"Друзі" із каменем за пазухою(до історії створення та діяльності в роки Голодомору всеукраїнського товариства "Друзі дітей")

Постановка проблеми. Тема Голодомору не втрачає своєї актуальності, адже трагедія такого масштабу не може перейти у площину забуття. Щороку з'являються нові дослідження, присвячені цій трагедії. Й це є даниною комеморіальній політиці, спрямованій на розкриття максимального числа злочинів радянської тоталітарної системи. Ми прагнемо розкрити один із аспектів діяльності всеукраїнського товариства «Друзі дітей», створеного для допомоги бідуючим дітям, що перебували напередодні та в роки Голодомору у дитячих притулках радянської України й які потрапили у горнило радянської голодової репресивної системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми існування сиротинців в роки Голодомору в тому чи іншому аспекті аналізували С. Кульчицький та О. Шаталіна [17], А. Харченко [32], О. Джунь [3], Н. Лапчинська [18], Ф. Турченко [28], Р. Молдавський [20]. Всі дослідники обов'язково згадували у власних публікаціях про факт діяльності всеукраїнської організації «Друзі дітей», проте детального аналізу структури та методи роботи цієї організації не подавали. Виключення становить публікація І. Крикалової [16], розміщена на сайті Державного архіву Миколаївської області та присвячена, власне діяльності регіонального осередку «Друзів дітей».

Ми проаналізували документи, що зберігаються у фондах державних архівів Запорізької, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей, а також документи та матеріали фонду 264 Центрального державного архіву вищих органів влади та управління у м. Києві. Вважаємо, що наявні у нашому розпорядженні історіографічні та джерельні матеріали, сприятимуть об'єктивності наших умовиводів.

Мета статті. Мета нашої роботи - дослідити становлення та діяльність в роки Голодомору всеукраїнської громадської організації «Друзі дітей». Ми прагнемо з'ясувати, чи справді ціллю даної установи було прагнення надати допомогу голодуючим дітям, чи, можливо, в умовах тоталітарного суспільства й категоричного заперечення тодішньою владою фактів масових голодних смертей, «Друзі дітей» тримали «камінь за пазухою» щодо голодуючої у дитячих притулках малечі.

Основний матеріал. Перша чверть ХХ ст., в силу ряду суспільно-політичних обставин, породила таке маргінальне явище як дитячу безпритульність та бездоглядність. Ця соціальна аномалія мала низку вкрай негативних супроводжуючих факторів такими як: інфекційні хвороби, жебрацтво, дитячу проституцію, правопорушення та крадіжки.

Спроби вищих державних органів взяти під контроль ситуацію з дитячою безпритульністю мали суперечливі наслідки. З одного боку вживалися заходи, спрямовані на обмеження безпритульності, створення для бездоглядних дітей органів соціального забезпечення. З іншого - убогість та «казьонщина» новостворених закладів державної опіки над дітьми була настільки очевидною, що діти часто тікали з тих установ, на жаль, непоодинокими були випадки дитячої смертності у дитпритулках та інтернатах [22, арк.159], про що ми будемо згадувати нижче.

Упродовж 1920-х рр. було розгорнуто мережу додаткових заходів, спрямованих на подолання дитячої бездоглядності. Насамперед - створено Центральну комісію допомоги дітям (ЦКДД). Її громадським підрозділом виступала організація «Друзі дітей». У 1926 р. офіційно затверджено назву та статут «Друзів дітей» та їх осередків в областях. Також працювали Охматдит («Охорона материнства та дитинства»), Горпомдет (який було зліквідовано в 1 березня 1933 р.), Центральна комісія допомоги дітям (яка в травні 1932 р. об'єдналася із Всеукраїнським товариством «Друзі дітей»). Відкривалася мережа закладів державної опіки над дітьми. Певну роль у боротьбі з дитячою безпритульністю відігравали осередки Червоного Хреста.

Найбільш результативною виявилася діяльність товариства «Друзі дітей». Згідно статуту - це всеукраїнське товариство охорони дитинства та сприяння комуністичному вихованню. Воно мало координаційні функції (республіканські - місцеві установи), допомагало Наркомосвіти з попередження дитячої безпритульності. Мета товариства - профілактика поширення безпритульності, допомога у здійсненні догляду за умовами життя дітей та розробка питань дитячого права [31].

До осені 1926 р. мережа товариства нараховувала 1965 міських осередків та 1117 - сільських [1]. Майже 700 осередків виступили шефами над дитячими будинками. Основними джерелами фінансування Товариства «Друзі дітей» виступали членські внески [31] та організація мережі допоміжних підприємств (від виробничих майстерень до броварень). Для членів товариства «Друзі дітей» встановлювались внески: вступний 15 коп та щомісячний 10 коп., для батраків, членів КНС, хатніх робітниць, студентів та червоноармійців вступні та щомісячні внески становили 5 коп. Для юридичних осіб вступний внесок складав від 10 до 100 крб., щомісячний - від 5 крб. [16].

Ми проаналізували прибутки та видатки запорізького обласного осередку «Друзів дітей» за 1924-1925 господарський рік й відзначили негативне сальдо. Впродовж року до бюджету надійшло 7 710 крб. (за рахунок пожертв, членських внесків та зборів з підшефних прибуткових закладів). Видатки становили 1 469 292 крб. 92 коп. Список витрат виглядає достатньо обґрунтованим: облаштування колектору для безпритульних (600 крб.), ремонт застарілих та організація нових майстерень при діючих дитячих притулках (5 тис. 100 крб.), допомога малолітнім правопорушникам та матеріальна допомога бідуючим, оздоровча кампанія, реевакуація, витрати на канцелярію та соціальне страхування й непередбачувані витрати [26, арк.102].

