Тестаменти козацької старшини Гетьманщини другої половини XVII століття як джерело історії повсякдення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет ім. П. Тичини

Тестаменти козацької старшини гетьманщини другої половини XVN ст. Як джерело історії повсякдення

Ірина Кривошея

Інколи повсякдення приховується у дрібницях, котрі довго не помічаєш. Читаючи акт купівлі-продажу, кримінальну судову справу або суперечку між рідними за майно у XVII ст., обов'язково наштовхнешся на щось настільки буденне, мимовільне і плинне, що свідомість пропустить, ледь зачепившись поглядом. Минає час, виникають нові запитання до вже прочитаних документів, і крізь нібито дрібниці відкривається картина минулого. Звісно, найкраще буденність проглядає зі щоденників, листів та інших наративних джерел. Та з-поміж інших видів офіційних документів тестаменти неочіку- вано здатні відкрити живі картини повсякдення.

Тестамент (заповіт, духівниця) -- це документ, в якому зафіксовано останню волю особи щодо поховання, розподілу рухомого й нерухомого майна та багато іншого. Цей вид документів завжди полюбляли історики, незалежно від періоду та проблематики досліджень, адже інформація духівниць стає у пригоді для аналізу проблем із різних ділянок історичного та суміжного з ним знання.

Як вид історичного джерела тестаменти вже давно і плідно досліджують зарубіжні й вітчизняні історики. Особливо значна бібліографія доступна щодо заповітів польської шляхти¹ Jawor G. Stale formuiy w testamentach polskich [XVI--XIX w.] // Rozprawy Komisji Jзzykowej. -- 1981. -- T.12. -- S.217--233; Tymiakin L. O formulach w XVII-wiecznym testamencie przemyskim // Rocznik Przemyski. -- 1990. -- T.27. -- S.141--145; Pospiech A. Srebrna lyzka -- probierz szlacheckiej zamoznosci? (Przyklad Wielkopolski XVII w.) // N§dza i dostatek na ziemiach polskich od sredniowiecza. Належний стан їх вивчення вважливий для українських фахівців доби козацтва, позаяк старшина взорувалася на шляхту, у тому числі в питанні правого оформлення останньої волі. Варто розрізняти використання інформації з тестаментів для студій та аналіз їх як виду джерела. Українські дослідники історії козацької старшини XVII-XVIII ст. різних поколінь активно залучали заповіти до своїх розвідок, часто публікували знайдені документи або їх частини. Ідеться насамперед про О.Лазаревського,

Модзалевського та А.Стороженка. Більшість зі згаданих ними духівниць на сьогодні вже не існують. За останні десятиліття багато тестаментів козацької старшини було опубліковано В. та О. Кривошеями, С.Павленком, два -- І.Кривошеєю Кривошея О. Полковий осавул прилуцький Михайло Федорович Мовчан і його заповіт // Козацька скарбниця: гетьманські читання. -- Вип.4. -- Чернівці, 2007. -- С.57--62; Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Станіслав Кохановський // Ґілея. -- Вип.16. -- К., 2008. -- С.84--91; Їх же. Українська козацька старшина: Василь Базилевич. Василь Лагода. Андрій Стахович // Там само. -- Вип.17. -- К., 2008. -- С.108--115; Їх же. Українська козацька старшина: Іван Черняк // Там само. -- Вип.18. -- К., 2009. -- С.131--136; Їх же. Українська козацька старшина: Полковник компанійський Григорій Павлович Гайворонський // Там само. -- Вип.19. -- К., 2009. -- С.56--63; Їх же. Українська козацька старшина: Олексій Туранський, Михайло Милорадович // Там само. -- Вип.32. -- К., 2010. -- С.5--11; Їх же. Бунчуковий товариш Роман Іванович Янов // Запорозька Січ і українське козацтво. -- К., 2013. -- С.164--169; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах // Упор. С.О.Павленко. -- К., 2007. -- С.968--985; Кривоше І.І. Бунчуковий товариш Опанас Дорофійович Грушинський та його рід // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. -- Вип.18: Серія «Історія». -- Вінниця, 2010. -- С.311--320.. Проте аналіз заповітів козацької старшини або міщан другої половини XVII-XVIII ст. залишається рідкістю в українській історіографії. Така ситуація визначається насамперед станом збереження цього виду джерел. Друга половина XVII ст. представлена мізерною кількістю старшинських заповітів. Вони розпорошені у численних архівних фондах України та сусідніх держав. Актові міські книги XVII ст., покликані зберігати документи від різноманітних напастей, також зазнали непоправних втрат. Тому сьогодні перед дослідниками стоїть завдання укладення реєстру вцілілих тестамен- тів, їх опрацювання та публікація досі не видрукуваних. Реґулярне видання в Польщі впродовж останніх п'ятнадцяти років збірок шляхетських, міщанських і селянських духівниць ранньомодерної доби спирається не лише на зусилля фахівців, а й на різноманітні ґранти, державні програми.

Напевно, першими збірками тестаментів були родинні архіви козацької старшини, більшість яких не вціліла. Деякі з них видано Сулимовский архив: фамильные бумаги Сулим, Скорупп и Войцеховичей ХУП--ХУШ в. -- К., 1884; Мотыжинский архив: акты Переяславского полка ХУП--ХУШ в. -- К., 1890.. Найвідомішу збірку старшинських заповітів, що зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В.Вернадського, створив з ориґіналів і копій О.Лазаревський Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського (далі -- ІР НБУВ). -- Ф.І. - Спр.57489-57601..

Польські збірки духівниць зазвичай укладені згідно з такими критеріями: суспільна група, територія, час, джерело Testamenty szlachty Рг^ Kr6lewskich z ХУІІ w. -- S.8.. Такий спосіб подачі документів полегшує роботу дослідників із ними. Ідучи второваним шляхом, аналізуватимемо вибірку, спираючись на такі визначники: козацька старшина, Гетьманщина, друга половина XVII ст., тестаменти.

У згаданому зібранні О.Лазаревського міститься 11 заповітів козацької старшини другої половини XVII ст. Територіально вони розподіляються таким чином: 4 -- Ніжинський, 2 -- Чернігівський, 2 -- Лубенський, 1 -- Стародубський, 1 -- Гадяцький, 1 -- Переяславський полки. Саме до цієї збірки входять кілька невиданих тестаментів із реєстру, серед яких два найбільш ушкоджених, їх текст згасає й дуже складно читається. Це духівниці братів Везнуло й Кирила Фаїв.

