Проекти будівництва системи зрошування південних районів Української Радянської Соціалістичної Республіки і північних районів Криму у 1947-1950 рр.

Кандидат історичних наук, доцент

кафедри політичної історії

Анотація

Дослідження присвячено аналізу проектів гідробудівництва в південних районах Української РСР і в північних районах Криму, які розроблялися й втілювалися у життя після Другої світової війни. За дослідженням автора поштовхом до розробки проектів гідробудівництва у південних районах Української РСР стали результати політики заготівлі хліба у 1946-1947 рр. У ці роки для СРСР важливе значення мало нарощування виробництва зернових для забезпечення експорту в країни сфери політичного і економічного впливу. Водночас, кліматична ситуація в південних областях Української РСР була не сприятливою для розгортання посівних площ через низький рівень вологості. Відтак, постало питання обводнення згаданих територій, а плани гідробудівництва в південних районах України заклали основи більш тісної соціально-економічної інтеграції Криму із Української РСР.

Ключові слова: гідробудівництво, Херсонська область, Кримський півострів, посівні площі, доповідна записка, водні ресурси.

Annotatіon

Satskyi Pavlo (Kyiv)

Projects of construction of the irrigation system of the southern regions of the Ukrainian SSR and the northern regions of the Crimea in 1947-1950

The study deals with the analysis of hydraulic construction projects in the Southern regions of the Ukrainian SSR and in Northern regions of the Crimea, which were developed and implemented after World War II. According to the author's findings, an impetus to the development of hydraulic construction projects in the Southern regions of the Ukrainian SSR was the outcome of the grain collection policy in 1946-1947. During these years, the USSR attached a great importance to the increased production of grains in order to ensure export to the countries within its political and economic influence. At the same time, the climatic situation in the southern regions of the Ukrainian SSR was not favorable for the expansion of crop areas due to low humidity. Therefore, in 1947, on J. Stalin's initiative, the party administration of the UkrSSR created a task force for the planning of land irrigation system construction in Southern regions of the Ukrainian SSR. This task force submitted tentative estimates of the irrigation of Southern regions of the Ukrainian SSR to the First Secretary of the Central Committee of the Communist Party of Bolsheviks of Ukraine L. Kaganovich. The scope of construction works provided for the creation of an irrigation system on an area of over 2000 thousand hectares. L. Kaganovich's explanatory note to J. Stalin stated that the construction project can ensure irrigation of not only the Ukrainian SSR, but also up to 100 thousand ha in the Crimea and crop areas in the Moldavian SSR. In fact, L. Kaganovich's explanatory note included a proposal for the active agricultural support of the steppe regions of the Crimea from the territory of the Ukrainian SSR (the Crimea was then part of the Russian Soviet Federative Socialist Republic). The relevance of the large-scale hydraulic construction in the Southern regions of the UkrSSR was also conditional on the plans of increasing grain crop areas, development of technical crops, horticulture and viticulture. In particular, the development of cotton growing was planned in the UkrSSR in 1947, and plans were developed for the increased growing of rice. In 1950, the project was developed for the construction of the Southern Ukrainian and Northern Crimean canals and irrigation system of 1500 thousand ha in the Southern regions of the Ukrainian SSR and the Crimea. The implementation of this project was commenced laying administrative foundations for the coordination of construction works on the part of the party and governmental administration of the Ukrainian SSR both in Ukraine's Southern regions and in the Crimea. Thus, hydraulic construction plans in the Southern regions of Ukraine laid the groundwork for more intensive socioeconomic integration of the Crimea with the Ukrainian SSR.

Key words: hydro-construction, Kherson region, Crimean peninsula, crop area, note, water resources.