Кошториси місцевих осередків товариства формувалися згідно місцевих потреб. Зокрема Миколаївська філія (м. Миколаїв) товариства «Друзі дітей», яка в адміністративному плані підпорядковувалася Одеському осередку, на 1932 р. запланувала кошторис у сумі 384 252 крб. З них на посилення харчування, культроботу та оздоровчу кампанію по дитячим будинкам визначалося 118 200 крб., на утримання гуртожитку для підлітків виділялося 20 500 крб., на охорону здоров'я дитинства - 69 500 крб. (у тому числі до 15 000 крб. на ясла- комбінати, що знаходилися у селі (сезонні та постійні), шкільні та дошкільні майданчики - 6 000 крб., на пайки для дитячої консультації - 5 000 крб. та на підготовку кадрів ясельних працівників з колгоспниць - 4 500 крб.). На харчування школярів було виділено 22 000 крб., одяг та взуття - 5 000 крб., харчування дошкільників - 18 000 крб., на утримання дитячих садків - 40 000 крб., на політехнізацію шкіл - 5 450 крб. Решту суми - 85 602 крб. передбачалося розподілити так: на капіталовкладення у підприємства товариства «Друзі дітей» (металокомбінат, швейний комбінат, штампувальна майстерня, медоварня) та культурно-оздоровче обслуговування підлітків, що працюють в них - 50 552 крб., на оперативні витрати товариства - 11 550 крб., на участь у комунальному будівництві та дотації клубу - 23 500 крб. [16].

У грудні 1929 р. зусиллями харківського центрального відділення здійснено обстеження діяльності осередку «Друзів дітей» в Тульчинському правлінні. Тоді ж було констатовано, що робота ведеться, але актив мало уваги приділяє боротьбі з безпритульністю. У Вінниці філія «Друзів дітей» утримувала дитмайданчик: влітку для 36 школярів (7 з яких безпритульні), а взимку - для дошкільнят. Проте повного обліку нужденних дітей не велося. Сумський відділ «Друзів дітей» брав участь переважно в агітаційно-святкових заходах, пункти харчування не обстежували. А в Білопіллі в травні 1930 р. організували дитмайданчик, де утримували 20 дітей на патронаті, годували їх гарячими сніданками, видали 62 крб. індивідуальної допомоги нужденним дітям, на патронування 7 дітей - 344 крб., купили для 5 нужденних взуття (на 45 крб.), допомогли дітям харчуванням на 19 крб. Разом надали допомоги на 513 крб. 61 коп. (з жовтня 1929 по 1 травня 1930 р.) [10, арк. 2-22]. В якості рекомендацій для білопільського «ДД» порадили закрити буфет із пивом або замінити пиво на фруктову воду.

Всеукраїнська організація «Друзі дітей» розподілялася на районні та обласні правління. У них була однотипна структура. Почесним головою товариства був Г. Петровський, а його заступницею Д. Незовибатько.

У травні 1932 р. «Друзів дітей» об'єднали з Центральною комісією допомоги дітям [7, арк. 201-202]. У травні 1935 р. відбулося розмежування функцій між наркоматами, внаслідок якого дитячі установи підпорядковувалися Наркомосу, Наркомсоцзабезу, Наркомохоронздоров'я та НКВС, відтак товариство «Друзі дітей» виявилося зайвим, а насправді - неспроможним подолати катастрофічні соціально-демографічні наслідки Г олодомору. 20 січня 1936 р. воно припинило діяльність, а натомість було створено Комісію з поліпшення життя дітей при ЦВК УСРР [21].

Як свідчать протоколи засідань обласник осередків «Друзів дітей», в колі уваги даної організації були питання подолання дитячої безпритульності, створення мережі підшефних «Друзям дітей» дитячих притулків, ревізії цих притулків та надання їм необхідної допомоги продовольством, риб'ячим жиром, навіть грошима (фінансова допомога, зазвичай була винятком, аніж практикою, проте грошова підтримка також існувала) [26, арк. 58].

Налагодження роботи дитячих притулків супроводжувалося галасливими ідеологічними кампаніями. Хоча повсякденне перебування дітей в цих закладах було далеким від нормального (про це ми будемо говорити нижче), але сама ідея виховання малечі державою набула нового змісту. Псевдопедагоги наприкінці 1920-х рр. взагалі переконували, що саме дитячі притулки є «найбільш повно висловленою формою соціалістичного виховання» [30, с. 755]. Адже ці заклади дозволяли цілодобово контролювати процес виховання. Припускалися навіть такі міркування, що дитпритулки мали б замінити родинне виховання. Проте педагоги-ідеологи з жалем констатували, що держава фінансово не спроможна розгорнути настільки потужну мережу дитзакладів й дитячим будинкам не судилося стати «основними вогнищами соціалістичного виховання» [30, с. 755]. Вони охопили лише частину соціально знедолених дітей. На початку 1930 -х рр. такі новаторські ідеї у вітчизняній педагогіці звелися нанівець.

