Державницька діяльність В'ячеслава Чорновола

Государственническая деятельность Вячеслава Чорновила

В статье рассмотрены особенности формирования государственных позиций мировоззрения Вячеслава Чорновила и сделана попытка очертить контуры его государственных идей. Говорится в ней о причинах культурно-просветительской деятельности В. Чорновила в 1950-1980 гг., отстаивание идеи решительных политических и экономических реформ с восстановлением независимости Украины в 1991 г. Осмысливается его видение необходимости сплочения политических единомышленников для развития национальной государственности.

Ключевые слова: культурно-просветительская деятельность, национальное государство, демократия, реформы, самоуправление.

Виклад основного матеріалу

В'ячеслав Чорновіл є одним з визначних українських мислителів, теоретиків і практиків визвольного руху й державотворення. Зважаючи на те, що впродовж життєдіяльності В. Чорновола проти нього масштабно застосовували піар-технології, спрямовані на спотворення сутті його ідей чи дій, він знаходиться серед контроверсійних чи радше не пізнаних особистостей. Тому його погляди та діяльність потребують ґрунтовного вивчення.

Історіографія про постать В. Чорновола нараховує значну кількість праць, в яких розглядаються різноманітні аспекти його визвольної боротьби [1], громадсько-політичної [2] та державницької [3] діяльності. Актуальним для наукових пошуків залишається концептуальне осмислення поглядів та ідей В. Чорновола. Зважаючи на незаповненість відповідної історіографічної ніші підготовлена ця стаття. У ній зроблена спроба окреслити обриси його державницьких ідей.

Подібно до представників свого покоління (народився у 1937 р.) В. Чорновіл виховувався з малку на комуністичних ідеологемах і міфах. Альтернативної інформації він просто не мав можливості отримати. Батьки намагалися оберегти сина від правди, оскільки самі зазнали переслідувань від комуністичного режиму, в родині були репресовані.

Вступ до Київського державного університету імені Т. Шевченка дозволив В. Чорноволу отримати доступ до позацензурованих знань. Він виявив для себе ницість і брехливість правлячого в Україні режиму.

В нього змінились світоглядні цінності. Особливо посприяла цьому праця над дослідженням теми дипломної роботи, присвяченої постаті забороненого в перші десятиліття комуністичного владарювання українського письменника, педагога, громадського діяча Бориса Грінченка.

В'ячеслав Чорновіл виявив, що проголошені наприкінці ХІХ ст. Б. Грінченком ідеї залишаються актуальними для тих реалів, в яких перебував сам. Зокрема: відродження української мови, розширення україномовного навчання в школах і вишах, видання книг і преси українською мовою, вивчення правдивої історії свого народу тощо. Окрім ідей Б. Грінченка, пов'язаних з українським національним відродженням, В. Чорновіл захопився також його баченням політичного майбутнього України. Вся дипломна робота В. Чорновола пронизана ідеєю здобуття політичної волі для українського народу. Хоча в дипломній немає прямих посилань на підневільний стан України в складі СРСР, хід роздумів автора наштовхує на думку про тотожність історичних періодів -- становища українського народу наприкінці ХІХ століття, яке описував Б. Грінченко, зі станом справ українців на рубежі 50-60-х років ХХ століття [4, с 48]. Твердження В. Чорновола про СРСР як колонізаторську державу, прототип Російської імперії, що поневолює українців, безпосередньо знаходимо в статті «Володимир Самійленко», написаній у середині 1960-х років [5].

Усвідомлюючи потреби історичного моменту, В. Чорновіл услід за Б. Грінченком зазначив, що необхідно велику увагу приділити культурно- освітній роботі серед власної національної спільноти. Завдяки цій діяльності вважав можливим підняти народ до розуміння своїх соціальних і національних потреб [6, с. 92]. Акцентуючи на важливості культурно- просвітницької діяльності, як одному з перших етапів змагань за національне звільнення, В. Чорновіл подібно до Б. Грінченка вважав, що культурницьку діяльність необхідно підпорядковувати ідеї боротьби за політичну волю, готувати ґрунт для її реалізації, оскільки національна незалежність є для народу найвищою цінністю, без якої неможливий його всебічний розвиток [7, с. 79].

