Визначення поняття мемуарів як історичних джерел у зарубіжній історіографії

Гітлерівська окупація України стала одним із найскладніших періодів вітчизняної історії. У разі перемоги Німеччини у тій війні під загрозу було поставлено саме існування нашого народу. Та незважаючи на жорстокі умови тогочасного життя, німецькій окупаційній адміністрації довелося застосовувати судові форми й засоби врегулювання як соціальних відносин так і дотримання населенням правомірної поведінки. Звісно, що німецька адміністрація широко застосовувала позасудові, репресивно-каральні заходи впливу на поведінку місцевого населення, намагаючись примусити його працювати на забезпечення мети і завдань окупаційної політики. Але, певну роль у цьому процесі відігравали й суто судово-правові засоби впливу на правомірну поведінку місцевого соціуму.

Зазначимо, що в останні десятиліття історична наука в питаннях реконструкцій окупаційного періоду часів Другої світової війни поступово прибирає ідеологічні нашарування радянського минулого, залучаються до наукового обігу нові джерела. Серед таких матеріалів особливе місце займають документи судових та правоохоронних органів Райхс- комісаріату «Україна» (далі -- РКУ) та військової зони окупації (далі -- ВЗО). Осібне місце серед них займають документи місцевих судових установ.

Незважаючи на певні історіографічні надбання у справі дослідження історії Другої світової війни, робота дослідників у даному напрямку триває, і надає глибші та ґрунтовніші матеріали з даної проблематики. Такий стан справ частково зумовлений відкриттям нових, раніше не опрацьованих дослідниками джерел, що доповнюють або й докорінно змінюють уявлення про досліджуваний предмет Дерейко І. Архівно-слідчі справи як джерельна база дослідження особистісного виміру проявів збройного колабораціонізму в райхскомісаріаті «Україна» // Сторінки воєнної історії України. -- К., 2010. -- Вип. 13. -- С. 33-40. Шайкан В. О. Колабораціонізм на території Рейхскомісаріату «Україна» та військової зони в період Другої світової війни. Монографія. -- Кривий Ріг: Мінерал, 2005. -- 564 с. Гончаренко О. М. Функціонування окупаційної адміністрації Райхскомісаріату «Україна» управлінсько-розпорядчі та організаційно-правові аспекти (1941-1944 рр.): монографія. -- К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. -- 600 с. Куницький М. П. Соціально -- правовий статус місцевого населення Райхскомісаріату «Україна» (1941-1944 рр.): монографія. -- К.: ПП «НВЦ «Профі», 2014. -- 564 с.. Діяльність судових установ, і взагалі систему судочинства РКУ, у контексті власних досліджень розглядали В. Шайкан , О. Гончаренко та М. Куницький .

У колективній праці О. Гончаренка, О. Лисенка та Т. Першиної проаналізовано порядок створення та функціонування німецьких і українських судових інституцій РКУ, їхні компетенції та повноваження, досліджуються юридичні й правові механізми й засоби впливу німецької окупаційної адміністрації на місцеве населення у сфері соціальних відносин Гончаренко О., Лисенко О., Першина Т. Система управління окупованими територіями України // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття: Історичні нариси / НАН України. Інститут історії України. -- К.: Наукова думка, 2010. -- Кн. 1. -- 735 с..

О. Гончаренко виділяє проблеми функціонування системи місцевих кримінальних судових установ РКУ в окремий предмет дослідження і доводить, що українські судді (шефени) мали право на розгляд дрібних, переважно побутових справ.

Констатуємо той факт, що в усіх вищезазначених дослідженнях розглянуто саму систему кримінального судочинства, діяльність судів, їх юрисдикцію, але не було досліджено склад власне судових справ і тим самим не було проаналізовано кримінальний процес, що і є предметом даного дослідження. Все це і складає актуальність даної публікації.

