Бюджети органів селянського самоврядування пореформеної доби Правобережної України

Размещено на http://www.allbest.ru//=

Бюджети органів селянського самоврядування пореформеної доби Правобережної України

Катерина Мельничук,

Створені після реформи органи селянського самоврядування виконували адміністративні та фіскальні функції держави. Вони забезпечували вирішення чи не найважливішого для держави питання -- збір податків. Окрім справляння податкових зобов'язань селянські адміністрації займалися формуванням власних бюджетів, дбали про їх наповнення та приймали рішення щодо видатків. У статті розглянуто формування та використання фінансової бази органів селянського самоврядування в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. на Правобережній Україні. На основі архівних матеріалів простежено видатки з “мирських бюджетів” у Київській, Подільській та Волинській губерніях. Аналіз матеріалів по окремих губерніях посприяв розумінню регіональних особливостей, що сприяли (подекуди ускладнювали) надходження до громадських бюджетів.

Ключові слова: селянське самоврядування, волосна управа, сільське правління, сільська громада, “мирський бюджет”, “мирські повинності”, “мирський збір”, общинний збір, “мирський капітал”.

Melnychuk Katerina, самоврядування пореформений бюджет

PhD-Student, Department of History of Ukraine of the XIX -- early XX centuries, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

THE BUDGETS OF PEASANT SELF-GOVERNMENT IN THE SECOND HALF XIX -- EARLY XX CENTURY OF THE RIGHT-BANK UKRAINE

The problem of peasant self-government appears in the studies of contemporary historical science, the problem of finances of peasant self-government occupies a special place in historical, jurisprudence and economics science. Peasant selfgovernment was reorganized in 1861, after the liberation of the peasants. Peasant self-government consisted of volost government and volost parliament, village government and village parliament, volost court. The peasant self-government was notreally independent, it was controlled by state structures, namely: “myrovi pose- rednyky”, “hubernski u selianskykh spravakh prysutstviia”, “ministerstvo vnut- rishnikh sprav”. The peasant self-government performed administrative and fiscal functions. The peasant administration influence to important issue for the state -- the collection of taxes. The peasant self-government also had its own budget, which was used to solve public issues. The article deals with the process of formation and use of the budgets peasant self-government in the second half of the 19th and the beginning of the 20th century in of the Right-bank Ukraine. Regional specifics of budget formation were considered on an example Kyiv, Podil and Volyn provinces.

Key words: peasant self-government, peasant administration, volost government, peasant community, volost court, budget, taxes, “myrovi poserednyky”, “hubernski u selianskykh spravakh prysutstviia”, “ministerstvo vnutrishnikh sprav”.

У сучасному українському дискурсі актуальними залишаються питання посилення ролі місцевого самоврядування та залучення громадян до вирішення проблем власного регіону. Ці дискусії потребують теоретичного обґрунтування та посилань на історико-правовий досвід різних форм самоврядування. В історії України присутні приклади вдалих моделей самоврядних організацій громад. Неоднозначну оцінку в історіографії отримала діяльність органів селянського самоврядування в Російській імперії у другій половині ХІХ ст. Створення селянського самоврядування в зазначений період ініціювала влада, воно перебувало під постійним прямим втручанням держави в його організацію та діяльність. Дослідження історії селянського самоврядування в українських губерніях пореформеної доби сприятиме розумінню витоків низки проблем, пов'язаних з розбудовою місцевого самоврядування у сучасній Україні.

Мета даної розвідки -- описати діяльність органів самоврядування в процесі формування “мирських бюджетів” та простежити напрямки та суми видатків із бюджетів селянського самоврядування у другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст.

Теоретичний та практичний аспект формування бюджетів розглядався в російській науковій літературі кінця ХІХ -- початку ХХ ст. Економісти, фінансисти, працівники статистичних відомств та інші державні службовці публікували власні дослідження у статичних та економічних вісниках, монографіях. Багато уваги російські науковці приділили вивченням бюджетів селянської сім'ї пореформеної доби. Зокрема селянськими бюджетами займався статист П. Семенов, використовуючи дані селянських общин Мураєвської волості Рязанської губернії Семенов П. Сборник материалов по изучению сельской поземельной общины. Т. 1.

