Використання норм ІІІ Литовського статуту у спадкових спорах останньої чверті ХVІІІ ст. (на судових матеріалах Катеринославського намісництва)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання норм ІІІ Литовського статуту у спадкових спорах останньої чверті ХVІІІ ст. (на судових матеріалах Катеринославського намісництва)

Ольга Посунько

До складу Катеринославського намісництва (1783-1796), згодом Новоросійської губернії (1796-1802) входили частково землі Лівобережної України, які відрізнялися у правовому відношенні від інших територій. Згідно Сенатського указу від 25 травня 1777 р. жителям колишньої Гетьманщини дозволялося у цивільному судочинстві використовувати так зване «малоросійське право». Письмовими юридичними збірниками визнавалися ІІІ Литовський Статут 1588 р. і норми магдебурзького права. У центрі уваги пропонованої статті - спадкові спори жителів зазначених територій, які апелюють саме до вказаних збірників.

Ключові слова: тестамент, материзна, віно, спадкоємці, опіка.

В состав Екатеринославского наместничества (1783-1796), позже Новороссийской губернии (1796-1802) входили частично земли Левобережной Украины, которые отличались в правовом отношении от других территорий. Согласно Сенатского указа от 25 мая 1777 г. жителям прежней Гетманщины разрешалось в гражданском судопроизводстве использовать так называемое «малороссийское право». Письменными юридическими сборниками признавались ІІІ Литовский Статут 1588 р. и нормы магдебургского права. В центре внимания предлагаемой статьи - наследственные споры жителей обозначенных территорий, которые апеллируют именно к указанным сборникам.

Использованы документы Екатеринославского совестного суда, Екатеринославского верхнего земского суда, Екатеринославской палаты гражданского суда, которые были апелляционными или высшими судебными инстанциями в регионе. Сделан вывод о том, что наиболее используемыми в наследственных спорах были артикулы IV-VI разделов Ш ЛС. Документы демонстрируют хорошую осведомленность участников процесса с позициями права, объективное распространение этих знаний за границы прежней Гетманщины. Всего проанализировано более 10 дел. Наиболее информативными оказались материалы дворянских семей Паскевичей, Руденко, Тарновских, Старицких. Впрочем, указанные нормы применялись и относительно свободных крестьян-землевладельцев.

Ключевые слова: тестамент, материзна, вено, наследники, опека.

Yekaterinoslav governorate (1783-1796), and subsequently the Novorossiisk province (1796-1802) included partly the land of the Left Bank Ukraine, which differed in respect of law from other territories. According to the Senate Decree of May 25, 1777, the inhabitants of the former Hetmanate were allowed to use the so-called «Little Russian law» in civil proceedings. Written legal collections recognized the III Lithuanian Statute of 1588 and the norms of Magdeburg Law. The focus of the proposed article is the hereditary disputes of the inhabitants of the mentioned territories, which appeal to these collections.

Documents from the Ekaterinoslavskyi court of conscience, Ekaterinoslavskiy Verkhniy Zemsky court, and Yekaterinoslavsky court of civil court were used, which were appellate to the higher courts in the region. It was concluded that Articles IV-VI of section Ш were mostly used in the hereditary disputes. The documents demonstrate the good awareness of the participants in the process of the positions of law, the objective dissemination of this knowledge beyond the borders of the former Hetmanate. More than 10 cases have been analyzed. The most informative materials were the materials of aristocratic families of Paskevich, Rudenkov, Tarnovsky, Starytsky. However, these norms were applied to free peasants-landowners.

Key words: testament, maternal, dowry, heirs, guardianship.

Остання чверть XVIII ст. - час безперервних адміністративно-територіальних змін Південної України. Не маємо за завдання детально їх характеризувати, оскільки нині існують ґрунтовні дослідження з цього приводу [33; 39; 40]. Зауважимо наступне, що до складу величезних адміністративно-територіальних одиниць - Катеринославського намісництва (1783 - 1796), згодом - Новоросійської губернії (1796-1802) - на різних етапах їх існування потрапляли певні території колишньої Гетьманщини.