Проте замало було тільки підібрати маленьких жебраків. Вкрай необхідним було надійно влаштувати їх в установах охорони здоров'я (малюків до чотирьох років) і освіти (дітей у віці від чотирьох до п'ятнадцяти років). Та мережа останніх скорочувалась швидше, аніж зменшувалась потреба в них. Наприклад, на початку 1924 р. на Україні діяло 1 056 закладів інтернатного типу, на початку 1925 р. - 732, в кінці цього ж року - 584, на початку 1927 р. - 512, в листопаді 1929 р. - 370. Кількість дітей в інтернатах дорівнювала відповідно: 70 тис., близько 67 тис., понад 58 тис., більш як 51 тис., близько 36 тис. Отже, кількість інтернатів, надзвичайно поширених в період громадянської війни і голоду 1921-1923 рр., різко зменшилася. Це пояснювалося незбалансованим розподілом коштів, з малопотужного місцевого бюджету. Тому комдопдити левову частку своїх кошторисів вкладали в організацію власних закладів для безпритульників. У 1923/24 р. в них перебувало понад 19 тис., у 1924/25 р. - до 21 тис, у 1925/26 р. - близько 20 тис., у 1926/27 р. - 37 тис дітей. На фінансування цих установ у 1923-1927 рр. було витрачено близько 6 млн крб. До того ж, як дотацію органам освіти і охорони здоров'я комісії асигнували понад 4 млн крб. Тільки в 1928 р. усі дитзаклади комісій були передані у відання Наркомосу та його місцевих відділів [4, с. 57].

Проте, до повної ліквідації категорії бездоглядних дітей було ще далеко.

На утримання (дезсанінфекція, переодягнення та «харчування») однієї безпритульної дитини планувалося виділити 1931 - на початку 1932 рр. 50 коп. [7, арк. 60-62] на день (впродовж 1920-х рр. на утримання однієї дитини в притулку держава виділяла 160 крб. золотом на рік, тобто 0,44 коп на день). Для порівняння: в цей же період обід у міській їдальні коштував в середньому 1 крб 15 коп., а в комерційному ресторані - 5 крб. 84 коп. [14]. Хоча оперувати ціновою статистикою в УСРР на початок 1930-х рр. можна лише умовно, оскільки з 1931 р. запроваджено карткову систему забезпечення. В той же час магазини поділялися на комерційні, де ціну завищували в рази, крамниці робкоопу та урядові розподільники (де навіть паюсна ікра коштувала 9 крб. за кілограм).

За споминами іноземців, обід за 1,5 крб. був вкрай скудним та неякісним. Отже, поставимо риторичне питання: як можна було забезпечити безпритульну дитину на кошторис в 50 коп. на добу?

Проте, у протоколі засідання ЦК ЛКСМ України від січня 1931 р. було констатовано, що безпритульність майже зліквідовано, а «... контингент сучасної вуличної безпритульності складається за рахунок втікачів з дитбудинків.» [10, арк. 65]. Насправді, точка зору комсомольців щодо начебто розв'язання проблеми з дітьми-безхатченками, абсолютно не відповідала дійсності.

Кропітка робота діячів Всеукраїнського товариства «Друзі дітей», спрямована на подолання дитячої безпритульності та організацію мережі закладів опіки над дітьми, на жаль все ще залишала широкий спектр неподоланих проблем.

Початок 1930-х рр. позначився істотними змінами як в політичній, так і в економічний сферах. Така ситуація не могла не відбитися на маленьких громадянах УСРР. На 1930 р. в республіці 45 тис дітей значилися колишніми безпритульними. Адміністративні реорганізації у республіці, зокрема - ліквідація округ, безпосередньо вплинула на ситуацію з дитячими притулками. Керівництво округи почало ліквідовувати дитбудинки, виправдовуючись тим, що район не зможе утримувати на своєму бюджеті дитустанови.

Матеріальний стан дитбудинків опинився «в загрозливому становищі»: місцеві кооперації та окрторгвідділи відмовлялися постачати дитбудинкам харчі та одяг, виправдовуючись, що ті не належали до якої-небудь категорії виробників, а тому мають постачатись рештками. В той же час робітники та службовці мали дитячі картки, на які надавалися олія, яйця та ін. Ситуація стала типовою: повідомлення про скорочення мережі дитячих закладів державної опіки надходили з округ Полтави, Києва, Маріуполя, Херсону, Конотопу. Дитячі будинки закривалися без погодження. Заклади, які залишалися працювати, мали схожі проблеми: дитячі колективи ізольовані від навколишнього громадського життя, ідеологічний рух в будинках кволий, медперсонал низькокваліфікований. З'явилась нова категорія безпритульних - втікачі з дитбудинків. Поза будинками, на вулиці, тільки за офіційною статистикою, перебувало ще 1,5 - 2 тис. дітей [23, арк. 48].

Проблеми були абсолютно по всіх дитячих закладах Радянської України. Глухівське відділення «Друзів дітей» повідомляло, що 15-16 річні постійно чинять крадіжки, але їх уже і в міліцію не беруть [11, арк. 4].

У 1931 р. в радянській Україні нараховувалося 163 заклади опіки над дітьми [7, арк. 83]. З усієї кількості будинків на держбюджеті для нормальних дітей числилося лише 4, для дітей з обмеженими можливостями - 11 [24, арк. 2]. Дитячі притулки, що перебували на державному бюджеті, мали вбогий матеріальний стан. Організації Г орпомдит, Охматдит, Всеукраїнське товариство «Друзі дітей», розробляли красномовні плани на 1931 - 1933 рр., спрямовані на ліквідацію бездоглядності, створення мереж ясел, дитмайданчиків у містах та на селі [15].