Зазначимо, що судова система в РКУ та ВЗО була достатньо різною. Так, в РКУ діяли окремі суди для розгляду цивільних справ (суди шліхтерів) та кримінальних справ (суди шефенів). В окремих випадках з причини відсутності кваліфікованих кадрів німецькі окупаційні адміністратори створювали камери шефенів-шліхтерів. А от на теренах ВЗО була створена система обласних, районних та міських судів, які розглядали як цивільні, так і кримінальні справи. У невеликих містах чи селищах існували мирові суди. Мирові суди у ВЗО на відміну від РКУ функціонували комплексно, розглядаючи як кримінальні, так і цивільні справи.

Нормативно-правові акти, які регулювали роботу судових систем в РКУ та ВЗО, також були різні. В РКУ діяла постанова райхскомісара «Про покарання невеликих злочинів і порушень в межах Райхскомі- саріату України» від 8 травня 1942 р., яка фактично, в межах правових санкцій була витягом з Кримінального кодексу Німеччини. У постанові були вказані права та обов'язки шефенів, а також перераховані статті Кримінального кодексу, які вони мали право застосовувати у своїй практичній діяльності .

На території ВЗО не було єдиного нормативно-правового акта, який би врегульовував діяльність місцевих судів. В усякому разі це залежало від правотворчості фельдкомендатур, які контролювали відповідні окуповані області України. Так, на Чернігівщині діяли «Тимчасові судові правила», а на Сумщині -- «Тимчасові правила про підсудність і порядок розгляду судових справ». Ці документи мали різний зміст. Порядок розміщення статей, правові санкції за аналогічні злочини, обсяг повноважень місцевих суддів був різний. Для прикладу, за постановою, яка діяла на території РКУ, для винесення вироків шефенам, надавалось лише два види злочинів проти життя -- аборт та вбивство з необережності Державний архів Полтавської області (далі -- ДАПО), ф. Р-8676, оп. 2, спр. 5. ДАПО, ф. Р-8676, оп. 2, спр. 4, 111 арк.; спр. 5.. А от на Сумщині міські та обласні суди мали право розглядати не лише вище вказані злочини проти життя, а й: вбивство батьків дітьми, вбивство, вбивство з пограбуванням, вбивство матір'ю своєї дитини під час пологів або незадовго після них, необережне вбивство та перевищення меж необхідної оборони Державний архів Сумської області (далі -- ДАСО), ф. Р-1841, оп. 4, спр. 353, арк. 8 зв.. Про реальну дію цих статей нормативноправового акту свідчать матеріали судово-слідчих справ.

Для винесення судового рішення проводилося слідство. Зазвичай цей етап судового процесу тривав близько місяця. Але відомі випадки, коли справа закривалась через 11 днів після її відкриття Державний архів Чернігівської області (далі -- ДАЧО), ф. Р-3067, оп. 1, спр. 36, арк. 1-4. ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 33, арк. 1.. На Чернігівщині слідство проводив місцевий правоохоронний орган, який і передавав справу до суду. А от у Сумах початковий етап розслідування проводила поліція, яка передавала з певними висновками справу до судового слідчого, який, у свою чергу, доводив розслідування до логічного завершення, підписував обвинувальний висновок та передавав справу до суду (м. Суми).

Кожна судова справа відкривалась із факту особистої заяви чи то скарги потерпілого. Звичайно, що були випадки, коли справа відкривалась за зверненням поліції про наявність об'єкта чи предмета злочину. На підставі заяви потерпілого розпочиналося кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення. Про скоєння правопорушення повідомляли органам влади, службовці яких складали відповідний акт з повідомленням .

Заява складалась на ім'я слідчого, який і розглядав справу. В окремих випадках ця заява адресувалася начальнику місцевої поліції. У заявах вказувались претензії до тієї чи іншої особи або наслідки вчинення правопорушення.

У заведеній кримінальній справі міг бути присутнім протокол затримання обвинуваченого, але в основному, якщо і відбувалось затримання, привід або доставляння (наприклад для допиту чи арешту до судового засідання), то скоріш за все процедура не протоколювалась.