Як відомо правове становище Лівобережної України у складі Російської імперії мало свої особливості. Зокрема, до початку 1840-х рр. на її території дозволялося використання норм цивільного права III Литовського статуту, деякі положення магдебурзького права. Тож метою даної статті є узагальнення матеріалів з колишньої Гетьманщини, які надходили до вищих судових установ Катеринославського намісництва (пізніше Новоросійської губернії) у 1780 - 1790-х рр. У центрі уваги - практика апеляції до норм Литовського Статуту 1588 р. у спадкових спорах.

Історіографічний доробок, на який спирається наше дослідження і багатий і бідний водночас. Багатий з огляду на давні і потужні традиції вивчення права литовсько-польської доби (не будемо вказувати на роботи, які стали класикою і широко відомі); поширення норм Литовських Статутів на територію України; використання цих норм в Гетьманщині до остаточної правової інкорпорації в першій половині ХІХ ст. [3; 22; 23; 24; 29]. Не залишилися без уваги і проблеми спадкування за литовсько-польським і звичаєвим правом в Україні [ 25; 26; 27; 28].

З іншого боку, для сучасної історико-правової літератури, на жаль, традиційним стає дослідження різних питань з опертям головно на опубліковані джерела. Слабке залучення архівних матеріалів, недостатній аналіз саме юридичної практики, а не лише писаних джерел права - це ті проблеми, які не дають нині вийти в указаних дослідженнях на новий рівень. Не можемо не погодитися з висновками дніпровського історика О. Дячка, який зазначає, що рівень багатьох робіт історико-правового характеру бажає бути кращим [17, с. 194]. Тож не будемо повторювати вже систематизовані оцінки та узагальнення і відправимо читача до аналітичних статей з цього приводу [17; 18; 32].

Достатньо проблемними є і питання вивчення діяльності судових установ саме Південної України. І справа не лише в певному дефіциті джерел, а в тому, що Південна Україна як регіон стала об'єктом активного дослідження лише з 1990-х рр. Тому зрозуміло, що існує чимало лакун. Дотичними до запропонованої теми, які дають певне підґрунтя для нашого дослідження є роботи, присвячені історії адміністративно-територіальних змін в краї; формуванню і функціонуванню управлінських структур; організації певних судових інституцій в українських землях і в регіоні, зокрема; становленню дворянської корпорації [2; 21; 40; 41]. Окремі сюжети висвітлювалися у попередніх статтях автора [34; 35; 36]. Важливе значення мають праці сучасної русистики, які присвячені проблемам становлення єдиної імперської судової системи [19; 20]

Джерельну базу розвідки складають архівні матеріали Державного архіву Дніпропетровської області, а саме - документи Катеринославського совісного суду (1784-1796 рр.), Катеринославського верхнього земського суду (1777-1797 рр.), Катеринославської палати цивільного суду (1777-1811 рр.). Спадкові конфлікти, які опинилися у полі нашої уваги, часто мали ширше розповсюдження по різних судових інстанціях. Проте, нами свідомо взято до уваги лише ті, які акумулювалися у вищих судових установах Катеринославщини.

Весь комплекс спадкових справ можна розділити на певні групи. Одні присвячені безпосередньо проблемі розподілу спадку між спадкоємцями, що відбувалося з різних причин. Це справи дворян Паскевичів, Лалошів - Остроградських, Старицьких - Родзянко, відомого полтавського багатія і мецената Павла Руденка, селянської родини Манько [12; 13; 15; 16]. В окремих випадках суть справи могла полягати в іншому - конфлікті за межу, за неправильний продаж помістя і т.п., але при цьому паралельною сюжетною лінією проходив також спадковий конфлікт. Так було у спорі Тарновських - Капністів, Чорноглазової - Якубенкової, Милорадовичів - Заньковських [4; 5; 7; 8; 10].

Майже всі справи про спадок, які надходили з території колишньої Гетьманщини до вищих судових установ Катеринославщини так чи інакше апелювали до Литовського Статуту. Ці апеляції можна розподілити на декілька варіантів. Це або точні посилання на конкретні норми ЛС з вказівкою розділів, артикулів, частин артикулів, цитуванням тексту; або просто згадка про унормування того чи іншого питання згідно «права малоросійського» (умовна назва, що побутувала у той час), «за Статутовим правом», згідно «артикулів права магдебурзького і Книги Статут» (такі формулювання найчастіше використовувалися). Також ми можемо вважати, що посиланням на положення і традиції ЛС є використання термінології, притаманної вказаному збірнику. Зокрема, найбільш вживаними є поняття «материзни», «віна», назви різноманітних документів та ін. Кожну з цих груп розглянемо окремо.

