Формування політики допомоги європейським біженцям в американському публічному дискурсі наприкінці 1930-х рр.

Володимир Юшкевич

Анотацыя

У статті аналізується початковий етап американської політики стосовно реформування міжнародної системи опіки над біженцями та реакція американського суспільства на відповідні ініціативи Президента Ф. Рузвельта. Розглянуто сприйняття основних кроків офіційного Вашингтону (підготовка міжнародної конференції з допомоги біженцям з подальшим заснуванням постійно діючої міжнародної організації, публічні заяви американського лідера, створення дорадчих структур) представниками єврейських громадських організацій, журналістами суспільно-політичних видань, представниками табору ізоляціоністів у Конгресі.

Ключові слова: політичні біженці, Франклін Делано Рузвельт, громадянське суспільство, США, Дороті Томпсон, Стівен Вайз, Роберт Рейнолдс, ізоляціонізм, нейтивізм, гуманітаризм.

Аннотация

В статье анализируется начальный этап американской политики по реформированию международной системы опеки над беженцами и реакция американского общества на соответствующие инициативы Президента Ф. Рузвельта. Рассмотрено восприятие основных шагов официального Вашингтона (подготовка международной конференции по помощи беженцам с последующим образованием постоянно действующей международной организации, публичные заявления американского лидера, создание совещательных структур) представителями еврейских общественных организаций, журналистами общественно-политических изданий, представителями лагеря изоляционистов в Конгрессе.

Ключевые слова: политические беженцы, Франклин Делано Рузвельт, гражданское общество, США, Дороти Томпсон, Стивен Вайз, Роберт Рейнолдс, изоляционизм, нейтивизм, гуманитаризм.

Annotation

The article analyzes the initial stage of American policy and its effort to reform the international system with mandate on refugees and the reaction of American society to the relevant initiatives of President F. Roosevelt. Given paper reveals the perception of the main political steps of the official Washington on refugees (preparation of an international conference on assistance to refugees with the further establishment of a permanent international organization, public statements by the American leader, the creation of advisory structures) from representatives of Jewish community organizations, journalists of socio-political editions, representatives of the camp of isolationists in Congress.

Key words: political refugees, FDR, civil society, USA, Dorothy Thompson, Stephen Wise, Robert Reynolds, isolationism, nativism, humanitarianism

Після завершення Першої світової війни надії Вудро Вільсона на активну участь США у забезпеченні колективної системи безпеки були зруйновані 19 березня 1920 р., коли Сенат остаточно відмовився ратифікувати Статут Ліги Націй. Не дивлячись на формування в межах зазначеної структури інститутів спецкомісарів для біженців та залучення до цього процесу Міжнародної організації праці, їхня діяльність не набула системного та профілактичного характеру. Допомогова робота світової спільноти пов'язувалась переважно з реагуванням на найгостріші буденні виклики. Якщо наприкінці 1920 -х років гуманітарна політика Ліги Націй стосовно біженців виявилася більш-менш успішною, то з новими викликами 1930-х років її представники справлялися значно гірше.

Це було пов'язано з низкою зовнішніх обставин, мало залежних від організації. По перше, не останню роль відігравав суб'єктивний фактор - після смерті ідейного натхненника створення міжнародних посвідчень для примусових мігрантів Фрітьйофа Нансена у 1930 р. та шефа Міжнародної організації праці Альбера Тома в 1932 р. підтримка подібних гуманітарних зусиль помітно ослабла. По друге, загрози виникнення європейської міграційної кризи зросли після приходу Адольфа Гітлера до влади та зміцнення недемократичних тенденцій у країнах Східній Європі. Це у свою чергу проявлялося в ухваленні дискримінаційного законодавства та поширення практики переслідування окремих категорій населення, зокрема представників етнічних та релігійних меншин або просто політичних опонентів в національних державах регіону. Ще одним недоліком інструментарію Ліги націй був тимчасовий характер роботи її місій, які не завжди могли забезпечити підґрунтя для стабільності та наступності реалізації довготривалої стратегічної лінії організації щодо біженців у європейському та світовому масштабі.

