Військово-мобілізаційні кампанії на визволених територіях Поділля: організація та результативність (червень-вересень 1919 р.)
Висвітлено аспекти, пов’язані з проведенням на Поділлі в 1919 р. низки мобілізаційних кампаній, які забезпечили значне чисельне наповнення Дієвої Армії УНР. Проаналізовано реакцію селянства на примусовий метод формування особового складу війська.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 30.04.2020 |
Размер файла | 35,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Військово-мобілізаційні кампанії на визволених територіях Поділля: організація та результативність (червень-вересень 1919 р.)
Роман Ляскович
Ляскович Роман. Військово-мобілізаційні кампанії на визволених територіях Поділля: організація та результативність (червень-вересень 1919 р.). На основі архівних документів та праць сучасних дослідників висвітлено нормативні, організаційно структурні і практичні аспекти, пов'язані з проведенням на Поділлі влітку - на початку осені 1919 р. низки мобілізаційних кампаній, які забезпечили значне чисельне наповнення Дієвої Армії УНР, а відтак сприяли вирішенню складних військово-стратегічних завдань на фронті. Охарактеризовано методи повітових адміністративних структур, спрямовані на досягнення ефективності роботи мобілізаційних органів у час, коли дезертирство та небажання населення виконувати військовий обов'язок набрало великих масштабів. Проаналізовано реакцію селянства на примусовий метод формування особового складу війська та окремі форми його спротиву. З'ясовано, що насильно набраний людський контингент не завжди відзначався прагненням захищати інтереси української держави та гальмував процес консолідації національно-свідомої частини вояцтва. Вміщено цікаві факти, деталі та цифри, які вперше вводяться до наукового обігу і дозволяють простежити динаміку поповнень особовим складом Дієвої армії УНР протягом досліджуваного періоду, визначити вплив військово-політичної ситуації на планомірний процес мобілізаційних кампаній.
Ключові слова: мобілізаційні кампанії, Поділля, Дієва Армія УНР, новобранці, особовий склад, дезертирство.
Ляскович Роман. Военно-мобилизационные кампании на освобожденных территориях Подолья: организация и результативность (июнь-сентябрь 1919 г.). На основе архивных документов и работ современных исследователей освещены нормативные, организационно-структурные и практические аспекты, связанные с проведением на Подолье летом - в начале осени 1919 ряда мобилизационных кампаний, которые обеспечили значительное численное наполнения Действующей Армии УНР, а затем способствовали решению сложных военно-стратегических задач на фронте. Охарактеризованы методы уездных административных структур, направленные на достижение эффективности работы мобилизационных органов во время, когда дезертирство и нежелание населения выполнять воинский долг набрало больших масштабов. Проанализировано реакцию крестьянства на принудительный метод формирования личного состава армии и отдельные формы его сопротивления. Выяснено, что насильно набранный человеческий контингент не всегда отмечался стремлением защищать интересы украинского государства и тормозил процесс консолидации национально сознательной части воинства. Помещено интересные факты, детали и цифры, которые впервые вводятся в научный оборот и позволяют проследить динамику пополнений личным составом Действующей армии УНР в течение исследуемого периода, определить влияние военно-политической ситуации на планомерный процесс мобилизационных кампаний. військовий мобілізаційний поділля
Ключевые слова: мобилизационные кампании, Подолье, Действующая Армия УНР, новобранцы, личный состав, дезертирство.
100-річчя від оголошення Кам'янця-Подільського столицею Директорії УНР, дає підстави задуматись: чи справді ми знаємо всі деталі збройної боротьби українського народу за свою незалежність та чи усі «білі плями» цього періоду досліджені? Часом, пізнання невідомого стимулює науковців до пошуку нових фактів, так необхідних історичній науці. Крім того, події, які відбуваються зараз на сході України та ілюструють російську «гібридну війну», ще більше актуалізують дану проблематику, адже, по-перше, боротьба з давнім ворогом, що віками не дозволяв Україні здобути самостійність та волю, набуває нової форми, по-друге, аналіз помилок, допущених у протистоянні між ворогуючими сторонами століття тому, може сприяти вчасному розв'язанню назрілих військово-організаційних проблем сьогодення та буде гарантом неповернення до часів бездержавного існування українського народу.
Мобілізаційні формування влітку-восени 1919 р. ще не були предметом дослідження істориків, хоча дотично вони розглядаються в контексті деяких дисертаційних робіт1 та наукових розвідок2. Серед авторів заслуговують на відзначення М. Ковальчук та Н. Патола, які частково висвітлювали складові мобілізаційного процесу на Поділлі та підняли деякі об'єктивні проблеми творення військових формувань у зазначений період.
Метою статті є висвітлення законодавчих, організаційно-структурних і практичних аспектів військових мобілізаційних кампаній, проведених в Подільському регіоні влітку - на початку осені 1919 р., які забезпечили Дієву Армію УНР необхідним людським ресурсом і тим самим сприяли розв'язанню стратегічних і тактичних завдань у боротьбі за українську державність.
Після визволення армією УНР на початку червня Кам'янця-Подільського і Проскурова, розпочалася активна фаза бойових дій за витіснення Червоної армії з Поділля. В той час українське військо потерпало від браку особового складу, єдиним порятунком було поповнення бойових частин новим людським ресурсом, а інструментом творення Збройних сил влітку-восени 1919 р. були мобілізації чоловічого населення різних вікових категорій.
Оскільки не було змоги швидко організувати у визволених місцевостях адміністративний апарат, не працювали друкарні, які могли б виготовити великим накладом на папері необхідні оголошення, командири закликали добровільно вступати до війська. Прикладом такої діяльності стала відозва Г. Сиротенка до населення Кам'янецького повіту, поширена 7 червня3. Утім це не означало, що населення швидко відгукнулося на заклики військовиків. Із докладу начальника оперативного відділу Штабу Дієвої Армії УНР, отамана В. Тютюнника, датованого 9 червня, дізнаємось, що загалом мобілізація «ішла кепсько»4. Кращих результатів досягали в тих районах, де селянство відчуло на собі більшовицьке панування і хотіло помститися за збитки, завдані їхнім сім'ям5. Також активно поповнювалася Волинська дивізія, через бажання населення битися з поляками6. В районі Теофіполя було утворено штаб Вільного козацтва, який мобілізував чоловіків 8 волостей цієї місцевості7. Проте, Головний отаман С. Петлюра забороняв утворення самочинних військових формувань та обіцяв притягнути до суворої відповідальності за подібні заходи8.
