Полковий секвестр Гетьманщини: зовнішній вигляд і стан споруди на середину XVІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полковий секвестр Гетьманщини: зовнішній вигляд і стан споруди на середину XVІІІ ст.

Андрій Сапронов

аспірант кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка

У статті здійснено спробу дослідити стан приміщень в'язниць на середину ХУШ ст. у полкових містах Гетьманщини та Глухові. Гарний стан споруди в'язниці був запорукою покарання злодія. У правничих джерелах зазначено про існування трьох видів місць для утримання в'язнів: «сподняя» і «верхняя» в'язниці та окреме приміщення для арештантів із вироком. Зовнішній вигляд секвестру у вітчизняній історіографії є малодослідженим. У статті автор послуговувався матеріалами, де проілюстровано випадки втеч злодіїв із секвестрів. Окрім них, використано документи полкових канцелярій, в яких просили дозволу у столичних органів влади на проведення ремонтних робіт.

Урезультаті дослідження з'ясовано, що секвестри полкових міст і Глухова зазвичай складалися з острогу, верхньої (1-2 хати) і нижньої тюрм та караулень. Іноді використовувалися будинки жителів для утримання арештантів. В'язні страждали від погоднихумов. Не набагато кращими були умови несення служби в охорони арештантів.

Острог та стіни хат з часом трухлявіли і злочинці отримували можливість втекти. Варто зазначити, що споруда значно швидше ставала непридатною через постійні спроби втечі злочинців. Практика часткового ремонту в'язниць не могла вирішити проблему і за деякий час знову виникала необхідність оновлення установи.

На думку автора, існували три шляхи забезпечення матеріалами будівництва або ремонту тюрем. У першому випадку ресурси брали у мешканців полку на основі розподілу, котрий проводила полкова канцелярія. У другому - використовувалися гроші із казни лише на ті матеріали, яких не було у обивателів полку. Третій варіант проведення ремонтних робіт полягав у тому, що кошти на придбання всіх матеріалів брав на себе Військовий скарб.

Ключові слова: Гетьманщина, полкові міста, в'язниця, арештанти, секвестр.

Взниця була важливою громадською спорудою міста ранньомодерної доби. Невідмінними атрибутами арешту були тюремні стіни і варта, які обмежували свободу дій спійманих злодіїв. Від стану будівлі та якості несення служби охороною значною мірою залежала безпека обивателів, адже втікачі дуже часто поверталися на злочинну стежку1. Таким чином, гарний стан в'язничних споруд був запорукою успішного покарання злодія і попередження нових правопорушень. У цій статті спробую дослідити, яким був стан приміщень для арештантів та вартових на середину XVIII ст. у полкових секвестрах Гетьманщини.

Спочатку, вважаю за потрібне вирішити питання категорійного апарату. Серед документів, в яких говорилося про місце про утримання підозрюваних, на середину XVIII ст. найчастіше зустрічалися терміни «секвестрь», «турма», «острог». У більшості випадків вони використовувалися як синонімічні. Однак у випадках, коли мова йшла про ремонт окремих частин в'язниці або для чіткого окреслення способу втечі злочинця - вони різнилися. Так, острогом називали переважно загорожу з дерева, яка оточувала житло арештантів, та обмежений нею простір. По відношенню до підземної частини буцегарні найчастіше послуговувалися словом «турма». Термін «секвестрь» використовувався в якості спільної назви підземного і надземного елементів споруди без острогу. Окрім того, так іноді називали неспеціалізовані приміщення, де тимчасово утримували злочинців. Тому для уникнення плутаниці в якості родової назви для позначення місця позбавлення волі я буду користуватися словами в'язниця, тюрма, буцегарня; а за словом острог залишу первісне значення. Для реалізації поставленої перед статтею мети спробую вирішити такі завдання:

- на основі правничих зводів документів і праць дослідників з'ясувати якими мали бути тогочасні в'язниці та порівняти цей ідеал з фактичним станом споруд у полкових містах на середину XVIII ст.

- дослідити механізм забезпечення ресурсами будівництво та ремонт в'язниць, а також вартість робіт.

Перед викладом основного матеріалу про в'язничні споруди у Гетьманщині вважаю за доцільне спочатку коротко розглянути якими були місця ув'язнення у середньовічній та ранньомодерній Європі, а також на території Речі Посполитої. На мою думку, є доволі зручною класифікація, відповідно до якої варто розрізняти три типи ув'язнень: «превентивне» (утримання підозрюваного у в'язниці на час слідства або до прийняття вироку), «примусове» (випадки позбавлення волі, метою яких було змусити арештанта виконати ту чи іншу процесуальну дію; зазвичай це стосувалося виплати боргових зобов'язань) і «каральне», в якому ув'язнення було безпосередньо формою покарання2.

У Середньовіччя та Ранньомодерний час ув'язнення частіше за все використовувалося задля запобігання втеч арештантів і завершення судового процесу покаранням винного. На думку Едварда М. Петерса, витоки практики ув'язнення потрібно шукати в германському та римському праві, в котрих було регламентовано можливі випадки позбавлення волі, а також в функціонуванні Латинської церкви, яка мала «в'язниці» для мирян та кліру3. Гай Гелтнер виділяє три типи середньовічних буцегарень. Першим типом були «духовні», які створювалися церковною владою з подібними умовами утримання до способу життя монахів. Покарання включало в себе усамітнення, обмеження в їжі та молитви. Іншим видом було утримання арештантів у підвалах, вежах та воротах замків. Умови перебування ув'язненого в замках корелювалися з соціальним статусом в'язня. Ще одним варіантом позбавлення волі було утримання злодіїв у муніципальних в'язницях, котрі, на думку автора, виникли протягом 1250-1350 рр., що співпало з періодом інтенсивної урбанізації в Західній Європі та розширенням прав міст. Виходячи з цього метою консолідації своїх судових повноважень влада міст намагалася утримувати маргіналів та злодіїв у збудованих муніципалітетами в'язницях4.