Звичайно, найбільш цікавими є справи, де є розгорнуті вказівки на певні норми ЛС. Нами було опрацьовано більше 10 справ, які напряму чи опосередковано стосувалися питань спадкування. В установах Катеринославського намісництва вони перебували у розгляді в 1780-1790-х р., але часто починалися ще в судових інстанціях Гетьманщини у 1770-х.

У результаті проведеного аналізу прийшли до таких результатів. Найбільш затребуваними виявилися норми IV розділу ІІІ ЛС « О судьях и о судех» [39, с. 113195]. Це цілком зрозуміло, оскільки до апеляційних установ Катеринослава доходили складні справи - з наявністю різних ліній спадкування, присутністю дітей від різних шлюбів і т. п. Кожна зі сторін надавала свої докази і саме IV розділ ЛС регламентував порядок судового розгляду, встановлював черговість і вагомість доказів, пояснював взагалі саму процедуру судочинства. Справи, які потрапили до апеляційної установи, обов'язково вже проходили певні нижчі інстанції, тому часто сторони вказували на порушення там правил судочинства (з їх точки зору), підкріплюючи свої слова вказівками на артикули. Запитуваними були артикули про насильницькі дії з боку якоїсь зі сторін, оскільки такі дії застосовувалися як з боку спадкоємців щодо один одного, так іноді і з боку іншої сторони, яка вважала вступ у володіння спадкоємцем незаконним.

Зі 105 артикулів IV розділу у справах, які нами розглядаються, згадано 30 (1, 2, 2, 13, 17, 18, 21, 22, 24 - 27, 40, 42, 44, 54, 60, 70, 72, 74, 77, 79, 81, 82, 88, 90 - 92, 100, 101. З них найчастіше використовувалися 74 (про заруку на майно); 77 (про доводи і відводи); 90 (про можливість/неможливість апеляції); 92 (про ґвалтовне вибуття з власності) [39, с. 175, 177, 183-185].

Другим за популярністю є V розділ про право посагу і віно [39, с. 196-208]. Так звані «жіночі права» були надзвичайно важливою складовою майнових прав, закріплених ЛС 1588 р. Ми вже робили певні узагальнення з даного питання, тому тут відзначимо лише ключові моменти [34]. Усталеною є думка про досить високий рівень правоздатності і дієздатності жінок Гетьманщини, звичайно, у контексті означеного часу. Представлені ж справи демонструють поліваріантність життєвих практик і стратегій. Багато чого залежало від соціального, матеріального статусу сім'ї, її традицій. До певних поступок в сторону жіночих прав змушувало саме життя. Коли мова йшла про заможні родини з кількома помістями, які у свою чергу були розкидані по значним територіям, то доводилося розширювати економічну активність жіноцтва, яке залишалося на господарстві у відсутність чоловіків. Традиційно, значними були права вдів. Такими войовничими вдовами виявилися Текла Тарновська, Уляна Руденко, Марія Якубенко, Єфросинія Чорноглазова [4; 5; 8; 11].

З 22 артикулів зазначеного розділу в опрацьованій групі документів згадуються 7. Найбільш запитані - 2-й (про віно) і 14-й (про поділ материзни і батьківського майна) [39, с. 197, 203].

Третім за активністю посилань є сьомий розділ - «Про записи і продажі» [39, с. 218-233]. З 32 артикулу даного розділу є вказівки на 7 (1, 2, 4, 5. 9, 12,18), з яких найпопулярніший - 4 (про неможливість розпоряджатися спадком, який ще не був отриманим) [39, с. 219-220]. Найяскравіший приклад такої ситуації - продаж Іваном Даниловичем Капністом (племінником відомого суспільного діяча і поета Васила Васильовича Капніста) своєї частки родового спадку родині Тарновських, через що велася багаторічна судова тяганина між двома родинами [4; 5; 7]. Справа настільки складна і цікава, що заслуговує на окрему увагу, що, сподіваємось, автор найближчим часом реалізує у окремій статті. Але певні моменти все ж згадаємо.