Для врегулювання військового призову, 9 червня Головна команда військ УНР оголосила офіційний мобілізаційний наказ, під який підпадали чоловіки 1896-1898 рр. народження. Крім того, через брак командирів, він поширювався на підстаршин до 35 та старшин до 40 років. Оскільки місцевий розгалужений мобілізаційний апарат не було створено, то ця робота покладалася на штаби дієвих військових груп і дивізій. Зокрема, Запорізька група мала проводити мобілізацію у Проскурівському і Летичівському повітах, Запорізька Січ - у північній частині Кам'янецького і Ушицькому повітах, а 3-я (колишня 2-а) піша дивізія поповнювала свій особовий склад у південній, західній та східній частинах Кам'янецького та на всій території Ушицького повітів. Призовникам надавалося 3 дні для прибуття до військових частин9. Для успішного проведення мобілізації та безпечного відправлення новобранців до місць служби, штаби бойових груп, після завершення мобілізаційних заходів, надсилали до пунктів збору майбутніх воїнів щонайменше 3-х старшин. Набір мали провести упродовж 7 днів, призначивши міста, куди мали прибувати новобранці із ближніх військових округ10.
Місцями збору новобранців призначалися: для Проскурівського і Лети- чівського повітів - м. Проскурів, Кам'янецького і Ушицького - м-ко Дунаївці11. Щоправда, в деяких оголошеннях місцем явки новобранців з Кам'янецького повіту називалося м. Кам'янець-Подільський12. Таке непорозуміння Кам'янецький повітовий комісар Я. Огородник вважав проявом анархії та «многовладності» вищого командування, яке видавало свої розпорядження без погодження, не задумуючись тим самим над можливими наслідками. На його думку, мобілізація проводилась неефективно, тому у телеграмі на ім'я Подільського губернського комісара застерігав щодо утворення «імпровізованих невдалих дивізійних апаратів», коли на місцях були цілком налагоджені державні установи (тим самим він намагався привернути увагу до непрофесійності тимчасово створених військовими частинами мобілізаційних органів)13.
13 червня, після зайняття Нової Ушиці, командир третьої залізної стрілецької дивізії, полковник О. Удовиченко звертався до генерала-квартир- мейстера Штабу Дієвої Армії М. Капустянського з проханням допомоги у при- зивній кампанії, яка, через брак матеріального постачання і відсутності зброї, загрожувала зривом. До того ж, місцева влада не давала ніякої допомоги, лише переймалась своїми політичними конфліктами. Через таке становище він роз-порядився проводити обмежену мобілізацію, поширивши її лише на 21-річ- них юнаків14.
У другій половині червня селянство подекуди активізувалося. Наприклад, із м-ка Дунаївці Ушицького повіту повідомляли про непогану явку новобранців на збірний пункт (з'явилось 200 осіб). У м-ку Смотрич Кам'янецького повіту, у перерві між боями, військові частини поповнювали свій особовий склад за рахунок чоловіків з ближчих сіл, використовуючи при цьому фізичний примус. Подібне спостерігалося і в Новій Ушиці. Звідси у села надсилалися старшини і невелика кількість козаків, які силою доставляли чоловіків до військових частин. Цим методом вдалося поповнити чисельність козаків Запорозької групи, яка станом на 21 червня налічувала вже 425 осіб15.
При транспортуванні новобранців із збірних пунктів до військових частин багато з них дезертирувало, негативно позначаючись на чисельності та боєздатності Дієвої Армії. Для прикладу. Станом на 19 червня, з часу оголошення мобілізації у штаб Запорозької групи прибуло лише 203 мобілізованих, хоча, за даними штабу запорожців, мало з'явитися до 1250 осіб. У відповідь на обурюючі запити військового командування, повітовий військовий начальник повідомив, що до 21 червня включно у його розпорядження взагалі надійшло всього 436 мобілізованих, з яких на військову службу прийняли всього 199. У телеграмі вартового отамана Омелюсика від 20 червня також йшлося про 600 мобілізованих, що призначались для поповнення військ групи, проте далеко не всі вони прибули до дивізій. Доправити мобілізованих селян до збірних і етапно-розподільних пунктів при допомозі військової сили було вкрай важко. Тим більше, що всі військові кадри було зосереджено на фронті. Цим і корис-тувалися не бажаючі служити в армії: відсутність озброєної варти полегшувало шанси втечі ще по дорозі до військової частини16.
21 червня газета «Новий шлях» повідомляла про мобілізацію, яку проводили державні військові апарати. Вікові межі призовників не було зазначено. Новобранцям необхідно було з'явитись на збірний пункт до Кам'янця- Подільського за адресою: Польські фільварки, вул. Старопоштова, будинок Крайза у такі терміни: з Довжоцької, Баговецької, Гавриловецької, Маків ської та Орининської волостей - 22 червня; з Лянцкорунської, Циківської, Балинської, Смотрицької та Рихтецької - 23-го; з Купинської та Бережанської - 24-го; Вільховецької, Куявської та Гороцької - 25 червня, о 8.0017.
22 червня Кам'янецький повітовий комісар Я. Огородник телеграфував до Подільського губкомісара М. Куриленка про хід мобілізації та кількість прийнятих людей, зазначивши, що першого дня проведення мобілізації, за призивними списками, очікували на 750 осіб. Утім з цієї кількості на збірний пункт прибуло 55 чоловіків. Лікарська комісія визнала здібними до військової служби 18, 11-ом особам дали відстрочку, четверо втекло із збірного пункту. 23 червня із 3000 новобранців, на збірний пункт з'явилось лише 102. З них прийняли на службу 53, решта отримали звільнення18.
Щоб переломити цю тенденцію, яка загрожувала зриву мобілізаційної кампанії, Кам'янецький повіткомісар 23 червня скликав нараду для обговорення питання щодо перевірки і застосування примусової мобілізації для всіх козаків, які не з'явилися згідно наказу 9 червня 1919 р. Присутні державні чини одностайно вирішили вдатися до використання військової сили, щоб покращити результативність мобілізації. З виконанням цього не тягнули. Перший загін, кількістю 50 осіб, відправився у Довжоцьку волость для викриття та відправки «ухилянтів» на військову службу до Дієвої Армії УНР19. У Проскурівському повіті така робота проводилася повітовим комендантом у Шарівській, Пашковецькій та Третельницькій волостях, а в інших - за розпорядженням коменданта тилу В. Павленка20.