СПб., 1880.. Дослідник Є. Анучин провів аналіз бюджетів селянських господарств Самарської губернії, результати якого були представлені в “Правительственному вестнику” в 1881, 1882 і 1883 рр. Анучин Е. Правительственный Вестник, 240-241 (1881), 280 (1882), 23, 24, 30 (1883). Робота земського статиста Чернігівської губернії О. Русова присвячена фінансовому становищі селянських громад губернії. Дослідник спробував класифікувати селянські господарства за рівнем забезпеченості і здійснив їх умовний поділ на три категорії: заможні, середні та бідні. Результати дослідження були представлені на сторінках видання “Труды Статистического отдела” Чернігівського земства за 1877 р. Руссов А. Труды статистического отдела Черниговского земства. Чернигов, 1887. У монографії Ф. Щербини, опублікованій у 1900 р., проведений ґрунтовний аналіз бюджетів селянських господарств (общинників, кустарів, інородців) Воронезької і Єнісейської губерній Щербина Ф. Крестьянские бюджеты. Воронеж, 1900.. Значну увагу дослідник приділив теоретичним та методологічним питанням при вивченні бюджетного балансу.

Проаналізовані дослідження стосуються бюджетів виключно селянських господарств, вони сприяють розумінню специфіки робити з статистичним даними, котрі зафіксовані в дореволюційних видання. Так, значна частина інформації про становище бюджетів селянських поземельних громад зосереджена у виданнях “Статистический временник Российской Империи” Статистический временник Российской империи, 13 (1886). Временник Центрального статистического комитета, 38 (1895)., “Временник Центрального статистического комитета” .

Опису доходів та витрат селянських громадських коштів приділив увагу юрист, автор низки статей “Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона” А. Яновський Зокрема, у статі про селянські “мирські” повинності дослідник детально описав видатки та надходження до селянських громадських бюджетів наприкінці ХІХ ст. Яновский А. Энциклопедический Словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. Т. ХІХ (1896), 520.

Економічна історія селянства ХІХ ст. знайшла відображення у працях радянських і вітчизняних дослідників. У радянській історіографії, чи не єдиним ґрунтовним аналізом волосних управ пореформеної доби є монографія А. Бондаревського Бондаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. Київ, 1961.. У книзі розглянуто утворення та розвиток волосних структур у пореформену добу, їх повноваження і діяльність на прикладах українських губерній. Окремий розділ монографії присвячений питанню бюджетів волостей, де автор, використовуючи дані окремої волості, демонструє статті та суми видатків із бюджетів волосних управ. Дослідник аналізує мирські збори та вказує на тенденцію до їх зростання наприкінці ХІХ ст.

У сучасній українській історіографії важливий внесок у вивчення фінансової політики щодо селянства ХІХ ст. зробив історик В. Орлик Орлик В. Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період.

Кіровоград, 2007.. Вчений розглянув податкову систему Російської імперії на теренах України кінця ХУІІІ -- початку ХІХ ст., врахував регіональні особливості оподаткування в губерніях. Також, оподаткування сільського населення України у XVII -- середині XIX ст. розкривають дослідники О. Гуржій та В. Орлик у спільній монографії Гуржій О., Орлик В. Селяни України та їх оподаткування в XVII -- середині XIXст. Біла Церква, 2012.. Важливим для нашого огляду є дослідження С. Орлик, присвячене реалізації російською владою фінансової політики на окупованих територіях Галичини та Буковини під час Першої світової війни Орлик С. Фінансова політика російського уряду на окупованих територіях Галичини і Буковини в період Першої світової війни (1914-1917рр.). Біла Церква. 2018.. Зокрема, викликає інтерес процес формування громадських бюджетів, імперська податкова політика та методи її реалізації на новоприєднаних територіях.

Адміністративні та фіскальні функції волосних управ розглянуто у дисертації А. Касьяна. Науковець вивчає процес запровадження та еволюцію волосного управління в Україні в другій половині ХІХ -- початку ХХ ст. В окремому підрозділі дисертації автор аналізує податкові та інші збори із селян, перераховує статті витрат, на покриття яких витрачались бюджетні кошти Касьян А. Волосне управління на Правобережній Україні (1861-1917рр.). Черкаси, 2018..

