Волинський надвірний суд (1798-1801 роки): заснування, структура та діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка (м. Житомир, Україна)

Волинський надвірний суд (1798-1801): заснування, структура та діяльність

Остання чверть ХУІІІ ст. стала знаковою для Південно-Західного краю, який опинився у складі Російської імперії. Катерина ІІ вслід за Петром І трансформувала державне управління до європейського рівня, звернувши увагу на застаріле функціонування судової влади. Нею було проведено реформу місцевого врядування на основі законодавчого акту 1775 р. “Учреждения для управления губерний Всероссийской империи”. Запроваджено станові суди з виборністю суддів та створено велику кількість апеляційних установ, що повинно було сприяти зменшенню зловживань у судовій гілці влади. Імператриця не зважала, що приєднана від Речі Посполитої людність, вже мала розвинуту судову систему з багатовіковими традиціями незалежності від королівської влади, з виборністю та незмінністю суддів. Наявність більш ефективної судової системи у західному краї, на відміну від заснованої Катериною ІІ, відзначали навіть російські чиновники, зокрема П. Батурин, який зауважив швидке з'ясування справ і відкритість судового засідання, що вказувало на ефективність польського судочинства Батурин П. С. Записки // Голос минувшего. -- № 4-6 (апрель-июнь 1918). -- С. 209-210..

Прихід до влади Павла І став наступним етапом у формуванні державних інституцій. Росію було переведено 1796 р. на новий адміністративно-територіальний поділ: губернії “управління в яких здійснювалося на загальних підставах” та губернії “на особливих правах та привілеях...” (до останніх відносилися зокрема українські лівобережні та правобережні губернії). Нововведення були і в судочинстві: повернуто Литовські статути та відновлено попередню судову систему. Проте чи насправді верховна влада готова була відмовитися від контролю за судовою владою, як це було у Речі Посполитій, та чи враховувала попередній досвід організації судової влади? Для відповіді на ці питання детально з'ясуємо історію заснування та діяльності Волинського надвірного суду (1798-- 1801).

Функціонування Волинського надвірного суду не знайшло належного відображення в історіографії. Основна причина цього полягає, на наш погляд, у нетривалому функціонуванні цієї установи та небажанні досліджувати її через трудомістке вивчення архівних справ. Загалом створення надвірних судів у Росії охарактеризували російські дослідники Д. Сєров та М. Бабич Бабич М. В. Надворный суд // Государственность России (конец ХУ в. -- февраль 1917 г.): Словарь-справочник. Кн. 3 (Л-П). -- М.: Наука, 2001. -- С. 177-179., але їхні наукові розвідки обмежені 1719-1727 рр.

Харківський історик М. Клочков, позитивно оцінюючи губернську реформу 1775 р., водночас вказував і на її слабкі сторони: велику кількість судових інстанцій, нестачу чиновників у провінції для державної служби. Він зазначав, що установи заповнювали дворяни, а представникам інших станів відводилася скромніша роль. Також дослідник уважав шкідливим запровадження губернських установ у приєднаних від Речі Посполитої областях, що були звичні до традиційних порядків управління та судочинства.

Павло І та його помічники бачили вади реформи 1775 р. у становому самоврядуванні, а тому імператор прагнув тримати все у своїх руках. Йому потрібні були гнучкі та дисципліновані чиновники, а не обрані представники станів. Повертаючись до централізованого управління він зважав на нагальну потребу економії бюджету. Внаслідок реформування зменшилася кількість судових установ, спростилися судочинство та судоустрій, послабився принцип становості, але суди були відокремлені від адміністрації. Оцінюючи його наслідки М. Клочков зазначав, що хоча в губерніях з особливими правами та привілеями й було відновлено попередні права та привілеї, але завершеним цей процес не став. Зміни полягали у відновленні передусім судів, тому регіонального сепаратизму не могло бути, адже адміністративне управління та фінансове забезпечення було спільним.

До реформ Павла І звернулася й авторка фундаментальної монографії Л. ПісарьковаПисарькова Л. Ф. Государственное управление России с конца ХУІІ до конца ХУІІІ века: Эволюция бюрократической системы. -- М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2007. -- С. 483, 491, 498-499., яка дійшла висновку, що імператор проводив курс на подальшу бюрократизацію, а тому судова система втратила становий та, значною мірою, виборний характер. Ще однією характерною рисою стало відновлення в окраїнних губерніях привілеїв та регіональних особливостей в організації судової системи, зокрема на Правобережній Україні були утворені головні суди.

Російська дослідниця Т. Мігунова у праці Мигунова Т. Л. Право, администрация и суд в реформах Екатерины Великой. -- Санкт-Петербург: РГПУ им. А. И. Герцена, 2002. -- С. 251-265. про право, адміністрацію та суд в реформах Катерини ІІ приділила увагу розвитку судової системи після губернської реформи 1775 р. Авторка з'ясувала, що причиною виникнення нижніх і верхніх надвірних судів була необхідність посилення державного нагляду над чиновниками, які перебували на цивільній службі та не мали нерухомості в Петербурзі і Москві. Польський правознавець А. Коробович обмежився згадкою про Волинський надвірний суд, навівши лише законодавчі акти про створення та припинення діяльності.

Джерельну базу пропонованого дослідження склали діловодні документи фонду 23 “Волинський надвірний суд”, який зберігається у Державному архіві Житомирської області.

