Конструювання пам'яті про "права та вольності" у текстах української еміграції 1709-1714 рр.

« Права та вольності» зайняли належне місце у пошуках нових умов суспільної угоди не лише на сторінках конституції 1710 р. У привілеї шведського короля від 5 травня 1710 р. суспільна угода між новообраним гетьманом П. Орликом та елітою стосувалася «прав та вольностей військових» Сопйгшайо Horum Pactorum a Rege Suecie / Привілей від 10 травня // «Пакти і конституції» Української козацької держави... -- С. 347.. У маніфесті від 4 квітня 1712 р. також зазначалося, що «не можемо незворушно дивитись на страждання нашої коханої Вітчизни, бачити порушення її прав за стількома пунктами». Крім того, зауважувалося, що «з поміччю Божою козацька нація буде відновлена у своїх правах» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 124.. У «Виводі прав України» «права та вольності» зображено як суспільну цінність, заради якої Мазепа пішов на союз з Карлом ХІІ Вивід прав України. -- С. 134. Там само. -- С. 136.. Цікаво, що Зборівску угоду 1649 р. у цьому документі представлено як свідчення визнання незалежності України не лише Річчю Посполитою, але й усією Європою (навіть самим імператором). З цієї позиції аргументувалося, що московський цар не мав права відбирати «права та привілеї» в української еліти та держави.

У маніфесті від 4 квітня 1712 р. також зазначалося, що турецький султан прагне відновити Україну «згідно з її колишнім устроєм, з тим, щоб відгородити Оттоманську імперію від держави царя московського, позаяк їхнє близьке сусідство стає причиною великих і кривавих воєн» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 122.. Ця цитата свідчить, що для емігрантів бажаний їм суспільно-політичний лад співпадав з «стародавніми правами та вольностями», хоча насправді це було лише вигідне конструювання минулого.

Таким чином, «права та вольності» стали підґрунтям для реалізації нової суспільної угоди. Вона на 5 квітня 1710 р. видавалася корисною для усіх груп українського суспільства та вартою, на думку її авторів, того, щоб сам Бог допомагав втілювати її у життя.