Аннотация

Сацкий Павел (г. Киев)

Кандидат исторических наук, доцент кафедры политической истории ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана»

Проекты строительства системы орошения южных областей Украинской ССР и северных районов Крыма в 1947-1950 годах

Исследование посвящено анализу проектов гидростроительства в южных районах Украинской ССР и в северных районах Крыма, которые разрабатывались и реализовались после Второй мировой войны. Согласно исследованию автора толчком к разработке проектов гидростроительства в южных районах Украинской ССР стали результаты политики заготовки хлеба в 1946-1947 гг. В эти годы для СССР важное значение имело наращивания производства зерновых для обеспечения экспорта в страны сферы политического и экономического влияния. В то же время, климатические условия в южных областях Украинской ССР были не благоприятными для развертывания посевных площадей из-за низкого уровня влажности. Поэтому в 1947 г. по инициативе Сталина партийным руководством УССР была создана рабочая группа планированя строительства системы орошения земель в южных районах Украинской ССР. Этой группой было подано Первому секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу предварительные расчеты по орошение южных районов Украинской ССР. Масштабы строительных работ предусматривали создание системы орошения более 2000 тыс. гектаров площади. В докладной Л. Кагановича Сталину было отмечено, что проект строительства может обеспечить орошение не только районов Украинской ССР, а также до 100 тыс. га площади в Крыму и посевных площадей в Молдавской ССР. Фактически, докладная записка Л. Кагановича содержала предложение по активному хозяйственному освоению степных районов Крыма с территории Украинской ССР (Крым в то время находился в составе РСФСР). Актуальность масштабного гидростроительства в южных районах УССР оговаривали также планы наращивания площади посевов зерновых культур, развития выращивания технических культур, садоводства и виноградарства. В частности, в 1947 было предусмотрено развитие хлопководства в Украинской ССР, а также разрабатывались планы развертывания выращивания риса. В 1950 г. было разработано проект строительства Юго-Украинской и Северо-Крымского каналов и системы орошения 1500 тыс. га в южных районах

Ключевые слова: гидростроительство, Херсонская область, Крымский полуостров, посевные площади, докладная записка, водные ресурсы.

Економіка України у пізньосталінський період із-за політизації й ідеологізації її змісту й характеру мала значні особливості, аналіз яких часто не піддається методиці економічних наук. СРСР здійснив спробу форсованими методами відбудувати зруйновану війною економіку й перевищити обсяги промислового та аграрного виробництва довоєнного рівня. Масштабні заходи із відбудови й ведення екстенсивними методами сільського господарства, часто нехтуючи законами природи, здійснювалися за рахунок масштабної мобілізації соціальних ресурсів і на шкоду їх якісному розвитку. Це призводило до таких наслідків як штучний голод 1947 р., неефективне використання земельних та інших природних ресурсів тощо. Часто давалися взнаки нехтування регіональними особливостями ландшафту й кліматичними умовами. Проте, наслідки такої політики актуалізували потребу регіонального підходу в економічному плануванні. Зокрема, застосовувати у політиці відродження сільського господарства південних районів України, а також і Кримської області, котра до 1954 р. перебувала у складі РРФСР. І, власне, застосування регіональних підходів до реалізації масштабних господарських планів командно-адміністративної економіки пізньосталінського періоду закладало основи для тісної соціально-економічної інтеграції Кримського півострова із УРСР, виходячи із розширення можливостей розвитку Криму завдяки гармонізації цього процесу із процесом соціально-економічного розвитку південних районів України.

Проблематика соціально-економічного розвитку УРСР і Криму в період після Другої світової війни доволі ретельно розроблена історичною й економічною наукою радянського періоду[1; 2]. Проте, методика досліджень цього періоду базувалась на ідеологічній основі, що значно обмежувало можливості дослідників у критичній оцінці політики радянського керівництва та її наслідків і, відповідно, в аналізі мотивації його рішень. У період незалежності України у вітчизняній науці [3] увага соціально-економічному розвитку південних районів УРСР і північних районів Криму приділялась доволі не значна і, здебільшого, у контексті ретроспективного висвітлення характерних тенденцій для всієї соціально- економічної системи України повоєнного періоду. Тому проблематика застосування під тиском обставин регіонального підходу радянським керівництвом до планування соціально-економічного розвитку південних районів України і північних районів Криму лишилась поза увагою науковців.

Метою дослідження є аналіз планів радянського керівництва СРСР і УРСР щодо побудови системи зрошування південних районів УРСР і північних районів Криму, виходячи із несприятливих кліматичних, соціальних обставин і особливостей ландшафту регіону.

