Історичний розвиток ресторанного господарства

Зародження ресторанного господарства. Згадки про перші підприємства, що займалися організацією харчування, – таверни. Поява іншого типу підприємств – постоялих дворів. Розселення подорожуючих по класовій ознаці. Якісний стан постоялих дворів в Римі.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.05.2020
Размер файла 25,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний розвиток ресторанного господарства

Зародження ресторанного господарства.

Історію розвитку ресторанного бізнесу умовно можна поділити на три періоди - це Стародавній світ (II тисячолітя до н.е. - 476 р. н.е), Середньовіччя (У-ХУ ст. н.е.), Новий час (XVI ст. - початок XX ст.). Розглянемо більш детально кожний період.

Згадки про перші підприємства, що займалися організацією харчування, - таверни, сучасні вчені знаходять в манускриптах, одним із яких є Кодекс царя Вавилонії Хаммурапі, написаний приблизно в 1700 р. до н.е. Зазначалося, що цар зобов'язував власників таверн доносити владі на відвідувачів, з розмов яких випливало, що вони задумували здійснювати злочини. Недонесення каралося смертною карою. Та ж участь могла осягнути і тих, хто розбавляв пиво водою.

В І тисячолітті в Древній Греції таверни були важливим елементом соціального і релігійного життя. В тавернах були приміщення для розміщення мандрівників, і більшою мірою вони призначалися для надання послуг харчування.

Розвиток торгівлі і пов'язані з нею тривалі роз'їзди вимагали організації не тільки харчування, але і відпочинку. Ця обставина і визначила появу іншого типу підприємств - постоялих дворів: одно-, двоповерхових будинків з окремими кімнатами для подорожуючих. Найбільш розгалужена мережа постоялих дворів була створена на території Римської імперії. Давньоримські постоялі двори розташовувалися уздовж головних доріг у містах і селах на відстані один від іншого приблизно в 25 миль (40,225 км).

Сувора класова структура, що лежала в основі Римської держави, вплинула на діяльність підприємств гостинності того часу. Зокрема, розселення подорожуючих тут проводилося по класовій ознаці. Ніколи купці, торговці й інші постояльці з простого народу не могли бути поселені поруч з державними службами. Ця обставина вплинула на якісний стан постоялих дворів. Ті, у яких зупинялися представники аристократії і державні чиновники, скористатися якими можна було, маючи документ, який підтверджував особливий статус пред'явника, будувалися за всіма правилами архітектурного мистецтва і пропонували широкий спектр послуг. Згодом Марко Поло говорив, що на таких постоялих дворах і "королю зупинитися не соромно". ресторанний харчування таверна

В ті часи з'явилась і ідея першого в історії "ланча ділової людини", яка належала Секвілю Локату, римському трактирщику, який ще в 40 р. до н.е. значно полегшив життя маклерів на галерній пристані, надто зайнятих, щоб сходити додому й пообідати.

Також в ті часи римські кухарі вважалися елітою суспільства, вони нагороджували одне одного гучними титулами. А під час правління імператора Адріана (117 - 138 р. н.е.) римські шеф - кухарі започаткували на Палантійському пагорбі власну Академію кулінарного мистецтва.

Звичайні таверни вважалися притонами гріха і заходили туди, окрім простолюдинів, спустошені аристократи. Представники вищої верстви суспільства надавали перевагу лазням. В період правління Калігули (37р.н.е.) ці лазні працювали цілодобово. При лазнях облаштовували розкішні обідні кімнати, де організовували банкети, та кімнати для ночівлі. Бенкети в лазнях проходили з таким розмахом, що довелося ввести навіть закон "Про розкіш", що обмежував римлян в витратах на їжу і випивку.

Середньовічне обслуговування та його правила.

На передумови розвитку готельно-ресторанної справи в епоху середньовіччя (У-ХУ ст. н.е.) великий вплив мали релігійні традиції. У цей період значно збільшилася кількість паломників. Тому постоялі двори стали розміщувати ближче до храмів і монастирів. Крім цього і монастирі гостинно приймали прочан, організовували для них нічліг і харчування.

У цей період з'явилися й інші осередки, що здійснювали подібні функції. Наприклад, франкійський король, а згодом імператор Карл Великий ще в VIII ст., як покровитель церкви, заснував спеціальні будинки для відпочинку паломників. Один з таких будинків, абатство в Ронсевальській ущелені, де надавали безкоштовно нічліг, харчування, послуги цирульника та шевця, навіть освячували місце для поховання.

В Англії розвиток приватних постоялих дворів і таверн розпочався в період пізнього середньовіччя, коли англійський король Генріх VIII здійснив секуляризацію монастирів (перетворення церковної та монастирської власності на світську, державну). Відповідно мандрівники не мали можливості отримувати безкоштовні послуги в монастирях і зупинялися в приватних постоялих дворах.

До кінця XIII - початку XIV століття відноситься зародження в Західній Європі кулінарного мистецтва. Воно було розвинутим й в епоху античності, проте загинуло разом із древньою цивілізацією і тому не могло пізніше зробити практичного впливу на кулінарні знання європейців.

Мистецтво готування їжі на відміну від її простої підготовки до їстівного стану є найважливішою ознакою цивілізації.

В кулінарії задавали тон і задовольняли потреби вимогливих європейців в їжі все ті ж італійці, спадкоємці римлян. Ранньо італійська буржуазія, що займалася торгівлею і ремеслом на півдні Апенінського півострова, сприяла становленню європейського кулінарного мистецтва.

Приблизно в другій половині XIV століття центр кулінарного мистецтва в Європі перемістився з Італії у Францію, а саме у Париж на королівську кухню. Мистецтво готувати смачну їжу у Франції одержало могутню державну підтримку. Французькі королі (Валуа і Бурбони) виявили себе активними прихильниками гарної кухні, для розвитку якої вони не шкодували фінансів.

В 1282 році трактирники Флоренції (Італія) заснували гільдію, діяльність якої була спрямована на сприяння розвитку їхнього бізнесу.

В 1375 році у Франції головним кухарем короля Карла V Гійомом Тірелем в єдиному екземплярі була написана перша куховарська книга. Це була непересічна подія, яка говорила про те, що кулінарне мистецтво досягло високого рівня і з'явилася необхідність його кодифікування (введення в спеціальні кодекси), формуванні основних принципів, за якими можна навчатися, порівнювати нові страви з старими, критикувати застарілі, просувати все нове, більш досконале на ринок.

Французи в випуску кулінарної книги опередили італійців на 100 років. Така книга в Італії (в Ватикані) вийшла в 1470 році. Вона була написана невідомим монахом під назвою "Добродійні задоволення".

Перша кулінарна книга в Великобританії вийшла в 1508 році, надрукована вона була типографським способом.

В 1571 році в Франції було розроблено перше меню, що являло собою перелік страв, які готували для свята при дворі Карла IX. Так як це було епізодичне явище, "меню" тоді відразу не прижилося. Постійне меню стало розроблятися лише 100 років потому, на початку 60-х років XVII ст. при дворі Людовіка XIV у вигляді "записок". Ззовні вони являли собою карточки написані на цупкому папері зі списком страв, що подавалися для короля, в єдиному екземплярі.

Оцінюючи якість організації харчування за трапезним столом тієї епохи, слід зазначити, що столи ретельно сервірували, хоча гості їли з дерев'яних дощечок або рівно нарізаних скибок дуже черствого хліба, а не з тарілок; і ще дуже довгий час під час трапези не користувалися виделками, їжу брали руками та ножем, яким різали та з якого їли. Є припущення, що одну з перших спроб навчити знать користуватися виделками зробила Катерина Медичі. Проте предметами широкого вжитку виделки стали лише через 200 років після її правління.

Водночас санітарні умови в кухонних приміщеннях і зберігання продуктів були жахливими, а кухарі мали лише наближене уявлення про гігієну, проте вони все ж користувалися правилами для званих вечерь, більшість з яких дуже актуальні і в наші часи.

Ось деякі правила середньовічних фахівців ресторанної справи:

1. Їжу слід подавати не надто рано і не надто пізно;

2. Їжу слід подавати в належному місці: просторому, приємному, безпечному;

3. Той, хто організовує бенкет, повинен робити все від душі і в гарному настрої;

4. Їжа, котру подають, повинна бути різноманітною;

5. На столі повинні бути різні вина і напої;

6. Гості повинні їсти без зайвого поспіху;

7. Можна лише покірно прохати гостей скуштувати ту чи іншу страву, але не можна змушувати їх їсти і таким чином шкодити власному здоров'ю;

8. Кожен з гостей після вечері повинен відпочити.

Розвиток ресторанного господарства в Новий час (XVI ст. - початок XX ст.)

До XVI століття відноситься відкриття принципово нових закладів, що називалися кав'ярнями і перетворилися згодом у кафе. Їх появі сприяло поширення таких екзотичних напоїв, як кава і чай. Перша кав'ярня була відкрита в 1554 році в Константинополі. Кав'ярні відвідували обрані - учені, філософи, люди мистецтва. За філіжанкою ароматної кави точилися розмови і суперечки, у зв'язку з чим у перші роки появи кав'ярні нерідко називали "науковими кружками".

У середині XVII століття кава з'явилася в Європі. Перші кав'ярні з'явилися 1652 р. у м. Лондоні. Власницею першої кав'ярні в Англії була гречанка Паскуа Розі. У 1683 р. у м. Відні. В Парижі перша кав'ярня була відкрита в 1672 році на площі Сен-Жермен. Власником її був вірмен Паскаль.

І з цього часу в ряді європейських країн починається широке поширення кав'ярень. У великих містах їхня кількість досягає декількох десятків.

До цього історичного періоду належить відкриття в 1553 р. у Парижі першого ресторану "Тур д'Аржан", який впродовж двох століть залишався унікальним елітним закладом, тому що його єдина функція полягала в наданні послуги харчування.

Перший постоялий двір в США з'явився значно пізніше, ніж у Європі, лише в 1607 році. Одна з перших таверн була відкрита в Бостоні в 1634 році. У 1642 році в Нью-Йорку (тоді він називався Новий Амстердам) таверна була відкрита голландцями. З цього часу таверни стали центрами громадського життя, місцем зустрічей для солдатів і бізнесменів. Вони процвітали не тільки в містах, але й уздовж великих доріг, і особливо на перехрестях.

У XVIII М. Буланже в Парижі відкрив таверну, яка працювала цілодобово. Головною стравою тут був суп, який Буланже назвав словом "гевїогапїев" (у французькій мові означало "зміцнювальний, що відновлює"). Звідси і пішов термін "ресторан". Крім цього Буланже відомий тим, що в 1767 році, вигравши у Верховному суді справу проти гільдії постачальників провізії, що володіє монополією на м'ясні блюда. Буланже вперше запропонував клієнтам різноманітний асортимент прекрасно приготовлених блюд. Найбільшу популярність одержав суп з баранини у винному соусі і картопля по-буланже (нарізана у глечику, виготовлена у печі з міцним бульйоном).

Під час Великої французької революції 1789-1799 рр. у зв'язку з еміграцією французьких шеф-кухарів в інші держави ресторанний бізнес почав розвиватися в усьому світі.

Перша кулінарна книга в США з'явилася в 1742 р. - "Повна книга домашньої господині". Це була перевидана англійська книга Ельзи Сміт. Потім, в 1798 р. з'явилася суто американська кулінарна книга Амеліі Сіммоне під назвою "Американська кухня".

В Росії перша національна кулінарна книга під назвою "Русская поварня" була видана лише в 1816 році.

Справжню революцію в організації ресторанів при готелях зробив знаменитий Жорж Огюст Ескофьє-- найбільший кулінар свого часу.

В 1898 р. в Лондоні відкрився готель Savoy. Його керуючим став Цезар Рітс - кращий отельєр. Шеф-кухарем ресторану готелю був знаменитий Огюст Ескофьє. Рітс і Ескофьє створили колектив, що був здатний готувати самі витончені страви європейської кухні. Рітс ввів традицію, згідно якої гості приходили в ресторан виключно у вечірніх нарядах.

Ескоф'є розробив концепцію ресторанного обслуговування на палубах кораблів, що включали підбор і навчання персоналу, і впровадив її на теплоходах "Ламерика" і "Імператор" компанії Глобал Американ Лайн".

Принципи наукової організації праці, описані згодом Фредеріком Тейлором, Ж.А. Ескоф'є застосував при організації робочих процесів на кухні. Зокрема, він чітко визначив структуру кухонної бригади, функції, ієрархію і службові відносини усередині її. Весь кухонний персонал, від шеф-кухаря до учня, повинний був виконувати роботу, відповідно до повного переліку посадових обов'язків, що були чітко сформульовані. Поділ праці наочно проілюстровано в "Книзі меню", у якій Ж.А. Ескоф'є для кожного меню приводить таблицю поділу щоденних обов'язків.

Більш століття назад Ж.А. Ескоф'є сформулював гасло, актуальне і для сучасного етапу розвитку готельного-ресторанного бізнесу: "Задовольнити клієнта або його втратити, третього не дано".

В США самим знаменитим кулінаром був Джон Дельмоніко. В його закладах домінувала французька кухня. Коли Дельмоніко помітив, що американцям важко читати меню на французькій мові, він заплатив 100 долларів перекладачу Роберту Грінхау, щоб той переклав меню на англійську мову. Так вперше з'явилося двомовне меню.

В 1921 р. в США відкрилась перша придорожня закусочна Hot shoppe and root beer. Приблизно в той же час з'явилися ресторани швидкого обслуговування і заклади, в яких проїжджаючі повз заклад обслуговувались навіть не виходячи з автомобілів. Ці заклади отримали назву drive in (заїжджай у двір) і автомобілісти називали цей спосіб обслуговування car hopping (заскакування на підніжку). Щоб прийняти замовлення офіціант заскакував на підніжку автомобіля.

Історія розвитку ресторанного господарства Франції.

У середині XVI ст., у Франції, виникають перші спеціалізовані заклади з надання послуг харчування. У порівнянні з постоялими дворами та тавернами, приготування та продаж готової їжі стає єдиною функцією ресторанів. Перший ресторан "Tour d'Argent" виникає у 1533 p. у Парижі, і залишається єдиним подібним закладом упродовж майже двох століть. Поява нових ресторанів у Франції регламентувалась законодавством, яке забезпечувало гільдії постачальників провізії виключне право на торгівлю м'ясними стравами під час банкетів.

Термін "ресторан" закріплюється за закладами харчування значно пізніше, у другій половині XVIII ст. й пов'язується з великим майстром кулінарної справи Д. Буланже. Буланже утримував на вулиці Баєль таверну "Le Champ d'Oiseau", основною стравою якої був власний суп великого майстра - restorantes, що означає "зміцнюючий, відновлюючий".

Згодом, у 1782 р. у Парижі на вулиці Ришельє відкривається перший ресторан "Grand Tavern de Londres". Під кінець Великої французької революції 1789-1794 рр. у Парижі нараховувалось близько п'ятисот ресторанів. Водночас, політична нестабільність у Франції під час революції зумовлює еміграцію французьких кулінарів та поширення ідеї ресторанів в інших європейських державах та в СІЛА, насамперед у Новому Орлеані, анклаві французької колонізації.

Активний розвиток ресторанів у Європі зумовлює вдосконалення обслуговування, появу кулінарних довідників з описом страв, приправ, напоїв, розробляються рекомендації щодо обслуговування.

У престижних ресторанах Франції, відвідувачам подається меню (a la carte) страв та напоїв. У 1856 р. француз Антонен Карен видає перший фундаментальний збірник "La Cuisine Classique", згодом низку інших з популярним описом значної кількості страв.

Справжнім енциклопедичним виданням з гастрономії вважається праця "Le Guide Culinaire" ("Довідник з кулінарії") одного з найвідоміших майстрів кулінарії, француза Жоржа Огюста Ескоф'є. Жорж Ескоф'є у 90-х роках XIX ст. здійснив систематизацію праць Антоніна Карена та інших відомих кулінарів. Водночас, Жорж Ескоф'є разом з Цезарем Рітцом, управляючим готелю "Savoy", що відкрився в Лондоні у 1898 р., внесли кардинальні зміни в організацію сфери гостинності. Новація стосувалась відкриття ресторанів при готелях, вдосконалення роботи персоналу у ресторанах - внаслідок введення бригадного підряду..

Розвиток російської ресторації - від корчми до ресторану.

Корчми - все з них і починалось, тому що вони були першими представниками підприємств ресторанного господарства в Стародавній Русі у вигляді заїжджих дворів. Серед християнських святих навіть є свій Феодот корчмар - перший святий покровитель рестораторів. Відносна ізоляція Русі, постійна боротьба за збереження національній державності призвели до глибоких змін у структурі суспільства. Держава в Росії втручалася в процес формування станів. Влада обмежували права селян на вільну організацію громадських свят та на виготовлення спиртного.

Грамоти Івана III (1462-1505 рр.) регламентували повсякденне життя селян і наказували влаштовувати свята з виготовленням пива і браги тільки з дозволу місцевої влади - намісників, між святами заборонялося тримати спиртне, тим більше продавати його.

Враховуючи постійні фінансові труднощі через необхідність утримувати армію, уряд всі істотні джерела надходження грошових коштів зосереджував у своїх руках: зокрема винну та соляну монополії.

Своє місце в цій системі займав "державний шинок" - спеціальний казенний заклад для продажу "хлібного вина", тобто низькоградусної горілки.

З 1563 г такі питні казенні будинки - кабаки утримували вибрані від населення "кабацькі голови". Утримування кабаків було додатковою повинністю для населення, клопіткою і відповідальною.

Кабаки ставилися в модних місцях, на пристанях, ярмарках, митницях, у торговельних рядів, лазень. У XVII столітті вони стали невід'ємною частиною російських посадів. У великих містах, як правило, був головний - Червоний шинок і кілька менших закладів. Як тільки зводилося нове місто - тут же з'являвся кабак. Це похмуре приміщення з лавками, перегороджене стійкою для продавця цілувальника, який розпоряджався запасами вина, пива, простим інвентарем. Цілувальник мірним ковшем відпускав напої, вів облік виручки, записував борги.

Як правило, поруч з кабаками були винокурня або пивоварня. Їх утримували приватні особи, але вся продукція обов'язково надходила в казенні кабаки, де її продавали в "розпиття" кружками і чашками.

На жаль, шинок не був призначений для невимушеного спілкування: закушувати там не належало, їжі в них ніякої не подавали.

Для цього існували приватні харчевні. Її міг мати будь-хто, але продавати там спиртне категорично заборонялося.

До кінця XVI століття кабацька система була скасована.

Початок нового XVII століття спричинило в Росії введення Петром I різних нововведень, зразком став життєвий уклад Західної Європи. У Петербурзі відкрився заклад за західно-європейським зразком: "Австерія 4-х фрегатів". Саме сюди любив заходити Петро I. слідом за ним у новій столиці з'являються "вольные дома", винні "ренсковые погреба". До середини сторіччя було вже 120 подібних закладів на 1 тис. чол. У цей період в Петербурзі з'явилися герберги - "трактирні будинки з квартирами і ліжками", які стали праобразом готелів. Від харчевень і "питних будинків" їх відрізняла категорія відвідувачів: туди заборонявся вхід "всім підлим і солдатам".

Трактири - стіл без ночівлі з подаванням горілки, вина, англійського пива, кави, чаю, шоколаду та тютюну. Вони стали родоначальниками нинішніх ресторанів. У царювання Катерини II нові заклади поширилися дуже швидко (1783-1790). Кращі вулиці обох столиць прикрашали вивіски ресторанів: Місто Париж, Королівський будинок, Шведська, Таврійський. На жаль, господарі цих трактирів були іноземці: французи, англійці, німці та ін Однак, справжні ресторани з'явилися в 1805 р.

У 1821 р. Положення "Про заклади трактирного промислу" виділило 5 категорій: готелі, ресторації, кавові будинки, трактири і харчевні.

Остаточно ресторанний бізнес в Росії сформувався після скасування кріпосного права 60-70 рр.. XIX століття.

Основними типами підприємств харчування в Росії в XIX - початку XX ст. були: ресторани, чайні, кавові, кафе, трактири, їдальні, перевізні, пивні лавки, портерні, харчевні, кухмістерській та ін.. Основними центрами підприємств харчування в Росії стали великі міста - Москва і Петербург.

Кабак - питний заклад для простого люду, де подавалися тільки випивка (горілка, пиво, медовуха). Кабак представляв собою велику кімнату з простою обстановкою.

Харчевня - підприємство харчування, в якому можна було скуштувати перші і другі страви, закуски, а також випити горілки.

Чайна - підприємство харчування, в якому торгували тільки другими стравами та буфетною продукцією (без алкогольних напоїв). Чай подавався зазвичай у двох чайниках: перший - для окропу, другий - для заварки.

Трактир (від польського слова "тракт" - дорога) - підприємство харчування з обслуговуванням офіціантами, розташоване біля дороги, з широким асортиментом закусок, гарячих перших і других страв та буфетної продукції. Були трактири фешенебельні - для багатих і дешеві - для бідних.

У кінці XIX - початку XX в. під впливом західної культури набули досить широкого поширення кондитерські та кафе-шантани, в яких подавалися вина, фрукти, закуски; в них часто грав оркестр, влаштовувалися концерти зі співами та танцями.

Запитання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте історичні етапи розвитку підприємств харчування в Стародавньому світі.

2. Охарактеризуйте історичні етапи розвитку підприємств харчування в Середньовіччі.

3. Які існували правила середньовічних фахівців ресторанної справи.

4. Охарактеризуйте розвиток ресторанної справи в XVI ст. та на початку XX ст.

5. Як зароджувався та становився ресторанний бізнес в Росії.

6. Охарактеризуйте зміни в становленні ресторанного бізнесу на сучасному етапі.

7. Наведіть основні тенденції розвитку ресторанного бізнесу.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Дослов'янські народи на території сучасної України. Продуктивні форми господарства слов'янських племен - землеробство і скотарство. Походження, розселення та устрій. Культури східних слов'ян. Християнізація слов'янських князів. Становлення державності.

    контрольная работа [43,6 K], добавлен 27.03.2011

  • Загальний технічний прогрес та розвиток промисловості, зростання обсягу виробництва. Зростання міст і виникнення нових промислових центрів. Поява перших монополістичних об'єднань. Розвиток банківської справи в Чехії. Становище сільського господарства.

    реферат [61,0 K], добавлен 30.11.2011

  • Забезпечення населення продуктами харчування та предметами першої необхідності у воєнний час. Програма відновлення господарства на звільненій від ворога території. Дослідження істориків про трудовий героїзм населення України по відродженню підприємств.

    реферат [27,8 K], добавлен 12.06.2010

  • Територіальні зміни. Внутрішньополітичне становище в Україні. Зовнішньополітичні акції УРСР. Стан народного господарства. Втрати республіки у війні. Демілітаризація народного господарства.

    реферат [17,5 K], добавлен 16.05.2007

  • Декрет про норми і розмір продподатку. Закон про заміну продовольчої розкладки податком. Зміни в державній політиці. Система колективних господарств – колгоспів і комун. Розвиток сільського господарства. Продовольче становище в Україні з 1922 р.

    реферат [29,7 K], добавлен 02.11.2010

  • Аналіз теорій походження назви "саамі" - невеликого народу Півночі Європи. Територія розселення, історичний розвиток лопарів. Поширення християнства серед Кольських лопарів. Громадсько-правовий стан саамської жінки. Культурна та етнографічна своєрідність.

    реферат [60,9 K], добавлен 06.06.2011

  • Поява козаків та початок нової доби в історії українського війська. Походження слова "козак". Розвиток козаччини та поява запорізького війська. Д. Вишневецький - засновник Запорізької січі. Реєстрові козаки на державній службі. Перші війни з козаками.

    реферат [31,3 K], добавлен 22.12.2010

  • Визначення історичного часового проміжку, коли відбувається розселення слов’ян. Автор "Повісті минулих літ", час й обставини її створення, цінність джерела. Відношення Нестора Літописця до процесу розселення слов’ян. Зміст уривку "про розселення слов’ян".

    реферат [48,9 K], добавлен 22.03.2015

  • Елліністичний період в античній історії. Розвиток продуктивних сил у ремеслі, будівництві та військовій справі. Землеволодіння як основа господарства елліністичних держав. Розвиток торгівлі та розширення ринків. Розквіт точних наук в IV-III ст. до н.е.

    реферат [35,1 K], добавлен 07.11.2011

  • Розвиток сільського господарства, ремесла і торгівлі в Єгипті. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму: заможні верстви, жерці, царські землероби та раби. Адміністративне управління, зовнішня політика та культурний розвиток країни.

    реферат [40,4 K], добавлен 28.10.2010

  • Передумови кризи однопартійної системи та спроби її внутрішнього реформування. Зародження ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их років та поява неформальних груп та об'єднань. Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об'єднання.

    дипломная работа [167,7 K], добавлен 13.05.2014

  • Юридична сторона передачі Кримської області до складу радянської України. Перші обриси концепції "царського подарунку". Особливості Криму у складі УРСР. Комплексний підхід до відбудови кримського господарства та вдалий план перспективного розвитку.

    доклад [54,6 K], добавлен 07.08.2017

  • Економічна політика радянської держави. Господарська реформа, системи управління народним господарством. Інтенсивна експлуатація корисних копалин. Реформа сільськогосподарського виробництва та розвиток проблеми інтесифікації сільського господарства.

    реферат [15,6 K], добавлен 28.10.2010

  • Розвиток торгівлі сприяв упорядкуванню грошового обігу на українських землях. Поширився продаж товарів у кредит, під заставу. Поява векселів, укладання торгівельних контрактів, зародження іпотечної системи. Привілеї купецьких братств. Гостинне право.

    контрольная работа [20,1 K], добавлен 07.03.2009

  • Російська імперія в другій половині XVIII ст. - розклад кріпосницьких і формування капіталістичних виробничих відносин, розвиток товарно-грошових відносин і руйнування натурального господарства. Політичний та економічний розвиток Росії XIX ст..

    реферат [25,0 K], добавлен 27.07.2008

  • Розвиток капіталізму у Франції і внутрішня політика наполеонівської імперії. Соціальні і політичні зміни в імперії. Розвиток сільського господарства і промислова революція у Франції. Зовнішня політика Наполеона, його нові територіальні захоплення.

    реферат [30,2 K], добавлен 29.09.2009

  • Досліджуються причини використання науково-технічних досягнень воєнної доби для потреб народного господарства УРСР. Розкриваються принципи управління промисловістю і заводами під час війни на прикладі Наркомату танкової промисловості та заводом Танкоград.

    статья [22,5 K], добавлен 31.08.2017

  • Осьовий час та його роль у формуванні суспільств Західної та Східної цивілізацій. Характерні риси господарської системи Давньої Греції та Давнього Риму. Основні форми організації господарства. Розвиток агротехнічної науки та прогрес в агротехніці.

    презентация [6,7 M], добавлен 16.10.2013

  • Територія Стародавнього Єгипту і Месопотамії. Винахід зрошувальної системи, розвиток сільського господарства Стародавнього Єгипту і Месопотамії, історія торгівлі та ремесла. Технологія виготовлення папірусу. Джерела економічної думки стародавньої доби.

    презентация [7,3 M], добавлен 08.12.2015

  • Дослідження епохи Петра I. Особливості петровських реформ, війна як їх основна рушійна сила. Реформа в області освіти: відкриття шкіл різного типу, перші підручники. Розвиток науки: заснування Академії наук. Використання церкви для потреб держави.

    реферат [40,2 K], добавлен 23.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.