Дворянство Північно-Східної Угорщини ХУІ-ХУІІ століття: соціально-економічний аспект розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дворянство Північно-Східної Угорщини ХУІ-ХУІІ століття: соціально-економічний аспект розвитку

У науковій роботі вивчаємо соціально-економічний стан дворянських родин т. з. Верхньої Угорщини (територія сучасного Закарпаття - комітатів Унг, Берег, Угоча, Мароморош), окреслено та проаналізовано етапи розвитку дворянства. На підставі джерельної бази намагаємося дати нове трактування історичної ролі дворянства у процесах ХУІ-ХУІІ століть, показати їх участі у заселенні території, розвитку сільского господарства, розвитку суспільних відносин.

XVI століття стало переломним моментом на шляху розвитку Угорщини: поразка у бою під Могачем 1526-го року; внаслідок встановлення у центральній частині країни турецього панування комітати північно- східної частини Верхньої Угорщини потрапили у буферну зону двох держав - Угорського Королівства та Трансильванського Князівства. Адже на руїнах середньовічної держави утворилися три нові регіони. Їх взаємозалежність, та спільна зовнішня загроза привели до виникнення нового суспільного устрою. Постійна турецька військова загроза, формування системи прикордонних фортець у значній мірі переоцінили суспільні цінності військових елементів, звідки вів прямий шлях до кроку у вищий суспільний клас, у дворянство. Для історичної науки розвиток територій Північно-Східної Угорщини (Ужанський, Березький, Уґочанський та Ма- рамороський комітати - більшість території сучасного Закарпаття) варто досліджувати комплексно. Протягом XVI-XVП століть Угорське королівство та Трансільванське князівство були становими монархіями, в яких правитель поділяв владу з представниками вищого суспільного класу. Політичне, економічне та культурне піднесення у країні відбулося з активної участі дворянства.

Українська історична наука практично не досліджувала дане питання, а саме, суспільне та економічне становище дворянських комітатів. Натомість ця тематика має багату угор

ськомовну літературу. Провідне місце тут займають джерела - документи феішпансь- ких фондів [1, 6] різних комітатів Державного архіву Закарпатської області (ДАЗО), а також у Державному архіві Угорського національного архіву. Багато документів було опубліковано у часописах «Турул» та «Сторіччя» Угорського історичного товариства, у «Пам'ятки угорської історії». За останне роки було видоно велику кількість оціфрованих джерел: Corpus Juris Hungarici» - збірник державних декретів і законів (1000-1848 рр.) [5], «Королівські книги» («Liber Regius»). Вони дають чать чітку картину соціально-економічних відносин і комітатах Південно-Східній Угорщині. Багатою є і монографічна література: історію комітатів, їх дворянських родин описали Антал Чікварі, Іштван Сабов [14], Тиво- дар Легоцькі [11], Вільмош Бейлаї [9]. В останні роки багато пуплікацій на цю тематику випустив Ласлов Зубанич [2, 3, 4, 15].

Вивчення соціально-економічних відносин Південно-східної Угорщини в XVI-XVII століттях цікаве тому, що до наших днів дійшли не тільки багато архівних матеріалів того часу, але й велика кількість різних статистичних звітів. Серед них, зокрема, посадибний опис 1598 р., урбаріальні переписи, які дають чітку картину з життя кожного населенного пункту або володінь певного дворянського роду.