Починаючи з XIV ст. на території сучасних Англії, Франції, Італії та Німеччини все частіше застосовувалося позбавлення волі в якості покарання. Ця зміна стосувалася злочинців, котрі скоїли дрібні порушення і не мали коштів для виплати штрафів. Однак цю трансформацію не варто розглядати як спробу ресоціалізації злодія, оскільки тюремне ув'язнення не розглядалося в якості способу перевиховання делінквентів5. Проте протягом другої половини XVI - початку XVII ст. виник цілий ряд місць позбавлення волі нового типу - робітничих будинків, в яких порушників перевиховували працею. Подібні заклади набули поширення спочатку на території Англії, Нідерландів, Фландрії, Північної Німеччини та Балтійських містах, а згодом на переважній більшості Європейського континенту6. У цей самий час на території Середземноморських країн (Іспанії, Італії, Франції) в якості покарання за тяжкі злочини виносили вирок про каторгу на галерах. Дещо пізніше в Англії доволі часто злодіїв засилали до американських колоній, а згодом - до Австралії. Подібні покарання для Середзмномор'я та Англії були дещо легшим аналогом смертної кари. Лише наприкінці XVIII - першій половині ХІХ ст. у Європі та США були засновані установи, котрі були прототипами сучасних пенітенціарних установ.

У Польській державі позбавлення волі переважно мало вигляд утримання у вежі. Такий спосіб покарання був поширеним щодо шляхетства протягом XV - XVIII ст.9. Існувало дві форми ув'язнення у вежі - нижня та верхня. Приміщення останньої знаходилося над поверхнею землі, мало вікно та двері. Перебуваючи у верхній вежі, шляхтич мав можливість отримати потрібні речі, лікарську допомогу та не мав обмеження у харчуванні . Покарання у нижній вежі відбували за тяжкі злочини (проти життя та здоров'я, іноді - за злочини проти моралі). Вежа мала знаходитися на глибині 12 ліктів (9 метрів) і жодних зручностей у ній не було передбачено, а харчування було обмеженим хлібом та водою11. Окрім покарання вежею також існувала практика досудового ув'язнення, котра застосовувалася проти нижчих станів суспільства. Приміщення в язниць розташовувалися підземеллях ратуш. полковий секвестр гетьманщина в'язниця

Відомості про в'язниці XVI - першої половини XVII ст. на території Волині, Г аличини, Поділля, Холмщини і Наддніпрянщини є доволі обмеженими. Так, в описі Кам'янець-Подільського замку 1570 р. загадано про існування місця для утримання злодіїв у верхній та нижній частині вежі «Рожанка»13. В описі Кам'янецького замку 1613 р. щодо «Рожанки» вказано, що нижня частина знаходилася на глибині 12 ліктів і досягала фундаменту, а верхня було на рівні з землею. Приміщення верхньої в'язниці мало дубові двері, а поруч розташовувалося приміщення для вартових14. Щодо тюрми у Кременці відомо, що станом на 1548 р. вона знаходилася на території замкового подвір'я і була побудованою з дерева15. Відомо, що у 1578 р. у Кременці в'язнів утримували в замковій вежі під назвою «Куряча ніжка»16. За свідченнями Володимира Кравченка, у другій половині XVI ст. існували міська в'язниця в ратуші та «клітка казні міської», у котрій утримували обвинувачених у тяжких злочинах17. Відомо, що у Луцьку в другій половині XVI ст. в'язнів утримували в підземеллі будинку війта18, а також у вежах замку19. У Володимирі в якості буцегарень теж слугували війтівський будинок, крім того Зап'ятницька і Засмоцька надбрамні вежі20, комора на Ринку . З побудовою у місті ратуші злодіїв нешляхетського походження почали утримувати у ратушному підклітті («в турме»), а шляхтичів - у ратушній світлиці22. Київ наприкінці XVI ст. мав щонайменше дві в'язниці (замкову та ратушну)23. У Львові було декілька в'язниць. Для утримання порушників у різний час слугували: «шляхетська» та «гультяйська» вежі Високого Замку, а також перший та верхній поверхи замкового будинку; «судова» башта та приміщення біля надбрамної вежі Низького замку; Руська вежа над Босацькою хвірткою; на першому поверсі ратуші; кімната над входом до будинку магістрату; Галицька брама; при синагозі Нахмановичів24. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок про те, що на території Польської держави протягом останньої третини XVI - початку XVII ст. порушників закону тримали частіше за все у замкових вежах або у підземеллях ратуші.

Перед розглядом стану в'язниць у Гетьманщині варто зазначити, що одне з основних джерел правничого устрою, а саме Литовські Статути, «радило» утримувати порушників у замкових вежах. Так, у його третій редакції (1588 р.) у розділі четвертому 31 і 32 артикули присвячені тюремному ув'язненню. «.. .для ліпшого нагляду мають ... в замках і дворах наших наказати побудувати вежі міцні і глибокі, по шість сажон25 у землі, і при тому інші, не в землі лежачі в'язниці, але перш за все [важливо] замки і добре міцне обладнання мати»26. Відповідальність за збереження злочинців лягала на охорону буцегарні27.