Метою даної статті є аналіз основних джерел та робіт науковців задля залучення в науковий обіг маловідомих історичних сюжетів, пов'язаних з історією американської політики допомоги іноземним біженцям. Об'єктом даного дослідження виступає гуманітаристська політика США та її оцінка в американському публічному дискурсі, предметом - аналіз сприйняття американським громадянським суспільством перших кроків у формуванні та реалізації політики Білого Дому стосовно європейських політичних біженців у 1938-1939 рр. Актуальність дослідження пояснюється ключовим значенням подій 1938 р. у США та Європі для формування комплексу заходів офіційного Вашингтону та переконування суспільства у необхідності відмови від ізоляціоністської парадигми при формуванні зовнішньої політики країни, у тому числі й для активнішої участі у вирішенні гуманітарних завдань за кордоном. Дану тему частково висвітлювали у своїх працях зарубіжні дослідники - Т. Сйоберг [16], Е. Есторек [17], Р. Брейтман [2], В. Грір [7], С. Рату [11], Г. Саллінен [13]. При написанні статті залучено документи американського Держдепу, щоденники Г. Моргентау-молодшого, матеріали сенатських слухань та періодичних видань.

Активну увагу до проблем європейських політичних біженців керівництво США почало зосереджувати вже на початку 1938 р. Так, за свідченнями американського міністра фінансів Генрі Моргентау-молодшого, 24 січня 1938 р. під час ланчу Франклін Делано Рузвельт обговорював з ним можливості переселення євреїв. Ця тема актуалізувалася після розмови Президента з єврейським громадським діячем Стевеном Вайзом, який шукав підтримки США у питанні міграції німецьких євреїв до Трансйорданії. Натомість американський лідер запропонував розглянути можливість спрямувати міграційний потік в іншому напрямі. Як варіанти пропонувалися одна з колишніх німецьких колоній у Західній Африці, Венесуела та мексиканський штат Нижня Каліфорнія [9, р. 275]. Але С. Вайз попрохав нікому не розповідати про ці ідеї, адже їх реалізація значно знижувала шанси на створення власної держави на землях Палестини в майбутньому. З іншого боку, Г. Моргентау-молодший повністю підтримав ідею Рузвельта, відзначивши при цьому необхідність пошуку альтернатив близькосхідному вектору переселення єврейських біженців.

Тоді ж під егідою Ліги Націй 10 лютого 1938 р. в Женеві було підписано «Конвенцію щодо статусу біженців з Німеччини». Документ поширював свою юрисдикцію на осіб, що мали німецьке громадянство, або після його втрати не набули нового та апатридів, що покинули Райх та на яких формально не поширювалася дія попередніх угод. Угода була підписана представниками семи країн (Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Норвегія, Нідерланди, Франція) [4]. Головним недоліком цього документа було те, що його положення жодним чином не полегшували долю переслідуваних осіб, які лишалися в Німеччині [13, р. 316].

Ситуація різко змінилися після першого чергового реваншистського зовнішньополітичного успіху режиму А. Гітлера. До 1938 р. німецьким націонал - соціалістам, не пов'язаним міжнародними зобов'язаннями (вихід з Ліги Націй 20 жовтня 1933 р.), вдалося повернути Саарський басейн (1 березня 1935 р.), порушуючи статті Версальського миру запровадити загальний військовий обов'язок та відродити сухопутні війська (16 березня 1935 р.), зняти обмеження щодо розвитку військово-морського флоту (18 червня 1935 р.) та здійснити ремілітаризацію Рейнської області (7 березня 1936 р.). Цього разу амбіції німецького диктатора стосувалися його історичної батьківщини - Австрії. Ситуація погіршувалася тим, що британський лідер Н. Чемберлен в межах свого курсу «умиротворення» 22 січня 1938 р. оголосив, що Австрія у конфлікті з німцями може не розраховувати на підтримку Ліги Націй.