Примусова мобілізація, за даними Н. Патоли, викликала опір близько 10% населення21, який переходив у збройні сутички між військовими загонами і селянами. Наприклад, у с. Митинці Проскурівського повіту, під час примусового збору мобілізованих, почали бойкотувати жінки та батьки тих, хто мав виконувати військовий обов'язок, із закликами: «Берете наших чоловік - беріть і нас з дітьми». За такої ситуації, невеликому озброєному загону, що нараховував 10 козаків, практично не вдалося вивести за межі села 30 військовозобов'язаних. Тож довелося поверталися ні з чим22. Такі випадки все ж були поодинокими. Частіше проблема вирішувалась сварками, котрі переростали у збройне протистояння між конфліктуючими сторонами. Під час подібних зіткнень гинули люди з обох сторін, але поставленої мети досягали - уцілілих забирали до війська. Проте в сільських громадах залишався негативний моральний осад, який був не на користь українській державі і її збройним силам. До того ж, насильно за-брані до війська селяни дуже швидко поповнювали ряди дезертирів: тікали до дому, не чекаючи відправлення до військових частин. Лише в Кам'янецькому повіті розшукувалося 443 дезертири. Однак, слабкість органів влади у повітах та волостях не дозволяла покарати чи притягнути до відповідальності втікачів. Представники військової влади на місцях були безсилі, адже весь їх бойовий резерв було відправлено на допомогу фронту23.
Один із виявів спротиву мобілізаційній кампанії спостерігаємо на прикладі Волинської групи, яка 26 червня проводила мобілізацію у населених пунктах Кузьминської, Сатанівської, Городоцької, Купинської, Чемеровецької і Гусятинської волостей. Командувач групою В. Петрів повідомляв про низьку чисельність поповнення. Мобілізовані старалися втекти із сіл та заховатися у безпечних місцях (у цю пору на периферії села, у полях, височіли зернові культури, тому найчастіше вони ставали місцем схову тих, що ухилялися від військової служби). Спротив населення вимагав рішучих дій, бо загрожував успіху визвольної боротьби і втраті української незалежності. Тому, як і в інших волостях, приймали оперативне рішення набирати військовозобов'язаних примусово. Для такої роботи часто не вистачало часу, тому командири військових груп неодноразово інформували: «5 діб, як ви сказали, дуже мало для закінчення мобілізації.. ,»24.
Не зважаючи на різні деструктивні явища, що вирували у тилу, всілякі перешкоди, все ж мобілізаційні команди у Кам'янецькому повіті працювали, хоч їх результативність була не високою. Протягом 24 червня з Кам'янецького повіту на збірні пункти з'явилось всього 57 із передбачуваних 2000 осіб. Однак не всі поповнили бойові ряди Дієвої Армії УНР. З них було прийнято тільки 22 (10 отримали відстрочки, 18 звільнили від військової служби, 7 отримали відпустку). 25 червня результати були значно кращі: з'явилися 104 старшини та 225 козаків. Утім на військову службу відібрали тільки 33 старшини та 91 коза- ка25. Решта або ж мала протипоказання до військової служби, або ж певні соціальні пільги.
Упродовж 27-30 червня на збірні пункти повіту з'явились 1841 козак та 17 старшин. Разом з тим в останні дні першого літнього місяця збільшилась кількість новобранців-утікачів - їх кількість досягла 49 осіб. Найкращих ре-зультатів у мобілізації продемонструвала Вільховецька волость: на збірний пункт з'явилося 92% чоловіків, які підпадали під військову службу за віком. Проте багато з них хворіли на сипний тиф, що не дозволяло повністю використати мобілізаційний ресурс. Через це та інші причини, із 8038 осіб, які мешкали у Кам'янецькому повіті і значилися у призивних списках, лише 2276 або 28,3% від загального числа з'явилися на збірні пункти26.
У звіті, поданому Подільському губерніальному комісару М. Куриленку, урядовець (ім'я не вказано), котрому було доручено перевірку активності мобілізаційної кампанії у Кам'янецькому повіті, підтвердив пасивне/вороже ставлення селянства до залучення у ряди Збройних сил УНР. Військовий начальник у розмові з ним інформував, що «положення мобілізації катастрофічне». Люди, котрі приходили до управління військового штабу за повісткою, не бажали йти в середину приміщення, щоб пройти медичний огляд. Свою поведінку вони пояснювали по-різному: одні казали, що чекають на своїх товаришів, які незабаром підійдуть, інші ж скаржилися на медичний персонал, який не враховував їхні заяви для надання відстрочки. Багато з них були годувальниками сім'ї і просили відтермінувати час призову на військову службу, хоча, за законом, мали на це повне право. Тому вони просто ігнорували наказ, а якщо проходили медичний огляд, то до військових частин не завжди потрапляли (дезертирували по дорозі). Кам'янецька повітова управа подала такі відомості: із 95% тих, хто упродовж червня пройшов медичний огляд, 25% виявилися непридатними до військової служби, 20% отримали відпустку на 2-3 місяці, 5% новобранців направляли на повторне медичне обстеження. Отже, майже половина (подекуди і більше) чоловіків, які з'явилися по мобілізації до українського війська, з різних причин звільнялася від служби, інша частина, визнана здоровою, направлялася у лави Армії УНР27.
Траплялися й прикрі факти: рекрутовані іноді зволікали з виконанням мобілізаційного закону, не поспішали поповнювати армію, сподіваючись перечекати кампанію. У такому разі до порушників застосовували примус з боку військових частин, які відповідали за порядок у цій справі. Вони допомагали місцевим комісарам і міліціонерам проводити облави на недобросовісних рекрутів, притягувати до відповідальності тих чоловіків, які свідомо калічили себе, намагаючись уникнути мобілізації. До таких осіб застосовували жорстку норму прийнятого 24 травня 1919 р. дисциплінарного статуту Армії УНР, який передбачав найсуворішу із усіх можливих - смертну кару28.
На Проскурівщині мобілізаційна кампанія наприкінці червня також не була успішною. Повітовий комісар С. Горобець повідомляв, що упродовж 2428 червня зуміли прийняти 183 козаки, 6 старшин та 9 підстаршин29. Про чи-сельний стан новобранців, яких оформили у інші дні, відомостей немає через те, що військові групи приймаючи до своїх частин нові кадри, не звітували про їх кількість, чим вносили плутанину у підрахунок зарахованих до війська осіб. Для усунення цієї причини в повіті утворилась комісія, яка складала списки вояків, мобілізованих бойовими групами, для ведення їх належного обліку30.
Кращу результативність проявили відповідальні за проведення мобілізації в Ушицькому повіті. Помічник повітового комісара Зіненко інформував про значний успіх місцевої мобілізаційної кампанії. Так, з 23 червня по 2 липня 1919 р. на повітовий збірний пункт з'явилися: 1858 козаків, 23 старшини і 231 підстаршина. З них поповнили ряди Дієвої Армії УНР 1445 козаків, 8 старшин, 191 підстаршина31. З мобілізованих формували також озброєні відділи, що складалися з 4-х осіб, та відправляли у кожну волость32 для перевірки осіб, які підлягали мобілізації, і в разі потреби примусової доставки їх до війська. Позитивні результати призивних заходів у цій місцевості відзначав і Головний отаман С. Петлюра33. Наочно спостерігаючи за цими подіями, він наголошував, що «мобілізація проходить успішно, з великою прихильністю до неї селянського населення.. ,»34.