«Права та вольності» і Москва

Поєднання концепції «прав та вольностей» з ідеєю їхнього захисту московськими монархами стало основою лівобережного політичного дискурсу протягом останніх чотирьох декад XVII ст. Для лівобережних політиків та інтелектуалів вірнопіддане служіння православному протектору поступово ставало основним аргументом у внутрішній легітимації «прав та вольностей» як фундаменту окремішнього життя. Тому козацьким інтелектуалам для боротьби з могутнім північно-східним сусідом необхідно було його зобразити у вкрай негативному світлі. Так було під час виступів І. Брюховецького (1668-1669) та І. Мазепи (1708-1709). Маючи приклади для наслідування, українські емігранти намагалися їх розвинути, а також знайти нові способи відмежування від Москви. У 1 пункті «Витягів з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції» від 26 вересня 1709 р. видно, що для української верхівки шведська протекція представлялася єдиним способом позбавитися «московського ярма» та «скермувати нашу батьківщину, кидану хвилями між Сціллою і Харібдою московської ворожнечі» Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції. -- С. 349.. У «Договорах та постановах» колишньому протектору приділено ще більше негативної уваги. З конкордансу контекстів з інформацією про «Москву» в оригінальному тексті слідує, що у шести з них міститься інформація про бажання визволити Гетьманщину та Запорожжя з-під влади східного автократичного сусіда, а в чотирьох -- що перебування під московською владою безпосередньо шкодить Україні та породжує її суспільно-політичні та інші проблеми Більш детально див.: Кононенко В. Казацко-московские отношения в оригинале текста «Договоров и постановлений» 1710 г. -- С. 87-88.. Українські емігранти сконструювали пам'ять про те, що Московська держава одразу після смерті Хмельницького різними способами намагалася «права и волности войсковые собою потввржвныв. надвередити и до конца разрушити (підкреслення наше. -- В.К.)» Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 80-81. Там само. -- С. 82-83.. З інших контекстів слідує подібне -- ворог хотів «права и волности войсковые поламати». У текстах українських емігрантів створено пам'ять про Москву як фактор шкідливих впливів на українські «права та вольності»: автократична Москва негативно вплинула на усвідомлення гетьманами своєї влади, останні під згубними автократичними впливами почали «привлащати [...] над слушносте и право, самодержавную владгу, которою были 2начне надвередили давные порядки, права и волности войсковіе (підкреслення наше. -- В.К.)» Там само. -- С. 84-85. і т.д. У маніфесті від 4 квітня 1712 р. зустрічаємо подібне: «по смерті блаженної пам'яті най- славнішого гетьмана Богдана Хмельницького Московська імперія, вдавшись до найрізноманітніших способів, порушила закони та вольності козацької нації, підтверджені самим московським царем» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 120.. У маніфесті повторювалися антимосковські аргументи «Договорів та постанов», лише вказується ім' я російського монарха, проти якого нещодавно повстали українці: «Всім відомо, що Петро, цар московський, прагнув перетворити вільних козаків на регулярну армію і порушити наші закони і вольності і навіть вигубити назавжди Військо Запорозьке» Там само. -- С. 120, 122.. Обставини повстання 1708 р. у маніфесті повторювалися близько до тексту преамбули оригіналу Бендерської конституції «Тоді блаженної пам'яті найясніший гетьман Іван Мазепа, з наміром оборонити права своєї Вітчизни та зберегти Військо Запорозьке, увійшов під протекцію найясні- шого короля шведського. Він у цьому наслідував приклад свого попередника блаженної пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького, який уклав із найяснішим королем шведським Карлом угоду та військовий союз заради визволення Вітчизни від польського ярма, що від нього тоді терпів народ руський» (Див.: Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 122).. Втім, у маніфесті вже з позиції усвідом- лення катастрофічних наслідків поразки повстання Мазепи та кількарічних умов еміграції конструювалася нова складова пам'яті. Зокрема, формувалося сприймання українців як поневоленого народу не лише у регіональному вимірі Середнього Подніпров'я з сусідніми країнами, але й у масштабах Європи. В основі цієї пам'яті була ідея П. Орлика та його однодумців, що український народ з часу «фатальної Полтавської битви стогне під тиранічним ярмом Москви і жадає одного -- повернути собі волю».

У «Виводі прав України» представлено огляд відносин козаків з Москвою. Цей документ доводить, що «кожній неупередженій людині» зрозуміло, що російський цар позбавляв козаків «прав та вольностей» «під покришкою святого союзу та урочистого договору, котрий забезпечив їм уживання цих прав та вольностей». Крім того, сильним виглядав у «Виводі прав України» аргумент «людського та природного права»: «Народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час». Сконструйоване минуле, в якому українським «правам та вольностям» московська автократія не залишала можливості для існування, робило цілком логічним вчинок Мазепи: останній (та українська еліта) «ужили своєї влади в 1708 році, щоби знову заволодіти тим, що їм належало» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 122. Вивід прав України. -- С. 134. Там само. Там само.. Для того, щоб «краще забезпечити собі свої вольності, вони злучилися з королем шведським».

Отже, «права та вольності» та антимосковська тематика були пов'язаними. У конструюванні пам'яті про порушення «прав та вольностей» царською владою спостерігаються два основні сегменти: зовнішній та внутрішній. Перший полягав у тому, що монарх-протектор порушував умови протекції над Гетьманатом. Другий -- сама ця протекція несла розлад в українське суспільство, передусім згубно впливала на гетьманів. Важливим стало й те, що з 1712 р. Орлик намагався формувати уявлення про Україну та її волелюбний народ як про уярмлені Москвою.