Ще напередодні голодного 1932 р. ситуація в закладах державної опіки над дітьми наближалася до критичної межі. Діячі Всеукраїнського товариства «Друзі дітей» регулярно провадили обстеження дитпритулків, за підсумками складали акти [11].

Проте й обстеження притулків та оприлюднення жахливих відомостей про їх роботу на засіданні «Друзів дітей» мало наслідком постанову, в якій рекомендувалося «розгорнути роботу гуртків, налагодити майстерні та зорганізувати нічну виховательку для дівчат» [11, арк. 140].

Дитячі будинки, інтернати, інші заклади державної опіки з 1931 р. потрапили у надскладну ситуацію: їх було виведено з-під державного забезпечення продуктами продовольства та промисловими товарами. Діти, які туди потрапляли, фактично були приречені на злиденність та зубожіння. Тому й втечі з притулків не були унікальним явищем. Представники влади були ознайомлені з ситуацією, але, зберігаючи переконаність в тому, що безпритульність остаточно подолано, традиційно переклали важелі відповідальності на інші плечі [11, арк. 85]. В закладах державної опіки над дітьми ми можемо простежити спільні тенденції: переповненість цих установ, катастрофічна нестача харчів та товарів споживання, антисанітарія, розвиток епідемій. На початку 30-х рр. ХХ ст. масового характеру набули втечі вихованців з притулків. Діти, що залишалися в дитбудинках навіть не припускали, що найстрашніші горнила на них чекають попереду.

З 1931 р. дитячі притулки було виведено з державного централізованого постачання. У березні 1931 р. Наркомос повідомляв, що у 160 районах УСРР, які не виконали плани хлібозаготівель, дитячі заклади знято з постачання. Заступник наркома освіти т. Полоцький у зв'язку з цим писав до ЦКК-НК РСІ та Наркомату постачання: «Цим районам заборонено з поточних хлібозаготівок постачати дитячі інтернатні установи, учителів і виділяти продукти для гарячих безкоштовних сніданків. З централізованого фонду для цих районів теж нічого не виділено» [17, с. 6].

Вже з 1931 р. надходили листи від керівного персоналу дитячих закладів з проханнями про допомогу. Тривожними були відомості з Запорізького округу. В дитячій колонії м. Кам'янка Запорізької області харчування було вкрай скудним. Хоча керівництво колонії й звернулося до Харківського комітету «Друзів дітей» з проханням надати мила та хоч по одному комплекту білизни (щоб зупинити епідемії тифу та кору), але, вочевидь, усвідомлювали марність цих прохань, оскільки зазначили, що у централізованому порядку майже нічого не отримують [11, арк. 66].

Завідуюча Софіївською дитячою колонією (нині м. Вільнянськ Запорізької області) на Запоріжжі повідомляла: «... Дитколонія №1 на сьогоднішній день залишилась без будь-яких продуктів харчування для вихованців. Усі кооперативні організації був[шої] Запорізької округи відмовляються постачати продуктами харчування та крамом, мотивуючи тим, що дитколонії зняті з планового постачання, а позапланових фондів немає, про що було доведено до відома усі вищестоящі організації. Що діти колонії уже довгий час залишались без гарячої їжі /крім чаю та кофе/, але на це не звернуто ніякої уваги. Зараз маються випадки, що діти залишають колонію і ідуть по суміжних з колонією селах здобувати у селян для себе їжі» [17, с.7].

Загалом, повсякдення Софіївської дитячої колонії (зорганізованої ще у 1920-ті рр.) відзначалося хронічними складнощами. Керівники колонії регулярно зверталися до запорізького осередку «Друзів дітей» з проханням надати закладу грошову допомогу. Заради справедливості відзначимо, що у протоколах «Друзів дітей» постійно фігурувала інформація про виділення колонії фінансової допомоги (як правило, близько 150 крб.) [26, арк. 105]. Чи надходила ця допомога до даної навчально-виховної установи, чи залишалася лише на папері - на жаль, даних ми не маємо. Проте, регулярні прохання щодо поліпшення фінансування Софіївської колонії надходили й до Харківського осередку Червоного Хреста і до Всеукраїнського товариства «Друзі дітей», розташованого у Харкові.

Не менш проблемним виявився інтернат у м. Ногайськ (сучасне смт Приморськ, Запорізької області). Під час ревізії даного закладу на предмет стану харчування, то в автора звіту знайшлася єдина фраза «Питание состоит на преступном положении» [11, арк. 140].

До раціону входило 150 гр хліба на день та капуста, зварена на воді (її давали тричі на день і то потроху). Іноді до капусти додавали манну кашу на воді (з розрахунку по 50 гр на особу). У дошкільній комуні видавали 1 літр молока на 50 дітей. Діти брали їжу руками, їли по черзі, бо посуду не видавали (на складі були й ложки, й миски, але завгосп вирішив їх не видавати дітям, щоб не зламали).

