Діяльність земств Херсонщини з організації медичної допомоги психічно хворим у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність земств Херсонщини з організації медичної допомоги психічно хворим у другій половині ХІХ століття

У статті відтворюється складний процес формування земськими закладами Херсонщини раціональної системи психіатричної допомоги населенню. Представлені в ній матеріали свідчать, що завдяки наполегливій і самовідданій праці медичних фахівців та за цілковитої підтримки всіх їхніх починань з боку земств, до кінця ХІХ ст. така система в Херсонському краї була створена. Вона включала в себе всі відомі на той час найбільш ефективні форми догляду, лікування та реабілітації хворих. З'ясовано, що послуги спеціалізованих медичних установ губернії (психіатричної лікарні, хронічного відділення при богадільні, сільськогосподарської колонії) були доступні всім мешканцям, незалежно від їхнього матеріального стану, так як із середини 80~х років земство взяло на власний рахунок всі витрати на лікування незаможних пацієнтів. Створена система психіатричної допомоги в Херсонській губернії стала взірцем для наслідування іншим земським закладам Російської імперії.

Причина уваги практиків до земської медицини криється в розумінні того, що в реорганізації існуючої системи охорони здоров'я країни важливо спиратися не тільки на світовий, але й власний досвід організації медичної допомоги населенню. Це дозволяє уникати різних помилок і знаходити найбільш раціональні шляхи для подолання негативних тенденцій у розвитку медичної галузі та реалізації положень Конституції України щодо забезпечення кожному громадянину доступної й кваліфікованої медичної допомоги.

Інтерес науковців до діяльності земств з улаштування медичної справи спричиняється недостатньою її вивченістю. Огляд наукових праць найбільш відомих дослідників земсько-медичної спадщини кінця ХІХ -- початку ХХ ст. (Б. Веселовського, Є. Осипова, П. Куркіна, І. Попова), радянської доби (С. Верхратського, П. Заблудовського, С. Ігумнова, М. Левіта), часів незалежної України (Д. Мірошніченко, О. Обметко, О. Рогози, Н. Рубан) свідчить, що робота земських установ з організації медичного обслуговування населення розкрита переважно в узагальнюючому вигляді їх спільної діяльності, а це значно збіднює наші знання про історичну практику. Щоб побачити повну картину земсько-медичного життя у всьому його розмаїтті необхідно дослідити й роботу органів місцевого самоврядування в різних напрямках медичної діяльності окремих повітів та губерній, особливо найбільш успішних у цьому відношенні. Тим більше, досвід кожного земства є унікальним, так як згідно з Положенням про земські заклади (1 січня 1864 р.), органи місцевого самоврядування всіх рівнів улаштовували медичну допомогу цілком самостійно і навіть будь-яка взаємодія між ними з політичних міркувань обмежувалася владою.

Недостатнє висвітлення діяльності земств у забезпеченні населення медичною допомогою й важливість їхнього досвіду для розв'язання сучасних проблем охорони здоров'я стали підставою для написання даної роботи та зумовлює її актуальність. Зосередженість саме на херсонських земствах викликана тим, що вони йшли в авангарді розбудови медичної справи в країні, а акцент на аналізі організації психіатричної допомоги зумовлений тим, що ця ділянка земсько-медичної діяльності залишається майже зовсім не вивченою. Навіть у дисертаційному дослідженні Майстренко О. А., присвяченому власне ролі Херсонського земства в медичному обслуговуванні населення, питання влаштування допомоги психічно хворим залишаються без будь-якої уваги [13]. Хоча серед багатьох проблем медицини Херсонського краю та й усього південного регіону України, проблема утримання і лікування «душевно » хворих у другій половині ХІХ ст. була досить гострою і забирала багато часу, зусиль та ресурсів земських закладів. Від успіхів у психіатричній справі безпосередньо залежала життєздатність новостворюваної медичної системи пореформеної країни в цілому.

Аналіз літературних і документальних джерел свідчить, що у спадок земським закладам Херсонської губернії, створеним в 1865 році для догляду за хворими з розладом психіки, дістався будинок божевільних (божевільня) на 20 штатних місць. Будинок перейшов до їхнього відома у грудні цього ж року разом з центральною лікарнею, відділенням якої він був. Своєю чергою та входила до складу богадільні. Керувалося психіатричне відділення (божевільня) головним лікарем лікарні, а догляд за хворими здійснював її медичний персонал.

