Внесок Є. Перфецького в дослідження слов’янського літописання

Таким чином, скрупульозне вивчення найдавнішого німецького історіописання дало можливість Є. Перфецькому зробити переконливий висновок, що Майнцське зведення 1-ї редакції (973 р.) було покладене в основу чеських Празьких анналів, польських Рочника Свентокшиського стародавнього, Рочника краківського капітулу та Рочника великопольського, а Майнцське зведення 2-ї редакції (1002-1003) стало основним джерелом інформації про події німецької історії для чеської Сазавської хроніки.

Першу спробу висвітлити зв'язки між Майнцським зведенням 2-ї редакції й Сазавською хронікою Є. Перфецький успішно виконав ще 1925 р. в опублікованій німецькою мовою статті «Німецьке джерело Сазавської хроніки» . Тут також уперше було поставлене надзвичайно цікаве питання про вплив німецького середньовічного історіописання на українське літописання ХУІІ ст. через посередництво польських хронік М. Кромера й М. Бєльського . Так, сліди німецького літописного матеріалу дослідник знаходить у Густинському літописі (повідомлення про імператора Арнульфа) та «Кройніці» Феодосія Софоновича.

Ґрунтовне дослідження Є. Перфецький присвятив впливу німецького літописання на хроніку Я. Длугоша . Тут, крім оцінки доробку попередників і цінних методичних зауважень, він демонструє безпосередній зв'язок «Історії Польщі» з п'ятьма німецькими анналами та хроніками, вивчає редакції та списки останніх, чим сприяє увиразненню окремих фрагментів у загальній картині німецької історіографії ХІ-ІІ ст.

Учений розглядає хроніку Я. Длугоша як унікальне явище європейської історіографії епохи Відродження. Дана праця цікава й важлива для нього в першу чергу своїми зв'язками з історіографією Київської Русі, Великого князівства Литовського, Священної Римської імперії, Тевтонського ордену, Італії, Чехії, Угорщини тощо. «Ніколи ніхто перед Длу- гошем ані після нього, -- підкреслює дослідник, -- не ставив собі за мету зібрати такий різноманітний джерельний матеріал, як Длугош. Ніхто в ту добу не наважувався взяти на свої плечі таку величезну працю -- скласти історію на такому широкому фундаменті» . На відміну від західноєвропейських загальних хронік, з їх інтересом до суспільно-політичного життя Священної Римської імперії та історії католицької церкви, у праці Я. Длугоша визначальне місце відведено історії слов'янських народів, передусім польського. У цьому Є. Перфецький вбачає відображення провідних тенденцій «епохи Відродження, що виводила на арену світової історії кожен народ,..» . Але за своєю жанровою природою твір Я. Длугоша ще становить поєднання рис середньовічних хронік з прикметами гуманістичної історіографії. Науковець показує, що автора твору цікавили не лише безпосередні взаємини Польщі з сусідніми державами, котрі допомагали йому якнайповніше висвітлювати історію батьківщини. Польський історик поставив також перед собою завдання створити для співвітчизників цілісну історичну картину загальноєвропейського цивілізаційного простору.

У цьому контексті серед неслов'янських народів найбільшу увагу Я. Длугоша привернуло минуле німецького народу.

Аналізуючи доробок своїх попередників, Є. Перфецький вважає го-ловним його недоліком те, що Г. Зейсберг і О. Семкович під час дослідження брали до уваги не всі аннали та хроніки, котрі містили текстуальні паралелі до того чи іншого фрагменту «Історії Польщі», а залишалися в межах якого-небудь одного німецького джерела. Через це учень академіка О. Шахматова наголошує, що «Встановлення джерел, у даному випадку німецьких джерел, хроніки Длугоша не може йти правильним шляхом, коли при цьому не взятий до уваги цілий комплекс цих джерел, які більшою або меншою мірою збігаються з тим або іншим повідомленням (чи повідомленнями) хроніки Длугоша й показують на більшу або меншу міру спорідненості з хронікою Длугоша.. ,» .

