Новгород-Сіверське вікаріатство Чернігівської єпархії у другій половині XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Новгород-Сіверське вікаріатство Чернігівської єпархії у другій половині XIX століття

Анотації

Автор статті на підставі матеріалів, які були опубліковані у часописах "Черниговские епархиальньїе известия" та інших джерелах досліджує діяльність Новгород - Сіверського вікаріатства Чернігівської єпархії у другій половині ХІХ століття, в період з 1868 - 1893 рр.

Головну увагу приділено діяльності вікарних владик Чернігівської єпархії цього періоду

Ключові слова: Новгород - Сіверське вікаріатство, Чернігівська єпархія, священик, благочинний, єпископ, парафія.

The author of the article on the basis of materials published in the journals "Chernihiv Diocesan News " and other sources investigates the activities of the Novgorod - Siversky Vicariate of the Chernihiv Diocese in the second half of the nineteenth century in the period from 1868 to 1893.

The main attention was paid to the activities of the vicar bishops of the Chernihiv diocese of this period.

Keywords: Novgorod - Siversky Vicariate, Diocese of Chernihiv, priest, charity, bishop, parish.

У XIX столітті Чернігівська єпархія по своїй території збігалася з межами Чернігівської губернії. Оскільки територія була велика, відкривалися нові храми, число священнослужителів з кожним роком збільшувалася. Самому Чернігівського архієрею було вже не так просто управляти Чернігівською єпархією. Як відомо, наприкінці XVIII століття при імператриці Катерині ІІ єпархію на деякий час ділили. У 1785 році зі складу Чернігівської єпархії була виведена єпархія Новгород-Сіверська і Глухівська, з центром у Новгород-Сіверському [1, с. 127]. Тоді ж в цьому місті була відкрита і духовна семінарія [2, с. 130]. Єдиним архієреєм даної єпархії був Преосвященний Іларіон (Кондратовский). Проте в 1797 році, вона була скасована, а її територія була приєднана до Чернігівської єпархії [3, с. 100].

У другій половині XIX століття в багатьох єпархіях Руської Церкви були засновані вікаріатства, а в деяких єпархіях, навіть не одне. Чернігівська єпархія не стала винятком у цьому питанні. Тоді, в 1868 році, було прийнято рішення заснувати Новгород-Сіверське вікаріатство цієї єпархії [4, с. 711]. Вікаріатство засновувалося на такі права:

1. Вікарій Чернігівської єпархії мав титул єпископ Новгород-Сіверський, а своє місцеперебування архієрей повинен був мати у Чернігівському Єлецькому першокласному монастирі. Так само вікарій тепер повинен був керувати цим монастирем;

2. На утримання вікарія, окрім настоятельської платні та доходів Єлецького монастиря, було вирішено виділити від Іллінської Друкарні Чернігівського Архієрейського будинку 100 рублів, з монастирів Пустельного-Рихлівського 250 рублів; Новгород-Сіверського Спаського, Домницького Різдвяного, Ніжинського Благовіщенського і Миколаївського Крупицького по 100 рублів від кожного і одноразово видати вікарію на екіпаж та утримання по будинку з типографських сум Архієрейського будинку 200 рублів, з сум монастирів Рихлівсько- го 300 рублів, Новгород-Сіверського, Домницького, Ніжинського та Крупицького по 150 рублів від кожного;

3. "архієрейською ризницею та іншими речами Архієрейського служіння надати вікарію користуватися від Чернігівського архієрейського дому" [4, с. 713].

У той же день був призначений вікарний архієрей. 21 серпня 1868 року Святіший Синод обрав єпископом Новгород-Сіверським, вікарієм Чернігівської єпархії, настоятеля Одеського Успенського другокласного монастиря, ректора Херсонської семінарії, архімандрита Феофілакта (Праведнікова). Указ Синоду був посланий "відзначеному Єпископського сану Архімандриту Феофілакту, так і Преосвященним: Архієпископу Чернігівському Варлаама, Архієпископу Херсонському Димитрію і Митрополиту Київському Арсенію. Августа 31 дня 1868 року " [4, с. 713 - 714].

