Ідея Соборності й українське державотворення (1918-1919 роки)

1 листопада 1918 р. у Львові перемогло збройне повстання, внаслідок якого заступник урядового намісника Г аличини та делегація УН- Ради підписали акт про передачу останній всієї повноти влади. 3 листопада 1918 р. на 10-тисяч- ній українській маніфестації в Чернівцях УН- Раді було передано всю повноту влади у Буко- вині Нова Рада. - 1918. - 28 (15) листопада.. Листопадовий чин, цей державотворчий переворот на наших західних землях, змобілізу- вав, об'єднав та згармонізував галицьких українців, тобто всі їхні партії, в одну українську державницьку громаду, чого не можна було ніяк довершити у Великій Україні. Українці Галичини одразу ж заявили про намір творити національну державність та інкорпоруватися у єдину соборну структуру з Гетьманатом, який існував тоді в Наддніпрянській Україні. Перші листівки учасників листопадового чину заявляли про проголошення на західних землях Української Держави, адже саме таку офіційну назву мала гетьманська держава по обидва береги Дніпра зі столицею у Києві. Проте перебіг зовнішніх військово-політичних обставин і внутрішньої соціально-політичної ситуації кардинально змінили шлях об'єднавчих тенденцій і намірів усіх суб'єктів тогочасного українського політикуму.

Тим часом у Наддніпрянщині радикальна соціалістична опозиція готувалася до повалення Гетьманату П. Скоропадського. 5 листопада УН- Рада вислала до Києва двох представників (О. Назарука і М. Шухевича) із завданням встановити контакт з гетьманським урядом, отримати від нього допомогу (перш за все військову) і визначитися щодо якнайшвидшого об'єднання західноукраїнських земель з Надніпрянською Україною. 6 листопада 1918 р. О. Назарук та М. Шухевич були прийняті гетьманом П. Скоропадським. Делегати просили у керівника Української Держави допомоги у протидії полякам.

Уряд гетьмана, згідно бюджетного зведення, виділив з державної скарбниці графою надзвичайних видатків в допомогу Західній Українській Республіці 6 млн. крб, кілька вагонів одягу, взуття, зброї, цукру, 10 млн. австрійських крон Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події в Україні, зв'язані з Першим Листопадом 1918 р. - С. 194; Солуха П. Договір з Москвою проти Гетьмана Павла Скоропадського. - Хутір діда Петра (США), 1973.- С. 233.. Крім того, нелегально в розпорядження Г алиць- кої армії було надано летунську сотню Гай-Нижник П. Перша летунська сотня Української Галицької армії // Батьківщина (Київ). - 1998. - № 1778. - Вересень. - С. 4.. Також перейти кордон на допомогу західним ураїнцям було запропоновано й Окремому загонові Січових стрільців з бронеавтомобілями та важкою артилерією Цегельський Л. Від легенд до правди: Спомини про події в Україні, зв'язані з Першим Листопадом 1918 р.- С. 15-22.. Проте самі Січові стрільці, готуючись у той час до повстання проти гетьмана, відмовилися їхати в Г аличину Назарук О. Рік на Великій Україні. - Відень, 1921. - С. 6-7; Костицький М. В., Тищик Б. ^Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1923 рр.). - Лв., 1992. - С. 49.

У наддніпрянських газетах з'явилися оголошення із закликами творити добровольчі загони й подаватися на захід у допомогу братам-укра- їнцям, створювалися збірні пункти тощо. «Ми мусимо негайно взяти в руки зброю і з зброєю в руках або померти, або добути волю нашому народу, - виголошувалося в одному з них. - Ви знаєте що робиться в Галичині. Нема чого чекати, ні помоги, ні поради нам не буде ні від кого. Згадайте, милі браття, як недавно, тут над Дніпром в тяжку годину всі галичане-вояки і просто горожане брати й сестри разом до зброї стали і спасли від смнрти не тільки тисячі людей але й саму державу... Згадайте поміч їх весь час в будові України. Прийшла черга до нас. Ми мусимо віддячити їм не словом, не хвальбою; а виступом фактичним зі зброєю в похід. Отож, брати, не гайте часу, записуйтесь найшвидше в охочі полки, а Ви землі козачої краса, найкращі сестри, записуйтеся в сестри «Червоного Хреста»» Нова Рада. - 1918. - 9 листопада..