Зазначимо, що затримання підозрюваного -- це тимчасовий, короткочасний запобіжний захід, що застосовується з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, припинення кримінально протиправного діяння, попередження уникнення особою слідства або суду,

запобігання фальсифікації особою доказів та з метою запобігання іншим спробам завадити здійсненню кримінального провадження Кримінальне процесуальне право України: [навчальний посібник] / За ред. професорів В. Г. Гончаренка та В. А. Колесника. -- К.: Юстиніан, 2014. -- 576 с. ДДСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 5, арк 5..

Затримання могло бути проведене співробітниками поліційних структур. Причинами затримання могла бути підозріла поведінка людини або вчинення нею протиправних дій. Такі протоколи або акти складалися безпосередньо на місці чи у приміщенні поліції після проведення процедури затримання .

У матеріалах усіх судових справ міститься протокол допиту обвинуваченого. Виходимо із того, що допит -- це урегульована процесуальним законодавством слідча і судова дія, під час якої свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений або підсудний дають показання, які фіксуються в протоколі допиту або в протоколі судового засідання.

Протоколи допитів при всіх їх суб'єктивності є цінним біографічним джерелом. З них ми можемо дізнатися та докладніше встановити факти з життя підозрюваних (обвинувачених), свідків чи потерпілих, дані про ті чи інші історичні події та процеси, простежити перебіг слідства, методи дізнання, скласти уявлення про соціально-моральну атмосферу в суспільстві тощо.

Зазвичай, у кожній справі підшивалось по одному «комплекту» протоколів допиту, тобто кожного учасника справи допитували лише один раз ДАПО, ф. Р-2358, оп. 1, спр. 12, арк. 6, 8, 10, 15, але були випадки, коли вирішення справи потребувало неодноразових допитів суб'єктів кримінальної справи ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 8-12 зв., 15-18 зв, 21-27 зв., 33-34 зв..

Переважно протоколи допиту оформлялися на спеціальних друкованих бланках, які заповнювались відповідями допитуваного або відомостями про нього. Вони могли бути як російськомовними так і україномовними, часто дубльованими німецькою мовою ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 3, арк. 4 -- 5 зв., Там само, спр. 4, арк. 4-4 зв.. Також фіксуються випадки, коли протоколи записувались власноруч, без відповідного бланку ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 8, арк. 2.; спр. 40, арк. 1..

У протоколі зазначалась роль допитуваної особи у справі (свідок, підозрюваний, потерпілий), дата допиту та особа слідчого, який проводив допит. Наприкінці протоколу допиту зазначалась фраза «із моїх слів записано вірно, в чому і розписуюсь», що підкріплювалось підписом допитуваної особи.

Протоколи допиту зазвичай розпочинались із анкети допитуваної особи. Цей важливий біографічний документ включав в основні біографічні дані про особу: особисті дані, дата народження та проживання, дата народження, сімейне положення, освіта, соціальний статус, служба в армії та місце роботи при радянській владі, професія та місце роботи, наявність партійного квитка, національність, наявність судимості та ін. ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 8-12 зв., 15-18 зв, 21-27 зв., 33-34 зв..

Слідчий мав право провести одночасний допит двох та більше осіб для з'ясування розбіжностей у їхніх свідченнях (очна ставка). Дана процедура включала запитання, в яких були спірні відповіді ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 2, арк. 11-11 зв..

У багатьох справах містяться протоколи обшуку. Обшук -- слідча дія, яка проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. В основному обшук проводився при скоєнні майнових злочинів (крадіжка), коли мали відшукати речові докази скоєння правопорушення. Обшук проводився на підставі ордеру начальника місцевої поліції ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 3.. При проведенні цієї процесуальної дії мали бути присутні поняті (свідки), про що вказувалось у протоколі обшуку.

