Чехословацьке військо на Полтавщині (червень 1917 рік - березень 1918 рік): територія базування та службово-бойова діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пирятинського історико-краєзнавчого товариства

Чехословацьке військо на Полтавщині (червень 1917 р. - березень 1918 р.): територія базування та службово-бойова діяльність

Гліб Головко

У вітчизняній історіографії бракує праць присвячених історії формування і перебування на теренах України, в тому числі і на Полтавщині, чехословацьких військових добровольчих частин в роки Першої світової війни.

Чисельні та ґрунтовні видання по цій темі, що почали виходити в молодій Чехословацькій республіці в 20-х - 30-х рр. ХХ ст. (монографії, мемуари, полкові хроніки) в СРСР не перекладалися і не видавалися. Висвітлення ж історії легіонерів після Другої світової війни, в країнах соцтабору, куди входила й сама Чехословач- чина було однобоким та заідеологізованим. Об'єктивну оцінку збережених джерел з історії Чехословацького корпусу в Росії вчені, вочевидь, почали давати вже після «Оксамитової революції».

В 1990-х - 2000-х рр. вийшло чимало праць, в яких розкриваються обставини виникнення та особливості існування чехословацького легіо- нерства в Росії. Більшість з них носять узагальнюючий характер і проаналізовані в історіографічному досліджені А.Н. Валіахметова1.

Певну увагу перебуванню чехословацьких вояків на Полтавщині приділяють в своїх працях П.Г. АлександровВалиахметов А.Н. Чехословацкий корпус в России (1917-1920): историография. Дис. канд. ист. наук: 07.00.09. - Казань, 2005. - 243 с., Д.В. СалдугєєвСалдугеев Д.В.Чехословацкий корпус в России // Вестник Челябинского государственного университета. -2005. - Т. 1. - №2. - С. 88-98., Б.А. Тата- ровТатаров Б.А. Битва у Бахмача (8-13 марта 1918 г.) // Белая гвардия: альманах. - 2006. - № 8 - С. 100-119., Я. Калоус, Я. КліментKliment J. Zapisky legionarovy. Ze zivota a boju na Rusi ve svetove valce v letech 1914-1919. - Stredokluky, 2005. - 160 s.. Проте повного огляду історії «полтавських легіонерських полків» дотепер не було. Ця стаття має заповнити виявлену лакуну.

Головною причиною того, що новий Верховний головнокомандувач - генерал Л.Г. Корні- лов - 4 червня 1917 р. видав розпорядження розпочати формування 2-ої чехословацької дивізіїСогласие Главнокомандующего русской армией на формирование 2-ой чехословацкой дивизии. 4 июля 1917 г. // VHA. - Фонд филиала Чехословацкого национального совета в России., постійним місцем дислокації якої мала стати Полтавщина, стала перемога добровольчих чехословацьких частин над німецькими військами поблизу ЗбороваГолечекВ. Чехословацкое войско в России. - Иркутск, 1919. - С. 3..

Понад 300 емісарів-вербувальників, які були розіслані по всім російським губерніям створеним в квітні Російським відділом Чехословацької Народної Ради (О.С^.КТЯ.), успішно використали її для агітації та пропаганди. До осені вони залучили до чехословацьких частин 21 760 добровольців, здебільшого серед в'язнів таборів для військовополонених австро-угорської армії. Полонених перевозили до Києва і в межах Київського військового округу розташовували в чотирьох населених пунктах: Бобруйську, Дарниці, Борисполі та БерезаніКаржанский Н.С. Чехословаки в России: По неизданным официальным документам. - М.: Книгоиздательство «ЗМІЙ», 1918. - С. 65. Gajda R. Moje pameti. Ceskoslovenska anabase. Zpet na Ural proti bolsevikum. Admiral Kolcak. - [3-i vyd.]. - Praha, 1924. - S. 24-25.. В двох останніх проходило формування нової дивізії. До її складу увійшли: 5-й полк Томаша Масарика (почав формуватися у Борисполі ще 30.05.1917 як перший Празький резервний батальйон («I. zalozш ргарог Ргагзку»), з 31.07.1917 - 5-й Празький стрілецький полк («5. cs. streleckу ріик Ргайку»), з 30.10.1917 - 5-й стрілецький полк Т.Г. Масарика); 6-й Ганацький (сформований у Борисполі як другий резервний батальйон Чехословацької стрілецької бригади («II. zalozш ргарог Сs. strelecke Ьг^Му»), з 27.07.1917 - «6. cs. streleckу ріик Напаску»); 7-й Татранський (створений в Березані як третій резервний батальйон Чехословацької стрілецької бригади («III. zаlozш ргарог Сs. strelecke brigаdy»), з «7. cs. streleckу ріик Таїгашку» - він задумувався як виключно словацький, проте за браком добровольців-словаків, ними було укомплектовано повністю лише одну роту - дванадцяту; 8-й Сілезький (сформований в Борисполі як четвертий запасний батальйон («4. па^агїш ргарог»), з 27.07.1917 - полк); дві інженерні роти та дві артилерійські бригади1. 7 червня, за згодою Головнокомандуючого, бригаді було передано всю матеріальну частину однієї з російських дивізій, що самовільно залишила поле бою11. вересня в Гоголево на Полтавщині на базі семи батарей 11-ої, 21-ої та 10-ої артилерійських бригад російської армії було утворено 2-й артилерійський полк, який теж ввійшов до складу ої чехословацької стрілецької дивізії (рис. 1).

Рис. 1. Ситуаційна карта розташування підрозділів 2-ої чехословацької дивізії в жовтні 1917 року (за А. Кубічеком).

26 вересня, за розпорядженням начальника штабу Ставки Верховного головнокомандуючого генерала М.М. Духоніна, всі добровольчі чехословацькі частини (запасна бригада, два кавалерійських і вісім піхотних полків) були зведені в окремий армійський Чехословацький корпусПриказ начальника штаба Верховного главнокомандующего № 613 от 26 сентября 1917 г. о формировании Чехословацкого корпуса// РГВА, ф. 2003, оп. 2, спр. 334, арк. 28-28 зв.. Керівником корпусу було призначено російського генерала В.М. Шокорова (1868-1940). Уповноваженими О.С^.К^. стали: в корпусі - П. І. Макса, в Ставці Верховного головнокомандувача - Ю.І. Кле- цанда.