Результати хлібозаготівельної кампанії в УРСР у 1947 р., які були політично вмотивовані й обумовили голод, визначили ряд проблем у розвитку сільського господарства в республіці. Найбільш проблемним регіоном для аграрного розвитку виявився південь України, який характеризувався степовим ландшафтом, у якій панував посушливий клімат. 2 серпня 1947 р. першим секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем на ім'я Й. Сталіна було надіслано доповідну записку в якій викладено результати аналізу можливості реалізації проекту зрошування південних районів УРСР, зокрема на території таких областей як Херсонська, Одеська, Миколаївська, Ізмаїльська й південні райони Запорізької [4, арк. 270]. Слід відзначити, що у цей час територія УРСР іще не включала Кримського півострова, на якому сільське господарство перебувало у зоні значного ризику й було низькопродуктивним у зв'язку із посушливим кліматом. У 1946 р. було передбачено окремим питанням на розгляд ЦК КП(б)У перевірка ходу посіву озимих культур в Херсонській та Запорізькій областях і перевірка керівництва партійними організаціями ходу посівної кампанії [5, арк. 70]. На лютий 1947 р. були представлені матеріали щодо готовності керівництва Запорізького обкому КП(б)У до підготовкою весняної посівної [6, арк. 176]. А у доповідній записці секретаря ЦК КП(б)У і голови Ради Міністрів УРСР на ім'я Й. Сталіна від 2 серпня 1947 р. зазначалося, що із усіх посівів площею 3950 тис. га загинуло 1346 тис. га через погану зимівлю посівів озимої пшениці. Найбільше посівів загинуло у Одеській, Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Сталінській, Дніпропетровській, Київській та Полтавській областях [4, арк. 234]. Отже, південні області України знову виявляли проблемний характер ведення сільського господарства.

За даними доповідної записки Л. Кагановича щодо аналізу можливості реалізації проекту зрошування південних районів УРСР найбільш проблемними для розвитку сільського господарства було визначено, що можливість побудови системи їх зрошування й обводнення було визначено самим Й. Сталіним, оскільки у своїй доповідній записці щодо вивчення можливості реалізації такого проекту Л. Каганович посилається саме на завдання Й. Сталіна відносно цих конкретних областей [4, арк. 270]. Як видно, Й. Сталін обмежує своє завдання лише територією УРСР й ставить його перед політичним керівництвом республіки, вочевидь, виходячи із аналізу можливостей мобілізації ресурсів республіки для реалізації цього проекту.

Вже напередодні жнив у 1947 р. було цілковито зрозумілим, що у південних регіонах УРСР врожай буде не значним через складні кліматичні умови. Першим секретарем Херсонського обкому КП(б)У А. Фе- доровим у доповідній записці від 30 вересня 1947 р. на ім'я Л. Кагановича було викладено аналіз умов розвитку сільського господарства в області, перспектив його розвитку і заходів, які необхідно здійснити для аграрного розвитку області. Зокрема, було відзначено засушливий клімат області із середньорічною кількістю опадів не більш як 300-350 мм із пониженням у окремі роки до 150 мм, а також середньорічна вологість повітря 58-59% із частим пониженням до 12%. Окремо було відзначено наявність в області близько 300 тис. га солончакових ґрунтів. При цьому, як зазначено у доповідній, у 1945-1947 рр. була надзвичайна посуха, коли у період із 1-го березня по 10 липня випадало опадів у 1945 р. -- 80 мм, у 1946 р. -- 65 мм і у 1947 р. -- 81 мм при середньорічній нормі за цей період у 142 мм. За висновками у доповідній записці, це серйозно позначилося на врожайності у ці роки [7, арк. 44]. Тому Й. Сталіним було поставлено перед керівництвом УРСР у особі Л. Кагановича завдання вивчити можливість зрошення й обводнення територій півдня УРСР, використовуючи водні ресурси річок регіону, у першу чергу мова йшла про води Дніпра, Дністра, Південного Бугу та ін. У доповідній Л. Кагановича було зазначено, що завдання проаналізувати можливості зрошування було поставлено Й. Сталіним за два місяці до надання відповіді. Вже 2 серпня 1947 р. Л. Кагановичем було надано доповідну записку щодо попередніх результатів вивчення можливості зрошування територій півдня України й приблизних обрахунків. У доповідній Л. Каганович вже не обмежується обрахунками лише по визначених у завданні Й. Сталіна областях УРСР, а ставить питання також про можливості зрошування площ в Кримській області (на той час РРФСР) і в Молдавській РСР [4, арк. 271].