У протоколі вказувалась дата обшуку; звання та прізвище особи, яка його проводила; адресу обшуку та особу, за місцем проживання (роботи) якої, проводився обшук; прізвища понятих; перелік вилученого майна; підписи усіх учасників слідчої дії; наявність скарг на процедуру проведення обшуку ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 2, арк. 3; ДАЧО, Ф. Р-3067, Оп. 1, Спр. 42, арк. 3-3 зв..

За потреби обшук міг проводитись не лише слідчим, а й мешканцями міста, призначених місцевою владою. У акті, який складався після обшуку, були підписи присутніх, в тому числі старости та бригадира колгоспу (справа про крадіжку колгоспного майна) ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 83, арк. 3-3 зв..

Тогочасний кримінальний процес передбачав оформлення протоколу опису вилученого майна підозрюваного. У протоколі обшуку вказувались дані на особу, котра проводила обшук, підстава для обшуку, особа, у котрої проводився обшук, адреса її проживання та особи понятих ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 6-7 зв..

Під час проведення обшуку також проводився і опис майна, яке знайшли у підозрюваної особи. На період слідства це майно підлягало арешту. Згодом, речі, вилучені у підозрюваного, надавались на впізнання свідку чи постраждалому .

Заарештоване майно згідно оголошення вироку могло конфіскуватися на користь позивача. Про цю вимогу позивач або її законний представник (адвокат) мали зазначити у відповідній заяві28. Існувала можливість складання оціночного акту майна підозрюваної особи, з врахуванням довоєнних цін і складенням додаткового акту із урахуванням цін на момент слідства . мемуари історичний документ суб'єктивність

Під час проведення попереднього слідства, до винесення обвинувального висновку, після обшуку вкрадену річ могли повернути власнику, навіть і без додаткових заяв із боку постраждалої особи. Після повернення до справи прикладалась відповідна розписка .

Така група документів матеріалів судових як уточнюючі документи, довідки, виписки, запити в інші органи влади, сприяє підвищенню інформаційного потенціалу архівно-слідчої справи і тим самим збільшує їхню цінність як історичного джерела. Вказані документи виходять за рамки слідчого процесу, окрім того вони різноманітні за своїм змістом. Серед них акти з висновками експертних комісій щодо виконування службових обов'язків звинуваченими, довідки сільрад, довідки про час народження31. Це були автобіографії, службові характеристики, послужні списки тощо32. У справах про недбайливе ставлення до службових обов'язків могли бути присутні довідки про відрядження, доповідні службові записки33.

У деяких судових справах присутні заяви родичів про звільнення заарештованого із під варти та передачі його на поруки. Ці заяви підписували й інші місцеві мешканці, які були знайомі із заарештованим34. Для осіб, які знаходились під вартою, суд міг надати побачення із близькими родичами35.

Для визначення розміру заподіяної матеріальної шкоди слідчий мав право подати відповідний запит до потерпілої організації. Відповідач мав скласти акт та надати дані про заподіяну шкоду .

Окремою категорією додаткових документів у справі можна виділити мирові згоди (розписки), які сторони підписували власноруч і засвідчували відсутність претензій один до одного .

У судових кримінальних справах про нанесення тілесних ушкоджень (побоїв), для встановлення ступеня тяжкості нанесених пошкоджень постраждалому, складався акт про стан здоров'я та діагноз захворювання. Це могла бути довідка з лікарні або проведена по факту відкриття справи судово-медична експертиза ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 2, арк. 14, 15, 16. ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 28, арк. 4; Там само, спр. 23, арк. 13. ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 65, арк. 3; ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 28, арк. 1, 3; ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 104, арк. 2; Там само, спр. 47, арк. 3; Там само, спр. 44, арк. 3-4. ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 46, арк. 3.. У деяких справах потрібна була довідка гінеколога про стан здоров'я жінки . Додатково зазначалися працездатність до фізичної праці ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 23, арк. 2; ДАЧО, Ф. Р-3067, оп. 1, спр. 47, арк. 4..