Утім на той час, зважаючи на зміну зовнішньополітичної ситуації навколо України взагалі й Гетьманату зокрема, а також з огляду на загострення соціально-політичної боротьби всередині країни, офіційний Київ за тих умов не міг дозволити собі легально прийняти Західну

Україну в лоно єдиної державності. До того ж провідникам української національної революції в Західній Україні стало відомо, що у Великій Україні незабаром вибухне повстання під проводом Директорії й з Січовими стрільцями в авангарді. Тож ставало зрозумілим, що гетьманську владу, яка без підтримки німецьких військ була практично беззахисною, найімовірніше буде повалено. Відтак наддніпрянської Української Держави не стане, а має знов відродитися Українська Народна Республіка (УНР).

За таких умов, 9 листопада 1918 р. на засіданні Української Національної Ради було вирішено дати державі іншу назву - Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Того ж дня УНРадою було сформовано вищий виконавчий і розпорядчий орган - тимчасовий Державний секретаріат (Рада державних секретарів) на чолі з К. Левицьким. Наступного дня, 10 листопада, він склав урочисту присягу на вірність українському народові і державі. Українська Національна Рада визначила йому чітку лінію дальшого державного будівництва: вжити усіх необхідних заходів «для з'єднання всіх українських земель в одну державу», не ізолюватися від вже існуючої на сході Української держави, шукати шляхів для утворення єдиної соборної Української держави й до об'єднання усіх українських земель, усього українського народу. Про негайне об'єднання не йшлося з огляду на невизначеність політичного становища в Наддніпрянській Україні.

Тим часом 13 листопада 1918 р. в Наддніпрянській Україні було утворено Директорію, яка очолила протигетьманський виступ Січових стрільців, а згодом й повносяжне народне по- встання Гай-Нижник П. П. Повалення Гетьманату П. Скоропадського: підготовка та здійснення (1918 р.) // Гілея. - 2011. - Вип. 47 (№ 5). - С. 18-29; - Вип. 48 (№ 6). - С. 88-99; - Вип. 52 (Спецвипуск). - С. 5-15.. У цей час становище ЗУНР почало погіршуватися. Під тиском поляків УНРада (законодавчий орган) і Державний секретаріат (уряд)

ЗУНР переїхали зі Львова до Тернополя, а потім - до Станіславова. Незважаючи на складне становище обох нових національних державних утворень, їхнє керівництво продовжувало справу об'єднання України. Провідна роль у цій історичній справі належала діячам Наддністрянської України. Розуміючи, що воз'єднання могло реалізовуватися тільки на ґрунтовних правових засадах, Державний секретаріат ЗУНР виробив проект попереднього договору і спрямував до Директорії, яка перебувала на той час у Фастові, свою уповноважену делегацію (Д. Левицького і Л. Цегельського). У той же час, 30 листопада 1918 р. у Києві О. Колесса від імені УНРади зробив офіційну заяву гетьманові П. Скоропадському про утворення самостійної Української Держави на західних українських землях.

Після докладного обговорення проекту Директорія і делегація ЗУНР 1 грудня 1918 р. на станції Фастів (Київщина) у залізничному вагоні підписали Передвступний договір між Українською Народною Республікою й Західно-Українською Народною Республікою про злуку обох українських держав в одну державну одиницю, в якому, зокрема, зазначалося:

«1. Західно-Українська Народня Республіка заявляє цим непохитний намір злитись у найко- ротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір перестати істнувати як окрема держава, а натомісць увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної ці- лости, в Українську Народню Республіку. Українська Народня Республіка заявляє цим рівнож свій непохітний намір злитись у най- коротшім часі в одну державу з Західно-Українською Народньою Республікою - значить заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західно-Української Народньої Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку» Винниченко В. Відродження нації. - Ч. ІІІ. - Київ; - Відень, 1920. - С. 254-256..

Представники обох сторін заявили, що цим передвступним договором уважають себе взає- мозобов'язаними у найкоротшому часі укласти державну злуку аби щонайшвидше утворити справді одну неподільну державну одиницю.

«Західно-Українська Народня Республіка, - говорилося далі у передвступному договорі, - з огляду на витворені історичними обставинами, окремими правними інституціями та культурними й соціальними ріжницями окремішності життя на своїй території й її населення, як будучій частині неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, кото- рої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацію її рішень компетентними законодатними й правительствснними державними органами обох Республік. Тоді також установлені будуть детальні условини злуки обох держав» Там само..