Єпископ Феофілакт (в миру - Феофан Абрамович Праведників) народився в 1811 році в родині священика в Курській губернії [5, с. 42]. У 1833 році він закінчив Курську духовну семінарію і протягом наступних чотирьох років навчався в Київській Духовній Академії [6, с. 466]. Дуже тепло згадував роки навчання в стінах Київської духовної школи і про саме місто: "зберіг змалку світлі спогади про давній град Києв... якби мені самому було надано обирати місце для висвячення мого в сан єпископа, то не міг би обрати кращого місця як сьогодення" [7, с. 921 - 922].

Після отримання освіти був викладачем Павловського духовного училища, Воронезької духовної семінарії, де в 1845 році приймає чернечий постриг і стає інспектором цієї семінарії [6, с. 466].

В 1852 році був призначений ректором Тамбовської духовної семінарії, а з 1857 року - ректором Херсонської семінарії та настоятелем Успенського Одеського монастиря [6, с. 466].

11 жовтня 1868 року відбулося наречення архімандрита Феофілакта на єпископа Новгород-Сіверського. Чин наречення в єпископа відбувся в храмі святителя Михаїла в Києво-Печерській Лаврі. 13 жовтня в Недільної Божественної Літургії в Києво-Софійському Кафедральному Соборі хіротонію в єпископа очолив Високопреосвященніший Арсеній (Москвін) митрополит Київський і Галицький. Його Високопреосвященству співслужили: вікарій Київської митрополії, єпископ Чигиринським Порфирій (Успенський) і перебуваючий на спокої єпископ (колишній Полтавський) Олександр (Павлович).

Однак, бути вікарієм Чернігівської єпархії владиці Феофілакту довелося бути недовго. Менше ніж рік він пробув в архієрейському сані. 12 січня 1869 року владика раптово помер [6, с. 466]. Смерть спіткала його в результаті інсульту на 58му році життя. Владика був похований в Успенському соборі Чернігівського Свято - Успенського Єлецького монастиря [8, с. 723 - 724].

За указом Його Імператорської Величності, новим вікарієм Чернігівської єпархії з титулом єпископ Новгород-Сіверський був обраний ректор духовної семінарії архімандрит Серапіон (Маєвський) [9, с. 398].

Владика Серапіон народився в 1827 році на Харківщині в родині священика. Освіту він здобув у Харківській духовній семінарії та Санкт- Петербурзької духовної академії. єпархія вікаріатство постриг

У 1851 році після прийняття чернечого постригу був висвячений у сан ієродиякона, а швидше після цього - в сан ієромонаха [10].

22 грудня того ж року отримав посаду доглядача Кирилівського Духовного Училища в Новгородської Єпархії, а 29 березня 1853 року був переведений вчителем Староруського Духовного Училища. 23 грудня 1853 року майбутній владика отримав ступінь магістра, і в 1857 році його призначають професором Ризької Духовної Семінарії.

Викладацька діяльність проходила у Маєвського досить успішно, і 13 листопада 1859 року він був поставлений інспектором тій же Семінарії. 16 червня 1861 року він був зведений в сан архімандрита [10].

Після возведення в сан архімандрита в 1862 році став ректором духовної семінарії. Як ми бачимо, практично всі архієреї того часу починали свої духовні подвиги з викладацької діяльності духовних навчальних закладах Російської Церкви. Як раз з Самари він був обраний вікарієм Чернігівської єпархії [11, с. 342].

При нареченні в єпископа Новгород-Сіверського, вікарія Чернігівської єпархії, владика Серапіон звернувся до членів Священного Синоду і присутнім при його хіротонії єпископату зі словами подяки, в яких він висловив бажання приступити до єпископського служіння "насамперед зважаючи на Начальника віри Господа Ісуса, як Він навчав людей таємниць царства небесного, дивлячись на святих апостолів і богоносних отців Церкви, як вони наслідували Христа в працях благовістя спасіння людям, і вступаю на ще більше служіння при думці: де мені взяти сил для гідного наслідування таким високим зразкам у виконанні учительській обов'язки єпископського служіння" [12, с. 358].