Передана до губернського земства божевільня служила фактично місцем ізоляції психічнохворих і скоріше нагадувала не лікувальну установу, а в'язницю чи гамівний будинок. Навіть зовні вона була схожою на подібні інститути. Сіра її будівля мала півтори поверхи, оскільки частково знаходилася під землею. Розташовувалася божевільня у глибині подвір'я богадільні, позаду її головного корпусу і була огороджена парканом та високою кам'яною стіною. Верхній поверх будівлі призначався для утримання хворих, а нижній -- під складські приміщення та житло обслуговуючого персоналу. Наскрізні коридори цих двох поверхів погано освітлювалися і майже завжди там панувала темрява. Вентиляція була відсутньою, а тому в усіх службових приміщеннях і палатах постійно відчувалася нестача свіжого повітря [23, с. 8].

Як і в доземський період, так і у перші роки земсько-медичної діяльності через відсутність спеціалістів відповідного профілю ніякого лікування хворих у психіатричному відділенні лікарні не проводилося. Медики лікарні лише доглядали за пацієнтами, широко застосовуючи з «оздоровчою метою» мотузки, гамівні сорочки, карцери [17, с. 29]. Цей догляд коштував родині хворого або громаді досить дорого -- до десяти рублів на місяць.

Таким чином, земство прийняло від Приказів громадської опіки, які раніше відповідали за організацію медичного обслуговування населення: по- перше, не самостійні заклади для утримання та лікування психічно хворих, а відділення при губернській лікарні; по-друге, через відсутність фахівців спеціальна медична допомога пацієнтам цього відділення не надавалася, за ними було організовано лише нагляд; по-третє, догляд за психічно хворими носив тюремний характер, а будинок душевнохворих служив практично місцем їх ізоляції від суспільства; по-четверте, число ліжок, призначених для хворих із розладом психіки було дуже малим і не забезпечувало навіть мінімальних потреб губернії з більш ніж 2-х млн. населенням. Уже на час передачі до земства будинку душевнохворих на 20 місць у ньому перебувало 32 хворих [16, с. 8]. Тож губернське земство повинно було фактично заново влаштовувати психіатричну справу.

Як справедливо стверджують Т. Львов і І. Полнер, земства відразу із «завзяттям ... взялися за покращання будинків божевільних» [12, с. 44]. Щоправда, від початку роботи і до середини 70-х років земські діячі Херсонщини лише цим і обмежувалися. Будь-якої іншої активності у психіатричній справі вони не проявляли. Причиною такої їхньої пасивності були сподівання, що дана ділянка роботи відійде до державних органів, адже ще до відкриття земств уряд заявляв про намір побудувати за рахунок казни окружну спеціалізовану лікарню в м. Одесі. Для цього навіть були перераховані кошти. Тому після наведення елементарного порядку у психіатричному відділенні земство протягом майже десяти років обмежувалося лише його підтримкою. Однак з кожним роком через великий наплив хворих робити це ставало все складніше. У 1867 р. земці були змушені під палати пристосувати нижній поверх божевільні, призначений для помешкання службовців та складу, а згодом розмістити пацієнтів і в коридорах. Подібні заходи лише послаблювали на деякий час гостроту проблеми, але не вирішували її, так як кількість хворих постійно й доволі швидко зростала.

Тіснота в божевільні зводила нанівець усі намагання медиків полегшити становище душевнохворих. Через нестачу приміщень лікарі не мали можливості навіть відділити буйних пацієнтів від спокійних, одужуючих від «хроніків». Сварки, бійки, крадіжки, псування особистого та казенного майна в умовах великої скупченості людей були нормою повсякденного життя психіатричного відділення. Під тиском таких обставин земські гласні на зборах чергової сесії 1875 р. прийняли постанову про необхідність побудови нового приміщення для божевільні [9, с. 145].