Комітати, як регіональні органи управління та заселені адміністративно-теритотериторіальні одиніці Угорського Королівства у формі жуп були утворені в ХІ ст. У джерелах серед перших згадані Боржавська та Ужанська жупа. Система дворянських комітатів була сформувана на початку XIII ст. Перші пісьмові згадки про комітат (comitatus) Берег датовані 1261 р., а вже у 1299 р. в її управлінні зафіксовано ішпана та 4 справники. Перші відомості ціх інституцій на території Ужанського комітату датуються 1286 р. Виникнення Марамо- рошського та Угочанського комітатів припадає на значно пізніший час. Вони були «мисливським лісом святих королів», яких володарі залюбки відвідували із-за багатої дичини: король Імре побував тут у 1199 р., а Іштван V - у 1272 р. І якщо їх вабило мисливство, то простий люд цікавила сіль, яку видобували тут ще за часів Римської імперії. На підставі дарчої грамоти короля Іштвана V від 1271 р. можна стверджувати, що Берег та Уґоча вже існували в системі комітатів країни. Звісно, кордони Уґочанського комітату тоді охоплювали більшу територію, оскільки до неї входив і пізніший Мараморош. Найбільшим землевласником тут залишався король, населення ж складалося переважно з прийнятих ним «гостей», котрі займалися передусім землеробством, рибальством, мисливством тощо, і на яких під час перебування короля у комітаті покладалися різні повінності. Важливу роль у формуванні Уґочанського комітату відігравали часті відвідини короля Іштвана V (1239-1272), що стало передумовою для створення і облаштування відповідного помешкання для двору. Саме з цього «королівський дім» (domus regalis) [14, 45], а також поселення госпесів і виникло Ньолабвар, яке у різних грамотах згодом згадується як Кіральгазо (Королево).

Вже у 1199 р. згадується комітат Маромо- рош. Відомо із джерел, що король Імре І (1196-1204 рр.) подарував «que nosterfidelis iobagio Laurencius comes» («нашому вірному ішпану Леврінцу») 5 aratrum (плуг - одиниця виміру: 1 плуг - 150 королівських гольдів - 126,6 га - Авт.) орної землі у озера Ферте, за вірну службу, та що той врятував йому життя «in Maramorisio tempore venationis venatum» («під час полювання у Марамороші»). Більш значне заселення регіону розпочалося після заснування коронних міст. У коло функцій вишківського замку (першого центру комітату) входило захист соляного шляху вздовж річки Тиса. Занепад вишківського замку розпочався після спорудження хустської фортеці. Це повязано з тим, що Тиса, яка постійно змінювала свої береги, послабила позиції лівобережного торгового маршруту. Марамо- рош відігравав значну роль і в контролі за кордонами сусідніх країн, зокрема Польщі та Молдови. І хоча Карпати були певним географічним бар'єром, численні перевали дозволяли проникнути за територію держави. Угорські королі, засновуючи поселення поблизу кордонів, створювали прикордонні захисні смуги.

Основу економіки в європейських державах становила земля, а також збори й податки, сплачувані особами, котрі на них господарювали. Серед них чільне місце посідали різноманітні місцеві та державні податки. Загальну картину майнових відносин та кількісного складу населення надають різного роду податкові реєстри. Серед основних джерел важливе місце займають так звані «дикальні переписи» (угор. dika) - безпосередній державний військовий податок, запроваджений із середини XIV ст. для населення не дворянського походження. Свою назву він дістав від характеру процесу збору, обсяг якого записували на чотирикутні дерев'яні таблички. Податком обкладали кожен двір, тобто кожні ворота, в які може в'їхати завантажена сіном підвода.

Важливим елементом податкової системи була порта (садиба/обійстя, лат. sessio), або ж земельна ділянка під будинком, за які селянин повинен був платити оброк поміщику та податок державі. Свого часу мірою оподаткування були ворота (угор. kapuado) [7, 498]. На державному рівні вартість кріпацької садиби було визначено у розмірі 40 золотих форинтів. На кінець XVI ст. цей спосіб оподатковування застарів через зростання кількості населення та дрібнення садиб (на одному sessio вже мешкало по кілька сімей). Відтак обчисленні розміру податку на підставі одних тільки воріт вже не відповідало дійсній кількості кріпацьких господарств.

Починаючи з цього часу основою королівського податку стало поняття «середньої» порти, це означало 16 будинків - 4 кріпацьких та 12 наймитських господарств [13, 124]. Під час реєстрації бралися на облік будинки кріпаків та наймитів, а також обійстя, споруджені як «недворянські маєтки», розташовані на земельних ділянках власника населеного пункту, втім будинки одномаєткових (пре- діальних, від слова preadium - маєток) дворян та розкріпачених, звільнених селян (лібертинів, від лат. libertinus - вільновідпущеник. Винятком були лише дворянські обійстя, будинки сільських суддів, шпиталі, корчми (де продавалося вино пана), а також халупки злидарів, що заробляли собі на прожиття жебракуванням. Закон не розпоряджався щодо перепису млинів, парафій, шкіл, пивоварень, лазень тощо, але, як свідчить практика, вони майже звільнялися від податків. У більшості населених пунктів реєстрація обмежувалася тільки переписом будинків кріпаків та наймитів, тут же вказувалося прізвище землевласника.