Водночас прискорилося формування 2-ої дивізії: 5 жовтня у Києві було утворено її штаб, який мав завершити організацію полків. При штабі сформовано службу тилу (обоз) і телефонний відділ, а з 1 листопада в Борисполі, за розпорядженням командира дивізії полковника Ка- нюкова, розпочався набір до 2-го резервного полку, підпорядкованого штабу.

Після прийняття Українською Центральною Радою ІІІ Універсалу 20 листопада і проголошення УНР процес формування чехословацьких військ на підконтрольній їй території не припинився. 29 листопада 1917 р. при штабі корпусу було створено медичний відділ. 22 листопада в Києві між Генеральним Секретаріатом УНР та O.C.S.N.R. було укладено угоду про невтручання чехословацьких військ в політичну боротьбу на Україні. У війні з Центральними державами чехословаки зберігали високу боєздатність і залишалися вірними союзниками Антанти. Більшість з них не бачила різниці в тому де битися із запеклим ворогом і, по мірі сил, прагнули наблизити крах Австро-Угорської імперії на східних її кордонах, виборюючи свою державність.

Подальші ж події унеможливлювали цю боротьбу так як в грудні 1917 р. більшовицький уряд в Росії уклав угоду з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною про припинення вогню та розпочав війну проти УНР, відправивши війська В. Антонова-Овсієнка на Харків.

Сподіваючись використати новостворені чехословацькі частини в якості заслону проти більшовиків, Українська Центральна Рада дала розпорядження 5-му чехословацькому полку зайняти територію за 60 верст на схід від Києва: в місці перетину залізничних доріг «Бахмач - Черкаси» та «Полтава - Київ», передавши йому контроль над стратегічно важливим магістральним вузлом.

17 листопада 1917 року перші полкові емісари прибули на хутір Сербинівка Пирятинського повіту Полтавської губернії, землі навколо якого були обрані для розміщення першого батальйону, полкових інженерів і кулеметного відділення «Шоша» («Chauchat»). Через 13 днів з Борисполя виїхав другий батальйон з пішими та кінними розвідниками, кулеметне відділення «Максим» («Maxim gun») та унтер офіцерська школа. 21 грудня - штаб полка з «нестройовою» ротою. 31 грудня, рятуючись від зимових морозів, потерпаючи від нестача провіанту і фінансового забезпечення, останні добровольці - третій батальйон, ударна рота, зброярі з арсеналом та інтенданти з полковим майном - залишили літній табір в Борисполі і перебралися на нове місце.

Підрозділи залізницею прибували до роз'їзду «Мар'янівка», а звідти, в пішому порядку, направлялися на свої «зимові квартири» в верхів'ях рр. Сухої Оржиці та Чумгаку.

Штаб першого батальйону, частину 3-ої роти, а згодом і полковий штаб, було розміщено в маєтку Степана Петровича Абросимова (фото 1) в селі Каївці (тепер частина села Степанівка Дра- бівського району Черкаської області: вул. Соборна, 22). В Каївці знайшла притулок і «нестройова рота».

Фото 1. Маєток С. П. Абросимова (1904).

1- а рота була розселена на хуторах Серби- нівка (Семенів) та Чепурківка (Сотниківка).

2- а і частина 3-ої роти - в селі Воскресен- ське (в середині 1920-х років Воскресенське, Сербинівка та Чепурківка були об'єднані в село Перше Травня Пирятинського району Прилуцької округи з 1992 року - с. Сербинівка Гребін- ківського району Полтавської області) та на хуторах між с. Воскресенським та с. Каївкою.

4- а рота - в селі Степанівка.

Інженери та кулеметники «Шоша» - на козацьких хуторах між с. Каївкою та х. Петропав- лівським (тепер північно-західна околиця с. Сте- панівки).

5- та та 6-та роти другого батальйону розмістилися в селі Коломиці (Коломійці).

7- а рота - в с. Антонівці (знаходилася на південь від с. Свічківки: на протилежному - правому - березі р. Чумгаку; тепер не існує).

8- а рота - на хуторі Томари (тепер в межах с. Шрамківки Драбівського району Черкаської області).

Всі розвідники і кулеметне відділення «Максим» - в селі Свічківка.

Унтер-офіцерська школа - в приміщенні мойсівської земської школи.

Найдальше від залізниці, вздовж р. Боярки (права притока річки Чумгак), розмістився третій батальйон:

9- та рота - в с. Бирловці;

10- та рота - в с. Кантакузівці;

11- рота - на хуторі Бирлова Слобода (тепер в межах села Бирловка Драбівського району Черкаської області);

12- та рота - на хуторі Миколаєвському (знаходився на північний захід від с. Бирловки: у витоків річки Бутовщини (лівої притоки р. Супою); тепер не існує).

Склади та полкова зброярня були перенесені в Гребінку.

Перевагою нового місця розташування 5-го полку стало сусідство із земляками.

У Пирятинському повіті вже із серпня дислокувався 6-й Ганацький стрілецький полк (рис. 2).

Ще наприкінці вересня 1917 р., з настанням осінніх холодів, військовослужбовці цього полку змушені були залишити свої землянки на західній околиці м. Пирятина, а також бараки та сушарки цегельного заводу, і розселитися в місті та в навколишніх селахKubwek Adolf. Album pnslusmkh 6. streleckeho Hanackeho pluku. - Praha, 1933. - S. 7..

Штаб полку, а згодом і полкову канцелярію з оркестром, було розміщено в новій будівлі (фото 2) по вулиці Лубенській (згодом Жовтнева, тепер вул. Січових Стрільців, 42).

Фото 2. Житловий будинок в м. Пирятині по вул. Лубенській, в якому восени 1917 року розмістився штаб 6-го полку.

Рис. 2. Карта розташування підрозділів 6-го полку в м. Пирятині та навколо нього (20. 08. 1917. - 05.03. 1918).

Зв'язківці спочатку зайняли приміщення Пирятинського вищого початкового училища на вул. Переяславській (згодом Леніна, тепер Соборна, 56 Б), а потім, слідом за канцелярією, переїхали на вул. Лубенську).

1-а та 6-а роти, «нестройова рота», інженери та гренадери (бомбардири) були поселені в тих небагатьох приватних будинках, які змогли вмістити таку кількість людей.

5- а та 7-а роти переїхали в приміщення повітової в'язниці.

Унтер-офіцерська школа, 2-а та 10-а роти розмістилися в господарчих будівлях парового млина (круподерки) купця Янкеля Хацьковича Майліса.