Даний дитпритулок є показовим в сенсі бездушності та злочинної налаштованості адміністрації. Ми свідомо вживаємо термін «злочинець» щодо керівництва Ногайського притулку, оскільки в нашому розпорядженні є акти обстеження складів названого закладу. Зокрема, в лютому 1932 р. з клуні притулку викинули на смітник 270 пудів мерзлої та гнилої картоплі, з двох наявних мішків цукру, один був залитий керосином, борошна залишився 1 пуд (а до нового врожаю залишалося ще добрих півроку). Заради справедливості зазначимо, що рису було на момент перевірки 30 кг, цибулі - 50 пудів, солоних помідор - 3 діжки та капусти - 7 діжок. Проте нагадаємо, цими харчами мали годувати 280 дітей протягом щонайменше півроку. А керівництво не вживало майже жодних заходів. Важко припустити, що відбулося з дітьми під час Голодомору з листопада 1932 по осінь 1933 рр.

Директор Верхньодніпровського дитячого містечка, що на Дніпропетровщині, розрахованого на 500 осіб, також був у відчаї: центральне керівництво перевело проблеми забезпечення притулку на місцеві ресурси, яких, на жаль, не було. Діти виявилися заручниками голодного існування.

З травня 1932 р. з різних частин України (Одеси, Вінниці, Києва) до ЦК «Друзі дітей» почали надходити тривожні телеграми однотипного змісту: «прискорте пересилку грошей на поліпшення харчування дитбудинків» [11, арк. 99-102]. Керівництво Ананьєвського дитмістечка Одеської області телеграмою інформувало, що на травень 1932 р. кількість вихованців зросла з 400 до 1200 осіб та просили видати матеріальну допомогу. Варто зазначити, що в першому півріччі 1932 р. урядом виділялися мізерні суми на підтримку окремих закладів. Так Ананьєвське дитмістечко, дитбудинки Миколаєва, Херсона, Зіновіївська, Новомиргорода, Первомайська отримали дотації на харчування дітей (від 1 до 9 тис. крб.) [11, арк. 95, 100].

З початком 1932 р. почала стрімко зростати кількість безпритульних дітей. Джерелами поповнення даної категорії виступали здебільшого діти селян, які залишися напризволяще без засобів до існування. З початком перших голодових смертей селяни, з метою врятування своїх дітей, привозили їх до великих міст та залишали у людних місцях на базарах, вокзалах, просто на вулицях - з надією, що дітей підберуть добрі люди або міліція та передадуть до притулку.

Щодо боротьби з безпритульністю то дітей, яких підбирали з вулиці, просто нікуди було дівати. Позалаштункові наради чиновників свідчать про те, що вони просто безпорадні в ситуації з дитячими притулками. З одного боку, стан матеріальної забезпеченості дитячих притулків був настільки невтішним, що місцеві чиновники вже були ладні повідомляти про це центральні органи (навіть всупереч власним ваганням та інтересам). З іншого - всі усвідомлювали, щоб передавати підібраних на вулиці безпритульних до закладів опіки, потрібно було, насамперед, поліпшити харчування в цих закладах та збільшити кількість місць в них.

Специфікою радянської ювенальної політики 1930-х рр. виступав прихований характер дитячої безпритульності. Зокрема, напередодні перепису населення окрстатвідділ звернувся до обласних осередків «Друзів дітей» з вимогою звернути увагу на облік безпритульних дітей зазначаючи, що це «особлива, рухлива по своїй суті група населення» [25].

На початку 1932 р. державна влада провела реорганізацію у справі ліквідації безпритульності та бездоглядності дітей і допомоги сиротам. Центральну комісію з ліквідації безпритульності при Всеукраїнському центральному виконавчому комітеті об'єднали з громадською організацією - «Друзі дітей». У кожному районі міста створили штаби з громадськими ударними бригадами, до яких увійшли представники різних відділів міськвиконкому, комсомольських, профспілкових і громадських організацій. Бригади займалися вилученням бездоглядних дітей із вулиць та направляли їх до притулків.

Як влучно підмітила А. Зінченко, в діяльності органів у боротьбі з дитячою безпритульністю все більше стали проявлятися не тільки адміністративні дії, а навіть і силові: ізоляція голодних районів, примусовий патронат дітей на селі тощо [13].

Осередки «Друзів дітей» звітувало, що за неповними даними з грудня по січень 1932 р. підібрано з вулиць 1 412 дітей: у Києві - 350, Умані - 240, ФМССР - 180, Дніпропетровську - 472, Сталіно - 167 [7, арк. 194].

Особливо високою концентрація дітей-втікачів була на залізниці. Діти самостійно або внаслідок підкидання батьками, намагалися потрапити до будь- якого рейсу потягів, щоб виїхати з охопленої голодом області.

Статистика на залізниці була настільки невтішною, що навіть влада це визнала [11, арк. 162]. У жовтні 1932 р. у доповідній записці до ВУЦВК повідомлялося, що постійного контингенту безпритульних немає, але на залізниці підбирали дітей. Й динаміка постійно зростала.

Проте члени організації «Друзі дітей», які працювали з підібраними на залізниці дітьми, направили до дитбудинків 1 168, повернули до батьків 1 867, на роботу - 437 осіб [7, арк. 196]. За даними В. Марочка, протягом першого півріччя 1932 р. з вулиць підібрано 5 тис дітей. Велика кількість дітлахів залишалася поза обліком [19, с. 564].