Сакральниій контекст «Прав та вольностей»

Частота апелювання до Всевишнього у «Договорах та постановах» українських емігрантів не може не впадати у вічі досліднику. В інших текстах також присутнє активне звертання до Бога. З одного боку, це було нормою для традиційного суспільства. Хоча уявлення та ідеї про українські «права та вольності» були світськими, втім, для відстоювання і розширення цього маркера автономного козацького життя часто вдавалися до використання релігійних гасел. З іншого -- у війні маніфестів 1708-1709 рр. царська влада активно використовувала теми «зміни Мазепи» (від православного царя до лютеранського шведського короля), запровадження польського панування та унії. Це потребувало особливо продуманої відповіді. Водночас зростання звернень до Неба також свідчило, що українські емігранти опинилися у скрутному матеріальному становищі і пов'язували вирішення своїх дуже складних політичних завдань з Божою допомогою. У такій ситуації зрозумілим є посилення релігійної складової у сприйманні «прав та вольностей».

У «Витягах з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції» від 26 вересня 1709 р. українська верхівка покладалась на Бога у сподіванні на перемогу над спільним ворогом В українському оригіналі Бендерської конституції таких звернень -- 17, що не набагато менше від вживання іншого ключового терміну -- «отчизна» (27). Причому слово «Бог» вжито 5 разів у преамбулі та 2 -- у присязі. Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції. -- С. 353. Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 78-81., хоча оборона «прав та вольностей» ще безпосередньо не пов'язувалася з опікою Всевишнього. У «Договорах та постановах» цей маркер автономного життя уже нерозривно поєднаний з обороною православ'я. Так, сам Бог посилає козарському / козацькому народу «ревностного православія св[я]того, Отчизны правъ и водностей войсковых стародавных оборонцу, валечного Гетмана, славной памяти Богдана Хмелницкого». У 1-му пункті Бендерської конституції йде мова про те, що «не тайно то ест, же славной памяти Гетманъ Богданъ Хмелницкий з Войскожъ Запорозкижъ не за что иншое, опрочь правъ и волностей войсковых, Yнялъся и пр[а]в[е]дную противъ Річи Посполитой Полской воздвыгнулъ войну, тылко, во-первых, за віру с[вя]тую православную» Там само. -- С. 86-87. Там само. -- С. 80-81.. Тож Богом даний гетьман піклувався про те, щоб забезпечити «права та вольності» під захистом єдиновірної Московської держави, однак його сподівання не справдилися. Події, пов'язані з виступом І. Мазепи, також представлено як вимушену необхідність: «целости правъ и волностей своих боронити, до которых обороны самъ Б[о]гъ мститель пособст- вовалъ» Там само.. Тож минуле «прав та вольностей» конструюється таким чином, що його репрезентанти й оборонці виглядають як зразкові православні лідери.

Втілення у життя цих же «Договорів та постанов» також пов'язувалося з Божим благословенням: у присязі Орлик клявся Богу «старатися и кріпко, сколко Б[о]гъ силы и розуму пошлет, 7астановлятися, где бYдеда належати, а найпаче CYпліковати о тое до Иаяснійшого Маєстату Его Королевского В[е]л[и]ч[е]ства Шведского, яко юборонцы и протектора п[а]шего, чтобъ Его В[е]л[и]ч[е]ство не допускалъ никому не тылко правъ и волностей, лечь и границъ войсковых надвережати и себі привлащати» (Див.: Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 116-117)., що буде їх дотримуватися та впроваджувати у життя, у 2 пункті новообраний гетьман зобов'язувався піклуватися про «права та вольності» й кордони держави Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 90-91.. Варто звернути увагу на те, що новообраний гетьман присягав Богу на тому, що Бендерську конституцію буде «во всЪхъ пунктахъ, комматах и перюдахъ непременно исполняти» Там само. -- С. 116-117. Маніскалко Б.Дж. «Pacta et сошйШюш» між гетьманом Пилипом Орликом і Військом Запорозьким... -- С. 289-293. П. Орлик писав до підросійського гетьмана: «wiedz^c о prawdziwym W-m mm Рапа сЬкеесшшкт sumjemu» (Див.: Copia literarum ad Scoropadscium, ab Orlik XX die 7 bris, 1711 // Переписка и другие бумаги шведского короля Карла XII, польского Станислава Лещинского, татарского хана, турецкого султана, генерального писаря Ф. Орлика, и киевского воеводы, Иосифа Потоцкого, на латинском и польском языках. -- C. 55-56).. Більше того, як вже зазначалося, Бог був однією з сторін в укладанні «Договорів та постанов - * - 86 прав та вольностей військових...». право вольність політичний еміграція

