Діяльність земств Півдня України з організації акушерської допомоги населенню в другій половині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСТВ ПІВДНЯ УКРАЇНИ З ОРГАНІЗАЦІЇ АКУШЕРСЬКОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Микола Герасименко

У статті, на основі аналізу наукових праць земсько-медичної тематики та документальних джерел, відтворюється діяльність земств Катеринославської, Таврійської і Херсонської губерній з улаштування акушерської допомоги населенню. Представлені в ній матеріали свідчать, що земські діячі вказаних губерній уже від початку відкриття земських закладів усвідомлювали нагальну потребу в організації раціональної медичної допомоги породіллю. Для цього вони робили певні кроки в напрямі підготовки фахівців повивальної справи, збільшення кількості акушерок та покращення їхнього матеріального стану. Проте, через стійке прагнення населення звертатися за допомогою до повитух, котрі завжди були поруч і підтримували породіллю не тільки при пологах, а й у господарських справах, значних успіхів в акушерській справі земства досягти не змогли. Разом з тим, до кінця ХІХст. під тиском медиків та числених фактів трагічної діяльності повивальних бабок, їхня робота з організації раціональної родопомочі значно активізувалася, а населення поступово стало все більше звертатися за допомогою при пологах до фахових акушерок. Це вселяло надію на майбутні позитивні зрушення в акушерській справі.

Ключові слова: акушерка, земські заклади, повитуха, пологовий будинок, породілля.

земство катеринославський допомога акушерський

В історії земської медицини питання організації акушерської допомоги населенню залишається майже не вивченим. Основна причина цьому вбачається у твердженні авторитетних дослідників земств того факту, що «у відношенні родопомочі земствами нічого не зроблено». Проте, лише сама констатація даного положення не дозволяє зрозуміти чому, досягнувши значних результатів у різних напрямках медичного обслуговування, земські заклади не зуміли зорганізувати і повивальну справу на належному рівні. Прояснити вказану ситуацію у певній мірі покликана запропонована наукова розвідка, спрямована дослідити процес улаштування акушерської допомоги в найбільш передових у медичному відношенні земствах Півдня України (Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній).

В архівних матеріалах майже відсутні відомості про акушерок й офіційно організовану медичну допомогу вагітним, породіллю та новонародженим у південному регіоні України напередодні земської реформи. Із тих небагатьох джерел, які дають певну інформацію про даний напрям лікувально - профілактичної роботи, удалося з'ясувати лише те, що лікарські управи в кожному місті мали по одній акушерці, тобто біля десяти на губернію, і, що їхня заробітна плата коливалася в межах 40-50 руб. на рік. Як конкретно здійснювалася ними родопоміч, свідчень немає, але уявити загальну картину повивальної справи, опираючись на окремі факти й дослідження Б. Веселовського, С. Верхратського, М. Левіта, С. Осипова та інших учених, труднощів не викликає.

Пологових будинків, або спеціальних відділень при лікарнях у доземський період на Півдні України не існувало. Народжувати дітей жінкам доводилося у власному будинку. У помешканнях, де з-за убогості та низького культурно- освітнього рівня переважної частини населення були відсутні елементарні санітарні умови. Таким чином, немовлята та їхні матері наражалися на небезпеку заразитися різними інфекційними захворюваннями. Тим більше, що антисептика й асептика не були відомі на той час навіть широкому колу медиків. Через поганий стан здоров'я багатьох майбутніх мам, підірваного тяжкими умовами життя та праці, самі пологи часто проходили з ускладненнями. У таких випадках акушерки мало чим допомагали породіллю, оскільки не володіли для цього достатніми професійними знаннями. Спеціальну освіту з них мали лише одиниці, а решта - тільки певні навички та життєвий досвід.

Діяльність акушерок обмежувалася містами в яких вони проживали. Сільське жіноцтво загалом залишалося без кваліфікованої медичної допомоги. І це тоді, коли лише в Одеському повіті щорічно відбувалося понад десять тисяч дітонароджень [2, с. 191]. Виконання тяжких обов'язків акушерки на селі брала на себе проста, неграмотна баба-повитуха. За характеристикою земських лікарів, вона «не тільки не мала уявлення про догляд за породіллям, а й не усвідомлювала сутності процесу, що відбувався на її очах» [22, с. 27]. Прийоми, які застосовували сільські бабки при родах, вражали своєю жорстокістю. Вони ставили на живіт породіллю гарячий горщик, внаслідок чого він утягувався всередину посудини; клали на черево вагітним тяжкі предмети; садовили їх відразу після народження в кип'ячу воду і т.д. Така поміч, як свідчить багатий фактичний матеріал, у більшості випадків мала летальні наслідки. Тому, дещо дивною виглядає загалом лояльна позиція найвідомішої дослідниці української народної медицини, доктора медицини З. Балтарович до акушерської діяльності бабок-повитух, бабок-бранок, пупорізок [1].