Уперше надвірний суд з'явився за Петра І, коли 22 грудня 1718 р. було видано указ про порядок подачі чолобитниками прохань. Надвірний суд мав бути другою апеляційною установою, але й він став проміжною ланкою, бо наступною була Юстиць-колегія, а далі -- Сенат ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 5. -- № 3261.. Надвірні суди були утворені за зразком шведської судової системи й тому друга їх назва -- “гофгеріхти”. 9 січня 1719 р. гофгеріхти були засновані в Петербурзі, Казані, Курську, Ярославлі, Воронежі, Нижньому [Новгороді], Смоленську та Тобольську Там же. -- № 3269.. 8 квітня надвірний суд було створено у Москві і до його складу введено полковників Юрлова, Алєніна та Єргольського, підполковника Плєщєєва, царедворців Савєлова та Желябузького Там же. -- № 3344; Докладніше див: Серов Д. О. Указ. соч. ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 7. -- № 5017.. Катерина І 24 лютого 1727 р. скасувала надвірні суди та доручила здійснювати суд і розправу воєводам та губернаторам Там же. -- № 5033.. Весь склад та справи згаданих судів передавалися у відання губернаторів, лише петербурзький суд переходив до Юстиць-колегії Там же. -- № 5069..

Наступне звернення до надвірних судів відбулося 1775 р. за губернською реформою Катерини ІІ. У Петербурзі та Москві для розгляду цивільних та кримінальних справ було створено особливі суди, юрисдикція яких поширювалася на осіб, що перебували у містах на військовій, цивільній та придворній службі, а також різночинців, які не мали власності у відповідній губернії (цим самим вони випадали з традиційної системи судочинства, неодмінною умовою якого була наявність власності у певному регіоні). Судом першої інстанції був нижній надвірний суд, до складу якого входили суддя та два засідателі. Апеляційною установою слугував верхній надвірний суд із великим штатом: по двоє голів та радників, чотири асесори, прокурор та двоє стряпчих кримінальних і цивільних справ. Хоча Катерина ІІ за губернською реформою запроваджувала виборність судів, але такий спосіб формування кадрів оминув згадувані установи: склад нижнього суду повністю призначався Сенатом, який відігравав вирішальну роль у забезпечення кадрами наступної ланки, рекомендуючи кандидатури (як це було із головами), чи призначаючи конкретних осіб (на решту посад) (див. табл. 1).

Кількість нез'ясованих справ була настільки великою, що законодавцю постійно доводилося модернізувати надвірні суди: у 1781 р. до складу верхнього суду було введено посаду додаткового секретаря Там же. -- Т. 21. -- № 15121.. 1783 р. Петербурзький нижній надвірний суд складався з трьох департаментів (на час створення був лише один) Там же. -- № 15650.. Аналогічно була вирішена справа і з Московським (1785 р.) ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 22. -- № 16272. Там же. -- № 16059.. Окрім столиць, через велику кількість приїжджих та іноземців 5 вересня 1784 р. було наказано створити надвірний суд в Архангельську , а вже 1 грудня Олонецький та Архангельський генерал-губернатор Т. Тутолмін відрапортував про завершення процесу Там же. -- № 16132. Там же. -- Т. 23. -- № 17428.. На 1796 р. у Петербурзькому нижньому надвірному суді було стільки справ, що було вирішено створити четвертий департамент: перший -- займався кримінальними та слідчими справами, другий -- вотчинними, третій -- майновими та вексельними, а останній -- судовими 20 зверненнями .

Губернська реформа Катерини ІІ зводилася до уніфікації управління та судочинства на всій території Російської імперії. Проте у губерніях та повітах були створені станові судові органи, а у Петербурзі та Москві, через їхній статус столичних міст та численність немісцевого люду, були засновані спеціальні надвірні суди, які займалися вирішенням кримінальних та цивільних справ. Через наявність інквізиційної організації судочинства й великої кількості справ надвірні суди потребували постійного розширення штатів та виділення додаткових коштів.

При Павлі І повернулися до двох департаментів Петербурзького Там же. -- Т. 44: Книга штатов: Часть 2: Штаты по духовной и гражданской части: Штаты по гражданской части (1715-1800). -- С. 398. та Московського Там же. -- С. 397. надвірних судів із скороченими штатами (див. табл. 2). Указом Сенату від 27 вересня 1797 р. створювався надвірний суд у Волинській губернії для вирішення справ між поселянами Мінської, Волинської та Подільської губерній у різних староствах і війтовствах, які користувалися правом громадянства (тобто міщан. -- Авт.) (за зразком Литовського надвірного суду) ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 24. -- № 18165. (див. табл. 3). Новостворений суд мав зовсім іншу, ніж його аналоги за назвою у Петербурзі та Москві, територіальну юрисдикцію, інше коло підсудних та за штатним розписом був набагато краще укомплектований.

Через нез'ясовані причин процес відкриття Волинського надвірного суду затягувався і лише 24 травня 1798 р. було надіслано рапорт до першого департаменту Сенату про початок його роботи Державний архів Житомирської області (Держархів Житомирської обл.), ф. 23, оп. 1 д., спр. 1, арк. 2. Там само, спр. 4, арк. 1, 22., що засвідчив волинський цивільний губернатор статський радник П. Гревс.

Волинський надвірний суд мав традиційну структуру: керівний склад та канцелярські службовці. Враховуючи завдання, які стояли перед судом -- повний контроль за судочинством на приєднаних від Речі Посполитої територіях, до керівного складу Сенат призначав осіб, не пов'язаних із місцевим середовищем, які б безумовно виконували волю Павла І. Про роль, яка відводилася судді, двом радникам, двом асесорам та секретарю свідчить грошове забезпечення: із 6050 руб., за штатним розписом, на семеро осіб керівного складу виділялося 3550 руб. (58,7%). До складу суду 1799 р. входили :

* суддя -- надвірний радник Олександр Федорович Кршижанов- ський;

• два радники -- колезький асесор (Григорій Поджуневич Григорій Поджуневич мав досвід роботи у судових установах, адже станом на 25 серпня 1796 р. він був головою першого департаменту Волинського губернського магістрату. (Держархів Житомирської обл., ф. 16, оп. 3, спр. 2, арк. 4 зв.).) та вакантна посада після переходу Литвинова на посаду волинського губернського прокурора;

• два асесори -- колезький асесор (Павло Кульнєв) та губернський секретар (Григорій Навроцький На 1803 р. продовжував службу в судових органах на посаді радника першого кримінального департаменту Подільського головного суду (Державний архів Хмельницької області (Держархів Хмельницької обл.), ф. 120, оп. 1, спр. 293, арк. 1).).