Після своєї єпископської хіротонії та призначення вікарієм єпархії, владики Серапіону були позначені його права як вікарного архієрея. По благословенню архієпископа Чернігівського Варлаама, йому дозволялося заміщати причетницькі місця, присвячувати паламарів у стихирі та видавати їм про це відповідні грамоти. Переміщати паламарів і дияконів на вакантні місця служіння, якщо ті прослужили на останньому не менше 5 років, за винятком Кафедрального собору. Так само, вікарний архієрей міг призначати та звільняти просфорниць, поміщати дітей священників та церковно-служителів в монастирі для приготування їх до причетницьких посад на парафіях. Міг призначати та звільняти церковних старост, згідно з поданою ним поданням. Мав право накладати єпитимію на світських осіб, видавати метричні свідоцтва, видавати платню працівникам Консисторії.

По виконанню резолюцій владики Серапіона, Чернігівська Консисторія підтвердила духовенству єпархії, щоб при подачі прохань на будівництво та починку церковних споруд були подані наступні документи:

"а) плани місцевості данної церковної споруди;

б) фасади виправлених будівель в двох примірниках;

в) фасади церков, в тому випадку, якщо буде вестись реконструкція їхніх дзвіниць;

г) розріз будівель, що виправляються, обов'язково з дотриманням правил цивільної архітектури" [13, с. 522 - 523].

Як ми бачимо, права і обов'язки вікарного архієрея чітко були прописані. Що давало йому повноваження вирішувати різні питання єпархіального життя.

Але в 1876 році владика Серапіон став правлячим архієреєм Чернігівської єпархії і посада вікарія була тимчасово скасована. Але через дев'ять років в 1885 році коли Чернігівську єпархію очолював єпископ Веніамін (Биковський) посада вікарія єпархії була відновлена.

Тоді в єпископа Новгород-Северского був хіротонісован архімандрит Афанасій (Пархомович) [14, с. 131]. Він народився в Полтавській губернії в 1828 році. Його батько був священиком.

Свою освіту він отримав в Лубенському духовному училищі, Переяславській духовній семінарії та Київській духовній академії, яку закінчив в 1853 році [15, с. 189].

По закінченню академії був призначений інспектором Кишинівського духовного училища.

У 1858 році одружився на дочці Кишинівського протоієрея Пелагеї Степанівни Судакевич [15, с. 189], і незабаром після одруження 29 серпня 1858 року був висвячений на священика в місті Кишинів. Його священицьке служіння проходило у Бессарабії. 19 лютого 1871 року зведений у сан протоієрея [16, с. 15].

У 1880 році овдовів, залишившись з 5 дітьми [15, с. 189].

9 березня 1885 року пострижений у чернецтво, а 17 березня возведений у сан архімандрита. Прийняти остаточне рішення про постриг батька Василя переконав товариш по академії Чернігівський єпископ Веніамін (Биковський), який бажав бачити його своїм вікарієм що і було здійснено. Його хіротонія була здійснена 9 червня 1885 року в Свято - Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври [15, с. 189].

Після хіротонії, владика Афанасій приступив до обов'язків вікарія. Владика Веніамін (Биковський) вирішив прописати права та обов'язки вікарія єпархії. Розглянемо основні права, які отримав владика Афанасій:

- "заміщати вакантні псаломницькі місця, а так само звільняти псаломщиків на спокій, згідно з поданими поданням;

- затверджувати на посадах церковних старост і голів парафіяльних попечительств;

- стверджувати священнослужителів, які обиралися на посади членів благочинницьких рад, депутатів у справах училищних та слідчих;

- стверджувати журнали Консисторії за винятком деяких, зазначених Правлячим архієреєм" [17, с. 547].

Як ми бачимо з останнього пункту, деякі журнали Консисторії, на які звертав увагу Правлячий архієрей, затверджувалися саме їм, щоб владика Веніамін міг особисто проконтролювати ситуацію. Крім усього іншого, вікарний архієрей, як і владний, міг подорожувати по єпархії для здійснення служіння. Так само, вікарний архієрей був настоятелем Свято-Успенського Єлецького монастиря Чернігова, який в той період був резиденцією вікарних архієреїв єпархії.