Після Аншлюсу Австрії понад 200 тисяч євреїв (за переписом 1934 року 191 481 особа) потрапили в німецьке правове поле, де вже відносно них застосовувалися дискримінаційні норми. За таких обставин американський лідер розпочав розглядати практичні можливості надання допомоги цим особам. Оскільки законопроект про збільшення міграційних квот не мав шанси на успіх в Конгресі, де переважали ізоляціоністи, Рузвельт вирішив використовувати наявні в його розпорядженні правові засоби. Своїм указом він об'єднав німецьку (25957 осіб) та австрійську (1413 осіб) міграційні квоти, що давало можливість легально прийняти в країні частину переслідуваних нацистами громадян. Ще 18 березня 1938 р. на засіданні уряду Президент США поставив питання щодо американських можливостей надання допомоги політичним біженцям у Австрії. По-перше, Рузвельт відзначив позитивний вплив німецьких мігрантів на розвиток країни після 1848 р., а також запропонував об'єднати німецьку та австрійську міграційні квоти. Справа в тому, що Аншлюс лишив австрійських біженців поза правовим полем США, адже їх Батьківщини вже не існувало на політичній мапі.

Міністр праці Френсіс Перкінс повідомила, що шанси на ухвалення відповідних змін Конгресом США практично відсутні. Зі свого боку вона запропонувала винести це питання на розгляд Міжнародної організації праці у Женеві. Рузвельт пообіцяв вивчити таку можливість. Окрім того, американський лідер запропонував винести це питання на обговорення міжнародного загалу, щоб після офіційного звернення та чи інша країна, залежно від розмірів, могла прихистити у себе від 100 до 1000 родин. Солідарна участь держав світу у вирішення «австрійського питання», за розрахунками Білого Дому, мала допомогти знайти нові домівки для 10 - 15 тисяч родин [5, р. 380]. Напередодні урядового засідання Президент конфіденційно обговорив цю ініціативу з єврейським активістом, суддею Апеляційного суду штату Нью-Йорк Ірвінгом Леманом, та почув слова схвалення і підтримки.

Міністр фінансів Генрі Моргентау-молодший у своєму щоденнику згадував, що 21-22 березня 1938 р. спільно зі заступником Держсекретаря США Самнером Веллесом вони підготували рекомендації стосовно шляхів вирішення питання біженців. Того ж дня, після ознайомлення з текстом меморандуму, Рузвельт в цілому схвалив документ, висловивши лише одне побажання - терміни «релігійні» та «расові» замінити на «політичні». Так, в американське політичне життя увійшло словосполучення «політичні біженці». Тоді ж, американський очільник повідомив, що з метою юридичного оформлення об'єднання австрійської та американської міграційних квот може бути сприйняте як визнання Аншлюсу. У свою чергу, С. Веллес зазначив, що у разі забезпечення фінансової складової за рахунок громадськості та міжнародних інституцій, на цю пропозицію можуть відгукнутися країни Центральної та Південної Америки.

Після врахування президентських побажань документ було розіслано через американських дипломатів. Меморандум Веллеса-Моргентау передбачав створення спеціального комітету із числа урядових представників запрошених сторін, який би мав опікуватися питаннями біженців. Його пропонували скликати найближчим часом у одному з європейських міст - найімовірнішими місцями проведення форуму називалися швейцарська Женева та італійська Генуя. Головним завданням новоствореної структури вбачалося полегшення та фінансування міграції політичних біженців з Австрії та Німеччини. Також повідомлялося, що на першому етапі роботи комітету його проекти фінансуватимуться громадськими організаціями. Принагідно відзначалося, що кількість прийнятих мігрантів кожною країною має відповідати нормам місцевого міграційного законодавства. Останнє стосувалося передусім США, враховуючи стійкі ізоляціоністські настрої Конгресу. Далі йшли запевнення американської сторони щодо розгляду та обговорення усіх пропозицій з вирішення проблеми, як всередині комітету, так і з представниками зацікавлених неурядових структур.

Для американської та світової громадськості ініціатива Рузвельта стала відомою 25 березня 1938 р. Того дня на прес-конференції в фундації Ворм-Спрінгз (штат Джорджія) Президент проголосив початок нової політики стосовно біженців. Окрім євреїв, Рузвельт сподівався поширити допомогу на інші категорії осіб, переслідуваних через політичні мотиви (іспанських лоялістів, німецьких католиків та лютеран, троцькістів) [8, р. 90].