У виданих актах Полтавського полкового суду (1668-1740 рр.) знайдено 5 тестаментів козацької старшини Полтавського полку (із них 1 жіночий) і додатково -- у трьох документах-угодах згадуються духівниці, за якими здійснюється розподіл ІР НБУВ. -- Ф.І. -- Спр.55256. -- 365 арк.; Акти Полтавського полкового суду (1664--1740 рр.): Збірник актових документів. -- Кн.1 / Підгот. І.Чепіга, У.Штанденко. -- К., 2017.. В актових книгах Полтавського городового уряду XVII ст., виданих В.Модзалевським: у першій частині (1664--1671 рр.) не вписано жодного заповіту, в одному з документів 1666 р. є згадка про духівни- цю Актовые книги Полтавского городового уряда ХУІІ в. / Ред. и прим. В.Л.Модзалевского. -- Вып.1: Справы поточные 1664--1671 гг. -- Чернигов, 1912. -- С.77.; у третій частині (1672--1680 рр.) є один міщанський тестамент та усний прижиттєвий розподіл майна серед спадкоємців на полковому уряді Оленою Ясичкою Старою (1676 р.) Актовые книги Полтавского городового уряда ХУІІ в. / Ред. и прим. В.Л.Модзалевского. -- Вып.3: Справы вечистые 1672--1680 гг. -- Чернигов, 1914..

Серед розрізнених архівних фондів, що містять документи другої половини XVII ст., є заповіти, утім їх ще треба знайти. Про складність, а іноді й марність таких пошуків свідчить опрацювання нами опублікованих і неопублікованих міських актових книг із метою порахувати тестаменти другої половини XVII ст. У різночасових актових книгах Стародубського полку другої половини XVII ст. відсутні духівниці старшини ІР НБУВ. -- Ф^ГУ. -- Спр.6966 -- Арк.1--78; Миллер Д. Стародубского магистрата книга справ поточных (1690--1722). -- Х., 1894; Отрывки из Стародубовской меской книги за 1664-- 1673 гг. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии. -- Вып.8. -- Чернигов, 1911. -- С.71--105; Протокулъ до записования справъ поточнихъ на рокъ 1690 // Черниговские губернские ведомости. - 1852. - №36-44. - С.381-383, 396-401, 414-418, 429, 441-443, 462-468, 482-485, 490-500; Протвшулъ справъ поточнихъ 1683 годъ // Там же. - 1857. - №21-33. - С.175-288; Стародубского магистрата книга справ поточных (1690-1722) // Сборник Харьковского историкофилологического общества. - Т.6: Труды педагогического отдела историко-филологического общества. - Вып.2. - Х., 1894. - С.259-274.. Козелецька міська актова книга, що вміщує записи документів Київського полку, доносить нам лише два, в яких згадано заповіти козацької старшини ВіЬІкЛека Narodowa w Warszawie. - Dzial mikrofilm6w. - 280. - МЈ9105. - К.Ту - 2; 75-75 V.. У виданих актових книгах менших міст Гетьманщини майже не знаходимо тестаментів козацької старшини другої половини XVII ст., як і згадок про них: Борисполя -- 1 (жіночий) Акты Бориспольского мейского уряда 1612-1699 гг. / Предисл. А.В.Стороженко // Киевская старина. - 1892. - Т.37. - №4: Прилож. - С.1-32; №5: Прилож. - С.33-48; №6. - С.49-64; №7. - С.65-112; Т.38. - №7: Приложение. - С.100.; у Лохвицькій ратушній книзі заповітів не вписано Лохвицька ратушна книга другої половини XVII ст.: (збірник актових документів) / Підгот. до вид. О.Маштабей, В.Самійленко, Б.Шарпило. - К., 1986.; у Пирятинській міській книзі міститься кілька документів про розподіл майна, посмертні реєстри майна, згадуються тестаменти, але самі вони не вписані Книги третие меские ператинские // Стороженки: фамильный архив. - Т.6. - С.21-22, 35-36, 38-39, 46, 62-64.. Фактично у збережених міських ратушних книгах відсутні старшинські заповіти.

У Сулимівському архіві духівниці XVII ст. не опубліковано (зате містяться тестаменти представників родин Сулим, Скоруп і Войцеховичів наступного століття), а в Мотижинському є один заповіт та один лист із леґа- цією Ф.І.Сулими. Кілька документів опублікував свого часу А.Стороженко Стороженко А. Очерки переяславской старины: исследования, документы, заметки. - К., 1900; Стороженки: фамильный архив. - Т.6.. Ю.Мицик видав духівницю ґенерального обозного І.Волевача (1650 р.) Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. - Днепропетровск, 1988. - С.58-60.. В. та О. Кривошеї 2008 р. опублікували тестамент С.Кохановського, товариша полкового чернігівського (1686 р.) Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Станіслав Коханов- ський. - С.84-91.. С.Павленко надрукував шість заповітів козацької старшини кінця XVII ст., із них п'ять -- раніше опублікованих Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. - С.968-985.. Дві духівниці, військового товариша, колишнього господаря гетьмана І.Самойловича Кирила Дорофійовича Грушинського (Дорошенка) (1695 р.) та його дружини Євдокії Михайлівни (1698 р.), видала І.Кривошея Кривошея І.І. Бунчуковий товариш Опанас Дорофійович Грушинський та його рід. -- С.311-320.. Свідомі того, що перелік далеко не повний, та з чогось варто почати облік збережених тестаментів.

Отже на сьогодні відомо про 34 тестаменти козацької старшини Гетьманщини другої половини XVII ст. -- 30 чоловічих і 4 жіночих. Із них не- опублікованих -- 12. Надалі реєстр доповнюватиметься й розширюватиметься. З усіх наявних документів 2 заповіти -- не класичні. Один є розподілом майна Ясичкою Оленою Старою в 1676 р. на уряді в Полтаві між нащадками для запобігання ворожнечі між ними. Відповідає типу пізнішого юридичного документа без духовних складників. Другий, навпаки, духовний лист Ф.Сулими сину Івану, в якому описується служба, релігійні переживання, синові заповідається майно й підтверджувальні документи на нього. Тут також відсутні рамкові елементи тестаменту. Інші 32 заповіти містять більшість традиційних для такого типу документів складових.