Серед німецьких джерел, використаних Я. Длугошем, Є. Перфецький ставить на першому місці «Загальну хроніку». Пряма текстуальна залежність від останньої виявляється в повідомленнях та звістках за 971 (про появу вогненного знамення на небі), 984 (про вступ на трон Оттона ІІ), 988 (про повінь і засуху), 1002 (про вступ на трон і коронацію Генріха ІІ), 1021 (про землетрус), 1025 (про обрання королем Конрада ІІ), 1040 (про смерть Конрада ІІ і вступ на престол Генріха ІІІ), 1042 (про підкорення Генріхом ІІІ чехів), 1046 (про похід Генріха ІІІ до Італії й отримання ним імператорського титулу), 1052 (про візит Генріха ІІІ і папи Лева ІХ до Регенсбурга, Бамберга й Рейнської області), 1055 (про похід Генріха ІІІ до Італії), 1056 (про перемогу лютичів над німцями), 1057 (про вступ на трон Генріха ІУ й регентство його матері Агнеси), 1057 (про висвячення папою Стефана ІХ), 1067 (про весілля Генріха ІУ й Берти), 1068 (про перші роки самостійного правління Генріха ІУ), 1079 (про битву Генріха ІУ з пре-тендентом на трон Рудольфом Франконським), 1080 (про чергову битву між ними та смерть останнього), 1084 (про коронацію Генріха ІУ і Берти імператорськими коронами), 1087 (про смерть папи Григорія УІІ й об

рання папою Віктора ІІІ), 1097 (про появу комети й великі повені) та 1106 (про імперський сейм у Майнці та зречення Генріха ІУ) рр.

Подібний збіг помітний і у ряді коротеньких заміток про події суспільного життя й різноманітні явища природи.

Цей джерелознавчий аналіз у Є. Перфецького тісно пов'язаний з дослідженням складу та історії тексту тих німецьких анналів і хронік, які подібно до «Загальної хроніки» також містять текстуальні паралелі до вищезазначених сюжетів, а саме Вюрцбурзької хроніки, Швабської загальної хроніки, хроніки Герімана, хроніки Зігеберта, Саксонського анналіста, Кельнської королівської хроніки, Пегльдських, Магдебурзьких, Штаденських, Розенфельдських, Ельвангенських, Гільдесгеймських, Дісбоденберзьких анналів і анналів Святого Альбана. Однак у хроніці Я. Длугоша відобразилися лише ті матеріали перерахованих джерел, котрі наявні й у «Загальній хроніці». «Повідомлень цих німецьких хронік, -- зазначає Є. Перфецький, -- яких немає у «Загальній хроніці», немає і в хроніці Длугоша»46. І, нарешті, в «Історії Польщі» взагалі відсутні такі повідомлення, котрі б більшою мірою збігалися з текстом згаданих німецьких джерел, ніж вони збігаються з текстом «Загальної хроніки». Наведених аргументів цілком достатньо для висновку, «що початковим джерелом польської хроніки Яна Длугоша, з якого Длугош черпав наведені тут відомості про стародавні події німецької історії, була «Загальна хроніка», -- Chronicon Universale»47.

Далі логіка наукових студій спонукала автора виконати порівняльний аналіз усього комплексу німецьких пам'яток ХІ-ХІІ ст., які містять виразні текстуальні паралелі до використаних Я. Длугошем сюжетів із «Загальної хроніки». Внаслідок його проведення було з' ясовано, що найважливіше значення для останньої має її базове джерело -- Вюрцбурзька хроніка, в основі якої лежить споріднена з хронікою Герімана Швабська загальна хроніка. «Схожість усіх інших наведених тут літописів з хронікою Длугоша, -- підсумовує вчений, -- визначається тим, що деякі з цих джерел використали як основне своє джерело Вюрцбурзьку хроніку -- джерело «Загальної хроніки» (це Annales Sancti Albani, Annales Rosen- veldenses i Annales Elwangenses), або хроніки, засновані на Вюрцбурзькій хроніці (це Annales Hildesheimenses i Annales Disibodenbergenses), або хроніки, засновані на Вюрцбурзькій хроніці та «Загальній хроніці» (це Chronica regia Coloniensis, Annalista Saxo, Annales Palidenses, Annales Magdeburgenses i Annales Stadenses)»48.?