В останнє десятиліття в Україні з'явилась низка статей, в яких відображено окремі аспекти формування селянських громадських бюджетів у Російській імперії в ХІХ -- початку ХХ ст. Так, у своїй публікації доктор юридичних наук О. Атоян Атоян О. Селянське самоврядування в українській історико-правовій реальності кінця ХІХ -- початку ХХ ст. Юридичний вісник, 3 (2010), 8-12. розглянув фіскальні та адміністративні функції селянських органів самоврядування в ХІХ ст., зокрема проаналізував процес збору “мирських” коштів та напрями їх використання. Процес формування матеріально-фінансової бази інститутів селянського самоуправління Чернігівської губернії (1861-1917 рр.) розглянув у своїй роботі О. Мітеров Мітеров О. Матеріально-фінансова база селянського самоуправління Чернігів-ської губернії (1861-1917 рр.). Сіверянський літопис, 2-3 (2009), 58-67.. Дослідник послідовно перерахував середньорічні надходження до волосних та сільських бюджетів губернії, чим показав темпи зростання “мирських зборів” наприкінці ХІХ ст.

У роботі ми послуговуємося визначеннями: бюджет Бюджет -- встановлений і затверджений державою, її органами, органами міс-цевого самоврядування, організаціями та установами збалансований кошторис грошових прибутків і витрат на певний строк. Складається з прибуткової (надходження) і ви-даткової (витратної) частини. Див.: Гончаров С., Кушнір Н. Тлумачний словник еконо-міста. Київ, 2009, 86., “мирський бюджет”, селянський бюджет, громадський бюджет, кошти громади, якими ми позначаємо фінанси органів селянського самоврядування. Термін “мирські бюджети”, “мирські повинності” та “мирські капітали” використовуємо відповідно до трактування їх у “Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона” Яновский А. Указ. соч., де під терміном “мирські” маються на увазі громадські (відповідно, громадські бюджети, повинності чи капітали). Органи селянського самоврядування, із яких первинною ланкою в селянському управлінні було сільське правління і сільський схід, а вторинною -- волосна управа і волосний схід, а також волосний суд, позначаємо загальним визначенням “селянська адміністрація”.

Створене у 1861 р. селянське самоврядування складалося із сільських та волосних сходів, волосної управи та сільського правління, волосного суду. Ці установи виступали первинною ланкою у системі управління держави селянами. Контролюючими органами селянського самоврядування були мирові посередники та їх з'їзди, губернські у селянських справах присутствія. “Загальним положенням про вихід селян із кріпацької залежності” Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 2. Т. 36, ч. 1. № 36657. від 19 лютого 1861 р. визначено порядок формування та повноваження органів сільського самоврядування. Одне з важливих питань для держави -- сплата податків, було покладено на селянське самоуправління. Оскільки мова йде про найбільше джерело прямих податків у Російській імперії, безумовно, діяльність селянського самоврядування в оподаткуванні для влади була першочерговим інтересом. Селяни платили подушний, поземельний, оброчний податки, “мирський” та “общинний” збір, земський збір, страхові збори, викупні платежі (існував для колишніх поміщицьких селян) та інші виплати, які впродовж другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. зазнавали змін (наприклад подушний податок був відмінений 1887 р. та ін.).

Згідно зі ст. 168 “Загального положення...” казначейства щорічно надсилали волосним управам перелік і суми потрібних податкових сплат та інших зборів із сільських громад Там же, 165.. Тобто, подальший розподіл податкового тягаря між членами громади проводили волосні та сільські сходи. Збір коштів здійснював староста села, або збирач податку, якщо такий був при сільському правлінні. У ст. 172 “Загального положення...” зазначено, що сільський староста, або збирач податку, після отримання від селян платежів, повинен був вираховувати із загальної суми частину коштів, які становили “мирський збір” (він залишався в касі сільського правління). Основна сума зборів (податкові та інші кошти) перевозилися старостою (збирачем) до казначейств, де сільські посадовці передавали гроші і отримували відповідні квитанції, які мали бути передані на зберігання волосній управі19.

“Мирський збір”, який залишався в касах сільських правлінь, був основною статтею доходу бюджетів сільських правлінь та волосних управ. Розрахунок бюджету20 здійснювали сільські та волосні сходи, а їх затвердження проходили у вигляді “приговорів”21 селянського сходу. Оскарження розрахунків могло бути здійснене через волосний суд, мирового посередника та Губернського у селянських справах присутствія. Існували й інші статті доходу в селянський бюджет: продаж громадських земель, продовольства (зерна), або ж робочої сили, видача паспортів та оформлення іншої документації. Розглянемо статті доходів та суми надходжень до бюджетів селянських адміністрацій за 1891 р. (табл. 1)22.