Територіально відомі духівниці розподіляються: Ніжинський -- 8, Полтавський -- 7, Переяславський -- 6, Чернігівський -- 5, Лубенський -- 3, Стародубський -- 3, Гадяцький -- 1, Чигиринський полк -- 1. Соціальний статус тестаторів: ґенеральна старшина -- 2, полковники й полкова старшина -- 6, сотники -- 3, неурядова старшина -- 10, невідомі уряди -- 14 заповітів. Фактично бачимо, що збереглися тестаменти козацької старшини високого ранґу.

Аналіз книг магістратів та ратуш українських міст і містечок свідчить, що до них, за певним винятком, заповіти не вписувалися. Проте козацька старшина, навіть нижчого рівня (сотенна), їх точно укладала, так само, як і міщани. Чому їх так мало вписано до актових книг? Очевидно, що це не було умовою їх юридичного закріплення, інакше та незначна частина збережених актових книг рясніла б уписаними духівницями. Отже тестаменти зберігалися в родинах або, на думку О.Лазаревського, передавалися на зберігання до церков і монастирів Лазаревський А. Духовницы // Черниговские губернские ведомости. -- 1857. -- №19. -- С.152-160.. А юридичної сили заповіт набував із моменту свого укладення, так, як це відбувалося в інших країнах. Утім архівні монастирські та церковні фонди теж не рясніють духівницями старшини XVII ст. У них, як правило, зберігаються тестаменти, де тестатор заповів гроші чи майно відповідній церкві, монастиреві. Видається, що зберігання заповіту для українців XVII ст. важило лише до моменту вступу його в дію й розподілу спадку. Відомі вказівки обопільного уряду про знищення тестаментів після остаточного судового розгляду та заборону повторного порушення справи. Козацька старшина зберігала духівниці з іншої причини -- як частину родинного архіву. Саме тому маємо збереженими передусім заповіти еліти Гетьманщини.

Історики давно визнали такого типу документи важливим джерелом дослідження матеріальної та духовної культури ранньомодерного суспільства.

Особливе значення мають вони для вивчення повсякдення козацької старшини. Тестаменти дозволяють поглянути на ментальність і релігійність, генеалогію й родинні зв'язки, стосунки між подружжям, дітьми, родичами, події життя, розподіл маєтку, побажання щодо поховання та чимало іншого. Також дають можливість простежити становлення юридичної культури суспільства через механізми функціонування права у сфері успадкування. Проте дослідники дотепно зазначають, що юридична сила останньої волі слабко підкріплювалася діями адміністрації, інакше не було б стільки сподівань на Божу волю Popiolek B. Woli mojej ostatniej testament ten... Testamenty staropolskie jako zrфdlo do historii mentalnosci XVII i XVIII w. -- S.7..

Про структуру тестаменту йдеться у працях багатьох польських та українських авторів Jawor G. Stale formuly w testamentach polskich. -- S.217--233; Tymiakin L. O formulach w XVII-wiecznym testamencie przemyskim. -- S.141--145; Testamenty szlachty krakowskiej XVII-- XVIII w.: Wybфr tekstфw zrфdlowych z lat 1650--1799. -- S.XIV; Cui contingit nasci, restat mori: Wybфr testamentфw staropolskich z wojewфdztwa sandomierskiego. -- S.7--8; Popiolek B. Woli mojej ostatniej testament ten... Testamenty staropolskie jako zrфdlo do historii mentalnosci XVII i XVIII w. -- S.30--32; Білоус Н. Тестаменти киян середини XVI -- першої половини XVII ст. -- К., 2011. -- С.62--88; Попружна А. Поховальна культура козацької старшини другої половини XVII--XVIII ст.; Кривошея О. Еволюція внутрішньої структури заповітів // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. -- Вип.16. -- Вінниця, 2009. -- С.190--194.. Вони виділяють такі його частини: інвокація (частина початкового протоколу, звернення до Бога, преамбула), інтитуляція (оприлюднення імені, соціального статусу, часто посади тестатора, указівка про дієздатність), аренґа (пояснення необхідності написання заповіту, звернення до Бога та роздуми філософського характеру про тлінність тіла), розпорядження щодо поминання душі й поховання тіла після смерті, маєткові розпорядження, повчання та погрози порушникам тестаменту (санкції), ствердження заповіту, призначення розпорядників/виконавців або/та опікунів (корроборація), дата й місце з підписами тестатора та свідків. Дослідники звертають увагу на різні форми укладення заповіту, можливість зміни структури, необов'язковості деяких частин, еволюцію форм упродовж тривалого часу Popiolek B. Woli mojej ostatniej testament ten... Testamenty staropolskie jako zrфdlo do historii mentalnosci XVII i XVIII w. -- S.32..

Наведену вище структуру в аналізованих документах витримано з невеликими відхиленнями. Інвокації складаються з однієї -- двох фраз, інти- туляція в половині випадків повна, інші містять лише ПІБ або ім'я (як у тестаменті шептаківського сотника). Більшість збережених заповітів козацької старшини XVII ст. включають аренґу -- у короткому чи розширеному варіантах. Проаналізувавши цю частину, можемо отримати інформацію про освіту, виховання, релігійність, світогляд тестатора. Звісно, за умови, що документ укладався особисто, а не був запозичений у вигляді формуляра запрошеним писарем. Тут описувалися спонукальні обставини: інформація про стан здоров'я тілесного й душевного, запевнення оточуючих у наявності доброї пам'яті та здорового глузду, про усвідомлення свого обов'язку підготувати заповіт тощо. Також містилася традиційна формула про заповідання душі -- Богові, а тіла -- землі. Кілька заповітів вирізняються своєю аренґою, в якій більше уваги приділено філософським розумуванням про життя та смерть. До них несподівано потрапив тестамент Христини Мартинихи, котра розважає, що смерть не мине нікого, тож тестаторка зобов'язана подбати, аби її нащадки не мали «шарпанини» через спадок ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.55256. - Арк.114-118.. Утім не зовсім зрозуміло, кому належить таке формулювання -- Христині чи писареві Василеві Трохимовичу. Розмірковування в тестаменті С.Маджара мають формалізований світський характер.