Розглянувши особливості п'яти редакцій «Загальної хроніки», Є. Перфецький намагається встановити ту з них, яка була джерелом праці Я. Длугоша. Вчений вважав, що оскільки в «Історії Польщі» зустрічаються лише ті звістки складеної біля 1106 р. хроніки Зігеберта, котрі відображені в редакціях С, Б і Е «Загальної хроніки», то Я. Длугош не міг користуватися редакціями А і В, які не містили матеріалів хроніки Зігеберта й завершувалися викладом подій 1101 і 1106 рр. Той факт, що інформація з хроніки Зігеберта знаходиться то в одній, то в другій, то в третій редакції «Загальної хроніки», робить для Є. Перфецького малоймовірним можливість наявності в розпорядженні Я. Длугоша всіх цих трьох редакцій. До того ж, запозичення із «Загальної хроніки» сягають в «Історії Польщі» тільки до 1106 р., хоч редакції С, Б і Е доводять свою розповідь відповідно до 1114, 1125 і 1125 рр. «Це все, -- вважає дослідник, -- свідчить про те, що Длугош не використав жодної з названих редакцій. Але використав іншу редакцію, яка закінчувалася 1106-им роком і містила інформацію хроніки Зігеберта» . Вона базувалася на редакції В і, у свою чергу, стала основою для наступних редакцій -- С, Б і Е. Дослідник називає її редакцією Б. Порівнявши тексти редакцій С, БіЕ, які збереглися до наших днів, з «Історією Польщі», Є. Перфецький робить висновок, що втрачена на сьогодні редакція Б була повнішою за інші редакції «Загальної хроніки». Науковець вважає, що вона була створена невдовзі після редакції В, тобто після 1106 р. Обставини появи редакції Б розглядаються в тісній залежності від ідейних поглядів її укладача, котрий прагнув звеличити нового короля Генріха V. Дослідник пов'язує складання редакції Б з ім'ям монаха Еккегарда, перу якого належить також редакція Е.

Як доводить Є. Перфецький, Я. Длугош не міг задовольнитися скромним обсягом «Загальної хроніки» про події німецької історії періоду правління Саксонської династії (919-1024). Це змусило його звернутися за додатковими фактами до іншого важливого німецького першоджерела -- «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря». Дослідник виділив у хроніці Длугоша відомості за 973, 983, 984, 991, 997, 1001, 1002, 1036 і 1041 рр., які значною мірою, а нерідко дослівно, відповідають тексту «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря». Вони розповідають про поширення християнства серед полабських слов' ян і заснування Магдебурзької архієпископії Оттоном І, смерть цього імператора, вінчання Оттона ІІ з Теофанією, нищівну поразку Оттона ІІ від сарацинів, мученицьку смерть Святого Войцеха, вінчання польського

короля Мешка ІІ з онукою Оттона ІІ Ріксою, обставини смерті Оттона ІІІ та його похорон, повернення королеви Рікси на батьківщину та її смерть.

Наявність у деяких із вищезазначених спільних читань таких суттєвих подробиць, які не зустрічаються в інших сучасних і пізніших джерелах, також може свідчити на користь використання Я. Длугошем саме «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря».

Правда, текст повідомлень за 984, 991, 997 і 1002 рр. місцями дослівно відповідає записам Кельнської королівської хроніки. За допомогою переконливих аргументів Є. Перфецький показує, що ні за змістом, ні за формою «текст тих чотирьох повідомлень хроніки Длугоша, в першу чергу повідомлень під роками 984, 991 і 1002, не відповідає настільки тексту Chronica regia Coloniensis, наскільки відповідає тексту Brunwila- rensis monasterii fundatorum actus» . Таким чином, Кельнська королівська хроніка не могла бути джерелом «Історії Польщі». Текстологічний аналіз записів про вінчання Оттона ІІ, його поразку від сарацинів, мученицьку смерть Святого Войцеха, отруєння Оттона ІІІ та його похорон, які містяться на сторінках праці Я. Длугоша та списків В1 і С2 Кельнської королівської хроніки, беззаперечно свідчить, що всі вони ґрунтуються на матеріалах «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря».

Як помітив Є. Перфецький, «Історія Польщі» включає й такі відомості про події останніх років правління Генріха ІІІ та регентства його дружини Агнеси, котрі не зустрічаються ні в «Загальній хроніці», ні в «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря». Сюди він зараховує інформацію про обрання й посвячення папою Віктора ІІ (1054 р.); смерть Генріха ІІІ (1056 р.); виховання малолітнього Генріха ІУ й вінчання його сестри Матільди (1057 р.); незвичайні явища природи (1057 р.); смерть папи Віктора ІІ й події, що сталися після цього в Римі(1057 р.); папську схизму й синод у Мантуї (1064 р.). Усі ці матеріали дуже близько, місцями дослівно, відповідають тексту анналів Бертольда. Причому деякі з них, крім цієї пам'ятки, взагалі не зустрічаються в інших джерелах. Виявлені Є. Перфецьким особливості передачі тексту, зокрема спільні помилки, також свідчать про безпосередній зв'язок хроніки Длу- гоша й анналів Бертольда. Все це дає досліднику цілком достатні підстави вважати аннали Бертольда третім німецьким джерелом «Історії Польщі», котре було цінним для Я. Длугоша насамперед своєю додатковою інформацією про події 50-60-х рр. ХІ ст., якої бракувало «Загальній хроніці» й «Повісті про заснування Браунвейлерського монастиря».