У текстах, написаних після квітня 1710 р., спостерігається подібна тенденція. П. Орлик у листі до І. Скоропадського від 20 грудня 1711 р. між іншим звертався до «християнського сумління свого адресата». Маніфест П. Орлика від 4 квітня 1712 р. починається, як і Бендерська конституція, із звернення до Бога -- «Во ім'я Отця, Сина і Святого Духа» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 120. Вчені неодноразово зазначали щиру релігійність Орлика та його рішучу налаштованість слідувати християнським цінностям. Скажімо, в його час небагато правителів особливо переймалися тим, що християн брали у полон та перетворювали на рабів. Для українського гетьмана це питання було дуже принциповим (Див.: Archiwum Glow^ Akt Daroych. -- Archiwum Когоппє Warszawskie. -- Dzial kozackie. -- 42/105. -- K. 2-3; Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик... -- С. 53-57).. У маніфесті український гетьман хоч спеціально не пов'язував функціонування козацьких «прав та вольностей» з «поміччю Божою», втім, опосередковано це робив, оскільки концепція «Вітчизни», як і «Війська Запорозького» Маніфест гетьмана Пилипа Орлика з 4 квітня 1712 р. -- С. 122. З 19 проаналізованих «модернізаційних» контекстів «Договорів та постанов» 6 аргументувалися «старизною» (Див.: Кононенко В. «Договори та постанови» 1710 р. як модернізаційний проект: міждисциплінарне дослідження тексту // http://historians.in.ua/ index.php/en/statti/1332-vasyl-kononenko-dohovory-ta-postanovy-1710-r-iak-modemizatsii- nyi-proekt-mizhdystsyplinarne-doslidzhennia-tekstu [дата доступу -- 04.04.2018]). Таку особливість можна зрозуміти з тодішньої психології: добрим могло бути лише старе, а тому нове часто уводилося з надуманим аргументом «як було раніше». Це ж саме спостерігалося зі спробами гетьмана П. Скоропадського відстояти українську автономію. Приміром, він у розмові з Ф. Протасьєвим зазначав, що вільно розпоряджається землею, оскільки, якщо його обмежувати у цьому, «то правам нашим і вольностям буде порушення» (Див.: Лист Ф. Протасьєва до Г. Головкіна від 22 квітня 1716 р. // Научноисследовательский отдел Российской государственной библиотеки. -- Ф. 204. -- Картон № 37.7. -- Л. 20-20 об.)., була пов'язана з досліджуваним маркером суспільно-політичного життя.

Отже, у конструюванні «прав та вольностей» останні представляються пов'язаними з Православ'ям, зокрема, через давнє хрещення козар- ского народу від Візантії. Захист «прав та вольностей» (як і Київської митрополії під омофором Константинополя) постає священним обов'язком української еліти.