Встановивши причини в цілому не досить позитивних результатів мобілізаційної кампанії, військові структури намагалися створити кращі умови для роботи тилу, звідки і бралося поповнення для війська. Основним завданням було якомога довше стримувати просування частин Червоної армії, щоб виграти час для проведення мобілізації і поповнити чисельність Збройних сил УНР. Що стосується роботи з мобілізаційним контингентом, то, наприклад, Головна управа із військової повинності 30 червня розпорядилася не видавати паспорти тим особам, які підлягали мобілізації. Отримували їх тільки ті військовозобов'язані, котрі після проходження медичної комісії були визнані нездатними до військової служби35. Але навряд чи це табу могло суттєво змінити бажання працездатних чоловіків покинути свої сім'ї без джерел існування і стати на захист державних інтересів. Потрібно було шукати діалогу з тими, хто міг свідомо поповнити військові ряди.
З метою уникнення непорозумінь під час наступних мобілізацій, збільшення їх результативності, військові структури посилювали інформаційну складову своєї роботи з населенням, залучаючи волосні управи до розповсюдження інформації про завдання українського війська та порядок виконання наказу про призив новобранців36. Але це була лише частина плану. Щоб донести до жителів усіх сіл важливість їх участі у збройній боротьбі, військовий міністр запропонував утворити в структурі управлінь повітових комісарів постійно діючі осередки агітаторів. Перед початком кампанії їм належало побувати в усіх населених пунктах, призначеної під мобілізацію території, провести зустрічі з їхніми жителями і роз'яснити політичне становище УНР, що мало б посприяти кращій організації мобілізаційних заходів, уникненню непотрібних ексцесів37.
Підготовлених інспекторів-агітаторів направляли здебільшого до прифронтової зони, яка давала відносно невелике поповнення. І не випадково, адже у щойно звільнених від більшовиків повітах і волостях був погано на-лагоджений інформаційний апарат, спостерігалася розруха, голодування. До того ж, селяни ніяк не хотіли йти до війська, часто боячись, що ворог повернеться і розправиться з їхніми сім'ями. Крім того, вони нерідко досить бай-дуже ставилися до суспільних і військових проблем, ігноруючи загальнонаціональний інтерес38. Найбільше їх непокоїла можлива втрата через військову мобілізацію чоловічих рук під час сезону збору зернових культур, що неминуче позначилося б і так на невтішному продовольчому забезпеченні їхніх родин. Чимало з них заявляли, що мобілізацію краще провести після жнив, коли зібраний хліб буде у коморі39. Належного порозуміння так і не вийшло. Тож не отримавши належних результатів, військова влада знову взяла курс на примусову мобілізацію, яка і до цих пір активно практикувалася.
Досить складна воєнна ситуація склалася в країні на початку липня 1919 р. Після наступу більшовицьких військ та захоплення ними низки повітових міст західної частини Поділля, виникла загроза для державного центру УНР - Кам'янця-Подільського, в районі якого противник і планував розгромити підрозділи ослабленої армії. Очікуючи важких боїв, командування Дієвої Армії дало їй 5-денний перепочинок. Було впорядковано перевтомлені частини, стабілізувалася лінія оборони, зроблено спробу раціонально використати час і запобігти загрозливим деструктивним процесам у війську, зокрема, відновлювалися структури і комплектування армії, кадрове забезпечення тилових установ, які відповідали за вирішення питання щодо наповнення війська новим особовим складом. Щодо останнього, то ситуація була дуже непростою. Для проведення відповідних організаційних заходів необхідно було передусім витіснити противника з його позицій, відвести лінію розмежування далеко від визначеної і утвердити свій контроль над якомога більшою частиною території, з її невстановленим мобілізаційним ресурсом40.
Ще 4 липня 1919 р. Директорія УНР затвердила ухвалений Радою Народних Міністрів «Закон про тимчасові правила проведення в Кам'янецькому повіті на Поділлю мобілізації...». Він мав на меті забезпечити порядок у цій справі, передбачав утворення 3-х комісій, які б відповідали за контингент придатних до служби мобілізованих чоловіків. Як показав попередній досвід, часто причиною неефективної мобілізаційної кампанії була недостатня кваліфікація працівників прийомних відділів, їхнє прагнення формально виконати доведений до них план кількісного наповнення армії, без врахування показника фізичної здатності мобілізованих нести військову службу, виконувати відповідні бойові завдання. Щоб надалі уникнути таких недоліків, на цей раз спеціально уповноважених для відбору мобілізованого контингенту відбирали повітові комісари і військові начальники41.
Однак цього було замало. Успіх кампанії у значній мірі залежав від роботи низового апарату, що залучали до проведення мобілізації. А на цьому рівні виникали проблеми, які йшли врозріз з національним інтересом. Як свідчать архівні джерела, часто сільські і волосні представники української влади відмовлялися виконувати делеговані їм повноваження, через непередбачену у таких випадках оплату їхньої праці. Така практика негативно впливала на місцевий адміністративний апарат, дезорганізовувала його роботу, по суті, зривала виконання кампанії. У зв'язку з цим довелося спішно впливати на ситуацію, розв'язувати її при допомозі сільських і волосних зборів, на яких встановлювали платню комісарам сіл і волостей, що позитивно позначалося на подальшій роботі42. Хоча повністю уникнути проблем в роботі комісій, куди потрапляли не підготовлені працівники, не вдалося.
Претензії виникали і до владних органів, які, маючи у своєму розпорядженні міліцію, не завжди могли організувати належний порядок на збірних пунктах. Крім того, їм не вдавалося виконати норму закону і забезпечити новобранців усім необхідним для військової служби43. Траплялося, що військові начальники своїми необдуманими вчинками гальмували справу мобілізації. Наприклад у с. Летава були мобілізовані усі чоловіки від 16 до 40 років і направлені на ст. Балин. Цим розпорядженням населення вкрай обурилось, адже, за законом, по-перше, неповнолітні не мали служити у війську, по-друге, призову підлягали народжені чоловіки за 1896-1898 роки, а в даному випадку, мобілізовано весь контингент села, на який покладалася майже уся праця на жнивах44.