Аналіз документальних джерел засвідчує, що земські діячі Катеринославської, Таврійської та Херсонської губерній уже від початку відкриття земських закладів (середина 60-х років ХІХ ст.) усвідомлювали нагальну потребу в організації раціональної акушерської допомоги. Так, з цією метою Херсонська губернська земська управа в 1866 році запропонувала повітовим земствам приплачувати міським акушеркам по 100 руб. на рік і «вимагати, щоб вони займалися повивальною справою і в повітах» [7, с. 880]. На місцях не дуже прислухалися до даної рекомендації. До того ж було очевидним, що таким чином налагодити дійсну родопоміч на селі неможливо: занадто великою й важкою являлася ця ділянка роботи для акушерки за сумісництвом. Натомість Ананьївське та Херсонське земства в 1867 р., Тираспольське - у 1868 р. запровадили посади повітової акушерки й прийняли на службу бажаючих, які мали відповідну підготовку. Те ж саме зробили гласні

Сімферопольського повіту в Таврійській губернії та Маріупольського й Олександрівського в Катеринославській. В останньому земстві спершу надавати допомогу при пологах покладалося на лікарів [6, с. 4]. Однак, через їхню надмірну зайнятість повітові збори в 1871 р. за пропозицією барона М. Корфа вирішили для цієї роботи запросити трьох акушерок, визначивши платню в 200 руб. на рік кожній [21, с. 73].

Решта земських закладів певний час ніякої уваги повивальній справі не приділяли. І не тому, що вони були байдужими до долі породіль, а в основному через те, що гласні не знали, яким чином її можна було влаштувати. Проте, до середини 70-х років і в них штати земських медиків поповнилися акушерками. Знайти їх, тим більше кваліфікованих, було дуже великою проблемою для всіх земств. Так, у Херсонському повіті у зв'язку з відсутністю таких, навіть за пристойної зарплати в 200 руб. (уряд рекомендував 150-180 руб. [29, с. 1]), місце однієї акушерки з чотирьох майже півтори роки залишалося вільним. До того ж управі довелося звільнити одну з тих, які перебували на службі. Вона виявилася «нетямущою». Цікаво, що це з'ясувалося тільки після двох років роботи, на протязі яких їй доручалося заміщати й вакантну посаду [16, с. 13].

Щоб в якійсь мірі розв'язати кадрову проблему, окремі земства, як уже відзначалося, доручили штатним акушеркам «навчати повивальному мистецтву сільських дівчат і контролювати повивальних бабок» [15, с. 16]. У той же час земські діячі Таврійської губернії виступили з ініціативою відкрити при богадільні «повивальний інститут» для підготовки фахівців акушерської справи. Ця пропозиція знайшла підтримку навіть у Міністерства внутрішніх справ, яке висловило готовність надати фінансову допомогу в разі позитивного вирішення питання. Губернські земські збори на засіданні 13 грудня 1867 р. постановили відкрити інститут (училище) і просити повітові управи прислати для вступу до нього своїх стипендіатів [26, с. 595]. Наступного року з'ясувалося, що на місцях не виявилося бажаючих навчатися акушерській справі. Поставлені перед таким фактом губернські гласні були змушені відмовитися від задуму й обмежитися влаштуванням у Сімферопольській земській лікарні пологового відділення.

Причина, через яку земські діячі Таврії не відкрили родопомічний інститут, викликає деяке здивування. Адже в сусідній Херсонській губернії, коли в серпні 1874 р. відкривався подібний заклад, то на 25 місць визначених правилами, претендувало більше 50 абітурієнтів [28, с. 363]. Скоріш за все повітові земства проігнорували прохання губернської земської управи, що було характерним для їхніх взаємовідносин на початковому етапі діяльності.

Херсонський повивальний інститут ніколи недостатку в учнях не відчував. Серед бажаючих навчатися акушерському мистецтву були дівчата та жінки «всякого звання», більшість - за направленням земських управ. Згідно зі статутом до закладу приймалися ті з них, які досягли 18 років, але не старші 35 років. Перевага надавалася представницям селянського стану, особливо грамотним. Курс навчання тривав три роки й закінчувався екзаменом «у присутності членів лікарського відділення». Після успішного складання іспиту, випускниці отримували свідоцтво. Стипендіаткам земств належало відслужити в призначеному управами місці не менше п'яти років [27, с. 11].