8- а рота - в передмісті, на Заріччі.

3- а та 4-та роти оселилися в маєтку родини Закревських в с. Березовій Рудці.

9- а, 11-а і 12-а роти - в маєтку Стороженків в с. Велика Круча.

Розвідники - в маєтку родини Липських в с. Крячківці.

1- а кулеметна рота розташувалася в селі Майорщина.

2- а кулеметна рота - на хуторі Щербаківка (тепер в межах села Тарасівка Гребінківського району Полтавської області).

3- а кулеметна рота - на хуторі Калинів Міст .

12 листопада 1917 року новим командиром 2-ої дивізії було призначено генерал-майора Петра Миколайовича ПодгаєцькогоKubicek A. Oznacena prace. - S. 40., колишнього командувача 16-ої артилерійської бригади, який продовжив передислокацію довірених йому частин на схід.

3 грудня із Березані до села Семенівка було переведено другий батальйон 7-го Татранського полкуIvicic V. Tatranci. Dejiny 7. streleckeho tatranskeho pluku od jeho zalozeni do navratu do vlasti. - Praha: Na- kladen Pamatmku Odboje, 1924. - S. 22..

15 грудня в Яготині почав формуватися дивізійний ударний батальйон. Його кістяк мали скласти окремі ударні роти лівобережних полків, укомплектовані переважно із молодих

16 хлопців віком до 25 років з відмінним здоров'ям. Його командиром було призначено штабс-капітана Теодора Дворжака, а навчання особового складу покладено на французьких військових інструкторів.

17 грудня 1917 року до Яготина було переведено і штаб 2-ої дивізії. Він розмістився в оточеному великим господарським двором палаці Рєпніних-Волконських (Розумовських) (фото 3). У господарчих будівлях маєтку оселилися офіцери штабу та працівники лазарету.

Фото 3. Праве крило палацу Рєпніних-Волконських в Яготині: тепер Картинна галерея.

Канцелярія та командування батальйону зайняли приміщення на центральній площі міста, навпроти Троїцького собору (1800) - ймовірно, будівлю земської початкової школи (тепер районний музей етнографії та освіти; вул. Незалежності, 105). З великими зусиллями вдалося розмістити особовий склад та ротні канцелярії та їдальніVejnar J. Uderny prapor: Kronika prvniho ьderneho praporu Sibirskych legii. - Hranice: Pamatmk Osvobo- zem, 1930. - S. 35-36..

Перші повідомлення про наступ більшовицьких частин зі сходу змусили командування чехословацької дивізії привести полки в стан підвищеної бойової готовності.

Тим часом 13 (26) січня 1918 року більшовицький авангард - з'єднання П.В. Єгорова, - після трьохгодинного бою із загоном добровольців сотника О. Волоха (160 гайдамаків проти 2000 червоних), зайняло Гребінку і відтіснило ворога до станції Кононівка. Бої за станцію тривали ще два дні. 17 (30) січня вцілілі війська УНР в Кононівці були підсилені вояками Г айда- мацького Коша Слобідської УкраїниБілоусько О.А., Єрмак О.П., Ревегук В.Я. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ століття): Підручник для 10 класу загальноосвітньої школи. - Полтава: «Оріяна», 2005. - С. 58.. Завдяки підкріпленню (11-й стрілецький полк (до 700 багнетів) і легка, 4-гарматна, батарея), надісланому вже наступного дня з Полтави, більшовикам вдалося відтіснити незначні військові підрозділи УНР і закріпитися в межах важливого транспортного вузлаАнтонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне. - Т. 1. - М.: Издание Высшего Военного Редакционного Совета, 1924. - С. 145.. У Гребінку, яка мало стати однією з тилових баз «першої революційної армії» під час наступу на Дарницю, прибув командуючий більшовицькими військами на Україні М.А. Муравйов.

Того ж дня командиром 5-го Празького полку до більшовицького штабу на станції Гребінка було надіслано делегацію із двох осіб: поручика Бейла та унтер-офіцера Мюллера. Позиція «озброєного нейтралітету» чехословацького полку у війні більшовиків з Українською Центральною Радою, яку донесли посланці, цілком влаштовувала радянське військове командування. Проте М.А. Муравйов, який особисто вів перемовини з парламентерами, вимагав твердих гарантій дотримання чехословацьким полком так званого «озброєного нейтралітету». Врешті-решт дійшли згоди, що сім офіцерів полку, направлених в штаб більшовиків, стали запорукою вільного переміщення більшовицьких військ через район, підконтрольний цьому підроз- ділуVаnлk О. Oznacenа ргасе. - S. 63..

Захопивши Гребінку - один з найважливіших залізничних вузлів на Лівобережжі - більшовики отримали можливість розвивати наступ вздовж гілки «Полтава - Київ» та сприятливі умови для захоплення станції «Бахмач», яка була не менш важливою для встановлення контролю над залізничною магістраллю «Курськ - Київ».

Перспектива появи більшовицьких військ в районі дислокації Ганацького полку, а саме на залізничній станції Пирятин, яка знаходилася на шляху «Гребінка - Бахмач», змусила керівництво і цього полку наслідувати своїх земляків- сусідів. січня 1918 р. на засіданні полкового комітету було ухвалено відповідне рішення. О другій годині ночі шість делегатів полку під керівництвом штабс-капітана Чеховського прибули до Гребінки. Делегацію зустрів особисто П.В. Єгоров. Двохгодинні переговори пройшли успішно і невдовзі делегати повернулися в Пи- рятин спеціальним потягом.

Досягнуті домовленості були розкриті ними у звіті командирові полку:

«... 6-й Ганацький полк не втручається у конфлікт між армією народних уповноважених і військами Центральної Ради і зберігає нейтралітет.

В інших випадках для узгодження дій сторін договору повинна була скликатися спеціальна комісія...»KubіcekA. Напасі V revoluce. Кгопіка 6. ceskoslovenskeho ріики Напаскейо. - Оіотис, 1928.- S. 69..

29 січня 1918 р. перший ешелон з більшовицькими військами прибув до Пирятина (фото 4).

На станції його зустрічали всі члени полкового комітету та особисто командир 6-го полку Я. Червинка. Аби уникнути грабежів і насильства в місті зі сторони червоно- гвардійців, кілька чехословацьких рот оточили станцію і вишикувалися вздовж платформ. На цегельному заводі Козаченка, неподалік від станції, з самого ранку було розміщено весь особовий склад унтер-офіцерської школи, готовий негайно втрутитися в конфлікт на станції в разі його виникнення. Кілька чеських солдат, перевдягнених злидарями, вешталися серед «гостей», намагаючись дізнатися їх наміри.