Кримінальний процес передбачав оформлення постанови про обрання запобіжного заходу (арешт, підписка про невиїзд). Арешт (лат. аггеБІиш -- судова постанова) у кримінальному процесі -- запобіжний захід, який полягає у взятті під варту підозрюваного, обвинуваченого або підсудного з метою запобігання можливому ухиленню їх від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини у справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку Як працювати із документами ЧК-КГБ: архівно-слідчі справи: [Електронний ресурс] -- Режим доступу: http://deconstruction.cdvr.org.ua/2018/45/ (останній перегляд: 01.11.2019).. Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Постанова щодо обрання запобіжного заходу формувалася на основі інформації, яку зібрали органи досудового слідства про підозрювану особу. Основою для подібної дії могли бути покази свідків та потерпілих, обшук місця проживання підозрюваного, а також результати інших слідчих дій. Слідчі могли винести рішення про встановлення підписки про невиїзд підозрюваної особи протягом усього терміну слідства ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 5, арк 3; Там само, спр. 4, арк. 39. або ж обирали утримання під вартою ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 1, арк. 11; Там само, спр. 2, арк. 30..

У матеріалах кримінальних справ містяться заяви сільських старост про взяття підозрюваного на поруки. У разі зникнення підозрюваного сільські старости зобов'язувалися нести за них кримінальну відповідальність ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 58, арк. 12. ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 43..

Коли слідча справа на попередній стадії розгляду вважалася закінченою, то у цьому випадку виносилася постанова про оголошення обвинувачення та про закінчення попереднього слідства. В ній зазначалось, що судовий слідчий пред'являв обвинуваченим матеріали попереднього слідства та те, що слідчий має матеріали слідства, якими міг би доповнити дану справу. До постанови додавався обвинувальний висновок -- процесуальний документ, в якому слідчий підводив підсумки попереднього розслідування у справі, обґрунтовував висновок про скоєння злочину конкретною особою і про достатність підстав для розгляду справи у суді .

Зазвичай, в обвинувальному висновку вказувались статті нормативних актів за якими кваліфікувався злочин, підводились підсумки попереднього слідства ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 4, арк. 43-45, 51-53, 55-57; Там само, спр. 5, арк. 13; ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 1, арк. 21-21 зв., 23, 25, 26-26 зв.; Там само, спр. 2, арк. 22; ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 42, арк. 2, 9-9 зв. ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 1, арк. 26 зв.; Там само, спр. 2, арк. 37; ДАСО,

ф. Р-2227, оп. 1, спр. 1, арк. 16-16 зв. ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 1,арк. 27; Там само, спр. 2, арк. 39.. Додатково зазначався список осіб, що мали бути викликані до суду та наявність речових доказів .

Після оголошення обвинувального висновку особам, котрі знаходились під вартою надсилалось повідомлення та надавалась можливість запросити адвоката, а також доповнити список свідків. Розписки про отримання даного повідомлення надсилались до суду .

Існували справи, коли обвинувальний висновок був досить специфічний, фактично без обвинувачення. Наприклад, у справі про вбивство невідомого у с. Цуково: «... видно, что убийство произведено огнестрельным оружием, в голову. В виду того, что по району сверепствуют банды партизан, можно полагать, что убийство произведено бандой, также и труп убитого может относиться к бандитам, по чему дальнейшего следствия нет надобности вести дело подлежит прекращению, почему натоящий протокол с актом мед осмотра препроводить в Шалыгинский мировой суд на прекращение» ДАСО, ф. Р-2209, оп.1, спр. 57, арк. 2 зв.. Суддя підтримав цей висновок і справу було закрито Там само, арк. 4..

Після закінчення попереднього слідства відбувалась передача справи на розгляд суду, про що окремо складався відповідний акт (постанова). В даному акті вказувалась територіальна приналежність судової справи, особисті дані обвинувачених осіб, дату винесення висновку про передачу справи до суду, речові докази, які додавались до справи та підписи начальника та слідчого установи, яка направляла дану справу ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 5, арк. 2; ДАСО, Ф. Р-1904, оп. 1, спр. 6, арк. 1..