Сильним філософським і релігійним звучанням вирізняється аренґа у заповіті Федора Сулими. Освічений шляхтич, який тривалий час перебував у турецькому полоні, багато мандрував, мав різноманітний життєвий досвід, пройшов через воєнні походи, переніс хвороби й поранення, останні незадовго до смерті у Кримській кампанії, мав що розповісти нащадкам і читачам заповіту. Він писав несподівано зрозумілою та світською для барокового часу мовою, просто -- про складні речі: що світ облудний, а життя коротке, про віру, усвідомлення тлінності власного життя у спостереженнях за тими, хто щодня помирає, і розуміння свого обов'язку, доки очікуєш, що Бог тебе забере, визначав належне монастирям та церквам на спомин своєї душі, розподіляв спадок між рідними Мотыжинский архив: акты Переяславского полка XVП--XVШ в. - С.8-9..

Натомість аренґа заповіту Р.Дмитрашки-Райчі містить мало про душу, а більше про вірну службу гетьманам і монархам, проте формулу про заповідання душі Богові вписано. Розлогі аренґи бачимо й у тестаментах І.Рубця, Г.Гамалії, Я.Лизогуба, Л.Свічки. Несподівано змістовною виявилася ця частина в документі шептаківського сотника Василя. Видається, що цей компонент останньої волі особливо виділявся заможною старшиною, а освіта й досвід дозволяли його сформулювати. Хоча й по-різному, адже в більшості -- це стандартні розумування та формули, описи служби та відданості гетьманам чи монархам.

Один тестатор у своїй духівниці, особливо сукупно з попереднім листом- заповітом, вирізняється сумною філософією, усвідомленням власної гріховності й бажанням усе спокутувати. Ідеться про вже згаданого Ф.Сулиму. Він не деталізував своїх провин, але їх усвідомлення підтверджувалося розпорядженням про поховання, несподівано детальним і суворим. Загалом із доступних нам тестаментів лише в дев'яти є вказівка про місце поховання (М.Гончара, Варвари Микитихи Зінчихи, С.Кохановського, Леона Івановича, Ф.Сулими, Г.Гамалії, сотника Василя, Я.Лизогуба, Федора Стефановича) та Р.Дмитрашко-Райча написав, що дав на цей предмет дружині усні вказівки. Двоє із них просили поховати себе в монастирях (Я.Лизогуб -- в Єлецькому, Федір Стефанович -- у гадяцькому Красногірському), інші тестатори -- у/при місцевих церквах. Отже старшини прагнули Божого заступництва, а не бути похованими ближче до інших родичів. Більшість авторів не торкалися проблеми місця поховання, покладаючись на розсуд рідних. І лише Ф.Сулима вказав, як і де має знайти вічний спочинок: під порогом церкви Покрови Пресвятої Богородиці у Сулиминцях, родовому селі, «на одних марахъ, безъ цехувъ», і щоб на «тіло грішне» нічого не клали, окрім волосяної гусарки, поясу мотузяного й шапки, в якій спав Там же. - С.9.. Отже поховати себе велів на ритуальних ношах для мерців, без прикрас і таблички з написом, що засвідчило б статус, у простому грубому одязі на голе тіло та в нічній шапці. А люди, щодня йдучи до церкви, мали переступати через нього. Окрім цього прояву бажання спокути, багато грошей Федір заповів на монастирі й церкви, окремо наказав із полотна нашити сорочок, спідньої білизни та роздати бідним, зі срібла зробити підсвічники для церкви, шпиталь у Сулиминцях узимку мав отримувати на тиждень віз дров. На момент укладання духівниці Ф.Сулима, очевидно, перебував у передсмертному стані. Його власний підпис зроблений слабкою рукою, він ніби сповзає донизу по сторінці.

Серед аналізованих тестаментів вирізняються кілька, що містять детальний перелік монастирів, церков, священнослужителів зі вказівкою сум, що їх спадкоємці мали передати. Це заповіти С.Кохановського, Ф.Сулими, Р.Дмитрашки-Райчі, Я.Лизогуба, Л.Свічки. Зазначені старшини належали до найбільш відомих і багатих родин Гетьманщини, виступали фундаторами храмів, опікувалися не одним монастирем. Це засвідчує високий рівень релігійності представлених у вибірці тестаторів. Проте є й інші приклади. Духівниця Макара Андрущенка, який належав до низової ланки старшини, близької до рядового козацтва, становить собою приклад короткого ділового тестаменту. Після енергійного вступного протоколу у дві фрази автор відразу переходить до розподілу майна між синами та завершує документ датою й підписами свідків. Релігійну складову зведено до мінімуму у заповітах М.Гончара, С.Маджара. Проте складно лише з тестаментів зрозуміти, якими насправді були заповідачі: релігійними людьми, «добрими самаритянами», чи стали такими на час написання духівниці під страхом близької смерті й кари за провини.

Цікавою особливістю аналізованої групи заповітів стала майже повна відсутність настанов, моралізування, повчань (лише трохи в духівницях Я.Лизогуба та Л.Свічки). У більшості, звісно, читаємо прикінцеві застереження, погрози і прокльони на випадок порушення останньої волі, утім написані вони без натхнення. У документах М.Андрущенка, Л.Свічки санкції відсутні взагалі.

Тестаменти допомагають досліджувати різні аспекти функціонування козацької старшини. Особливо значимий для цього елемент -- розпорядження щодо маєтку та рухомого майна. Частинами останнє (та гроші) заповідалося монастирям, церквам, на благодійність, дружині/чоловіку, дітям, родичам, слугам, іншим категоріям спадкоємців. Фахівці виокремлюють два варіанти поділу майна між спадкоємцями: справедливий, рівномірний між усіма, або ж коли левова частина відходила комусь одному Роріоіек В. Woli тоїеї ostatniej testament ten... Testamenty staropolskie їако zr6dlo do Ь^огіі те^аіпойсі XVII і XVIII w. - Ј>.139.. Також інколи в тестаментах виділялося «чоловіче» й «жіноче» рухоме майно. Зібрані тут заповіти козацької старшини XVII ст. належать до варіанту з відносно справедливим, рівномірним поділом майна між спадкоємцями. Причому права жінок застережено. Дружина й матір, як правило, усім володіла пожиттєво та лише потім вступав у силу розподіл між синами або ж їй відразу виділялася власна доля. Дівчата в родинних тестаментах отримували належну частку майна при заміжжі, або їм як неповнолітнім призначався опікун та визначалася доля спадку.