Свідченням різниці в обчисленні розміру податку може слугувати той факт, що так званий податок з «димарів» (тобто податок з комина, угор. fьstado) становив 700 тисяч золотих форинтів на рік, і водночас податок із порти складав лишень 200 тисяч форинтів. Розмір податку з порти становив 1,5 форинта на рік, із них 0,5 форинта за кожного наймита виплачував землевласник.

Три важливи переписи, які збереглись, слугують нам основою для дослідження. Перші ґрунтовні переписи комітатів Угорщини було проведено за часів головного скарбничого Жігмонда Ернуста впродовж 1494-1495 рр.

Із досліджуваного періоду збереглися три важливі переписи, що на сьогодні зберігаються в Державному архіві Угорського національного архіву (MNL MOL). Це описи порт (оподаткованих наділів) 1531-1596 рр., перепис хат 1598-1608 рр. та порт 1609-1648 рр. Слід зазначити, що перепис порт значно відрізнявся від перепису хат, різниця між даними може коливатися навіть у десять разів. У 1598 р. Державні Збори на законодавчому рівні розпоряджалися стосовно перепису хат. Ініціатива з боку Державних Зборів щодо реєстру не порт, а хат, була обґрунтована передусім тим, що внаслідок 15-річної війни значно зменшилася кількість оподатковуваних наділів [10, 31].

За даними перепису від 1784 р., у середньому по країні в кожному будинку (хаті) мешкали 6,5 осіб; серед рівнинних районів найнижчі показники мав Мукачівський район (5,4 особи). Втім, враховуючи, що в досліджуваний період даною територією не пролягали більш-менш значимі військові шляхи, а також завдавала шкоди турецька навала, щодо комітатів Унґ, Берег, Уґоча та Мараморош доцільно застосовувати коефіцієнт 7.

У другій половині XV ст. у Березькому ко- мітаті були зареєстровані 145 землевласницьких родин. Багато з них були тут корінними ще з часів династії Арпадів, попри це відсів землевласників відбувався постійно. Перший більш-менш точний перепис був проведений у 1549 р. За його даними, у комітаті Берег нараховувалися 1176 порт, що розподілялися між 89 землевласниками: 3 церковні, 1 шпитальний (ордена лицарів Св. Іоанна) - 54, 1 королівський (мукачівський) маєток - 381 обійстя, 59 родин - 741 обійстя [12, с. 175-189].

Розподіл по портам свідчить про те, що лише чверть дворянства розпоряджалася такими статками, що слугували підставою для зарахування їх до категорії заможного або середнього дворянства (bene posessionatus), і вони могли забезпечити собі відповідний рівень життя. За даними перепису, 48 дворянських родин мали по одному обійстю. У комі- таті Берег тільки 4 родини (в тому числі королівська домінія) володіли маєтками з більш ніж 50 обійстями. Серед великих аристократичних родин варті уваги Баторі, Пере- ні, головнокомандуючий міста Темешвар Іш- тван Лошонці, але їхня нерухомість була незначною. І навіть обійстя заможніших дворянських родин розподілялися між кількома особами. Так, до прикладу, родина Білкеї, маєтки якої були розташовані у верхній частині долини річки Боржава, мала 14 порт, Ілошваї - 39, Лоняї - 50, Перені - 64, Шурані - 62 [12, 830-835].

