Капітан Патрик Гордон - учасник Чуднівської кампанії 1660 року

Галина Яценюк

исторических наук, доцент Черновицкий национальный университет имени Ю. Федьковича Ул. Кафедральная, 2, Черновцы, 58012, Украина

Капитан Патрик Гордон - участник Чудновской кампании 1660 г.

В этой части публикации освещаются отдельные аспекты участия шотландца Патрика Гордона в событиях Чудновской кампании 1660 г. Раскрываются обстоятельства его поступления на военную службу в польское войско. При этом акцентируется особое внимание на взаимоотношениях П. Гордона с князем Ежи Любомирским. Проводится анализ сообщений ежедневных записок шотландца о численности польского войска в начале обозначенного военного события. Анализируются сведения из “Дневника” Гордона относительно величины московского и казацкого войск. Выясняется важность свидетельств шотландца о численности войск обеих сторон для исследования Чудновской кампании в современной историографии.

Ключевые слова: Патрик Гордон, шотландец, Речь Посполитая, офицер, Чудновская кампания 1660, дневник, численность войск, историография.

Прискіпливе вивчення різних воєнних подій, що відбулися під час протистояння Московської держави з Річчю Посполитою за Україну в 1654 - 1667 рр., вимагає широкого залучення дослідниками значної кількості свідчень безпосередніх учасників і сучасників тих вікопомних бойових зіткнень. Зокрема, це стосується і перебігу волинської кампанії 1660 р., котра більше відома за назвою міста, де відбулося її остаточне вирішення, як Чуднів. Одним з головних джерел, якщо не брати до уваги офіційну документацію, з вивчення цієї воєнної події є щоденні записки шотландця Патрика Гордона (1635 - 1699), який брав активну участь в боях під Любаром, Слободищами і Чудновим, перебуваючи тоді на капітанській посаді в польській військовій службі [2, с. 9-10; 8, с. 241-242]. Завдяки цінним свідченням Гордона можна отримати докладну інформацію про загальне становище війська Речі Посполитої, пануючу в ньому моральну атмосферу, його чисельність та відповідність матеріального забезпечення тощо.

Необхідно відзначити, що участь названого шотландця в подіях Чуднівської кампанії зовсім не була закономірною, а, скоріше за все, її можна вважати цілком випадковою. Пояснюється це тим, що він сам в листопаді 1659 р. потрапив, уже другий раз, у польський полон в чині молодшого офіцера шведської армії. Незважаючи на усі зусилля шведів звільнити його, польське військове керівництво не хотіло відпускати Патрика, схиляючи останнього прийняти їхню пропозицію стосовно військової служби [2, с. 9; 8, с. 240 ]. Останній раз у житті перебуваючи у полоні, Гордон знову постав перед вибором, і з притаманною йому сміливістю відкинув пропозицію Яна Собєського (1629 - 1696), майбутнього польського короля. Мова йшла про роту драгунів, розташовану в землях тоді ще коронного хорунжого, яку йому пропонували очолити. Однак, полонений шотландець заявив, що “юнаком поїхав з вітчизни у пошуках слави, а сидячи по маєтках і квартирах, нічого подібного чекати не слід” [8, с. 240]. Тоді його передали у розпорядження великого коронного маршала і польного гетьмана, князя Єжи Себастьяна Любомирського (1616 - 1667), - однієї з найвпливовіших осіб в Речі Посполитій на той момент, яка багато в чому визначала її політику і стратегію. Проте і цей польський високопосадовець спочатку отримав відмову Патрика, оскільки впертий шотландець не хотів й надалі залишатися у чині прапорщика “в жодного володаря у всьому Християнському світі” [8, с. 240]. Нарешті обидві сторони дійшли компромісу, зійшовшись на званні драгунського квартирмейстра. За словами О. Брікнера, “як видно, Гордон вмів скласти собі хорошу репутацію хороброго воїна, досвідченого офіцера. На нього іноді у шведському війську покладали різні грошові доручення” [2, с. 9]. Не випадково ще фельдмаршал Роберт Дуглас доручив формування своєї лейб-роти саме цьому шотландцю, котрий потім відстоював його інтереси перед самим шведським королем - Карлом X Густавом (1622 - 1660). Крім того, Патрик наполегливо осягав військову справу, внаслідок чого під кінець Північної війни 1655 - 1660 рр., він перетворився на досвідченого ветерана, якого усе більше цінували у військах [8, с. 237].