Цей договір було списано у двох примірниках (у двох окремих оригіналах), призначених по одному для урядів кожної з обох держав. Він міг бути опублікований за згодою обох урядів, тобто - Директорії УНР й Ради державних секретарів ЗУНР. Від імені Директорії договір підписали її члени В. Винниченко (як голова), О. Андрієвський, Ф. Швець, С. Петлюра (як головний отаман), а від імені уряду ЗУНР - по- вновласники Ради державних секретарів Л. Це- гельський та Д. Левицький. При цьому належить зауважити, що ЗУНР зберігала за собою права «територіальної автономії, котрої межи означить в хвилі реалізації злуки обох республік в одну державну цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними правитель- ственними державними органами обох Республік. Тоді, - як акцентував В. Винниченко, - також установлені будуть условини злуки обох Держав» Відродження. - 1918. - 28 (15) грудня..

14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади, а вже 19 грудня 1918 р. до Києва урочисто в'їхала Директорія. На історичній арені знову була відновлена Українська Народна Республіка. По той же бік Збруча, 3 січня 1919 р. на сесії УНРади у Станіславі було прийнято Ухвалу «Про злуку Західно-УкраїнськоїНародньої Республіки з Українською Народньою Республікою» в «одну, одноцільну, суверенну Народню Республіку», тобто було ратифіковано фастівську угоду від 1 грудня 1918 р. Вістник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республіки. - 1919. - № 1. - 31 січня. - С. 1.

Про цей факт державний секретар військових справ ЗУНР Д. Вітовський негайно повідомив керівництво УНР: «До Головного Отамана Українського Республіканського війська С. Петлюри. Київ. Із Станіславова. 3/1. Українська Національна Рада Західно-Української Народньої Республіки на засіданні дня 3-го січня одноголосно ухвалила й торжественно проголосила прилучення своєї території до Укр[аїнської] Народньої Республіки в одну одноцільну Українську Народню Республіку. Хай злука, спаяна спільною пролитою кров'ю обох бувших Республік, довершить мрію і щастя робочого українського народу» Нова Рада. - 1919. - 5 січня (23 грудня).. На тому ж таки засіданні УНРади було також обрано делегацію з представників Галичини, Буковини і Закарпаття у кількості 36 осіб на чолі з Л. Бачинським (Л. Ба- чинський, Л. Цегельський, Р. Перфецький,

С. Вітик, письменник В. Стефаник та інші), яка прибула до Києва 16 січня і взяла участь у спільних засіданнях Директорії та Ради народних міністрів УНР Матейко Р. Галицькі лицарі волі. Українські визвольні змагання на Тернопільщині 1900-1920 років у контексті історії України. - Тернопіль: Принтер-інформ, 2002. - С. 89..

11 січня 1919 р. газети опублікували офіційне звернення голів усіх гілок влади ЗУНР до Директорії УНР з повідомленням про ратифікацію Західною Україною фастівських домовле- ностей Нова Рада. - 1919. - 11 (24) січня.. 16 січня 1919 р. до столиці України було надіслано офіційне звернення голів усіх гілок влади ЗУНР до Директорії УНР з повідомленням про ратифікацію Західною Україною фастівських домовленостей. У цьому зверненні під назвою «До Світлої Директорії Української Народньої Республіки у Києві», підписаному в Станіславові представниками усіх гілок влади ЗУНР (за президію Української Національної Ради звернення підписали Л. Бачинський та С. Левицький, а за Раду державних секретарів - її президент С. Голубович та державний секретар і управитель закордонних справ Л. Цегель- ський). У зверненні верховна влада ЗУНР повідомляла Директорію УНР:

«Президія Національної Ради і Рада Державних Секретарів Західно-Української Народньої Республіки мають честь подати отсим до відома Світлої Директорії і Правительства Української Народньої Республіки, що Українська Національна Рада, яко найвищий законодатний орган Західно-Української Народної Республіки, на тор- жественнім засіданню в Станиславові, дня 3 січня 1919 року, одноголосно рішила, що слідує:

«Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з'єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Зміряючи до найскоршого переведення цеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір між Західно-Українською Народньою Республікою і Українською Народньою Республікою дня 1 грудня 1918 року у Хвастові та поручає Державному Секретарія- тові негайно розпочати переговори з Київським правительством для офіназлізовання договора про злуку.

До часу, коли зберуться Установчі Збори об'єднаної Республіки, законодатну владу на території бувшої Західно-Української Народньої Республіки виконує Українська Національна Рада.