Як не дивно може видаватися, але розділ УШ «Про тестаменти» згадується дуже рідко. Лише у справі Старицького, в заповіт якого цілком логічно не увійшов народжений після смерті батька син, є вказівка на артикул 2 про умови і порядок складання заповітів [39, с. 453]. Без апеляції до конкретних артикулів, але посилаючись на «малоросійське право», описані обставини, необхідні для складання заповіту у справі родини Манько. Сестри скаржилися, що брат свого часу не дав можливості батькові скласти заповіт, залякуючи його і відмовляючись кликати місцевого священика (мова йде хоча про вільну, але ж селянську родину) і свідків [16, арк. 11]. Опосередковано апелює до цього розділу і перший катеринославський предводитель дворянства К. Лалош, піддаючи сумніву заповіт покійної дружини Марфи Остроградської (за першим чоловіком). Він вважав, що вона склала його не при здоровому глузді, оскільки не згадала взагалі про права молодшого сина Миколи, який був народжений Марфою у шлюбі з Лалошем [15, арк. 2-2 зв.].

На наш погляд, фактична відсутність вказівок на розділ про заповіти, пояснюється тим, що практика їх укладання була досить усталеною (а отже, сам порядок складання і фіксації не викликав значних непорозумінь), виступати проти волі спадкодавця згідно законодавства було майже неможливо.

Для повноти картини зауважимо, що у справах про спадок зустрічаються також апеляції до наступних розділів і відповідно артикулів: І р. (арт. 1, 32); ІІІ р. (арт. 4, 17, 40); УІ р. (арт. 2, 4, 9, 12, 13); УІІІ р. (арт. 2); ІХ р. арт. 7, 23, 26); Х р. (15 арт.); ХІ р. (арт. 43, 51, 52, 60). Не завжди звернення до вказаних розділів пов'язані безпосередньо з процесом спадкування, але так чи інакше присутні у спадкових спорах.

Як зазначалося вище, часто у справах відсутні конкретні посилання на «статутове право», але постійно використовується термінологія, притаманна йому. Зрозуміло, що за час активного використання на землях Гетьманщини норм

Литовських Статутів правнича термінологія «прижилася» і побутувала вже самостійно. Поняття «материзна», «віно» і схожі взагалі досить поширені. Широко вживалися: «сим квитую», «вязаться», судові «роки», «витиск» з володіння і т. д. Також активно використовувалися назви документів: «исковая жалобница», «судовый лист», «увязчий лист», «правная выпись» [5, арк. 2 зв; 8, арк. 43; 16, арк. 11 зв.].

Кожна зі справ цікава по-своєму, проте майже всі їх об'єднує боротьба за родові маєтності. У документах їх називають: «родовые по отцу», «имение... суть издревле отца», «наследственное имение», землі «состояли въ роде... неподвижно и целостно», «пожалованные деду» (трактувалися вже як спадкові) [13, арк. 37; 15, арк. 46 зв.] Справи ці завжди були непростими, тому їх вирішенню укладачами ЛС 1588 р. присвячено чимало артикулів різних розділів. Законодавець запропонував максимальну кількість варіантів стосовно спадкування родових маєтностей. Згідно закону їх намагалися по можливості залишати в руках родини і не розпорошувати. Проте, життя висувало свої потреби і в кінці кінців, окремі положення ЛС вступали у суперечність. Наприклад, є певні відмінності у визначенні терміну давності різних справ. У більшості випадків (вимога частини спадку, вимога більшої частини посагу і т. п.) встановлювався 10 -річний термін. Але якщо помістя було закладено, то по смерті його номінального власника, нащадки могли так само заплатити борги і повернути собі нерухоме майно і терміну давності тут не встановлювалося (згідно арт. 14 розділу VII) [39, с. 225]. Посилання на такий підхід бачимо у справі Капністів проти Тарновських [5, арк. 107-108].