Вирізняючись завзяттям і старанністю, Гордон завжди вимагав того самого від своїх підлеглих, якщо вони у нього з'являлися. У цьому зв'язку примітними є його настанови під час походу по території Польщі своїй першій роті драгунів, набраній за наказом Любомирського з полонених шведів: “в ніякому випадку не застосовувати насилля стосовно жодної людини; задовільнятися тим частуванням, що їм можуть надати селяни; здоровим особливо доглядати за хворими, допомагати їм пересуватися і розташовуватися на квартирах... Я обіцяв попіклуватися про їх розміщення., забезпечити як можна скоріше добротним і теплим одягом і чоботами” [4, с. 21-22]; крім цього, він ще нище додавав: “я дотримувався строгої дисципліни, а коли скарги засвідчувалися свідками або іншим чином, суворо карав [винних]” [4, с. 40]. Такі заходи можуть показатися, на перший погляд, досить природніми, але то був час повсюдних зловживань, жорстокостей і вимагань, коли в поході чи на постої офіцери і солдати поводилися зі своїм народом не набагато краще, ніж супротивник, а командири часто оббирали власних вояків. Патрик Гордон, який також побував рядовим, щиро і ретельно піклувався про своїх людей, нерідко співчував їм і робив усе можливе, щоб довірений йому драгунський підрозділ був найкращим чином вишколений, екіпірований і озброєний. Як говорилося пізніше в грамоті від 2 липня 1661 р., скріпленій видатним полководцем тієї епохи - князем Єжи Любомирським, командир його особистої драгунської роти “здобув славу і честь та повністю виправдав ім'я шотландця, знамените повсюди військовою доблестю” [4, с. 96].

Що ж до Чуднівської кампанії 1660 р., то ще до її початку Гордон обіймав достатньо високий пост командира лейб-драгунів (здвоєної роти з 200 осіб) маршала Любомирського, одного з двох польських головнокомандуючих в означеній воєнній події, і був дуже близький до свого безпосереднього начальника. Стосовно ж створення лейб-роти, він сам писав: “причина полягала в тому, що гетьман втратив надію завести новий драгунський полк. До того ж магнати, які мають особисті роти, повинні розпускати їх заради набору повного регулярного полка, але не бажають з ним розлучатися, як з почесним привілеєм, а особливо через вигоди, котрі вряди пожинають за їх допомогою” [4, с. 53]. Загалом маршал Єжи Себастьян Любомирський, він же польний коронний гетьман, формально підпорядковувався великому гетьману Станіславу Ревері Потоцькому (1589 - 1667), але через старість і немічність останнього, брав самі важливі стратегічні рішення на себе. Тому помітна роль відводилася і одному з його найкращих командирів. У грамоті Любомирського останній називається капітан-лейтенантом [4, с. 96]. Де- юре Патрик не був затверджений у чині капітана польського війська, але фактично він обіймав саме капітанську посаду.

Слід зауважити, що ґрунтована, майже поденна розповідь шотландця стосовно підготовки кампанії з польського боку не в усьому узгоджується з дослідженнями сучасних українських і польських науковців. Наприклад, у своєму “Щоденнику” ним подається не тільки склад дивізії Єжи Любомирського, але і чисельність інших військових частин: “вересня 20. Гетьман, повернувшись з Руського Лемберга, перейшов р. Буг. Інфантерія була вишикувана єдиним фронтом, і при об'їзді гетьманом кожний полк давав залп дрібними зарядами.

Були полки:

Фельдмаршальський, під командою полковника Гізи, добре обмундирований і озброєний, - в 10 ротах 1000 осіб.

Воєводи Сандомирського, під командою полковника де Вільямса - 10 рот, 900 осіб.

Генерал-майора Целарі - 8 рот, 800 осіб, і рота драгунів, 60 осіб.

Генерал-майора Гротхауса - 8 рот, 800 осіб.

Полковника Немирича - 8 рот, 900 осіб.

Полковника Корицького - 6 рот, 600 осіб.

Полковника Чернецці - 5 рот, 200 осіб.

Воєводи Познаньського - 8 рот, 700 осіб.

Полковника де Бюї - 8 рот, 900 осіб, і рота драгунів, 100 осіб.

Князя Михаїла Радзівілла - 4 роти під командуванням підполковника Фіттінгхаузена, 200 осіб” [4, с. 54-55].