Викладали в інституті лікарі земської лікарні. Вони, крім повивальної справи, знайомили майбутніх акушерок із гінекологією, венерологією та малою хірургією. Теоретичні заняття чергувалися з практичними в лікарні. Вихованки, як свідчать звіти губернської земської управи, до навчання відносилися дуже старанно. Із першого набору тільки одна з них виявилася «нездібною». Такий потяг до знань справедливо пов'язувався з їхнім віком (18-35 років), в якому «скільки-небудь серйозний крок у житті здійснюється цілком свідомо й добровільно» [28, с. 363].

У 1875 р. після року доволі успішної роботи навчального закладу, його завідувач старший лікар М. Боголюбов запропонував земству готувати не просто акушерок, а акушерок-фельдшериць [14, с. 386]. Ця пропозиція викликала певний інтерес у земських діячів. По-перше, таким чином медичний персонал поповнювався б фельдшерами, нестача яких відчувалася так само гостро, як і акушерок; а по-друге, утримання в одній особі акушерки й фельдшера, обходилося для земських органів значно дешевше, ніж двох фахівців відповідного профілю. Гласні доручили управі всебічно вивчити питання реорганізації повивального інституту у фельдшерську школу і про свої висновки доповісти земським зборам.

Рішення, яке в кінцевому результаті було прийняте відносно інституту, виявилося дещо несподіваним: у 1878 р. він закрився. Причиною цьому стала байдужість сільського населення до акушерської допомоги. Коли в 1877 р. зі стін інституту вийшли перші його випускниці, то більшість із них не змогли знайти роботу на селі й залишилися працювати в місті.

Мешканці сіл Катеринославщини та Таврійського краю також відмовлялися від послуг акушерок, віддаючи перевагу місцевій повитусі. Так, у Катеринославському повіті в 1872 р. земська акушерка «пособляла» при пологах лише в шести випадках [17, с. 150], у 1873 р. - у тринадцяти [18, с. 48]. Ігнорування населенням раціональної акушерської допомоги було викликано не тільки недовірою до офіційної медицини, як це стверджує А. Лохматова, досліджуючи діяльність Катеринославського земства [12, с. 133], а й низкою інших чинників. Зокрема, люди часто не зверталися до акушерки тому, що не мали можливості через величезні відстані зв'язатися з нею, здебільшого єдиною на весь повіт. А ось повивальна бабка, як відзначали земські медики, «завжди поруч, допомагає породіллю й по домашньому господарству, до того ж їх дуже багато» [4, с. 484]. І дійсно, тільки в одному Єлисаветградському повіті, в якому у свій час удалося зібрати відомості, на середину 90-х років «бабувало» 943 жінки, приймаючи щорічно в середньому не менше п'ятдесят пологів [25, с. 352].

Зіткнувшись на початковому етапі роботи з відсутністю в населення зацікавленості до акушерської допомоги, земства на деякий час інтерес до цього напрямку медицини втратили. Окремі з них, як то Маріупольське, Тираспольське, Херсонське, Ялтинське, навіть скоротили кількість акушерок, а деякі (Верхньодніпровське, Павлоградське, Одеське) - загалом скасували їхні посади. Щоправда, через рік-два майже скрізь штати поновлювалися. Потім, як правило, усе повторювалося знову.

У період між 70-ми та 90-ми роками земські заклади, за виключенням Олександрівського, Катеринославського, Маріупольського, Сімферопольського та Херсонського повітів, від проблеми медичного забезпечення породіль фактично самоусунулися і даний напрямок роботи цілковито був відданий на відкуп сільським повитухам. Тільки лікарі, які безпосередньо зустрічалися зі згубними наслідками «пупорізок» при кожній нагоді вимагали від земських діячів «відгородити цю половину . . . людства від такої неправильної й інколи небезпечної подачі акушерської допомоги» [4, с. 472]. Вони закликали їх виконати свій «моральний обов'язок» і прийти на допомогу багатостраждальній російській матері . . .» [2, с. 193]. Із цією метою лікарі пропонували поставити діяльність повитух під контроль медиків [23, с. 5], винагороджувати тих із них, які найкраще справляються з акушерською справою [3, с. 106], направляти найбільш здібних для практичної підготовки в пологові притулки [23, с. 5], а притулки влаштовувати в усіх лікарнях [8, с. 627]. Разом із тим, фахівці розуміли, що таким чином навряд чи вдасться вирішити питання забезпечення населення раціональною акушерською допомогою. Напроти, утіливши в життя дані рекомендації, земства офіційно визнавали шкідливу практику «темних, не знаючих найелементарніших прийомів при пологах, украй неохайних» доморощених бабок-повитух [20, с. 714]. Тому в більшості випадків вони залишалися нереалізованими.

