"Селянська психологія" червоноармійців в об'єктиві політорганів Червоної армії (початок 1920-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

«СЕЛЯНСЬКА ПСИХОЛОГІЯ» ЧЕРВОНОАРМІЙВ В ОБ'ЄКТИВІ ПОЛІТОРГАНІВ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ (початок 1920-х років)

В.П. Бурмага

Анотація

Спираючись на архівний матеріал розкрито особливості організації агітаційно-пропагандистської роботи у військових частинах Червоної армії та вплив проведених заходів на світоглядні трансформації червоноармійців.

Ключові слова: агітаційно-пропагандистська робота, армійські політоргани, «селянська психологія» червоноармійців, «куркульський елемент» в армії.

Аннотация

Опираясь на архивный материал раскрыто особенности организации агитационно-пропагандистской работы в воинских частях Красной армии и влияние проведенных мероприятий на мировоззренческие трансформации красноармейцев.

Ключевые слова: агитационно-пропагандистская работа, армейские политорганы, «крестьянская психология» красноармейцев, «кулацкий элемент» в армии.

Annotation

Based on the archival materials, there were revealed features of agitation and propaganda work organization in the military units of the Red Army and those taken measures impact on the ideological transformations of the Red Army.

Keywords: agitation and propaganda work, army political agencies, the “peasant psychology” of the Red Army men, the “kulak element” in the army.

Виклад основного матеріалу

Після завершення активного збройного протистояння між більшовиками і їхніми супротивниками, боротьба на ідеологічному фронті продовжувалася і набувала нових форм. Існувала гостра потреба якомога швидше здійснити всебічне перевиховання неписемного з переважно патріархальним світоглядом населення. Більшовики дієво взялися за вирішення цього вельми важливого для них завдання, використовуючи різноманітні прийоми корегування суспільної свідомості. Одним із особливих владних інститутів, якому цілком справедливо відводилася важлива роль у просуванні комуністичних ідей, стала Червона армія. Військові частини залишалися до певної міри ізольованими від решти суспільства або мали обмежені комунікації, тому вдале й ефективне використання усіх агітаційно-пропагандистських можливостей військових політорганів істотно впливало на свідомість червоноармійців. Отже, метою даної статті є визначення особливостей агітаційно- пропагандистської роботи, яка проводилася у військових частинах Червоної армії та її вплив на світоглядні трансформації української молоді.

Історіографія радянського військового будівництва на теренах України доволі бідна. Українські історики зробили колосальний внесок у вивчення різноманітних аспектів просування більшовицьких ідей у свідомість населення, але на сьогодні практично поза їхньою увагою залишається роль військового відомства у цьому процесі. Тут доцільно згадати статтю української дослідниці О. В. Вільховик, яка у ході вивчення особливостей мобілізації до Червоної армії на теренах України розкрила причини та шляхи ухилення призовників від служби в більшовицькому війську. У зазначеній статті наводиться також історіографічний аналіз здобутків українських істориків, де авторка справедливо зазначає, що «історіографія теми радянського військового будівництва загалом і проблеми світоглядних трансформацій червоноармійців, мобілізованих до Червоної армії зокрема, за оцінкою фахівців, перебуває на стадії формування» [2]. Одна із статей автора також присвячена вивченню процесу формування більшовицьких органів протидії ухилянню населення Катериносвської губернії від військової служби в Червоній армії та ефективність їхньої діяльності упродовж 1920 р. [1], але питання щодо того, як служба в більшовицькому війську впливала на внутрішній світ української молоді не порушувалося.

У розісланих політорганам тезах щодо організації агітаційно- пропагандистської роботи у військових частинах Харківського військового округу (ХВО) наголошувалося, що для «виховання політично свідомого бійця, який захищає Радянську республіку від зазіхань міжнародного капіталу», необхідно вирішувати цілу низку другорядних завдань. Досягненню цієї «світлої мети», перешкоджала перш за все малописемність переважної більшості червоноармійців, існувала гостра потреба ліквідації їхньої «сільськогосподарської малограмотності», доводилося багато уваги приділяти роз'ясненню загального устрою радянської влади й т. ін.