Аналіз подальшого розвитку подій показує, що прийнявши вищеназвану постанову, земські діячі реалізувати її не поспішали, все ще сподіваючись на спорудження урядом окружної психіатричної лікарні. Ситуація змінилася лише після указу Сенату від 15 липня 1875 р., який зобов'язував земства приймати психічно хворих у благодійні установи без обмежень і вказував, що утримання будинків для божевільних покладається саме на них. Таким чином, усім ставало зрозуміло: уряд відмовляється від усіляких турбот стосовно організації медичної допомоги «душевно» й «нервово» хворим. Це підштовхнуло органи самоврядування до активізації своєї роботи в даній справі. У травні 1879 року земські гласні перевели 118 невиліковних хворих у притулок влаштований у посаді Новоукраїнці

Єлисаветградського повіту притулок [14, с. 116]. Разом з тим до Медичного департаменту був поданий проект реорганізації сирітського будинку під приміщення божевільні. Проте навіть і ці досить радикальні заходи мало що змінили у справі медичної допомоги психічно хворим. У звіті управи про роботу благодійних закладів за той же 1879 р. констатувалося, що з переведенням хворих до Новоукраїнки в будинку божевільних «все одно тісно» [15, с. 3]. Вихід убачався в будівництві нових приміщень, але для цього земські органи не мали необхідних коштів.

У жовтні 1879 р. Кабінет Міністрів за клопотанням Міністерства внутрішніх справ прийняв рішення надати фінансову допомогу земствам для покращення стану будинків психічнохворих. Уряд брав на свій рахунок половину фактичних витрат на влаштування згаданих закладів. Херсонське земство відразу вирішило скористатися наданою можливістю і за рішенням губернських зборів 1880 р. звернулося з клопотанням до уряду покрити половину витрат на спорудження нового приміщення для душевнохворих жінок. Розрахований кошторис проекту складав 7750 руб. [24, с. 105].

Найбільш важливе рішення стосовно психіатричної справи в губернії було прийнято наступного 1881 р. За пропозицією гласного І. Білоусовича, земське зібрання вирішило запросити на службу лікаря-психіатра. Правда, деякі гласні були переконані, що «з такого підвалу, в якому розташовувалися божевільні, утече будь-який психіатр, а якщо він залишиться там хоча б години на дві, то й сам збожеволіє» [24, с. 107]. Нічого цього не сталося з рекомендованим професором І.П. Мержеєвським лікарем М. Дрознесом, котрий у березні 1883 року очолив психіатричне відділення Херсонської губернської лікарні. З його діяльності розпочинається якісно новий етап розвитку практичної психіатрії Херсонщини, повний життя та енергії, і навіть більше -- бере початок сучасна вітчизняна психіатрія. Доводиться констатувати, що, на жаль, в медико-історичній та довідковій літературі постать цього фахівця залишається майже невідомою.

Заступивши на посаду завідувача будинку божевільних, М. Дрознес відразу докорінно змінив систему утримання та догляду за хворими. Перш за все ним були замінені майже всі службовці й прислуга на більш відповідаючих своєму призначенню осіб. Санітарами призначалися лише бажаючі, котрі мали медичну освіту та «добре зарекомендували себе з морального боку й виявили повне розуміння справи» [16, с. 11]. В основному це були випускники місцевої фельдшерської школи. Пацієнтів закладу було перевдягнуто в костюми, що не відрізнялися від одягу «середнього класу». Вони стали отримувати значно кращу їжу, таку як і хворі загальної лікарні (раніше божевільні харчувалися за загальними, дещо меншими нормами богадільних закладів). Для організації занять психічно хворих були запрошені майстер і майстриня, у двох палатах спокійного чоловічого відділення влаштовані ремісничі майстерні.

Усього через півроку від початку роботи в лікарні М. Дрознеса ревізійна комісія доповідала черговим губернським земським зборам про «благі» зміни в будинку душевнохворих. Перевіряючі констатували, що вперше за земську історію вони відвідували цей заклад без почуття страху та пригніченості. Якщо раніше від перебуваючих тут хворих члени комісії повинні були постійно чекати різних неприємностей, то тепер ні в кого з них «не виникало навіть думки сторонитися цих людей» [25, с. 117].

Розпочаті у психіатричному відділенні перетворення були лише першим кроком у задумах М. Дрознеса поставити справу медичної допомоги душевнохворим у Херсонській губернії на світовий рівень. Яким чином цього можна було досягти, лікар роз'яснив у своїй записці, поданій до управи. У ній він досить чітко вказав на ті умови, які необхідні для лікування «психів» і без яких усі зусилля медиків залишатимуться даремними. Особлива увага зверталася на фізичну працю, як важливий терапевтичний засіб. У листі також відзначалося, що лікування та догляд за божевільними -- справа особлива, якою повинні займатися спеціально підготовлені медики. «Ненормальним є те, -- стверджував М. Дрознес, що будинки душевнохворих і досі складають частину загальної лікарні й знаходяться від неї майже в повній залежності» [8, с. 8]. У кінці листа фахівець пропонував побудувати для психічно хворих окремий лікувальний заклад зі сільськогосподарською колонією.