Центральною фігурою був суддя надвірний радник -- О. Кршижа- новський. Хоча він у журналах та протоколах судових засідань фігурував під цим прізвищем, але в документах зустрічаємо під прізвищем Крижа- новський. За офіційними даними він був уродженцем Подільської губернії і розпочав службу 1769 р. та довго знаходився при Г. Потьом- кіні. Після суддівства у Житомирі (з 12.08.1799 по 19.05.1800 рр.) був подільським віце-губернатором у чині колезького радника з отриманням наступного чину статського радника . У 1803-1804 рр. вже став радником подільського губернського правління Держархів Хмельницької обл., ф. 120, оп. 1, спр. 293, арк. 3 зв.. З 6.04.1809 по 18.02.1811 рр. був пензенським губернатором у чині дійсного статського радника Губернии Российской империи. -- С. 212., який отримав 1803 р. Остання згадка про нього датується 1816 р. (найімовірніше це дата смерті) Волков С. Указ. соч. -- С. 1336..

Неофіційну інформацію отримано зі спогадів Ф. Вігеля Вігель Філіп Філіпович (1786-1856) -- літератор, мемуарист, таємний радник, син пензенського губернатора Ф. Л. Вігеля. Докладніше див: Шр^/решайгопікі.т/тйех. рйр^ргауосЬпік/147-реп7ешкауа-регеопа1іуа/ 1891-уще1-їі1ірр-ії1ірроуісй-12-11-1786-20- 03-1856 -- сина пензенського губернатора, на зміну якому було призначено колишнього суддю. Кар'єрне зростання О. Кршижановського було зумовлене традиційним для того часу покровительством впливової особи. Хоча сам він ранній період своєї служби пов'язував із Г. Потьомкіним, але, за припущенням мемуариста Вигель Ф. Ф. Указ. соч. -- С. 59-60., знаходився при канцелярії В. Попова Попов Василь Степанович (1745-1822) -- дійсний таємний радник, довірена особа Г. О. Потьомкіна. Докладніше див: Шр8://т^ікіре4іа.о^Мікі/Попов,_Василий_ Степанович_(1745), який видав за нього свою коханку гречанку Марію Костянтинівну, невідомо де знайдену і за таке “звільнення” патрон вважав себе зобов'язаним своєму клієнту. Що ж до пензенського етапу кар'єри, то губернатор керував по- тиранськи та деспотично, займаючись здирництвом. Пригадуючи свій житомирський період він глузливо зазначав, що бердичівський ярмарок давав губернатору 30 000 руб. сріблом, а пензенські купці віддячили його лише трьома пудами цукру Вигель Ф. Ф. Указ. соч. -- С. 97.. Корупція в губернії при Кршижановському досягла небувалих розмірів, що дійшло до Двору і призвело до його відставки Тюстин А. В. Указ. соч.. Очевидно, що здирництво та хабарництво проявлялося і в попередні періоди його діяльності, наслідком чого були зміни його місця служби.

Показовою була справа 1803-1804 рр. першого кримінального департаменту Подільського головного суду за звинуваченням надвірного радника Подільської казенної палати Поджуневича в отриманні хабара 1000 руб. від кам'янецького магістрату. Інформацію про цей факт поширював саме Кршижановський як про свого колишнього підлеглого. Розгляд справи довів безпідставність звинувачень, але й тут останній “відзначився”, давши пояснення польською мовою, за що отримав вимогу від губернського правління подати пояснення російською Держархів Хмельницької обл., ф. 120, оп. 1, спр. 293, арк. 27-27 зв..

У журналі засідань Волинського надвірного суду від 10 вересня 1799 р. міститься запис про призначення О. Кршижановського подільським віце-губернатором (офіційно на посаду його призначили з 12 серпня), а його місце зайняв колезький радник з чином статського радника Ігнатій Лобаржевський із жалуванням по колишньому його званню віце- президента Юстиць-колегії Католицького департаменту. Очевидно, що посада віце-губернатора була подальшим кроком для кар'єри Крши- жановського, проте нова кандидатура судді була набагато професійнішою та з відповідним досвідом роботи у правовій сфері. 1797 р. у Петербурзі було створено Департамент для римо-католицьких юстицьких справ, який очолив барон К. Гейкінг, для “... виконання всіх справ на підставі належним тим народам законів”. 29 серпня 1797 р. надвірний радник І. Лобаржевський був призначений віце-президентом з одночасним отриманням чину колезького радника. У квітні 1799 р. відбувся конфлікт нового керівника С. Сестренцевича зі старими членами департаменту, який у подальшому призвів до звільнення І. Лобаржевського Галанов М. М. Политика Российского самодержавия и позиция Русской православной церкви в отношении католиков и униатов в годы царствования Павла І: автореф. дисс. ... д-ра истор. наук. -- Архангельск, 2014. -- С. 40.. Саме після цього його було призначено до Житомира. Проте в історію він увійшов як колишній чоловік Ю. Нарбут, яка за скандальних обставин стала дружиною російського письменника, військового та державного діяча, адмірала, державного секретаря та міністра народної освіти О. Шишкова (1754- 1841).