Згодом на зміну цьому ешелону, що того ж дня відбув до Бахмача, почали прибувати інші. Солдати, які прибували в них, вочевидь, не були в повній мірі ознайомлені з укладеними напередодні в Гребінці домовленостями. Діставшись до міста, деякі з них почали вриватися до приватних будинків та крамниць з метою грабежу. Патруль 10-ої роти змушений був затримати, а згодом відпустити кількох «революційних матросів», які намагалися вдертися до Пирятинської земської управи з метою пограбування. дивізія армійський влада військо

Фото 4. Більшовики на залізничній станції «Пирятин» (січень 1918 р.).

Збільшення кількості чехословацьких військових патрулів в Пирятині дозволило утримати порядок, а розміщення в місті однієї з кулеметних рот остаточно переконало більшовиків в недоцільності подальших провокацій.

Під час наступу на Бахмач, більшовики у Пирятині, 30 січня 1918 року утворили революційний комітетІсторія міст і сіл Української РСР: в 26 т.: Полтавська область / Голов. редкол.: Тронько П.Т. (голова) [та ін.]; редкол. тома: Буланий І.Т. (голова) [та ін.]. - Київ: Голов. ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1967 - С. 796., в якому чотири з десяти місць було залишено за представниками Ганацького полку, який фактично контролював місто. Делегатами до Пирятинського ревкому від полку були направлені: штабс-капітан Чеховський, поручик Ярош, стрільці Драгни і Душек KubicekA. Hanвci v revoluce. Kronika 6. ceskoslovenskeho pluku Hanвckйho. - Olomuc, 1928.- S. 72..

Розвиваючи наступ вздовж залізниці «Полтава - Київ», війська М.А. Муравйова неминуче мали зустрітися і з іншими чехословацькими підрозділами.

Усвідомлюючи, що новим полем бою між наступаючими більшовицькими частинами і гайдамаками, може стати місто Яготин, командування розквартированих в ньому чехословацьких військ теж направило до «червоних» свою делегацію. Очолив її поручик Дворжак.

Опівдні 30 січня після бою з підрозділами УНР радянські війська оволоділи Яготином. Наступного дня «яготинський» чехословацький батальйон, який продемонстрував «збройний нейтралітет» відвідав М.А. Муравйов. Через кілька днів більшовики взяли на себе охорону лікеро-горілчаного складу та заводу, організували патрулювання в місті VejnarJ. Oznace^ prвce. - S. 38-39..

Нестримний похід Червоної гвардії на Київ застав 7-й Татранський полк на марші. Безгрошів'я, голод і холод змусили керівництво полку вдатися до рішучих дій. 21 січня інженерна команда та 9-а рота полку були переселені в с. Без- углівку, с. Софіївку, на хутори Петровасин та

Варварівський. 3-а рота перемістилася в маєток В.П. Кочубея в селі Згуровка (за 32 км на північ від залізничної станції «Яготин») та в с. Аркаді- ївку (за 9 км на північний схід від с. Згурівки). 5-а та 6-та рота - в с. Оржицю (тепер село Стара Оржиця Згурівського району Київської області) Ivicic V. Oznacena prace. - S. 23-24.. З більшовицькими військами від «татранців» переговори вів представник польового комітету поручик Янчик. Розпорошившись, татранці втратили контроль над залізницею і опинилися осторонь громадянського конфлікту. Відтісняти їх із зайнятих населених пунктів і силоміць роззброювати «червоні» не стали.

Відсутність найнеобхіднішого, невиправдані сподівання, необлаштованість і зневіра в партійних вождях серед солдатів, найменш підготовлених і оснащених, 7-го та 8-го полків стали сприятливим ґрунтом для більшовицької агітації. її результатів довго чекати не довелося. Вся 5-а рота 8-го Сілезького полку, направлена з Дарниці на підсилення двох своїх батальйонів, які несли караульну службу навколо інтендантських складів та складу з піроксиліном в Києві, склала зброю перед рішуче настроєною юрбою (головним чином, жінок та дітей) біля мосту із Слобідки: напередодні вступу в місто більшовицьких військКлеванский А.Х. Чехословацкие интернационалисты и проданный корпус. Чехословацкие политические организации и воинские формирования в России, 1914-1921 гг. - Москва: Наука, 1965. - С. 146..

Успіхи радянських військ сприяла швидкому поширенню соціал-демократичних ідей серед легіонерів і чеських та словацьких військовополонених. Захоплення більшовиками Києва прискорило цей процес.

До лютого 1918 року чехословацька соціал- демократична організація в Україні на чолі з А. Муною нараховувала вже 5 054 членів, мала 62 первинні місцеві організації (в тому числі 46 провінційних, за межами Києва) та власний друкований орган - газету «Svoboda», перший номер якої вийшов в світ ще 1 листопада 1917 рокуИнтернационалисты. Трудящиеся зарубежных стран - участники борьбы за власть советов / Редкол.: А.Я. Манусевич (отв. ред.), М.А. Бирман, А.Х. Клеванский, И.А. Хренов. -М.: Наука, 1967. -Т. 1. - С. 289-290..

Існують свідчення, що в червоногвардій- ських частинах, які приймали участь в боях за Київ, було два чехословацьких підрозділи, в яких нараховувалося близько 500 бійцівVesely J. Cesi a Slovaci v revolucmm Rusku 1917-1920. - Praha, 1954. - S. 82.. На початку лютого до них приєдналося 25 перших добровольців із 7-го Татранського полкуIvicic V. OznaceM prace. - S. 24.. За повідомленням Й. Жальського, який разом з В. Петрасом, Й. Седларжем, Л. Шварцем, Й. Іра- вою та іншими лівими соціал-демократами, був ініціатором цього переходу, згодом лише тільки з 10-ої роти цього полку в Червону гвардію перейшло 92 чоловіки, а з інших рот - ще близько 250РГАСПИ, ф. 17, оп. 1, спр. 330, арк. 94.. На кінець лютого об'єднаний чехословацький загін Червоної гвардії Києва, штаб якого розмістився в будинку № 51 по вулиці Фундукліївській (тепер вул. Б. Хмельницького), налічував вже 700-800 багнетів, а згодом їхня кількість була доведена майже до тисячі.