Гостро постала проблема зі старшинським складом, якого в той час бракувало. 5 липня Головний Отаман військ УНР наказав скласти і надіслати списки всіх військовозобов'язаних, які за законом, прийнятим ще 13 січня 1919 року, не звільнялися від військової служби і займали посади у державних установах. Усі зазначені посадовці направлялися в розпорядження штабу Армії УНР45. Тим самим передбачалося зменшити часте уникання від військо-вої повинності старшинських кадрів, особливо в червні-липні 1919 р., коли армія щоразу потребувала поповнення для ведення широкомасштабних наступальних дій на фронті. Багато старшин намагалося влаштуватися на службу в різні тилові установи, які передбачали звільнення у разі чергового військового набору46. Тих посадовців, яких спрямували до армії, замінили поранені вояки та старшини, котрі об'єктивно не могли воювати47. Такі кадри, за відсутністю досвіду, не завжди розуміли як організувати чітку і планомірну роботу підлеглого апарату. За недбайливе ставлення до виконання своїх обов'язків їх не раз притягували до дисциплінарної відповідальності48.
Утім не менш важливим завданням було провести наповнення військових частин рядовим складом. Мобілізація 19-35 річних чоловіків проводилася упродовж трьох днів, з 11 по 13 липня. Передусім склали списки осіб цього вікового діапазону за місцем їх постійного проживання49. До загалу вписали і тих, хто з різних причин не з'явився по мобілізації, яка проводилася наприкінці червня. Враховуючи гостру нестачу людських резервів і потребу негайного наповнення Армії УНР бойовим складом, влада поставилася до цієї категорії досить толерантно і не покарала їх за порушення закону (передбачалися санкції, як до дезертирів). Загалом виконати поставлене державою завдання Кам'янецька повітова мобілізаційна управа зобов'язувалася не пізніше 15 липня50, тобто до початку переходу на лівий берег річки Збруч підрозділів Української Галицької армії. Однак дані про мобілізованих надходили і пізніше.
До 28 липня на Кам'янеччині на збірний пункт з'явилось 14 старшин, 1208 козаків (які вже служили в армії під час Першої світової) та 80 новобранців. Однак не всі вони поповнили військові ряди - 440 із них визнали нездатними до військової служби, а 105 втекли у невідомому напрямку. Через це на передову потрапили тільки 9 старшин, 654 козаки і 73 новобранці51. Оскільки стратегічний центр регіону Проскурів у липні знову зайняли підрозділи Червоної армії, то поповнення із Проскурівського повіту не надходило. Війська УНР змушені були залишити і такий стратегічний залізничний вузол, як Жмеринка. Тож була втрачена велика територія, на якій уряд УНР мав намір провести мобілізацію для відшкодування бойових втрат і поповнення своєї армії52.
Після успішних військових дій із звільнення повітів Поділля, українська армія наприкінці липня здобула плацдарм для подальших наступальних операцій. Пожвавилась і мобілізаційна справа. 4 серпня Директорією УНР було прийнято закон «Про зміну і доповнення закону від 26 січня 1919 року “Про поповнення армії та фльоти Української Народної Республіки”». Відповідно до нього у звільнених від більшовиків повітах запланували мобілізацію усіх новобранців 1899 року народження та підстаршин до 35-річного віку, які згідно закону, що вступив в дію 26 січня 1919 р., вже були прийняті на військову службу, але її не проходили через отримання відпустки. Під цей призов потрапили й ті, хто взагалі у свій час, через різні причини, не з'явилися на військову службу53. Були визначені терміни мобілізації для різних територій губернії. Набір новобранців у Могилівському повіті призначався на 15 серпня, Брацлавському - 18-е, у Ямпільському - 23-є, Летичівському, Літинському та Вінницькому - 26 серпня - 1 вересня. При цьому, самовільне поповнення військовими частинами новобранцями категорично заборонялося54. Щоб допомогти вирішенню цієї справи, на сходах сільських громад одностайно вирішували направити до війська своїх земляків і підтримати матеріально 20-30-річних козаків. Кожен сільський житель зобов'язувався запобігати де-зертирству і викривати несвідомих хлопців55.
11 серпня була затверджена інструкція тиловим та етапним комендантам, за якою перевірялися і направлялися до війська особи, які добровільно не з'явились по мобілізації на збірний пункт. У разі відмови виконувати військовий обов'язок, до них належало застосовувати примусові заходи озброєних загонів. Військовим комендантам допомагала цивільна влада, яка забезпечувала у разі необхідності міліцейський супровід56. Для більшої ефективності цієї роботи належало скласти списки тих, хто ухилявся від військової служби, спрямувати їх волосним управам і міській міліції з метою розшуку конкретних осіб і вручення їм повісток працівниками повітових військових управ57.
Реальна ситуація виявилася іншою. Наприклад, у Кам'янецькому повіті, за інформацією комісара Я. Огородника, місцеві виконавчі органи, попри чисельні звернення до них сприяти у виявлені дезертирів, не поспішали створювати передбачені інструкцією загони із виявлення тих мешканців, які ухилялися від виконання військового обов'язку58. Така позиція місцевих владних структур практично не зрушувала з місця вирішення проблеми. Ігнорування призову на військову службу призводило до надто низької явки мобілізованих на збірних пунктах. За даними повітового комісара Кам'янеччини, за 13 днів серпня з населених пунктів повіту Дієву Армію УНР поповнили всього 5 старшин, 35 козаків та 26 новобранців59, що було рекордно мало. Деякі повіти взагалі не надсилали звіти про подібну роботу, через те що не була переобрана місцева адміністративна влада60. Загалом же, станом на 16 серпня 1919 р. військо УНР нараховувала 2480 старшин, 2019 підстаршин та 33398 козаків61. (Я. Тинченко подає інші дані: 3023 старшин, 2031 підстаршин і 28926 козаків62). Утім бойовий склад був значно менший - всього 11381 багнет і 1751 шабля63.
Сподівання на нове поповнення армії особовим складом пожвавилися в середині серпня, коли вдалося збільшити кількість визволених повітів. Зокрема, Могилівська повітова військова управа на чолі з Я. Христичем усього за 4 дні, з 15 по 18 серпня, прийняла 588 новобранців64. З Брацлавського повіту, де мобілізація завершилася 25 серпня, вдалося залучити на військову службу 225 старшин та 5814 козаків65. За рахунок подібних заходів вдалося збільшити чисельність, зокрема, 5-ї Київської дивізія Дієвої Армії УНР. Станом на 24 серпня у дивізії нараховувалося 2040 багнетів і 110 шабель66.
Безперечно, поповнення війська мало позитивне значення, утім його чисельний ріст не давав переваги над противником. Тому 28 серпня Головний отаман затвердив новий закон, ч. 133 про мобілізацію чоловіків з усіх пові-тів, підвладних УНР. Призивалися народжені 1896-1898 рр. Однак Головна управа з військової повинності перенесла початкову межу цього вікового діапазону з 1896 на 1889 рік для мешканців Кам'янецького, Проскурівського, Ушицького, Могилівського, Ямпільського, Вінницького, Летичівському, Ста- рокостянтинівського, Літинського та Брацлавського повітів67, тобто до війська закликали 21-30-річних чоловіків.
Відразу після вступу закону в дію розпочався активний мобілізаційний процес. Так, за повідомленнями, що стосуються двох повітів, лише за два дні, з 31 серпня по 1 вересня, на збірний пункт Ущиччини з'явилося 2 старшини 3 підстаршини, 98 козаків та 4 новобранці68, а Кам'янеччини - 97 козаків та 54 новобранці69. Протягом вересня поповнення війську давали й інші повіти. Зокрема, упродовж 8-12 вересня у Летичеві зафіксували 92 новобранці70, у Ямполі - 1 старшину, 9 козаків та 95 новобранців71, у Вінниці - 306 старшин та 5729 козаків72. Не зі всіх звільнених територій доповідали про результати мобілізації, адже після довготривалого існування більшовицької влади були знищені призивні списки та архівні справи, за якими можна було б відновити втрачені документи. Відведений час у проведенні кампанії використовувався для відновлення адміністративних структур та призивних списків73.
За підрахунками історика М. Ковальчука, від початку червня до 28 вересня 1919 р. до українського війська загалом було мобілізовано 829 старшин, 4149 підстаршин, 38894 вояків та 3181 новобранців74. Це була велика сила, яка при умові матеріального забезпечення могла б зарадити поразці армії УНР. На противагу їй Червона армія, маючи відпрацьований мобілізаційний апарат і необхідний час, тільки у 53-кілометровій прифронтовій смузі на півночі України з початку і до середини вересня мобілізувала понад 37 тис. осіб у віці від 18 до 37 років75.
Однією з перешкод використання нагромадженої могутньої військової сили стала епідемія тифу. На 20 вересня нараховувалось близько 15 тис. хворих українських вояків. Від пошестей з поля бою їх вибуло у 60 разів більше ніж від ворожої кулі76. Низький рівень забезпечення війська теплим одягом і харчами, не кажучи вже про зброю, штовхала багатьох мобілізованих до дезертирства. У Волинській групі відсоток дезертирів складав 24% старшин і 19% вояків, в групі Січових стрільців це була майже половина особового складу (41% старшин, 25 підстаршин та 51% вояків)77. За дислокаційною відомістю, бойовий склад частин армії УНР на 24 вересня нараховував 11233 багне-тів, 1434 шабель, 1502 кулеметів та 139 гармат78. Як бачимо, до бойових дій було залучено набагато менше вояків ніж перебувало у різних тилових структурах. Військовій владі важко було впоратися із посталими проблемами, не було часу і ресурсів, щоб озброїти і одягнути мобілізований контингент, крім того, в умовах безперервних бойових дій мав місце хаос у всіх ланках військової і цивільної влади, не вистачало працівників, які могли кваліфіковано вирі-шувати назрілі питання.
Становище на фронті і в тилу вимагало докорінних змін. Зрозуміло, що під час оборонних боїв зробити це було практично неможливо. Під час наступу командування намагалося спрямувати діяльність тилових установ у ефективне русло. Тому, використавши слушний час, 13 вересня, з ініціативи Військового міністерства і Подільського губернського комісара, у Кам'янці- Подільському була скликана нарада для обговорення проблемних питань, ви-явлених в літній мобілізаційній кампанії. Учасники наради були одностайні в тому, що не зовсім успішний хід минулої кампанії пов'язаний головним чином з недоліками у роботі комісій на збірних пунктах, що було викликано, зокрема, затримкою у виплаті військовим начальником належних коштів, недостачею харчів, а також відсутністю відповідних помешкань для розміщення мобілізованих. Вказувалося і на те, що нагромаджений контингент не вдавалося вчасно відправити до військових частин через брак потягів, а ще зберегти його у повному складі через відсутність охорони (чимало мобілізованих втікали із збірних пунктів)79.
На заваді успішній мобілізації, як прозвучало на нараді, була непродуманість і суперечливість певних юридичних норм у різних законах і розпорядженнях, на основі яких проводилася мобілізація, недостатня правова обізнаність деяких військових начальників, які відповідали за поповнення війська особовим складом80.
Значним недоліком в роботі з новобранцями на збірних пунктах учасники наради називали ігнорування роз'яснювальної роботи щодо відповідальності за порушення військових статутів, зокрема, у разі дезертирства. До того ж, начальники цих пунктів не організовували складання присяги новобранців на вірність військовому обов'язку, що робило відповідальність перед законом не повною81. Загалом, нарада виробила рекомендації, які мали бути враховані при наступних мобілізаційних кампаніях, але при наявній військовій ситуації і матеріальному становищі зробити це було вкрай важко, про що можна переконатись на черговій мобілізації, оголошеній 27 вересня 1919 р.
Отже, упродовж червня-вересня 1919 р. на Поділлі проводилися військові мобілізації до Дієвої Армії УНР, переважно по ходу звільнення території від більшовиків. Ці заходи не завжди були належно підготовлені, бракувало дійових механізмів організації чоловічого населення на військову службу. Через зміну настроїв населення переважали примусові методи проведення мобілізації, які, на відміну від прояву добровільного принципу комплек-тування війська, в умовах воєнного часу і гострого дефіциту часу прискорено давали позитивний результат, забезпечуючи українське військо людським ресурсом. Чимала заслуга у цьому належить апарату мобілізаційних структур, самим військовим частинам, які діяли у визволених від більшовиків повітах. Найчастіше мобілізації проводилися у тилових Кам'янецькому і Ушицькому повітах, що прискорено вичерпувало тут дієвий чоловічий ресурс. Загалом позитивне значення для поповнення рядів українського війська мала інформаційна кампанія. Негативний вплив на чисельність війська справляло дезертирство, яке віддзеркалювало низку невирішених владою цивільних і військових питань, зокрема і належного матеріально-технічного забезпечення армії. Без проведення зазначених кампаній, які хоч і не вичерпали усього мобілізаційного ресурсу, українське військо не змогло б виконувати поставлені стратегічні завдання на широкому просторі.
Примітки
1 Див.: Задунайський В. Збройні сили УНР (1917-1920 рр.): дис. ... канд. іст. наук / 07.00.01. Донецьк: Донецький державний університет, 1995. 224 с; Чіхрадзе О. Друга українсько-більшовицька війна (листопад 1918-грудень 1919 рр.): дис. ... канд. іст. наук / 20.02.22; Львівський національний технічний університет «Львівська політехніка». Львів, 2003. 214 с.