Якщо зважити на аспект заможності тестаторів, побачимо таку картину: одинадцятеро з них належали до еліти Гетьманщини, були дуже багатими людьми, ще чотирнадцять -- це старшина середньої ланки (полкова, сотники), п'ять -- не надто заможні, про двох не маємо інформації.

Важливою є проблема опіки над дітьми і дружиною після смерті заповідача. У реєстрі мало духівниць, в яких зустрічаються опікуни. їх, зокрема, призначено в документах Везнуло та Кирила Фаїв, Я.Лизогуба (в останньому випадку ними стали ґенеральні обозний В.Борковський та бунчужний І.Скоропадський). За яким критерієм обиралися опікуни? Чи існувала визначена кількість опікунів або розпорядників тестаментів? Як часто призначалася у заповіті винагорода розпорядникам та опікунам, і в якому розмірі? Із відомих сьогодні духівниць козацької старшини другої половини XVII ст. картина постає дуже невиразна. Критерій вибору опікунів у документі Я.Лизогуба очевидний -- це впливові ґенеральні старшини. Про винагороду їм не йдеться. Розпорядниками найчастіше були спадкоємці, тому також немає мови про оплату. Кількість збережених заповітів не дає можливості робити коректні висновки щодо цих проблем.

Тестаменти містять багато інформації про матеріальну культуру (одяг, головні убори, прикраси, меблі, посуд, засоби пересування, зброя, знаряддя праці). У частині документів маємо розлогі переліки одягу, зброї, коштовностей і хатнього начиння, що розподілялися між нащадками. Цікаво, що у жодному заповіті старшини серед важливого майна не згадано книги.

Духівниці багато розповідають про стосунки між рідними, їхні емоції й почуття, про те, що керувало тестаторами впродовж життя. Візьмемо, для прикладу, документ М.Гончара (1620--1683 рр.) -- доволі помітної постаті в Полтавському полку. Уже в реєстрі 1649 р. був записаний четвертим Реєстр Війська Запорізького 1649 р. - К., 1995. - С.407.. За полковництва М.Пушкаря на початку війни під проводом Б.Хмельницького значився полковим осавулом, отже на 1649 р. міг обіймати той самий уряд ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.55256. - Арк.56.. Кар'єра цього покозаченого шляхтича була активною до середини 1660-х рр.: полковий осавул, наказний полтавський полковник (1660, 1664 рр.), сотник Полтавської сотні (1666 р.) Кривошея В.В. Українське козацтво в національній пам'яті: Полтавський полк: У 2 т. - Т.І. - Чернігів, 2014. - С.82.. Надалі Михайло Гончар служив як неурядовий старшина полку: товариш на полковому уряді (1667, 1668, 1670, 1671, 1676 рр.), значний товариш полку (1666, 1667, 1668, 1670, 1671, 1676, 1677 рр.) Кривошея І.І. Неурядова старшина Української козацької держави (ХУП-ХУПІ ст.). -- Т.2: Довідник. - Біла Церква, 2016. - С.405.. 2 грудня 1682 р. старий і хворий він склав заповіт, а вже 12 лютого наступного року цей документ родичі внесли до актової книги при свідках із додатковими розпорядженнями урядників ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.55256. - Арк.98-100..

Духівниця М.Гончара ділова, особливих емоцій щодо дружини чи нащадків не спостерігається. Проте діяв тестатор як належить -- призначив дружину головною спадкоємицею та розпорядницею заповіту. Михайло чітко вказав місце свого поховання -- у церкві Святого великомученика Георгія в Пушкарівці. Дружині пожиттєво діставалися двір, хутір, ґрунти, рухомі речі та все господарство. Цікаво, що заповідач називав її «моя господиня», «баба», але не на ім'я. Якоїсь теплоти у ставленні до жінки, урешті як і довіри, відчутно бракує. Уже з актового запису дізнаємося, що її звали Химка Павлівна Туболець, і вона в Михайла була третьою Там само. - Арк.99.. Дружину застережено від продажу нерухомого майна, яке після її смерті мало відійти онукам заповідача. На цьому наголошено й урядниками, коли при свідках і священику було зачитано духівницю. Мова велася про цілісність маєтку, що залишався у власності вдови до її смерті. Окремо йшлося про ліс при хуторі, який полковник Павло Семенович забороняв Химці вирубувати та наказав жити при хуторі в одній із хат (3-й) онукові Гончара Тимошеві. Хлопець повинен був стежити, щоб приятелі «Тубольчихи» не пустошили маєток. Особливо, щоб Юрко Туболець (колишній полтавський полковий суддя), якому при хуторі дозволено «робити горілку», не вирубав ліс Там само. - Арк.100.. Такі подвійні застороги свідчили, що небезпека спустошення хутору родичами вдови була дуже реальною, хоча М.Гончар прожив із третьою дружиною понад 15 років, опікувався її сином Іваном і донькою Мотрею Павловичами, що відомо з судової справи 1667 р. Актовые книги Полтавского городового уряда ХУП в. - Вып.3. - С.122. Однак її дітей у тестаменті не згадано та ставлення до дружини аж ніяк не зичливе. Ситуація зі ствердженням на уряді, коли, як показали свідки, одна група стояла проти іншої, демонструє, що негаразди в родині були відомі загалу.

Згідно з останньою волею М.Гончара священик за сорокоуст та інші відправи отримував коня й «левадку, куплену в Ревачихи», на церкву йшли «срібні ножни», дякові -- 4 золотих «за мороку». Онуки Тиміш та Яків, окрім отриманого за духівницею рухомого статку, після смерті Химки ставали власниками дідового маєтку. «Онучкам» Марії й Насті -- овець 50 і 5 корів. Онучці Гапці, яка заміжня за Гончарем, -- 2 корови; Олені -- 2 корови; «Галці вдові» -- 2 корови. 10 свиней мали поділити на всіх. Усі ґрунти заповідалися дружині, крім луки на Говтві, відказаної зятеві Патею. Йому ж відходив двір, в якому той мешкав на час написання заповіту, і 2 воли ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.55256. - Арк.98-99.. Які ґрунти мав на увазі Михайло під «домашніми та іншими», не уточнювалося. Усі вони після смерті Химки переходили онукам Тимошеві та Якову разом із двором і коморою в Полтаві та хутором.