Дохід волосних управ та сільських правлінь Російської імперії

за 1891 р.

Таблиця 1

Там же, 166.

озрахунки -- форма здійснення грошового обігу пов'язаного із сплатою матеріальних цінностей, послуг і виконаних робіт, а також з перерозподілом коштів через бюджетну систему. Див.: Гончаров С., Кушнір Н. Вказ. праця, 229.

Приговор -- справочинна документація установ селянського самоврядування, де фіксувалося затверджене рішення сільського або волосного сходу. Див.: Верховцева І. Селянське самоврядування в Російській імперії в умовах революції 1905-1907 рр.: приговорний рух. Чорноморський літопис, 10, (2014), 15.

Складено на основі даних Центрального статистичного комітету Російської імперії. Див.: Яновський А. Указ. соч., 523.

У підсумку до селянських бюджетів імперії за 1891 р. надійшло 51 330 075 руб., із яких до волосних управ -- 20 982 183 руб., до сільських правлінь -- 30 347 892 руб.

Отже, основною статтею доходу до бюджету селянських громад були “мирські збори”, вони складали 88% від інших доходів. У середньому на рік селянин громади сплачував 1 руб. 20 коп. “мирського збору”. Однак ця цифра могла різнитися не лише між губерніями, а навіть у межах одного повіту. Таку ситуацію пояснюємо тим, що розрахунки бюджету формувалися сільськими і волосним сходами самостійно, де закладалися різні суми на виконання “мирської повинності”. Більше того, відомо, що інколи різнилися не лише суми громадського збору, а й статті на які він мав витрачатися. Так, зі звіту київського губернатора за 1878 р. про стан управління сільськими громадами бачимо, що за рік “мирського збору” було зібрано 836 372 руб., який розподілявся між 694 314 селянами громади. Однак, цей розподіл не був рівномірним, оскільки в деяких повітах на одного селянина приходилося 98 коп., а в інших -- 1 руб.61 коп. “мирського збору” ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 532. Спр. 202. Арк. 9..

Серед різних статей доходів, вважаємо за необхідне розкрити зміст статті “відсотки з “мирських капіталів”. Кошти, які не використовувалися громадою (тобто були надлишковим), або надійшли до громади у вигляди пожертвування, перетворювалися у так званий фонд громади “мирські капітали”. “Мирські капітали” були запроваджені у громадах державних селян у 1843 р. з метою полегшення кругової поруки, надання позик селянам, реалізації цілей у господарській, освітній чи релігійній сферах Мітеров О. Вказ. праця, 58-67. Яновський А. Указ. соч., 520.. “Загальне положення...” 1861 р. дозволяло формувати і витрачати “мирські капітали” на розсуд селянських громад за умови затвердження “приговору” сільського сходу . Згідно з законом від 3 грудня 1882 р. доступ до користування “мирськими капіталами” для сільських громад обмежувався Там же, 522.. Гроші з цього фонду мали зберігатися в державних банках, а селянські громади отримували лише відсотки за їх використання. Витрата самих “капіталів” законом допускалася, але лише після обговорення такої потреби на сході, затвердження “приговору” та дозволу місцевого Губернського у селянських справах присутствія. Припускаємо, що подібним чином держава намагалася створити запас коштів для громади, на випадок кризових ситуацій. Проте, таку добровільно- примусову “акцію” від держави, де громада не мала права самостійно визначатися, чи потрібний їй запасний фонд і з яких коштів його формувати, навряд чи можна назвати елементом самоврядування.

Формування “мирських капіталів” найшвидше просувалося у Київській, Волинській, Подільській та Мінській губерніях, оскільки в даних місцевостях селянські громади отримували додаткові прибутки -- кошти за продовольчі поставки для військ (табл. 2) Складено на основі даних Центрального статистичного комітету Російської ім-перії. Див.: Яновський А. Указ. соч., 521-522..

“Мирські капітали” селянських громадських адміністрацій у Київській, Подільській та Волинській губерніях у 1893 р.