Г убернська управа цілковито підтримала пропозицію нового завідувача, адже під психіатричне відділення в богадільні були вже зайняті всі можливі приміщення, включаючи двоповерхову будівлю, в минулому -- чоловічий сирітський будинок та двоповерховий дім фельдшерської школи, а потік хворих усе збільшувався. Якщо на 1 січня 1883 р. кількість хворих складала 130 чоловік, то на 1 січня 1884 р. вона сягала 154 чол., а на початок 1885 р. -- аж 192 чол. [17, с. 1]. У 1885 р. на екстрених земських зборах губернська управа доповідала про своє переконання в необхідності побудови зовсім нового приміщення для божевільних, де хворі могли б не тільки користуватися притулком, а й лікуватися. У доповіді наводилися розрахунки відносно кількості місць майбутньої споруди та її вартості. Збори одностайно підтримали управу і постановили: визнати, в принципі, необхідність будівництва лікувального закладу й колонії для божевільних.

Представникам управи доручалося клопотати перед урядом про відрахування половинної частини витрат на реалізацію проекту [22, с. 24].

Цього ж, 1885 року, була прийнята ще одна, не менш важлива постанова, тільки вже на чергових зборах XXVII сесії. Прислухавшись до рекомендацій М. Дрознеса, гласні вирішили відокремити будинок божевільних від губернської земської лікарні, перетворивши його в лікувальний заклад спеціального призначення під назвою «лікарня для нервових і душевних хворих» [26, с. 367]. Організація її роботи повністю покладалася на фахівців -- психіатрів.

Втілити у життя намічене вдалося в березні 1886 р. після згоди Міністерства внутрішніх справ і затвердження статуту лікарні. На цей час тут уже був призначений управляючий закладом, який підпорядковувався завідувачу психіатричного відділення, та відкрита контора. До отримання будинком психічнохворих самостійності він також збагатився побудованими восени 1885 року новими майстернями, палати -- меблями, а переобладнана під сцену одна з кімнат чоловічого спокійного відділення -- роялем та більярдом. На початку 1886 р. штат психіатрів поповнився ще одним, третім лікарем (другий -- помічник завідувача Д. Гінзбург-Шик був запрошений на службу в липні 1884 р.). Внутрішнє життя пацієнтів стало більш упорядкованим завдяки суворому дотриманню розпорядку дня, складеного завідувачем. Для їх утримання був орендований на чотири з половиною роки ще один будинок із флігелем. За цей час земські діячі мали намір побудувати заплановану психіатричну лікарню з колонією.

Проект нової лікарні, над яким працювали М. Дрознес і губернський інженер С. Легович, був повністю підготовлений і поданий до губернської управи в 1887 р. Він відповідав останнім досягненням психіатричної науки й мав високу експертну оцінку провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців, у тому числі і світила медичної науки професора Ерленмеєра з Відня [4, с. 259]. Розрахункова вартість будови складала більше 600 тис. руб., що в декілька разів перевищувало розміри суми, передбаченої земськими зборами (до 250 тис. руб.). Саме це й змусило губернську управу відхилити даний проект. Потім, після консультації з місцевими психіатрами було вирішено побудувати лікарню не на 320 місць, як планувалося раніше, а лише на 100 [28, с. 89]. Таким чином зменшувалася її вартість. Переробити проект було доручено вже новому завідувачу лікарні нервових і душевних хворих лікарю Д. Гінзбург-Шику. М. Дрознес, перетворивши за чотири роки своєї роботи божевільню в самостійний спеціалізований лікувальний заклад, де застосовувалися всі відомі, найбільш ефективні форми догляду, лікування та реабілітації хворих, залишив службу.

Практична реалізація задумів (будівництво психіатричної лікарні та сільськогосподарської колонії) розпочалася навесні 1889 р. зі спорудження за сім верст від Херсона будівель колонії. Восени цього ж року будівництво п'яти павільйонів для хворих на 100 місць, будинку для лікаря, флігеля для службовців, кухні, сараю зі стайнею та льодовика було завершено, а в квітні наступного року в колонію вже поступили перші хворі. Згідно зі звітом управи за 1889 рік, вартість усіх робіт склала 41000 руб. Крім цієї суми, на спорудження огорожі та колодязя в 1890 році було асигновано додатково 8774 рубля [10, с. 241].

