Обриси повсякденності професора Д.П. Пойди

Життєвими цінностями Дмитра Павловича було не матеріальне багатство, достаток, а самовіддане служіння справі вищої освіти та науки, чому вчений і педагог присвятив усе своє життя. Впродовж десятиліть професійної діяльності професор Д.П. Пойда, принаймні, у вищезазначений період, жив розміреним життям, завжди слідував своєму регламенту: приходив на роботу на 9.00 і уходив після 15.00, прямуючи пішки на трамвай маршруту № 1. Вельми характерно, що на початку і наприкінці робочого дня Дмитро Павлович обов'язково заходив на кафедру (ауд. 516) і вітався або прощався з присутніми.

- Людмилою Антонівною Гаркушею та профгрупоргом - старшим викладачем Людмилою Олександрівною Кравченко, з усіма іншими членами кафедри, до яких належали доцент Микола Якович Білан, Володимир Іванович Костенко, Геннадій Георгійович Кривчик, В'ячеслав Дмитрович Мирончук, Раїса Сергіївна Попова, Тетяна Артемівна Чуд- нова, Ганна Кирилівна Швидько, автор цих рядків, прийнятий на роботу в якості асистента в листопаді 1985 р., старший лаборант Л. М. Мар'їна та ін. Ще раніше, в мої студентські часи, членами кафедри були доценти Володимир Володимирович Крутиков, Віталій Вікторович Стецкевич, Микола Антонович Шапошников, викладач Надія Олександрівна Стручкова.

У спілкуванні Дмитро Павлович був цікавим і толерантним співрозмовником, який з повагою ставився до відвідувача, промовляв спокійним, лагідним тоном, інколи з приємною посмішкою, якою світилися його карі очі. Він ніколи не підвищував голос і не вживав образливою лексики. Коли ж розмова носила особливо довірливий характер, Дмитро Павлович запрошував відвідувача до коридору, брав співбесідника під руку і неспішною ходою прогулювався поверхом. У цьому виявлялася давня звичка, яка сформувалася ще зі сталінських часів, не довіряти кабінетам конфіденційної інформації.

Як завідувач кафедри, Дмитро Павлович дбав про стан дисципліни і успішності студентів. Одного разу я був безпосереднім очевидцем й учасником того, як на кафедру були запрошені три студенти (крім мене ще Лариса Ільченко та Євген Солоп), які мали виступити зі звітами про своє навчання та участь у студентському науковому житті. Прикметно, що всі зазначені студенти належали до відмінників, а не відстаючих. Нині саме останню категорію студентів інколи запрошують на засідання кафедр, а відмінникам приділяють менше уваги. Можливо, саме це є однією з причин того, що їх чисельність на факультеті останніми роками знизилася.

У кабінеті Дмитра Павловича можна було часто бачити не тільки кафедралів, а й завідувачів кафедри історіографії та джерелознавства: спочатку професора Валентина Яковича Борщевського, а згодом - професора Миколу Павловича Ковальського. Туди також нерідко заходив і друг Д. П. Пойди, доцент кафедри історії КПРС Віктор Григорович Жук, з яким Дмитра Павловича міцно пов'язували згадки про воєнну звитягу періоду 1941-1945 рр.

За моїми спостереженнями, Д. П. Пойда ніколи не полишав процесу самовдосконалення. Вже у вельми поважному віці він полюбляв переглядати періодичну пресу, а крім газет та журналів читав і спогади, і наукові праці. Ретельна самопідготовка, глибоке знання першоджерел та літератури забезпечували Дмитру Павловичу високий рівень викладання лекційного курсу з історії СРСР ХІХ - початку

У зазначені роки Д.П. Пойда писав порівняно небагато. Але добре пам'ятаю, що це були різноманітні за жанром твори, виходом яких у світ Дмитро Павлович пишався. Відчувалося, що вчений отримував від творчої праці задоволення. Так, наприклад, у 1986 р. (тоді мною вже була захищена кандидатська дисертація) мій науковий керівник у своєму кабінеті показав і подарував мені свою статтю «Селянські виступи у зв'язку з похованням Т.Г. Шевченка в Каневі», щойно опубліковану в «Українському історичному журналі» [7]. Шевченкознавча проблематика цікавила Д.П. Пойду і раніше. Так, ще у 1960 р. вчений опублікував у журналі «Вітчизна» статтю «До подій на могилі Т.Г. Шевченка в 1881 році» [4]. І взагалі Дмитру Павловичу був притаманний стійкий інтерес до історико-аграрної проблематики, що, напевно, було обумовлено і його соціальним походженням і любов'ю до українського села, і співпадало з певним соціальним замовленням, яку виконувала тодішня вітчизняна історична наука.