Таблиця 2

Використання громадських коштів чітко регулювалося “Загальним положенням...” 1861 р. ПСЗ РИ. Собр. 2. Т. 36, ч. 1. № 36657, 167. Основною статтею витрат селянського бюджету, яку держава покладала на поземельні громади селян, були “мирські повинності”. До 1861 р. їх відбували лише державні селяни, після реформи -- усі поземельні громади селян Російської імперії. “Мирські повинності” поділялися на натуральні та грошові, обов'язкові та не обов'язкові.

У ст. 179 “Загального положення...” перераховані обов'язкові повинності громади, які при формуванні громадського бюджету необхідно було зараховувати до витрат. Ми вбачаємо певну суперечливість ст. 179 з попередньою ст. 178, де зазначено, що селянські сходи “на власний розсуд можуть розрахувати мирський збір”. Зрозуміло те, що громадські грошові збори становили основну частину доходу селянського бюджету, а отже, їх розрахунок мав бути здійснений не на “власний розсуд” сходу, а зважаючи на обов'язкові повинності громади.

До обов'язкових “мирських повинностей” належали: утримання селянських органів самоврядування, витрати на щеплення від віспи та запобігання іншим епідеміям, ліквідації наслідків епідемій, побудова та утримання сільських магазинів (склад припасів, в основному зерна), підтримання в належному стані міжсільських доріг, канав, водойм на землях громади, утримання сторожових варт в селах, догляд за хворими, непрацездатними членами громади, дітьми-сиротами, запобігання пожежам та іншим природним стихійним лихам, ліквідація їх наслідків. Відносну самостійність селянські сходи отримували щодо форми виконання повинностей, а саме, в примітці до ст. 179 зазначалося про можливість інколи заміни обов'язкової грошової повинності на натуральну.

Детальніше спробуємо розглянути витрати з селянських бюджетів у таблицях (табл. 3-5)29, використовуючи загальноімперські статистичні дані за 1891 р.

Видатки з селянських бюджетів Російської імперії

на утримання штату селянських адміністрацій за 1891 р.

Таблиця 3

29 Складено на основі даних Центрального статистичного комітету Російської імперії. Див.: Яновський А. Указ. соч. 523-524.

Видатки з селянських бюджетів Російської імперії на побудову

та утримання громадських приміщень за 1891 р.

Таблиця 4

Видатки з селянських бюджетів Російської імперії на управлінську

діяльність та інші повинності за 1891 р.

Таблиця 5

Витрати з селянських бюджетів імперії за 1891 р. становили 45 021 796 руб, у тому числі: з волосних видатків -- 20 065 611 руб., із сільських -- 24 956 185 руб. Із даних таблиць помітно, що найбільшою статтею громадських витрат було утримання селянського самоврядування, а саме оплата праці посадовців та працівників адміністрацій (волосних -- 45%, а сільських -- 30%). Оплата праці посадовців та працівників селянського самоврядування різнилась як між губерніями, так і в межах губернії. Так, річна заробітна плата волосного старшини в середньому сягала 180 руб., але найбільше отримували старшини у столичних губерніях (Московській та Санкт-Петербурзькій губерніях). Волосний писар на рік отримував 290 руб., але ця цифра теж коливалася від 240 руб. до 360 руб. на рік. Утримання помічника волосного писаря обходилося близько 30 руб. на рік. Заробітна плата сільського старости становила не більше 60 руб. на рік, але в середньому 33 руб. Майже 1/3 усіх сільських старост в імперії не отримували винагороди за свою роботу, а виконували обов'язки як натуральну повинність. У тих сільських правліннях, де були писарі, писар отримував в середньому 42 руб. на рік. Другою за кількістю витрат із селянських громадських грошей були видатки на побудову приміщень, які становили близько 15%, усі інші видатки на утримання лікарів та учителів, селянської пошти складали 5-10% від селянського бюджету. Загальноімперською була тенденція до збільшення витрат із “мирських бюджетів”, так за 10 років (18811891 рр.) видатки зросли на 33% (з 32 185 691 у 1881 р. до 45 021 796 руб. у 1891 р).

Проаналізуємо витрати з селянських бюджетів на прикладі Київської, Подільської та Волинської губернії. Наприкінці ХІХ ст. спостерігаємо зростання видатків із селянських громадських бюджетів. Для відображення росту витрат за рік, пропонуємо порівняти видатки з селянських бюджетів Київської губернії за 1899 і 1900 рр. (таблиця 6)30.

Таблиця 6

Видатки з селянських бюджетів Київської губернії за 1899 і 1900 рр.