Більш детально «тюремне питання» розроблено у «Правах, по которым судится Малороссійскій народъ». Підземну будову було названо «сподняя», а надземну частину «верхняя». По відношенню до обох складових в'язниці використано слово «тюрма», які мали знаходитися «везде при судахъ и урядах». Нижня частина слугувала для злочинців, які скоїли кримінальні правопорушення, а верхня - «по делахъ росправочныхъ»28. Також було передбачене існування окремого приміщення для в'язнів, яким загрожувала смертна кара.

Отже, з правничих книг ми дізнаємося про існування трьох видів місць, де могли утримувати в'язнів - «сподняя», «верхняя» і окреме приміщення для в'язнів із вироком. Караульні приміщення були не тільки складовою секвестру на папері (вартові стежили за злочинцями), а й безпосередньо слугували в якості тюрми підвищеного рівня безпеки. Ці три місця утримання арештантів позначали певну градацію скоєних злочинців: 1) підозрювані та особи, які скоїли легкі злочини; 2) винні у тяжких правопорушеннях; 3) особи з другої групи, яким уже винесли вирок30. Я припускаю, що ув'язнення у вежі не набуло суттєвого поширення у містах Гетьманщини, тому місцем утримання злочинців стали ратушні в'язниці. Питання ж про форму, розмір і кількість приміщень у в'язниці було відкритим, а тому міська влада мала вирішувати цю проблему самотужки.

30 На мою думку, ця тричленна структура дуже подібна до психоаналітичної інтерпретації особистості Зигмунда Фрейда, де вона складається з трьох складових: «Я» (верхня тюрма, куди потрапляли за дрібні порушення, які могли трапитися з будь-ким у повсякденному житті), «Воно» (нижня тюрма, де утримували вбивць, розбійників, святотатців і т.д., тобто там перебували злочинці, саме існування яких приховують від людських очей) та «Над-Я» (порушники, вину яких доведено, тобто «Воно», яке утримувалися під постійним наглядом сторожів у караульнях і символізує контроль соціуму над девіацією).?

Вивчаючи проблему розвитку судочинства в Гетьманщини другої половини XVII - XVIII ст. дослідники інколи торкалися й проблеми в'язниці. Так, Михайло Слабченко зауважив факт існування ратушних тюрм31, а також відзначив те, що для козаків (нової шляхти) не було створено окремих від простолюду тюрем32. Вадим Дядиченко зазначив, що він зустрічав у джерелах свідчення про «... різні форми ув'язнення. Винного тримали під вартою в хаті, в сараї, у тюрмі»33. Він також вказав про утримування арештантів при ратушах34, проте не був певний щодо існування в'язниць у полкових містах35. Автор єдиної в українській радянській історіографії праці про судочинство в Гетьманщині - Андрій Пашук звернув увагу на те, що «невеликі тюрми (остроги) знаходилися при сотенних канцеляріях»36, але в них зазвичай бракувало місця37.

Полтавська дослідниця Оксана Коваленко досить детально охарактеризувала місцезнаходження полтавського полкового секвестру (у центральній частині міста на території фортеці) та його вигляд на основі «Генерального опису Лівобережної України». Він був «огорожен ветхим тином, внутри коего імеется деревянних жилих хат две, да для содержанія важных колодніков землянка одна»38. Аналогічна інформація міститься у працях Юрія Волошина39 та Лоря Сердюка40. Отже, на основі вищеподаних досліджень можна дійти висновку, що під в'язниці використовували різноманітні споруди такі як хата, сарай. Проте існували й «спеціалізовані» тюрми з двочленною будовою. Таким чином, образ секвестру у вітчизняній історіографії залишається малодослідженим.

Варто зауважити, що у кримінальних провадженнях про зовнішній вигляд тюрми зазвичай не повідомлялося. Якщо судове засідання завершувалася успішно, тобто покаранням злодія - опис в'язниці був необов'язковим. Тому я послуговувався матеріалами, де проілюстровано випадки втеч із секвестрів. Окрім них, я використовував документи полкових канцелярій, в яких просили дозволу у Генеральної військової канцелярії на проведення ремонтних робіт41. Отже, джерельна база виглядає досить специфічно, через те, що записи створювалися переважно тоді, коли секвестри перебували у занедбаному стані. Окрім того, принаймні поки що, неможливо достеменно з'ясувати як саме виглядали в'язниці у Гетьманщині.

Варто погодитися з твердженням Вадима Дядиченка про утримання злочинців у хатах жителів. Вочевидь така практика могла бути поширеною. Наприклад, коли 1748 р. у Переяславі в результаті пожежі згоріли тюрма і острог42, арештантів стали утримувати «в обивателских избахь»43. Так, 6 квітня 1749 р. міський городничий Григорій Кошовий повідомляв полкову канцелярію про те, що жодне із уцілілих дерев'яних приміщень у місті не могло втримати наявну кількість колодників. Він радив тимчасово утримувати в'язнів у вцілілій кам'яній скарбниці з залізними дверима і гратами на вікнах44. Полкове правління надіслало цю пропозицію до Глухова, проте ініціатива була відхилена Генеральною військовою канцелярією, бо кам'яниця знаходилась у власності Лейб-кірасирського полку. Через це злодіїв продовжували тримати «...в избе козака второй полковой сотні Максима Надточья»45.