Як було зазначено вище, владика Афанасій, з благословення правлячого єпископа, здійснював огляд єпархії. У 1886 році єпископ Новгород-Сі- верський здійснив огляд близько ста храмів у восьми повітах Чернігівської губернії: Чернігівському, Городнянському, Новозибківському, Суразькому, Мглинському, Стародубському, Новгород-Сіверському, Сосницькому. Крім цього, він перевірив звіт 28 церков в цих повітах. Писав з цього приводу владика наступне: "Святі церкви скрізь знайдені мною в задовільному стані, міститися в повній чистоті, старі з них ремонтували, а інші ретельно знову влаштовані, інші ж ще устрояються, наприклад у селах Яловкі, Перелазі, Горностаївці місткі, світлі та в архітектурному відношенні вельми благоліпні" [18, с. 480]. У своїй доповіді владика вказував, що на деяких парафіях не вистачало священнослужителів, що змушувало народ ходити на служби у сусідні села. Виходячи з цього до нього надходили прохання від парафіян таких церков, щоб їм прислали священика [18, с. 481]. Що стосується ставлення пастви з їх пастирями, то в більшості випадків парафіяни довіряли священикам. І відносини були дуже хороші. Більшість парафіян регулярно сповідалися і причащалися Святих Христових Тайн.

Народ Чернігівщини продовжував бути вірний Православному вченню і Святої Апостольської Церкви. Адже в той час у восьми верстах від Чернігівської губернії, в сусідній Могилевській губернії стало поширюватися вчення штундистів. І багато людей в Могилевської єпархії стали захоплюватися цим вченням. У Чернігівській єпархії такого не було. Навпаки, як повідомляє владика Афанасій: "священик села Сеньківки засвідчив, що коли штундисти прийшли в його прихід на заробітки і стали говорити про своє нове вчення та схиляти парафіян до штунди, православні вигнали штундистів зі свого села, і з того часу спроби до розбещення припинилися" [18, с. 482].

Що стосується церковних хорів і співу, то було зазначено, що спів у багатьох храмах виконувалися дітьми церковнопарафіяльних і земських шкіл. В деяких селах був вказаний випадок загальноцер- ковного співу, коли весь народ у храмі за богослужінням співав. Наголошував владика хор села Седнева, що богослужіння Всеношної були виконані Києво-Печерським наспівом, що було рідкістю для подібних парафій. Проблемним виявився Стародубський собор, адже в хорі співали один або два хористи, що для такого храму було дуже бідно [18, с. 483].

Церковнопарафіяльні школи існували, як правило, на багатолюдних парафіях. А церковне письмоводство велося, як правило, псаломщиками і в рідкісних випадках самими священиками.

Відвідував владика Стародубське і Новгород- Сіверське духовні училища. Його Преосвященство побував на іспиті з російської мови в Стародубській школі, і по латині в Новгород-Сіверській школі: "з відповідей учнів можна було укласти, що навчальний справа ведеться в обох училищах задовільно...по зовнішньому вигляду учні Новгород-Сіверського училища охайні, в одноманітному і акуратному одязі; в Стародубському ж учні вкрай неохайні і всі без краваток" [18, с. 485]. Виходячи з цього, можна було зробити висновок, що учні Новгород-Сіверського училища були більш забезпечені, ніж в Стародубській школі.

Загалом, виходячи з огляду владики Афанасія можна зробити висновок, що єпархія перебувала у задовільному стані. Духовно-моральний стан суспільства в цілому було позитивним. Люди зберігали віру в Бога, брали участь у церковному житті, регулярно сповідалися і причащалися, як правило, довіряли священикам і намагалися дбати про благоустрій своїх церков.

У березні 1889 році відбулася зміна в Новгород-Сіверському вікаріатстві. Єпископ Афанасій (Пархомович) був призначений єпископом Сарапульським, вікарієм В'ятської єпархії [19, с. 1399]. Але недовго Чернігівська єпархія залишалася без вікарія. Вже у вересні 1889 року новим вікарієм був обраний архімандрит Антоній (Соколов) і висвячений в єпископа Новгород-Сіверського, вікарія Чернігівської єпархії.