Про повернення частини спадку із володіння іншою особою йшлося і у справі двоюрідних братів Лаврентьєвих з Полтавського повіту [6]. Між собою судилися вже «дві гілки одного дерева»: Семен, Іван, Григорій Максимовичі позивалися до Михайла, Федора, Павла, Петра Даниловичів Лаврентьєвих за розподіл дідового майна. Оскільки у позові згадувався артикул 12 VI розділу ЛС, то можна прийти до висновку, що свого часу через неповноліття одних, не можна було здійснити повноцінний розподіл. Залучався і наступний 13 артикул, який зазначав, що якщо хтось з братів чинить тому поділу опір, то на нього покладається зарука. У документах справи пояснення даються фактично словами артикулу: «положить на упорного заруку» [6, арк. 38 зв.]. Відповідачі мали свою аргументацію. Зокрема, вказували, що батько позивачів свого часу частину дідової нерухомості «упустил», зокрема деякі родинні землі опинилися у руках підкоморого Полтавського повіту Федора Івановича Левенця [6, арк. 38]. Тому дійсно не йшли на затвердження поділу, не з'являлися до суду, не підписували документи. «Решениемъ суда земскаго (Полтавського - О. П.) приговорено все дедовскіе истцовъ и ответчиковъ именія розделить на две части для того естли при розделе окажутся какие дедовские ихъ именія в деле отъ истцовъ не поименованіе а к розделу подлежащие то и оніе в силу того жъ решенія в розделке поставить и в часть того кемъ самимъ или предкомъ его проданно зачитать должно по узаконенію в праве роздела 6го в артикуле 12м» [6, арк. 40]. З приводу ж вже втрачених частин, то це мало вирішуватися шляхом окремого позову. Це рішення у 1779 р. і було представлено Полтавським земським судом тоді ще у Новоросійську губернську канцелярію. Та справа не завершилася. Кінцевими документами теки є 2 чолобитні 1785 р. на ім'я імператриці тепер вже з боку відповідачів. Після викладення свого бачення питання, останні висловили прохання судити їх «на основаніи Вашего Императорскаго Величества Законовъ» [6, арк. 193]. До такого кроку - апеляції до імперського законодавства - вдавалися й інші герої справ, що ми розглядаємо [15, арк. 47]. Тобто будь-яка сторона конфлікту, отримавши результат, який її не вдовольнив, могла таким чином якщо не сподіватися на вирішення на свою користь, то по крайній мірі затягувала таким чином процес.

Проте, іноді у розподілі однієї родини використовувалося різне законодавство, якщо маєтності знаходилися в різних регіонах. Примітною є справа (1791-1796 рр.) надвірного радника Петра Федоровича Паскевича, чиє майно повинні були описати для заплати казенного боргу [12]. Справа у 1790 р. почалася з сенатського указу від 20 листопада про проблеми з соляними поставками в Курському намісництві, де підрядчиком був Паскевич [34, т. 23, с. 188-189]. Родина, рятуючи нерухомість, вирішила виділити з «отчизни» спадкові частки двом невісткам, дружинам його покійних братів. Стосовно одних маєтків (в Харківському намісництві) залучено було іменний указ Анни Іоанівни від 17 березня 1731 р, яким відмінялося єдине спадкування і розширялися права вдів [33, т. 8, 396-398]. Відносно земель «подъ правомъ малороссшскимъ» використовувалися норми ЛС [12, арк. 37 зв.]. Але примітно, що характеризуючи ситуацію попереднього спільного господарювання, родина діяла згідно усталених норм ЛС, які вже були укорінені і сприймалися на рівні звичаю. Зокрема, згадувалося, що по смерті батька П.Ф. Паскевича родові маєтки не ділили, а залишилися вони під управлінням старшого сина. Коли ж тепер намагалися поділити майно, то доводили, що збитки - то його відповідальність, а прибутки слід ділити на всіх [12, арк. 2]. Саме так трактував норми управління неділеним майном 9 артикул VI розділу ЛС [39, с. 213].

