар травматичного історичного досвіду кожного з них. Глибоко задумаємося. Який вихід із цього лабіринту? Особливо перед обличчям конкурентних політик пам'яті, що спираються на суперництво в тому, хто постраждав найбільше. Поль Рікер підказує:

«Важливою є освіта, що показує також арґументи, мотиви й пам'ять інших учасників конфлікту. А крім освіти необхідна публічна дискусія - колективний розгляд альтернативних сценаріїв історії, конфронтація пам'яті різних сторін конфлікту, меморіалізація трагічних подій. І траур важливий. Не тільки пасивний смуток, але й активна жалоба за тими, кого ми втратили, за тими, кого ми виключили, і за тим, що було безповоротно втрачене» RicoeurP.Wi^kszoscbylagapiami: RozmowaJackaZakowskiegozPaulemRicoeurem// Rewanzpami^ci. -- Warszawa, 2002. -- S.56..

Тому тягар історії має етичний вимір: для історика, а також для соціальної відповідальності історії як дисципліни. У цьому сенсі ГейденВайтписав, що кожен із нас несе у собі якийсь «тягар історії» White H. The Burden of History // History & Theory. -- 1966. -- Vol.5. -- №2. -- P.111--134.. Він сприймає минуле як тягар, з яким доводиться мати справу (біблійне «нести тягарі один одного»). Добре, коли писання історика супроводжується усвідомленням відповідальності за соціальне сприйняття його творчості. Також тоді, коли він має справу з історією свого народу. Мені доводилося говорити зі Снайдером, що нація повинна розглядатися істориком як об'єкт дослідження. Це та ж парадигма мислення, яку знаходимо у висловлюваннях видатного польського історика єврейського походження МарцеліяГандельсмана на Загальному з'їзді польських істориків, що проходив у Варшаві 1930 р.:

«Бо одне тільки вимагає від нас, своїх учителів, польська нація: правди, навіть найгіркішої, найжорстокішої, але щирої правди, без оболонок і без кліше, “істинної” правди. Бо тільки знанням про сувору реальність, як вона існує, так і дійсно як вона існувала, громадянин великої, вільної нації може виховати себе як свідомого творця своєї долі, долі нації й держави».

Чи почуваємося сьогодні у Центрально-Східній Європі спадкоємцями цього мислення про себе як про громадян великих, вільних націй, котрі хочуть виховувати себе свідомими творцями історії? Що ми, історики, робимо, аби в наших суспільствах зростало усвідомлення того, що наша доля, доля Європи, -- у наших руках?

Гандельсман уважав, що це обов'язок історика, обов'язок ученого, і сам пішов цим шляхом. Послідовно, до кінця, що для нього означав смерть у концтаборі. Нещодавно я знову звернувся до його есе про абсолютизм, написаному у час, коли він переховувався від гітлерівців. Після війни вдова професора передала машинопис цієї праці до Польської бібліотеки в Парижі, а редактор ЄжиҐедройць опублікував її кількома роками по тому, у 1981 р., в «Історичних зошитах». Думаю, що Гандельсман не випадково писав про освідчений абсолютизм під час війни, і не випадково Ґедройць витягнув цей текст із небуття під час першої «Солідарності» (1980-1981 рр.). Чому? Тому що він написаний із позицій нації як історичного творця, якому довелося змагатися з чужою Силою Історії. Це досвід не тільки польських, а й багатьох народів нашої частини Європи:

«Наш народ розірвали на частини зсередини та підсмажували ззовні. Здавалося, що немає сил зупинити цю жахливу хвилю руйнувань, яка безжально валиться на нас, якщо не буде посилений опір нації у самій її основі, якщо, закривши очі на все інше, відтявшись від безпосереднього минулого, не візьметься він тільки й винятково за в'язання коріння його буття, зміцнення сили їх тривання, підтримку його зростання за умови одночасного розвитку його думки у відповідності до засад новочасної науки» Handelsman M.Absolutyzmoswiecony// ZeszytyHistoryczne. -- 1981. -- R.57. -- S.70..

Можна повторити за Гандельсманом, що ніхто нас, істориків, не звільнить від цієї відповідальності за будівництво свідомості наших власних суспільств, що зміна існуючого світу на краще можлива! Отже як писати національні історії? Зізнаюся, особисто я поділяю у цьому питанні думку видатного польського експерта з сучасної історії професорки КристиниКерстен: «Переконана, що можна примирити раціональне ставлення до свого минулого з глибокою прихильністю до нього, найглибшу критику -- з любов'ю до того, що своє й рідне» Див.: [Електронний ресурс]: http://kerstens.org/fundacja/Kiystyna/badanm/KK_Przygoda9.shtml.

Тим більше, що те, що сталося в минулому, також може бути для нас попередженням або пересторогою. Так, наприклад, трактує досвід ХХ ст. Тімоті Снайдер, і тому він вирішив оголосити працю «Про тиранію: Двадцять уроків із ХХ століття», уважаючи, що свобода й демократія сьогодні перебувають під загрозою та постійно вимагають нашої громадянської пильності і прихиль- ності Snyder T. On Tyranny: Twenty Lessons from the Twentieth Century. -- New York, 2017.. У своїй останній книзі «Дорога до несвободи: Росія, Європа, Америка» історик з Єльського університету також звертає увагу та те, що ми живемо за часів постправди, коли історична реальність, створена в публічному дискурсі політиками, виявляється для реципієнтів «правдивішою», аніж факти, на які посилаються історики! Snyder T. The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America. -- London, 2018.