Єпископ Антоній (у миру Яків Григорович Соколов) народився 9 жовтня 1850 році в Рязанської області, в сім'ї сільського священика. У 1864 році вступив в Рязанську Духовну Семінарію і навчався в ній до 1870 року [10].

У 1875 р. він поступив в Московську Духовну Академію, яку закінчив у 1879 р. зі ступенем кандидата Богослов'я. 28 вересня 1879 року він був призначений викладачем Київської Духовної Семінарії.

1 вересня 1883 року він прийняв чернецтво і був визначений інспектором Віфанської Духовної Семінарії.

4 січня 1885 року був переведений ректором Подільську Духовну Семінарію. "Інспекторська і ректорська служба, за словами самого Владики Ан- тонія, важка і складна по самому своїй істоті, дала йому можливість вивчити характери і вдачі людей, придивитися до різних явищ життя і познайомитися з суспільством. Боротьба з різними зловживаннями, негативними явищами і пристрастями людей також принесла йому користь" [10]. 7 січня 1885 р. він був зведений в сан архімандрита, а 24 вересня 1889 р. хіротонізований у єпископа Новгород-Сіверського, вікарія Чернігівської Єпархії.

Після свого призначення намагався активно брати участь у церковному житті єпархії. Цікавим фактом стало те, що Преосвященний Антоній видав резолюцію наступного змісту: "щоб в церковні старости не потрапляли власники та постійні відвідувачі в питних закладах" [20, с. 119]. Владика вважав, що Консисторії слід було б циркулярно доручити благочинним, щоб вони були присутні на виборах, або посилали для цього членів благочинницької ради у своїх рапортах. "Під час виборів ці люди зобов'язані були стежити за тим, щоб обрані особи дійсно не складалися ні власниками, ні постійними відвідувачами в кафе" [20, с. 119 - 120]. По спогадам сучасників, владика Антоній був людиною досить моральним і завжди намагався піклуватися про моральний стан ввірених йому єпархій, тому і не дивно, що він старався і в Чернігівській єпархії стежити за чистотою і моральним життям на парафіях, а тому його резолюція була як не можна до речі, для поліпшення моральності в парафіяльному житті. Консисторія позитивно від- реагувала на резолюцію і видала указ про заборону особам, що складався в питних закладах бути старостами храмів.

19 січня 1891 єпископ Новгород-Сіверський Антоній (Соколов) був переведений єпископом Староруським, вікарієм Новгородської єпархії. Новим вікарієм єпархії Чернігівській з титулом єпископ Новгород-Сіверський був призначений єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії Сергій (Соколов).

Можна з упевненістю стверджувати, що призначення на Чернігівську кафедру вікарних єпископів було продиктовано необхідністю більш упорядкованого управління єпархією, територія якої збігалася з розмірами всієї досить великої Чернігівської губернії. Крім координації та управління справами парафій, інститут вікарних архієреїв на Чернігівщині служив збереженню православної віри на древніх чернігівських землях, становленню духовності і моральних підвалин парафіян усіх чинів і станів, поширення церковних і світських знань, боротьбі з єретичними віровченнями і сектантством, примноження культурної спадщини нашого народу.

Список використаних джерел

1. Протопопов Н.А., 1911. Картины церковной жизни Черниговской епархии из 9-вековой истории. К., Тип. Кульженко. С. 127.

2. Ходатайство Преосвященного Иллариона об открытии духовной семинарии. 1785. // Державний архів Чернігівької області. Ф. 712. Оп. 1. Спр. 18. А. 130.

3. Рига Д., 2018. Історіографія питання дослідження створення та діяльності Новгород-Сіверської єпархії 1785 - 1797 рр. у працях дослідників та науковців XIX-XXI століття / Д. Рига // Сіверянський літопис. № 1-2. С. 100.

4. Распоряжение Высшего Правительства об учреждении Рязянского, Вологодского и Черниговского вика- риатств. 1868. // Черниговские епархиальные известия (далі - ЧЕИ). №18. С. 711 - 714.