Практично з перших днів роботи суд зазнавав труднощів у повноцінному функціонуванні: радник Олександр Литвинов та асесор Матвій Абарінов До 12 січня 1797 р. очолював верхню розправу Волинської губернії (Держархів Житомирської обл., ф. 16, оп. 3, спр. 2, арк. 31 зв.). (якого замінив Павло Кульнєв) не прибули для відбування посад Держархів Житомирської обл., ф. 23, оп. 1 д., спр. 2, арк. 1.. Перший з них приступив до обов'язків 23 червня 1798 р. Там само, арк. 47. щоб згодом (6 жовтня 1798 р.) стати волинським губернським прокурором Там само, арк. 180., а другий -- надвірний радник за указом Сенату був звільнений для зайняття посади земського комісара в Кам' янецькій окрузі Там само, арк. 197.. 27 січня 1799 р. на посаду радника був призначений титулярний радник Дьяконов, який вже з' явився до місця служби Там само, спр. 4, арк. 20..

Ще більш складною через плинність кадрів була ситуація з секретарями, незважаючи на те, що вони мали пристойне жалування (300 руб.

на рік). Виникає питання про професійність суду, якщо майже через рік служби (30 квітня 1799 р.) подав прохання про звільнення секретар Крас- нопольський, мотивуючи своє рішення незнанням польської мови і місцевих законів. Рятуючи ситуацію, Волинський надвірний суд самостійно зайнявся підбором кадрів на цю важливу посаду. Новим секретарем став перекладач першого департаменту Волинського головного суду Орежев- ський Там само, арк. 91.. 12 травня 1799 р. з аналогічних причин звільнився другий секретар Сидорський. Він просив звернутися до Сенату про пошук іншого місця служби, мотивуючи тим, що у суді справи розглядаються за річпосполитською судовою традицією, а він не знав польської мови. На засіданні було вирішено призначити на вакантну посаду працівника цього ж суду Там само, спр. 3, арк. 45, 47.. Ним став перекладач, колезький реєстратор Корбут Там само, спр. 4, арк. 102. (цим самим його жалування за рік збільшилося зі 150 до 300 руб.) Там само, арк. 5 зв.; ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 44: Книга штатов: Часть 2... -- С. 398.. А вже 3 вересня 1799 р. Волинський надвірний суд слухав доповідь новопризна- ченого секретаря Корбута, що колишній секретар Краснопольський стягнув з чолобитників митні гроші у сумі 48 руб. 19 коп. і, не здавши їх до каси, виїхав до Києва. Тому було підготовано звернення до Київського губернського правління про повернення шахрая Держархів Житомирської обл., ф. 23, оп. 1 д., спр. 4, арк. 219..

Значно складнішими у матеріальному плані були умови служби канцеляристів, які отримували невелике жалування, яке видавалося кожному залежно від їхньої праці та здібностей. Загалом бюджет першої третини 1799 р. становив: на жалування -- 429 руб., канцелярські витрати -- 233 руб. 33 коп. Найбільш високооплачуваними були посади двох перекладачів та протоколіста, які отримували по 50 руб., три колезькі реєстратори від 15 руб. до 40 руб., дев'ять губернських реєстраторів -- від 10 руб. до 33 руб. 33 коп., прапорщик (який був возним) -- 15 руб. та сторож (обслуга) -- 10 руб. Там само, арк. 5 зв. Певним вирішенням проблеми невисокого жалування могло б стати надання послуг, проте у рамках законодавства за червень 1798 р. було отримано різних зборів лише 20 руб. 63 коп., однак гроші передавалися до повітового казначейства Там само, спр. 1, арк. 13..

Після приєднання Правобережжя до новостворених губерній було рекрутовано чиновників з інших губерній Російської імперії. У матеріалах

Волинської кримінальної палати за серпень 1796 р. міститься згадка про відрядження голови другого департаменту Волинського губернського магістрату Тарнавського до Катеринославської губернії для запрошення канцелярських службовців Там само, ф. 16, оп. 3, спр. 2, арк. 4 зв.. Проте, на прикладі секретарів, можемо стверджувати, що не всі змогли пристосуватися до нових умов.

Однозначно, що всі канцеляристи були із дворян, як це було з колезьким реєстратором Борзенцем, який на службу вступив у 1777 р., а в останньому чині перебував з 14 грудня 1797 р. Там само, ф. 23, оп. 1 д., спр. 4, арк. 200. Враховуючи, що цей чин був найнижчим та отриманим після переїзду до Житомира після 20 років служби, виникають сумніви про переїзд до регіону найкращих чиновників.

Формування канцелярського складу перейшло до компетенції надвірного суду, як це було із посадою возного, яку спочатку зайняв дворянин канцелярист Ігнат Баторевич, який подав відповідне прохання Там само, спр. 4, арк. 284.. Проте він не затримався на посаді й 1799 р. возним став прапорщик Олександр Донін Там само, спр. 11, арк. 110..

Як бачимо, через призначення з Петербургу керівного складу Волинського надвірного суду верховна влада повністю тримала під контролем діяльність інстанції. Проте, за умови декларування повернення до польської судової традиції, не всі прибулі з інших регіонів змогли проходити службу у нових для себе умовах. Тому характерними були плинність кадрів поряд із низькою кваліфікацією, що пояснювалося незнанням законів та польської мови. Матеріальне становище канцелярських службовців було незабезпеченим, що відкривало шляхи до зловживань. Водночас керівництво суду намагалося долати кадрові проблеми, самостійно добираючи посадовців.