Ось чому я стверджую, що сила історії відповідає енергії, яка виникає в результаті поділу атома. На ХХ Загальному з'їзді польських істориків у Любліні я говорив, що історія, подібно до ядерної енергії, може мати руйнівне й мирне застосування. Невірно використана, історія може мати силу враження водневої бомби. Ми випробували це у ХХ ст., коли уми, історично поневолені десятиліттями, охопили Європу. Але та сама історія, розказана інакше, може стати рушійною силою позитивних соціальних змін, що ми теж бачили в тій самій Європі за нашого життя. Ця позитивна, потужна сила історії спрацювала, коли ми змогли спільний досвід і переживання історії перетворити на реальний соціальний капітал. У Польщі, у Литві та інших країнах нашого реґіону.

Ось чому реальний виклик, з яким стикається сьогодні кожен історик у Центрально-Східній Європі, полягає в тому, як навчити своїх співвітчизників зрозуміти шлях, котрий ми пройшли разом як нації, щоб опинитися там, де ми знаходимося сьогодні. І те, що методологи історії називають мисленням / історієтворчою діяльністю - активне ставлення до реальності, яке випливає з переконання, підкріпленого історичним знанням, що зміни можливі взагалі (що ми неодноразово доводили в нашій практиці), що наша повсякденна діяльність створює історію й ефективність реалізації проектів, як індивідуальних, так і колективних, залежить від того, який соціальний капітал у локальному або, скажімо, національному міжлюдському просторі нам удасться створити / побудувати та анґажуватися в ньому. Показ того, що за кожним проектом, за кожною великою подією в наших національних історіях стояв необхідний рівень соціального капіталу, який мав об'єднати поляків, литовців, українців, латишів, естонців, чехів, словаків та угорців (щоб залишитися тільки зі своїми найближчими сусідами), що дана подія взагалі могла відбутися, стати доконаним фактом, а у своєму «житті після життя» (тому що кожна подія, коли вона відбулася, набуває своє «друге життя» у соціальній пам'яті та історіографії) ще й предметом гордості, а часом сорому, -- це найбільший інтелектуальний виклик для історика та найбільше задоволення, якщо йому вдасться це зробити -- у книзі, лекції чи на уроці історії у школі.

Мені особисто дуже залежить на тому, щоб розповісти про наш спільний досвід історикам з інших частин Європи та інших континентів, які приїдуть до Польщі на Міжнародний конґрес історичних наук. У нас буде унікальна можливість зробити це, тому що той факт, що вони завітають до нашої частиниЄвропи, є спільним успіхом істориків із Центрально-Східної Європи, які разом прагнули цього. До зустрічі, дорогі українські історики, у Познані вже 23 серпня 2020 р.!

REFERENCES

1. DziejekobietwPolsce. Dyskusjewokolprzyszlejsyntezy.(2014). Ed. K.A.Makowski. Warszawa: NaukaiInnowacje. [in Polish].

2. Guldi, J., Armitage, D. (2014). The History Manifesto. Cambridge University Press.

3. Handelsman, M. (1981). Absolutyzmoswiecony. ZeszytyHistoryczne, 57, 3--72. [in Polish].

4. Jan Pawel II. (2005). Pamigcitozsamosc. Krakow: Znak. [in Polish].

5. Pomorski, J. (2017). Polityzacja / mitologozacjahistorii, czyliwczymneuronauka (imetodologia) mozepomocbadaczowihistoriinajnowczej? Historia@Teoria, 4, 15--42. [in Polish].

6. Pomorski, J. (2018). Timothy Snyder's lessons on history and from History: A Metahistorical Approach. Lessons on History and from History: In Honour to prof. Timothy Snyder - honoris causa doctor of Maria Curie-Sklodowska University. Lublin: UMCS Press, 9--93.

7. Pomorski, J. (2019). About the Need for Community Self-Reflection: The New Formula and the Program of the XX General Assembly of Polish Historians. Res Historica: CzasopismoInstytutuHistorii UMCS, 47, 11--28.

8. Ricoeur, P. (2002). Wi^kszoscbylagapiami: RozmowaJackaZakowskiegozPaulemRicoeurem. Rewanzpamigci. Warszawa: SIC!. [in Polish].

9. Serczyk, W.A. (2005). Historia z drugiejstrony lustra. HistorykiHistoria: Studiadedykowanepamigci Prof. MiroslawaFrancicia. Ed. A.Walaszek, K.Zamorski. Krakow: HistoriaJagiellonica, 21--35. [in Polish].

10. Snyder, T. (2003). The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus 1569-1999. New Haven; London: Yale University Press.

11. Snyder, T. (2012). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin.New York: Basic Books.

12. Snyder, T. (2017). On Tyranny: Twenty Lessons from the Twentieth Century. New York: Tim Duggan Books.

13. Snyder, T. (2018). The Road to Unfreedom: Russia, Europe, America. London: The Bodley Head.

14. White, H. (1966). The Burden of History. History & Theory, Vol.5, №2, 111--134.

Размещено на Allbest.ru