Радянський уряд України підтримував ініціативи чехословацьких соціал-демократів, вбачаючи в них союзників. 15 лютого керівництво Чехословацької соціал-демократичної робітничої партії було офіційно уповноважено народним секретарем військових справ Ю. Коцюбинським вести агітацію серед чехословацьких робітників та солдатів з метою формування загонів Чехословацької Червоної гвардії як складової частини соціалістичної армії пролетарської державиИнтернационалисты. Трудящиеся зарубежных стран - участники борьбы за власть советов / Редкол.: А. Я. Манусевич (отв. ред.), М.А. Бирман, А.Х. Клеванский, И.А. Хренов. - М.: Наука, 1967. - Т. 1. - С. 290..

О.С.Б.К^. і командування «Гуситського корпусу» завадити цьому не могли. Спроби чинити тиск на бажаючих перейти в Червону гвардію зустрічали рішучий опір з боку органів радянської влади. Так, наприклад, під час спроби роззброїти 200 солдатів того ж 7-го полку, які виявили бажання перейти на бік більшовиків, командир полку (полковник Смуглов) - після скарги на нього - був попереджений представниками місцевої (Березанської) Ради та ревкомом, що буде заарештований, якщо не відпустить колишніх підлеглих зі зброєю, і вимушений був відступитиКлеванский А.Х. Вказ. праця. - С. 151..

Однак лише незначна кількість легіонерів приставала на посули більшовиків, як зробив це згодом Ярослав Гашек. Більшість сподівалася продовжити боротьбу з ворогом на Західному фронті: у Франції, куди пропонували виїхати їм союзники.

Згадуючи ті події Т.Г. Масарик писав:

«Когда большевики под командованием Муравьева, придя на Украину, выступили против буржуазной рады и брали Киев, мы с ними заключили договор: они обеспечили нам вооруженный нейтралитет и отъезд из России во Францию. Благодаря признанию вооруженного нейтралитета, мы (Национальный Совет) были признаны регулярной и самостоятельной армией и правительством...

Договор с Муравьевым подписали наши еще до взятия Киева; с Муравьевым я вел переговоры 10-го февраля 1918 г. в его салон-вагоне в присутствии союзнических представителей, которые выбрали меня в качестве парламентера (сами они по-русски не говорили).

16-го февраля я получил от Муравьева бумагу, обеспечивавшую нашим вооруженным войскам свободный и беспрепятственный проезд во Францию»Масарик Томаш Гарриг. Мировая революция / Пер. Н.Ф. Мельниковой-Папоушек. - Т. 1. - Прага, 1926. - С. 197-198..

Укладення УНР договору з Центральними державами у лютому, і підписання більшовиками Брестського мирного договору в березні, означали фактичну ліквідацію Східного фронту і зробили процес передислокації чехословацького корпусу невідворотним.

13 лютого 1918 року в Брест-Литовську делегація ЦР звернулася до Німеччини з проханням про допомогу проти радянських військ. 18 лютого австро-угорські та німецькі частини перейшли український відрізок Східного (Південно-Західного) фронту і почали рухатися вглиб України. 200-тисячне угруповування включало 28 піхотних, 2 кавалерійські дивізії німецької армії, 8 піхотних та 2 кавалерійські дивізії австро-угорцівСупруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной военной интервенции на Украине (1918-1920). - М.: Наука, 1966. - С. 21-22.. Протистояти йому могли лише розсіяні на великій території більшовицькі загони загальною чисельністю лише 15000 бійцівКакурин Н.Е., Вацетис И.И.Гражданская война. 1918-1921. - СПб.: Полигон, 2002. - С. 58.. Вогнище спротиву виникло лише на Волині, де ворога спільно з більшовиками зустріли вояки 1-ої чехословацької Гуситської дивізії. На відміну від своїх колишніх союзників, Чехословацький корпус (тепер уже як частина французьких військ) залишався у стані війни з Четвертним союзом. Більше того,

- у випадку захоплення в полон і передачі владним органам Австро-Угорської імперії, легіонерів чекав розстріл за зраду.

Під тиском переважаючих сил ворога «західна дивізія чехословаків» вимушена була сконцентруватися в районі Житомира, звідки її планувалося переправити на ЛівобережжяАлександров П.Г. Вказ. праця. - С. 17..

В умовах дезорганізації, хаосу і розгубленості в командуванні корпуса, незадоволення і бродіння серед добровольців та військовополонених, взяти керівництво над усіма чехословацькими військовими формуваннями для спільної боротьби з радянськими військами проти окупантів спробували соціал-демократи.лютого 1918 р. в приміщенні Київського Комерційного інституту відбувся з'їзд солдатів та військовополонених, на якому було створено Чехословацьку раду робітників і солдатів (ЧСРРС). Новий орган, до якого ввійшли керівники ЧСДРП, члени філії ЧСНР (О.СЛ.К^), які розділяли соціал-демократичні ідеали, та делегати Революційно-демократичної революційної організації («червоногвардійці»), поставив перед собою завдання розпочати формування нової чехословацької революційної армії. Головою ЧСРРС заочно, без його згоди, було обрано Т. Масарика. Однак вже наступного дня, під тиском керівництва філії ЧСНР (П. Макси, Я. Марковича, і, очевидно, самого Т. Масарика, що саме перебував в Москві, та інших), її представники в ЧСРРС - В. Ванічек, О. Коуделька та Й. Кісела - виступили проти цієї ініціативи. 26 лютого вони підписали заяву про те, що аж «до рішення нового з 'їзду єдиним керівним органом всього чехословацького народу в Росії - солдатів, полонених та колоністів являється філія Чехословацької Народної Ради (O.C.S.N.R.), а решта організацій несуть лише допоміжні функції». Це, в свою чергу, спровокувало розкол в ЧСРРС і змусило представників ЧСДРП та Червоної гвардії залишити її39. Не гаючи часу О.СЯ.П^. приступила до евакуації чехословацьких військ з України40.

24 лютого 1-а дивізія чехословаків, не діставши вагонів, з великим обозом, у пішому порядку розпочала відступ за Дніпро. Її відхід прикривав 1-й полк Яна Гуса. 25-го третій батальйон полку, що рухався в ар'єргарді, був атакований поблизу м. Коростишева панцерниками німецької армії. Після короткої перестрілки броньовані машини залишили поле бою і до самого Києва німці вже не наважувалися атакувати чехів, що долали по 60-70 верст в день, поспішаючи на з'єднання з частинами 2-ої дивізії.