2 Див.: Гудима В. Діяльність органів місцевої влади на Поділлі в добу Директорії під час мобілізації до лав армії УНР (листопад 1918 - листопад 1920) // Краєзнавець Хмельниччини. Кам'янець-Подільський, 2014. Вип. 6. С. 46-51; Ковальчук М. Чисельність армії УНР у Кам'янецьку добу Директорії (червень-листопад 1919 р.) в світлі архівних документів // Україна ХХ ст. і культура, ідеологія, політика: Зб. статей. Київ, 2007. Вип. 12. С. 159-197; Лозовий В. Внутрішня та зовнішня політика Директорії Української Народної Республіки (Кам'янецька доба). Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2005. 224 с.; Патола Н. Подільське селянство і мобілізація до збройних сил УНР (літо 1919 р.): чому так сталося? // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. Т. 8 (10). С. 365-372.
3 ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 5, спр. 5, арк. 10зв.
4 Там само, ф. 3172, оп. 3, спр. 43, арк. 7.
5 Війна з більшовиками // Селянська громада. Кам'янець-Подільський, 1919. 22 черв. Ч. 1. С. 5.
6 Там само, ф. 3172, оп. 3, спр. 43, арк. 7.
7 По селах Волині та Поділля // Український козак. Радивилів,1919, 12 черв. Ч. 5. С. 4.
8 Об'ява // Козак. Вістник 16-го пішого загону. Кам'янець-Подільський, 1919. 14 черв. № 2. С. 2.
9 Оголошення // Козак. Вістник 16-го пішого загону. Кам'янець-Подільський, 1919. 16 черв. № 3. С. 1.
10 Там само, ф. 1696, оп. 1, спр. 1, арк. 37зв.
11 Там само, арк. 37.
12 Там само, ф. 3172, оп. 6, спр. 12, арк. 139; Оголошення // Козак. Вістник 16-го пішого загону. Кам'янець-Подільський, 1919. 16 черв. № 3. С. 1
13 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 3.
14 Там само, ф. 1078, оп. 1, спр. 27, арк. 46-47, 269-270.
15 Там само, спр. 26, арк. 69, 149, 216зв, 261.
16 Ковальчук М. Чисельність армії УНР у Кам'янецьку добу Директорії (червень- листопад 1919 р.) в світлі архівних документів // Україна ХХ ст. і культура, ідеологія, політика: зб. статей. Київ, 2007. Вип. 12. С. 165.
17 Оголошення // Новий шлях. Кам'янець-Подільський, 1919. 21 черв. Ч. 10. С. 1.
18 Там же, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 8,13.
19 Там само, арк. 42.
20 Мобілізація // Трудова громада. Кам'янець-Подільський, 1919. 28 черв. № 10. С. 1.
21 Патола Н. Подільське селянство і мобілізація до збройних сил УНР (літо 1919 р.): чому так сталося? // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. Т. 8 (10). С. 366.
22 Там само, ф. 1696, оп. 1, спр. 5, арк. 46.
23 Гудима В. Діяльність органів місцевої влади на Поділлі в добу Директорії під час мобілізації до лав армії УНР (листопад 1918 - листопад 1920) // Краєзнавець Хмельниччини. Кам'янець-Подільський, 2014. Вип. 6. С. 221.
24 Там само, ф. 3172, оп. 6, спр. 12, арк. 236.
25 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 14, 21.
26 Там само, арк. 14, 16, 18, 37, 48-49.
27 Там само, арк. 32.
28 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 83, арк. 44.
29 Там само, спр. 84, арк. 15, 29, 35.
30 Там само, арк. 45.
31 Там само, арк. 16, 19-20, 30, 46-47.
32 Мобілізація в Ушицькому повіті // Трудова громада. Кам'янець-Подільський, 1919. 28 черв. № 10.С. 5.
33 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 322, арк. 1.
34 Поїздка Головного Отамана на фронт // Український козак. Жмеринка, 1919, 2 липн. Ч. 22. С. 2.
35 Там само, ф. 1092, оп. 4, спр. 45; ф. 1078, оп. 1, спр. 27, арк. 39зв.
36 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 26.
37 Там само, ф. 1092, оп. 2, спр. 59, арк. 2; ф. 1092, оп. 2, спр. 61, арк. 24.
38 Там само, ф. 1696, оп. 1, спр. 3, арк. 10.
39 Там само, ф. 1092, оп. 2, спр. 59, арк. 21зв.
40 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 100.
41 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 32зв.
42 Там само, ф. 1092, оп. 2, спр. 66, арк. 29.
43 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 105, арк. 1.
44 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 194.
45 Там само, спр. 83, арк. 42.
46 Там само, ф. 2537, оп. 2, спр. 9, арк. 52.
47 Накази // Вістник Української Народної Республіки. Вінниця. 1919, 16 липня. Ч. 17. С. 1.
48 Там само, ф. 1092, оп. 2, спр. 66, арк. 61.
49 Там само, оп. 4, спр. 4, арк. 34; ф. 1092, оп. 4, спр. 45, арк. 16.
50 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 48.
51 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 50-150.
52 Чіхрадзе О. Друга українсько-більшовицька війна (листопад 1918-грудень 1919 рр.): дис. ... канд. іст. наук / 20.02.22; Львівський національний технічний університет «Львівська політехніка». Львів, 2003. С. 130.
53 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 23-23зв.
54 Там само, арк. 35зв, 38зв.
55 Постанова селян // Селянська громада. Кам'янець-Подільський,1919. 20 липня. Ч. 9. С. 7.
56 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 38.
57 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 171.
58 Там само, арк. 172.
59 Там само, арк. 159-176.
60 Там само, ф.1092, оп. 2, спр. 66, арк. 63.
61 Ковальчук М. Вказана праця. С. 188.
62 Тинченко Я. 1919. Дієва Армія УНР, листопад 1918 - листопад 1919 р.: наук.- попул. видання. Київ: Темпора, 2017. С. 76.
63 Там само, с. 76.
64 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 195.
65 Там само, арк. 207зв.
66 Там само, ф. 3260, оп. 1, спр. 2, арк. 2.
67 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 40-40зв.
68 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 198.
69 Там само, спр. 91, арк. 1-3.
70 Там само, спр. 84, арк. 201.
71 Там само, арк. 238.
72 Там само, арк. 203.
73 Там само, арк. 208.
74 Ковальчук М. Вказана праця. С. 193.
75 Задунайський В. Збройні сили УНР (1917-1920 рр.): дис. ... канд. іст. наук / 07.00.01; Донецьк: Донецький державний університет, 1995. С. 84.
76 Лозовий В. Внутрішня та зовнішня політика Директорії Української Народної Республіки (Кам'янецька доба). Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2005. С. 107.
77 Ковальчук М. Вказана праця. С. 172.
78 Там само, ф. 3260, оп. 1, спр. 2, арк. 8.
79 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 222.
80 Там само, ф. 1078, оп. 2, спр. 30, арк. 31.
81 Там само, ф. 538, оп. 1, спр. 84, арк. 222зв.