Устрій «ведлугъ давных правъ и водностей»

Сам текст «Договорів та постанов» свідчить, що цю угоду бендерські емігранти намагалися представити як повернення до старого, призабутого чи понищеного з вини зовнішніх та внутрішніх ворогів. Це помітно навіть у тих контекстах документа, в яких відверто йшла мова про новації. Проаналізуємо ті уживання «прав і вольностей», які пов'язані з безпосереднім маркуванням їх в якості стародавніх. Зокрема, у преамбулі йшла мова про те, що війна Б. Хмельницького проти Речі Посполитої сталася через оборону стародавніх «прав та вольностей» (крім необхідності захисту православної віри); також про московську загрозу для «прав та вольностей» після смерті Богом данного правителя: «:...хотячи на первую свободу помянутый пародъ козацкий з под тяжкого на тода часъ панованя полского выпровадити, воздвигнулъ ревностного православія св[я]даого, Отчизны правъ и водностей войсковых стародавных оборонцу, валечного Гетмана, славной памяти Богдана Хмелницкого..,» Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 78-81., «А поневажъ пред/сдны/ Гетмани Войска 2апорозкого, зостаючи под Самодержцами

Московскими, привлащати себі дерзали, над слYшносm и право, самодержавную владгу, которою были гначне надвередили давные порядки, права и волности войсковіе не без всенародной тяжести» Там само. -- С. 84-85..

Як бачимо, пам'ять про стародавні «права та вольності» активно використовувалася для аргументації доцільності незалежного існування Української держави. Більше того, невдачі функціонування «прав та вольностей» було пов'язано з зовнішнім та внутрішнім втручанням.

У 6 пункті (найважливішому), який Омельян Пріцак назвав «короткою конституцією» Pritsak O. The First Constitution of Ukraine (5 April 1710) // Harvard Ukrainian Studies. -- Vol. 22: Cultures and Nations of Central and Eastern Europe. -- 1998. -- Р. 471., представлено обмеження влади гетьмана представницькою Генеральною радою та Старшинською радою. Це все аргументувалося тим, що обмеження влади правителя було поширеним в інших країнах. Тому логічним видавалося «поновити» такий устрій і в Гетьманщині: «А чому ж бы в волномъ народі таковый гбавенный порядокъ не мЪлъ быти гахованъ, который любо в Войску 2апорожскомъ при Гетманах перед симъ, ведлугъ давных правъ и волностей, непременно содержалъся» Договоры и постатвлеиА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 96-97. Автори Бендерської конституції доводили, що забуття цього устрою сталося через згубні впливи московської самодержавної влади та московської протекції у цілому: «...кгды нікоторії Войска 2апоро.ж^>ского Гєтмани, привлащивши себі неслушне и безправне самодержавную владгу, Yзаконили самовластюмъ такое право: “Такъ хочу, такъ повеліваю”, через якое самодержавш, Гетманскому урядоем неприличное.» (Див.: Там само)..

Важливо простежити й окремі вживання терміну «права» в текстах українських емігрантів. Так, Пилипа Орлика обирають по «давнымъ обыкноветямъ и по правамъ войсковымъ» Договоры и постатвлеиА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 84-85.. Гетьмани, котрі «зостаючи под Самодержцами Московскими, привлащати себе дерзали, над слYш- ност и право, самодержавную владгу, которою были гначне надвередили давные порядки, права и волности войсковіе...» Там само. «Также Днкпръ Yвесь зъгори ют Переволочной внизъ, перевозъ Переволочанскій, и самый городъ Переволочную зъ городомъ Керебердою, и ріка Ворскло зъ млинами, в полку Полтавскомъ /найдуючимися, и фортецу Кодацкую зъ приналежностями, пови- ненъ бYдетъ Ясневелможный Гетманъ и по немъ бYДVчіп YPядv того Гетманскаго шкідники, ведлугъ давных правъ и привилеевъ при Войску 2апорожскомъ /аховати (підкреслення наше. -- В.К.), никому зъ власты д[у]ховной и свіцкой не допускаючи и не позволяючи ізовъ тамъ на Дніпрі от Переволочной внизъ забивати и строїти, ста- новъ и рыбныхъ ловль /аводити, особливе в полю, ріки, річки и всякіе прикметы, аж по самый Очаковъ, не до кого иншого, тылко до Войска 2апорожского Хизового вічними часы міють належати» (Див.: Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 94-95).. Запорожці у 5 пункті «Договорів та постанов» свої вимоги також аргументували «давніми правами та привілеями».