Лубенський секвестр, очевидно, теж не задовольняв усіх вимог які висувалися до в'язниць, як стверджував міський поліцмейстер міста Лубен, значковий товариш Олександр Шишка у березні 1760 р.46 Так, полковий секвестр не міг запобігти втечам злочинців «за дряхлостью его хати и турми и около онаго секвестра острожний палесадь от гнилости валяется, где впредь и более колодниковь содержать невозможно и опасно»47. Отже, як бачимо, принаймні у двох полкових містах, стан в'язничних споруд не міг задовольняти ні вимоги законодавства ні, очевидно, практичних потреб.

Віднайдені мною описи Козелецької та Ніжинської в'язниць, створювались у той час, коли ці секвестри були переповнені як «власними» злочинцями, так і гайдамаками спійманими Київським гарнізонним полком. Кількість в'язнів у результаті приїзду «новоприбулих» мала збільшитися у 2-2,5 рази. Тому Ніжинська і Київська полкові канцелярії писали звернення до Генеральної канцелярії з проханням змінити вибір місця утримання гайдамак. Для аргументації своєї позиції було додано описи секвестрів зі скаргами на брак простору й непридатність приміщень, з яких, нібито, можна було легко втекти48.

Згідно з указом Київської губернської канцелярії до в'язниці у Козельці, восени 1751 р., мали перевезти понад 30 гайдамаків. Київська полкова канцелярія намагалась противитись цьому, стверджуючи, що «Секвестрь же полковий здешний в давних годах на малое число душь построенний в крайнюю обетшалость и дряхлость за старостию пришель»49, і він не міг втримати злочинців від втеч. У зв'язку з цим, полкове правління пропонувало губернській канцелярії відремонтувати в'язницю або ж обрати іншу50.

До Ніжинського полкового секвестру наприкінці 1750 р. мали надіслати 44 гайдамаків51. Полкові урядовці, так само як і їхні сусіди вважали, що Ніжинська в'язниця не підходить для утримання таких небезпечних злочинців. Свою позицію вони аргументували тим, що «... понеже в полковомь Нежинском остроге имеется только две малихь избы в коих содержится по важнимь криминальнимь деламь колодниковь и арестантовь человека двадцати ... в таковихь двухь малихь избахь отнюдь вместится не могуть». Через брак місця було запропоновано поселити розбійників до магістратської в'язниці, яка, судячи з опису, виглядала трохи краще: «.имеется обширные и крепкие четири турми в коихь по известію важнихь колодниковь обретается не малое число при онихь же ратушних турмах учреждени городовіе наемніе сторожі, а особливо определяются з цехових людей надежніе караулніе»52.

Через 16 років, коли у Ніжині проводили Генеральний опис, стан полкової в'язниці практично не змінився: «Острогъ вокругъ обънесенной дубовимъ полисадомъ внутри деревяніе старые избы 2 где содержатся колодники подле оной караульня ветхая 1». Натомість у магістратській в'язниці з чотирьох лишилась одна «.изба деревянная старая для содержания колодниковъ»53.

Ще наприкінці жовтня 1737 р. Генеральний військовий суд звертався до тодішнього голови Правління гетьманського уряду генерал-аншефа Івана Барятинського з проханням про побудову нового острогу і тюрми в Глухові. Підставою для цього були регулярні втечі в'язнів54. Вагомим аргументом на користь побудови була інформація, подана до Генерального суду глухівським тюремним отаманом Степаном Дзюбою, який заявляв, що охорона не може виконувати службові обов'язки, оскільки тюрма «тесна и худа в которой стени инніе от ветхости погнили»55. До того ж він скаржився, що навколо в'язниці не було огорожі.

Доки представники влади переймалися побудовою нової буцегарні, арештанти продовжували втікати. Як наслідок, персонал тюрми віддали на допит. Згідно зі свідченням тюремного отамана, ще раніше56 колодники намагаючись втекти, «турму попрорезовали» у чотирьох місцях. Окрім того, у секвестрі майже повністю прогнила підлога і верхній «помост»57. Це давало можливість в'язням не лише різати, а й проломлювати трухле дерево. Крім того, в секвестрі існувало «вікно», яке утворилося від прорізування арештантами паль. Незважаючи на те, що його «залатали», колодники прорізали в ньому два бруси й продовжили втечі58.

Не кращим був і стан караульних приміщень у столиці Гетьманщини. Капітан Глухівського гарнізонного полку Іван Шипов у тому ж таки 1737 р. просив генерала Івана Барятинського побудувати в місті міцний острог, а також звести нові приміщення для караулу59. Прохання супроводжувалося описом караульних приміщень. Також у документі є згадка про утримання злочинців у приміщеннях для вартових: «При Глуховском гарнизоне ... близ Гобвахть караулная Афицерская светлица с комнатою и ... при ней одна афицерская і салдацкая караулная черная ізба в которой содержатся і колодники і оные какь афицерская так і жолдацкая караулныя ізбьі чрез много прошедшие годь весма обветшались от чего ... от дождей бывает.. весма великая течь к тому жь весма же безопасно есть чтоб вовремя ветренних дней оные караулные совсемь неразвалились і тим бы імеющихся в них караулних і колодников от чего Богь сохрани не передавило.»60.