На станції Полтава - Південна безпритульних дітей зачиняли у спец вагоні, розташованому на запасній колії. По суті, це була дитяча в'язниця. Там утримували 75 безпритульних дітей, яких іноді годували рідкою баландою. Як наслідок: більшість дітей померла [27, с. 277].

Справу протистояння розмаху дитячої безпритульності ускладнювало те, що не було централізованої установи, яка б опікувалася даним питанням. І статистика також була роздрібнена. Діти віком до 4 -років перебували під відповідальністю Наркомздоров'я, діти дошкільного та шкільного віку - під юрисдикцією Наркомосвіти, підлітки 15-18 років - під НКПраці, на транспорті боротьбу з безпритульністю провадив транспортний УЧХ «Друзів дітей» [9, арк.15]. Паралельно діяв СПОН (спеціальна правова охорона неповнолітніх), співробітники якого активно працювали над віднайденням, дезсанобробкою та передачею дітей до притулків [2]. Питаннями захисту дітей займалася низка організацій: Всеукраїнська організація «Друзі дітей» та її філії в областях, Охматдит («Охорона материнства та дитинства»), Горпомдит (який було ліквідовано 1 березня 1933 р.), Центральна комісія допомоги дітям (яка в травні 1932 р. об'єдналася із Всеукраїнським товариством «Друзі дітей»). Це призводило до численних непорозумінь, порушення комунікації, врешті - до втрати часу. Нескоординованість дій організацій призводила до прикрих прецедентів. Частину безпритульних направляли до дитячих притулків, які вже на той момент припинили своє існування (в ході адміністративної реформи, частина закладів опіки над дітьми припинила роботу, оскільки не було чітких урядових вказівок, до якої області та адміністративних установ належить той чи інший притулок). Діти, яких направляли до притулків, що вже закрилися, знову опинялися на вулицях та поповнювали лави безпритульних. Також не вистачало розподільників, вагонів-прийомників, реформаторіїв, де безпритульні мали перебувати на карантині.

Київське відділення товариства «Друзі дітей», внаслідок напливу безпритульних змінило фінансовий кошторис та перерозподілило частину коштів на боротьбу з безпритульністю. Київський відділ «Друзі Дітей» зорганізував трудову колонію та ізолятор, вони пропускали по 800 душ безпритульних [9, арк. 14]. Внаслідок кореляції фінансового кошторису, приміщення, де розташовувалося товариство, залишилося на 2 місяці без світла [9, арк. 14].

У зв'язку зі стихійним лихом до Київського обласного осередку «Друзів дітей» прикріпили Богуславський район. У районі мусять охопити до 13 тис. дітей. Якщо в доголодові роки товариство «Друзі дітей» співпрацювало з Червоним Хрестом і вони надавали взаємодопомогу, то вже у грудні 1932 р. осередки Червоного Хреста на Київщині виявилися в скрутному фінансовому становищі, їх роботу фактично було паралізовано внаслідок шаленого збільшення контингенту безпритульних.

Уманський осередок «Друзів дітей» зорганізував збір коштів на створення двох закладів для безпритульних.

Жоден регіон Радянської України не уникнув голоду. Заклади опіки над дітьми опинилися перед необхідністю фактичного закриття, оскільки нічим було годувати дітлахів. У травні 1933 р. низка ясельних закладів зверталася до обласних установ з проханням виділити хоча б мізерне харчування. Від Харківщини до Одещини, від Київщини до Дніпропетровщини діти масово вмирали від виснаження. У серпні 1933 р. зусиллями членів «Друзі дітей» здійснено обстеження ясел при колгоспі Кіма І Одеської області. Там перебувало 80 дітей - 11 дітей вже померло. Хоча дітей вже годували, навіть давали молоко й картоплю (правда 5 літрів молока на 80 дітей означало, що кожній дитині перепадало не більше чайної ложки), проте виснаженість та кволість не дали багатьом можливості вижити. Ті, хто залишився, були зі здутими рахітними животиками. В яслах спали на підлозі (як відзначено в «Акті обстеження...» «валялися»). Їм ніколи не давали чашок, на 80 дітей було 10 ложок та 19 мисок, а купали їх зі шлангу. Ясельний двір поріс бур'яном та всюди були фекалії. Прибиральниць при яслах не було. Матері своїх дітей теж не могли підгодувати, оскільки хліба їм не видавали [5, арк. 206].

Невдовзі органи освіти та осередки організації «Друзі дітей» заполонили телеграми. Їх зміст був схожим. Наведемо фрагмент телеграми голови міськради Радомишля (Житомирської області) Бобовського до осередку «Друзів дітей», яку він відправив на початку лютого 1932 р.: «У зв'язку з кепським становищем ... м. Радомишля у харчуванні дітей диткомуни та ясел, які зняті з централізованого постачання харчовими продуктами, Радомишльська міськрада підтримує клопотання уповноваженого «ДД» тов. Петрової Олени про введення диткомуни та ясел до централізованого постачання» [7, арк. 41].

Складається враження, що метою закладів державної опіки над дітьми було не піклування, а приречення дітей на муки. З початком 1932 р. ситуація загострилася повідомленнями із Слов'янська, де в дитбудинку №4 було побито дітей [11, арк. 20]. Там перебувало 74 дитини.

У дитячій колонії райцентру с. Кам'янка Запорізької області було переповнення контингенту. Разом з тим у лютому 1932 р. там зовсім не було опалення, у спальнях було дуже холодно. У колонії відсутні мило та білизна, в результаті - антисанітарія, у вихованців були воші. Поширювалися епідемії кору та висипного тифу [11, арк. 66].