Використання інших видів документів дозволяє перевірити та/або уточнити інформацію заповітів. Для прикладу, тестамент М.Гончара сам окремо не дозволяє зрозуміти систему родинних зв'язків, але додаткові актові записи суттєво змінюють ситуацію. У пізніших полтавських актах із перелічених осіб зустрічаємо зятя Михайла Гончара -- Патея, чоловіка онуки Гапки, яка виявилася Патеєвою донькою, та онуків Тимоша і Якова. У 1692 р. Петро Гончар, Патеїв зять, уніс до полтавської актової книги чотири записи Там само. - Арк.258 зв. - 260.. Перший -- про купівлю ним 28 липня 1685 р. в отця Луки Семеновича, протопопа полтавського, ниви за 3 копи. Другий запис засвідчив, що 28 жовтня р. Тиміш Патеєнко, житель пушкарівський, продав Петрові Семененку Гончару ниву з воротами біля міста за 3 копи. Третій запис повідомляв про купівлю жителем полтавським Петром Семененком, зятем Патеєвим, 11 липня р. двох нив в Якова Патеєнка, теж полтавського жителя. Уточнювалося, що це -- дідизні ниви Якова. За одну сплатив 3 копи, а за іншу з воротами -- 5. Четвертий запис засвідчив, що Петро Гончар 5 вересня 1692 р. купив у свого тестя Патея, жителя полтавського, сіножать на Говтві та рибну ловлю за 150 золотих. В акті вказувалося, що Патей хотів продати ґрунти, отримані ним від тестя (Михайла Стефановича Гончара) Іванові Сухомлину, мешканцеві жуківському. Але цього продажу не допустив його зять Петро Гончар, який сплатив тестеві сповна суму, обумовлену за ґрунти.

Отже згадані в духівниці Михайла Стефановича Гончара онуки Тиміш та Яків були синами його доньки й зятя Патея, як й онучка Гапка, заміжня за Петром Семеновичем Гончарем. На близькі родинні зв'язки між Гончарами (заповідачем і чоловіком онуки) ніщо не вказує. Чи були інші онучки (Марія, Настя, Олена) та вдова Галка теж доньками Патея, невідомо. Вірогідно, що на час складання Михайлом духівниці його донька, заміжня за Патеєм, уже померла. Наведені чотири купчих засвідчують, що Петро Семенович Гончар скуповував родові маєтності Михайла Гончара в інших родичів. Очевидно, що Патей і його сини мали матеріальні проблеми й поступово втрачали успадковане майно. Однак 2 жовтня 1699 р. Тиміш Патеєнко, який на той момент уже мешкав у Полтаві, продав Іванові Говтвяниченку дідизний і батьківський ґрунт на Говтві: луг, острів із січею, сіножать, хутір, орне поле за шляхом, плесо, яке тримав навпіл із Петром Гончарем, за 40 талярів литовської монети Там само. -- Арк.302-303.. Тобто предківські маєтності цього разу відійшли у чужі руки.

Інші тестаменти нашої вибірки демонструють дещо інші, ніж у Гончарів, родинні стосунки, зокрема значно тепліше ставлення до дружини. У духівниці Ф.Сулими неодноразово йшлося про його першу дружину, уже покійну Анну, матір їхніх дітей. При пожертвах на монастирі тестатор вказував, що це не лише за його, а й за душу Анни. Права його дружини Марії застережено у заповіті. їй виділено окрему частку нерухомого й рухомого майна та дітям заборонено турбувати мачуху. Однак погляд Ф.Сулими вже було звернено в інший світ, його не дуже цікавила доля молодої дружини, з якою ще й не мав дітей.

Дбали про своїх дружин у духівницях, якщо ті ще були живими, й інші старшини: І.Волевач, Б.Переяславець, П.Забіла, С.Маджар, Р.Дмитрашка- Райча, Г.Гамалія, шептаківський сотник Василь, К.Грушинський, Я.Лизогуб, Л.Свічка. Виняток становили хіба тестаменти вдівців. У заповіті Варвари Микитихи Зінчихи 1687 р., мешканки Борисполя, ішлося про забезпечення прав її другого чоловіка40. Увесь документ спрямовано на обґрунтування її позиції на захист Микити, з яким прожила понад 30 років. Він виховав її трьох синів від першого шлюбу, двох одружив і виділив, третьому теж дав гроші. Батьківський спадок розділив між братами. І тепер, на думку Варвари, Микита вільний від усіх зобов'язань і після її смерті може жити вільно. Тестаторка дуже хвилювалася, забезпечила численних свідків, сотника, старшину, і в день укладення духівниці упросила вписати її до ратушної книги. Виходить, мала причини для переживань і не довіряла власним синам.

Таким чином, тестаменти козацької старшини другої половини XVII ст. -- це важливе й цікаве джерело інформації про той час. Результатом нашого дослідження став зведений у таблицю реєстр заповітів. Відома на сьогодні незначна їх кількість не дозволяє робити впевнених висновків із багатьох проблем, проте укладення переліку збережених документів допоможе більш організовано й послідовно збирати та аналізувати духівниці козацької старшини.

Література

1. Bilous, N. (2011). Testamenty kyian seredyny XVI - pershoyi polovyny XVII st. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Chepiha, I., Shtandenko, U. (Comps.). (2017). Akty Poltavskoho polkovoho sudu (1664--1740 rr.): Zbirnyk aktovykh dokumentiv. Kn.1. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Dumanowski, J. (2001). „Pompa funebris”? Z testamentow szlachty wielkopolskiej z XVIII w. Wesela, chrzciny i pogrzeby w XVI-XVIII wieku. Kultura zycia i smierci. Warszawa. [in Polish].