Схоже виглядав і Полтавський секвестр. Попри те, що у 1754 р. полкову в'язницю ремонтували, станом на жовтень місяць цього року, вона все ще залишалась без даху61. Окрім колодників, від опадів і вітру страждала й охорона: «.за наступившимь зимним временемь по крайнемь в них62 надобности для колодниковь и караулнихь казаковь, коимь местится негде было.»63. Не дивлячись на такі жахливі умови утримання в'язнів, послаблення умов арешту було заборонено. Зокрема, не можна було переводити в'язнів з нижньої до верхньої тюрми та влаштовувати для арештантів печі.

Траплялися випадки цілеспрямованого використання для утримання арештантів обивательських хат, в якості тимчасових в'язниць. Найчастіше «непрофільні» приміщення застосовували у Глухові. Така практика допомагала столичній владі не розширюючи секвестр утримувати велику кількість колодників. Так, наприкінці 1751 р. кількість арештантів у Глухові зросла з 90 до 130 у зв'язку з наказом імператриці від 16 жовтня 1751 р.65. Опис трьох таких квартир залишив у своєму звіті від 8 серпня 1747 р. сержант?

Глухівського гарнізону Іван Удінов. За його словами, двоє в'язнів перебували «в квартире которая весма худа и топить невозможно», троє - «в квартире в которой и печи неть»66. Ще трьом арештантам пощастило - вони «сидятъ в квартире теплой»67. Отже, умови утримання «на квартерах», були не набагато кращими ніж у секвестрах, а єдиним позитивним фактором у такій формі ув'язнення була відсутність тісноти.

На середину XVIII ст. одним із напрямів заслання для злочинців з Гетьманщини були цегельні заводи в Батурині. Однак у місті не існувало в'язниці, тому батуринський сотник звернувся до Генеральний канцелярії з проханням влаштувати острог. Проте гетьман Кирило Розумовський відмовив. На його думку, колодники мали утримуватися в хатах, як раніше, і територію навколо будівель огороджувати палями не потрібно68.

Що ж до відновлення занедбаних споруд, то у використаних мною джерелах вдалося зустріти три способи забезпечення коштами ремонтних робіт. Перший полягав у повному самозабезпеченні полками побудови в'язниць. Наприклад, у такий спосіб 1727 р. було відремонтувано секвестр у Прилуках. Як писала полкова старшина в повідомленні до полковника Гната Ґалагана, караульня і буцегарня «пред тимь з целого полку Прилуцкого деревнею были устроенны». Він, зокрема, просив Генеральну військову канцелярію видати указ, щоб матеріали на побудову в'язниці, як і раніше69, присилав весь полк70. Владні інституції у Глухові підтримали таку традицію («чтобь онь71 если прежде таковое обикновеніе было рясно ложиль на полчань на кого надлежатимет»)72.

Ремонт Лубенського секвестру в 1760 р. відбувався подібним чином. Лубенське полкове правління так само звернулася до Генеральної військової канцелярії з проханням73 видати відповідний указ, щоб заможні козаки та власники сіл і хуторів не проігнорували вимогу про видачу матеріалів74. У відповідь з Глухова прийшов наказ «означенний острогь какь... возможно старатся нне подчинить и исправить», а також дізнатися суму коштів потрібну на відбудову в'язниці75.

Схожими були обставини ремонту Глухівського секвестру76. Заходи з його оновлення так і не були закінчені за головування генерала Івана Барятинського, а продовжилися за його наступника генерала Олександра Румянцева. На початку березня 1738 р. Генеральна канцелярія надіслала йому донесення, в якому повідомила про прагнення оновити столичний секвестр77. У травні цього ж року вона звернулася до Глухівської сотенної канцелярії з вимогою надати інформацію про те, хто саме побудував існуючу в місті тюрму і вказати можливе місце для нової. Прохали також повідомити де брали ліс і скільки його витратили, хто надавав підводи, скільки потрібно матеріалів для зведення нової тюрми. У планах було побудувати «пространній острогь», а в ньому - «немаліе две изби».

Сотенна канцелярія, спираючись на «сказки старинцов сотни Глуховской» козаків Трохима Антюшенка і Тихона Бичка, склала відповідь, у якій повідомлялось, що в'язниця була побудована коштом Глухівської сотні79. Також вказувалось, що раніше існував острог поблизу тюрми. Його теж збудували місцеві козаки та посполиті. Ліс було взято на землі «войсковой свободной». Для побудови нової в'язниці, згідно з розрахунків, було необхідно: 500 дубових паль довжиною п'ять сажнів80 шириною 5 вершків81, 200 одиниць дубового брусу розміром у 3 сажні82 на дві хати, три тисячі дров83, клоков84 пар двадцять пять сто». На думку місцевих урядників, підходив майданчик поблизу Путивльської вежі розміром у 10 на 7 сажнів85 і загальною площею 70 квадратних сажнів86. Отже, периметр загорожі складав 73 м, а площа 322,5 м2. За умови, що підрахунки вірні, то на побудову частоколу необхідно було витрати 332 колоди87. Я припускаю, що залишок планували використати для оновлення нижньої тюрми або клалися горизонтально позаду вертикально поставлених паль для більшої міцності острогу88.