Стосовно ж чисельності інших польських військ, Гордон наводить такі дані: “ми їздили з нашим гетьманом в стан татар, які

розташувалися в розсипну, без будь-якого ладу чи порядку. Ми повернулися до армії, котра пройшла милю і з'єдналася з дивізією Виговського, числом біля 2000” [4, с. 56], а про військові сили під керівництвом Потоцького, він говорив: “ми перейшли гать поблизу міста Костянтинова, де з'єдналися з дивізією [великого] коронного гетьмана, числом біля 8000” [4, с. 56].

Проаналізувавши цифрові дані чисельності польського війська, які навів у своїх записках Патрик, неоднозначну думку висловив В. Герасимчук, який зазначив, що “із всього війська ми знаємо найліпше число піхоти з дивізії Любомирского і то не тілько всеї загалом, але навіть і число людий в поодиноких реґіментах. Подав нам в своїм деннику Патрік Ґордон, яко один із близших до Любомирского і наглядний учасник перегляду під Криловом. По його рахунку всеї піхоти в 9 реґіментах було 7.160. Сї цифри власне після його дневника наведено. У Потоцкого мало бути по його словам 8.000. Але се вже мусить бути рішучо за низка цифра з огляду на се, що дивізія Потоцкого, яко начального вожда, чисельно переважала дивізію маршала” [3, т. 110, с. 53]. Втім, співставляючи відомості шотландця з повідомленнями інших наявних писемних джерел, український дослідник провів власні підрахунки польського війська. За ними військові сили обох польских головнокомандуючих чисельно дещо різнилися. “Перевагу, хоч незначну, - писав Герасимчук, - мала дивізія Потоцького. Число піхоти, наємної, чужосторонної, можемо подати в приближеню на 10-13.000 і вона розпадала ся по всій правдоподібности на 13 реґіментів: на 9 підчинених Любомирському а 3, взглядно 4 Потоцькому. Що до кавалєрії, то могло її бути 17.000 або й більше, вона ділила ся на 18 полків: 7 Любомирского а 11 Потоцкого” [3, т. 110, с. 54]. При цьому слід відзначити, що стосовно кількості війська під керівництвом маршала Єжи Себастьяна Любомирського беруться за основу цифри усе-таки наведені у щоденнику Патрика. Хоча, при цьому, не можна повністю відкидати і наявності у шотландця деякої упередженості щодо загальної чисельності війська під командуванням Станіслава Ревери Потоцького. Чим така суб'єктивність усе ж мотивувалася, важко говорити, але те що повідомлення Гордона суттєво доповнюють і уточнюють наявні данні по чисельності польського війська за окремими частинами, не має ніякого сумніву.

Щодо кількості польської артилерії, то шотландець наводить дані тільки по дивізії Любомирського: “було доставлено десять гармат, 4 з яких стріляють 6-фунтовими ядрами і 6 - 3[-фунтовими], а також 8 підвод з бойовими припасами” [4, с. 54]. Ці дані чисельності артилерії сучасні дослідники також беруться за певну основу, але в польській історіографії з цього приводу існують й інші думки. За спостереженнями Р. Романьського: “обидві дивізії були оснащені гарматами. В дивізії Станіслава Потоцького знаходилося 10 гармат польових і одно більше, облогове, можливо чвертькартауна, а в дивізії Любомирського - 4 гармати шестифунтові та 6 гарматок трифунтових. Під кінець вересня генерал Вольф привіз декілька гармат великої ваги (можливо також чвертькартауни) і 5 мортир, а 1 жовтня до обозу коронних військ прибув Ян Замойський також з кількома гарматами, на жаль, невідомої ваги. Не була то дуже сильна артилерія” [11, s. 16]. Отож свідчення Патрика Гордона стосовно кількості гармат у польському війську не є вичерпною, а потребує деяких уточнень і доповнень з боку наявних інших писемних джерел по Чуднівській кампанії.