У 1894 році, щоб трохи вивільнити постійно переповнену лікарню, а з покращанням побуту потік психічно хворих набув загрозливого характеру, земські діячі побудували ще два павільйони на 25 і 30 місць. Вони обійшлися земському бюджету в 15967 руб. 60 коп. [10, с. 241]. Слід відзначити, що у зв'язку зі значним збільшенням числа психічно хворих, їх довелося розміщувати і в лікувальних установах загального призначення. Навіть лікарні Єлисаветградського повіту, в якому функціонував спеціалізований притулок у посаді Новоукраїнка, не були вільні від пацієнтів із розладом психіки [3, с. 1].

Початок будівництва нової психіатричної лікарні дещо затягнувся. Основною причиною затримки була відмова Міністерства внутрішніх справ виділити субсидію в половинному розмірі її вартості, як це передбачало Положення Кабінету міністрів від 24 жовтня 1879 р. Підстава: Медичний департамент вирішив, що розроблений земством проект занадто дорогий (209725 руб. 8 коп.) [6, с. 65]. Разом із тим, він запропонував земському зібранню прийняти більш дешевий проект на зразок Томської окружної психіатричної лікарні і встановив нормальну вартість одного ліжка -- 800 руб. [6, с. 65].

Проект Томської лікарні після детального вивчення його лікарями- психіатрами Херсонської лікарні, був визнаний таким що «зовсім не відповідає вимогам сучасної психіатрії». За виразом Д. Гінзбург-Шика, ця лікарня нагадувала «в'язницю» [5, с. 17]. Проект навіть не передбачав ізоляції хворих за категоріями захворювань. Про висновки фахівців губернська управа доповіла губернським зборам сесії 1893 р. На засіданні 19 листопада вони прийняли рішення повторно звернутися до Міністерства внутрішніх справ із проханням виділити з казни половину суми на будівництво лікарні за розробленим земством проектом і вже спорудженої колонії, усього 128718 руб. 42 Уі коп. У разі, якщо Міністерство не знайде можливим задовольнити клопотання в повному обсязі, земські діячі просили виділити хоча б по 400 руб. на ліжко, тобто за розрахунком на 100 ліжок у лікарні і 110 у колонії -- 84000 руб. [10, с. 242].

Повторне звернення було задоволено асигнуванням 40000 руб. Повернути частину коштів, витрачених земством на будівництво колонії, Міністерство відмовилося, вважаючи, що вона має характер богадільні, а не лікувального закладу.

На чергових зборах 1894 р. гласні вирішили виділити із земського бюджету суму, якої не вистачало на будівництво лікарні й негайно приступити до її спорудження [27, с. 179]. Необхідно зазначити, що з 1883 року, коли запрошений на службу лікар-психіатр М. Дрознес розпочав реформу будинку для божевільних, Херсонське губернське земське зібрання жодного разу не відмовило в підтримці заходів, направлених на покращання медичного обслуговування психічно хворих.

У серпні 1895 р. губернська управа, виконуючи розпорядження зборів, приступила до будівництва центральної психіатричної лікарні. Через чотири роки новий лікувальний заклад уже прийняв перших пацієнтів. Він став чи не найкращим за плануванням серед подібних установ Російської імперії й певний час служив взірцем для багатьох медичних організацій усіх губерній держави.

Новозбудована лікарня представляла собою цілий комплекс споруд: будівлі адміністрації, флігеля для службовців, кухні та сім корпусів для хворих. Останні, всупереч рекомендаціям Медичного департаменту і вперше у психіатричній практиці Росії, були влаштовані за прогресивною павільйонною системою. Чотири корпуси із семи мали два поверхи. Усі будівлі були обладнані водопроводом й електрифіковані; у павільйонах безпокійних хворих улаштоване калориферне опалення.

На будівництво психіатричної лікарні земство в різні роки асигнувало 373778 руб. 11 коп., включаючи й 40000 руб., виділених із казни. Дійсні же витрати склали значно більшу суму, а саме -- 457327 руб. 67 коп. [6, с. 72]. Перевитрати були викликані змушеним, через стрімко прогресуючий наплив хворих, розширенням лікарняних палат до 250 місць. Цей ріст кількості психічно хворих та щорічні витрати Херсонського губернського земства на їх утримання та лікування після відкриття сільськогосподарської колонії виражалися цифрами, зафіксованими в нижче наведеній табл.1.