Доля Волинського надвірного суду є доволі заплутаною. З одного боку, згідно з указом про заснування, ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 24. -- № 18165. передбачався розгляд суперечок між поселянами Мінської, Волинської та Подільської губерній у ста- роствах і війствах, які користувалися правом громадянства (міщан). Утім 17 вересня 1798 р. іменним указом було розширено територіальну юрисдикцію суду на Київську губернію ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 25. -- № 18670.. Він повинен був стати апеляційною установою для магістратів. Під час гострого протистояння цього суду з житомирським губернатором П. Гревсом останній вказував, що установа “... була створена... для вирішення справ стосовно магістратів, міст та (нерозбірливо) мешканців” Держархів Житомирської обл., ф. 23, оп. 1 д., спр. 1, арк. 43.. Але це не заважало О. Кршижановському виступати й першою інстанцією, приймаючи скаргу на президента Житомирського міського магістрату Кароля Мейзнера Там само, арк 19 зв .-20. 19 березня 1799 р. Волинський надвірний суд слухав звернення повіреного шляхтича Токарського від жителів містечка Нехворощі, які добивалися свободи Там само, спр. 4, арк. 62.. Окрім магістратів суд був апеляційною установою для другого департаменту Волинського головного суду, до якого надходили справи з городових магістратів, як це було з вексельною справою зі Старокостянтинівського городового магістрату Там само, спр. 2, арк. 85.. Вже на першому засіданні 25 травня 1798 р. Волинський надвірний суд просив губернські правління трьох губерній надати інформацію про існуючі магістрати та число купців, міщан і обивателів іншого походження Там само, арк. 1..

Повноваження суду сягали навіть встановлення черговості розгляду справ магістратами, як це було у 1799 р., коли розглядалася виписка щодо скарги луцького міщанина Гершка Умеравича на громадянина Павла Дашкевича, справа якого розглядалася у Луцькому магістраті Там само, спр. 4, арк. 71.. Вплив нового суду був настільки великим, що Волинський головний суд Волинський головний суд (1797-1831) -- апеляційна установа для магістратів, ратуш, повітових та підкоморських судів губернії створена за Павла І замість кримінальної та цивільної палат. Складався з двох департаментів: кримінальних та цивільних справ. До складу входили два голови 5 класу, два радники 6 класу та шість засідателів від дворянства (див. табл. 4) (ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 44: Часть 2... -- С. 397). Тобто голови департаментів були 5 класу, а надвірний суддя О. Кршижановський -- 6 класу. За іменним указом від 6 лютого 1797 р. дворянству пропонували обрати по три- чотири кандидати на кожне місце голови департаменту головного суду та подати кандидатури до Сенату (ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 24. -- № 17789). Також до складу суду входили визначені від центральної влади радники і секретарі (ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 24. -- № 18135). припинив виконання частини своїх функцій. При розгляді надвірним судом звернення поміщика Ольшанського з'ясувалося, що 17 червня 1797 р. декретом Кременецького земського суду йому було присуджено стягнути з євреїв-орендарів 480 польських злотих. Землевласник здійснив публі- кату та просив у Волинському головному суді екзекуційного декрету, але йому було відмовлено на підставі того, що після відкриття Волинського надвірного суду для таких та схожих справ” головний суд не міг здійснювати у цій сфері необхідних юридичних дій Держархів Житомирської обл., ф. 23, оп. 1 д., спр. 4, арк. 55-55 зв..

Що ж до власне процедури апеляції, то з магістрату вона надходила за умови сплати 25 руб. Але навіть без апеляції Волинський надвірний суд брав справи на ревізію, як це було з Могилівським (сучасний Могилів- Подільський. -- Авт.) магістратом Подільської губернії. Справи з Волинського надвірного суду надходили на апеляцію до Сенату за умови сплати 200 руб. Там само, спр. 14, арк. 159. Там само, оп. 1, спр. 84, арк. 1, 3.

1799 р. Волинський надвірний суд вдався до визначення компетенції магістратів, як це було з Балто-Ольгопільським, яким наказувалося виконувати лише ті рішення, які не підлягали апеляції та, навіть визначалося, що цей магістрат за польськими законами буде вирішувати кримінальні справи, а за російськими -- цивільні .

Проте чи не найголовнішою функцією суду став контроль за розмежуванням казенних лісів із поміщицькими дачами, спрямований на збереження державної власності. Загалом ці справи доручалися підкомор- ським судам, але держава взяла їх під власний контроль. У доповнення до повідомлення Подільського губернського правління Волинський надвірний суд наказував:

• при з'їзді на спірних ґрунтах оголосити сторонам, щоб обрали від себе по одному комісару для спільної присутності та доповіли про комісарів Волинському надвірному суду;

• незадоволені рішеннями допускалися до апеляції;

• плани розмежувань, навіть якщо сторони були згідні, необхідно
було доставляти для підпису і затвердження до надвірного суду Там само, оп. 1 д., спр. 8, арк. 5-5 зв. Там само, спр. 4, арк. 148..

У липні 1799 р. суд слухав прохання генерал-лейтенанта графа де Вітте, подане через повіреного Станіслава Несфоровича, про призначення комісії для розмежування ключа Грушецького від казенного села Рон- кошево. Звернення було позитивно вирішено: визначені дата та призначено склад комісії .

Також суд контролював дотримання нижчими інстанціями виконавської дисципліни. Житомирський магістрат повинен був у 4-х тижневий строк прислати до Волинського надвірного суду повіреного у справі скарги єврея Хайма Лейбовича, якому не було сплачено 350 польських злотих, хоча термін пройшов, але повірений не прибув і тому за “недбальство” було постановлено оштрафувати членів та секретаря магістрату на 30 руб. з кінцевим переданням коштів до приказу громадської опіки Там само, спр. 2, арк. 63-63 зв. Там само, спр. 4, арк. 263-264.. З іншого боку, необхідність особистої появи повіреного у розгляді справи в суді створювало великі незручності. Коли на Балто- Ольгопольський магістрат надійшов позов про прийняття неправильного рішення, то бургомістр у своєму рапорті просив дозволу письмово відповідати на запитання, адже посадовцям магістрату через велику кількість кримінальних та слідчих дій було незручно виїжджати до Житомира (більше 320 км). Проте на це, цілком логічне прохання, було отримано негативну відповідь .