4. Dumanowski, J. (2006). Swiat rzeczy szlachty wielkopolskiej w XVIII wieku. Torun. [in Polish].

5. Falniowska-Gradowska, A. (Comp.). (1997). Testamenty szlachty krakowskiej XVII- XVIII w. Wybor tekstow zrodlowych z lat 1650-1799. Krakow. [in Polish].

6. Hedo, A. (2010). Zapovity yak dzherelo z istorii povsiakdennoho zhyttia Nizhynskoi hromady XVIII -- pershoi pol. XIX st. Kraieznavstvo, 3, 116--122. [in Ukrainian].

7. Jawor, G. (1981). Stale formuiy w testamentach polskich. Rozprawy Komisji Jqzykowej, 12, 217--233. [in Polish].

8. Justyniarska-Chojak, K. (2010). Testamenty i inwentarze posmiertne z ksiqg miej- skich wojewodztwa sandomierskiego (XVI-XVIII wiek). Kielce. [in Polish].

9. Klint, P. (2010). Testamenty szlachty z poludniowo-zachodniej Wielkopolski z XVII w. Kultura funeralna ziemi wschowskiej. [in Polish].

10. Klint, P. (2011). Testamenty szlacheckie z ksiqggrodzkich wielkopolskich z lat 16571680. Wroclaw. [in Polish].

11. Klint, P. (2015). Edycje testamentow szlacheckich z ksiqg grodzkich wielkopolskich i ziemi halickiej z XVII w. Kwartalnik Historii Kultury Materialnej, 63, z.4, 647--660. [in Polish].

12. Klint, P. (2015). Testamenty szlacheckie z ksiqg grodzkich wielkopolskich z lat 16811700. Wroclaw. [in Polish].

13. Klint, P. (2008). Testamenty szlacheckie z ksiqg grodzkich wielkopolskich z lat 16311655. Poznan; Wroclaw. [in Polish].

14. Kocherkevych, Ya. (2003). Pobut lvivian: Dzhereloznavchyi analiz zapovitiv. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 10, 55--58. [in Ukrainian].

15. Kocherkevych, Ya. (2006). Mishchanska rodyna Lvova kriz pryzmu zapovitiv pershoi polovyny XVII st. Visnyk Lvivskoho universytetu, 83--94. [in Ukrainian].

16. Kocherkevych, Ya. (2010). Pobozhni formuly u zapovitakh mishchan m. Lvova druhoi polovyny XVI -- pershoi polovyny XVII st.: dyplomatychnyi analiz. Arkhivy Ukrainy, 5, 45--61. [in Ukrainian].

17. Kowalkowski, J., Nowosad, W. (Comps.). (2013). Testamenty szlachty Prus Krolewskich z XVII wieku. Warszawa. [in Polish].

18. Kryvosheia, I. (2016). Neuriadova starshyna Ukrainskoi kozatskoi derzhavy (XVII- XVIII st.). T.2: Dovidnyk. [in Ukrainian].

19. Kryvosheia, I.I. (2010). Bunchukovyi tovarysh Opanas Dorofiiovych Hrushynskyi ta yoho rid. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho, 18, 311--320. [in Ukrainian].

20. Kryvosheia, O. (2007). Polkovyi osavul prylutskyi Mykhailo Fedorovych Movchan i yoho zapovit. Kozatska skarbnytsia: hetmanski chytannia. Chernivtsi, 4, 57--62. [in Ukrainian].

21. Kryvosheia, O. (2009). Evoliutsiia vnutrishnoi struktury zapovitiv. Naukovi zapys- ky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni M.Kotsiubynskoho, 16, 190--194. [in Ukrainian].

22. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2008). Ukrainska kozatska starshyna: Vasyl Bazylevych. Vasyl Lahoda. Andrii Stakhovych. Gileia, 17, 108--115. [in Ukrainian].

23. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2009). Ukrainska kozatska starshyna: Ivan Cherniak. Gileia, 18, 131--136. [in Ukrainian].

24. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2009b). Ukrayinska kozatska starshyna: Polkovnyk kompaniiskyi Hryhorii Pavlovych Haivoronskyi. Gileia, 19, 56--63. [in Ukrainian].

25. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2010). Ukrainska kozatska starshyna: Oleksii Turanskyi, Mykhailo Myloradovych. Gileia, 32, 5--11. [in Ukrainian].

26. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2011). Informatyvni mozhlyvosti zapovitiv kozatskoi starshyny Hetmanshchyny. Kozatska skarbnytsia: hetmanski chytannya, Chernivci, 7, 8-39. [in Ukrainian].

27. Kryvosheia, V., Kryvosheia, O. (2013). Bunchukovyi tovarysh Roman Ivanovych Yanov. Zaporozka Sich i Ukrainske kozatstvo, 164-169. [in Ukrainian].

28. Kryvosheia, V.V. (2014). Ukrayinske kozatstvo v natsionalnii pamiati: Poltavskyi polk. Chernihiv. T.I. [in Ukrainian].

29. Kryvosheia, V.V., Kryvosheia, O.V. (2008). Ukrainska kozatska starshyna: Stanislav Kokhanovskyi. Gileia, 16, 84-91. [in Ukrainian].

30. Lazarevskij, A. (1857). Dukhovnitsy. Chernigovskie gubernskie vedomosti, 19, 152160. [in Russian].

31. Lazarevskij, A. (1875). Ocherki malorossijskikh familij: materialy dlya istorii obsh- chestva v XVn-XVin v.v. Russkij arkhiv, 1, 2, 3, 8. [in Russian].

32. Lazarevskij, A. (1888, 1893, 1902). Opisanie Staroj Malorossii: materialy dlya istorii zaseleniya, zemlevladeniya i upravleniya: v 3 t. [in Russian].

33. Lubczynski, M., Pielas, J., Suchojad, H. (Comps.). (2005). Cui contingit nasci, restat mori. Wybor testamentow staropolskich z wojewodztwa sandomierskiego. Warszawa. [in Polish].

34. Mashtabei, O., Samiilenko, V., Sharpylo, B. (Comps.). (1986). Lokhvytska ratushna knyha druhoyi polovyny XVII st. Kyiv. [in Ukrainian].