За даним шотландця чисельність союзного татарського війська була достатньо значною. Як він сам писав, коли перебував у Луцьку, “сюди приїхав татарський гонець і повідомив, що Нурадин-султан з'явився в Україну з 40 000 татар і очікує нас в полі поблизу [...]” [4, с. 55]. З приводу величини татарського війська між українською та польською історіографіями є деякі розбіжності. Якщо В. Герасимчук, погоджуючись з даними Патрика, усе ж говорить, що “ту так само деякі реляції не годять ся, але більшість їх і то походячих від наочних свідків, одноголосно подають певну цифру 40.000” [3, т. 110, с. 54], то А. Хнілко вважав: “бойовий стан татарської орди під керівництвом нурадин- султана був 15000, не враховуючи небойових люде” [9, s. 45]. Думку останнього повністю підтримав і Романьський, який також стверджує, що “союзник хан татарський прислав допоміжний корпус, що складався з кінних чамбулів, який налічував 15 000 - 20 000 воїнів. Їхнім командиром був нурадин-султан Сафер-Гірей” [11, s. 17]. Обидва польські автори розглядали татарську кінноту лише як додаткову силу для коронного війська. З такими твердженнями не погоджується український дослідник О. Мацьков, але він теж не довіряє чисельності війська нурадин-султана, яку подав у своїх записках Гордон. На його думку кількість татар не перевищувала 15 000 осіб [7, с. 155]. Таким чином, дані шотландця щодо величини татарського війська підтримав лише Герасимчук, а інші сучасні дослідники Чуднівської кампанії 1660 р. вважають її перевищеною.

Тепер необхідно звернути увагу на те, що Патрик Гордон у своєму “Щоденнику” говорить про військові сили протилежної сторони, тобто під керівництвом московського воєводи Василя Шереметєва (1622 - 1682), переяславського полковника і наказного гетьмана Тимофія Цицюри (р. н. невід. - п. після 1671), а також українського гетьмана Юрія Хмельницького (1640/41 - 1681). Про чисельність об'єднаного війська перших - шотландець говорить дуже стисло: “від перебіжчиків ми дізналися, що московитів біля 15 000 і козаків стільки ж...” [4, с. 5657]. В сумі, виходить з повідомлення Гордона, що воно становило 30 000 осіб. Серед українських, польських і російських дослідників з цього приводу не має єдиної думки. Неодноразово вже згадуваний В. Герасимчук вважав, що у Шереметєва було 19 200 осіб, а у Цицюри - понад 20 000 осіб [3, т. 110, с. 44]. У польській історіографії надають перевагу думці, що військо московське налічувало 33 000-34 000 осіб, а козаків, які були з ними - біля 20 000 осіб [9, s. 49-52; 11, s. 19-20]. В сучасній російській історіографії, І. Бабулін, який присвятив окрему публікацію війську В. Шереметєва, на основі співставлення різних даних документальних і наративних джерел, вирахував, що воно становило 15031 особу на початок Чуднівської кампанії [1, с. 39-40]. Натомість Мацьков дійшов до висновку: “військо наказного гетьмана загалом нараховувало не більше 15 тис. козаків та дейнек” [5, с. 152]. Все це свідчить, що останні дослідження, у своїх підсумках, майже збігаються з повідомленням Патрика про чисельність військових сил Шереметєва і Цицюри в означеній воєнній події.

Складніша справа з чисельністю війська Хмельницького. Завдяки свідченням шотландця про це є два повідомлення: перше - “від нашого роз'їзду, висланого на розвідку, ми дізналися, що Юрась Хмельницький, який йшов з великим військом козаків на допомогу, або виручку, московитам, повернув назад” [4, с. 63]; друге - “до світанку повернувся наш роз'їзд, який доставив декілька полонених козаків з сотником, або капітаном, і надійні відомості, що козацький гетьман Юрась Хмельницький іде на нас і стоїть табором під Слободищем що найменше з 40-тисячним військом” [4, с. 63]. Як видно з повідомлення Гордона, в українського гетьмана були досить значні військові сили. Проте, наскільки ця чисельність козацького війська приймається у сучасних дослідженнях. На думку Герасимчука, “правдоподібно більше його не було як 30.000” [3, т. 113, с. 46]. Польські історики, в основному, приймають кількість війська Ю. Хмельницького у 40 000 осіб [9, s. 96; 11, s. 20]. Тільки нещодавно Л. Оссоліньський дійшов до висновку, що козацьке військо могло становити не більше 20 000 осіб [10, s. 31]. Однак, ґрунтовне дослідження, проведене О. Мацьковим, дає підстави погодитися, що військо українського гетьмана “під час проведення осінньої кампанії складало близько 16-17 тис. осіб” [6, с. 15]. Виходить, що крім окремих представників польської історіографії, дані про величину військових сил Юрія Хмельницького, подані в записках Патрика Гордона, не знаходять належної підтримки і вважаються істотно завищеними.

гордон чуднівський військо козацький

Джерела та література

1. Бабулин И. Состав русской армии в Чудновском походе 1660 года // Рейтар, 2006. - № 28. - С. 22-41.