(в рублях)

30 Складено на основі даних з журналу київського губернського у селянських справах присутствія. Див.: ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 701. Спр. 383. Арк. 18-20.

Із таблиці бачимо, що у 1900 р. видатки з громадських бюджетів зросли на 62 060 руб. Зокрема збільшення видатків відбулося по статтях: оплата праці волосним посадовцям (на 12 262 руб), побудова, ремонт та утримання сільських правлінь (14 659 руб.), закупи та ремонт пожежного реманенту (5647 руб.), закупи бланків, книг та газет для волосних управ (4233 руб.), утримання та ремонт церков (10 221 руб.), утримання народних училищ (5621 руб.), пожертвування різного роду (хворим і пораненим воїнам, незаможним селянам ті ін.) (3844 руб.). Також відбулося незначне зменшення видатків із “мирських бюджетів” по статтях: утримання пошти (4551 руб.), побудова і ремонт будинків волосних управ (на 9089 руб.), винайм “стойчиків” при станових квартирах (на 3116 руб.), винайм трубочистів, пастухів та ін. (на 1949 руб.).

Зростанням видатків із “мирського бюджету” переймалося губернське у селянських справах присутствіє і вимагало від з'їздів мирових посередників пояснень. Так, Києво-Васильківський з'їзд пояснив зростання видатків на оплату праці волосних працівників збільшенням навантаження на них у зв'язку із розширенням сфери діяльності. Умансько- Звенигородський з' їзд мирових посередників вказав, що підняття оплати праці волосних посадовців було бажанням сільських громад Там само. Арк. 20-21. Там само. Оп. 708. Спр. 1. Арк. 48; Там само. Оп. 709. Спр. 182. Арк. 1-2; Там само. Оп. 710. Спр. 229. Арк. 1-24; Там само. Оп. 711. Спр. 148. Арк. 20.. Останнє пояснення викликає сумніви, оскільки наявна низка скарг селян , де представники громади висловлюють невдоволення зростанням витрат на утримання волосних і сільських посадовців та зростання по інших пунктах витрат. Наприклад, звертаємо увагу на випадок у Ново-Чарторийській волості Волинської губернії, де волосний схід відмовився затверджувати розкладку бюджету з підвищенням видатків на утримання волосної управи. Справа дійшла до генерал-губернатора краю, якому мировий посередник даної дільниці надсилав пояснення. Як зазначав мировий посередник, селяни вважали утримання волосного правління зайвими витратами громадських коштів. На їхню думку достатньо утримувати одну особу в штаті -- писаря, який буде вести “призовні списки, протоколи волосного суду та складати приговори сходу, а якщо від волосної управи потрібні ще якісь функції, то оплата має нараховуватися з державних асигнувань” . Мировий посередник не мав повноважень змусити волосний схід затвердити розрахунок бюджету, але зумів чинити тиск на сільські сходи, щоб ті затвердили у своїх бюджетах розрахунки на утримання волосної управи. Хоча в результаті втручання мирового посередника Ново-Чарторийській волосній управі в бюджеті на 1912 р. затвердили необхідну для її функціонування оплату, проте цей випадок став яскравим прикладом того, що волосні сходи могли використовувати механізми самоврядування, які їм надавала держава для захисту власних інтересів.

На мирових посередників було покладено відповідальність за формування селянських бюджетів та видатки з них. Губернські у селянських справах присутствія вимагали від них: 1. Знати на які статті бажає громада витратити кошти і пояснювати селянському та волосному правлінню, що в першу чергу громади мають розрахуватися з податковими зобов'язаннями та інших платежами; 2. Мировим посередникам категоричного заборонялося проектувати для сільських громад будь-які додаткові статті витрат; 3. Усім з'їздам мирових посередників присутствіє наказувало надсилати пояснення щодо піднятих видатків із бюджетів селянських громад Там само. Арк. 1. Там само. Оп. 701. Спр. 383. Арк. 21.. Тиск Губернського присутствія на з'їзди мирових посередників щодо зменшення видатків із селянських бюджетів яскраво демонструє відсутність незалежного використання громадами власних грошей.