35. Miller, D. (1894). Starodubskogo magistrata kniga sprav potochnykh. Kharkiv. [in Russian].

36. Modzalevskij, V.L. (1908-1912). Malorossiiskii rodoslovnik. T.1-4. Kyiv. [in Russian].

37. Modzalevskij, V.L. (1911). Otryvki iz Starodubskoj meskoj knigi za 1664-1673 gg. Chernigov. [in Russian].

38. Modzalevskij, V.L. (Comp.). (1912-1914). Aktovye knigi Poltavskogo gorodovogo uryada XVII veka. Vyp.1-3. Chernigov. [in Russian].

39. Mytsyk, Yu.A. (1988). Analiz arkhivnykh istochnikov po istorii osvoboditelnoj vojny ukrainskogo naroda 1648-1654godov. Dnepropetrovsk. [in Russian].

40. Pavlenko, S.O. (Comp.). (2007). Doba hetmana Ivana Mazepy v dokumentax. Kyiv. [in Ukrainian].

41. Popiolek, B. (2009). Woli mojej ostatniej testament ten... Testamenty staropolskie jako zrodlo do historii mentalnosci XVII i XVIII wieku. Krakow. [in Polish].

42. Popruzhna, A. (2016). Pokhovalna kultura kozatskoi starshyny druhoi polovyny XVII-XVIII st. Candidate's thesis. Chernihiv. [in Ukrainian].

43. Pospiech, A. (1991). Srebrna lyzka - probierz szlacheckiej zamoznosci? (Przyklad Wielkopolski XVII wieku). Nqdza i dostatek na ziemiach polskich od sredniowiecza i po wiek XX. Warszawa. 151-157. [in Polish].

44. Pospiech, A. (1992). Pulapka oczywistosci: Posmiertne spisy ruchomosci szlachty wiel- kopolskiej z XVII wieku. Warszawa. [in Polish].

45. Storozhenko, A., Storozhenko, N. (Comps.). (1910). Storozhenki: familnyj arkhiv. T.4, 6. Kyiv. [in Russian].

46. Storozhenko, A. (1900). Ocherki Pereyaslavskoj stariny: issledovaniya, dokumenty, zametki. Kiev. [in Russian].

47. Storozhenko, A.V. (Comp.). (1892). Akty Borispolskogo mejskogo uryada 1612-1699 gg. Kievskaya starina, 37, 4; 5; 6; 7; 38; 7. [in Russian].

48. Tymiakin, L. (1900). O formulach w XVII-wiecznym testamencie przemyskim. Rocznik Przemyski, 27, 141-145. [in Polish].

49. Vinnychenko, O. (2008). Formuliar shliakhetskoho zapovitu pershoi polovyny XVIII st. (sproba dyplomatychnoho analizu). Drohobytskyi kraieznavchyi zbirnyk, XI/XII, 527555. [in Ukrainian].

50. Vinnychenko, O. (2010). Pobozhni zapysy i poriatunok dushi v mentalnosti ranno- modernoi liudyny na materialakh shliakhetskykh zapovitiv pershoi polovyny XVIII st. Naukovi zapysky Ukrayinskoho katolytskoho universytetu, 2, I, 51-65. [in Ukrainian].

51. Vinnychenko, O. (2013). “Svoia smert”: richpospolytskyi shliakhtych pered oblych- chiam vichnosti (za rannomodernymy testamentamy). Povsiakdennia rannomodernoi Ukrainy, 2, 272-297. [in Ukrainian].

52. Wilczek-Karczewska, M. (2011). Konflikty rodzinne na tle maj^tkowym w swietle wiel- kopolskich inwentarzy i testamentow z XVII wieku: Zarys problematyki. Spoteczenstwo staropolskie: Seria nowa, III. Warszawa. 149-169. [in Polish].

53. Wilczek-Karczewska, M. (2011). Testamenty szlachty wielkopolskiej z XVII w. Kw. HKM, LIX, 3/4, 333-346. [in Polish].

54. Zielecka, W. (2009). Prawo i praktyka testowania w Wielkim Ksi^stwie Litewskim w XVI i XVII wieku. Czasopismo Prawno-Historyczne, LXI, 1, 65-101. [in Polish].

55. Zielecka-MikoJajczyk, W. (2012). Prawostawni i unici w Rzeczypospolitej XVI-XVIII wieku wobec zycia i smierci w swietle testamentow. Warszawa. [in Polish].

Анотація

Мета дослідження - проаналізувати відомі тестаменти козацької старшини другої половини XVII ст. та укласти початковий реєстр збережених старшинських духівниць цього періоду. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, міждисци- плінарності. Використано такі загальноісторичніметоди: історіографічного й термінологічного аналізу, історико-генетичний, компаративний. Наукова новизна. Уперше укладено реєстр збережених тестаментів української козацької старшини другої половини XVII ст. та проаналізовано відомі духівниці як джерело історії повсякдення. Висновки. Заповіти козацької старшини другої половини XVII ст. - це важливе джерело дослідження матеріальної й духовної культури українського ранньомодерного суспільства. Інформація духівниць принагідна для аналізу проблем із різних ділянок історичного та суміжного з ним знання. Тестаменти старшини розглядаються як джерело історії її буденного життя. Оскільки повсякдення козацької старшини другої половини XVII ст. досі залишається мало пізнаною сферою, це робить дане дослідження актуальним. Тестамент як джерело вже давно і плідно вивчається зарубіжними, особливо польськими, істориками. Стан дослідження заповітів іноземними колеґами важливий для українських фахівців доби козацтва, позаяк старшина взорувалася на шляхту, у тому числі в питанні правового оформлення останньої волі людини. До сьогодні не існувало укладеного реєстру збережених тестаментів старшини зазначеного періоду. Історики їх використовують, проте майже не аналізують. У результаті дослідження сформовано початковий перелік відомих духівниць старшини. На цей момент знаємо про 34 тестаменти козацької старшини Гетьманщини другої половини XVII ст. (30 чоловічих, 4 жіночих). Надалі реєстр доповнюватиметься й розширюватиметься. Заповіти дозволяють поглянути на ментальність і релігійність, генеалогію, родинні зв'язки, стосунки між подружжям, дітьми, родичами, події життя, розподіл маєтку, побажання щодо поховання та ін. А також дають можливість простежити становлення юридичної культури суспільства через механізми функціонування права у сфері успадкування.