Судовий процес характеризувався наявністю чотирьох обов'язкових документів: виклик до суду (повістка), квитанції про сплату судових зборів, протоколи судового засідання і, як наслідок, вирок суду.

Кожен учасник судового процесу, незалежно від ролі (потерпілий, свідок, обвинувачений), отримував повістки про виклик до суду. У цьому документі вказувалось прізвище особи, яку викликають, дата проведення судового засідання та виділялось місце для підпису особою, яка мала прийти до суду. Існували випадки, коли повістку отримувала інша людина (родич, сусід, співробітник), яка і розписувалась у документі ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 5, арк. 15-18.. У деяких судах видавались колективні повістки про виклик до суду, у яких зазнались усі особи, які брали участь у засіданні ДАПО, ф. Р-2655, оп. 1, спр. 6, арк. 3.. Досить часто суди направляли ці повістки до старости села, у якому проживали особи, що брали участь у справі. Староста ж мав повідомити їх, отримати особисті підписи та повернути документ до суду ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 37, арк. 7; Там само, спр. 34, арк. 1-1 зв..

Окремим пунктом у повістках вказувалась відповідальність за неявку до суду. У разі, якщо особа не могла з'явитись на судове засідання, вона мала надати письмове пояснення до зазначеної дати судового засідання та подати прохання про перенесення судового засідання або можливість розгляду справи за її відсутності ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр 4, арк. 18..

Якщо особа не з'являлась на судове засідання без поважних на те причин, на неї накладався штраф, про видавався виконавчий лист ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 63, арк. 11-11 зв.. Могла бути різниця між розміром штрафу в залежності від ролі особи у судовому засіданні (обвинувачений, свідок, потерпілий). Так, за неявку до суду на відповідача накладався штраф розміром 100 крб., а на свідків -- 25 крб. ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 8, арк. 2..

У разі, якщо позивачем виступала установа або організація, то могла бути видана довіреність особі, яка мала представляти інтереси позивача у

суді. Аналогічно видавалась довіреність адвокату, який представляв інтереси підозрюваного .

Протокол судового засідання вівся секретарем та підписувався головою судового засідання із зазначенням у ньому прізвищ інших судових засідателів. Мировий суддя міг одноосібно розглядати справу ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 53, арк. 17-18. ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. арк. 4; Там само, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 51, арк. 5.. Протягом судового засідання зазначались усі свідчення сторін і свідків справи, надавались докази та виносилась ухвала. Також у протоколах зазначалась стисла анкета учасників суду ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 5, арк. 19; ДАПО, ф. Р-2358, оп. 1, спр. 12, арк. 2121 зв.; ДАСО, ф. Р-1902, оп. 1, спр. 2, арк. 9-9 зв.; ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 67, арк. 3.. Протокол судового засідання міг навіть включати в себе перекваліфікацію злочину із однієї статті на іншу ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 58, арк. 8..

У вироку суду (якщо справа розглядалась у мировому суді, то суд виносив постанову) підводились підсумки справи та виносилось відповідне рішення. У цьому документі зазначався винний у скоєнні злочину, міра покарання за вчинене правопорушення та можливість або неможливість оскарження вироку. Вирок мав бути підписаний головуючим та суддями. В залежності від кожного окремо взятого суду та його територіальної приналежності, рішення виносилось:

- іменем німецько-українських властей (Комишанський районний суд, нинішня Полтавська область) ДАПО, ф. Р-2655, оп. 1, спр. 6, арк. 6-6 зв.; Там само, спр. 8, арк. 7..

- постановою Райхскомісара України (камера шефена-шліхтера Полтавського району) ДАПО, ф. Р-2358, оп. 1, спр. 12, арк. 22-22 зв..

- ім'ям Українського народу (Сумський міський суд другої дільниці) .

- ім'ям Бургомістра (мировий суд Понорницького району) ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 83, арк. 11-11зв., 13-13 зв. ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 7, арк. 7; Там само, спр. 39, арк. 10..