Можливо, Паскевичам, які апелювали до артикулів 77, 82 розділу IV; 11 розділу V; арт. 26 розділу IX, вдалося б відстояти свої позиції. Проте, у справі задіяний був державний інтерес, тому у документах фіксувалося, що «... настаиваніе и защищеніе казенного права возложено на губернскаго казенныхъ делъ стряпчего въ чем ему и господину губернскому прокурору обявлено» [12, арк. 40]. І у кожному повіті при описах і розглядах мав бути присутній повітовий стряпчий. Розподіл спадку все ж здійснили, але не зовсім таким чином як того бажали позовники. З часток померлих братів також довелося заплатити в державну казну, окремі об'єкти власності довелося родині також продати на заплату боргу. Примітно, що як самі Паскевичі вибирали з ЛС зручні для них артикули, так і з боку Цивільної Палати і стряпчого демонструвалося знання вказаних норм. Зокрема, у одному із заключних у справі документів зазначалося, що нащадки Паскевичі згадують «полюбовний» розподіл, який влаштували після смерті батька позовника. Представники держави, посилаючись на артикул 9 розділу VII зазначали, що все те треба було зафіксувати у суді в присутності всіх претендентів і у вказані строки [12, арк. 182]. Отже, так чи інакше знання норм ЛС «виходило» за територіальні межі побутування, окреслені законом і у вищих судових інстанціях Катеринославщини чиновникам доводилося з ними ознайомлюватися також.

Не секрет, що чимало положень ЛС 1588 р. іноді суперечили один одному. Часто, посилаючись ніби то на один збірник, дві сторони домагалися зовсім протилежного. В цьому нічого дивного, бо всі складні життєві ситуації законодавство, мабуть, не в змозі передбачити. Деякі учасники процесів самі це чудово розуміли. Наприклад, В.В. Капніст неодноразово в своїх позовах вказував, що справа Капністи - Тарновські «казусна» «контраверсійна» - тобто, спірна, неоднозначна [5, арк. 108, 157].

Ще одна риса, яка була характерна судовим процесам Гетьманщини і вела своє законодавче оформлення з І Литовського Статуту - інститут повірених (адвокатів, «прокураторів» за ЛС). Ця тема останнім часом має досить грунтовні дослідження [1]. Фактично кожний учасник процесу, незалежно від майнового стану мав такого повіреного. Кожний крок адвоката у судовому процесі підкріплювався так званим «віруючим листом», у я кому за певною формою фіксувалося яка особа кому доручає займатися її справами. Обов'язковою вимогою було точна вказівка на що конкретно має доручення повірений: у яких справах і у яких інстанціях представляти інтереси довірителя. Чітко виписувалися дозволені дії. Напкриклад, Текла Тарновська в одному зі свої численних вірчих листів зазначала, що адвокат має право «за своимъ подписомъ прошенія подавать, судние речи производить при сочиненіи экстрактовъ быть, на нихъ подписываться, решений доходить, оные слушать, и на нихъ в доволстве и недоволстве подписываться, апеляции за моимъ и своимъ подписомъ взносить» [4, арк. 5]. «Изверившись» довіритель не повинен був заперечувати дій адвоката.

Серед представників у судах бачимо звичайних козаків, міщан, дворян. Головне - аби людина письменна. Проте, з часів ІІ ЛС 1566 р. існувала вимога про наявність у адвоката осілості і землеволодіння. Деякі справи демонструють саме таке розуміння вимог до повіреного, особливо якщо мова йшла про представництво інтересів особи шляхетської. Крім того, для території Гетьманщини усталеними стали критерії про незаплямовану честь та православне віросповідання [30, с. 70]. Наприклад, К. Лалош, піддаючи сумніву здібності адвоката свого візаві

О. Остроградського, вказував, що той «с безвестного места и безпоместный человек», який навіть штраф отримав від суду через невиконання обов'язків [15, арк. 35, 35 зв.].

У справі Капністи - Тарновські також був випадок, коли Микола Капніст взяв за повіреного свого «человека» Логіна Сокуренка, але Градізький повітовий суд не затвердив того. Наступним повіреним став дворянин Каленик Самойленко- Маджара [5, арк. 39]. Природним повіреним були чоловік за дружину, батько, син. Проте, траплялися випадки, коли чоловік довіряв дружині свої справи [34, с. 223].