М. Герасименко. Діяльність земств Херсонщини з організації медичної допомоги.

Таблиця 1

Подані в таблиці цифри свідчать, що за останнє десятиліття XIX ст. вартість утримання психічно хворих майже не зросла. Переважна частина грошей, які виділяло земство в зазначені роки, йшла на будівництво та обладнання лікарні. Загальні витрати складали значні суми і з кожним роком зростали. Одночасно, але ще швидшими темпами, зростала кількість хворих. Не минуло й року після відкриття центральної психіатричної лікарні, а ревізійна комісія губернських земських зборів 1900 р. доповідала, що щорічне збільшення числа її пацієнтів уже «в недалекому майбутньому погрожує переповненням щойно побудованого для неї приміщення» [6, с. 132]. Комісія запропонувала й захід, який би дозволив уникнути цього. Він полягав у тому, щоб хворих колонії, котрим не потрібне лікування, а лише догляд (таких, за твердженням завідувача, більше 50 %), передати під опіку рідні, за певну щорічну плату від земства. Подібний досвід уже існував у сусідній Катеринославській губернії. Він полягав у тому, що адміністрація центральної земської лікарні цієї губернії віддала частину хронічних і невиліковних божевільних під опіку селянам.

Цікаво, що уже через тиждень після того, як перший хворий «недоумкуватий дідусь» був відправлений у сім'ю мешканця села Лоцманська Калинка (29 червня 1893 р.) у лікарню звернувся цілий натовп селян, котрі бажали прийняти до себе за плату «доброго працівника» [19, с. 97]. Їхня мотивація видно не стурбувала керівництво лікарні, так як усі прохання були задоволені. До 1 січня 1894 р. у патронаж земство перевело вже 107 душевнохворих (90 чоловіків і 17 жінок) [18, с. 86].

«Роздачею» хворих займалася комісія, яка складалася із завідувача лікарні, старшого лікаря й ординаторів психіатричного відділення. Ця процедура відбувалася за дозволом місцевих властей і під наглядом губернської управи. У патронаж віддавалися лише безпечні божевільні на підставі заяви господаря. За кожного з них земство платило селянам від трьох до шести рублів, у залежності від здатності хворого до праці. Безпосередній контроль за патронажем покладався на фельдшерів та лікарів психіатричного відділення лікарні.

Утримання на засадах Patronage familial мало значну перевагу перед лікарнями. Так, перебування одного хворого в патронажі, включаючи вартість одягу, взуття, двох комплектів білизни, якими він забезпечувався, та плату господарям, обходилося земству від 80 до 100 руб. на рік, тоді як у лікарні -- 219 руб. [11, с. 42]. Та й з лікувальною метою життя у звичних, природних умовах повинне було, на думку фахівців, пробудити у хворих «дрімотні залишки свідомості » й розширити їхній світогляд.

Досвід першого року сімейного патронажу був визнаний земськими діячами Катеринославщини як позитивний. Разом із тим він висвітлив і вкрай негативний його бік. З'ясувалося, що основна маса селян убачала в божевільних лише дармову робочу силу, яка, за виразом Д. Гінзбург-Шика, «бралася в оренду» й «експлуатувалася в широких розмірах» [1, с. 316]. Окремі хазяї разом із хворим наймалися в батраки, а потім увесь заробіток забирали собі. Тому були всі підстави в лікаря Е. Остроумова заявити, що земство при лікарні влаштувало «неморальну біржу праці» [21, с. 6].

Тяжке становище, в якому опинялося багато психічно хворих, переданих у сім'ї, приводило до частих сварок, бійок, втеч. За перші чотири з половиною роки з 569 чоловік, відданих у патронаж, земській управі довелося повернути назад до лікарні 449, або 78,91% [20, с. 154]. Цього часу вистачило земським діячам, щоб прийти до висновку: «Patponage familial не може бути надійним засобом для евакуації душевнохворих хроніків із психіатричного відділення лікарні» [20, с. 155].