Випадок з ремонтом Полтавського секвестру у 1754 році є прикладом другого варіанту проведення робіт, коли основне матеріальне навантаження було покладене на жителів полку, проте частину витрат покрила Військова скарбниця. Полтавській полковій канцелярії було наказано «на постройку оного секвестра и турми потребно число дерева расположить на всехь полку здешнюю козаковь та посполитих ... потому за собраниемь з некоторих сотень оного дерева тоть секвестрь делается.» . Однак згодом Полтавська полкова канцелярія прохала виділити їй 15 рублів зі столиці на покупку ґонти і гвіздків «для кришки показанного секвестра», тому що «гонт90 ... здешнемь неделается и драні сосновой91 неимеется взять ниоткуда»92. У зв'язку з тим, що гроші із Глухова до Полтави не були надіслані швидко, місцева полкова канцелярія була змушена використати фінанси полчан. Було куплено «... гонти тисяча семсоть пятдесять ... в разних полтавских полкових обивателей з взятих в займи денег ценою за 8 р. 57 коп. и гвоздяхь на зукритку.»93.

Третій варіант організації ремонтних робіт проілюстровано у випадку, знову ж таки, полтавської в'язниці. 12 липня 1763 р. до полкового суду звернувся городничий Іван Савченко. На той момент полтавська в'язниця була у жахливому стані. «Острожте полкового Полтавского секвестра пали заданій устроенія при самом деле пришли в изгнилост такь что в случае великой бури колеблются и опасно дабы не розвалились. До верхной турми и козачей избы в многих местах впала гонта и под время дожду бываеть течь»94. На його думку, для ремонту секвестру було потрібно «гонти трехсоть а паль четирехьсоть дабы вокруг секвестра .. и от артилерного двора. таковими ж палями обнесть»95.

Донесення городничого передали до Полтавської полкової канцелярії, яка наказала зробити «освидетельствованіе» про кількість необхідних матеріалів і грошей на ремонт споруди96. У результаті огляду було вирішено, що потрібно придбати 230 паль довжиною п'ять сажнів на заміну старих по периметру споруди, а на місці стику артилерійського двору з острогом ще 160 колод. Також на помост верхньої тюрми було потрібно 34 колоди довжиною в 4 сажні. Проте для заощадження коштів місцева влада вирішила не купувати нові, а використати найбільш придатні зі старих паль. Окрім того була потреба в гонті на дах секвестру і караульної хати. На закупівлю потрібного матеріалу планували витратити 235 рублів 80 копійок97. Завершується справа ордером Генеральної канцелярії в Канцелярію Малоросійських зборів про виділення коштів, який було видано взимку 1764 р. Проте, залишається загадкою, чи такий масштабний ремонт в'язниці було проведено. Адже якщо згадати процитований вище опис полтавського секвестру із Генерального опису, зроблений восени 1765 р.98, то складається враження, що споруда не була оновлена або ремонтні роботи були значно меншими.

Таким чином, секвестри полкових міст і Глухова на середину XVIII ст. складалися з острогу, верхньої (1-2 хати) і нижньої тюрм та караулень. Іноді використовувалися «непрофільні» приміщення для арештантів. Досить часто в'язниці перебували у занедбаному стані. Щодо репрезентативності джерел, то, як на мене, вони відтворюють загальну ситуацію. Природні фактори постійно знищували дерев'яні споруди, навіть за умови відсутності пожеж. Практика часткового ремонту в'язниць не могла вирішити проблему і за деякий час знову виникала необхідність оновлення будівель. Потрібно також враховувати, споруда значно швидше ставала непридатною через постійні спроби втечі злочинців, проламавши дерев'яні стіни хати та острогу.

Варто відмітити, що існували три шляхи забезпечення матеріалами будівництва або ремонту тюрем. У першому випадку ресурси брали у мешканців полку на основі розподілу місцевої полкової канцелярії; у другому використовувалися гроші із казни лише на ті матеріали, яких не було у обивателів полку; третій варіант - Військовий скарб покривав повністю всі витрати. Вартість майже повного ремонту полкової в'язниці (Полтава 1764 р.) у розмірі 235 рублів 80 копійок ілюструє, що оновлення секвестрів було доволі затратним незалежно від джерела фінансування.

Прагнення правлячих кіл Гетьманщини у відносинах із Московською державою до збереження судочинства за своїми «правами і вольностями» зумовило закріплення практики утримання злодіїв при ратушах. Ув'язнення мало превентивний характер (на час слідства або до винесення вироку) і не несло в собі карального смислу. Такий порядок утримання злодіїв у Гетьманщині протягом ХУТТ-ХУТТТ ст. унеможливив появу нових пенітенціарних установ, наприклад, робітничих домів, котрі в той час набули поширення у Європі.

Варто відзначити, що у досліджуваний період відбулася певна еволюція вигляду місць позбавлення волі. Так, в'язниці у полкових містах Гетьманщини розташовувалися не у підвалах ратуш, а поруч з адміністративними будівлями на центральній площі. Ймовірно це було пов'язано зі зростанням кількості в'язнів, адже полкові суди виносили вироки у справах про правопорушення жителів усіх сотень полку, а не лише адміністративного центру. Більш суттєві перетворення у практиці позбавлення волі, а також зміни просторово-побутових умов секвестрів у Гетьманщині, на мою думку, не могли відбутися. Хоча норми російського права та царські укази впливали на життя «Малоросії», однак практично не стосувалися порядку утримання колодників. Окрім того, перебування злодіїв у в'язницях на російських землях не суттєво відрізнялися від «вітчизняних». Лише із поширенням ідеології Просвітництва та глибшою інкорпорацією території Гетьманщини до Російської імперії стала можливою трансформація практики позбавлення волі.

References

1. Adamczek, T. (2011). O karze pozbawienia wolnosci w orzecznictwie krakowskiego s^du grodzkiego w XVIII wieku uwag kilka, Z Dziejow Prawa, T. IV (12), S. 51-67.