Стосовно роботи повірених, у опрацьованих нами документах прямих посилань на ЛС 1588 р. немає. Тут радше існувала традиція представництва інтересів шляхетних осіб з часів Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. На землях колишньої Гетьманщини це була глибоко вкорінена практика, проте вона мала вже широке розповсюдження і на території Південної України. Візьмемо на себе сміливість припустити, що саме побутування принципів і традицій литовсько-польського права в Лівобережній та Правобережній частинах України обумовлювали активне залучення адвокатів у судових процесах і Південної України. Особливо це відчувалося на прикордонні, де вже «розмивалися» межі між вказаними регіонами. Адже в практиці саме Російської імперії інститут адвокатури («стряпчих») ще не набув якогось помітного впливу.

У результаті вищеозначеного дослідження, ми прийшли до висновку, що тривале використання норм цивільного права ІІІ Литовського статуту, яке було характерне для земель колишньої Гетьманщини, мало свій вплив і на сусідні регіони, зокрема Південну Україну. Декілька факторів сприяли цьому явищу, але найголовніший чинник - розпорошеність земельних володінь поміщиків, чиї помістя опинялися у відмінному правовому статусі. Активне і розгорнуте цитування норм ЛС у апеляційних інстанціях Катеринославщини свідчить про наявність друкованих примірників цієї пам'ятки і за межами її традиційного використання. Проте, тема заслуговує на подальше дослідження і аналітику.

литовський статут спадковий спір

Список використаних джерел та літератури

1. Брехуненко В. Адвокати у судочинстві ранньомодерної держави Гетьманщини / Серія «Загальна історія адвокатури». Т. І. / В. Брехуненко, І. Синяк. - К.: КВІЦ, 2017. - 432 с.

2. Гедьо А. В. Маріупольський грецький суд: історія створення та діяльність / А. В. Гедьо, Н. О. Терентьєва, Р. І. Саєнко. - Донецьк: ДонНУ, 2012. - 480 с.

3. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців ХІХ - початку ХХ століття / М. В. Гримич. - К.: Арістей, 2006. - 560 с.

4. Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО). - Ф. 72. Катеринославська палата цивільного суду - Оп.1. - Спр. 3.

5. ДАДО. - Ф. 375. Катеринославський верхній земський суд. - Оп. 2. - Спр. 1.

6. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 2.

7. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 3.

8. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 14.

9. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 32.

10. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 34.

11. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 35.

12. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 36.

13. ДАДО. - Ф. 375. - Оп. 2. - Спр. 48.

14. ДАДО. - Ф. 467. Катеринославський совісний суд. - Оп. 1. - Спр. 3.

15. ДАДО. - Ф. 467. - Оп. 1. - Спр. 13.

16. ДАДО. - Ф. 467. - Оп. 1. - Спр. 23.

17. Дячок О. Право Великого князівства Литовського та українських земель у його складі на сторінках українських юридичних видань (1991-2007 рр.) / О. Дячок // икгаіпа Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. - К., 2009. - Т. І. - С. 176-196.

18. Дячок. О. Дослідження Литовських Статутів сучасними українськими правознавцями / О. Дячок // икгаіпа Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. - Т. ІІ. - С.243-262.

19. Ефремова Н. Н. Судоустройство Российской империи конца XVIII - начала XIX века (историко-правовое исследование) / Н. Н. Ефремова. - М.: Наука, 1993. - 192 с.

20. Ефремова Н. Н. Судоуствойство национальных окраин России: множественность и единство организации имперского правосудия (XVIII - первая половина XIX вв.) / Н. Н. Ефремова // Правовые идеи и институты в историко-теоретическом дискурсе: монография. - М.: Изд-во ИГП РАН, 2008.

- С. 181-189.

21. Каюк Д. Г. (2002). Формування катеринославського та херсонського дворянства в 60-ті рр. XVIII - на початку ХІХ ст.: автореф. дис.... канд. істор. наук / Каюк Дмитро Григорович. - Дніпропетровськ, 2002. - 16 с.

22. Ковальова С. Г. Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського: автореф. дис.... канд. юрид. наук / С. Г. Ковальова. - Одеса, 2004. - 22 с.

23. Коваленко Л. Право Великого князівства Литовського та його вплив на становлення українського права / Л. Коваленко // Юридична Україна. - 2004. - № 2 (14). - С. 91-95.