Суд міг винести не лише вирок, а й закрити справу за відсутністю складу злочину . У разі, якщо сторони дійшли мирової згоди, суд міг винести постанову про припинення справи Там само, спр. 11, арк. 3; Там само, спр. 8, арк. 14; Там само, спр. 28, арк. 5; Там само, спр. 45, арк. 3; ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 28, арк. 1-6; Там само, спр. 45, арк. 6.. Також одним із варіантів судового рішення була передача справи до німецьких спецслужб ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 23, арк. 5-5 зв..

Достатньо специфічну ситуацію ми можемо побачити у розгляді справи про вбивство заступника начальника поліції с. Мачулищі Бєл- кіна М. І. Суд констатував відсутність результатів попереднього слідства щодо встановлення осіб, визнаних винними, та у зв'язку з цим припинив справу .

Деякі рішення суду могли оскаржуватись. Про можливість даної процесуальної дії зазначалось у вироку суду: «вирок може бути оскаржений до Сумського касаційного суду протягом 5 днів»⁶⁹ ДАСО, ф. Р-2209, оп. 1, спр. 46, арк. 16.

⁷⁰ ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 6, арк. 18-18 зв.

⁷¹ ДАЧО, ф. Р-3067, оп. 1, спр. 58, арк. 11; Там само, спр. 53, арк. 13 зв .-15 зв.

⁷² Там само, спр. 53, арк. 19. або «в касаційному порядку до о. бургомістра»⁷³ ДАСО, ф. Р-1904, оп. 1, спр. 4, арк. 2.. Касаційна інстанція мала прийняти відповідне рішення: змінювати вирок суду чи надати йому законної сили .

На основі обвинувального вироку видавався виконавчий лист, який передавався судовому виконавцю. У виконавчому листі вказувалась особа винного, злочин, за який його засуджено та статті нормативного акту, на основі якого встановлювалась міра покарання. Виконавчий лист видавався після проведення усіх процесуальних дій, в тому числі і можливої апеляції. Окрім того суд наголошував на тому, що «всі установи, урядові особи та поліція повинні подавати повну допомогу судовому виконавцю при виконанні ним цього рішення» .

Розглянувши кримінальні справи судів РКУ та ВЗО можна проаналізувати їх зміст. Справи судів різнилися між собою в залежності від виду злочину. Зазвичай, судова справа складалась із матеріалів попереднього слідства, заяви потерпілого, протоколів допиту кожного учасника справи; обвинувального висновку попереднього слідства, матеріалів судового розгляду, викликів до суду (повісток), квитанцій про сплату судових зборів, протоколів судового засідання, вироку.

Беручи до уваги об'єкт злочину (майновий або немайновий) у деяких справах були й інші обов'язкові документи. У разі розгляду справи з майновим об' єктом складу злочину (крадіжка), обов' язковим документом був протокол обшуку і, у разі його вдалого проведення, протокол опису вилученого майна. У разі розгляду справи, де об' єктом злочину було життя або здоров' я постраждалого, то обов' язковим документом була медична довідка або довідка судово-медичної експертизи.

Уточнюючі документи, протокол затримання особи та протокол обрання запобіжного заходу були скоріш факультативними документами, бо присутні у обмеженій кількості справ.

Аналізуючи кримінальні справи, ми доходимо висновку, що їх матеріали при відповідному критичному ставленні до них здатні розкрити деякі невідомі сторінки історії України періоду окупації Третім Райхом, дозволяють об'єктивніше підійти до вирішення дослідницьких проблем, зокрема, судових форм та засобів врегулювання відносин соціального порядку. Використання при роботі з ними порівняльного, текстового, структурного та інших методів, а також комплексне використання цих матеріалів разом з іншими джерелами гарантує високий рівень достовірності отриманої інформації.