2. Bartoszewicz, A. (2014). Ratusz w malych miastach polskich w XV- XVI wieku, Roczniki Dziejow Spolecznych i Gospodarczych, T. LXXIV, S.161-172.

3. Bieda, J. (2015). Cele i organizacja wiezienie zakladow karnych w I Rzeczypospolitej, Acta Universitatis Lodziensis. Folia Historica. 94, s. 7790.

4. Bilodid, I. (ed.) (1973). Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 t. T. 4: I - M. K., Naukova dumka, S. 189.

5. Bilous, N. (2007). Vidnosyny kyivskoi miskoi vlady z voievodamy v 1559-1648 rr. Sproby obmezhennia avtonomii miskoi hromady. Sotsium. Al- manakh sotsialnoi istorii, Vyp. 7, S. 67-82.

6. Butych, I. (ed.) (1970). Haidamatskyi rukh na Ukraini v XVIII st. Zbimyk dokumentiv. K, Naukova dumka.

7. Diadychenko, V (1959). Narysy suspilno-politychnoho ustroiu Livo- berezhnoi Ukrainy kintsia XVII - pochatku XVIII st. К., Vyd-vo AN URSR.

8. Dunbabin, J. (2002) Captivity and Imprisonment in Medieval Europe, 1000-1300, New York, Palgrave Macmillan.

9. Ekirch, R. (1985). Bound for America: A Profile of British Convicts Transported to the Colonies, 1718-1775, The William and Mary Quarterly, Vol. 42, No. 2, Pp.184-200.

10. Fuko, M. (1998). Nahliadaty i karaty: narodzhennia viaznytsi. K., Os- novy.

11. Geltner, G. (2006). Medieval prisons: between myth and reality, Hell and Purgatory. History compass. Vol. 4, Pp.261-274.

12. Gernet, M. (1951). Istoriya tsarskoy tyurmyi. T.1., Gosudarstvennoe iz- datelstvo yuridicheskoy literaturyi, Moskva.

13. Grankin, P. (2010). Statti (1996-2007). Lviv, Tsentr Yevropy.

14. Ignatieff, M. (1978). A Just Measure of Pain: The Penitentiary in the Industrial Revolution, 1750-1850. New York, Pantheon Books.

15. Ignatieff, M. (1981). State, Civil Society, and Total Institutions: A Critique of Recent Social Histories of Punishment. Crime and Justice. Vol. 3, Pp.153-192.

16. Janicka, D. (2003). Wiзzienia w Toruniu w XVIII-XX wieku. Rocznik Torunski, T.30, 2003, S. 85-114.

17. Kivalov, S. (ed.) (2004). Statuty Velykoho kniazivstva Lytovskoho: U 3 t. - Tom 3. Statut Velykoho kniazivstva Lytovskoho 1588 roku: U 2 kn. Kn. 2. Odesa, Yurydychna literatura.

18. Kovalenko, O. (2015). Poltava XVII - XVIII stolit'. K., Vydavets Oleh Filiuk.

19. Kozytskyi, A., Bilostotskyi, S. (2001). Kryminalnyi svit staroho Lvova. Lviv, Afisha.

20. Kravchenko, V. (2009). Ratusha u samovriadnomu zhytti hromady mista Volodymyra v kintsi XVI stolittia. Ukrainskyi arkheohrafichnyi shchorichnyk, Vyp. 13/14, S. 417-456.

21. Langbein, J. H. (1976). The historical origins of the sanction of imprisonment for serious crime, Journal of Legal Studies, Vol. 5, Pp. 35-63.

22. Melnychuk, O. (ed.) (1982). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy: v 7 t. T. 1: A - H. K., Nauk. dumka.

23. Morris, N. & Rotman, D. Dzh. (red.) (2009). Oksfordska istoriia viaz- nyts. K.,Vsesvit.

24. Moshak, M. (2016). Opys Kamianetskoho zamku 1570 roku, yak nove dzherelo dlia vyvchennia skladu ta ustroiu serednovichnoi zamkovoi zalohy v Zavalniuk, O. (red.), Kamianets-Podilskyi u konteksti ukrainsko-yevropeisky- kh zviazkiv materialy IV mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, m. Kamianets-Podilskyi, 17-18 travnia 2012 r Kamianets-Podilskyi, PP «Me- dobory-2006», S. 30-41.

25. Mykhailovskyi, V (2008). Opysy kamianetskoho ta letychivskoho zam- kiv 1613 r., Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka. Istorychni nauky, T. 18. Kamianets-Podilskyi, S. 98116.

26. Pashuk, A. (1967). Sud i sudochynstvo na Livoberezhnii Ukraini v XVII- XVIII st. (1648-1782). Lviv, Vyd-vo Lvivskoho un-tu.

27. Rothman, D. J. (1971). The discovery of the asylum: Social order and disorder in the New Republic. Boston and Toronto, Little, Brown and Company.

28. Rudzkiy, A. (ed.) (1905). Polnaya Entsiklopediya Russkogo Selsko- go Hozyaystva i soprikasayuschihsya s nim nauk v XII t. T. 9: Solontsyi -

29. Tenevyinoslivost drevesnyih porod. SPb., Tipografiya Imperatorskoy Aka- demii nauk.

30. Serdiuk, I. (2014). Polkovi mista Hetmanshchyny v druhii polovyni XVIII st.: ekonomika ta demohrafiia v Ukrainska derzhava druhoi polo- vynyXVII-XVIIIst.:polityka, suspilstvo, kultura. K., Instytut istorii Ukrainy NANU, S. 231-270.