Водночас упроваджене у життя право, пов'язане з порушенням давнього устрою, представлялося у Бендерській конституції негативно. Зокрема, вказувалося, що деякі гетьмани перебирали на себе «неслушне и безправне самодержавную владгу, Yзаконили самовласпемъ такое право (підкреслення наше. -- В.К.): “Такъ хочу, такъ повеліваю”..,» Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 96-97. Однак укладене право, котре несло новації, вигідні українським емігрантам, затверджувалося на вічні часи. Цього, наприклад, добилися запорожці, які складали більшість з емігрантів у Бендерах «.договорили и постановили з Ясневелможнымъ Гетманомъ, при елекції Его Велможности, таковое право, которое міета быти вічне в Войску 2апорожскомъ /аховано, абы в юдачизні п[а]шой первенствуючими были советниками Енералная Старшина, такъ респектомъ YPядовъ их первоначалных, яко и YCтавичной при Гетманах резиденції; по ных засъ обыклымъ порадкомъ послідуючії полковники городовіе, подобнымъ же публичных советниковъ характеромъ, почтенны нехай бYДутъ; над то з кождого полку по едной /начной, старинной, благоразумной и /аслужоной особі міюта быти до общой Рады енералнії совітники». Даний фрагмент поєднував як «старовину» (визначну роль генерально старшини та полковників у прийнятті рішень), так і «новину» (на Генеральній раді мали бути присутні представники з кожного полку -- заслужені особи). У цьому контексті варто згадати, що Генеральна рада з «Договорів та постанов» передбачалася представницькою, тоді як Генеральна рада XVII ст. містила більше рис «прямої демократії» (Див.: Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 96-97).. Згідно з статтею 13 «Договорів та постанов», підтвердження отриманих раніше прав на самоврядування здобув Київ й деякі інші міста, котрі його мали у минулому Договоры и постаповлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 110-111.. Водночас, згідно з наступною статтею повного латинського тексту, права на досить «модернізоване» самоврядування отримували усі інші міста Гетьманату Детально про це див.: Кононенко В. «Пакти і Конституції» 1710 р.: історико- правовий статус міст // Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип. 17. -- К., 2017. -- С. 190-204..

Тож пам'ять про стародавні «права та вольності» активно використовувалася задля розірвання політичних зв'язків з Москвою, які вибудувалися на лівому березі Дніпра протягом останніх декад XVII -- першої декади XVIII ст. Якщо попередній устрій після 1654 р. на Лівобережжі гарантувався протекцією єдиновірного царя, то тепер пам'ять про стародавні «права та вольності», нічим не зв'язана з давньоруським минулим чи релігійними й етнічними факторами, аргументувала незалежну політику Мазепи та його наступника Орлика.