Отже, не зважаючи на жорстокі умови окупації, присутність поза- судових методів вирішення кримінальних справ та покарання правопорушників на теренах РКУ та ВЗО було створено дієву судову систему, яка слугувала засобом регулювання правомірної поведінки місцевого населення. При цьому в РКУ були створені спеціалізовані судові установи, які уповноважувалися на розгляд кримінальних та цивільних справ. У ЗВО судові установи мали комплексний вигляд, оскільки розглядали одночасно і кримінальні і цивільні справи. При цьому обсяг повноважень судових установ ВЗО мав значно вищий рівень аніж в аналогічних структурах РКУ. А от нормативно-правова база, на основі якої здійснювався сам кримінальний процес в РКУ на відміну від ВЗО, мала більш уніфікований вигляд.

Література

1. Dereiko, I. (2010). Arkhivno-slidchi spravy yak dzherelna baza doslidzhennia osobystisnoho vymiru proiaviv zbroinoho kolaboratsionizmu v raikhskomisariati «Ukraina» [Archival and Investigative Affairs as a Source Base for the Study of the Personal Dimension of Armed Collaboration in the Ukraine Reich Commissariat.]. Storinky voiennoi istorii -- Pages of Military History of Ukraine, (13), 33-39. [in Ukrainian].

2. Honcharenko, O. (2009). Kryminalne pravo yak zasib rehuliuvannia povedinky mistsevoho naselennia Reikhskomisariatu «Ukraina»: ohliad normatyvnoi bazy ta sudovoi praktyky (1941-1944 rr.). [Criminal law as a means of regulating the behavior of the local population of the Reichskommissariat «Ukraine»: review of the regulatory framework and jurisprudence (1941-1944 rr.)]. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: Zbirnyk naukovykh prats. -- Scientific notes on Ukrainian history: Collection of scientific works), (23), 120-126 [in Ukrainian].

3. Honcharenko, O. (2011). Funktsionuvannia okupatsiinoi administratsii Raikhs- komisariatu «Ukraina» upravlinsko-rozporiadchi ta orhanizatsiino-pravovi aspekty (1941-1944 rr.) [Functioning of the occupational administration of the Reichskommissariat «Ukraine»: administrative and administrative and organizational-legal aspects (1941-1944)]: monohrafiia. Kyiv: NPU imeni M. P. Drahomanova. [in Ukrainian].

4. Honcharenko, O., Lysenko, O., & Pershyna, T. (2010). Systema upravlinnia okupovanymy terytoriiamy Ukrainy [The management system of the Occupied Territories of Ukraine]. In: Smolij, V. A., Boriak, H. V., Levenets', Yu. A.,

5. Lytvyn, V. M., & Lysenko, O. Ye. (Ed.). Ukraina v Druhii svitovii viini: pohliad z ХХІstolittia: Istorychni narysy. (Vol. 1, pp. 321-367). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

6. Honcharenko, V. H., & Kolesnyk, V. A. (Ed.). (2014). Kryminalne protsesualne pravo Ukrainy: navchalnyiposibnyk [Criminal Procedure Law of Ukraine: [textbook]. Kyiv: Yustynian. [in Ukrainian].

7. Kunytskyi, M. P. (2014). Sotsialno -- pravovyi status mistsevoho naselennia Raikhskomisariatu «Ukraina» (1941-1944 rr.): monohrafiia. [Social and Legal Status of Local People of the Reich Commissariat of Ukraine (1941-1944): monograph]. Kyiv: PP «NVTs «Profi». [in Ukrainian].

8. Alina Ivanenko, doctoral student State higher education institution «Pereyaslav-Khmelnitsky State Pedagogical Gregory Skovoroda University» Pereyaslav-Khmelnitsky (Ukraine), alina.a.ivanenko@gmail.com

Анотація

Ключові слова: судова справа, протокол, засідання, обшук, обвинувачення, вирок.

The article analyzes the criminal proceedings at the Reichcommissariat «Ukraine» and the Military Occupation Zone on the basis of court cases at the time and it was found out that, despite the harsh conditions of the occupation, the existance of extrajudicial case settling methods and punishment of offenders, the ffective judicial system was created as a means for legitimate behavior regulation of local population.