У доповідній було зазначено, що до вивчення можливостей використання водних ресурсів річок України для зрошування посушливих районів півдня УРСР було залучено фахівців із Києва, Одеси та Москви. Слід зазначити, що будівництво Південно-Українського і Північно-Кримського каналів, яке було розпочато у 1950 р. й мало на меті зрошування 1500 тис. га в південних районах УРСР і в північних районах Криму й обводнення іще 1700 тис. га площі, проектувалося інститутом гідробудівництва у Харкові. На 1947 р. залучення харківських фахівців не відбувалося. Проте, доволі цікавим фактом є залучення одеських фахівців, вочевидь через те, що Й. Сталіним було дано завдання проаналізувати також питання зрошування Одеської та Ізмаїльської областей. У 1950 р. питання побудови системи зрошування Одеської й Ізмаїльської областей вже не стояло, а будівництво Південно-Українського каналу передбачало зрошування і обводнення, головно, Херсонської, Миколаївської, Запорізької та частини Дніпропетровської областей. Очевидно, що значне зменшення площі зрошування в південних областях УРСР за планом будівництва у 1950 р. порівняно із планами за попередніми розрахунками, які було здійснено у 1947 р., обумовлювалося підвищеним інтересом саме до територій Херсонської, Миколаївської та Запорізької областей, які, як вважалося, могли стати регіоном для розвитку бавовництва.

Власне, розвиток бавовництва в південних районах УРСР і північних районах Криму обумовив початок реалізації наміченого іще у 1947 р. плану будівництва системи зрошування, а також можливість оперативного використання ресурсів Міністерства бавовництва СРСР, яке вже мало на той час значний досвід масштабного гідробудівництва. За пропозиціями, котрі було викладено в доповідній Л. Кагановича у 1947 р. здійснено було обрахунки підвищення врожайності в результаті робіт по зрошуванню по таких культурах як зернові (пшениця, рис, ячмінь, круп'яні) до 5860 тис. тон; технічних культур до 243 тис. тон; картоплі до 7985 тис. тон; овочів до 3583 тис. тон; фруктів та винограду до 2033 тис. тон. Тобто, у розрахунках були відсутні будь-які пропозиції із підвищення врожайності бавовни в УРСР, отже, на 1947 р. збільшення обсягів вирощування цієї культури в європейській частині СРСР іще не мало такої актуальності як у 1950 р.

У 1947 р. Пленумом Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК КП(б)У було прийнято рішення зобов'язати партійні, радянські організації, Міністерство сільського господарства УРСР, Міністерство радгоспів забезпечити досягнення довоєнного рівня посівних площ зернових культур на 1949 р. у розмірі 20581 тис. га. Отже, проекти зрошування південних районів УРСР у 1947 р. за попередніми підрахунками, наданими Л. Кагановичем, складали до 10% площі із забезпеченими умовами для посіву. Більш реалістичними були розрахунки плану будівництва ПівденноУкраїнського і Північно-Кримського каналів та системи зрошування і передбачали забезпечення умов для посіву на 1200 тис. га.

Також було передбачено відновити довоєнні обсяги валового збору протягом 1947-1949 рр. у розмірі 28,6 млн. тон і значно перевищити його до кінця п'ятирічки, передбачалося також забезпечити освоєння усіх орних земель під посіви і пари у 1949 р. в тому числі по південних областях Запорізькій, Херсонській, та Одеській областях. По Миколаївській області було передбачено виконання цього завдання на 1948 р. Щодо вирощування технічних культур було встановлено до 1949 р. перевершити обсяги вирощування таких культур як льон-довгунець, коноплі, каучуконосів, хмелю, тютюну, махорку та ін. Також рішенням Політбюро було визначено заходи щодо відновлення бавовництва в Херсонській, Миколаївській, і Запорізькій областях, зокрема, збільшення у 1947 р. площі під бавовником на 16 тис. га. Отже, на 1947 р. розвиток бавовництва у південних областях УРСР іще не був у пріоритеті для керівництва СРСР, ініціатива із його розвитку належала республіканському керівництву. Масштабна програма із розвитку бавовництва в південних районах УРСР і північних районах Криму почала розгортатися лише у 1950 р. і перебувала у компетенції Міністерства бавовництва СРСР.