«Права та вольності» і модернізація

У вітчизняній, російській, польській та англійській історіографіях Для прикладу, див.: КостомаровН. Исторические монографии и исследования. Мазепа и мазепинцы. -- Т. 16. -- М., 1885. -- С. 620-638; ШкваровА.Г. Петр І и казаки. -- СПб., 2010. -- С. 14-22, 68-77, 102-148, 161-164, 175-216 і т.д.; Lessen K. Komu mila calosc Ojczyzny. Swiadomosc i aspiracje polityczne kancelistow kozackich (1670-1720). -- Warszawa, 2013; DaviesB. Empire and Military Revolution in Eastern Europe: Russia's Turkish Wars in the Eighteenth Century. -- London; New York, 2011. -- Р. 36-51 та ін. українських козаків та їхні політичні інституції зазвичай розглядають як традиційні (і відсталі) явища. Наполегливе дотримання «прав та вольностей» елітою Гетьманату, зазвичай, є аргументом на користь такої візії. Однак скрупульозний аналіз використання термінології «прав та вольностей» (і близької до неї «прав», «вольностей», «прав та привілеїв», «звичаїв» свідчить, що самі українці передбачали, кажучи сучасною мовою, помірковану модернізацію Для прикладу, див. текст, як бачили мігранти виконання обов'язків гетьмана: «Як бо може він без нерву війни -- грошей користуватися правим свого уряду й устояти на ньому, полагоджувати військові справи, вести переговори при боці св. королівського маєстату, зовсім наново поставити військо, зокрема компанійське, й привернути генералів, урядовців, канцелярію й інших заслужених осіб, утримати двір і виконувати інші справи загального добра» (Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції. -- С. 352).. Уже у «Витягах з покірного мемо- ріала...» українські бендерські емігранти ставили шведському королю сміливі питання: «до сьогодні невідомі нам скриті думки й таємні наміри того самого нашого гетьмана: на яких основах почав він здвигати цю велику будівлю, в якому устрою хотів поставити нашу батьківщину, звільнивши її від московської неволі й тиранства, та якими законами задумував скріпити ненарушеність запорозького війська?» Витяги з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції. -- С. 353. Такий підхід у вирішенні справи щодо спадку Мазепи, коли українська верхівка просила порад і наводила довгі, але малозрозумілі для шведського короля аргументи, став програшним. Ініціативу у цьому конфлікті інтересів взяв у свої руки А. Войнаровський, а українська еміграція позбулася тих грошей, які вона по праву могла отримати.. І хоча представники української адміністрації за кордоном програли справу стосовно Мазепиного спадку, їм важко відмовити у сміливих підходах до переосмислення політичного устрою та новому баченні «прав та вольностей». У «Договорах та постановах» є цікаві контексти, в яких представлено розуміння «прав та вольностей» у рамках поміркованої модернізації Варто нагадати, що в оригінальному тексті Бендерської конституції можна виділити 19 «модернізаційних» контекстів (Див.: Кононенко В. «Договори та постанови» 1710 р. як модернізаційний проект), котрі свідчать, що цей документ у цілому передбачав помітно прогресивніший устрій суспільства і держави. Звичайно, що сам текст знаходився у лещатах попередніх традицій, втім, це було правилом не лише для першої, а навіть і другої половини XVIII ст. Конституції цього часу виникали на основі «реформованих» традицій (навіть неодноразовими були випадки повернення до «стародавніх» традицій), або ж «критики традицій», котрі, як це не дивно, багато мали спільного з попереднім ладом..

Зокрема, перехід Мазепи під протекцію шведського короля документ змальовував у такий спосіб: «... прєрєчоньїй славной памяти Гетманъ Яснєвєлможньш 1оанъ Ма2єпа, подвигнувшися правдивою рєвностію за цілосте Отчизны, правъ и волностєй войсковых, а жєлаючи Yсєрднымъ ж8ланІ8мъ, 2а дній Гєтманского своєго владінія видіти, и по смєрти своєй для вікопомной имєни своєго памяти 2оставити тую ж Ютчизну, милую Матку п[а]шу, и Войско 2апорожскоє городовоє и пизовоє, нє тылко в нєнарушимьх, лєчь и в разширєньх и розмножєньх волностєх, квітнучую, и изобылуючую...(підкреслення наше. -- В.К.)» Договоры и постаиовлепА правъ и волностєй войсковыхъ. -- С. 82-83..

Тож у пам'яті українських емігрантів про «права та вольності», як це показано у статті, змінам і реформам не було місця. Втім, лише з боку іноземних монархів-протекторів та гетьманів, котрі зазнали впливу автократичних володарів. Однак самі політики та інтелектуали припускали можливість новацій власного авторства, у тому числі й пов'язаних з «правами та вольностями». Подібно до представленого вище контексту в «Договорах та постановах» розглядалася шведська протекція після смерті Мазепи: «Войско 2апорозкоє нє для чого иншого под протєкцію №яс- нійшого Королєвского В[є]л[и]ч[є]ства Швєдского YДалося и тєпєр оной кріпко и нєпоколібимо дєржится, тылко для поправы и подвигнє//я Yпалых правъ своих и волностєй войсковых (підкреслення наше. -- В.К.)» Там само. -- С. 84-85. Там само. -- С. 114-117.. Важливо, що формулювання самої присяги передбачало зміну, «розширення прав та вольностей», звичайно, у можливих межах.