Уся робота в ХВО здійснювалася під керівництво політуправління округу, якому підпорядковувалися політуправління дивізій. При окрузі й дивізіях діяли політшколи. Безпосередньо агітроботою займалися військові комісари (військкоми), політкерівники, інструктори, політбійці та інші командири. Уся агітаційно-пропагандистська робота у військових частинах велася в двох напрямках - серед політпрацівників та командирів і серед червоноармійців. Для реалізації цих завдань у 1923 р. тільки почав створюватися відповідний штат. Передбачалося діяти в наступних напрямках: агітаційна та пропагандистська робота, клубна, бібліотечна та шкільна справи [3, арк. 1].

Згідно з наказом політуправління військ України та Криму від 10 липня 1922 р. № 212 вносилися певні корективи в план «пропаганди комунізму» у військових частинах, а «індуктивний метод» пропонувалося «застосовувати в ході реалізації усієї програми виховання червоноармійців». До речі, уся ця робота планувалася в рамках «загальнодержавної програми пропаганди комунізму». Ставилося завдання упродовж тижня проводити шість бесід. У зв'язку з тим, що в Червоній армії відбулося масове скорочення, на службі перебували як молоді, тільки-но призвані червоноармійці, так і учасники боїв громадянської війни. Останніх рекомендувалося виділяти в окремі групи й для проведення політбесід призначати туди досвідчених політкерівників. Уся робота здійснювалася за принципом поєднання клубної, шкільної та бібліотечної роботи навколо політгодини з метою ефективного її доповнення. Цікавий штрих: з молодими червоноармійцями і поповненням в перших чотирьох циклах планувалося проведення 13 бесід, 10 із яких тією чи іншою мірою стосувалися «селянського питання». Серед них - «Земельне питання», «Податкова політика», «Союз міста і села» і лише в 4-му циклі 3 бесіди присвячувалися «Конституції РСФРР» [3, арк.-44].

Для прикладу розглянемо 30 Іркутську імені ВЦВК стрілецьку дивізію, яка після завершення громадянської війни дислокувалася на території Катеринославської губернії. Після проведення реорганізації в складі дивізії перебувало три стрілецькі (88-й (скороченого складу), 89-й, 90-й ) полки, кавалерійський ескадрон, артилерія та інші підрозділи управління і забезпечення. При дивізії діяла дивізійна школа. Всього в дивізії нараховувалося 4325 чол. особового складу, 54,5% яких вважали себе українцями, а 38,2% ідентифікувалися як росіяни («великороси»). Переважна більшість червоноармійців (73,3%) мали селянське походження і були призвані на службу за загальною мобілізацією (81,3%) з території України (56,7%). Для ідеологічної обробки це був доволі «сирий матеріал», оскільки 67,7 % особового складу перебували на службі від 3 місяців до 1 року. Тобто це були переважно українські селяни, призвані на військову службу з українських губерній. агітаційний пропагандистський військовий армія

У якісній характеристиці червоноармійського складу зазначалося, що «куркульського елементу» в дивізії дуже багато, виявляти його доволі складно, оскільки в загальній масі він пасивний і нічого контрреволюційного не проявляє». Хоча окремі висловлювання червоноармійців на політгодині, на зборах або під час бесід кваліфікувалися як «куркульські виступи», вважалося, що переважна більшість куркулів діють непомітно. Водночас зазначалося, що «червоноармійці-куркулі толковіші й більш розвинені, легко засвоюють не лише військові, а й політичні предмети. Біднота через свою забитість, відсталість, неписемність давала найгірших червоноармійців». До речі, в цей період в політорганах обговорювалося питання щодо можливого переходу на українську мову, а через те, що 90 % поповнення були українцями, політорганам рекомендувалося при проведенні бесід «вкраплювати» українські слова [3, арк. 143].

Дещо відмінною виглядає структура командного складу дивізії. Тут за всіма показниками переважали росіяни: 56,2 % командирів були мобілізовані на службу з російських губерній; 80,4% за національністю ідентифікували себе як росіяни. Українські губернії (місце призову) та українці (національність) серед командного складу мали 15,5 та 12,4 % відповідно. За соціальним походженням це також були переважно селяни (44,9 %), які мали стаж служби більш ніж 2 роки (87,6 %). Переважна більшість командирів потрапила в армію у ході проведення заходів загальної мобілізації (53,8 %), серед них вихідців із червоноармійців було 37,7 %, з краскомів 34,4 %, офіцерів старої армії налічувалося 22,2 %, а «колишніх білих» було 5,7 %. Отже, можемо говорити, що це був доволі сприятливий грунт для засівання зерняток нових, комуністичних цінностей і моралі, проростання яких забезпечувало у майбутньому подальші світоглядні трансформації українського суспільства й сприяло всебічному утвердженню нової ідеології в повсякденному житті. Командно-політичний склад дивізії був підібраний відповідним чином і являв собою противагу червоноармійцям.

