Про кухню аристократичних родів Галичини. Меню родини князів Любомирських (1907-1912)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський Національний університет імені Івана Франка

Про кухню аристократичних родів Галичини. Меню родини князів Любомирських (1907-1912)

Ігор Лильо

доктор історичних наук, доцент

Анотації

Кухня залишається одним із найважливіших елементів самоідентифікації кожного народу. "Ми є тим, що ми їмо", - відомий вислів античного лікаря та мислителя Гіппократа дає розуміння, чому на територіях Східної Європи, що були окуповані радянською Росією, репресій зазнали навіть гастрономічні практики. Знищити національну ідентичність у всіх її формах. Уніфікувати населення та підкорити його волю за допомогою голоду. Таким було завдання тоталітарного режиму.

Галицька кухня, що є об'єктом нашого вивчення, має багато відмінностей у кожній соціальній групі: селянській, міській, аристократичній. Кожна з них мала свої особливості й відмінності, розвивалась під впливом певних обставин, брала та віддавала щось унікальне. Найменш знаною для українського читача залишається кухня галицьких аристократів. Ми аналізуємо особливості їх гастрономічних преференцій через ретельний аналіз меню, що збереглись у документах з історії аристократичного роду князів Любомирських. Під час дослідження ми використовували антропологічний, історичний та культурологічний методи. Уперше до наукового обігу введено джерельні матеріали, пов'язані з життям Анджея та Елеонори Любомирських у 1907-1912 рр. Вивчення цього питання допоможе покращити наші знання про гастрономічні практики аристократів, а також дізнатися більше про їхнє суспільне оточення, політичну ситуацію, краще зрозуміти зміни, що відбувались у Галичині напередодні Першої світової війни. кухня аристократичний гастрономічний

Ключові слова: Любомирські, кухня, меню, аристократи, Галичина

SOME QUESTION ABOUT THE CUISINE OF GALICIAN ARYSTOCRATES. MENU'S OF THE LUBOMIRSKI PRINCELY FAMILY (1907-1912)

Cuisine remains one of the most critical elements of every nation S self-identification. "We are what we eat" - the famous saying of the Greek ancient physician and doctor Hippocrates. Its sentence gives an understanding of why even gastronomic practices had a critical case on the territories of Eastern Europe occupied by Soviet Russia. Destroy national identity in all its forms. Intimidate the population and subdue their will through the famine. That was one of the aiming tasks of the totalitarian system.

Galician cuisine, which is the object of our study, has many differences in each social groups. Every of it's had peculiarities under the influence of certain circumstances, took and gave something unique. The cuisine of the Galician aristocrats from the end of 19th and the first half of 20th centuries remains the least known for the Ukrainian's today. We analyzed the peculiarities of their gastronomic preferences through the documents of the archive of the Polish princely family ofLubomirski.

We used anthropological, historical, and cultural methods during the study. For the first time, we introduced to scientific circulation new materials related to the lives of Andrzej and Eleonor Lubomirski in 1907-1912. Studying this issue will help to improve our knowledge of the gastronomic practices of Galician aristocrats and to learn more about their social environment, political situation. Better understand the changes that took place in Galicia before the First Great War.

Keywords: Lubomirski, aristocrats, cuisine, menu, Galicia.

Окупація західних земель України та Польщі в 1939 р. СРСР та нацистською Німеччиною спричинила справжню гуманітарну катастрофу. Мільйони людей було вбито чи депортовано, знищено цілі пласти традиційних зразків щоденної та обрядової культури. Під пресинг потрапила й кухня, як один із найяскравіших виявів національної та соціальної ідентифікації. Найбільших втрат зазнала єврейська спадщина, оскільки нацисти фізично ліквідували переважну більшість її носіїв. Українська та польська міські гастрономічні практики частково зберегли свої головні риси завдяки кропіткому плеканню родинних традицій, опертих на релігійну обрядовість 2.

Аристократична еліта Галичини, чисельну більшість якої становили поляки чи полонізовані українські роди, зазнала жорстоких переслідувань та репресій. Після закінчення активних бойових дій і переходу цих територій під контроль Червоної армії трактування "совітами" цих людей як класових ворогів призвело до того, що більшість із них були змушені до еміграції, решта - знищена. Колишні землі провінції Австро-Угорської імперії - "Галичина та Володимирія" - на багато років були розділені новими політичними, економічними та культурними кордонами.

На відміну від післявоєнної Польщі чи Словаччини, де попри пресинг комуністичної влади все ж вдавалось зберігати історичну пам'ять, західноукраїнські землі зазнали сильнішої зачистки. "Совок" приніс із собою й таку форму приниження людської гідності, як уніфіковані від Чопа до Владивостока норми споживання продуктів чи комбінати харчування. Ці й інші форми майбутньої "продовольчої програми СРСР" призводили до того, що в кінцевому результаті отримало зневажливу назву "общєпіт". Зрештою все це мало стати частиною плану із формування нової суспільної одиниці - "людини совєцької". Знищення поняття естетики та культури харчування у поєднанні з гострим продуктовим дефіцитом остаточно перемістило залишки гастрономічної традиції більшості мешканців із публічних практик на кухні домашніх осель 3. При цьому масове проникнення сільської культури в міста в 70-х роках через наплив робочої сили з навколишніх регіонів не дало змоги вповні розвинути міську українську гастрономічну культуру.

Лише починаючи з 2000-х рр., після завершення складних років трансформації та початку відходу економіки від соціалістичної моделі, ринок наповнився достатньою кількістю та якістю продуктів харчування. Кількісний показник почав поступово підштовхувати все більше число людей до думки про необхідність відродження локальної кухні в її широкому - культурологічному та антропологічних сенсах. Як і в більшості країн, що пережили шок від совітської окупації, увага гастроентузіастів на початках була прикута до віднайдення власного національного "я". У цьому разі історична пам'ять відігравала ключову роль. Пошук старих переписів, спроби їх відтворення в сучасних умовах були виправданими, хоча й не завжди вдалими. Адже технологічний прогрес незмінно тягнув за собою зміну смаку продуктів, кухарських практик, зрештою навіть уявлення людей про саме поняття смаку. Так чи інакше, але процес повернення "до свого" й надалі викликає значне зацікавлення, поповнює шереги апологетів локальної кухні. Численні перевидання української та польської кулінарної спадщини це яскраво демонструють 4.

Водночас залишилось чимало проблем, котрі тяжіють над процесами відродження саме галицької кухні. Надмірне захоплення швидкими рішеннями, а також неможливість конкурувати з великими ритейлерами чи виробниками часто робили зусилля гастроентузіастів надважкими. На додаток багато сучасних мешканців української частини Галичини - лише на шляху прийняття гастрономічних практик довоєнного міського населення як частини власної кулінарної та історичної спадщини 5.

На цьому тлі кухня, котру практикували місцеві аристократи в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., є найменш знаним сегментом 6. Тим часом, як побачимо з наявних матеріалів, галицькі "foodie" початку ХХ ст. хоч і перебували під сильним впливом французької та італійської кулінарних традицій, але за найменшої можливості все ж не оминали нагоди похвалитись смаком страв, що підкреслювали їхню національну та регіональну ідентичність 7.

ЛЮБОМИРСЬКІ

У фондах Центрального державного архіву України у Львові зберігаються 57 меню, що належали родині графа Анджея й Елеонори Любомирських. Це матеріали зі справи № 1396, котра є частиною фонду № 835 (Справи родини Любомирських 1586-1939)8. Під час роботи над матеріалом швидко стало очевидним, що за симпатичним набором карток із переліком страв і локацій проглядається цікава історія людей, сенсів та цінностей. Застосувуючи хронологічний, генеалогічний, порівняльний та просопографічний методи дослідження, ми отримали більше нагод зазирнути в життя суспільної групи, котра майже цілковито зникла з мапи Східної Галичини. У цьому матеріалі дещо привідкри- то певні особливості й окреслено перспективи гастрономічних практик галицьких аристократів на прикладі лише двох меню, що походять із 1907 та 1912 рр 9. Проте для цього нам доведеться зробити невеликий відступ і пояснити, який історичний період представляють ці документи.

На початку ХХ ст. Австро-Угорська імперія все ще перебувала у сприятливому економічному та політичному становищі. Попри загальне наростання напруження в Європі та голосні родинні скандали у правлячій династії Ґабсбурґів столична еліта продовжувала насолоджуватись життям, креативно прикрашала його несподіваними ідеями й сенсами. Важливе місце в цьому процесі мало ставлення до культури їжі.

Хорошим прикладом культури ґедонізму була Анна Фукс - дружина Едварда Захера, готеляра й водночас члена знаменитої "тортової династії". У їхньому сімейному готелі тривалий час дбайливо зберігався обрус, на котрому підписи залишали всі найвідоміші гості. Перший автограф залишив наступник престолу Австро-Угорської імперії ерцгерцог Франц Фердинанд. З плином часу там з'являлись підписи угорських і сербських аристократів, заможних чеських банкірів та впливових австрійських чиновників. Цікавинкою й логічним завершенням цього мистецько-гастрономічного витвору став підпис найяснішого цісаря Франца Йосифа І. Серветку з його автографом до обрусу долучила приятелька родини Захерів, акторка Катерина Шратт 10.

Не пасла задніх і галицька еліта. Розбудова шляхів сполучення, зростання економічного потенціалу найбільшого за територією регіону імперії зробило модними серед частини суспільства мандрівки краєм, пошуки нових вражень, ідей і смаків 11. Як наслідок з'явилась низка дуже фахових краєзнавчих видань, де гастрономічна тема почала займати належне їй місце 12.

Очевидно, що ситуація втрати Річчю Посполитою незалежності не викликала в більшості польської еліти Галичини захоплення. Згідно з австрійськими законами аристократи втратили особисту недоторканність, не могли уникнути сплати податків. Проте на відміну від колишніх польських територій, що перебували під окупацією Пруссії чи Росії, в Галичині їм удавалось до певного часу утримувати хиткий баланс із Віднем, обмінюючи політичну лояльність щодо правлячої династії на можливість вільно провадити господарську активність і задовольнятись окремими елементами національно-культурного життя 13.

Очевидно, що наша збірка документів не є репрезентативною для всієї Галичини. Проте наявні в ній меню дотичні до відомих родів Бадені, Сапіг чи Потоцьких, що дає змогу наблизитись до нашої мети.

Майже всі картки виконано на високому поліграфічному рівні. Багато з них мають оригінальний графічний дизайн 14. Частина прикрашені гербами гостей чи монограмами закладів, де відбувалось прийняття. На поодиноких збереглись покрайні записи, що передають емоційні враження гостя від перебігу події, інформують про місце та причини її проведення, фіксують осіб, які були присутніми. Переважна більшість меню належали чи адресовані безпосередньо князю Анджею Любомир- ському (1862-1953) або ж його дружині - Елеонорі Терезі Любомирській (з дому - Гусаржевська) (1866-1940).

Князь А. Любомирський народився 22 червня 1862 р. в родинному маєтку в м. Пшеворськ, що розташоване на важливому шляху поміж Львовом і Краковом 15. Він здобув хорошу освіту в Кракові та Празі, отримавши диплом доктора права. Князь був свідком багатьох бурхливих суспільно-політичних подій, що охопили територію Східної Європи - розпаду Австро-Угорщини, відновлення польської Незалежності, початку Другої світової війни. Продовжуючи традиції свого роду, він залишався одним з активних реформаторів економічного і суспільного життя регіону, покровителем Г алицького музичного товариства, опікуном кількох доброчинних організацій, куратором знаменитої фундації Оссолінських. У 1918 р., після відновлення ІІ Річчю Посполитою незалежності, його обрали депутатом польського Сейму, і він належав до консервативного крила політиків. Водночас він активно розміщував свій капітал у різноманітних проектах. Разом з архітектором Альфредом Захаревичем був співінвестором фабрики з виробництва солодощів у Львові - "Dr. Jan Rucker"16.

Все змінилося для нього після початку Другої світової війни. Певний час він та його син провели в ув'язненні НКВД і гестапо. Під час війни багато майна було реквізовано нацистами, інше розграбували вже після приходу Червоної армії в 1944 р.17 Під тиском обставин князь був змушений залишити батьківщину. Він помер у будинку для сеньйорів 29 листопада 1953 р. у м. Жакарезиньйо, що в Бразилії.

Рід Любомирських належав до одного з найшанованіших в історії Речі Посполитої. Попри добре вивчення його політичної й генеалогічної історії цього роду фахівцями, документи, що привернули нашу увагу, залишились на маргінесі уваги дослідників 18. Тим часом їх заслуги в сенсі антропології їжі очевидні. Саме предок Любомирських - князь Александр Міхал Любомирський (1614-1677) тріумфально "впровадив" до гастрономічної історії Речі Посполитої кухаря Станіслава Чернєцького - автора найстаршої з відомих польських кухарських книг 19.

Усі наявні у справі меню - це урочисті сніданки, обіди й вечері, що є згадками про перебування представників родини Любомирських у закордонних подорожах, їх контактів із цікавими та впливовими людьми 20. Особливу цінність становить та їх частина, котра є ілюстрацією до суспільної атмосфери Львова й регіону в переддень початку Першої світової війни. Маючи можливість, ми ідентифікували осіб, присутніх на учті. Адже складовою культури повсякчас була застільна бесіда, що точилась між її учасниками 21. Промовистим є факт, що якщо не брати до уваги запрошення на офіційні прийняття, за своїм родинним столом Любомирські воліли бачити лише близьких родичів і друзів. Принаймні ми не натрапляємо на згадки про присутність поряд із ними австрійських чиновників чи аристократів не польського походження.

Меню чудово демонструють, як насичене подіями та зустрічами товариське життя Галичини 1900-1913 рр. брутально перервала Перша світова війна. Через наступ російської армії Любомир- ські були змушені залишити край і до 1917 р. мешкали у м. Зальцбург.

Родина Любомирських дуже ретельно ставилась до облаштування свого побуту. Свідченням цього є фінансова документація, що мала стосунок до справ їх господарства у Пшеворську чи витрат на утримання львівського палацу 22. Захоплення в історика викликає факт збереження в документах квитанцій з готелів, крамниць, фіксація особистих витрат членів родини 23. Із записів видно, що Любомирські після закінчення весняно-літнього сезону поверталися з маєтку до Львова. Тут вони продовжували провадити активне світське життя, відвідували своїх знайомих і друзів. Різдво залишалось для них затишним, родинним святом. Значна активізація починалася вже у післяріздвя- ному циклі, що здавна був знаний у Львові як "білий карнавал" - період проведення різноманітних балів, доброчинних акцій та підписання ділових контрактів.

Традиції таких імпрез сягають своїми історичними традиціями щонайменше у XVIII ст.24 Це була одна з найкращих нагод для шляхти, містян і навколишніх землевласників вирішити різноманітні питання, гарно провести час, а маючи нагоду навіть облаштувати матримоніальні плани для дітей. У цей час у світ виводили дівчат, які досягли вісімнадцятого року життя. Для них та їхніх батьків це був неабиякий стрес 25. Львів тоді наповнювався численними чутками, скандалами та сенсаціями. Організацією балів займались переважно приватні особи. Більшість із них змагались у вигадливості щодо облаштування локацій, переліку запрошених гостей та залученні коштів на доброчинні цілі26.

Подібні звичаї охоче підтримували і представники офіційної влади. У 1907-1908 рр. князь А. Любомирський отримав запрошення на "Bal Marszalkowski" від очільника Галицького сойму Анджея Потоцького (1861-1908). У 1907 р. прийняття відбувалось у приміщенні Міського Касино - однієї з найкращих будівель міста, збудованої у 1897-1898 рр. за проектом архітектурного бюро з Відня "Fellner & Helmer". Цей аристократичний клуб серед львів'ян мав дещо зневажливу назву "кінського". Вона походила від ділової та суспільної репутації членів заснованого в 1845 р. клубу "Галицького товариства кінних перегонів". Частина з них утримували великі стайні з племінними кіньми. У цій будівлі публіка почувалася цілком "у своїй тарілці". Як вдало зауважив Єжи Броске- вич, "Г аличина ще не цілком була Європою, але "Кінське Касино" - безсумнівно"27.

Географія меню-запрошень охоплює переважно територію колишньої Австро-Угорської Галичини. Трапляються картки з подорожей Любомирських до Будапешта, Парижа, Відня чи Венеції28. Вони фіксували їхні враження й залишались важливим елементом спогадів. Серед галицьких міст абсолютною домінантою є події, що відбулись у Львові. У списку фігурують також такі місцевості, як Коропець, Краків, Пшеворськ, Буськ.

Особливої уваги заслуговувала підготовка до проведення таких родинних урочистостей, як весілля й уродини. До категорії обов'язкових світських раутів вповні можна віднести й меню з полювань чи кінних перегонів 29. Мовами меню є переважно польська та французька. Окремі з них мають вкраплення англійських слів.

Як ілюстрації гастрономічних уподобань Любомирських та їх оточення ми обрали лише два меню. Перше написане польською мовою. З огляду на календар проведення учти - 4 лютого 1907 вона мала б відбутись у Львові під час одного зі світських раутів, котрі або організували Любомир- ські або були на ньому присутні як гості30. У цьому меню, як і в кількох інших у колекції, фігурує страва з шпарагів. Любомирські успішно культивували плантації цих овочів на території свого маєтку у фільварках Дольне та Горліце. Їх успішно переробляли й консервували на зиму. Частина кон- серв потім продавалась через крамниці у Львові чи в регіоні. Початок Другої світової війни змусив родину до скорочення їх продукції. Тоді ж було прийнято рішення про збільшення посівів ревеню (румбамбару), котрий потім продавали в цех для переробки й виробництва мармеладу. Він діяв при їхній фабриці цукру в Пшеворську. Звідти готова продукція розходилась до Любліна та Перемишля і була дуже популярною серед споживачів 31.

Додаток № 132

Додаток №2 - це майстерно поліграфічно виконане меню сніданку, прикрашене двома об'єднаними гербами у вигляді єдинорога й лева за мурованою стіною 33. Воно вказує, що того дня Лю- бомирські мали приємність зустрічатися з графинею Марією Аполонією Констанцією Скринською герба Заремба (1850-1937) (Maria Apolonia Konstancja Skrzynska h. Zaremba). На момент прийняття вона вже була вдовою по графові Казимирові Феліксові Бадені герба Боньча (1846-1909) (Kazimierz Feliks hr. Badeni h. Boncza). У 1888-1895 рр. її чоловік перебував на посаді намісника Галичини і мав реноме вдалого адміністратора та прихильника польсько-українського діалогу.

Попри завантаженість суспільними справами, Кароль Бадені також доклався до гастрономічної слави Галичини. У його маєтку ще з 1816 р. працював бровар. Задля поліпшення роботи підприємства управління над ним було передано Олександрові Ґільпену (Alexsander Heilpen). Саме він спровадив до міста знаного чеського пивовара Адольфа Шішку (Adolf Sziszka). У нашому меню пиво з очевидних причин не згадується, але немає жодного сумніву, що "лаґер", "марцьове", "експортове", "бок" і "портер" з Буська користувались значним визнанням серед споживачів за межами галицько-го краю. Особливо популярним це пиво було на Поділлі. Історію підприємства "ВВВ" (Вшкі Browar Badeni) переривали лише його періодичні розграбування російськими військами, більшовиками й нацистами.

Меню Любомирських чи інших аристократичних родів Г аличини залишаються цінним джерелом для істориків та антропологів. Рухаючись у подальшому в цьому напрямі та склавши в єдине ціле всі подібні елементи, ми маємо шанс краще відчути "на смак" аристократичну атмосферу столиці коронного краю Галичини й Володимерії - королівського міста Львів/Lw6w/Lemberg.

Література

1. References

2. Boniecki, A. і Reiski, A. (1912). Herbarz polski. Cz. 1: Wiadomosci historyczno-genealogiczne o rodach szla- checkich. T. 15. Warszawa, Polska.

3. Braichenko, O. (2018). Kukharski knyhy pochatku ХХ st. yak dzherelo doslidzhennia hastronomichnoi kultury ukraintsiv. Ukrainoznavstvo, 1(66), 30-41.

4. Cholewianka-Kruszynska, A. (2002). Bialy karnawal. w: Karnawal w dworach i palacach. Wiadomosci Ziemianskie, (12), 8-9.

5. Czerniecki, S. (2010). W J. Dumanowski i M. Spychaj (Red.) Compendium ferculorum albo zebranie potraw. Seria: Monumenta Poloniae Culinaria. Polskie zabytki kulinarne. T. I. Warszawa, Polska: Muzeum Palacu Krola Jana III w Wilanowie.

6. Czuma, M. і Mazan, L. (2013). Austriackie gadanie czyli encyklopedia Galicyjska. Krakow, Polska: Anabasis. Dumanowski, J. і Jankowski, R. (2011) Moda bardzo dobra smazenia roznych konfektow i innych slodkosci, a takze przyrzqdzania wszelkich potraw, pieczenia chleba i inne sekrety gospodarskie i kuchenne. Seria: Monumenta Poloniae Culinaria. Polskie zabytki kulinarne. T. 2. Warszawa, Polska: Muzeum Palacu Krola Jana III w Wilanowie.

7. Dumanowski, J. і Kasprzyk-Chevriaux, M. (2019). Kaplony i szczezuje. Opowiesc o zapomnianej kuchni pol- skiej. S^kowa, Polska: Wydawnictwo Czarne.

8. Dzial ekonomiczny (1906, Grudnia 10). Slowo Polskie, (561), 9.

9. Figela, B. (2012). Zycie i dzialalnosc ordynata prszeworskiego Andrzeja Lubomirskiego w latach 1939-1944. Prszyczynek do bibliografii. Prszeworskie Studia Regionalne, (1), 103.

10. Franko, O. (1929/2019). Praktychna kukhnia. Kharkiv, Ukraina: Folio.

11. Fras, Z. (1999). Galicja. Wroclaw, Polska: Wydawn. Dolnosl^skie.

12. Gazeta Lwowska (1905), (32), 11.

13. Hrabar, M. (2014). Sposib zhyttia velykykh zemlevlasnykiv u Skhidnii Halychyni v druhii polovyni XIX - na pochatku XX st. (na prykladi rodyny Liantskoronskykh). Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedaho- hichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka: Seriia "Istoriia", (1), 124-125.

14. Jqdzejewski, S. (2018). Jeszcze jedna bombka eksportowego. Piwo we Lwowie 1840-1939. Krakow, Polska: Wysoki Zamek.

15. Kochmanska, W. (2017). Krauz Maria Wokol biesiadnego stolu - nazwy potraw w menu biesiadnym. Biesiada i stol w j^zyku i kulturze. WKuchnia i stol w komunikacji spolecznej. Tekst, dyskurs, kultura. Wroclaw, Polska: Ofi- cyna Wydawnicza ATUT - Wroclawskie Wydawnictwo Oswiatowe.

16. Kost, B. (2013). Lwowskie Konskie Narodowe. Kurjer Galicyjski, 10 (182).

17. Krol-Mazur, R. M. (2016). Zycie towarzyskie Ormian lwowskich od polowy XIX wieku do 1939 roku. RES HISTORICA, (42), 192.

18. Nikolenko, V. (2015). Hastronomichna kultura v protsesakh formuvannia hromadianskoi identychnosti: teore- tychnyi ohliad problemy. Hrani, 18 (7), 46-52.

19. Orlowicz, M. (1919). Ilustrowany prszewodnik po Galicyi, Bukowinie, Spiszu, Orawie i Slqsku Cieszynskim. Lwow; Sklad Glowny "Ksiaznica Polska".

20. Rausz M. (2006). Przewodnikipo Lwowie i okolicy (1850-1939). Krakow, Polska: Akademia Pedagogiczna.

21. Rody magnackie Rzeczypospolitej (2009). Warszawa, Polska: PWN.

22. Rodzina, herbarz szlachtypolkiej (1912). T. IX. Warszawa, Polska.

23. Schnur-Peplowski, S. (1896). Obrazy z przeszlosci Galicji i Krakowa (1772-1858). Lwow: Gubrynowicza i Schmidta.

24. Sereda, O. (2004). Ruski baly. Nezalezhnyi kulturolohichnyi chasopys "I", (36). Retrieved from http://www. ji.lviv.ua/n36-1texts/sereda.htm.

25. Szymanderska H. (2014). Kuchniapolska. Potrawy regionalne, swiat ksiqzki, Warszawa, Polska.

26. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u Lvovi (TsDIAU u Lvovi), f. 835, spr. 1396-1403, 1411-- 1415,1419, 1424.

27. Tsvek, D. (1960/2013). Solodkepechyvo. Lviv, Ukraina: Vydavnytstvo Staroho Leva.

28. Tyrowicz, М. і Zdrada, J. (1973). Polski Slownik Biograficzny, Т. XVIII. Warszawa, Polska.

29. Vasianovych, O. (2008). Tradytsiino-pobutova kultura halytskoi dribnoi shliakhty XIX - pochatku ХХ st. u tvorchosti Andriia Chaikovskoho. Narodna tvorchist ta etnohrafiia, (5), 99--105.

30. Zaklynska, O. (1928/2017). Nova kukhnia vitaminova, Bohuslav, Ukraina: Bohuslavknyha.

31. Zakowicz, A. (Red.) (2004). Dawna fotografia lwowska 1839-1939. Lwow, Ukraina: Centrum Europy.

32. Zaprutko-Janicka A. (2017). Dwudziestolecie od kuchni. Kulinarna historiaprzedwojennej Polski. Krakow, Polska: Znak Horyzont.

Размещено на Allbest.ru