Таким чином, у конструюванні пам'яті про минуле «права та воль- ності», пов' язані з нещодавніми історичними подіями, досить органічно вписувалися у необхідні політикам та інтелектуалам зміни у контексті поміркованої модернізації.

Замість висновків

Отже, у середовищі емігрантів (1709-1714 рр.) конструювання пам'яті про «права та вольності» актуалізувалося через нові політичні виклики. У статті розглянуто найголовніші маркери українського суспільно-політичного життя, а саме пов'язані з їх «цілісністю», з концепціями Батьківщини, нового суспільного договору та «заповіту з Богом», взаємовиключними уявленнями про «стародавність» й можливості змін «прав та вольностей» українською адміністрацією.

«Цілісність», як найважливіший атрибут «прав та вольностей», дозволяла емігрантам використовувати останні відповідно до потреб поточної політики. Якщо у «Витягах з покірного меморіала Війська Запорозького до святого королівського маєстату Швеції» про «цілісність прав та вольностей» згадувалося лише побіжно, то у «Договорах та постановах» це найважливіший маркер суспільно-політичного життя Гетьманату. Поєднання концепції «отчизни» з уявленнями «прав та вольностей» стало передусім наслідуванням тих ідей, які були використанні українською стороною у «війні маніфестів» 1708-1709 рр. Однак концепція Батьківщини у Бендерській конституції набула подальшого розвитку: «права та вольності» почали представлятися у виразно «антимосковському» контексті. Важливо, що з 1712 р. Орлик намагався розвинути образ уярмленої України як «місце пам'яті» в європейському масштабі.

Українські емігранти активно намагалися доводити, що «права та вольності» благословенні Богом, що вони поряд з православ'ям є вартими того, щоб за них боротися та віддавати своє життя. Такі ідеї переносилися на минуле -- на проміжок часу від Б. Хмельницького до І. Мазепи. Модифікована пам'ять про Москву як ворога «прав та вольностей» передбачала у російській протекції не лише зовнішню загрозу, але й внутрішню -- через згубні автократичні впливи на гетьманську владу. Також важливою особливістю конструювання «прав та вольностей» як стародавніх, незмінних, а тому священних, стало те, що в непоодиноких випадках простежувалися їхні «модернізовані» риси.

Варто сказати, що уявлення та ідеї, пов' язані з «правами та вольностями», були добре розроблені тогочасними інтелектуалами та політиками. Вони, крім основного змісту, мали ще й додаткові значення. З деяких контекстів можна зробити висновок, що «вольності» виступали як синоніми «звичаїв» («обьїкновєнія»). Зокрема, у вступі до «Договорів та постанов» читаємо, що Орлика обрали «по давнымъ обыкновешямъ и по правамъ войсковымъ» Договоры и постаиовлепА правъ и волностей войсковыхъ. -- С. 82-83.. В деяких випадках «права та вольності» опинялися останніми у переліку шкод від Москви: Петровська змодернізована Русь бажала «непременно козаковъ в регулярное войско перемінити, городы в облает свою одобрати, права и волности войсковые поламати, Войско 2апоро^ское визовое искорените и имя тое вічне згладити» Там само.. Все це та інше свідчить, що пам'ять про «права та вольності» серед інтелектуалів та політиків Гетьманщини не була тривкою, навпаки -- вона «гнучко» підлаштовувалася під різні ті чи інші потреби. Зазначене робить подальше дослідження цієї теми цікавим та багатообіцяючим.

Додаток

Конкорданс для терміну «права та вольності» у «Договорах та постановах»