У своїх ініціативах Рузвельт зважав як на внутрішні, так і на зовнішні чинники. З одного боку, готовність прийняти частину іноземців у себе наштовхувалася на стійки нейтивістські настрої всередині країни, тож важливим завданням видавалася робота з громадськістю. З іншого боку, необхідність реагування на європейські події потребувала консолідації міжнародних зусиль. Після того як колишній французький прем'єр-соціаліст єврейського походження Леон Блюм впродовж відведеного йому місяця не зміг сформувати урядовий кабінет, 10 квітня право-центристська коаліція прийшла до влади. Новий лідер Франції Едуард Деладьє своїм декретом 2 травня значно обмежив міграцію [8, р. 35]. Реальним виходом із ситуації могло стати залучення країн, котрі гостро потребували нових громадян для господарського освоєння незаселених територій та робочих рук для промисловості. Проголошена Ф. Рузвельтом «політика Доброго сусіда» стосовної Центральної та Південної Америки давала можливість залучити велику групу країн регіону до американського гуманітаристського проекту.

Ідеї Президента Ф. Рузвельта були по-різному зустрінуті в американському суспільстві. Однією з перших на них відреагувала журналістка Дороті Томпсон. У квітневому випуску часопису Foreign Affairs вийшла її стаття «Біженці. Анархія чи організація». Вона в цілому підтримувала ініціативи американського лідера та пропонувала створити міжнародну організацію з проблем біженців. Вже влітку 1938 р. статтю було розширено до розмірів брошури з такою ж назвою. У ній вказувалося на те, що Дунайський регіон опинився під тиском нацизму. За таких обставин Франція та Британія намагалися зберегти Лігу Націй хоч в якомусь вигляді, при цьому авторкою вказувалася деструктивна роль радянської делегації. Згадувалося, що серйозно проблема політичних біженців постала після розв'язання громадянської війни в Іспанії. Оглядачка зазначала, що після анексії Австрії, під загрозою вигнання та переслідування з політичних мотивів опинилися різноманітні групи, серед яких були прихильники австрійських канцлерів Енгельберта Дольфуса та Курта Шушнінга, ліберали, католики та прибічники ідеї реставрації монархії Габсбургів. Особливо авторку шокували слова Германа Герінга, про те що Відень «має бути звільнений від євреїв до 1942 р.» [18, р. 118].

Проте, на думку Дороті Томпсон, в найбільшій небезпеці опинилися представники єврейської громади країн Дунайського басейну - Австрії, Чехословаччини, Румунії, Угорщини та Югославії, де проживало близько двох мільйонів євреїв. Також за оцінками журналістики, не менше трьох мільйонів євреїв мешкали в Польщі. Зовнішньополітичний та ідеологічний тиск націонал- соціалістичної Німеччини на сусідні країни виявлявся у перманентному скочуванні країн Східної Європи до диктаторських форм правління та ухваленні антидемократичного законодавства. Так, мова йшла про рішення, ухвалені керівниками Польщі та Румунії, за якими починали запроваджувати обмеження щодо професійної діяльності осіб єврейського походження.

Також Дороті Томпсон висловила своє бачення, які збігалися з позицією Білого Дому - об'єднання двох структур Ліги Націй з допомоги біженцям (Нансенівський офіс та Верховний комісар для допомоги біженцям з Німеччини) перетворення на постійно діючу організацію, з посиленням американської участі в ній. Відзначалася важливість і своєчасність ініціатив Ф. Рузвельта. Вказувалося на те, що до світової громадськості необхідно виходити з чіткою програмою дій. Вона пропонувала врахувати досвід попередніх років зі впровадження спеціальних документів, частково визнаних іншими країнами (Нансенівські сертифікати). Важливим на її думку, мало б стати подолання дефітистських (пораженських) настроїв серед європейських партнерів [18, р. 38]. Так, після смерті Фрітьйофа Нансена та Альбера Тома, одним з гідних представників руху за права біженців був американець Джеймс МакДоналд, змушений піти у відставку з посади комісара Ліги Націй у справах німецьких біженців після радянського тиску, оскільки продовжував надавати допомогу російським білоемігрантам.