Змістовно та стилістично дуже близьким до сюжету 1057 р. з твору Я. Длугоша виявляється також повідомлення хроніки Бернольда про

вигнання папи Бенедикта Х й обрання папою Миколи ІІ. У повідомленнях «Історії Польщі» 1056 і 1057 рр. наявні вислови та речення, котрі знаходять аналогії в анналах Святого Власія. Однак виконаний текстуальний аналіз не дає змоги Є. Перфецькому змінити свій попередній висновок, оскільки відповідні записи анналів Бертольда відзначаються значно ширшою інформативністю. У підсумку спостереження над усіма спільними читаннями дозволяють ученому стверджувати, що не тільки хроніка Длугоша, а й хроніка Бернольда та аннали Святого Власія мали серед своїх джерел аннали Бертольда.

Є. Перфецький виводить походження запозичених Я. Длугошем матеріалів анналів Бертольда зі складеної між 1064-1066 рр. первісної редакції пам'ятки. Адже на сторінках «Історії Польщі» непомітно жодних слідів другої редакції твору, котра продовжувала виклад подій до 1080 р. Та й з усіх збережених списків анналів Бертольда найближчим до тексту Я. Длугоша є доведений до 1066 р. Сангалленський список.

Продовжуючи аналіз звісток за першу половину ХІІ ст., Є. Перфецький виявив велику, нерідко дослівну, схожість окремих уривків «Історії Польщі», вміщених під 1105, 1106, 1107, 1112, 1115, 1120, 1126, 1137 і 1138 рр. з текстом хроніки Оттона Фрейзінзького. У них йдеться про зустріч військ Генріха ІУ і Генріха V на річці Реген; зречення Генріха ІУ; його перебування в Кельні, приїзд до лютичів і смерть; доручення нагляду за ув'язненим папою Пасхалієм ІІ аквілейському патріарху; захоплення міста Бара Генріхом V; його вінчання з Матільдою й підкорення саксонського воєводи Лотаря; імперський сейм у Вормсі; смерть Генріха V; смерть Лотаря ІІІ та обрання королем Конрада ІІІ. Крім цього, дослідник наводить кілька окремих речень з «Історії Польщі», які знаходять виразні відповідники в хроніці Оттона Фрейзінзького.

Але, як свідчить текстуальний аналіз, крім хроніки Оттона Фрейзінзького, деякі з цих повідомлень і заміток Я. Длугоша значною мірою відобразились і в інших джерелах, зокрема в «Пантеоні Готфріда Вітерберзького» (частина повідомлень 1107 і 1115 рр.), в анналах Святого Трудперта (уривки записів за 1107 і 1115 рр.), Мецській загальній хроніці (звістка 1112 р.), Адмудських анналах (початок повідомлення 1126 р.), «Вейнгартенській історії Вельфів» (частина інформації під 1137 і 1138 рр.). Однак при цьому впадає в око те, що жодне із вказаних повідомлень хроніки Я. Длугоша не відображається повністю в жодній із вищезазначених пам'яток. До того ж у цих німецьких джерелах можна відшукати одну, дві, максимум шість паралелей до тексту «Історії Польщі», в той час як у хроніці Оттона Фрейзінзького таких паралелей набагато більше. При цьому всі повідомлення з цієї групи німецьких пам' яток, які відсутні в хроніці Оттона Фрейзінзького, відсутні й у хроніці Я. Длугоша. І нарешті, «та обставина, що в жодному з наведених літописів немає жодного фрагменту тексту, який би мав більшу схожість з текстом Длугоша, ніж із текстом хроніки Оттона Фрейзінзького, теж підтверджує, що хроніка Оттона Фрейзінзького є тут джерелом хроніки Длугоша.. ,» .