Водночас, слід звернути увагу на актуальність вирощування рису, фруктів і овочів. Проект із розвитку культивування рису розглядався згодом у Криму в контексті розбудови системи зрошування на півострові. Як видно із доповідної Л. Кагановича, культивування цієї культури на 1947 р. було цікавим напрямком для сільського господарська в європейській частині СРСР й намічено серйозні плани щодо його розвитку в південних районах України.

У доповідній записці від заступника завідуючого відділом сільського господарства ЦК КП(б)У Шевченко на ім'я Л. Кагановича від 20 вересня 1947 р. було викладено аналіз перспектив розвитку рисівництва в УРСР. У записці відзначено, що на 1940 р. площа посівів рису сягала 2000 га й

Україна займала по врожайності одне із перших серед рисосіючих республік (валовий збір сягав 400 тис. пудів). Зазначено, що рис висівали більш як 100 колгоспів по Південному Бугу, Дніпру, Інгулу й Інгульцю. Серед пропозицій у доповідній записці було передбачено доручити групі, яка вивчала питання зрошування південних районів УРСР, і Міністерству сільського господарства УРСР здійснення науково-дослідних робіт, складання техніко-економічного проекту, іригаційного будівництва і розробки перспективного плану рисосіяння . Отже на вересень 1947 р. група по підготовці проекту зрошування південних районів УРСР вже активно працювала і на неї покладалися все нові завдання по розробці перспективних планів сільськогосподарського освоєння південних районів УРСР.

Згодом, із активізацією будівництва Північно-Кримського каналу, Крим було визнано більш перспективним регіоном для рисівництва за кліматичними показниками. Перспективи садівництва та овочівництва в Україні на 1947 р. активно розглядалися, зокрема у контексті забезпечення продуктами крупних міст, а також розвитку виноробства. Ці культури активно намагалися у цей період культивувати в Криму, проте продуктивність їх вирощування на півострові була не високою. Невисокі показники по цих культурах як і по технічних були обумовлені нестачею робочих рук, а також несприятливими умовами із обводненням. Отже, на 1947 р. керівництво УРСР застосовувало винятково регіональні підходи щодо забезпечення умов для розвитку сільського господарства й переробних галузей, тобто, не розглядало можливостей кооперації можливостей із суміжними з республікою регіонами, зокрема і з Кримом, який на той час був областю у складі РРФСР. Тобто, на 1947 р. для керівництва Криму розраховувати на використання можливості соціально-економічного розвитку півострова завдяки виробничій кооперації із УРСР розраховувати було не варто. Фактично, регіональні підходи до економічного розвитку в СРСР пізньосталінського періоду було обумовлено надмірною централізацією управління галузями економіки, при надзвичайній розпорошеності ресурсів у численних міністерствах. Будівництво численних підприємств, які давали продукцію для загальносоюзних потреб, яке здійснювалося на території УРСР у післявоєнних період, обумовлювало надання для республіки значних ресурсів із бюджету СРСР. Власне, в СРСР цього періоду ресурсне забезпечення й капіталовкладення дорого проекту було можливо отримати за умови його схвалення на рівні союзного уряду і ЦК ВКП(б). Відповідно, вирощування сільськогосподарських культур, які мали перспективи в Україні, мало фінансуватися самою республікою. Відповідно, за планом, який було представлено Й. Сталіну Л. Кагановичем, зрошування площі в Криму було передбачено лише як незначний побічний проект.

Слід також звернути увагу на деякі політичні фактори, які обумовили значні зміни у планованому масштабному гідробудівництві в УРСР. А саме політичні зміни у країнах Центральної Європи, у котрих встановилися прорадянські режими і розпочалося будівництво соціалістичної системи. На 1947 р. такі країни як Польща, Румунія, Чехословаччина і Угорщина розглядалися як потенційно ворожі капіталістичні держави [8, арк. 8]. Власне, укладення 1945 р. договору із Чехословаччиною, за яким під радянським тиском та вимушена була передати Підкарпатську Русь (Закарпатську область), було обумовлено прагненням СРСР здобути більш вигідну лінію кордону, отримавши спільний кордон із усіма країнами Центральної Європи. На 1949 р. відбулося завершення формування системи соціалізму в Європі, яке було оформлено у економічний блок (Раду економічної взаємодопомоги). Частиною економічної складової побудови системи соціалізму в Європі було забезпечення стабільних зв'язків, зокрема, постачання сировини із СРСР до країн Центральної Європи. Від 1949 р. можемо спостерігати стабільне зростання обсягів постачання СРСР бавовни до країн РЕВ. Відповідно, розвиток бавовництва в УРСР на 1950 р. мав політичне значення, не зважаючи на значно нижчу врожайність цієї культури в Україні ніж в інших регіонах СРСР де ця культура культивувалася.