Досконально вивчивши досвід сімейного патронажу в Катеринославській та Московській губерніях і усвідомлюючи всі його недоліки, службовці Херсонської земської управи через надзвичайне переповнення психіатричної лікарні були також змушені у травні 1902 р. вивести до села Арнаутки Білозерської волості частину хворих (50 чоловік) під опіку місцевих мешканців. Необхідно зазначити, що цей крок земство здійснило всупереч думок деяких фахівців. Зокрема, авторитетний психіатр Д. Гінзбург-Шик вважав, що за такої системи пацієнти позбавлені постійного лікарського нагляду, тоді як «немає душевнохворого, якого не треба було лікувати» [21, с. 9]. «Розміщення божевільних серед населення, -- заявляв він, -- не може не впливати на останнє: нерозвинуте населення, особливо підростаюче покоління, внаслідок законів наслідування, несвідомо засвоює ненормальний образ міркування й діяльності психічно хворих» [1, с. 316]. До честі управи, вона врахувала, як ці, так і інші зауваження і, тільки проаналізувавши свій власний досвід, визнала, що «застосування концентрованого сімейного догляду за душевнохворими у нас, безумовно можливе» [7, с. 141]. Із кінця 1902 р. система патронажу стала однією з складових психіатричної організації губернії поряд із центральною психіатричною лікарнею, хронічним відділенням при богадільні та сільськогосподарською колонією.

Таким чином, за майже тридцятип'ятирічну земську історію, завдяки ініціативі й наполегливій праці таких відомих фахівців як М. Дрознес, Д. Гінзбург-Шик та повній підтримці їхніх починань з боку органів місцевого самоврядування, на Херсонщині була створена найпередовіша в Росії система психіатричної допомоги. Вона включала в себе всі відомі, найбільш ефективні форми догляду, лікування та реабілітації хворих. Послуги психіатрів були доступні для всіх мешканців, незалежно від їхнього матеріального стану, так як із середини 80-х років земство звільнило незаможних пацієнтів від сплати за лікування.

Проведений аналіз діяльності херсонських земств з організації медичної допомоги психічно хворим дає підстави стверджувати, що: по-перше, успіх будь-якої справи залежить від фахівців -- професіоналізму та самовідданості тих людей, які нею займаються; по-друге, без достатнього асигнування досягти високих показників у розвитку психіатричної допомоги зокрема і медичної взагалі, неможливо; по-третє, багато психічно хворих залишилося б утримуватися в ланцюгах, якби земство не звільнило від плати за лікування незаможну частину пацієнтів. Остання позиція є особливо актуальною у контексті розпочатої в країні реформи системи охорони здоров'я. Адже вона поки що зводиться переважно до формування нового механізму фінансування медичної галузі, в якому значна частина витрат на лікування покладається на самих пацієнтів.

Список використаних джерел та літератури

психіатричний земський населення губернія

1.Гизбург-Шик Д. Г. К вопросу о постепенном и чрезмерном приросте числа душевнобольных в Херсонской психиатрической лечебнице / Д. Г. Гизбург-Шик // Сборник Херсонского земства. -- 1901. -- № 12. -- С. 314-322.

2.Г инзбург-Шик Д. Г. Об организации призрения душевно-больных в Херсонской губернии. Доклад губернскому совещанию (XIV съезду) врачей Херсонской губернии / Д. Г. Г инзбург-Шик. -- Б. И., Б. Г. -- 26 с.

3.Державний архів Херсонської області. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 8. Протоколы заседаний Елисаветградского уездного земского собрания 10 мая

--19 августа 1887 г. -- 68 арк.

4.Доклады губернской управы Херсонскому губернскому земскому собранию XXII очередной сессии 1886 г. -- Херсон : Изд. губ. земской управы, 1886. -- 327 с.

5.Доклады Губернской Земской управы губернскому земскому собранию очередной сессии 1893 г. // Доклады сессии 1893 г. и смета 1894 г.

--Херсон : Изд. земства, 1893. -- С. 1--235.

6.Доклады Херсонской губернской земской управы губернскому земскому собранию XXXVI очередной сессии 1900 г. // Отчеты 1899 г., сметы и раскладки 1901 г., доклады сессии 1900 г. -- Херсон : Изд. губ. земской управы, 1900. -- С. 1--329.

7.Доклады Херсонской губернской земской управы губернскому земскому собранию XXXVIII очередной сессии 1902 г. // Сборник Херсонского земства. -- 1902. -- № 11. -- С. 138--219.

8.Дрознес М. Проект устройства лечебницы и колонии для душевнобольных / М. Я. Дрознес. -- Херсон : Б. И., 1884. -- 33 с.

9.Журналы заседаний Херсонского губернского земского собрания (4 октября -- 16 октября 1874 г.). -- Херсон : Изд. земства, 1874. -- 521 с.

Размещено на Allbest.ru