У свою чергу, наявність спільних читань на сторінках «Пантеона Готфріда Вітерберзького», анналів Святого Трудперта, Мецської загальної хроніки, Адмудських анналів, «Вейнгартенської історії Вельфів» і хроніки Я. Длугоша пояснюється залежністю всіх цих пам'яток від одного спільного джерела -- хроніки Оттона Фрейзінзького.

Далі дослідник виділяє у складі хроніки Длугоша матеріали про німецькі події часів Конрада ІІІ і Фрідріха І Барбаросси, які також частково стосуються польської й загальноцерковної історії. Насамперед йдеться про звістки та повідомлення під 1147 (направлення сином Конрада ІІІ Генріхом уповноважених на церковний синод у Реймсі), 1153 (обрання й коронація Фрідріха І), 1158 (похід Фрідріха І проти Польщі) і 1159 (посвячення Олександра ІІІ і Віктора ІУ папами) рр., котрі повністю, значною мірою дослівно, збігаються з відповідними місцями «Діянь імператора Фрідріха І» Оттона Фрейзінзького та Рагевіна. Зіставлення паралельних уривків переконує дослідника в тому, що і ця праця Оттона також мала для Я. Длугоша самостійне значення як джерело з німецької історії.

У ХІУ розділі монографії автор висловлює ряд істотних міркувань стосовно можливості використання польським хроністом «Цветленського додатку». Незважаючи на майже дослівний збіг у обох творах частини сюжету 1153 р., «Про безпосередні взаємини між хронікою Длугоша і Аисїагіиш Zwetlense, -- на думку Є. Перфецького, -- не може бути й мови, оскільки те повідомлення хроніки Длугоша під 1153 р. міститься в іншому джерелі, а саме в ОеБїа Бгібегісі ішрегаїюгів, повністю (а не лише частина його, як у Лисїаг. Zwetlense) і є текстуально набагато ближчим повідомленню ОеБїа Бгібегісі ішрегаїогіБ, ніж тексту (уривку тексту) в Лисїагіиш Zwetlense. Вищенаведені відомості хроніки Длугоша (під 1147, 1158, 1159 рр.), які, крім повідомлення під 1153 р., збігаються з ОеБїа Бгібегісі ішрегаїогіБ повністю, а значною мірою дослівно, не містяться в Лисїагіиш Zwetlense, як не містяться в Лисїагіиш Zwetlense будь-які інші звістки хроніки Длугоша» . Велика схожість уривка про обрання королем Фрідріха І в обох пам'ятках пояснюється тим, що «Діяння імператора

Фрідріха І» були джерелом і для «Історії Польщі», і для «Цветленського додатку».

Зіставлення оповідання Я. Длугоша про похід Фрідріха І Барбаросси проти Польщі з двома листами останнього до абата Вібальда, написаними в серпні й вересні 1157 р., переконує дослідника у відсутності прямого впливу цих документів на польську хроніку. Наявні між ними текстуальні збіги Є. Перфецький пояснює тим, що дані листи Фрідріха І разом з його іншими листами були спочатку використані в «Діяннях імператора Фрідріха І» Оттона Фрейзінзького та Рагевіна.

Застосовуючи в монографії сформульований О. Шахматовим принцип комплексного дослідження літописних пам'яток, Є. Перфецький для наочності обов'язково ілюструє свої спостереження текстуальними паралелями з хроніки Длугоша та німецьких джерел. Попутно із порівнянням текстів учений проводить і перевірку достовірності вміщеної в них інформації і виявляє, що одним із найслабших місць «Історії Польщі» є хронологія.

Отже, внаслідок кваліфіковано виконаної кількаступеневої текстологічної роботи Є. Перфецькому вдалося виділити й охарактеризувати використані Я. Длугошем німецькі літописні джерела. При цьому він успішно розв'язав і декілька вагомих питань німецької історіографії ХІ-ХІІ ст. Загалом, завдяки накопиченому в монографії змістовному матеріалу була заповнена об'ємна лакуна в дослідженні польського середньовічного історіописання. Адже до появи праці Є. Перфецького питання німецьких джерел хроніки Длугоша ще не було в науковій літературі об'єктом окремого спеціального дослідження. Ніхто з попередників українського вченого навіть не припускав, щоб Я. Длугош міг систематично у такому обсязі використовувати матеріали значної кількості німецьких анналів і хронік.