На початку червня 1923 р. дивізія практично в повному складі вийшла на польові навчання й розмістилася великим табором на околиці Катеринослава. Насправді в період підготовки й виходу в польові табори усьому особовому складу доводилося доволі багато працювати фізично. В складній ситуації опинився 88-й полк скороченого складу, в якому нарівні працювали червоноармійці й молодші командири. Важкі умови служби урівні з низьким рівнем матеріального забезпечення викликали невдоволення в середовищі червоноармійців. В див- школі це обернулося поданням колективного рапорту, підписаного 16-ма червоноармійцями з відмовою працювати. Подібний протест негайно кваліфікувався як «куркульське угрупування, яке найяскравіше проявилося у дившколі». Зазначалося, що «куркульський елемент» у великих кількостях влився в частини дивізії, але проявилося це лише у вказаному підрозділі [3, арк. 140].

Під час перебування а таборах агітаційно-пропагандистська робота не припинялася і набувала дещо відмінних форм. По-перше, для організації дозвілля червоноармійців влаштовувалися різні спортивні змагання, діяла «Червона палатка», яка приваблювала особовий склад під час проведення колективних розваг, інтерес викликала «стінна пропаганда, живі газети і т. ін.». Після завершення двотижневого облаштування в польовому таборі почав діяти театр, який із задоволенням відвідували червоноармійці. В польових умовах в деяких військових частинах змінилися функції командного складу. Так, наприклад, у 89-му полку краскоми активно залучалися «до роботи у Червоних куточках», у ході чергування проводили колективні читання та бесіди з особовим складом. Але активніше і з більшою охотою вони брали участь в організації й проведенні спортивних заходів. Наприклад, практично в усіх підрозділах артчастини командири особисто очолили футбольні команди. Загалом участь командирів, особливо середньої ланки в проведенні різних агітаційно-пропагандистських заходів залишалася порівняно низькою. В середньому - це 2-3 заходи, а найвищий показник продемонстрував 89-й полк, де переважно в роботі згаданих вище «Червоних палаток» взяло участь 8 командирів [3, арк. 133].

Після вбивства В. Воровського (травень 1923 р. - В. Б.) відбулися ротні й батальйонні збори та полкові мітинги. На такому мітингу в 89-му полку «з припіднятим настроєм» склали відповідь лорду Керзону красномовного змісту: «Замість 33 тисяч фунтів стерлінгів - 33 тисячі дуль йому під ніс» та «Замість двох представників в Афганістані послати туди двадцять два, щоб Афганістан став радянським» і т. ін. В одному з артдивізіонів політпрацівники фіксували «глибоке обурення червоноармійців», які між собою говорили: «Чого там дивитися на буржуазію, необхідно помститися», «Даєш війну, ми зможемо постояти» [3, арк. 134]. Наведені факти свідчать, що навіть після незначної агітаційно-пропагандистської роботи, здійсненої за безпосередньої участі рядових членів партії та безпартійних активістів, настрої переважної більшості червоноармійців різко змінювалися на користь влади.

За результатами спостереження політорганів будь-якого індивідуального чи групового невдоволення або якихось «контрреволюційних висловлювань» не фіксувалося. Але поряд із тим мали місце випадки невдоволення червоноармійців переважно побутовими умовами та дуже низьким рівнем матеріального (особливо продовольчого) забезпечення. Привертає увагу той факт, що за донесенням політорганів найбільше проявів подібного обурення фіксувалося в згадуваній вище дивізійній школі, де новобранці проходили відповідну підготовку після призову на службу. Подібні хвилювання негайно присікалися: серед курсантів виділили 10 найактивніших «контрреволюційних антирадянськи налаштованих куркулів» і заарештували [3, арк. 135]. В даному випадку впадає в очі слово «куркулів».