У цей час в Києві проходила евакуація урядових органів Радянської України. 27. 02. 1918 р. в Полтаву виїхав Народний секретаріат41, а в Пи- рятин - О.С.Б.К.Я42. Деякі члени останньої прибули в Пирятин ще 25 лютого, для того, щоб підготувати приміщення для організації. Згодом сюди ж прибули і представники американської та французької військових місій. На кілька днів маленьке містечко над р. Удаєм перетворилося на центр політичного життя України. В ньому керівництво відділу ЧСНР планувало провести і черговий військовий з'їзд.

Станції Пирятин Києво-Воронежської залізниці судилося стати відправною точкою для багатьох підрозділів Чехословацького корпусу в їхньому нелегкому шляху на схід. Саме з Пирятина в березні 1918 року почали прокладати свій шлях у безсмертя учень Карла Ондржичека, скрипаль- віртуоз, Здаржил-Орел, історик Адольф Кубічек, майбутній бригадний генерал Ярослав Червинка, герой першої світової війни підполковник Карел Вашатко та інші.

У перший день весни Гуситська дивізія переправилася через Дніпро. На час переправи всі три київські мости: Ланцюговий, Дарницький та Слобідський - знаходилися під контролем чехословацьких застав 8-го та 4-го полків. 2-3 березня бійці 2-го стрілецького полку утримували Ланцюговий міст вже з боями43.

Незважаючи на мирний договір Радянської Росії з Німецькою імперією від 3 березня 1918 року, німецько-австрійські війська продовжували наступ. В цих умовах єдиним варіантом уникнути величезних втрат для Чехословацького корпусу була евакуація. В зв'язку з цим було скасовано з'їзд Чехословацького війська в м. Пиря- тині, запланований на початок березня 1918 року. Замість нього в містечку Гоголеве відбулася нарада вищих чинів корпусу та представників французької армії44. На ній було вирішено затримати просування німецьких військ шляхом перемовин про припинення вогню. Проте домовитися з ворогом через посередництво військового командування УНР не вдалося45.

За нових обставин командир корпусу віддав розпорядження першій бригаді 2-ої дивізії, тобто 5-му та

6- му полкам, захистити тили відступаючої 1-ої дивізії за Дніпром: Празькому полку - на півдні, утримуючи Гребінку (фото 5), Ганацькому -

Фото 5. Легіонери 5-го полку на залізничній станції «Гребінка» (лютий 1918 р.). на півночі, захопивши Бахмач. Два батальйони

6- го полку мали охороняти О.СЯ.К^. в Пиря- тині на час її перебування в містіKubicekA. Hanaci v revoluce. Kronika 6. ceskoslovenskeho pluku Hanackeho. - Olomuc, 1928.- S. 83..

2 березня 1918 р. підрозділи 5-го полку зайняли позиції вздовж залізничних гілок «Полтава - Київ» та «Гребінка - Черкаси». Наступного дня 12-а рота третього батальйону здійснила рейд до с. Мойсіївки, 9-а та 11-а роти - до с. Погребів. Наступного дня на роз'їзді «Мар'я- нівка» батальйон був завантажений в ешелон і відправлений у Гребінку. Другий батальйон зайняв с. Писарщину та станцію в Золотоноші, де вже знаходилася 3-а рота першого батальйону.

Вранці цього ж дня станцію Яготин, під охороною третьої роти ударного батальйону, залишив штабний потяг 2-ої дивізії. 4 березня до Полтави вирушила решта ударників. В цей же день із Березані до Яготина, на з'єднання зі своїми розпорошеними по навколишнім селам підрозділам, що мали добиратися до залізничної станції пішки, вирушили ешелони Татранського полку. На марші знаходилися і «сілезці».

5 березня всі ешелони 7-го полку (за винятком штабного, який затримався в с. Солониці для охорони залізничного мосту), проїхали прогін від Лубен до Ромодануvicic V. Oznacena prace. - S. 27-28.. Штаб 2-ої дивізії та ударний батальйон прибули в охоплену епідемією черевного тифу Полтаву, де їм довелося простояти майже три доби перед від'їздом до Харкова. В Полтаву з відступаючими більшовиками прибув і панцерник чехословацьких черво- ногвардійців, збройного конфлікту з якими ледь вдалося уникнути. Хоча його і намагалися спровокувати, після невдалої агітації серед легіонерів, представники місцевого відділу організації А. Муна.

Тим часом на Лівобережжі 1-а Гуситська дивізія перегрупувалася в дві колони. В правій колоні під керівництвом полковника Леонтьєва, що йшла в Ічню, рухалися всі кавалерійські підрозділи дивізії, її штаб, парковий дивізіон з артилерією, 1-й та 2-й стрілецькі полки. Ліва колона під керівництвом полковника Шишков- ського складалася лише з 3-го та 4-го полків і направлялася на станцію ПрилукиKavena K. Dejiny delostreleckeho pluku 1 Jana Zizky z Trocnova v ruske revoluci a ve vlasti. - Praha: Dr. Ed. gregra a syna v Praze, 1937. - S. 204.. На станціях в Ічні та Прилуках для частин 1-ої дивізії силами 6-го Ганацького полку було накопичено 27 паровозів і 300 вагонів, 7-го полку - 25 паровозів та 549 вагонів, 5-го полку, відповідно, - 2 та 60. Не обійшлося і без курйозів. Прибувши у пошуках рухомого складу на станцію «Драбово-Барятинська», 2-й батальйон 5-го полку зустрів там ешелон з озброєними гайдамаками. Останніх довелося роззброїти, а потяг реквізуватиMengler J.Divizm general Ondrej Mezl - Andrej Gak a jeho pьsobem v letech druhe svetove valky. - Praha, 2008. - S. 74..