Тенденція до збільшення видатків із волосних і сільських бюджетів наприкінці ХІХ ст. спостерігається у Подільській губернії. Усіх волосних і сільських видатків у 1899 р. -- 1 451 822 руб., 1900 р. -- 1 491 598 руб. Тобто витрати збільшились на 39 776 руб. “Мирських зборів” у 1899 р. було зібрано 1 336 900 руб., а у 1900 р. 1 360 843 руб. Там само. Арк. 26-28. Отже, видатки перевищували збір, а різниця покривалася іншими прибутками громадського бюджету.

Проаналізуємо найзатратніші статті видатків із громадських селянських бюджетів у Подільській губернії за 1899 і 1900 рр. Оплата праці волосних працівників у 1899 р. становила 188 247 руб, а у 1900 р. -- 190 995 руб. Таке зростання з'їзд мирових посередників коментував як необхідність підняття престижу посад волосних працівників, і, зокрема, суддів Там само. Арк. 27.. Оскільки низька оплата праці призводила до потрапляння на ці посади осіб, які не володіли відповідними якостями для виконання своїх обов'язків.

На побудову та ремонт будинків волосних управ та інших громадських приміщень у 1899 р. було витрачено 62 221 руб., а у 1900 р. -- 90 521 руб., різниця у 28 300 руб. пояснювалася необхідністю капітального ремонту будинків волосних управ в окремих волостях.

Зросли видатки на роз'їзди волосних працівників по службовим справам (з 52 723 руб. у 1899 р. до 54 428 руб. у 1900 р.). У своїх звітах мирові посередники пояснювали це подорожчанням утримання коней. Також, значним тягарем для селянських бюджетів було утримання поштових та земських коней для роз'їздів чиновників. Зокрема, по останній статті видатки з бюджету були найбільші у 1899 р. -- 176 173 руб., а у 1900 р. -- 181 678 руб. Там само. Арк. 28. Там само. Оп. 631. Спр. 217. Арк. 66. Для зменшення цих витрат, губернське при- сутствіє запропонувало максимально скоротити кількість коней по усіх трьох статтях видатків, а з міркувань ощадності -- створити єдину базу коней, які б використовувалися на виконання поштової і роз'їзної повинності. З виконанням роз'їзних повинностей пов'язані випадки зловживання волосними посадовцями службовим становищем. Так, подільський губернатор у 1901 р. адресував губернському присутствію, з'їзду мирових посередників та Кам'янець-Подільському поліцмейстеру вказівку втрутитися і заборонити волосним посадовцям та членам їх сімей використовувати поштових коней для не службових роз'їздів та покарати порушників .

В основному, значну частину видатків із бюджету складали статті по обов' язковим повинностям. Обов' язковими витратами були виконання арештантської повинності, а саме: утримання етапних будинків і квартир для в'язнів, організація продовольства для арештантів (1899 р. -- 41 227 руб, 1900 р. -- 45 059 руб.), витрати на найм квартир для поліцейських та жандармів (1899 р. -- 15 556 руб., 1900 р. -- 14 797 руб.), витрати на військові потреби: організація призову новобранців, найм для військ приміщень, кухонь та пекарень, підвод (1899 р. -- 17 220 руб., 1900 р. -- 17 661 руб.), оплата праці сільських працівників (1899 р. -- 111 564 руб., 1900 р. -- 110 676 руб.), роз'їзди сільських посадовців (1899 р. -- 3395 руб., 1900 р. -- 3623 руб.), утримання сільської поліції (1899 р. -- 88 387 руб., 1900 р. -- 89 049 руб.), ремонт доріг, загат та ін. (1899 р. -- 4 287 руб., 1900 р. -- 5986 руб.) Там само. Оп. 701. Спр. 383. Арк. 28..

Разюче впадає в око різниця між обов'язковими витратами та так званими “необов'язковими витратами”. До категорії “необов'язкових витрат” держава зараховувала видатки на медичне обслуговування, утримання лікарень (1899 р. -- 37 200 руб., 1900 р. -- 37 492 руб.), витрати на нагляд за непрацездатними членами громади (1899 р. -- 1999 руб., 1900 р. -- 2276 руб.), утримання народних шкіл (1899 р. -- 108 915 руб., 1900 р. -- 111 170 руб.) та утримання церковнопарафіяльних шкіл (1899 р. -- 250 675 руб. 1900 р. -- 269 11 5 руб.), виселення до Сибіру неблагонадійних членів громади (1899 р. -- 5 942 руб., 1900 р. -- 2435 руб.), передплата періодичних видань і сільські канцелярські витрати (1899 р. -- 8179 руб., 1900 р. -- 2125 руб.), облаштування сільських культурно-розважальних закладів (чайних і народних читалень) (1899 р. -- 338 руб., 1900 р. -- 565 руб.) Там само.. Тобто, селянська громада була змушена віддати більшу частину своїх коштів на покриття обов' язкової повинності, яка по своїй суті забезпечувала роботу управлінської системи держави. Інші потреби громади, так звані “необов'язкові”, були звісно необхідні селянам, тому назва “необов'язкова повинність” виявлялась необов'язковою для держави.