Liaskovich Roman. Military-mobilizing campaigns on the released territories of Podillia: organization and outcome (June-September 1919). Using archive documents and works of contemporary researchers legislative, organizing-structural and practical aspects, related to a number of mobilizing campaigns that took place in Podillia in summer and early autumn of 1919, have been revealed. It was shown that these mobilizing campaigns provided considerable enlargement of the Acting Army of UPR and fostered solving complicated military-strategic tasks. Methods of district administrative structures have been characterized. Such methods were aimed at achieving effective work of mobilizing agencies, at the time, when deserting and unwillingness of population to perform military duties came in big proportions. The reaction of peasantry to the forced method of forming military members and certain forms of its opposition have been analysed. Interesting facts, details and figures which are helpful in a very close reproduction of historical events have been introduced to the scientific circulation for the first time.
Key words: mobilizing campaigns, Podillia, Acting Army of UPR, recruits, military members, desertion.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст. Селянська війна проти більшовицької влади. Єдиний сільськогосподарський податок та державне "окладне" страхування селянства. Демографічні наслідки Голодомору на Поділлі.
реферат [202,0 K], добавлен 17.08.2009Характеристика нормативного регулювання податкових платежів в українському селі у період із травня 1918 по 1919 р. Різні підходи до нарахування та стягнення податків в українському селі у вказаний період. Підтвердження про натуралізацію виплати податків.
статья [25,1 K], добавлен 11.09.2017Політика радянської влади в Україні 1919 року. Характеристика Конституції УСРР 1919 року: вплив на державотворення країни. Основні завдання, положення Конституції та ідеологічне обґрунтування. Конституція державної влади: центральних та місцевих органів.
реферат [28,8 K], добавлен 28.10.2010Утворення Української радянської республіки та зародження права УРСР, як передумова створення першої Конституції України. Конституція України 1919 року: політико-правовий аспект. Вплив Конституції України 1919 р. на подальший розвиток радянської України.
дипломная работа [108,7 K], добавлен 14.08.2010Ознайомлення з історією голодомору на Поділлі. Дослідження архівних документів та свідчень очевидців; розкриття узагальнюючої картини головних причин, суті та наслідків голоду 1932–1933 рр. на Поділлі в контексті подій в Україні вказаного періоду.
курсовая работа [69,7 K], добавлен 08.11.2014Перебіг переговорів представників Директорії УНР з французьким військовим командуванням в Одесі і дипломатами держав Антанти в Парижі у січні-березні 1919 р. Військова місія Антанти на півдні України. Організація збройних сил для боротьби з більшовиками.
статья [31,2 K], добавлен 11.09.2017Формування вищого командного складу Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). Система відбору, навчання і підготовки. Репресії проти командного складу РСЧА та їх наслідки. Оцінка діяльності вищого командного складу Червоної армії в звільненні України.
курсовая работа [79,9 K], добавлен 23.12.2015Аналіз палітычнай і грамадскай дзейнасці Надзвычайнай місіі Беларускай Народнай Рэспублікі (БНР) ў Германіі у (1919-1925 гг.). Дакументы Надзвычайнай місіі БНР у Германіі як гістарычная крыніца па гісторыі беларускай эміграцыі ў 1919-1925 гг. у Германіі.
курсовая работа [56,6 K], добавлен 20.06.2012Аналіз питання статусу Стамбулу під час переговорів дипломатичних представників Великої Британії і Франції в грудні 1919 р. Його значення серед багатьох проблем, породжених Першою світовою війною. Інтереси союзників, їх регулювання на переговорах.
статья [22,0 K], добавлен 14.08.2017Встановлення радянської форми державності на Україні в 1919 році. "Воєнний комунізм" як модель державного регулювання економіки. Хвиля стихійного селянського руху проти продрозкладки та насильницького створення колгоспів. Основні причини переходу до непу.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 20.11.2013Румынская и австро-германская оккупация. Борьба с интервентами и петлюровцами в 1918-1919 годах. Бендерское вооруженное восстание. Восстановление Советской власти в Приднестровье в 1919 году. Деникинский режим и восстановление власти в 1920 году.
курсовая работа [45,1 K], добавлен 27.08.2012Дослідження подій збройного конфлікту між Польською державою і Західно-Українською Народною Республікою 1918-1919 років. Процес встановлення влади Західно-Української Народної Республіки, її поширення у містах Східної Галичини, Буковини і Закарпаття.
статья [27,4 K], добавлен 20.08.2013Причини початку, конкретні прояви сіоністського руху, його періодизація та динаміка розвитку. Формування іудейської ідентичності в різні часи. Історія євреїв України як безперервний процес взаємодії протилежних ідей та антагоністичних тенденцій.
курсовая работа [61,3 K], добавлен 06.04.2009Особенности партизанского движения 1918-1922 гг. периода Гражданской войны в Советской России. Организация партизанской борьбы против интервентов и белогвардейцев на Дальнем Востоке 1918-1919 гг. Партизанское движение в Амурской области 1918-1919 гг.
реферат [33,4 K], добавлен 05.05.2008Особливості діяльності революційних комітетів Полтавської губернії в соціально-культурній сфері з грудня 1919 року по квітень 1920 року. Боротьба з епідемією тифу й заходи з ліквідації неписьменності. Нагляд за ідейно-політичними процесами в губернії.
статья [48,9 K], добавлен 11.09.2017Соціально-економічні та політичні умови, що визначили політику влади в другій половині 20-х років ХХ століття. Специфіка хлібозаготівельної кампанії 1929 року. Розкуркулення заможної частини села радянським керівництвом. Завдання масової колективізації.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 22.02.2015Смерть Хмельницького-поворотний моментом в історії Української революції. Ю. Хмельницький та І. Виговський на чолі української держави. Пропольська політика Виговського. Російсько-польське змагання за українські землі. Возз'єднання Української держави.
реферат [28,9 K], добавлен 10.09.2008Риси періоду громадянської війни на теренах України і півдня Росії. Формування і бойовий шлях Добровольчої Армії, склад її регулярних частин. Позиція офіцерства стосовно армії і держави. Роль старших офіцерів у Збойних силах Руської армії Врангеля.
курсовая работа [46,6 K], добавлен 08.01.2013Ліга Націй як міжнародна організація держав, що існувала в період з 1919 по 1939 р. Історія створення міжнародної організації з питань світу. Характеристика структури Ліги Націй, аналіз правового режиму даної організації. Практична діяльність Ліги.
реферат [37,3 K], добавлен 16.12.2013Історія козацького війська. Взяття частини козаків на державну службу. Люблінська унія 1569 року. Створення реєстру Стефаном Баторієм. Організація реєстрового війська. Визвольна війна під проводом Хмельницького. Повстання у другій половині XVI століття.
реферат [22,9 K], добавлен 07.08.2017