Професор Д.П. Пойда любив працювати також у царині персо- налістики. Наприклад, у 1974 р. він першим серед наших факультетських істориків написав статтю про історика М.Ф. Злотникова [5], а в 1985 р. - про керівника партійного підпілля на Дніпропетровщині в період німецько-фашистської окупації М.І. Сташкова [6]. Пам'ятаю, що Дмитро Павлович тривалий час збирав матеріал для брошури про революціонера А.А. Костюшко-Валюжанича. До речі, інтерес до цієї персоналії у Д.П. Пойди виник ще у 1960-х рр., коли він написав про цю цікаву історичну постать газетну статтю [8]. історик аграрник пойда дослідний

Опікувався професор Д.П. Пойда і написанням методичних вказівок для студентів, часто використовуючи для цих видань уже апробовані матеріали лекційних систематичних та спеціальних курсів. Пригадую, що Дмитро Павлович підготував і видав методичні вказівки з теми «Отечественная война 1812 г.» (на жаль, це видання не збереглося і не позначено у виданій біобібліографії). В цьому ряду стоять і методичні вказівки до спецкурсу «Аграрно-крестьянский вопрос в трех российских революциях», видані в 1982 р. [3]. У той період усі навчально-методичні видання видавалися російською мовою, адже навчальний процес, за рідким винятком, теж здійснювався російською. Втім, це не означає, що Дмитро Павлович забув рідну українську. Він її знав і любив, але не користувався, як і домінуюча більшість викладачів в університеті. Такий був непростий час.

Значна частина тодішнього університетського життя, особливо в керівних кадрів, була пов'язана з виконанням громадських доручень. Дмитро Павлович постійно носив на лацкані піджака Знак «50 лет пребывания в КПСС», який було започатковано в 1981 р. Очевидно, для Д.П. Пойди ця відзнака багато важила. Узагалі для особистості Дмитра Павловича були притаманні кращі риси тодішнього партійця з його професійністю, відповідальністю, порядністю, скромністю. Д.П. Пойда був одним із тих людей на історичному факультеті, хто ввів у традицію повсякденного життя стосунки між людьми, де не було місця таким ганебним явищам, як хабарництво, корупція, телефонне право тощо. Ці традиції нові покоління істориків нашого факультету зберігають і донині.

Пригадую, як 5 вересня 1986 р., після успішного захисту мною кандидатської дисертації, Дмитро Павлович разом із професором Миколою Павловичем Ковальським (тоді головою партбюро факультету), а також двома київськими істориками, моїми офіційними опонентами професором Віталієм Григоровичем Сарбеєм та доцентом Станіславом Олексійовичем Сосновчиком, порушивши тодішні офіційні заборони стосовно участі у вечірках, що раніше традиційно відбувалися після захистів дисертацій, прибули в затишну оселю моїх батьків на Амурі та відзначили чергову перемогу наукової школи, що розвивалася на історичному факультеті. Принагідно зазначу, що Дмитро Павлович не був схильним до надмірного вживання алкоголю. Звичайно, в той вечір на столі був необхідний для таких випадків набір (на той час вельми дефіцитний), але гості не зловживали спиртним. Навпаки, у неформальній атмосфері тривала задушевна розмова, яка стосувалася різних питань вищої освіти, науки, книговидання тощо. Відчувалося, що Дмитро Павлович був вельми задоволений творчим результатом і тим, що така скромна вечірка після захисту відбулася.

Взагалі Дмитру Павловичу була притаманна виняткова скромність. Добре пам'ятаю, як завідувач кафедри, ще до антиалкогольної кампанії, організував відзначення свого 75-річного ювілею в жовтні 1983 р. Тоді на ювілейний вечір у ресторані «Старая башня» зібралися лише члени сім'ї Дмитра Павловича та його рідна кафедра. Скажу, що хоча святкування було організовано скромно, без помпезності, воно залишилося в пам'яті всіх присутніх.