24. Коросташов О. М. Правове регулювання шлюбно-сімейних відносин на Лівобережній Україні у ХІХ столітті (після скасування місцевого права) / О. М. Коросташов // Держава і право. - Вип. 5: Зб. наук. пр. - К.: Юридична книга, 1999. - С. 54-62.

25. Майкут X. Деякі питання врегулювання спадкових відносин на українських землях за Литовськими Статутами / Христина Майкут // Порівняльно- аналітичне право. - 2014. - №2. - С. 37-41.

26. Майкут X. В. Цивільне право на українських землях за Литовськими статутами: історико-правове дослідження: автореф.... канд. юрид. наук / X. В. Майкут. - Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. - 16 с.

27. Нелін О. І. Еволюція спадкового права в Україні (історико-правовий аспект): автореф.... док. юрид. наук / О. І. Нелін. - К., 2010. - 41 с.

28. Нелін О. І. Щодо спадкового права за статутом Великого князівства Литовського 1588 року / О. І. Нелін // Право і безпека. Науковий журнал Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Т. 5. - №1.

- С. 156-157.

29. Остапенко Т. О. Правова система України-Г етьманщини у другій половині XV!!

- 80-х рр. XVШ ст.: автореф. дис.... канд. юрид. Наук / Т. О. Остапенко. - Одеса, 2011. - 21 с.

30. Падох Я. Грунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині XVП - XVTTT столітті / Я. Падох / Українознавча бібліотека НТШ. Число 2. - Львів, 1994. - 196 с.

31. Панфьорова М. А. Адміністративно-територіальний устрій Південно-Східної України наприкінці XVШ - в перші половині XIX ст. / М. А. Панфьорова // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.

- Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999. - Вип. 8. - С. 119-127.

32. Патлачук О. В. Сучасна українська історіографія інституту злочину за литовсько-руським правом / О. В. Патлачук // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. - 2014. - Вип. 7. - С. 4346. - ЦКЬ: http://nbuv.gov.u/UЖN/NvmguJur_2014_7_12

33. Полное собрание законов Российской империи. Собрание первое. - СПб.: Тип. 2-го отд., 1830. - Т. 8, 20, 23.

34. Посунько О. «...В рассужденіи женскаго полу моего неудобно...». Захист майнових інтересів жінок у судах Катеринославського намісництва у 8090-х рр. XVIII ст. / О. Посунько // Соціум. Альманах соціальної історії. - К.: Інститут історії НАН України, 2017. - Вип. 13-14. - С. 215-234.

35. Посунько О. М. Діяльність органів юстиції на Катеринославщині в останній чверті XVIII - першій половині XIX ст. / О. М. Посунько // Історія і особистість історика. Зб. наук. праць, присвячених 60-річному ювілею професора Г. К. Швидько. - Дніпропетровськ: НГУ, 2004. - С. 189-201.

36. Посунько О. М. Особливості побутування норм українського звичаєвого права (за матеріалами судових установ Катеринославщини останньої чверті X VIII ст.) / О. М. Посунько // Січеславський альманах: зб. наук. праць з історії укр. козацтва. - Дніпропетровськ: НГУ, 2014. - Вип.7. - С. 63-71.

37. Савченко I. В. Адміністративно-територіальний устрій Південної України (1775

- 1822): автореф. дис канд.. іст. наук / I. В. Савченко - Запоріжжя, 2004

38. Савченко I. В. Територіальний устрій Південної України останньої чверті XVIII

- початку XIX ст. / I. В. Савченко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: ЗНУ, 2006. - Вип. XX - С. 56-61.

39. Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. Т. III. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: У 2 кн. - Кн. 2 / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. - Одеса: Юрид. літ-ра, 2004. - 568 с.

40. Шандра В. Совісні суди в Україні (остання чверть XVIII - середина XIX ст.) / В. Шандра - К.:!нститут історії України НАН України, 2011. - 266 с.

41. Шевчук А. Формування дворянського станового суду в українських губерніях Російської імперії / А. Шевчук // Кторія. Філософія. Релігієзнавство. - 2010. - № 1-2. - С. 61-69.

Размещено на Allbest.ru