Утриманці Ногайського інтернату вразили навіть досвідчених представників товариства «Друзі дітей». У лютому 1932 р. там нараховувалося 280 дітей та 45 осіб обслуговуючого персоналу. Вихователі навіть не контролювали санітарний стан. Не лише через нестачу часу, а

швидше - внаслідок незацікавленості; педагогічний склад змінювався кожні

2 - 3 тижні: люди не витримували та їхали геть. А вихованці залишалися. Лазні

3 них ніхто не відвідував, оскільки не було чим опалювати приміщення. Дитячі спальні навіть не провітрювалися через відсутність віконних кватирок. Помийних ям також не було й нечистоти лилися з порогу. Діти були напівголі й босі (хоча обстеження виявило на складі запас панчішного полотна та взуття) [11, арк. 140].

Як ми згадували вище, у квітні 1932 р. було складено список дитячих інтернатних установ, у яких був жахливий матеріальний стан. Відзначалася нестача білизни, одягу, взуття, постільного. Оприлюднення цієї інформації вплинуло на ситуацію лише частково. На травень 1932 р. 15 дитячих будинків УСРР все ще перебували в критичному стані: харчування дітей не поліпшилося, промислових товарів не вистачало. Це притулки Житомира (Комуна для туберкульозних, де було 40 дітей; притулок дошкільнят - 109 дітей; притулок для трахоматоз - 80 дітей та комуна ім. Леніна - 180 малят); у Звенигородці (Єврейська д/колонія - 150 дітей, український притулок для трахоматозних дітей - 109 осіб); Ржишів (Ходорівське дитмістечко на 120 дітей); Кролевець (220 дітей); Переяслав дитячий будинок (180 дітей); Качанівське дитяче містечко (300 осіб); Глухівський дитбудинок (75 дітей); Новгород-сіверський дитячий будинок (150 малят); Ружин Сахнівська агроколонія (100 дітей); Радомисльський дитячий будинок (95 дітей) [11, арк. 103].

У Сталінському дитячому містечку в м. Бердянськ, у квітні 1932 р. нараховувалося 225 дітей (150 школярів й 75 дошкільнят). Школярі займали 6 кімнат (але в трьох кімнатах мешкало 100 дітей). Ліжок не вистачало й діти спали по двоє-троє на одному. З одягом також були складнощі. Проте у всіх були жакети та взуття, змінна білизна (це фактично, єдиний випадок терпимою забезпеченістю мануфактурою на 1931 - початок 1932 р.). Згідно кошторису на 1 дитину в рік виділялося 382 крб (включаючи одяг, взуття) [11, арк. 107-109].

Восени 1932 р. директор Миргородського притулку повідомляв Зіновіївську філію «Друзі дітей» про нелюдські умови перебування малюків: у кімнатах містилося по 18-20 дітей, спали прямо на підлозі (бо вся білизна вже роздана). Запаси харчування не були розраховані на таку кількість дітей, тому швидко вичерпувалися [11, арк. 70].

Аналізуючи офіційні звіти урядових та громадських організацій, складається враження, що вони робили все залежне, а іноді й неможливе, щоб врятувати дітей та все наштовхувалося на катастрофічну нестачу фінансування. Проте це зовнішній фарс. Ми вже зверталися до характеристики норм постачання партійних функціонерів. Ситуація з «Друзями дітей» також не була однозначною. Згідно Статуту це - всеукраїнське товариство охорони дитинства та сприяння комуністичному вихованню, мало координаційні функції (республіканські - місцеві установи), допомагало Наркомосвіти з попередження дитячої безпритульності. Брало участь у розробці питань дитячого права. Допомагало у здійсненні догляду за умовами життя дітей [31].

Склад товариства був строкатим. Зокрема, для проведення ІІІ з'їзду товариства «Друзі дітей», було обрано 150 делегатів та визначено соціальні, національні та партійні квоти для делегатів. Визначалося, що росіян має бути - 18 осіб, українців - 29, євреїв - 15, інших - 21. З них: партійних 50 осіб, безпартійних - 43; комсомольців - 10. За соціальним складом: робітників 61 особа, службовців - 25, колгоспників - 3 особи (20%), домогосподарок - 14 [8, арк.11-12].

Основними джерелами фінансування «Друзів дітей» найчастіше виступали членські внески самих діячів організації.

Восени 1932 р., коли вже почалися голодові смерті у стінах Дніпропетровського виконкому обговорювалися найактуальніше на той час для чиновників питання: кошторис святкування річниці Жовтневої революції. Зокрема констатовано, що 10 тис крб. витрачено на жовтневі урочистості. Також було влаштовано свято з нагоди завершення виконання річного плану. Захід збігався з п'ятирічним ювілеєм дніпропетровського осередку «Друзі дітей», «...для закрепления достижения работы 1932 г...», а також для преміювання адміністрації та персоналу виділили ще 10 тис. крб. [8, арк.11-12].

На березень 1933 р. було призначено ІІІ з'їзд представників Всеукраїнської організації «Друзі дітей». У розпал Г олодомору та масової дитячої смертності на з'їзді «Друзів дітей» обговорювалися питання про культурно -масову роботу серед дитинства на ІІ п'ятирічку, заслуховувалися доповіді ревізійної комісії та центрального комітету «Друзів дітей» щодо перспектив на ІІ п'ятирічку, затверджувався текст Статуту.