31. Shemuchenko, Yu. (red.) (1997). Prava, za yakymy sudytsia malorosi- iskyi narod. 1743. K.

32. Shtanko, O. (2015). «Mistse publichne, de spokii ta poriadnist zakhovan- ymy ye»: ratusha v retseptsii lutskykh i volodymyrskykh mishchan XVI - per- shoi polovyny XVII st. v Syliuk, A. & Pykaliuk, V. (red.) Mynule i suchasne Volyni ta Polissia. Misto Volodymyr-Volynskyi ta Pobuzhzhia u svitovii ta ukrainskii istorii. Uspenskyi sobor v istorii mista Volodymyra-Volynskoho ta Ukrainy. Materialy 55 Vseukrainskoi naukovoi istoryko-kraieznavchoi kon- ferentsii, prysviachenoi 1000-richchiu pamiati kyivskoho kniazia Volodymyra Velykoho ta 860-y richnytsi pochatku budivnytstva Uspenskoho soboru, m. Volodymyr-Volynskyi, 23 zhovt. 2015 r, Lutsk, S. 107-110.

33. Slabchenko, M. (1909). Malorusskyi polk v admynystratyvnom otnos- henyy: Ystoryko-yurydycheskyi ocherk. Odessa.

34. Smolii, V. (ed.) (2012). Entsyklopediia istorii Ukrainy : u 10 t. T. 9 : Pryl - S. K., Nauk. dumka,

35. Sobchuk, V. (2012). Kremenetskyi zamok v Sobchuk, V. (red.) Studii i materialy z istorii Volyni. Kremenets, Kremenetsko-Pochaivskyi DIAZ.

36. Spierenburg, P. (2007). The Prison Experience: Disciplinary Institutions and Their Inmates in Early Modern Europe. Amsterdam, Amsterdam University Press.

37. Starchenko, N. (2007). Vbyvstvo kniaziv Chetvertynskykh 1576 r.: su- dovyi protses ta zamyrennia na Volyni v kintsi XVI st., Sotsium. Almanakh sotsialnoi istorii, Vyp. 7, S. 83-110.

38. Starchenko, N. (2014). Chest, krov i rytoryka. Konflikt u shliakhetskomu seredovyshchi Volyni (druha polovyna XVI-XVII stolittia). K., Laurus.

39. Taldykin, O. (1999). Politsiia Hetmanshchyny i Zaporizkoi Sichi v druhii polovyni KhVIII st., Visnyk universytetu vnutrishnikh sprav, Vyp. 9, Kh., S. 215-221.

40. Voloshyn, Yu. (2011). «Dlia tochnaho yschyleniia y svedenyia vseho mal- orossyiskaho naroda»: provedennia Rumiantsevskoho opysu v polkovomu misti Poltavi (1765- 1766 rr.), Kraieznavstvo, Vyp. 1, S. 56-71.

41. Voloshyn, Yu. (2016). Kozaky i pospolyti: Miska spilnota Poltavy druhoi polovyny XVIII st. K., K.I.S.

Andrii Sapronov. REGIMENTAL PRISON IN HETMANATE: APPEARANCE AND CONDITION OF BUILDING IN THE MIDDLE OF THE XVIII CENTURY

The article attempts to investigate a condition of the buildings for the prisoners and guardians in the middle of the XVIII century in the regimental prisons of the Hetmanate and in Hlukhiv. Prison was an important public building in the early modern towns. Good condition of the walls of the jail was a guarantee of successful punishment for the thieves and the prevention of new offenses.

In the legal sources (in the Statutes of the Lithuania and in the Laws by Which the Little Russian People Are Judged), there are three types of places where prisoners could be held - the “lower” and “upper” prisons and a separate room for convicted prisoners. The appearance of prisons in domestic historiography is poorly researched and untold. The studies indicate that various types of buildings were used as a prison, such as a hut, a shed. However, sometimes researchers mentioned about the prisons with a binary structure (upper and lower).

Typically, in criminal proceedings, the appearance ofprisons was not reported. If the court session ended successfully, that is punishment of the thief, then the description of the prison in the document was unnecessary. Therefore, the author used the materials, which illustrated the cases of escapes from the prisons. In addition to them, the researcher used the documents of the regimental offices, in which they requestedpermission from the capital authorities to carry out repair works.

As a result of the study it was found that the prisons of the regimental cities and Hlukhiv in the middle of the XVIII century usually consisted of a prison, an upper (1-2 huts) and a lower jail and a building for security. Sometimes houses of local residents were used to hold the prisoners. Regardless of the location of criminals, prisoners regularly suffered from weather (cold, snow, rain). Not much better were the conditions for service in the guardians of the prisoners.

Natural factors constantly destroyed wooden structures, even in the absence of fires. The fence around the prison and its walls over time was rubbed and criminals were given the opportunity to escape. It is worth noting that the construction became much more unusable due to constant attempts to escape criminals. The practice of partial repair of prisons could not solve the problem and for some time again there was a need to upgrade the institution. According to the author, there were three ways of providing materials for the construction or repair of prisons. In the first case, resources were taken from the residents of the regiment on the basis of distribution, which was conducted by the regimental office with the consent of the capital authorities. In the second - the money from the treasury was used only for those materials that were not in the inhabitants of the regiment. The third option for carrying out repair works was that the state treasury assumed the funds for the purchase of all materials.

Key words: Hetmanate, regimental cities, jail, prisoners, prison.

Размещено на Allbest.ru