5. Царенок А., 2006. Феофілакт (Праведников), єпископ Новгород-Сіверський // Сіверянський літопис. № 4. С. 42 - 46.

6. Федотов Б.И.. 1913. Феофилакт (в миру Феофан Абрамович Праведников). // Русский биографический словарь. СПб. С. 466.

7. Речь, произнесенная ректором Херсонской духовной семинарии архімандритом Феофилактом при наречении его во епископа Новгород-Северского, 11 октября 1868 года. 1868. // Прибавлении к ЧЕИ. №20. С. 921 - 922.

8. Ткачук М.Л. 2016. Феофілакт (Праведников Феофан Аврамович) // Київська духовна академія в іменах: 1819-1924. Т.2. К.С. 723 - 724.

9. Указ Его Императорского Величества, Самодер- жавца Всероссийского, из Святейшего Правительствующего Синода, Преосвященному Варлааму, архиепископу Черниговскому и Нежинскому. 1869. // ЧЕИ. №12. С. 398.

10. Архипастыри Черниговские и Нежинские. Официальный сайт Брянской митрополии. // URL. Электронный ресурс: http://bryansk-eparhia.ru/eparhialnoe-upravlenie/arhipastyri/hronologiya-preobrazovanij-v- tysyacheletnej-istorii-upravleniya-bryanskoj-eparhiej/ arhipastyri-chernigovskie-i-nezhinskie/ (дата посилання 25.09.2019 р.)

11. Серапион (в миру Симеон Маевский). 1904. // Русский биографический словарь. СПб. С. 342.

12. Речь Святейшему Синоду сказанная ректором Самарской семинарии архимандритом Серапионом по наречении его во епископа Новгород - Северского, викария Черниговской епархии, 25 мая 1869 года. 1869. // Прибавлении к ЧЕИ. №14. С. 358.

13. О делах предоставленных на разрешение Преосвященного Серапиона, епископа Новгород - Северского, викария Черниговской епархии. 1869. // ЧЕИ. №17. С. 522 - 523.

14. Павловский И.Ф. 1914. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Издание Полтавской ученой архивной комиссии. С. 131.

15. Ткачук М.Л., 2015. Київська духовна академія в іменах: 1819-1924. Т.1. К.С. 189.

16. Римский С.В., 2002. Афанасий (Пархомович В.М.). // Православная энциклопедия. Т IV М.С. 15.

17. Предложение Его Преосвященства, Преосвя- щеннейшего Вениамина, епископа Черниговского и Нежинского, Черниговской духовной Консистории. 1885. // ЧЕИ. №15. С. 547.

18. Его Преосвященству, Преосвященнейшему Вениамину Епископу Черниговскому и Нежинскому, Афанасия Епископа Новгородсеверскаго, Викария Черниговской епархии, донесение. 1886. // ЧЕИ. №14. С. 480

19. Булгаков С.В., 1913. Настольная книга для свя- щенно-церковно-служителей. К.С. 1399.

20. Распоряжение епархиального начальства. Определение Черниговской духовной консистории. 1890. // ЧЕИ. №5. С. 119 - 120.

References

1. Protopopov N. A., 1911. Kartyni tserkovnoi zhyzny Chernyhovskoi eparkhyy yz 9-vekovoi ystoryy. K., Typ. Kulzhenko. S. 127.

2. Khodataistvo Preosviashchennoho Yllaryona ob otkrityy dukhovnoi semynaryy. 1785. // Derzhavnyi arkhiv Chernihivkoi oblasti. F. 712. Op. 1. Spr. 18. A. 130.

3. Ryha D., 2018. Istoriohrafiia pytannia doslidzhennia stvorennia ta diialnosti Novhorod-Siverskoi yeparkhii 1785-1797 rr. u pratsiakh doslidnykiv ta naukovtsiv XIX - XXI stolittia / D. Ryha // Siverianskyi litopys. № 1-2. S. 100

4. Rasporiazhenye Vissheho Pravytelstva ob

uchrezhdenyy Riazianskoho, Volohodskoho y Cherny- hovskoho vykaryatstv. 1868. // Chernyhovskye eparkhyalnie yzvestyia (dali - ChEY). №18. S. 711 - 714.