Законом передбачалася можливість використати залишки з бюджетних коштів на грошові винагороди волосним і сільським посадовцям. В окремих волостях ці видатки існували (1899 р. -- 1 636 руб., 1900 р. -- 1 405 руб.) Там само.. Проте, ці витрати здійснювалися досить рідко і лише після затвердження “приговору” сільським сходом. Значно частіше були ситуації з понад розрахунковими видатками, які по всій губернії становили у 1899 р. -- 71 478 руб., а у 1900 р. -- 83 203 руб. Там само..

Зростання видатків із “мирського бюджету” у 1900 р. спостерігаємо у Волинській губернії. За 1900 р. -- було витрачено 1 219 573 руб. 95 коп., при тому, що “мирський збір” становив 1 219 572 руб. 69 коп. Окремо розглянемо різницю між видатками у різних повітах губернії. Так, найбільша кількість видатків спостерігалася у Володимирському повіті -- 192 441 руб. 4 коп., Рівненському -- 106 892 руб. 83 коп., Новоград- Волинському -- 120 205 руб. 46 коп., Дубенському -- 100 509 руб. 82 коп., найменше витрачено з Овруцького волосного бюджету -- 58 640 руб. 13 коп.

Ситуацією із зростанням видатків із селянських бюджетів за 1900 р. був стривожений генерал-губернатор Південно-Західного краю. У його циркулярі за 1900 р. стосовно витрат із “мирських бюджетів” було вказано, що губернські у селянських справах присутствія і мирові посередники повинні не допускати майбутньому здійснення селянами понад розрахункових витрат (статтю “непередбачувані витрати” генерал-губернатор взагалі вважав даремною) Там само. Арк. 15..

Отже, після звільнення селян із кріпосницької залежності уряд намагався вирішити проблему управління найбільшою в імперії (за чисельністю) категорією населення -- селянами. Для цього на місцях створювалася система селянського самоврядування -- волосні управи та сільські правління. Для забезпечення їх діяльності та виконання покладених на них державою адміністративних і фіскальних функцій в органах самоврядування передбачалася наявність власних бюджетів. Бюджети селянських адміністрацій створювалися в основному за рахунок “мирського збору” який складав 88% від інших статей, також існували надходження від продажу громадського майна, оформлення документів (паспортів та ін.). Видатки з бюджетів були розділені на обов'язкові та необов'язкові, і здійснювалися по статтях, які могли кардинально різнитися не лише між губерніями, а й навіть в межах одного повіту. Прослідковуємо різницю у сумах видатків по однакових статтях із селянських бюджетів у межах губернії. Вважаємо, що така ситуація є результатом самостійного визначення селянської адміністрації пріоритетних витрат для громади, які звісно могли різнитися. Проте ця самостійність не стосувалася статей обов'язкових витрат, які селянська громада змушена була виконувати першочергово. Звертаємо увагу на певні регіональні особливості при формуванні селянських бюджетів, а саме у Київській, Подільській та Волинській губерніях існувала обов'язкова повинність по квартируванню військ та забезпеченню перевезень для армії (підводно- кінна повинність та ін.). Виконання цієї повинності враховувалося при розрахунку селянських бюджетів, і існували відповідно як статті витрат на військові потреби, так і статті надходжень -- виплати з військових відомств за послуги (квартирування, забезпечення продовольством і фуражем та ін.). Наприкінці ХІХ ст. спостерігалося постійне зростання видатків із “мирських бюджетів”, які значно перевищували надходження. Для забезпечення виконання усіх громадських повинностей селянські адміністрації піднімали суми “мирських зборів”. Селяни громади обурювалися підняттям збору та усіляко опиралися, що відображено у низках скарг до мирових посередників та губернських у селянських справах присутствіях.

Размещено на Allbest.ru