У публічній площині нею були озвучені варіанти надання притулку політичним біженцям по всьому світу. Іншою рекомендацією публіцистки була пропозиція розміщати біженців у тих країнах, які були найбільшими боржниками США за наслідками Першої світової війни. Кількість прийнятих біженців мала бути пропорційна обсягові «військового боргу», таким чином чи не найбільше число вимушених мігрантів, за задумом Дороті Томпсон, мали вирушити до Великої Британії [18, р. 113]. Ще одним варіантом могло стати блокування німецьких закордонних рахунків, та використання цих коштів для здійснення переселенських акцій.

Запропоновану Ф. Рузвельтом Конференцію було проголошено без попередніх консультацій з іноземними урядами та оголошення детальних завдань і планів [8, р. 62]. Навіть тогочасні оглядачі розійшлися в своїх оцінках, щодо реальної мети заходу. Так, справжніми мотивами проведення форуму називали відновлення активних політичних відносин США та Європи. вашингтон конференція біженець міжнародний

26 квітня 1938 р. Рузвельт звернувся з листом до колишнього головного виконавчого директора US Steel Майрона Тейлора з проханням очолити американську делегацію та зайнятися організаційними питаннями щодо підготовки скликання міжнародної конференції. Метою заходу мало стати полегшення становища та пошук джерел фінансування виїзду політичних біженців з Німеччини до інших країн [6, р. 746].

Ще раніше, на початку квітня 1938 р. було створено Президентський дорадчий комітет з питань політичних біженців. До його складу увійшли Джеймс Г ровер МакДоналд (колишній комісар Ліги Націй з питань німецьких біженців), Бернард Барух (радник Президента з економічних питань), доктор Стівен Бойс, равин Стівен Самюел Вайз (виконавчий директор Світового (американського) єврейського конгресу), Гамілтон Фіш Армстронг (редактор часопису Foreign Affairs), Пол Бервалд (голова «Джойнту»), Самюел МакКрі Калверт (протестантський релігійний лідер, виконавчий секретар Федеральної ради церков), Джозеф Пол Чемберлен (професор права Колумбійського університету та американський спостерігач при комісаріаті Ліги Націй з питань німецьких біженців), Бейзіл Харріс (визначний представник католицької громади), Луїс Кеннеді (представник нацради катликів), архієпископ Джозеф Раммел (голова католицького комітету допомоги німецьким біженцям), Джеймс Спірз (протестантський активіст, президент АХКДНБ) [8, p. 82].

Перше засідання ПДКППБ відбулося 16 травня 1938 р., на ньому головою обрали Д. МакДоналда Запрошений на нього Джордж Страуссер Мессершміт закликав не покладати особливих сподівань на Евіанську зустріч та не ухвалювати жодних рішень до початку її роботи. На засіданні ПДКПБ 23 жовтня 1939 р. обговорювалися питання фінансування майбутніх переселенських програм. Учасники прийшли до висновку, що оскільки не вдасться одержати згоду від Конгресу, то найкращим рішенням визнали створення міжнародної міжконфесійної організації (з обов'язковим залученням до неї представників Червоного Хреста та Джойнту). Для головування запропонували запросити колишнього американського президента Герберта Гувера [16, p. 78-79]. Проте, враховуючи наближення Президентських виборів 1940 р. та плани балотуватися від опозиційної Республіканської партії, екс-президент відмовився від запропонованої місії.

З іншого боку можна вести мову про стійкі ізоляціоністські настрої в американському суспільстві, презентовані як на побутовому, так і не політичному рівні. З особливим супротивом Ф. Рузвельт зустрічався в Конгресі. Розбіжності стосовно потреби активізації американської зовнішньої політики та відмови від ізоляціоністського курсу були настільки серйозними, що навіть виникали в середовищі президентської Демократичної партії. Окремої уваги заслуговує діяльність ексцентричного політика, однопартійця Президента Рузвельта, сенатора Північної Кароліни Роберта Райса Рейнолдса. Відомий своєю нейтивістською та антимігрантською позицією він водночас підтримував Новий курс та ізоляціонізм.