Після з'їзду працювали секції оргмасової роботи, роботи серед дітей, виробнича та фінансова. Делегатів забезпечили житлом, харчуванням, культмасовими розвагами, канцтоварами. Орієнтовний кошторис витрат на проведення з'їзду становив 46 тис. крб. (у тому числі, харчування 250 осіб впродовж 4-х днів по 30 крб.; готель на 250 осіб впродовж 4 днів по 9 крб.; культобслуговування - 1 500 крб.; фотограф - 200 крб.; прибиральниці зали засідань - 500 крб.; газети - 1 600 крб.; стенограф та шатер для друку - 1 тис. крб.) [8, арк. 22]. Жодної доповіді про критичний стан притулків, патронатів та ясел. Ані натяку на динаміку дитячої смертності. Виключно, культурно-масові питання. Та й бюджет заходу вражає своїм розмахом. Члени товариства не завжди могли забезпечити кошторис на утримання безпритульної дитини (щоб надати санітарний огляд, нагодувати та переправити до притулку, «Друзі дітей» не завжди могли знайти 50 копійок - саме стільки виділяв кошторис на одну безпритульну дитину. Проте проведення пишного Валтасарового пиру - справа для товариства «Друзі дітей» фактично принципова.

Наприкінці 1932-1933 рр. Всеукраїнська організація «Друзі дітей» все- таки знайшла можливості на допомогу особливо бідуючим районам. На підсилення харчування дітей, організація виділила допомогу: для дитячих установ Вінницької області 27 тис., АМССР - 15 тис., Первомайська - 3 тис., Могилів-Подільська - 5 тис., Калініндорфського району - 5 тис. загалом - 35 тис. [9, арк. 24].

У Вінницькій та Київській областях допомога дитячим закладам становила - 290 тис. (з них 150 тис. - від «Друзів Дітей» і 140 тис. - з фонду ім. Леніна) [9, арк. 24]. У Вінниці було організовано пункти харчування для дітей, а в Ямпільському та Могилів-Подільському районах створено двоє ясел по 200 дітей кожне [9, арк. 24]. До низових організацій «Друзів дітей» передано таємного листа з вимогою включення їх у цю роботу. Також було закуплено санаторно-курортні путівки на 46 750 крб. [9, арк. 24]. Втім, щодо санаторного оздоровлення дітей з притулків, часто траплялися махінації. Санаторії виявлялися заповненими представниками номенклатури та їх родичами, що жили там місяцями [6], а діти та дорослі, що дійсно потребували лікування залишалися наодинці зі своїми хворобами та потребами.

За підрахунками дослідників, Всеукраїнське товариство «Друзі дітей» у 1929 р. з різними формами соціально-профілактичних заходів налічувало 48 тис. безпритульних дітей, у 1932 р. - 82 тис., у 1933 р. - 120 тис. дітей [1]. Проте в роки Голодомору діяльність товариства фактично захлинулася, оскільки кількість дітей, що потребували допомоги, збільшилася в рази.

Наприкінці 1931 - на початку 1932 рр. Всеукраїнське відділення «Друзів дітей» розпочало достатньої неспецифічну для своїх повноважень справу. Тоді чиновники з товариства зосередилися на питанні замовлення металевих табличок з назвами вулиць та номерами будинків для сільської місцевості. Чим керувалися учасники товариства - нам особисто не зрозуміло. Припускаємо, що вже розпочався процес виведення дитячих закладів з-під державного постачання харчами, але члени товариства ще не усвідомили масштаб лиха, що насувалося. Ця кампанія відбувалася під гаслом «Допомога дітям - пам'ятник Леніну» [12].

Висновки. Ситуація з притулками та дитбудинками на всій території УСРР на початку 1930-х рр. набула гостро кризового характеру. Більшовицькі функціонери абсолютно безпідставно оголосили про подолання проблеми дитячої безпритульності. Це стало початком стрімкого скорочення мережі дитячих закладів державної опіки та кількості місць в них. Створене для допомоги у подоланні дитячої безпритульності та бездоглядності Всеукраїнське товариство «Друзі дітей» було покликано надати допомогу бідуючій малечі. Практична діяльність товариства проявилася у створенні комісій, члени яких обстежували дитячі притулки та складали відповідні акти щодо недоліків роботи закладів. Ці звіти відзначалися високим рівнем щирості. Вони фіксували недоліки у роботі педагогічно-виховного складу закладів та недостачі у постачанні продовольства та промтоварів.

Зусиллями «Друзів дітей» влаштовувалися дитячі майданчики, літні табори, організовувалося дозвілля для дітлахів.

У роки Г олодомору діяльність товариства набула дещо іншого характеру. Спроби членів товариства надати дієву допомогу дітям виявилися даремними. Злива прохань щодо продовольчої та матеріальної підтримки дитячих закладів буквально заполонила і центральний комітет товариства, і його осередки на місцях. Втім, із допомогою саме у розпал Голодомору, «Друзі дітей» не поспішали: вони були зацікавлені розв'язанні важливих для товариства питань: перейменування вулиць, створення планів роботи на майбутню п'ятирічку, організації та проведення з'їзду «Друзів дітей». Самі ж голодуючі діти залишилися на призволяще, без «Друзів»...

Список використаних джерел та літератури