У 1550 році 632 порт Ужанського комітату було зареєстровано за 3 церковними та 44 світськими родинами землевласників: 53 порт перебували у власності церковних землевласників (в т. ч. Лелеська капітула), інші - у світських дворян. Тут розшарування дворянства значно різкіше, ніж у комітаті Берег, оскільки йдеться переважно про дрібнопоміщицькі маєтки, більше того, у 9 випадках це виключно одне обійстя [12, 841-850]. Розподіл порт свідчить і про формування значних суспільних відмінностей. Маєтки 36 родин нараховували менш ніж 5 обійсть, 5 родин мали по 5-10 обійсть, і всього 1 родина належала до категорії заможних або середніх дворян (bene posessionatus), що мали у своїй власності 25-50 обійсть. У комітаті Унґ статусом великих землевласників володіли тільки 2 родини: одна з них мала 100-200 порт, друга - понад 200. 278,5 обійсть (це 44%) із загальної кількості обійсть комітату перебували у володінні родини Другетів (Габор, Імре, Антал та Дьордь), котра мала великі маєтки ще й у сусідньому комітаті Земплін [12, 839]. До числа великих землевласників належала також родина Добо, до якої у спадок перейшла ще й частина статків родини Паловці: вони володіли двома домініями (середнянською та паловецькою), а це 134 порт. В Ужанському комітаті тільки Лелеська капітула та родина Зрітеї мали більш ніж 10 обійсть; менші статки мали також родини Чічері, Де- регнєї, Орос, Чопі, Хелмеці, Корлат, Нейметі, Поладі, Тарновці.

В комітаті Угоча 1549 р. у реєстрі було записано 596 обійсть в 53 населених пунктах. Стосовно Уґочанського комітату важливо зазначити, що в його південно-західній частині (Пийтерфолво, Бекень, Форкошфолво, Тіводор) мешкала значна частина дрібного дворянства. Тут також спостерігалося розшарування знаті, оскільки представники баронської гілки родини Перені (Янош та Ференц Перені) володіли 239 обійстями (40%). 201 маєтності Яноша Перені належали до Ньолабсь- кої та Севлюської доміній. Заможними власниками були родини Кун (37,4 обійстя), Шурані (63,6), Уйгелі (49,3), але варто відзначити й такі родини, як Баторі, Артанді, Петроваї, Бюді, Ветеші, що мали значні маєтки й у інших комітатах [12, 827].

Реєстр комітату Мараморош від 1549 року презентує досить специфічну картину, оскільки саме тут кількість дрібного дворянства є найвищою у регіоні - загалом 176 родин; вони переважно румунського та русинського походження [12, 468-485]. З-поміж взятого на облік майна у 810 обійстях найз- начнішим є хустський королівський домен (окрім 5 міст - Хуст, Вишково, Тячів, Довге Поле, Сігет - сюди належали ще й Буштино, Дулово, Теребля, Стеблівка) з його 205,5 обійстями (25 %). Розшарування дворянства тут має найяскравіші ознаки, оскільки 343,3 порт (42,4 %) перебували у володінні таких дворян, які мали по 1-10 обійсть, а інші 261 обійстя (32,2 %) належали середнім дворянам.

Упродовж 1576-1596 рр. на досліджуваній території спостерігалося значне скорочення кількості населення: у Березькому ко- мітаті кількість платників податку скоротилася на 22%, в Ужанському - на 35%, в Уґочанському - на 22%. Це спричинило зменшення прибутків землевласників. Поясненням цього є передусім воєнні міжусобиці між Угорським королівством і Трансільванським князівством: населення або полягло у боях, або ж, рятуючись від війни, переселилося в інші регіони.

Перепис хат (будинків) 1598 р. порівняно попередніми даними засвідчив значні зміни у майнових відносинах (за даними реєстрації, проведеної на два роки раніше, коефіцієнт між портами та хатами в Березському комітаті становив 18,5, в Ужанському - 19,6, в Уґо- чанському - 21,8). Відповідно до коефіцієнта обчислення будинок/кількість населення, запровадженим та застосованим Золтаном Давідом, кількість платників податку в Березькому комітаті становила 31 353 особи, в Ужанському - 31 689, в Уґочанському - 15 624, у Марамороському - 7 024 особи.