Зокрема, під час обговорення нової редакції закону про нейтралітет у лютому 1936 р. сенатор разом з конгресменом-демократом з Алабами Джозефом Старнзом зареєстрував законопроект 4011, більш відомий як «біль Рейнолдз- Старнз» [1]. У документі пропонувалося десятикратне зменшення міграційної квоти з 153 000 до 15 300 осіб на рік. Свій проект він презентував під час двогодинної промови в Сенаті, яка потім одержала схвальні відгуки у газеті Ashville Citizen. Окрім того, він усіляко намагався зірвати ухвалення законів, спрямованих на полегшення в'їзду іноземців до США. Зокрема так сталося невдовзі із проектом Керра-Куліджа, яким пропонувалося не розділяти сім'ї іноземців [10, p. 92].

Ще з тих часів Р. Рейнолдс став для громадськості одним із живих поборників ізоляціонізму та нейтивізму. З кожним роком на сторінках єврейської преси сенатор з Північної Кароліни ставав уособленням антисемітизму в американському політикумі [12]. 31 січня 1939 р. Рейнолдз у Вашингтоні заснував Vindicators Association, до якої за короткий термін вступили 118 тисяч осіб [3, p. 103]. Невдовзі, 19 червня того ж року, сенатор оголосив про створення молодіжного крила організації - Прикордонного патруля (Border Patrol) [15]. Його лави мали поповнювати юнаки 10-18 річного віку, які б допомагали виявляти осіб, що намагалися нелегально перетнути державний кордон США. За піймання одного «шахрая-іноземця» обіцяли видавати значок та грошову винагороду в 20 $.

Ізоляціоністські радикальні погляди «Тархілського фюрера» (від Tar Heel - словосполучення, яким називали вихідців зі Північної Кароліни). не розділяли в рідному штаті [3, p. 102]. Йому більше симпатизували республіканці Середнього Заходу країни. Некерований націоналіст, виступаючи проти чужинців, не здобув очікуваного політичного капіталу, проте ще певний час зумів зберегти політичну вагу. У січні 1939 р. Рейнолдс увійшов до складу сенатського комітету з питань зовнішньої політики. Тоді ж він заснував та почав видавати у Вашингтоні часопис The American Vindicator. Упродовж березня 1939 - січня 1942 рр. вийшло дев'ять номерів журналу, статті якого характеризувалися англофобією. Також на сторінках видання мова йшла про те, що єврейські мігранти з Німеччини «заберуть в американців роботу». Цю сентенцію він проголосив ще у березні 1939 р. під час засідань сенатського імміграційного комітету, де Ф. Перкінс представляла законопроект стосовно пом'якшення в'їзду іноземців. Позицію Р. Рейнолдса підтримав Джон Тревор («Американська коаліція патріотів і товариств»), при цьому заявивши, що прийшов час припинити розмови «про розділені сім'ї та подібні ридання» [14].

Необхідність ініціатив Ф. Рузвельта та реальність поглиблення дискримінації в нацистській Німеччині стосовно євреїв була підтверджена вже наприкінці року. Після серії розгромів єврейських крамниць в Німеччині 9 -10 листопада 1938 р., відомих як «Кришталева ніч», американський лідер виступив 13 відповідною заявою, в якій назвав ці події шокуючими й такими які не можуть відбуватися у цивілізованій країні в двадцятому столітті. Також з Берліна 16 листопада «для консультацій» було відкликано американського посла Х'ю Вілсона. Низка авторів намагаються вказати на «слабкість» цього кроку, проте на відміну від британців та французів це був чіткий сигнал пониження рівня відносин. Більше того, знову американський посол з'явився у Німеччині тільки 14 травня 1955 р. До моменту офіційного вступу США у Другу світову війну американські інтереси в Берліні представляли тимчасові повірені - Александр Кірк (травень 1939 - жовтень 1940 рр.) та Ліланд Моріс (жовтень 1940 - грудень 1941 рр.). Окрім того, Ф. Рузвельт ухвалив рішення продовжити на невизначений термін гостьові візи для майже 13 тисяч громадян Німеччини, що були опозиційно налаштовані до нацистського режиму і на той момент перебували у США.