До завершення університету у В. Чорновола сформувалися світоглядні орієнтири, які були його маячками впродовж життя. Національному самоосмисленню, формуванню державницьких візій В. Чорновола посприяли як ідеї Б. Грінченка, так і опрацювання забороненої в тодішній підрадянській Україні літератури, спілкування зі спраглими до правди і волі людьми, а також спогади з тривожного дитинства.

Ще у студентські роки В. Чорновіл розпочав проводити культурно- просвітницьку роботу серед свого оточення, зокрема будівничих домни у Маріуполі, одногрупників. Надалі не полишав цієї праці, навпаки йому вдалося розширити коло своїх читачів і слухачів за допомогою видання позацензурного журналу «Український вісник».

Докладаючи зусилля до піднесення рівня національної свідомості українців як важливої передумови відновлення незалежності України, В. Чорновіл був прихильником організаційного оформлення визвольного руху. Плани утворення підпільної організації обговорювалися ним із сподвижниками у середині 1960-х рр., а вже у грудні 1971 р. він утворив правозахисну організацію. Наприкінці 1980-х рр. ініціював відновлення діяльності Української гельсінської групи, створив першу політичну організацію -- Українську гельсінську спілку, виступав за створення широкомасштабної народнофронтівської структури.

Втілювати в реальність вимріяну в десятилітній боротьбі з комуністичним режимом ідею української державності для В. Чорновола виявилось можливим з обранням його на посаду голови Львівської обласної ради у 1990 р. Прихід його до влади був сенсацією, адже до управління однією з важливих адміністративних ланок території, що перебувала в складі Радянського Союзу прийшов колишній радянський політв'язень. Львівщина під його керівництвом перетворилась на бунтівний регіон в підконтрольній Москві Україні, своєрідний «острів Свободи». Реформи здійснювалися в контексті гасла В. Чорновола: «державність, демократія, самоврядування».

На Львівщині розгорнувся широкий процес реорганізації управлінської вертикалі, департизації, запровадження національної символіки й свят, створення мережі незалежних ЗМІ, відродження українських національних церков та національних культурних традицій, сприяння відновленню самобутності національних меншин, запровадження передумов для створення національної армії та комплексу соціально-економічних реформ тощо. З-поміж різних питань пріоритетними для В. Чорновола були економічні, адже близько 80% рішень обласної ради стосувалось економіки [8, с. 268]. Символічним виявилось переведення стрілок годинників у Львівській області на київський час, адже Львів став жити за київським часом, тоді коли Київ продовжував жити за московським.

До цього локомотиву трансформації суспільно-політичного життя, яким була Львівщина, приєдналися сусідні області, де на місцевих виборах більшість здобули демократичні сили. Реформаторські заходи Львівської обласної ради запозичували також ради інших областей; ці заходи стали основою численних законопроектів Верховної Ради України. В. Чорновіл як депутат парламенту активно долучився до підготовки відповідних законопроектів на основі апробованих на Львівщині реформ.

Перебування на посаді голови обласної ради, який був змушений протистояти політиці шантажу, блокади і дезінформації комуністичного режиму Москви, дало В. Чорноволу неабиякий досвід адміністратора, кризового менеджера і реформатора. Отриманні знання і вміння дозволили б йому запустити процес модернізації країни, трансформувати її уклад суспільно-політичного життя. Вибір електорату на президентських виборах 1991 р. виявився не на користь В. Чорновола, що завадило Україні прокласти шлях розвитку за взірцем східноєвропейських країн, де до влади прийшли опозиційні лідери -- Л. Валенса, В. Гавел, В Ландс- бергіс тощо.

З відновленням незалежності України В. Чорновіл озвучив ідею розбудови не просто держави, а саме демократичної держави та закликав розпочати радикальні політичні та економічні реформи, насамперед з перевиборів парламенту й зміни уряду. Його бачення трансформації країни не знайшли підтримки не те що у ставлеників колишнього комуністичного режиму, а навіть у демократичних лідерів. Демократичні сили виявились не спроможними створити потужний блок тиску на президента -- вихідця з колишнього режиму. Відтак, замість періоду реформ настав час їхньої імітації, розкрадання країни, зубожіння і зневіри суспільства.