До того самого часу цивільну і військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Секретаріят, установлений Українською Національною Радою як її виконавчий орган. Підписані Президія Української Національної Ради та Рада Державних Секретарів подають се до відома Верховної Української Народньої Республіки через окрему торжественну депутацію, зложену з представників усіх державних чинників і усіх кругів населення Західно-Української Народньої Республіки, а заразом висилають окрему комісію, що має з правительством Української Народньої Республіки увійти в близчі переговори що до способу зреалізовання вище наведеної ухвали» ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 1, спр. 5, арк. 5; Нова Рада. - 1919. - 11 (24) січня..

22-24 січня 1919 р. за сценарієм І. Огієнка у Києві відбулися всенародні свята з нагоди річниці IV Універсалу УНР і народження Соборної України. З цього приводу Директорія видала Універсал, у якому говорилося: «Від нині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна...». Представниками від ЗУНР на святі були: Л. Бачинський, Л. Цегельський та С. Вітвиць- кий Андрієвський В. З минулого. - Т. ІІ. - Берлін, 1921. - С. 102-112.. Ідея соборності українських земель ставала дійсністюГай-НижникП. ЗУНР - ЗО УНР: становлення органів влади і державного управління (1918-1919 рр.). - К., 2018. - 146 с.; Haj-Nizsnik Р. А кеї orszagresz egyesulese: az egyseges икгаща eszmejenek megvalosulasa es csodje // Hromada. - 2009. - № 1 (99). - januar-februar; - № 2 (100). - тагсіш-аргії^..

22 січня 1919 р. з самого ранку у столиці тривали приготування до свята. День був морозний, дерева вкрито інеєм. Будинки, надто на прилеглих до Софіївського майдану вулицях, декорувалися українськими прапорами, килимами і полотнищами з яскравими українськими візерунками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізнявся будинок, де містилася центральна контора телеграфу, та дім Київського губерніального земства. Тут на балконах були вивішені портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, а також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі красувалися старовинні герби Наддніпрянської України й Галичини. По всьому майдані на стовпах височіли герби чи не усіх українських губерній і святочні плакати.

Об одинадцятій ранку під звуки музики почали маршувати на майдан українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство. Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист М. Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з'явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: «Слава українським Героям!» Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков. Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Ії правив єпископ черкаський Назарій. На майдані ставало дедалі тісніше ЦДАВО України, ф. 3505, оп. 1, спр. 136, арк. 1-1 зв..

О 12-й годині у Києві на Софіївському майдані у святковій обстановці (день був оголошений вихідним) відбулася урочиста церемонія Злуки. З Софіївського собору під звуки дзвонів з Мазеписької дзвінниці та гук гармат з Печер- ська вийшло численне духовенство з іконами та хоругвами на чолі з архієпископом Агапітом й зайняло місця навколо зведеного на майдані аналоя. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.

О 12 год. 25 хв. дня заграв оркестр й залу- гали захоплені вигуки «Слава!». На майдан прибули члени Директорії у повному складі й делегація від ЗУНР (з представників Галичини, Буковини і Закарпаття), які зайняли відведені для них заздалегідь місця. В. Винниченко та С. Петлюра приїхали разом в одному автомобілі. Поряд з ними розташувалися члени Ради народних міністрів УНР на чолі з В. Чехівським, увесь склад дипломатичного корпусу, що перебував у Києві, представники Українського національного союзу, найвищі цивільні та військові достойники, делегати Всеукраїнського Трудового конгресу та інші присутні гості та мешканці столиці.

Військовий оркестр заграв Національний Гімн «Ще не вмерла Україна!». Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова делегації ЗУНР Лев Бачинський. Коли вгамувалися вітальні крики й вигуки, представник ЗУНР д-р Лонгин Цегельський у присутності багатьох тисяч людей зачитав Ухвалу Президії Української Національної Ради і Державного секретаріату від 3 січня про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками й вкрили вигуками «Слава!». За цим д-р Олес- ницький зачитав цей же текст французькою мовою. Далі запальну промову виголосив голова Директорії УНР Володимир Винниченко.

Коли вгамувалися вигуки «Слава!», член Директорії проф. Федір Швець зачитав Універсал Директорії до народу українського, підписаний усіма її членами 22 січня:

«Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української.