За даними перепису хат від 1598 р. отримуємо наступні дані. Упродовж 1598 р. у Березькому комітаті до реєстру були внесені 479 хат, із них тільки 191 - майно дрібних поміщиків. Найзначнішим, компактним помістям і надалі був колишній королівський маєток у Мукачеві, який, попри численні заборони Державних Зборів, кілька разів віддавали у заставу. У досліджувану епоху власниками заставного маєтку була родина Магочі, з іменами представників якої (Гашпар, Андраш та Ференц Магочі) пов'язується значна кількість заснованих поселень у верхній частині басейну Латориці. На час проведення перепису власником домену був Жігмонд Ракоці [10, 114-116], котрий у 1587 р. одружився із вдовою Андраша Магочі Юдітою Алагі Бекень. Тоді до мукачівського маєтку належали 1988 будинків у містах та селах. Володіння родини Телегді були розподілені між двома маєтками: вдова Пала Телегді володіла 224 будинками у Сентміклоші, вдова Яноша Телегді - 181 у Підгорянах [10, 118].

У володінні заможних власників знаходилися наступні маєтки: родина Лоняї (165), родина Ілошваї (147), Мігай Бюді (123), родина Матузнаї (111), родина Даровці (99), Ференц Добов (97), Пал Меліт (94), Габор Шурані (59) [10, 107-119]. Звісно, майно, що ним володіла певна родина, далі роздрібнювалося, адже ним розпоряджалися 2-3 голови родини. Загалом можемо констатувати, що порівняно з ономастичними даними значних змін не відбулося, зникли хіба що прізвища Кушаї Якч та Лошонці, а також збільшилися маєтки родин землевласників у верхній частині долини Боржави, а саме Білкеї, Ілошваї, Комловші та Ліпчеї, котрі станом на 1598 р. володіли загалом 221 будинком.

У трьох інших адміністративних одиницях досліджуваного регіону прослідковувалася цікава тенденція: з одного боку маєтки сконцентрувалися в руках кількох великих родин, з іншого - у комітаті знаходимо значну кількість дрібних поміщиків, котрі становили відчутну противагу вельможам із значними володіннями.

В Ужанському комітаті контингент маєтків виглядав так: із числа зареєстрованих 4527 будинків 2303 належали дрібнопоміщицьким родинам, над іншими, а це близько половини краю, розпоряджалися практично два сімейства - Другети та Добов. У володіннях Другетів перебували 1540 будинків (Дьордь Другет - 475, Іштван Другет - 1065), Ференц Добов був власником 567 будинків. Подібна картина відзначалася і в Уґочанському комітаті. Тут із внесених у перепис 2 232 ділянок під будинками 973 були власністю поміщиків комітату, інші ж розподілялися між родинами Перені (595), Кун (262), Сейкель (232) та Уйгелі (75) [10, 519].

Перепис будинків комітаті Мараморош від 1598 р. не навів даних хустського маєтку (на той час помістя перебувало у розпорядженні казначейства, а за рік король Рудольф І подарував його генералові Джорджо Башті), тож можемо проаналізувати тільки дані дворян жупи. До реєстру були внесені 1006 будинків, втім власність дрібних поміщиків - 556 будинків, зокрема дрібного дворянства: Янош Долгаї (183), Іштван Препоштварі (його батько Балінт Препоштварі дістав частину майна Драгфі як заставу) (65), Іштван Банффі (Ласло Каролі у 1583 р. взяв у заставу за 6000 форинтів бичківський маєток, який успадкували його зяті Іштван Банффі та Мігаль Ерделі) (50), родина Кун із Рожалю (37), родина Погань (26), Дьордь Корніш (успадкував частину майна родини Долгаї, син Ілони Долгаї та Гашпара Корніша) (28) [10, 223-225].

Саме на цей період припадає і піднесення родини Ліпчеї, укоріненої у Марамороському та Березькому комітатах, члени якої збільшували свої статки частково за рахунок придбання помість, успадкувань, а також заснуванням нових поселень на Верховині. Аналогічний шлях пройшли і дрібнопоміщицькі родини комітату, що відзначилися передусім як посадовці комітату (судді, присяжні). Це родини Бірток та Петроваї зі Сарвасо, Рішко з Кеве- шлігету (сьогодні Драгово), Білкеї, Стойка, Крічфолві з Білок, Рад та Крічфолуші з Шомо- шу, маєтки яких мали в середньому по 8-20 обійсть. Найвідомішими представниками тих родин, майно яких нараховувало 1-4 обійстя, були Буд із Будфолво, Ціпле із Фейєрфолво, Гергеш із Сарвасо, Юрко з Калинфолво, Ко- тець із Шайо, Ман із Шайо, Марош із М. Бичкова, Немеш із Калинфолво, Тегзе з Березного, Волаз із Углі, Стан із Алшоврона [10, 223-225].