Слід звернути увагу на пропозицію Л. Кагановича щодо будівництва системи зрошування із включенням до неї Криму. Як було зазначено у доповідній, водами Дніпра можливо забезпечити зрошування до 160 тис. га площі в Криму, а на території УРСР було запропоновано зрошування до 2504 тис. га площі. Проектом 1950 р. із будівництва Південно-Українського і Північно-Кримського каналів було передбачено зрошування 1500 тис. га в південних районах УРСР і у північних районах Криму [9, арк. 37], із них у Криму 300 тис. га [10, арк. 38]. Тобто, проектом 1950 р. було зменшено майже удвічі площу зрошування в південних районах УРСР, проте, майже удвічі було передбачено її збільшення в північних районах Криму. Фактично, проект 1950 р. передбачив технічні й економічні передумови для розвитку Криму за рахунок залучення ресурсів із УРСР. Звернемо увагу на площі зрошування по областях УРСР, які було відзначено в доповідній Л. Кагановича. Так, по Херсонській було передбачено зрошування 981 тис. га за рахунок вод Дніпра, по Миколаївській було передбачено зрошування загалом площі у 540 тис. га (із них 357 за рахунок Дніпра і 183 за рахунок Південного Бугу), по Запорізькій було передбачено зрошування 560 тис. га за рахунок вод Дніпра. Тобто, всього за рахунок вод Дніпра було передбачено зрошування площі у трьох областях УРСР. Зрошування в Одеській та Ізмаїльській областях мало відбуватися за рахунок вод Дунаю, Дністра і малих річок. Отже, можливості

Дніпра за проектом 1950 р. вирішено було використовувати у дещо менших обсягах, ніж планувалося за розрахунками на 1947 р.

Вартою уваги є позиція в доповідній Л. Кагановича щодо будівництва греблі на Нижньому Дніпрі, яка мала дати змогу подачі води у само- тічний спосіб від Каховки до Перекопа, звідки вода мала надходити далі в Крим. Отже, у пропозиції 1947 р. було передбачено самотічний спосіб подачі води у систему зрошування, який також було передбачено проектом 1950 р. Проект будівництва Південно-Українського і Північно- Кримського каналів вже у 1952 р. було відхилено за ініціативою академіка Жука як надто затратний із-за необхідності значних обсягів земельних робіт порівняно із машинним способом [11, арк. 75]. За пропозицією Л. Кагановича поблизу села Козацьке мало бути побудовано греблю, яка мала забезпечувати подачу води у самотічний спосіб. До рівня цієї греблі мало бути побудовано насосні станції, які мали подавати воду й потребували електроенергії, за розрахунками по всіх річках, ресурси яких планувалося задіяти для зрошування. Річки Дніпро, Південний Буг і Дністер мали виробляти до 880 тис. кВт електроенергії за потреби насосних станцій, які мали закачувати воду в 1500 тис. кВт. У зв'язку із прогнозованим дефіцитом електроенергії у пропозиції Л. Кагановича було запропоновано побудувати Кременчуцьку ГЕС потужністю 660 тис. кВт.

Запропонований план масштабного гідробудівництва передбачав також забезпечення виходу для кораблів річкового флоту в Чорне і Азовське моря. Таким чином, вже на 1947 р. було закладено перші напра- цювання по гідробудівництву, яке мало вирішити питання зрошування земель, вироблення електроенергії й створення умов для річкового судноплавства. Слід відзначити, що у цей період перевезення вантажів річковим транспортом було одним із найдешевших способів транспортування і питання розвитку річкового транспорту було поставлено Л. Кагановичем перед Й. Сталіним у тому ж 1947 р. у стадії підготовленого проекту постанови ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР. У доповідній записці до цього проекту було відзначено, що обсяги перевезень вантажів й пасажирів Дніпром на 1946 р. досягли 47% довоєнного рівня, а на 1950 р. було передбачено перевищення обсягів перевезень вантажів і пасажирів[12, арк. 16]. Збільшення обсягів перевезень річковим транспортом було, вочевидь, пов'язаним із масштабним будівництвом, яке обумовлювало перевезення річковим транспортом як матеріалів так і працівників.