Фактично компетенція Волинського надвірного суду виявилася надзвичайно широкою. Якщо спочатку це була апеляційна установа для магістратів, то надалі суд встановив контроль над всією судовою владою чотирьох губерній: від повітових та підкоморських судів, магістратів та ратуш до головних судів. Насамперед це пояснювалося недовірою до виборних елементів у судах та бажанням реалізувати централізаторську концепцію повного контролю за станом справ на окраїнах. Тому повернення до польської судової традиції було фікцією і далі загравання з елітами справа не пішла.

Враховуючи поставлені завдання перед судом, непросто складалися його відносини з місцевою адміністрацією. Однією з причин була особиста вдача О. Кршижановського, який вважав за свій обов'язок “не коритися” й не співпрацювати з волинським губернатором П. Гревсом. 12 липня 1798 р. до суду надійшло відношення цього губернатора, що в селі Білогородці Дубненського повіту спалахнула епідемія, тому туди потрібно було надіслати чиновника цієї установи. Було вирішено, що поїде радник Григорій Поджуневич. Але вже наступного дня той тяжко захворів й, за свідченням лікаря, не міг виїхати з Житомира. Окрім цього у відповіді П. Гревсу пояснювали, що ніхто не може виїхати через велику кількість справ та відсутність другого радника Там само, спр. 1, арк. 28, 29.. Проте губернатор не зупинявся й вже 31 липня 1798 р. до суду надійшла вимога від Волинського губернського правління, щоб один із його членів був відряджений до складу комісії з проведення нової люстрації у казенних маєтках Житомирського та Овруцького повітів. Було вирішено відрядити знову- таки радника Г. Поджуневича з одночасним повідомленням про цситуацію військовому губернатору І. Гудовичу Там само, спр. 2, арк. 97. Там само, арк. 185.. 9 жовтня цього ж року

Волинське губернське правління поставило до відома суд, що Г. Поджуневич до обіду повинен бути у своєму присутствії, а після обіду -- займатися справами люстрації .

На початку 1799 р. П. Гревс знову звернувся до суду, щоб у його розпорядження відрядили одного з асесорів, але йому відмовили тому, що суддя був у відпустці в Києві, а один з радників хворів Там само, спр. 4, арк. 31.. У відповідь волинський губернатор поскаржився І. Гудовичу, що асесора П. Кульнєва не відпустили для інспекції військ. Проте військовий губернатор відбувся загальними фразами, не бажаючи псувати стосунки ні з губернатором, ні з головою суду, який мав високого покровителя у Петербурзі Там само, арк. 55 зв.. 2 березня надійшов указ Сенату про “... необтяження чиновників цього суду іншими справами”. Про таке рішення на користь О. Кршижановського одразу ж було повідомлено губернатора та губернське правління Там само, спр. 4, арк. 65..

Знаковою стала справа президента Житомирського магістрату Кароля Мейзнера. У поданій до Волинського надвірного суду скарзі посадовці вказували, що їх керівник робить, що хоче, обзиває членів магістрату, нікого не слухає, навіть якщо чотири ратмани мали спільне рішення, то він з ними не погоджувався. У відповідь суд наказав взяти у нього пояснення Там само, спр. 1, арк. 19 зв., 21 зв.. Проте житомирський посадовець знайшов собі покровителя в особі волинського губернатора. На думку П. Гревса, на Мейзнера зведено наклеп, а Волинський надвірний суд перевищив свої повноваження, адже міг бути лише апеляційною установою, а не судом першої інстанції. О. Кршижановський доніс цю інформацію до третього департаменту Сенату та до І. Гудовича Там само, спр. 2, арк. 87-87 зв.. Верхом зухвальства було те, що Мейзнер зявився до Суду о 6 годині вечора і оголосив, що П. Гревс сказав йому, що коли він буде потрібен суду, то повідомляти це через губернатора.

Фактично волинський губернатор став інстанцією, куди подавалися скарги на дії Волинського надвірного суду. Так, 17 березня 1799 р. до суду надійшло розпорядження П. Гревса прискорити справу про суперечку сенатора, таємного радника, та великого волинського землевласника, житомирського старости і камергера, графа Августа Йозефа

Іллінського (1766-1844) з житомирськими міщанами за спірні землі. Натомість було надано відповідь-відписку, що справа дуже велика, сторони не поспішають надавати документи та зараз складається екстракт зі справи. 30 червня 1799 р. суд слухав відношення губернатора з приводу рапорту титулярного радника фіскала Волинської губернії Лісі- цина про численні порушення при розгляді справи, яку той програв . Згодом суд розглядав відношення губернатора з наданими поясненнями житомирського городничого та спільним поясненням житомирських магістрату та повітового суду про недопуск до володіння будинком шляхтянки Бернацької міщанином Козловським із вказівкою розібратися та оштрафувати того, хто виявиться неправим.

Завершенням протистояння можна вважати звільнення зі служби 4 липня 1799 р. губернатора П. Гревса, повідомлення про яке губернського правління заслухав Волинський надвірний суд на своєму засідання 2 серпня. Сам же О. Кршижановський вже 12 серпня став подільським віце-губернатором, про що є відповідний запис у журналі засідань Волинського надвірного суду за 10 вересня 1799 р. Ситуація одразу ж змінилася: 22 вересня 1799 р. суд слухав указ Сенату від 5 вересня про дозвіл продовжувати справу К. Мейзнера за різні недостойні його посади вчинки. Новий волинський губернатор дійсний статський радник Карл Іванович Глазенап (04.07.1799-27.06.1800) та новий суддя Ігнатій Ло- баржевський знайшли спільну мову. 20 жовтня 1799 р. суд слухав рапорт Житомирського городничого, що купець Мейзнер за приписом губернатора висланий до судової установи, на що отримав відповідь, щоб купець завжди був готовий до виклику до судової установи. 16 грудня обом сторонам було запропоновано подавати докази вини своїх опонентів.

Аналіз вищевикладеного дозволяє констатувати гостре протистояння між судовою владою та місцевою адміністрацією в регіоні. Пояснення цього криється не лише в амбіціях О. Кршижановського, але і в його жорстких методах роботи, спрямованих на повне підпорядкування судів усіх ланок. Бажання губернатора працювати у правовому полі зіштовхнулася з опором не лише з боку судді, а й з боку верховної влади, яка всіляко підтримувала О. Кршижановського у прагненні взяти під повний контроль судочинство регіону.

Стосовно процедури розгляду справ, то не завжди багаті й знатні вигравали справи. Про незадоволення роботою Волинського надвірного суду свідчить рапорт титулярного радника фіскала Волинської губернії Лісіцина до волинського губернатора, що при слуханні його справи допускалося не по одному адвокату, а по п'ять чи шість, що люди різного звання вели себе непристойно, були п'яними, спали і не виказували поваги присутствію. На всі звернення фіскала суд не реагував. Звичайно, що у своїй відповіді надвірний суд відхрещувався від звинувачень, пояснюючи, що у складних справах допускається участь трьох адвокатів, які запрошувалися возним згідно регістру, а не заходили самі собою, двері ж завжди були зачинені та й п'яних нікого не було Там само, спр. 3, арк. 53. Там само, спр. 4, арк. 292.. У своїй скарзі на рішення магістрату до Волинського надвірного суду про неприсудження землевласнику у селі Степанці 563 руб. з відповідачів, поміщик Богуслав- ського повіту Київської губернії полковник Турчанінов просив покарати магістрат за те, що у своєму рішенні той назвав його грабіжником та ґвалтівником .

Основний масив стосувався земельно-майнових справ. У 1798 р. Волинський надвірний суд слухав резонансну справу житомирських євреїв проти вже згадуваного Августа Юзефа Іллінського. З пояснення житомирського єврейського кагалу випливало, що 1793 р. троє євреїв без згоди і довіреності від імені громади зобов'язалися сплачувати щороку по 400 злотих податку під назвою “рабинового”, хоча до цього вони ніколи не платили його, бо такого податку не було. Наступним кроком став виклик євреїв до Житомирського гродського суду, де сам граф був головою і було прийнято очікуваний вердикт: сплатити прострочені “податки” (хоча потерпілі хотіли щоб їм повернули 1600 злотих Там само, спр. 3, арк. 103.). Після того, як у 1797 р. кагал припинив виплати, справою займався вже житомирський повітовий земський суд, потім другий департамент Волинського головного суду і нарешті Волинський надвірний суд, де повіреним графа виступав шляхтич Василь Бех Там само, спр. 1, арк. 11..

Суд розглядав й апеляційні справи, прислані з магістратів, як це було зі справою з другого департаменту Волинського головного суду за позовом колезького реєстратора на старокостянтинівських євреїв по п'яти векселях на суму 2049 талерів 24 крейцери Там само, спр. 2, арк. 85.. 14 лютого 1799 р. суд слухав справу шляхтича Шостаковського з села Мала Хайча Овруцького повіту до овруцького кагалу. Справа розглядалася овруцьким магістратом спільно з членами повітового суду й було встановлено, що кагал повинен сплатити 2352 злотих 15 грошів із відсотками Там само, спр. 3, арк. 3..

У випадку судових тяжб між дворянами та міщанами не завжди рішення були на користь перших. 12 квітня 1799 р. Волинський надвірний суд слухав позов від повірених шляхтичів Доманського і Михайловських, що за рішенням цього ж суду в 1798 р. було присуджено стягнути з житомирського міщанина Яна Козловського 550 злотих на користь шляхтича Бернацького. Але відповідач сплатив російською монетою, чим спричинив збиток на 55 злотих. Рішення суду було на користь міщанина, який виконав рішення і заплатив визначену суму грошей Там само, спр. 4, арк. 85..

Літо 1799 р. виявилося для Волинського надвірного суду надзвичайно складним: окрім кадрових змін (зміна судді та губернатора) проходив розгляд резонансної справи -- бердичівські євреї проти князя Матвія Радзивила з приводу сплати грошей. Спочатку 29 червня суд слухав відношення волинського губернського прокурора Литвинова, який, крім інформації по справі, вказував, що за дорученням генерал-прокурора Петра Лопухіна зобов'язаний спостерігати щоб бердичівські євреї не зазнавали всіляких образ, податків та розорень”. Вже 1 липня суд розглядав звернення повіреного від бердичівської єврейської громади Ян- келя Хаймовича, який скаржився на князя, котрий крім попередніх образ і гноблення та не дивлячись на розгляд справи “. різні нахабства у єврейських будинках робить, беручи всілякі напої безоплатно і т. п.”. 6 липня той таки Литвинов пише, що Радзивил протестує проти затягування справи бердичівських євреїв і просить якнайшвидше розібратися. Далі сторони обмінялися взаємними звинуваченнями у затягуванні процесу. 16 липня суд заслухав екстракт зі справи і євреї програли, тому й скаржилися у всі можливі інстанції . 21 липня до процесу долучилося Волинське губернське правління, яке вказувало, що євреям чинять екзекуції, а вони не платять за оренду по договору коштів, тому необхідно швидко розібратися. Фіналом справи стало звернення нового губернатора Глазенапа, який через постійні скарги вимагав негайного вирішення справи. Йому було дано відповідь, що справа вирішена більшістю голосів та взята позовною стороною єврейської громади до Сенату на апеляцію, а сама справа буде направлена до Петербургу на ревізію .

Окрему частину становили справи селян-кріпаків, які подавали до суду позови про свою належність до міщанства, що давало можливість позбутися панщини. Включення Правобережної України викликало хвилю судових справ, причому були як успішні, так і програні. 19 березня 1799 р. суд слухав екстракт із звернення повіреного шляхтича Антонія Токарського про відшукання свободи жителями містечка Нехворощі Житомирського повіту. У 1792 р. вони отримали від короля Станіслава Августа на сеймі привілей про відновлення магдебурзького права, наданого у 1578 і 1593 рр., однак у 1596 р. містечко стало коронним маєтком, тому мешканці не обирали війтів, бургомістрів й інших урядників, ніколи не платили міщанських податків, а відпрацьовували панщину. У результаті кріпаки програли справу на підставі їхнього майже двохсотлітнього фактичного статусу Там само, арк. 62-62 зв.. Але головна причина поразки полягала у тому, що м. Нехвороща було у казенній власності Там само, ф. 58, спр. 637, арк. 144 зв., а суд не міг нехтувати інтересами корони.

З іншого боку, граф Ржевуський програв аналогічну справу міщанам містечка Миляновичі у Волинському надвірному суді та подав апеляцію до Сенату. Одночасно він скаржився царю, що суд позбавив його спадку. Суд пояснював, що за останньою ревізією жителі села були записані міщанами, не сплачували податі та не відбували повинності. Цікаво, що у цих міщан був той самий повірений -- Токарський Там само, спр. 14, арк. 159, 169, 174, 202, 231.. Та й загалом він розгорнув бурхливу діяльність, будучи, наприклад, повіреним у справі з Могилівського [Подільського] магістрату щодо громадянина Дімули за неправильне присвоєння ним та продаж будинку Трофімова Там само, спр. 11, арк. 88..

Юридичною основою для розгляду справ були річпосполитські закони. У справі міщан містечка Миляновичі проти графа Ржевуського та княгині Яблоновської крім екстракту справи на 10 аркушах були виписки з законів: Литовського статуту, Конституцій 1764, 1768, 1775 та 1790 рр. Наприкінці був висновок з підписом секретаря, що більше належних законів до цієї справи немає Там само, спр. 14, арк. 47-56, 57-59, 60 зв., 61..

Загалом судові практики Волинського надвірного суду свідчать про активне функціонування даної установи. З'ясовується, що суд не був інструментом у руках дворянства та чиновництва, а за умов наявності правових підстав міщани та селяни за допомогою адвокатів мали шанси досягнути успіху. Основний масив справ стосувався майнових питань, вирішення яких вимагало багато часу й коштів на захисників від обох сторін судового процесу. надвірний суд юрисдикція бюрократичний

12 березня 1801 р. відбулася зміна правителя Російської імперії. Політика Олександра І була більш поміркованою, частину нововведень Павла І було відмінено. 31 грудня 1801 р. іменним указом було скасовано Волинський надвірний суд. Після ліквідації установи чиновники та службовці розподілялися по іншим місцям служби з виплатою річного жалування (до визначення іншого місця), всі справи передавалися до головних судів, які надалі виступали апеляційною установою для повітових судів, магістратів та ратуш ПСЗРИ. -- Собр. 1. -- Т. 26. -- № 20096..

Таким чином, Павло І заради підтримки власної політики здійснив реставрацію старої судової системи з одночасним поверненням до Литовських статутів у західних губерніях Російської імперії. На його переконання можливість урегулювання земельно-майнових справ, станової приналежності тощо за традиційними законами повинні були забезпечити підтримку з боку регіональних еліт. Фактично, створена на початку 1797 р. судова влада була віддана дворянству, яке обирало свої голів та представників до повітового та підкоморського судів та апеляційної установи -- головного суду. Проте ідеї повного контролю за проявами державного управління взяли гору і у вересні 1797 р. було засновано Волинський надвірний суд. Його склад, повноваження та судові практики відрізнялися від аналогічних за назвою установ Петербурга і Москви. Фактично була створена гіперструктура, яка підпорядковувала суди повітового та губернського рівнів чотирьох губерній (включаючи головні суди, голови департаментів яких були вищими за класом за надвірного суддю). Будь-які спроби місцевої адміністрації знайти паритет у сто-

сунках з судовою владою не знаходили підтримки у Сенаті, так як останній був налаштований на повний контроль ситуації в регіонах.

З іншого боку, констатуємо, що суд розширив свою компетенцію та самостійно формував нижчу ланку свого складу (вища ланка призначалася з Петербурга, аби судді не потрапили під вплив місцевої еліти) заради виконання поставлених завдань. Не стала установа й знаряддям для перемог заможних і титулованих проти бідніших і незнатних (насамперед проти євреїв). Забезпечення використання річпосполитських законів та польської мови у судах першої інстанції, при апеляціях і ревізіях справ повинно було переконати регіональну еліту, що верховна влада буде рахуватися з місцевими інтересами та потребами.

Таблиця 1 Надвірні суди за губернською реформою 1775 р. Катерини ІІ115

Таблиця 2

Склад Петербурзького та Московського надвірних судів (у дужках вказані відмінності у кількості та жалуванні)

Таблиця 3

Склад головного суду

Таблиця 4

Примітка: головний суд складався з двох департаментів: кримінальних та цивільних справ.

Анотація

У статті проаналізовано склад, компетенцію та судові практики Волинського надвірного суду у 1798-1801 рр., чия юрисдикція поширювалася на людність Мінської, Волинської, Подільської і Київської губернії. Доведено, що не дивлячись на відновлення польської судової традиції з виборністю суддів та проголошене повернення до старих законів, дана установа формувала кадровий склад бюрократичним шляхом. Вона контролювала судові справи на приєднаних територіях, а для цього повноваження суду постійно збільшувалися, зростало і число його посадовців.