Якщо говорити про літописознавчі студії Є. Перфецького, то однією з провідних тем його наукової діяльності стало давньоруське літописання ХТ-ХТТ1 ст. До непересічних здобутків Євгена Юліановича на цій ниві безперечно слід зарахувати такі ґрунтовні праці, як «Русские летописные своды и их взаимоотношения» й «Перемишльський літописний кодекс першої редакції в складі хроніки Яна Длугоша». Варто підкреслити, що в них обох отримала подальший розвиток і вдосконалення створена О. Шахматовим схема розвитку східнослов'янського літописання.

Вагоме значення для української славістики мають зацікавлення Є. Перфецького джерелознавчою проблематикою польського та чеського середньовічного історіописання. Про тісні зв'язки між польською та східнослов'янською історіографією свідчить його монографія «Історія Польщі» Яна Длугоша та руське літописання». Учений також дослідив надзвичайно складне питання про використання Я. Длугошем матеріалів німецьких анналів і хронік, окресливши тим самим коло німецьких джерел у складі «Історії Польщі». Не менш важливими для встановлення джерельної основи ряду пам'яток західнослов'янського історіописання ХІІ-ХІУ ст. і з'ясування німецького репертуару польської та чеської книжності цього періоду мають такі цікаві розвідки Є. Перфецького, як «Німецьке джерело Сазавської хроніки», «Опатовські аннали» та «Общий источник древнейшего чешского и древнейшего польского летописания». Євген Юліанович також чимало зробив для вироблення методики вивчення західнослов'янськіх анналів і хронік. Маємо на увазі успішне застосування ним на польському й чеському матеріалі розроблених О. Шахматовим принципів опрацювання літописного тексту.

Загалом студіям Є. Перфецького притаманне комплексне дослідження літописних текстів, органічне поєднання порівняльно-текстологічного, логічно-смислового та історичного аналізів. Разом із стрункістю, обґрунтованістю й послідовністю його побудовам властива також певна пластичність, яка передбачає можливість внесення до них за необхідності потрібних уточнень і корективів. Отже, не лише українську історичну науку, а й загалом славістику першої половини ХХ ст. неможливо уявити без творчої спадщини визначного вченого-славіста Є.Ю. Перфецького.

Література

літописознавець слов'янський славіст

1.Brajchevs'kyj, M.Yu. (1988). Utverdzhennia khrystyianstva na Rusi. Kyiv : Naukova dumka. (in Ukrainian).

2.Buganov, У. I. (1975). Otechestvennaja istoriografija russkogo letopisanija. Moskva : Nauka. (in Russian).

3.Vovina-Lebedeva, V.G. (2010). E.Yu. Perfeckij -- issledovatel' letopisanija. У Vspomogatel'nye istoricheskie discipliny, 31, pp. 436-455. Sankt-Peterburg: Dmitrij Bulanin. (in Russian).

4.Haievs'kyj, Stepan. (1929). Rets. na: D-r Ye. Perfets'kyj. Peremyshl's'kyj litopysnyj kodeks pershoi redaktsii v skladi khroniky Yana Dluhosha. Zap. Nauk. t-va im. Shevchenka u L'vovi, 1928, t. CXLVII, ss. 1-54, t. CXLIX, ss. 31-83. У Ukraina. (Traven' -- cherven', ss. 131-134 ). Kyiv : Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy. (in Ukrainian).

5.Hyrych, Ihor. (1996). Mizh rosijs'kym i ukrains'kym berehamy. V. I. Ver- nads'kyj i natsional'ne pytannia (v svitli schodennyka 1917-1921 rr.). У Mappa Mundi. Zbirnyk naukovykh prats' na poshanu Yaroslava Dashkevycha z nahody joho 70-richchia, ss. 735-756. L'viv; Kyiv; N'iu-Jork : Vyd-vo M.P. Kots'. (in Ukrainian).

6.Hrushevs'kyj, M.S. (1928). Rets. na: E.Ju. Perfetskij. Russkie letopisnye svody i ih vzaimootnoshenija. Bratislava. 1922, st. 101 (Spisy filozofickej fakulty univerzity v Bratislave). У Ukraina. (Book 2, pp. 133-134). Kyiv : Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy. (in Ukrainian).

7.Kuz'min, A.G. (1969). Russkie letopisi как istochnik po istorii drevnej Rusi. Rjazan'. (in Russian).

8.Lihachjov, D.S. (1962). Tekstologija. Moskva; Leningrad : Izd-vo AN SSSR. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru