Конструюючи історію угорців: про угорські прабатьківщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститута сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України

Конструюючи історію угорців: про угорські прабатьківщини

Ярослав Пилипчук

Одним з цікавих питань є проблема прабатьківщини угорців. Угорці як етнос, котрий вів кчівницький стиль життя та мали декілька територій, які можна було назвати прабатьківщинами. Основним джерелом з цього питання є текст «Про керування імперією» Костянтина Багрянородного. Завданням цього дослідження є аналіз свідчень візантійського історика на відповідність істо-ричним реаліям. Історіографія питання з прабатьківщиною угорців надзвичай-но широка. У цьому досліджені ми не будемо ставити питання про Magna Hungaria та Ungaria Maior. Цьому питанню як і башкирсько-угорській проблемі буде присвячена окрема стаття. Питання про Набуття угорцями батьківщини та Камсько-Волзькій прабатьківщині угорців також будуть розглядатись поза цією статтею. Метою даного дослідження є критичний аналіз свідчень про прабать-ківщину угорців у Північного Надчорномор'ї. У центрі уваги знаходяться пи-тання пов'язані з Етелькьозом та Лебедією. Питання стосовно угорських пра- батьківщин цікавило багатьох вченних. Серед угорських вченних необхідно назвати А. Рона-Таша, Д. Крішто, К. Редеї, Ш. Тота1. Среди українських вченних питання угорських прабатьківщинами розробляє О. КомарRona-Tas A. Hungarians and Europe in Early Middle Ages. - Budapest: CEU Press, 1999. - 500 Old.; Kristo G. Magyar honfoglalas, honfoglalo magyarok. - Szeged: Kossuth Kiado, 1996. - 200 Old.; Toth S.L. Levediatol a Karpat-medenceig. - Szeged: Szegedi Kozepkorasz Muhely, 1998. - 200 Old. Комар А. Древние мадяры Этелькеза: перспективы исследований // Археологія і давня історія України. - Вип. 7. - К.: Інститут археології НАН України, 2011. - C. 21-77.. У сучасній росій-ській історіографії цими питаннями активно займались В. Шушарін та В. Іванов. Інших дослідників більше хвилювала проблема Magna HungariaШушарин В. П. Ранний этап этнической истории венгров. - М., 1997. - C. 105-134; Ива-нов В. А. Древние угры-мадьяры в Восточной Европе. - Уфа: Гилем, 1999. - 123 с.

Костянтин Багрянородний описав дві країни угорців. У главі 40 свойого трактата він вказував, що кордони Туркії знаходяться між країною моравів, мостом Траяна, Сірмієм котрий знаходиться поблизу Белеграда, Істром (Ду-наєм). Сусідами з півдня названі хорвати, з заходу - франки, з півночі - печеніги, зі сходу - болгари. Річками у країні турків (угорців) названі річки Тімісіс (Темеш), Тутіс, Морісіс (Муреш), Крісос (Кереш), Тіца (Тіса). Це були Паннонія та Трансильванія, де у Х ст. угорці набули нової Батьківщини. У голові 38 вказано, що у Ателькузі знаходились річки Варух (Дніпро), Куву (Південний Буг), Трулл (Дністро), Брут (Прут), Серет. Річку Хідмас О. Комар співставляє з Камою. Навряд чи можна впевнено відповісти чи можна ототожнити з Інгулом річку Хінгулос. Окрім того необхідно зауважити, що країни з назвою Лебедія Кос-тянтин Багрянородний не знав, а згадував про воєводу Лебедію, його шлюб з хозаркою та сумісним мешканням з хозарами. Було вказано, що у Лебедії не було дітей. У цьому О. Комар бачив легітимизацію влади Арпадів. Титул Леведії названий як воєвода. Необхідно зазначити, що якщо це відбувалось поблизу Хозарського каганату, то цей термін був би запозиченим з мови східнослов'ян-ських племен. Але лінгвісти не вказують на це запозичення. Сам термін воєвода з'явився у угорців внаслідок взаємодії з південними слов'янами у X-XV ст., тобто вже після Набуття Батьківщини угорцями. Вказано, що каган хозар бажав при-значити архонтом Туркії Лебедію, але той сказав, що не здатний здійснювати таку владу. Візантійський історик повідомляв, що до Леведії та Арпада у турків (угорців) не було архонта. При цьому вказано, що турки обрали своїм прави-телем Арпада. О. Комар відзначав, що інформація про угорців потрапила до Костянтина Багрянородного не від Термацу та Булчу, а від слов'янского інфор-матора. Ця гіпотеза підтверджується тим, що у доробку візантійського історика присутні слова воєвода та закон по відношенню до неслов'янских народів. Окрім того, у тексті є вставка у котрій вказано, що до поділу турків (угорців) на саварті-асфалів та власне турків (угорців) їх ворогами були печеніги, котрі тоді називались кангарами. При цьому варто зазначити, що на Південному Кавказі группа населення називалась сійавурдійа та мешкала поблизу Кури. Лазар Парбеці відзначав присутність кангарів над долиною Кури. Народ kangaraye чи hangaraye за свідченнями сирійців Мар Григори и Мар Аби були ворогами персів. Ймовірно від вірменських та сирійських християн візантійський хроніст знав про печенігів під старою назвою та про саварті-асфалів. Стосовно попе-редньої землі угорців було вказано, що вона знаходилась поблизу (по сусідству) від хозар. Візантійський автор практично не знав про країни фінно-угорських народів, а про попередню землю печенігів знав достатньо умовно, згадуючи про Атіл (Волгу) та Геїх (Урал). Фрагменти пов'язані з саварті-асфалами та печені-гами, на думку О. Комара, були просто склеєні у один фрагмент Костянтином Багрянородним.

Костянтин Багрянородний повідомляв, що турків (угорців) з попередньої їх батьківщини як і з Ателькузу вигнали печеніги. Регінон Прюмський згадував тільки на одне вигнання угорців печенігами. Також треба вказати про те, що чому Костянтин Багрянородний називав угорців турками. Ймовірно, він бажав ототожнити угорців з тими ж савірами. Ймовірно, візантійський хроніст просто вписав угорців в існуючу систему координат та вважав їх одним з огурських племен. Не яснішою була картина у арабів. У Масуді народ баджгурд у 934 р. здійснив похід на Валандар (Девельт поблизу Варни) у союзі з болагарами (нукарда) та печенігами (баджна, баджанак). Провідний російський хунгаріст В. Шушарін помилявся, вказуючи, що залежність угорців від хозар була. До того ж сам візантійський історик намагався показати їх несамостійним народом. Вказувалось, що імператор відправив до угорців посла Гавріїла з пропозицією повернутися у Ателькузу і воювати з печенігами, на що угорці відповіли відмовою, оскільки вони побоюються печенігів. Візантійський імператор бажав продемонструвати слабкість угорців та їх залежність від інших сил у регіоні. Свідчення Костянтина Багрянородного про те, що у угорців до Арпада та Лебедії не було правителів протирічать угорській історичній традиції. У Ано-німа вказано, що угорцями правили Юдьєк, Алмош і лише потім Арпад. Шимон Кезаї згадував Угера (Угека), Елада, Алмуша, Арпада. О. Комар ототожнював з Лебедією Елада, а його землі локалізовував західніше Волги. Угорці під командуванням Елада за його гіпотезою воювали проти башкирів та угорських племен. Гардізі ж вказував на башкир, як на союзников хозар. Саме перебування угорців між Волгою та Доном у 824-831 рр. не є чимось неймовірним. Костян-тин Багрянородний не знав угорської мови. Він висловив думку, що Ателькузу походило від слів Атель і Кузу, а угорською Етелькьоз це межиріччя.

Необхідно відзначити, що якби угорці дійсно залежали від хозар, то Йосиф у переписці це обов'язково б відзначив. Пихатий голова хозар писав, що його великі предки перемогли багаточисельних в-н-н-тр (булгар) та переслідували їх до річки Руна (Дунай). Окрім того вказувалось, щл від нього залежать народи Бур-т-с, Бул-г-р, С-вар, Арісу, Ц-р-міс, В-н-н-тіт, С-в-р, С-л-віюн, Б-ц-ра (печеніги). Це буртаси, булгари-баранджари, сувари Буюрука, удмурти, марійці, В-н-н-тіт ймовірно вятичі, а с-в-р кавказькі савіри, а не сіверяни. При цьому вказівка на залежність від хозар марійців та удмуртів навряд чи віповідає правді. Швидше за всеці народи платили данину волзьким булгарам. Печеніги ж за свідченнями арабських хроністів не платили данини хазарам, крім тих кого у «Худуд ал- Алам» було названо хозарськими печенігами. Проте Йосиф вказував, що усі племена Б-ц-ра його данники. Вони на заході межували з Х-г-рім. Сусідами хозар також названа країна Мордія, але швидше за все під цією назвою Костянтин Багрянородний позначив не мордвинів, а буртасів які названі мусульманськими географами сусідами иа данниками хозар. З усіх фінно-угорських народів Костянтин Багрянородний знав тільки угорців та й то вирогідно вважав їх етнічно близькими хозарам та булгарам .

Стосовно країни угорців до переселення у Паннонію, то вона описана у доробках арабських географів. Ібн Русте вказував, що угорці мешкають у наметах, перекочовують з місця на місце. Країна мадяр знаходиться між печенігами та булгарами-ескель, вона богата лісами та водами. Угорці торгували з ромеями у Кархі (Керчі, Боспорі) обмінюючи бартером невільників- саклабів на парчу, коври та інші товари. Анонімний перський географ повідомляв, що угорці мешкають у країні, яка простягається в 150 фарсангів у довжину і у 100 фарсангів у ширину. Їх сусідами названі руси, саклаби, румійці, в.н.н.др. Ал-Бекрі відзначав, що країна угорців простягається на 100 фарсахів у ширину та довжину. Один з кордонів знаходився поблизу румів. Живуть угорці між печенігами та булгарами ашкел Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах. Ч. 1. // Записки Императорской Академии Наук. - Т. 32. № 2. - СПб., 1878. - C. 58-60. Гардізі повідомляв, що угорці рибалять на річках.Їм належить рівнина з густою травою. Гардізі локалізував угорців між булгарами та печенігами, а також між Ітілем та Дунаєм. Сусідами угорців названі румійці, нендери (дунайські болгари), руси, саклаби Тахир Марвази. Природа животных // История татар. - Т. 2. Волжская Булгария и Великая Степь. - Казань, 2о0б. - C. 708. Тахір ал- Марвазі вказував, що країна угорців займає сто на сто фарсахів та знаходиться між річками Ру.а та Ітілем та її кордони сягають Чорного моря. Вказано, що угорці народ, котрий живе у наметах та кочує. Вони перемагають саклабів та русів і продають їх у Румі. Сусідами угорців названі руси та саклаби, а також володіння румійців11. Мухаммед Шебангараї називав угорців народом м.х.р. Вказував, що вони мешкають у наметах та кочують разом зі своєю худобою. Їх земля простягалась до Румського моря. Жили вони на річках В. фа та Атіл. Повідомлялось, що вони постійно воюють з саклабами та русами, перемагають та продають у місті Кр.х. Агаджанов С. Г. Новое известие о средневековых тюрках // Известия АН ТуркмССР. Серия общественных наук. - № 6. - Ашхабад, 1965. - C. 25-26.

Як нескладно помітити арабські хроністи та географи об'єднали у єдине ціле свідчення про поволзьку та надчорноморську прабатьківщини угорців. Свідчення школи ал-Джайхані дозволяють реконструювати ранню історію угорців. Перша прабатьківщина знаходилась у Заволжі й там вони межували з печенігами. Інша прабатьківщина угорців знаходилась у надчорноморських степах. Як і Костянтин Багрянородний арабські и перські автори відносили угорців до тюрків. Надчорноморська прабатьківщина була названа Анонімом Скіфією або Дентумогер. Сім угорських високих осіб називались Хетумогер. Шимон Кезаї також називав прабатьківщину угорців Скіфією. На думку О. Ко-мара країни Денція та Могория це синонім Дентумогер у Аноніма. Угорська традиція у особі Шимона Кезаї знала про річку Тогор, котра ймовірно ототож-нюється з річкою Білою (Ак-Ідель).