2. Брикнер А. Патрик Гордон и его дневник. - СПб.: Тип. В. Балашева, 1878. - 182 с.

3. Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. - Львів: З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1912. - Т. 110. - С. 31-54; 1913. - Т. 113. - С. 44-68.

4. Гордон П. Дневник, 1659 - 1667 / Перевод, статья, примеч. Д. Федосова; Отв. ред. М. Рыженков. - М.: Наука, 2003. - 315 с.

5. Мацьков О. Проблема чисельності армії Т. Цицюри у Чуднівській кампанії 1660 року / / Вісник Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, 2017. - Вип. 10. - С. 146-155.

6. Мацьков О. Чисельність армії Ю. Хмельницького у Чуднівській кампанії 1660 року: спроба з'ясування // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017. - Вип. 1. - Ч. 1. - C. 12-17.

7. Мацьков О. Роль і місце кримського чинника у Чуднівській кампанії 1660 року: постановка проблеми // Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2017. - Вип. 6. - С. 154-161.

8. Федосов Д. Клинок, перо и “бунташное время” / / Гордон П. Дневник, 1659 - 1667 / Перевод, статья, примеч. Д. Федосова; Отв. ред. М. Рыженков. - М.: Наука, 2003. - C. 233-263.

9. Hnilko A. Hnilko A. Wyprawa Cudnowska w 1660 roku. - Warszawa: Wojskowy instytut naukowo-wydawniczy, 1931. - 190 s.

10. Ossolinski L. Kampania na Ukrainie 1660 roku. - Warszawa, 2000. - 68 s.

11. Romanski R. Cudnфw 1660. - Warszawa: Bellona, 1996. - 192 s.

References:

1. Babulin I. (2006) Sostav russkoj armii v CHudnovskom pokhode 1660 goda. Rejtar. 28. 22-41. [in Russian].

2. Brikner А. (1878) Patrik Gordon i ego dnevnik. Sankt-Peterburg: Tipografiya V. Balasheva. [in Russian].

3. Herasymchuk V. (1912-1913) Chudnivs'ka kampaniia 1660 r. Zapysky Naukovoho tovarystva im. Shevchenka. T. 110, 113. L'viv: Z dpuk. Hauk. T-va im. Shevchenka. 31-54, 44-68. [In Ukrainian].

4. Gordon P. (2003) Dnevnik, 1659 - 1667. In D. Fedosova (perevod);

M. Ryzhenkov (otv. red.). Moskva: Nauka [in Russian].

5. Mats'kov O. (2017) Problema chysel'nosti armii T. Tsytsiury u Chudnivs'kij kampanii 1660 roku. Visnyk Kam'ianets'-Podil's'koho natsional'noho universytetu im. Ivana Ohiienka. Istorychni nauky. Vyp. 10. Kam'ianets'-Podil's'kyj: Kam'ianets'- Podil's'kyj natsional'nyj universytet im. I. Ohiienka. 146-155 [In Ukrainian].

6. Mats'kov O. (2017) Chysel'nist' armii Yu. Khmel'nyts'koho u Chudnivs'kij kampanii 1660 roku: sproba z'iasuvannia. Naukovi zapysky Ternopil's'koho natsional'noho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia. Vyp. 1, ch. 1. Ternopil': Vyd-vo TNPU im. V. Hnatiuka. 12-17 [In Ukrainian].

7. Mats'kov O. (2017) Rol' i mistse kryms'koho chynnyka u Chudnivs'kij kampanii

1660 roku: postanovka problem. Problemy istorii krain Tsentral'noi ta Skhidnoi Yevropy. Vyp. 6. Kam'ianets'-Podil's'kyj:Kam'ianets'-Podil. nats. un-t im.. Ohiienka. 154-161 [In Ukrainian].

8. Fedosov D. (2003) Klinok, pero i “buntashnoe vremya”. Gordon P. Dnevnik, 1659 - 1667. D. Fedosova (perevod); M. Ryzhenkov (otv. red.). Moskva: Nauka. 233-263 [in Russian].

9. Hnilko A. (1931) Wyprawa Cudnowska w 1660 roku. Warszawa: Wojskowy instytut naukowo-wydawniczy [in Polish].

10. Ossolinski L. (2000) Kampania na Ukrainie 1660 roku. Warszawa [in Polish].

11. Romanski R. (1996) Cudnow 1660. Warszawa: Bellona [in Polish].

Размещено на Allbest.ru