XVI століття принесло значні зміни у життя пересічного населення регіону Верхів'я

Тиси. Внаслідок розколу Угорщини на три частини мешканці відчули глибокі зміни в соціально-економічних відносинах, розвиток яких міг відбуватися хіба завдяки прикордонному розташуванню. Окреслені землі, по суті, уникнули турецького нашестя, що, у свою чергу, з урахуванням постійного прибування переселенців, привело до зростання чисельності місцевого населення. Госпітами вважалися рівнинні народи, що прибули сюди, рятуючись від турків, а також слов'яни, що прибували зі сходу від Карпат. Відтак тут не сформувалося класичне вельможне дворянство, серед землевласників заможними вважалися родини з маєтком у 20-30 порт. Аналіз соціально-економічних відносин вказує на те, що лише у деяких маєтках були садиби, більшість селян сплачували податки не грошима, а натуральною рентою, що сповільнювало грошовий товарообіг. З огляду на розширення дворянських маєтків, спочатку розміщених лише в долинах річок, важливу роль відігравали заселення, за рахунок яких відбувався не лише приріст населення, а й збільшувалася кількість земель, придатних до сільськогосподарської діяльності. Так сформувалася структура населених пунктів, характерна для сучасної Закарпатської області.

дворянський історичний економічний

Список використаних джерел

дворянський історичний економічний

1.Derzhavnyj arhiv Zakarpats'koyi oblasti - Fond 10: Nadzhupan Berez'koyi zhupy. Op. 1. Od. zb. 107. Knyha reyestraciyi kri- pakiv i pomishhykiv v selah zhupy 1647-1648 rr., ark. 144.

2.Zubanych L. L. Uchast' dvoryanstva u komitats'komu pravosuddi protyahom XVI-XVIII stolittya. Naukovyj visnyk Uzhhorods'koho universytetu. Ser. Istoriya. Uzhhorod: Vyd-vo UzhNU „Hoverla", 2012. Vyp. 29. S. 8-12.

3.Zubanych L. L. Formuvannya ta rozvytok suspil'noyi verstvy dvoryanstva u Pivnichno-Shidnij Uhorshhyni v XVI-XVII sto- littyax. Naukovyj visnyk Uzhhorods'koho universytetu. Ser. Istoriya. Uzhhorod: Vyd-vo UzhNU „Hoverla", 2017. Vyp. 1 (36). S. 64-70.

4.Zubanych L. L. Rol' dvoryanstva Zakarpattya i suspil'no-politychnomu zhytti v XVI-XVII stolittyah. Naukovyj visnyk Uzhhorods'koho universytetu. Ser. Istoriya. Uzhhorod: Vyd-vo UzhNU „Hoverla", 2014. Vyp. 32. S. 3-9.

5.Ezer йv tфrvйnyei. CompLex Kiado Kft. 1000 йv tфrvйnyei internetes adatbazis, 2003. - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.1000ev.hu

6.Bereg megye fфispanjanak iratai 1342-1800. Szerk. Henzsel Вgota. - Nyiregyhaza: Szabolcs-Szatmar-Bereg Megyei Onkor- manyzat Levйltara -Karpataljai Вllami Levйltar, 1998. 110 p.

7.Acsady Ignac. A dicalis фsszelrasok gyьjtemйnye az orszagos levйltarban. /I. Acsady // Magyar Kфnyvszemle. A Magyar Nemzeti Mьzeum kфnyvtaranak kфzlфnye (szerk. Schфnherr Gyula). Budapest: 1893. I. йvf. 1 sz. 195-2016. pp.

8.Acsady Ignac. Rйgi magyar birtokviszonyok 1494-1598. // Йrtekezйsek a Tфrtйnelemtudomanyok Kфrйbфl XVI. kфtet. Buda¬pest: MTA, 1897. 81-148. pp.

Размещено на Allbest.ru