Звичайно, повсякденне життя немислимо без харчування. У цьому відношенні Дмитро Павлович був зовсім невибагливим. Він не любив обідати на роботі, а тому його раціон у ці часи обмежувався лише чашкою чаю та печивом чи булочкою. Проте така звичка жити цілий робочий день без обіду, який у професора розпочинався ближче до вечора, не пройшла безслідно для здоров'я. З роками у Дмитра Павловича розвинулася виразка шлунку, яку він щорічно лікував у санаторіях Миргорода. Втім, у середині 1980-х рр. йому прийшлось з приводу зазначеної хвороби все ж таки зробити операцію, яку він, незважаючи на свій поважний вік, переніс добре. Однак на початку 1990-х рр. ветерана праці, який від 1987 р. працював уже професором кафедри історії СРСР та УРСР, передавши естафету завідування В.В. Іваненку, стали турбувати болі в області серця, на що він все частіше довірливо скаржився мені.

Бібліографічні посилання

1. Дмитро Павлович Пойда (1908-1992). Біобібліографічний покажчик (До 100-річчя від дня народження). - Д., 2008. - 68 с.

2. Кабанов В. І. Професор Д. П. Пойда: формальний і неформальний / І. Кабанов // Питання аграрної історії України та Росії. Матеріали одинадцятих наукових читань, присвячених пам'яті Д. П. Пойди. - Д., 2016. - С.25-29.

3. Методические указания к спецкурсу «Аграрно-крестьянский вопрос в трех российских революциях / [сост. Д. П. Пойда]. - Д.: РИО ДГУ 1982. - 56 с.

4. Пойда Д. П. До подій на могилі Т. Г. Шевченка в 1881 році / Д.П. Пойда // Вітчизна. -1960. - № 3. - С. 178-185.

5. Пойда Д. П. М. Ф. Злотников - ученый-историк, сложившийся в Днепропетровском Университете / Д. П. Пойда // Некоторые вопросы социально-экономической и политической истории Украинской ССР: сб. науч. ст. / отв. ред. Д. П. Пойда. - Д.: ДГУ, 1973. - Вып. 4. - С. 105 - 114.

6. Пойда Д. П. Н. И. Сташков - руководитель партийного подполья на Днепропетровщине в период немецко-фашистской оккупации / Д. П. Пойда // Науч. сб. кафедри истории КПСС ДГУ, посвященный 40-летию победы СССР в Великой Отечественной войне. - Д.: ДГУ, 1985.

7. Пойда Д. П. Селянські виступи у зв'язку з похованням Т. Г. Шевченка в Каневі / Д. П. Пойда // Український історичний журнал. - 1986. - № 10. - 40 - 49.

8. Пойда Д. П.Сын ленинской гвардии. К 60-летию со дня трагической гибели А. А. Костюшко-Валюжанича / Д. П. Пойда // Днепровская правда. - 1966. - 2 марта.

Анотація

На основі особистих спогадів, джерел та літератури показані обриси повсякденності відомого українського історика-аграрника ХХ ст., професора Д. П Пойди. Наголошено, що Дмитро Павлович був вельми відданий своїй професійній справі, а тому його щоденність значною мірою пов'язана з рідним факультетом й кафедрою, де пройшла велика частина його творчого життя та діяльності. Розкриті особливості щоденного буття вченого-історика і педагога в контексті його навчальної, науково- дослідної, громадської діяльності, а також дозвілля. Приділено увагу осо- бистісним контактам Д. П. Пойди, стилю його спілкування.

Ключові слова: Д. П. Пойда, професор, відомий учений, педагог, повсякденність.

На основе личных воспоминаний, источников и литературы показаны очертания повседневности известного украинского историка- аграрника ХХ в., профессора Д. П Пойди. Отмечено, что Дмитрий Павлович был весьма предан своему профессиональному делу, а потому его обыденность в значительной степени связана с родным факультетом и кафедрой, где прошла большая часть его творческой жизни и деятельности. Раскрыты особенности ежедневного бытия ученого-историка и педагога в контексте его учебной, научно-исследовательской, общественной деятельности, а также досуга. Уделено внимание личным контактам Д. П. Пойди, стилю его общения.

Ключевые слова: Д. П. Пойда, профессор, известный ученый, педагог, повседневность.

Key words: D. P. Poyda, professor, famous scientist, teacher, everyday life.