Основним «хворобливим питанням», про яке часто йдеться в різних донесеннях, залишалися «листи з дому». Чергове «загострення» тут розпочалося вже у червні 1923 р., тобто в перспективі майбутніх жнив в українському селі. На підставі перлюстрації було встановлено, що батьки часто-густо зверталися до своїх синів-червоноармійців з проханням «прислати посвідчення про повне звільнення від податку» або приїхати у відпусту (мали на це право - В. Б.) та допомогли збирати врожай. Так, наприклад, за травень-червень 1923 р. тільки в роту зв'язку надійшло 8 клопотань подібного характеру від сільрад щодо надання червоноармійцям згаданих відпусток. В листах часто-густо йшлося про різні негаразди вдома у зв'язку зі «слабкістю» місцевих органів влади на селі, йшлося про зловживання, хабарництво та пияцтво місцевих посадовців. Мали місце випадки, коли у військові частини надходили «фальшиві» довідки й т. ін. Звісно, подібні листи напряму впливали на морально-психологічний стан червоноармійців, які «закидали політкерівників» різними питаннями про податки та подавали рапорти щодо надання їм відпусток. Мали місце виступи червоноармійців у ході політбесід з критикою на адресу радянської влади («Радянська влада дере податки»). Слід відзначити, що політпрацівникам не завжди вдавалося надавати відповіді на гострі питання червоноармійців, оскільки практично були не знайомі з умовами проживання їхніх сімей на селі.

Для протидії такому негативному «зовнішньому впливу» на червоноармійців політоргани змогли мобілізувати партійні ячейки, партбюро, до цієї роботи залучалися політкерівники, окремі червоно- армійці, які діяли під наглядом керівників груп. Відзначалося, що подібною «дрібнобуржуазною психологією» були вражені червоноар- мійці - вихідці навіть із бідняцького селянського середовища [3, арк. 134 зв.].

Політоргани пильно стежили за морально-психологічним станом у військових частинах та підрозділах і брали активну участь у розв'язанні всіх нагальних проблем. Так, зокрема, особливої гостроти подекуди набували взаємовідносини між командирами і червоноармійцями. Йшлося про грубість та навіть рукоприкладство з боку одного з командирів взводів. Підлеглі тут відреагували поданням в партячейку заяви без підписів, складеної «старим червоноармійцем», який створив своєрідну «групу невдоволених» у складі 4-х осіб. Після проведення розслідування, арешту командира-порушника й передачі його справи до суду, відносини у військовому колективі швидко вдалося нормалізувати [3, арк. 136].

Характеризуючи загальну ситуацію в дивізії, начальник політ- відділу вказував, що «революційність і стійкість червоноармійської маси в цілому не така висока... і перебуває під постійним впливом із зовні», а в свідомості червоноармійців головна роль належить «індивідуальній, селянській, власницькій психології, через яку починає пробиватися суспільний струмок» [3, арк. 137]. Безумовно, неможливо заперечувати, що під впливом армійських політорганів не змінювалася свідомість військовослужбовців. Так, червоноармійці практично не ставили під сумнів право радянської влади на її існування, вони не мали уяви про якийсь інший, прийнятніший для них політичний і суспільний устрій, який би їх влаштовував. Але там, де інтереси цієї «єдиної» для них держави стикалися з особистими інтересами черво- ноармійця, по суті селянина-власника, останні залишалися вірними загальноселянським, тобто економічним інтересам свого двору. Політична позиція червоноармійців загалом не була ворожою по відношенню до влади або у відкритих формах практично це не проявлялося. Виняток складають окремі випадки в ході політбесід, коли червоноармійці ставили гострі і «не зручні» запитання політкерівникам.

Бібліографічні посилання

1. Бурмага В. П. Організація боротьби з дезертирством на Катерино- славщині в 1920 р./ В. П. Бурмага // Проблеми політичної історії України: зб. наук. пр. / редкол.: О. Б. Шляхов (відп. ред.) та ін. Д.: ЛІРА, 2016. Вип. 11. С. 121-129.

2. Вільховик О. В. Особливості мобілізації до Червоної армії на території України (кінець 1918 - початок 1920-х років) / О. В. Вільховик // Історична пам'ять: наук. зб. / ред. кол.: М. І. Степаненко (гол. ред.) [та ін.]. Полтава, 2015. Вип. 33. С.68-75.

3. Державний архів Дніпропетровської області. Ф. 3649, оп. 1, спр. 73.