Отже, гуманітаристські ініціативи Ф. Рузвельта, проголошені на початку 1938 р. зумовлювалися зовнішньополітичними обставинами у Європі (анексія Австрії), слабкістю міжнародних інституцій Ліги Націй та наявністю потужних нейтивістських настроїв в американському Конгресі. Прагнення Президента США активно долучитися до оперативного вирішення проблем переслідуваних громадян у нацистській Німеччині зустрічалися як з внутрішніми (міграційне законодавство, прихильність до ізоляціонізму серед республіканців та демократів), так і зовнішніми перешкодами. Враховуючи симпатії американських громадян до ідеї «залишити Америку американцям», не меншою проблемою стала необхідність переконання громадськості у необхідності здійснення подібних кроків. В цілому ініціативи Білого Дому з позитивними очікуванням були зустріти американською єврейською громадою.

Список використаних джерел та літератури

1. A new bill against foreigners // The Dawn. - 1936. - February, 20.

2. Breitman R. FDR and the Jews / Richard Breitman, Allan J. Lichtman. - London, 2013. - 464 p.

3. Christensen R. The Paradox of Tar Heel politics: The Personalities, elections, and events that shaped modern North Carolina / Rob Christensen. - Chapel Hill: University of North Carolina Press, 2010. - 360 p.

4. Convention concerning the Status of Refugees Coming From Germany. 10 February 1938 // League of Nations Treaty Series. - Vol. CXCII. - No. 4461. - Р. 59.

5. Diaries of Henry Morgenthau Jr. (April 27, 1933 - July 27, 1945). - Volume 116. - 1938. - March 16 - March 20. - Р. 380.

6. Foreign relations of the United States. 1938. - Volume I. General / [Bernard Noble G., Perkins, E. R., Gustave A. Nuermberger eds.]. - Washington: United States Government Printing Office, 1955. - 1008 p.

7. Greear W. P. American Immigration Policies and Public Opinion on European Jews from 1933 to 1945 / Wesley P. Greear. - Johnson City: East Tennessee State University, 2002. - 78 p.

8. Laffer D. R. The Jewish Trail of Tears. The Evian Conference of 1938 / Dennis Ross Laffer. - Tampa, 2011. - 399 p.

9. Lunched with the President // Diaries of Henry Morgenthau Jr. (April 27, 1933 - July 27, 1945). - Volume 106. - 1938. - January 11 - January 25. - Р. 275.

10. Pleasants J. M. Buncombe Bob: The Life and Times of Robert Rice Reynolds / Julian M. Pleasants. - Chapel Hill: University of North Carolina Press, 2000. - 376 p. - (The James Sprunt Studies in History and Political Science (Book 63).

11. Ratu S. N. Anti-Semitism and American Refugee Immigration Policy during the Holocaust: a reassessment / Sikeli Neil Ratu. - Sydney: University of Sydney,

2006. - 102 p.

12. Reynolds Denies Nazi Sympathies; Hits Refugee Bill // Jewish Telegraphic Agency. - 1939. - May, 11. - Р. 5.

13.Sallinen H. Intergovernmental advocates of refugees. The Refugee Policy of the League of Nations and the International Labour Organization in the 1920s and 1930: academic dissertation / Harri Sallinen. - Helsinki: University of Helsinki, 2013. - 406 p.

14.Secretary Perkins Hits Bills Curbing Aliens; Senator Reynolds Sees Refugees Taking Natives' Job // Jewish Telegraphic Agency. - 1939. - March, 21. - Р. 3.

15.Senator Reynolds' Anti-alien Organization Forms Youth «border Patrol» // Jewish Telegraphic Agency. - 1939. - June, 19. - Р. 5.

16.Sjoberg T. The Powers and the Persecuted. The Refugee Problem in the Intergovernmental Committee on Refugees (IGCR), 1938 - 1947 / Tommie Sjoberg. - Lund: Lund University Press, 1991. - 260 p. - (Lund studies in International history).

17. The Evian Conference and the Intergovernmental Committee / Eric Estorick // The Annals of the American Academy of Political and Social Science. - Vol. 203, Refugees (May, 1939). - Pp. 136-141.

18. Thompson D. Refugees: anarchy or organization? / Dorothy Thompson. - New York: Random House, 1938. - 125 p.

Размещено на Allbest.ru