Не дивлячись на те, що А. Рона-Таш пропонує позиціонувати свідчення про угорців у Костянтина Багрянородного як першу угорську хроніку схожу на «Таємну історію монголів», навряд чи є підстави вважати це можливим. Саме існуванняя писемності у угорців не було чимось неймовірним, але найбільш давні секейські надписи датовані XV-XVI ст. Про більш давні надписи повідом-ляли Шимон Кезаї та Янош Туроці, вважає їх відповідно гуннським та скиф- ським письмом. Саме використання рунічної писемності ще автоматично не дає підстави стверджувати про існування хронік. Аналогічні орхоно-єнісейські тюркські надписи розповідають про звершення окремих політичних діячів. У Скандинавії рунічні надписи також присвячувались окремим вікінгам. В. Шу- шарін припускав існування не дійшовших до нас хронік. На основі свідчень «Угорського хронікального зведення XIV в. » пропонувалось існування хроніки названої умовно Звершення угорців XI ст. Проте вона не більш реальна ніж гіпотетичні літописні зведеннч на Русі у ХІ-ХІІІ ст. По факту найбільш давньою хронікою у Угорщині були «Звершення угорців». Ріхард та Юліан казали про якісь хроніки, котрі надихнули їх на подорож. Можна припустити існування таких хронік у ХІІ ст., коли висока християнська культура пустила корені в Угорщині. Ймовірно, джерелом натхнення для угорських домініканців був доробок Аноніма, написаний наприкінці XII ст. Необхідно зазначити, що вони не мали чіткого уявлення куда їхати і спочатку помандрували на Північний Кавказ, а потім до Середнього Поволжя і тільки завдяки допомозі східних угор-ців встановили контакт з ними.

Костянтин Багрянородний вказував координати тільки однієї з прабатьків- щин, котра називалась Ателькузу. У цей регіон угорці повинні були прийти прямо з прабатьківщини у Волго-Уральскому регіоні. Потрапити туди вони могли тільки пройшовши через хозарські землі. Ймовірно переселення відбу-лось у 30-х рр. ІХ ст. Включення каварів у склад угорської конфедерації племен вказує на можливий час громадянської війни у Хозарському каганаті. При цьому необхідно зауважити, що вона повинна була відбуватись орієнтовно у IX ст. про що повідомляє автор Текста Шехтера (відомий як «Кембрідзький документ»). Необхідно відзначити, що тільки у цьому документі підтверджується інформа-ція Костянтина Багрянородного про те, що хтось воював проти іудейських царів Хозарії. Костянтин Багрянородний казав про повсталих вождів трьох хозар-ських племен, а єврейський автор про війну народів PYYNYL, TWRQY, ^, 'ВМ проти хозар. За допомогою аланів хозари перемогли під час правління царя Вениамина. Кабари приєднались до угорців не під час присутності угорців у Хозарському каганаті, а після переселення до Ателькузу. Жодне єврейське джерело не підтверджує, що на захід переселились власне хозари. PYYNYL цепеченіги, а TWRQY це огузи. Можливо на захід мігрували ^ та 'ВМ тобто частина алано-булгарського населення. При цьому у тексті Шехтера жодним словом не згадано про угорців. У кладі в Надь-Сент-Міклоші знайдені салтовські сліди, котрі приписують кабарам. О. Комар вважає, що кабари відокремились від угорців у другій половині IX ст. Більше того, у Великих Зальцбурзьких анналах вказано про війну з угорцями, окремо від повідомлення про війну з кабарами. Кабари мали раніше за угорців прийти у Паннонію. переселення прабатьківщина угорець

З легкої руки К. Грота назва Лебедія як прабатьківщина угорців увійшла до історичної науки. Між іншим Костянтин не згадував про Лебедію як країну, а просто казав про воєводу Лебедію та про те, що угорці деякий час жили серед хозар. Це однак не заважало вченним пропонувати різні локалізації Лебедії. Л. Вараді розташовував її між Волгою та Уралом, А. Барта - між Доном, Дніпром та Дністром, Й. Маркварт - між Кубанню та Доном, К. Цуккерман - від пониззя Дону до Північно-Західного Надчорномор'я, О. Пріцак - між Доном та Сівер- ським Дінцем, Є. Халікова - між Доном та Хопром, О. Бубенок - між Кубанню, Маничем, переволокою між Доном та Волгою, Дніпром. Е. Моор вважав, що вона знаходилась у лісостеповій полосі між Києвом та Воронежем, І. Ерделі локалі- зовував Лебедію між Дунаєм та Доном. К. Цегледі локалізував Лебедію між Доном та Дніпром і вважав її частиною Етелькьоза. П. Степанов локалізовував Лебедію у Надураллі. Н. Данилевський вважав, що угорці переправились через Волгу у районі Саратова, а через Дон у районі річок Медведиці та Хопра. Звідти вони потрапили до Лебедії. А. Москаленко утримувався від локалізації Лебедії. Дослідники вважали, що Леведія може походити від елінізованої форми назви попередньої батьківщини. О. Бубенок вважає, що назва Лебедія мала походити від фарсійської назви Лаб-і-дарйа тобто берег моря. К. Грот вважав, що першою прабатьківщиною угорців була Біармія, звідки вони переселились до Башкирії, через Оку та Дон потрапили до Лебедії. Лебедія локалізовувалась цими дослідниками між Дніпром та Доном. І. Фодор та А. Рона-Таш вважали Лебедію реальною. К. Цуккерман локалізував Лебедію у надчорноморських степах. При цьому А. Рона-Таш вважав, що у Лебедії мешкало тільки плем'я воєводи Лебедії і від східних слов'ян до угорської мови потрапило декілька слів. Л. Бьонке, Я. Харматта, Л. Лігетті не вважали Лебедію прабатьківщиною угорців. З питан-ням Лебедії часто пов'язували питання кавказької прабатьківщини угорців. Л. Бендефі вважав, що вона знаходилась на річці Кума. А. Рона-Таш вважав, що угорці прийшли у землю булгар у 670-680-х рр. Огурсько-угорські контакти на його думку почались з V ст. н.э. До цього угорці мешкали на своїй прабатьківщині на Південному Уралі. Під тиском угорців одна частина булгар мігрувала на Дунай, друга приєдналась до авар, третя мігрувала на Середню Волгу. Проте, у візантийськх хроніках та у єврейсько-хозарській перепиці вказувалось, що булгар вимусили мігрувати не угорці, а хозари. Окрім того, ні про яких угорців на Кавказі не повідомляли арабські джерела. Стосовно ж археологічних даних, то поховання котрі напевно можно сопоставити з угорцями у Хозарії не скла-дають помітної групи.

М. Артамонов одним з перших відмовився від того, щоб локалізовувати та визнавати існування Лебедії. За радянської доби цю концепцію перейняли Н. Мерперт та С. Плетньова. Концепція салтовської Лебедії не виправдовує себе, оскільки за даними останніх досліджень А. Тюрка и О. Комара зв'язки угорців з хозарами були не такими тісними як звикли вважати досі. О. Комар не вважає Лебедію прабатьківщиною угорців. Салтовське населення впливало на угорців у озброєнні та системі верховної влади. Угорці віддавали перевагу слов'янській кераміці перед салтовської та їх наслідування салтовській кермаці виглядають грубо. Запозичення з мов булгар та алан могли прийти до давньоугорської ще за часів знаходження угорців. Анонім згадував про країни Дентумогер та Скифія як про синоніми. Ймовірно, Ателькузу Костянтина Багрянородного є тими ж территоріями, про які згадує Анонім.

Традиційно проблема угорських прабатьківщин цікавила угорських та російських археологів. Є. Зічі вважав, що прабатьківщина угорців знаходилась на Північному Кавказі. Б. Пошта в пошуках прабатьківщини угорців дослід-жував Балимерський курган, Загребинський могильник, поховання з Воробйов- ки. Угорський археолог досліджував пам'ятники поблизу Вятки та на Донщині, а також у Прикам'ї. Н. Феттіх відносив до давньомадьярских пам'ятників Верх- ньо-Салтівський могильник з Подоння, Танкеївский могильник з Поволжя, Редикорський могильник з верхов'їв Ками, Лядинський могильник з бассейна річки Цни, а також кочівницькі пам'ятники з Мінусинської котловини та Алтаю.

Захаров та В. Арендт локалізували Леведію від Воронезького Подоння до По-волжя. Вони вибудували ланку Танкеївський-Лядинський-Воробйовка-Верхній Салтов. І. Ерделі локалізували Дентумогер у Подонні базуючись на даних мо-гильників з Воробйовки та Буловки. В. Седов повторив тези цього дослідника, а його стаття мала компілятивний характер. В. Міхєєв вважає, що кремаційні могильники Донщини та конкретно салтовський Сухогомольшанський могиль-ник можна ототожнити з угорцями. Л. Чурилова знайшла у 1986 р. угорський могильник з Манвеловки на Дніпровському Лівобережжі. С. Плетньова та Н. Бо- кій в 1988 р. знашли три поховання у с. Субботці у бассейні Інгула. Вони були другим достовірно угорським пам'ятником у регіоні після Крилоського могиль-ника. У 1989 р. Ч. Балінт переглянув ряд традиційних тез і відніс пам'ятники з Воробйовки до салтовських, критично ставився до досліджень Н. Мажітова. Є. Круглов вважав, що угорцям у Хозарському каганаті належали пам'ятники Авіловського типу. І. Баранов вважає, що угорське населення інфільтрувалось до Криму в VIII ст. А. Моця вважає, що Лебедія знаходилась на землях від Дніпра до Дона, а Етелькьоз між Дніпром та Дунаєм Комар А. Древние мадяры Этелькеза: перспективы исследований // Археологія і давня історія України. - Вип. 7. - К., 2011. - C. 39-45; Моця О. П. Мандрівка угрів за Карпати: інфор-мація писемних джерел та археологічні реалії // Археологія та Давня історії України. - Вип. 7. - К., 2011. - C. 15-20.

Необхідно відзначити що у розробку питання про угорські прабатьківщини внесли значну роль розкопки українських вченними пам'ятників типа Субботці.

Приймак та О. Супруненко у 1994 р. у с. Твердохліби знайшли давньоугорське поховання. У 2007-2008 рр. О. Супруненко знайшов угорські пам'ятники на розкопках у селах Дмитрівка та Катеринівка у Полтавській області. Угорське населеня явно знаходилось у межиріччі Ворскли та Сули. Ідеї українців роз-винув В. Іванов. Він вважав, що угорці форсували Волгу та перейшли Дон. До давньоугорських пам'ятників віднесені Воробйовка, Новомиколаївка, Манве- ловка, Твердохліби, Субботці. Український вченний П. Толочко вказував, що давньоугорські пам'ятники неможливо вирізнити серед інших оскільки вони є близькими до салтовских. Інший український дослідник В. Аксьонов вважав Нетайловський могильник угорським. О. Приходнюк відносив до угорських зна-хідки з Коробчіно, Воробйовки, Волоського, Манвеловки, Субботців. До них же він відносив знахідки з Тепсеня та Бабичів. У більш пізній статті дослідник вказував, що угорці мешкали у Лебедії у 30-80-х рр. ІХ ст. фактично ототож-нюючи Леведію та Етелькьоз. Він відзначав наявність у угорців салтовської поясної гарнітури. Р. Орлов вважав пам'ятниками угорців поховання з Суббот-ців, Манвеловки, Твердохлібів, Коробчино, Крилоса. Угорський археолог Л. Ко-вач вважає, що поховання з Сухої Гомольши та Воробйовки нема підстав від-носити до угорських, а угорськими вважав пам'ятники з Крилоса, Судової Вишні та Перемишля. У 2008 р. І. Ерделі підготував узагальнюючу працю, де висловив припущення, що угорці були на территорії Північного Кавказу, відносив до їх территорій лісостепи та степи Поволжя. Давньорусько-угорські параллелі у поховальних пам'ятниках Києва дослідник пояснював присутністю угорської найманої дружини у цьому регіоні. І. Фодор вважав, що можливі контакти алан та угорців відувались під час їх спільного проживання на территорії салтово- маяцької культури. Серединою VIII ст. І. Фодор датує переселення угорців до Леведії. О. Комар підбив певні підсумки археологічних досліджень. Пам'ятники подібні на угорські пам'ятники з Танкеєвского могильника, а також Караяку- півської та Кушнарьонківської археологічних культур, не складають значної группи у складі Салтово-Маяцької археологічної культури. Концепція Салтов-ської Лебедії заводить вченних у глухий кут і не пояснює існування пам'ятників типа Субботці. У то й же час пам'ятники типа Субботці близькі до угорських пам'яток періоду Х в., а також мали параллелі у Танкеєвському та Больше-Ті- ганському могильниках, а також у пам'ятках Кушнарьонковської та Караякупів- ської археологічних культур. До пам'ятників типа Субботці належать пам'ятни-ки і у Слободзеї. Угорці мешкали у степах та лісостепах на обох берегах Дніпра. Підтвердженням тому є знахідки з сел Манвелівка та Коробчина, котрі нале-жать угорцями і котрі зберігаються у Дніпропетровському Національному музеї Комар А. Древние мадяры Этелькеза: перспективы исследований // Археологія і давня історія України. - Вип. 7. - К., 2011. - С. 45-50, 54-69; Чурилова Л. Н., Ходас В. А. Древневенгер-ские памятники в коллецкии Дгнепропетровского национального исторического музея им. Д. И. Яворницкого // Археологія та Давня історії України. - Вип. 7. - К., 2011. - С. 100-104; Аксенов В. С. Новые материалы к вопросу о мадьяро-салтовских контактах в Верхнем Подон- цовье // Археологія та Давня історії України. - Вип. 7. - К., 2011. - С. 133-141.

Особливо цікаві археологічні знахідки з Дніпровського Лівобережжя. Їх дос-ліджувала група полтавських археологів. Угорські пам'ятники були знайдені у с. Волоське, Дмитрівка та Катеринівка. У села Дмитрівка знайдений невеликий угорський поховальний комплекс кінця IX ст. Угорське поховання було впуск-ним і там знаходились вироби з золота, серебра, бронзи, наборні пояса. Окрім того, там знаходився одяг. Це було родине поховання. Як і у похованнях з Дніпропетровської області угорці використовували для обличчя померлого спеціальні маски. Дмитрівка є найпівнічнішим пунктом поширення угорських речей в Україні. Давньоугорські пам'ятники у лівобережному дніпровському лісостепу свідчать на користь того, що цей регіон був населений угорцями. Окрім них ще були салтоїдні пам'ятники. Розселення у цьому регіоні угорців створювало загрозу поселенням сіверян, котрі були вимушені створювати фор-тифікації для захисту від нападів кочівників. Збільшилась кількість городищ на мисах та зі рвами та валами. О. Супруненко бачив у цьому вплив експансії Хо-зарського каганату.

Як прабатьківщина угорців Ателькузу згадувалась Костянтином Багряно-родним, арабські хроністи та географи знали про проживання угорців у Заволжі та Надчорномор'ї. При цьому араби вказували, що хозари були вимушені захищатись від угорців. Хозарській вплив простежувався тільки у дуалізмі верховної влади. Стосовно часу міграції угорців до Надчорномор'я то є свід-чення Георгія Амартола та автора Бертинських анналів про переселення угор-ців до надчорноморських степів у 30-х рр. ІХ ст. У Бертинських анналах вказано, що в Інгільгейм прибули посли від хакан-рос з народа свіонів, які вказували, що шлях з Костянтинополя назад їм перекрили злі народи і тому вони потрапили до франків. Георгій Амартол повідомляв, що народ Ungre (угорців) найняли болгари для того щоб знищити повсталих у Болгарії ромеїв. Вказано, що ромеї перемогли угорців. Необхідно відзначити, що Баварський географ розміщував поряд з Ruzzi Chozirozi та Kaziri, тобто хозар. Посли хакан рос це посли від Руського каганату у Наддніпрянщині. Необхідно зазначити, що те Баварський Географ також локалізував у Східній Європі Ungare поряд з віслянами та луколанами. Перша поява угорців у Центральній Європі датовано 862 р., коли угорці на запрошення мораван пограбували околиці володінь східних франків короля Людовика. Після цього вони воювали у Східній Марці (Австрії) у 882 р., а у 892 р. були найняті Арнульфом проти мораван.

У 896 р. угорці під тиском печенігів були вимушені переселитися з Етель- кьоза до Альфьолда (угорсьий степ). Костянтин Багрянородний повідомляв, що угорців вимусили мігрувати печеніги. На відміну від багатьох наведений вище свідчень цього історика відрізняються тільки дати. Так Регінон Прюмський датуує переселення угорців 889 р. Нестор вказує 898 р. Сучасні дослідники вважають датами переселення 889 чи 896 рр. Проте тут є кілька цікавих моментів - угорське поховання поблизу від Перемишля датується вже не часом Набуття батьківщини угорцями, а ХІ ст. Стосовно ж двух поховань на околицях Галича, то вони швидше за все належали печенігам.

Таким чином, ми дійшли наступних висновків. Лебедія як прабатьківщина угорців є конструктом істориків ХІХ-ХХ ст. Реальними прабатьківщиною угор-ців була волго-уральська прабатьківщина та Етелькьоз у надчорноморських степах. Етелькьоз займав землі степів та частково лісостепів між Дунаем та Доном. Конструювання історії буловластиве і середньовічним авторам. Костян-тин Багрянородний конструював історію угорців називаючи угорців турками та вважаючи їх родичами савірів (саварті-асфалів). Він сприймав їх як чергових тюркських кочівників. Воєводи Лебедії не існувало, так само як і залежності угорців від хозар. Дентумогер та Скифія у Аноніма синоніми цієї країни. Часом переселення угорців у надчорноморські степи були 30-ті рр. IX в. Часом пере-селення до Алфьольда був кінець IX в.

Анотація

Ця стаття присвячена передісторії угорців. У центрі уваги знаходиться питан-ня про Етелькьозі та Лебедії. Лебедія як прабатьківщина угорців є історіографічний конструктом і ніколи реально існувала. Реальною прабатьківщиною був надчорно- морський Етелькьоз. Прабатьківщиною угорців були згадані у угорських історичних хроніках Скифія та Дентумогер, котрі насправді є синонімом терміна Етелькьоз. З Етелькьозом можна ототожнити пам'ятники типа Субботці. Часом переселення угорців до Етелькьоза можна вважати 30-ті рр. IX ст. Переселення до Алфьольда можна датувати кінцем IX в. Теза про кавказьку прабатьківщину угорців та Сал- товську Лебедію наукового необгрунтовані.

Ключові слова: Етелькьоз, Леведія, Алфьольд, пам'ятники типа Субботці, угор-ці, переселення.

This article is dedicated to the prehistory of the Hungarians. The focus is on the question of Etelkez and Lebedia. Lebedia as the ancestral home of the Hungarians was a historiographical construct and never really existed. Real was the ancestral home of the Black Sea region littoral named Etelkez. Homeland of the Hungarians mentioned in Hungarian historic chronicles Scythia and Dentumoger at the grandfather is synonymous Etelkёz. Monuments of Subbotsy-type can identify with land Etelkёz. Temporary relocation of Hungarians Etelkёz can assume the 30-s of IX centuries. Migration of Hungarians in Alfold can be dated the end of IX centuries. Thesises of Caucasian homeland of the Hungarians and Saltovian Lebedia scientifically untenable.

Key-words: Etelkлz, Lebedia, Alfold, Monuments of Subbotsy-type, Hungarians, migration.

Размещено на Allbest.ru