5. Tsarenok A., 2006. Feofilakt (Pravednykov), yepyskop Novhorod-Siverskyi // Siverianskyi litopys. № 4. S. 42 - 46.

6. Fedotov B. Y. 1913. Feofylakt (v myru Feofan Abramovych Pravednykov). // Russkyi byohrafycheskyi slovar. SPb. S. 466.

7. Rech, proyznesennaia rektorom Khersonskoi dukhovnoi semynaryy arkhimandrytom Feofylaktom pry narechenyy eho vo epyskopa Novhorod-Severskoho, 11 oktiabria 1868 hoda. 1868. // Prybavlenyy k ChEY №20.

8. Tkachuk M. L. 2016. Feofilakt (Pravednykov Feofan Avramovych) // Kyivska dukhovna akademiia v imenakh: 1819-1924. T.2. K. S. 723 - 724.

9. Ukaz Eho Ymperatorskoho Velychestva,

Samoderzhavtsa Vserossyiskoho, yz Sviateisheho Pravy- telstvuiushcheho Synoda, Preosviashchennomu Varlaamu, arkhyepyskopu Chernyhovskomu y Nezhynskomu. 1869. //ChEY. №12. S. 398.

10. Arkhypastiry Chernyhovskye y Nezhynskye. Ofytsyalniy sait Brianskoi mytropolyy. // URL. ЭlektronnbIІ resurs: http://bryansk-eparhia.ru/eparhialnoe-upravlenie/ arhipastyri/hronologiya-preobrazovanij-v-tysyacheletnej- istorii-upravleniya-bryanskoj-eparhiej/arhipastyri- chernigovskie-i-nezhinskie/ (data posylannia 25.09.2019 r.)

11. Serapyon (v myru Symeon Maevskyi). 1904. //Russkyi byohrafycheskyi slovar. SPb. S. 342.

12. Rech Sviateishemu Synodu skazannaia rektorom Samarskoi semynaryy arkhymandrytom Serapyonom po narechenyy eho vo epyskopa Novhorod - Severskoho, vykaryia Chernyhovskoi eparkhyy, 25 maia 1869 hoda. 1869. // Prybavlenyy k ChEY №14. S. 358.

13. O delakh predostavlennikh na razreshenye Preosviashchennoho Serapyona, epyskopa Novhorod - Severskoho, vykaryia Chernyhovskoi eparkhyy. 1869. //ChEY №17. S. 522 - 523.

14. Pavlovskyi Y. F. 1914. Poltavtsi. Yerarkhy, hosudarstvennie y obshchestvennie deiately y blahotvorytely. Yzdanye Poltavskoi uchenoi arkhyvnoi komyssyy. S. 131.

15. Tkachuk M. L., 2015. Kyivska dukhovna akademiia v imenakh: 1819-1924. T.1. K. S. 189.

16. Rymskyi S. V, 2002. Afanasyi (Parkhomovych V.M.). // Pravoslavnaia эntsyklopedyia. T. IV. M. S. 15.

17. Predlozhenye Eho Preosviashchenstva, Preosvia- shchenneisheho Venyamyna, epyskopa Chernyhovskoho y Nezhynskoho, Chernyhovskoi dukhovnoi Konsystoryy.1885. // ChEY №15. S. 547.

18. Eho Preosviashchenstvu, Preosviashchenneishemu Venyamynu Epyskopu Chernyhovskomu y Nezhynskomu, Afanasyia Epyskopa Novhorodseverskaho, Vykaryia Chernyhovskoi eparkhyy, donesenye. 1886. // ChEY №14. S. 480 - 485.

19. Bulhakov S. V, 1913. Nastolnaia knyha dlia sviashchenno-tserkovno-sluzhytelei. K. S. 1399.

20. Rasporiazhenye eparkhyalnoho nachalstva. Opredelenye Chernyhovskoi dukhovnoi konsystoryy. 1890. // ChEY №5. S. 119 - 120.

Размещено на Allbest.ru