В'ячеслав Чорновіл вибудовував демократичне об'єднання тиску на владу на основі політичної партії Народного Руху України. В 1990-ті роки він видозмінив своє попереднє гасло, озвучивши його так: «державність, демократія, реформи». Зміни не свідчили про його відмову від розбудови місцевого самоврядування. В. Чорновіл вважав апріорі необхідним вести роботу в напрямку посилення самоврядування на місцях, що дозволить економічно посилити громаду і зробити процес демократизації країни не зворотним. Таким шляхом пішли східноєвропейські країни, де було усунуто комуністичні режими від влади. Поява в гаслі В. Чорновола слова «реформи» означало потребу розгортання в країни масштабних реформ, складовою яких була реформа місцевого самоврядування. В ході комплексу трансформацій на політичній карті світу мала постати національна держава -- «українська Україна».

Утвердження української державності, в бачені В. Чорновола передбачало комплекс заходів зі зміцнення державної влади із одночасним розширенням економічних прав регіонів, зміцнення парламентаризму, посилення партійних структур, розбудови громадського суспільства, впровадження єдиної української державної мови, розвиток української культури з врахуванням захисту прав національних меншин, розвиток власного інформаційного простору, радикальні ринкові перетворення (приватизація, захист національного товаровиробника, енергонезалеж- ність, розвиток перспективних галузей економіки, розширення ринків збуту продукції тощо), створення боєздатних професійних збройних сил, підтримку добросусідських й рівноправних відносин з іншими країнами, вступ у євроатлантичні структури, вихід із СНД, протидію російській агресії (політичному тиску, енергетичному шантажу, інформаційній війні тощо).

Підсумовуючи, варто зазначити, що В. Чорновіл присвятив життя боротьбі за здобуття права українського народу на політичне самовизначення і утвердження державності. Всі державотворчі акти 1990-х рр. ухвалювали за його активної участі. Він проводив активну внутрішньополітичну діяльність, підтримував широкі зовнішньополітичні контакти утверджуючи на міжнародній арені ідею, що без самостійної України неможливо забезпечити безпеку на європейському континенті. В. Чорновола не безпідставно називають Вартовим держави. У зв'язку з його надактивним громадським та політичним життям він не сформулював власної цілісної концепції українського державного проекту. Своє бачення українського державотворення викладав в чисельних статтях та інтерв'ю, присвяченим актуальним питанням суспільно-політичного моменту.

Джерела та література

1. Гарань О. Діяльність В. Чорновола у період розпаду СРСР 1989-1991 рр. / О. Гарань // Чорноволівські читання / [упоряд. М. Влащук]. К.: МАУП, 2003. С. 44-47.

2. Іващенко А.Г. Приватизація у Львові в період діяльності В. Чорновола на посаді голови Львівської обласної ради народних депутатів у 1990-1992 роках / А.Г. Іващенко // Народний Рух України: місце в історії та політиці: матеріали VII Всеукр. наук. конф., 28-29 травня 2009 р., м. Одеса. Одеса: Астропринт, 2009. С. 85-89.

3. Давимука С. Львівський період державотворчої діяльності В. Чорновола 19901992 рр. / С. Давимука // Чорноволівські читання / [упоряд. М. Влащук]. К.: МАУП, 2003. С. 48-59.

4. Деревінський В.Ф. В'ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою / В.Ф. Дере- вінський. Харків: Віват, 2016. 496 с.

5. Чорновіл В. Володимир Самійленко / В. Чорновіл // Чорновіл В. Твори: в 10-ти т. / упоряд. В. Чорновіл; передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. К.: Смолоскип, 2002. Т. 1. С. 156-168.

6. Чорновіл В. Борис Грінченко на ниві народної освіти / В. Чорновіл // Радянська школа. 1963. № 12. С. 89-95.

7. Чорновіл В. Вперше після перерви: Рецензія на двотомник творів Б. Грінченка / В. Чорновіл // Чорновіл В. Твори: в 10-ти т. / упоряд. В. Чорновіл; передм. В. Яременка, М. Коцюбинської. К.: Смолоскип, 2002. Т. 1. С. 77-80.

8. Деревінський В.Ф. В'ячеслав Чорновіл: журналіст, борець, державотворець: монографія / В.Ф. Деревінський. Тернопіль: Астон, 2013. 388 с.