Повсюди знайшла підтримку лише пропозиція фахівців організовувати повивальну справу через фельдшериць-акушерок. Найбільш активно ця категорія медиків залучалася до роботи в Херсонській та Таврійській губерніях. В останній, уже в 1890 р. їх нараховувалося 18 осіб [11, с. 52]. Фельдшериці- акушерки, як правило, отримували від земських установ заробітну плату в розмірі 400-450 руб., у повітах Херсонщини до 500 руб. У Катеринославській губернії декількох акушерок із фельдшерською освітою утримувала за свій рахунок Хортицька сільська громада [19, с. 14].

Загалом, до початку 90-х років майже всі органи місцевого самоврядування півдня України під тиском лікарів та чисельних фактів «звірячого поводження бабок із породіллям» були змушені знову звернути увагу до акушерської справи. На цей час, мало на якому з'їзді лікарів, медичній нараді, чи то земських зборах не розглядалося питання її організації. У результаті обговорень у більшості повітах земські діячі визнали за необхідне ширше залучати до роботи фельдшериць-акушерок і навіть замінити ними вже працюючих акушерок, як то було в Снігурівці та Єланці Єлисаветградського повіту [24, с. 40]. Щоб привабити дану категорію медпрацівників до служби, повітові земства підвищували їм посадові оклади, надавали житло тощо. Одначе, далеко не завжди вдавалося відшукати фельдшериць з акушерською підготовкою через нестачу таких. Наприклад, у Херсонській губернії в 1900 р. із 66 штатних місць акушерок (крім Одеського земства, де з 1884 р. їхні посади скасували) зайнятими були лише 59, з яких 37 - зі званням фельдшериці-акушерки [9, с. 54]. Тому губернська земська управа на чергових зборах 1901 р., зважаючи на клопотання ХІІ та XIV з'їздів лікарів, винесла на розгляд питання підготовки спеціалістів відповідного профілю [9, с. 55]. На рік раніше в Катеринославській губернії з подібною пропозицією на земських зборах виступив член управи М. Ларуй [10, с. 80].

В останнє десятиріччя XIX ст. випадки звільнення з роботи акушерок внаслідок того, що «не відчувалося в народі особливої потреби в них», як це було в 70-80-х роках, документальні джерела не фіксують [13, с. 2]. Їхнє число стабілізувалося й поступово почало зростати: від 20 чол. у всіх земствах Півдня України в 1870 р. до 165 штатних одиниць на кінець 1899 р. Однак, незважаючи на те, що на рубежі століть кількість акушерського персоналу значно збільшилася в порівнянні з початковим етапом земської діяльності, в Катеринославській губернії вони разом із лікарями надали необхідну допомогу при пологах тільки в 2724 випадках із 130414, тобто двом процентам жінок, які її вимагали [19, с. 34]. У Таврійській та Херсонській губерніях родопоміч, що надавали земські медики, також складала лише три проценти від загального числа пологів [9:54]. За нашими розрахунками на одну земську акушерку в південних губерніях припадали десятки тисяч жителів, що зафіксовано в нижче наведеній таблиці.

Таблиця 1.

Кількість мешканців південних губерній України, яких обслуговувала одна земська акушерка (в тисячах)

Наведені розрахунки показують, що на порозі ХХ ст. уся справа організації раціональної родопомочі в губерніях Півдня України ще вимагала свого вирішення. «Акушерську допомогу необхідно створювати», - цей висновок, зроблений земським лікарем Дніпровського повіту Ф. Степановим на IX з'їзді лікарів Таврійської губернії в 1892 р., залишався актуальним майже до кінця існування земських закладів [5, с. 52]. Разом з тим, стверджувати, що земства у справі забезпечення населення акушерською допомогою «нічого не зробили», було б не вірно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Балтарович З. Українська народна медицина : історія і практика / З. Балтарович. - К. : Абрис, 1994. - 320 с.

2. Врачебная хроника Херсонской губернии №2 (16-31 января 1897 г.). Съезд врачей Одесского уезда, 12-13 ноября 1896 г. // Сборник Херсонского земства. - 1897. - №2. - С. 188-193.

3. 20. Врачебная хроника Херсонской губернии №22 (16-30 ноября 1898 г.). Съезд земских врачей Елисаветградского уезда, 9-12 декабря 1898 г. // Сборник Херсонского земства. - 1899. - №1. - С. 106-107.

4. ХІІ съезд врачей и членов уездных управ в г.Херсоне, 10-17 сентября 1891 г. (С приложениями). - Херсон : Изд. земства, 1891. - 536 с.