Відправлення ешелонів обох дивізій супроводжувалося надзвичайним завантаженням залізничних колій. За словами одного з очевидців: «... стояли та їздили потяги з відступаючими загонами та робітниками, які евакуювалися... Кожний ешелон рухався на власний розсуд, вимагаючи від залізничної адміністрації безумовного підпорядкування. На станціях ні коміса- рів,ні представників радянської влади не було. Залізничною мережею користувався хто хотів, і без всякого контролю». Це робило встановлення контролю над ключовими вузлами залізничних ліній «Київ - Бахмач», «Гребінка - Бахмач», «Гребінка - Полтава» першочерговим завданням для корпусу. Виконуючи розпорядження командування, 5-й та 6-й полки 2-ої дивізії зайняли всі облаштовані станції на цих лініях. Саме через них мали пройти чехословацькі ешелониCermдk J. Bachmac. Vyroci ustupu z Ukrajiny a boju pod Bachmacem // Vojenske rozhledy. - № 3. - 1923.-S. 79.. З попередніх донесень чеських розвідників виходило, що Бахмач вже встигли захопити німці. Згодом це було спростовано і 5 березня командування відрядило на станцію 3-й батальйон 6-го Г анацького полку. На випадок несподіваної появи німців, на підступах до станції були виставлені пости спостереження. Помічник командира 6-го полку полковник Блаєрський, який очолив надіслану в Бахмач групу, дав розпорядження загонам розвідників визначити чисельність і шляхи пересування німецьких військ у цьому напрямкуКиЬісєкЛ. Напасі V revoluce. Кгопіка 6. ceskoslovenskeho ріики НапаскеИо. - Оіотис, 1928.- S. 85..

В сторону Гомеля по залізниці було направлено розвідувальний загін під керівництвом прапорщика Янушека, підсилений саперами 6-го полку, двома кулеметними розрахунками, 36-тьома бійцями ударного батальйону під командуванням прапорщика СоботкиУапёк О. Oznacenа ргасе. - S. 47.. На одній із станцій розвідники дізналися, що німецькі війська 6 березня захопили станцію «Снов» за 45 км на північ від БахмачаVejnar J. Oznacenа ргасе. - S. 47..

Звістка про ворога змусила командира 2-ої дивізії генерал-майора П.Н. Подгаєцького вранці 6 березня направити в Бахмач додаткові підрозділи. Опівночі із Гребінки, через Ромодан, в розпорядження полковника Блаєрського прибув загін 7-го Татранського полку під керівництвом штабс-капітана Е. Кадлеця. 7 березня 1918 р. близько 9 години ранку в гомельському напрямку було відправлено ще одну групу розвідників зі стрілецької роти та кулеметний розрахунок на чолі з підпоручиком ЮнгромІуісіс V. Oznacenа ргасе. - S. 27-29.. Цей загін, проник дещо північніше Макошиного та спалив дерев'яний міст між Низовкою та МеноюСегтак J.Oznacenа ргасе. - S. 79..

Днем раніше німецькі війська, без особливих зусиль, вибили більшовиків із Яготина. На полтавському напрямі наступав 1 -й німецький резервний корпус (16, 45, 91, 215, 224-а ландверні дивізії і 2-а Баварська кавалерійська дивізія) разом із Запорозькою бригадою УНР під командуванням Зураба Натіїва (8 тис. багнетів)Білоусько О.А., Єрмак О.П., Ревегук В.Я.Вказ. праця. - С. 62..

Дізнавшись про наближення ворожих військ, 7 березня з Пирятина на Гребінку, а звідти в Полтаву відправилися представники російського відділу ЧСНР та іноземні військові місії. Тимчасово передані для їх охорони роти Ганацького полку виїхали до Бахмача, для підсилення військ, що повинні були його обороняти. В Гребінку було стягнуто всі підрозділи 5-го полку, за винятком другого батальйону, який все ще перебував в Писарщині для прикриття залізниці зі сторони Черкас та патрулювання дороги поблизу Золотоноші і переправи через р. Чумгак. Силами полку в Гребінці було організовано охорону залізничної станції і залізничних мостів на дорозі із Києва та Пирятина. Третій батальйон було відіслано на дві доби до с. Лазірок, щоб захистити магістраль з півдня, в першу чергу мости між Миргородом та Ромода- номVаnёk O. Oznacenа ргасе. - S. 78..

Після того як 1 -а дивізія в повному складі дісталася до Ічні та Прилук, оборона Гребінки втратила своє значення. Вже 10 березня 1918 р. ешелони першого та третього батальйонів 5-го полку разом з нестройовою ротою виїхали в Прилуки через Пирятин, а другий батальйон перебрався з с. Писарщини до Гребінки, де, спільно з підсиленими панцерним потягом загонами радянського командувача фронтом В. Кіквідзе (серед яких були і чехословацькі червоногвардійці), ніс караульну службу на станції, патрулював дороги із Яготина та Золотоноші.

Наступного дня, коли потяги першого і третього празьких батальйонів вже проїхали Прилуки, над розташуванням союзників в Гребінці пролетів німецький аероплан, поблизу с. Коно- нівки чеські розвідники натрапили на німецький інженерний загін, який ремонтував, пошкоджений більшовиками під час відступу з Яготина, міст, а за Драбовом - на потяг з українськими гайдамаками, що, звісно, прискорило вивід легіонерів з міста. Тягар тяжких боїв за нього (13-16 березня) довелося нести «червоним» вже після їх від'їзду.

Легіонерам після тяжких боїв за Бахмач, належало проїхати всю Росію із заходу на схід і попливти у Францію кораблями із Владивостоку. Чехословацьким загонам Червоної гвардії у складі «групи Кіквідзе-Барабаша», разом із земляками з інтернаціональних бригад довелося 17-29 березня 1918 р. взяти участь в обороні від німців м. ПолтавиАнтонов-Овсеенко В.А. Записки о Гражданской войне. - Т. 2. - М.: Издание Высшего Военного Редакционного Совета, 1928. - С. 32, 86-89, 127, 245, 295..

Підводячи підсумок, слід зазначити, що саме на Полтавщині офіцери та солдати 2-ої дивізії Чехословацького корпусу отримали необхідні знання та військові навички, які згодом будуть використані ними в Сибіру під час збройного виступу супроти більшовиків влітку 1918 року та обороні Транссибірської магістралі в 1919-ому.

Участь чехословацьких частин в боротьбі з німецькими військами в Україні переконало союзників в боєздатності корпусу, його високому бойовому дусі і здатності чинити опір регулярним частинам рейхсверу. В значній мірі це сприяло укріпленню позицій Чехословацької Народної Ради на міжнародній арені, допомогло віднайти кошти для фінансування корпусу під час антибільшовицького виступу, було додатковим аргументом на мирних конференціях 1919-- 1920 рр., на яких вирішувалася доля нової європейської держави - Чехословацької республіки. Чехословаки-червоногвардійці ж прискорили своєю боротьбою становлення на Україні «держави робітників та селян».