Політбюром ЦК КП(б)У було передбачено рішення щодо розвитку судноплавства такими річках як Дніпро, Десна, Південних Буг, Дністер протяжністю 3208 км із них 1844 км освітлюваного шляху першої категорії і 1364 км не освітлюваного третьої категорії. Крім того, Дніпробуд у травні місяці мав завершити відновлення причалів порту імені Леніна й шлюзів для відкриття наскрізного судноплавства Київ-Херсон .

Розвиток річкових перевезень у напрямку Чорного і Азовського морів обумовлював забезпечення логістичного сполучення між УРСР і Кримом у найбільш оптимальний спосіб, при тому, що потенціал річкового транспорту на території України протягом тривалого часу доволі гармонійно й економічно вигідно був сполучений із системою залізничного транспорту. Власне, система залізниць на території України розбудовувалась для сполучення віддалених регіонів від морських і річкових комунікацій.

За пропозицією Л. Кагановича було передбачено попередні розрахунки капіталовкладень у запропоноване гідробудівництво. Суми, які фігурували у розрахунках були передбачені такі: на будівництво системи зрошування і водозабірних споруд 9,8 млрд. рублів; на будівництво водосховищ і гідроелектростанцій на Дніпрі, Дністрі й Південному Бузі іще 3 млрд. рублів. У 1947 р. суми в оцінках виробництва продукції бралися у незмінних цінах на 1926 р. Імовірно припустити, що подані у 1947 р. попередні розрахунки в доповідній Л. Кагановича також було взято у цих нормативно встановлених в СРСР цінових показниках. Проект будівництва Південно-Українського і Північно-Кримського каналів, Каховської ГЕС і системи зрошування й обводнення передбачав капіталовкладення у розмірі 20 млрд. рублів. Тобто, обрахунки, які було здійснено у доповіді Л. Кагановича були дійсно доволі приблизними, проте, проект 1950 р. передбачав будівництво не лише суто гідро і енергетичних об'єктів, а також населених пунктів по трасі каналу й соціально- економічної інфраструктури, прокладення залізниць і шосейних доріг, ліній електропередач тощо.

Отже, питання щодо масштабного гідробудівництва у південних районах УРСР набуває актуальності від 1947 р. у результаті низької врожайності й слабких перспектив розвитку сільського господарства. При цьому, перспективи гідробудівництва передбачали розвиток не лише сільського господарства, а також і судноплавства на Дніпрі із виходом у Чорне й Азовське моря, логістики регіону й енергетичних потужностей. Попередні обрахунки можливості реалізації проекту гідробудівництва в південних районах УРСР, які було викладено Л. Кагановичем у доповідній записці Й. Сталіну, передбачали розширення географічних меж реалізації цього проекту на Крим і Молдавську РСР. Остаточний гідробудівництва у південних районах УРСР і північних районах Криму було розроблено на 1950 р. і цього ж року розпочалась його реалізація. Цей проект вже передбачав не лише обрахунки щодо будівництва системи зрошування, розбудови енергетичних потужностей та розвитку судноплавства на Дніпрі, а також і більш системні обрахунки соціально- економічного розвитку південних районів УРСР і північних районів Криму. Таким чином, у період після Другої світової війни в планах керівництва УРСР і СРСР визрівало системне розуміння соціально- економічного розвитку південних районів УРСР і північних районів Криму як цілісного господарського комплексу із залученням можливостей України по мобілізації людських і матеріальних ресурсів.

Подальше дослідження розбудови промислових, енергетичних і сільськогосподарських потужностей південних районів УРСР у період після Другої світової війни відкриває можливості більш глибокого аналізу процесу формування цілісного соціально-економічного комплексу на території південних районів УРСР і Криму.

гідробудівництво заготівля хліб крим

Джерела та література