5. IX-й съезд земских врачей Таврической губернии 1892 года. Журналы и приложения. - Симферополь : Тип. Спиро, 1892. - 188 с.

6. Державний архів Запорізької області. - Ф. 56. - Оп. 1. - Спр. 2. Матеріали Олександрівського повітового земства. - 7 ар.

7. Доклады собранию 28 октября - 15 ноября 1866 г. - Херсон : Б. И., Б. Г. - 1164 с.

8. Доклады, читанные на съезде земских врачей Елисаветградского уезда 24 августа 1894 г. Акушерская помощь в Елисаветградском уезде // Врачебная хроника Херсонской губернии. - 1894. - №16. - С. 623-627.

9. Доклады Херсонской губернской земской управы губернскому земскому собранию ХХХУП очередной сессии 1901 г. - Херсон : Изд. губ. земской управы, 1901. - 445 с.

10. Журналы Екатеринославского губернского земского собрания 1899 г. - Екатеринослав : Тип. Губернского земства, 1899. - 107 с.

11. Игумнов С. Н. Очерки развития земской медицины в губерниях, вошедших в состав УССР, в Бессарабии и в Крыму / С. Н. Игумнов. - К. : Изд. Киевского 1-го Медицинского ин-та, 1940. - 155 с.

12. Лохматова А. І. Катеринославське земство: соціальний склад, бюджет та практична діяльність, 1866-1913 рр. : дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Алла Іванівна Лохматова. - Запоріжжя, 1994. - 232 с.

13. Медико-статистический и санитарный отчет по Херсонскому уезду за 1887 г. уездного санитарного врача Н. А. Часовникова. - Херсон : Изд. губ. земской управы, 1888. - 108 с.

14. Объяснительная записка старшего врача Боголюбова // Сборник Херсонского земства. - 1876. - №2. - С. 384-392.

15. Отчет о действиях Тираспольской уездной земской управы с 1 октября 1867 по 21 сентября 1868 г. // Сборник Херсонского земства. - 1868. - № 10. - С. 1-27.

16. Отчет Херсонской уездной земской управы с 1 августа 1868 г. по 1 августа 1869 г. - Херсон : Б.И., 1869. - 46 с.

17. Отчет Екатеринославской губернской земской управы за 1872 г. - Екатеринослав : Тип. Губернская, 1873. - 463 с.

18. Отчет Екатеринославской губернской земской управы за 1873 г. - Екатеринослав : Губернская типогр., 1874. - 493 с.

19. Отчет по санитарному отделению за 1900 год. - Вып. I. - Екатеринослав : Тип. Губернского земства, 1901. - 37 с.

20. Пашковский М. Акушерская помощь в Елисаветградском уезде за 1891 -- 92 гг. / М. Пашковский // Врачебная хроника Херсонской губернии. - 1894. - №18. - С. 711-716.

21. Протоколы Александровского уездного земского собрания очередной сессии с 26 сентября по 3 октября 1870 г. С приложениями. - Екатеринослав, 1871. - 466 с.

22. Протоколы заседаний IX Херсонского губернского съезда земских врачей и членов земских управ в г. Елисаветграде в 1883 г. (С приложениями).- Херсон : Изд. земства, 1883. - 72 с.

23. Протоколы съезда земских врачей Елисаветградского уезда. Заседание 17 декабря 1891 г. // Врачебная хроника Херсонской губернии. - 1892. - №1. - С. 3-11.

24. Протоколы заседаний съезда земских врачей Елисаветградского уезда, 25-28 ноября 1893 г. // Сборник Херсонского земства. - 1894. - №2. - С. 28-52.

25. Протоколы съезда земских врачей Елисаветградского уезда // Сборник Херсонского земства. - 1895. - №1. - С. 342-356.

26. Систематический свод постановлений Таврического губернского земского собрания со времени открытия земских учреждений в Таврической губернии, 1866-1886 гг. - Симферополь : Тип. Таврического губернского земства, 1908. - Т. 1. - 922 с.

27. Устав Херсонского земского повивального института с родовспомогательным заведением // Сборник Херсонского земства. - 1870. - №12. - С. 1-15.

28. Херсонское губернское земское собрание, 22-30 октября 1875 г. (сессия шестнадцатая). - Херсон : Изд. земства, 1875. - 414 с.

29. Центральний державний історичний архів України. - Ф. 1191. - Оп. 1. - Спр. 281. Циркуляр Департамента медицини від 6 червня 1880 р. «Про збільшення зарплати лікарським учням і повивальним бабкам». - 4 ар

Размещено на Allbest.ru