3- го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської імперії і як найвищий їх законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською На- родньою Республікою - в одноцільну, суверенну Народню Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.

Од нині во-єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народня Республіка (Г али- чина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.

Од нині є єдина незалежна Українська На- родня Республіка.

Од нині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду» Там само, ф. 1429, оп. 1, спр. 5, арк. 5; Нова Рада. - 1919. - 11 (24) січня.

Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад Січових стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець. Після урочистої військової маршової ходи, у своєму виступі Симон Петлюра, зокрема, виголосив до людності: «Громадяне! Тільки тоді ми будемо кричати «Слава!»вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю від ворогів наших. Я як

Отаман всього війська Українського кажу вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботою свою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами «Слава!», коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому оде- жою, харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите «Слава!», не словом, а ділом».

Наступного дня, 23 січня, у столиці розпочав свою роботу Конгрес Трудового народу України, який відкрився з оголошення тих самих документів. Конгрес одноголосно ратифікував Універсал Злуки Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. - Т. 3. - Прага, 1942. - С. 168-169.. На знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.

Відлуння прийняття Акту Злуки святочною хвилею прокотилося містами, містечками і селами усієї України, в яких громадяни об'єднаної Української Держави відзначали День відновлення її Соборності.

28 січня 1919 р. в Універсалі Трудового Конгресу України до українського народу з цього приводу, зокрема, зазначалося: «Вся вища влада на Україні, на час перерви засідань Трудового Конгресу, має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України (Г аличини, Буковини і Угорської України), акт з'єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу 24 сього січня» Вістник Української Народньої Республіки. - 1919. - Ч. 4. - 7 лютого. Голова Комісії - головноуправляючий справами мистецтва та національної культури П. Дорошенко, члени: представник УАН, академік О. Левицький, ректор Української Академії мистецтва проф. Г. Нарбут, проф. Г. Павлуцький, П. Зайцев, М. Біляшівський та В. Модзалевський (в. о. секретаря комісії).. Членів УН- Ради було обрано до Президії Трудового конгресу (Т. Старуха - від галицьких партій, С. Вітика - від українських соціал-демократів) та введено до його комісій (Т. Старуха, І. Кали- новича, П. Шекерика-Дониківа). До складу Директорії було введено голову УНРади Євгена Петрушевича, а членів УНРади - А. Крушель- ницького, О. Назарука, Л. Цегельського, О. Без- палка та В. Темницького було призначено міністрами Української Народної Республіки. Після Акту соборності ЗУНР ставала Західною областю УНР (ЗО УНР).

Золотий лев на блакитному тлі, як герб ЗУНР, поступився тризубові. Утім 21 січня 1919 р., у переддень ухвалення Акту Злуки, на своєму першому засіданні Комісія у справах вироблення проекту герба Української Народної Республіки67 дійшла висновку, що в гербі Соборної України необхідно зафіксувати емблеми обох республік - УНР і ЗУНР, а також знак Київської Русі й голуба з оливковою гілкою як символом замирення. Герб мав би виглядати так: щит розтятий, у золотому полі козак з рушницею в синій одежі, у синьому полі золотий лев, посередині синій щиток із золотим знаком князя Володимира, у нашоломнику - летить голуб з галузкою оливки, а замість намету - картуш у стилі українського бароко. Пропонувалося також додати герби Буковини, Слобожанщини та інших земель Голова Комісії - головноуправляючий справами мистецтва та національної культури П. Дорошенко, члени: представник УАН, академік О. Левицький, ректор Української Академії мистецтва проф. Г. Нарбут, проф. Г. Павлуцький, П. Зайцев, М. Біляшівський та В. Модзалевський (в. о. секретаря комісії). ЦДАВО України, ф. 2581, оп. 3, спр. 9, арк. 4..

Тим часом Трудовим конгресом було вирішено, що Декларацію про Злуку у майбутньому мають затвердити Всеукраїнські Установчі збори, які передбачалося скликати найближчим часом з території всієї України. До того часу ЗО УНР залишалася при власних законодавчих та адміністративно-виконавчих органах влади - УНРаді й Державному секретаріаті. Було погоджено військове командування на фронтах, введено спільну валюту, створено окреме Міністерство для справ ЗО УНР, а також обрано спільну делегацію на Паризьку мирну конференцію. Навесні, 30 березня 1919 р. відбулася нотифікація об'єднання офіційною делегацією Соборної УНР послам усіх держав, що були акредитовані у Відні.

Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку обставин тоді не було доведено до логічного завершення. Юридичний і право- сильний Акт Злуки по факту доконано не означав реального злиття двох суб'єктів угоди в єдину державну структуру. Не стала Соборна УНР після злуки ні унітарним державним утворенням, ані федеративним. ЗО УНР зберегла за собою власні органи законодавчої та виконавчої влади з чітко окресленими обсягом і напрямів їхніх повноважень. Влада Директорії УНР й надалі обмежувалася територією на схід від річки

Збруч. Кожне з державних утворень продовжувало розпоряджатися власними військами, дії яких, щоправда певним чином співкоординува- лися обома командуваннями та урядами. Крім того, де-юре остаточне рішення про зазначене державне злиття мали прийняти загальноукраїнські Установчі збори. Отже, ці дві національні українські формації (УНР та ЗО УНР) складали, швидше, конфедеративне державне об 'єднання, що було обумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. Головна з них - скрутне військово-політичне становище, в якому незабаром опинилися Директорія, уряд та Дієва Армія УНР, що під натиском більшовицьких і білогвардійських військ змушені були невдовзі залишити майже всю територію України.

На початку ХХ ст. Соборна Україна припинила своє існування. Проте Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала величезне й непересічне історичне значення для українського народу та для плину його національно-державного майбуття. Соборне єднання УНР і ЗУНР дало змогу заманіфестувати перед усім світом про неподільність українських земель, єдність і солідарність українського народу, стало прологом і дороговказом для сучасної соборної суверенної держави Україна.

21 січня 1990 р. між Києвом і Львовом з нагоди 71-ої річниці проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР було створено живий ланцюг єднання - «Українську хвилю». Відтоді День 22 січня відзначається не лише як Свято проголошення державної самостійності УНР (встановлене 24 січня 1919 р. відповідним Законом), а й як День Соборності України.

Сьогодні, в епоху глобалізації та формування нового світового порядку ідея Соборності повинна набути нового змісту, вона мусить поглибитися і розширитися у нашому розумінні далеко поза межі вузького панцира державно- територіальної єдності сполученої Великої України до усвідомлення кожним українцем планетарної Соборності Українського Духу, загальної Соборності Української Нації як абсолюту.

Анотація

Досліджуються соборницько-державницькі прагнення українців Закарпаття, Буковини, Наддністрянської (Західної) та Наддніпрянської (Великої) України до об'єднання в єдиній самостійстійній Українській державі у 1918-1919 рр. Висвітлюються передумови і перебіг укладання державної Злуки між ЗУНР та УНР.

Ключові слова: Соборність, Акт Злуки, ЗУНР, УНР.

The author investigates the co-state-state aspirations of the Ukrainians of Transcarpathia, Bukovyna, the Dniester- (Western) and Dnieper- (Great) Ukraine to unite in a single self-dependent Ukrainian state in 19181919. The complex processes of national self-determination of various branches of the Ukrainian people and the confrontation to its realization in the national state on the part of Austria, Hungary, Poland, Romania, Czechoslovakia, etc. The Revolution of 1918 in Austria-Hungary strengthened the hopes of the Ukrainians of Transnistria for the right to self-determination, and the fact of the existence of statehood in the Great Ukraine gave them confidence in the inevitability of uniting the nation in the single Ukrainian Cossack Independent State. The historical right of the Ukrainian people to a single Ukrainian state is stipulated. The preconditions and the course of concluding the state unity between the WUPR and the UPR are highlighted.

However, the unification of the UNR and the ZUUR in one state in a number of circumstances was not then brought to a logical conclusion. The legal and valid Act of Unification on the fact did not mean the real merger of two entities of the agreement into a single state structure. It did not become the Cathedral of the UPR after the unification of either a unitary state education, or a federal one. The UNR has retained its own legislative and executive bodies with clearly defined scope and directions of their powers. The authorities of the UNR Directory continued to be confined to the east of the Zbruch River. Each of the state formations continued to dispose of its own troops, whose actions, in truth, were co-ordinated in a certain way by both commanders and governments. In addition, de jure final decision on this merger was to be adopted by the All-Ukrainian Constituent Assembly. Consequently, these two national Ukrainian formations (the UNR and the UPR) were, rather, a confederative state association, which was caused both by objective and subjective reasons.

Key words: Sobornost, Unity Act, WUPR, UPR.

Размещено на Allbest.ru