Пам'ять про братів-слов'ян, яких доля на деякий час поєднала з нашими земляками в один з вирішальних і найтяжчих періодів історії на повинна стертися. Пам'ятки ж пов'язані з їх перебуванням, які подекуди ще вціліли заслуговують не тільки охоронного статусу, але й повинні, вочевидь, бути включені до майбутніх тематичних туристичних маршрутів.

Література

1. Aleksandrov P. G. (2016). Bitva u stancii Bah- mach: k voprosu ob uchastii chastej otdel'nogo Cheho- slovackogo korpusa v bor'be s germanskimi interven- tami v fevrale-marte 1918 g. Istoricheskie, filosofskie, politicheskie i juridicheskie nauki, kul'turologija i iskusstvovedenie. Voprosy teorii i praktiki (Vol. 1, pp. 16-12), 6 (68). Tambov: Gramota. [in Russian].

2. Antonov-Ovseenko V. A. (1924). Zapiski o Graz- hdanskoj vojne (Vol. 1). Moscow: Izdanie Vysshego Voennogo Redakcionnogo Soveta. [in Russian].

3. Antonov-Ovseenko V. A. (1928). Zapiski o Graz- hdanskoj vojne (Vol. 2). - Moscow.: Izdanie Vysshego Voennogo Redakcionnogo Soveta. [in Russian].

4. Bilous'ko O. A., Yermak O. P., Revehuk V. Ya. (2005). Novitnia istoriia Poltavschyny (I polovyna XIX stolittia): Pidruchnyk dlia 10 klasu zahal'noos- vitn'oi shkoly. Poltava: Oriiana. [in Ukrainian].

5. Bosh E. B. (1925). God bor'by. Bor'ba za vlast' na Ukraine s aprelja 1917 g. do nemeckoj okkupacii. Moscow-Leningrad: Gosizdat. [in Russian].

6. Cermak J. (1923). Bachmac. Vyroci ustupu z Ukrajiny a boju pod Bachmacem. Vojenskй rozhledy. 3, 78-82. [in Czech].

7. Gajda R. (1924). Moje pamкti. Ceskoslovenskв anabase. Zpкt na Uralproti bolsevikum. Admirвl Kol- cak (3-rd ed.). Praha. [in Czech].

8. Golechek V. (1919). Chehoslovackoe vojsko v Rossii. Irkutsk. [in Russian].

9. Ivicic V. (1924). Tatranci. Dejiny 7. streleckeho tatranskeho pluku od jeho zalozeni do navratu do vlasti. Praha: Nakladen Pamatmku Odboje. [in Czech].

10. Kakurin N. E., Vacetis I. I. (2002). Grazhdan- skaja vojna. 1918-1921. Saint Petersburg: Poligon. [in Russian].

11. Kalous J. (2003). Boj Ceskoslovenskych legii u Bachmace. Ceskoslovenske legie v Rusku: sborn^kpn- ^pevkь z kolokvia (09. 05. 2001 v Praze). Praha: Na- rodni knihovna CR-Slovanska knihovna, 58-71. [in Czech].

12. Karzhanskij N. S. (1918). Chehoslovaki v Rossii: Po neizdannym oficial'nym dokumentam. Moscow: Knigoizdatel'stvo ''ZMIJ''. [in Russian].

13. Kavena K. (1937). Dejiny delostreleckeho pluku 1 Jana Zizky z Trocnova v ruske revoluci a ve vlasti. Praha: Dr. Ed. gregra a syna v Praze. [in Czech].

14. Klevanskij A. H. (1965). Chehoslovackie inter- nacionalisty i prodannyj korpus. Chehoslovackie politicheskie organizacii i voinskie formirovanija v Rossii, 1914-1921 gg.. Moscow: Nauka. [in Russian].

15. Kliment J. (2005). Zapisky legionarovy. Ze zivota a boju na Rusi ve svetove valce v letech 1914-1919. - Stredokluky. [in Czech].

16. Kubicek A. (1928). Hanaci v revoluce. Kronika 6. ceskoslovenskeho pluku Hanackeho. Olomuc. [in Czech].

17. KuMcek Adolf. (1933). Albumprislusniku 6. stre- leckeho Hanackeho pluku. Praha. [in Czech].

18. Manusevich A. Ja. (Ed.). (1967). Internaciona- listy. Trudjashhiesja zarubezhnyh stran - uchastniki bor'by za vlast'sovetov. Moscow: Nauka. [in Russian].

19. Masarik, Tomash Garrig. (1926). Mirovaja revo- ljucija (Vol. 1): per. z czheh. (N. F. Mel'nikovoj-Papo- ushek, Trans.). Praga. [in Russian].

20. Medek R. (1926). Kronika 2. ceskoslovenskeho pesiho pluku Jiriho z Podebrad 1916-1920. Praha. [in Czech].

21. Mengler J. (2008). Divizni general Ondrej Mezl - Andrej Gak a jeho pusobeni v letech druhe svetove valky. Praha. [in Czech].

22. Mokliak V. O. (Comp.). (1938). Zvidpam'iatok istorii ta kul'tury Ukrainy:Poltavs'ka oblast'. Pyri- atyns'kyj rajon. Poltava: TOV "ASMI". [in Ukrainian].

23. Saldugeev D. V. (2005). Chehoslovackij korpus v Rossii. Vestnik Cheljabinskogo gosudarstvennogo universiteta (Vol. 1, pp. 88-98). 2. [in Russian].

Анотація

У статті на підставі документальних джерел, головним чином полкових хронік і спогадів легіонерів, розглядаються особливості формування 2-ої чехословацької дивізії, а також вивчається питання участі окремого Чехословацького армійського корпусу в боротьбі за владу в Україні в 1918 році.

Ключові слова: Баришівка, Березань, Бориспіль, Гребінка, Полтава, Чехословацький корпус, 2-а Чехословацька дивізія, Перша світова війна.

Following the Czechoslovak soldiers' stellar performance at Zborov, the Russian Provisional Government finally granted their йmigrй leaders on the Czechoslovak National Council permission to mobilize Czech and Slovak volunteers from the POW camps. In June 1917 the formation of second Czechoslovak Division, consisting offour regiments, was begun. At the end of September, the division became part of the newly formed Special Czechoslovak Corps.

Key words: Baryshivka; Berezan; Boryspil; Hrebinka; Poltava; Czechoslovak Corps; 2-nd Czechoslovak Division; The First World War.

Размещено на Allbest.ru