Рабовласництво і работоргівля в Іонії та іонійських колоніях Північного Причорномор’я: джерела та історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії України НАНУ

Рабовласництво і работоргівля в Іонії та іонійських колоніях Північного Причорномор'я: джерела та історіографія

Олександр Одрін

У працях з економічної історії античних держав Надчорномор'я работоргівля займає вповні поважне місце. Якщо загалом питома вага рабовласницьких відносин у їх внутрішньому житті часто оцінюється вкрай скептично, то стосовно посередницької торгівлі рабами цей скепсис є куди меншим, зважаючи на однозначні відомості античних джерел про вивіз рабів з понтійського регіону Це, у першу чергу, відомості Полібія про вивіз рабів з Понту [4.38.4] та Страбона [ХІ.ІІ.З] про продаж кочовиками рабів грекам. Утім, лишається відкритим питання про те, з якої саме частини понтійського регіону вивозили рабів і наскільки масштабним був експорт «живого товару» кочовиками.

Україна в Центрально-Східній Європі. -- Вип. 18. -- К., 2018. Останнє особливо важливе з огляду на обмеженість даних як писемних, так і археологічних джерел про те, що ж саме вивозилось з багатьох полісів Понту, особливо з апойкій його північного та західного узбереж в обмін на численну імпортну продукцію (яка якраз непогано засвідчується археологічно). Тож, щойно чергова «хлібна теорія» експорту зазнавала краху з огляду на спекулятивність, відновлювався інтерес до теми работоргівлі.

Втім, як це зазвичай трапляється в історіографії, інтерес до цієї тематики не був постійним: він то підносився, то сходив нанівець, а оцінки ролі торгівлі «живим товаром» коливалися від вкрай скептичних поглядів до цілком їм протилежних і навпаки.

Припущення про вагому роль торгівлі рабами в економічних взаєминах іонійських апойкій на Понті з їх метрополією висловлювались уже давно. Так, ще у 1915 році британська дослідниця Аделаїда Дангем у своїй монографії «Історія Мілету» припустила, розвиваючи ідеї Елліса Міннза стосовно понтійської работоргівлі Слід наголосити, що сам Міннз (Minns, Ellis H. Scythians and Greeks : A Survey of Ancient History and Archaeology on the North Coast of the Euxine from the Danube to the Caucasus. -- Cambridge, 1913. -- P. 440) вважав, що більша частина рабів на давньогрецьких ринках походила з Малої Азії, меншою мірою -- з Гетики, тоді як раби зі Скіфії були набагато менш чисельними. Більшість дослідників -- від А. Дангем до Д. Льюїса -- поділяють такі оцінки. Втім, окремі фахівці вважають експорт зі Скіфії вагомішим (див. нижче). Dunham, A.G. The history of Miletus, down to the Anabasis of Alexander. -- London, 1915. -- P. 22, 63-64., що колонії Мілету на берегах Мармурового та Чорного морів були активними постачальниками рабів на ринки Хіосу . У першу чергу, щоправда, йшлося про апойкії на малоазійському узбережжі, а також у Добруджі, де відбувалися контакти з гетами, і набагато в меншій мірі -- про колонії на узбережжі Скіфії.

Новий сплеск зацікавлення темою понтійської работоргівлі був пов'язаний із публікацією у 1962 році статті Мозеса Фінлі «Чорноморський і дунайський регіон та торгівля рабами в античності» Finley, M. The Black Sea and Danubian Regions and the Slave Trade in Antiquity // Klio. -- 1962. -- Vol. 40. -- Р. 51-59.. На момент публікації Фінлі був визнаним антикознавцем, автором «Світу Одіссея» Щоправда, «Антична економіка», яка стала, напевно, найважливішою книгою Фінлі, і роками була настільною книгою кожного, хто займався проблемами історії господарства античного світу, на той момент ще світу не побачила., тож його стаття аж ніяк не могла лишитись непоміченою в історіографії. У своїй роботі Фінлі залучив, поряд із традиційними писемними, також і епіграфічні матеріали, головним чином з Балкан та Малої Азії, аналізуючи етнічний склад рабів з Аттики, Родосу та інших центрів Звичайно, тут він аж ніяк не був піонером. Див., наприклад: Граков Б.Н. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии // Вестник древней истории. -- 1939. -- № 3. -- С. 231-312.. Утім, слід зазначити, що стаття Фінлі мала радше оглядовий характер, у ній автор не робив ніяких відкриттів і не формулював нових, скільки-небудь оригінальних гіпотез.

Наступні десятиліття характеризувалися більшою мірою накопиченням інформації, ніж переглядом старих поглядів і формуванням нових концепцій, прикладом яких є праці болгарського історика В. Велкова, присвячені історії торгівлі рабами-фракійцями Див., зокрема: Велков В.И. Рабы-фракийцы в античных полисах Греции VI--II вв. до н.э. // Вестник древней истории. -- 1967. -- № 4 -- С. 70-80; Velkov V. Zur Frage der Sklaverei auf der Balkanhalbinsel wдhrend der Antike // Йtudes balkaniques. -- 1964. -- Vol. 1 ! P. 125-138 та ін.. Якісні зміни тут відбулися лише наприкінці XX -- на початку XXI століття і пов'язані переважно з північнопонтійським регіоном.

Перше, що треба згадати, -- це концепцію работоргівлі як основи скіфського експорту, яка з 90-х років минулого століття плідно розробляється Н.О. Гаврилюк Гаврилюк Н.А. История экономики Степной Скифии VI-III вв. до н.э. -- К., 1999. -- С. 277; Gavriljuk, N.A. The Graeco-Scythian slave-trade in the 6th and 5th centuries BC. In: P.G. Bilde, J.M. Hojte and V.F. Stolba (Eds.), The Cauldron of Ariantas. Studies presented to A.N. SCeglov on the occasion of his 70th birthday. -- Aarhus, 2003. -- P. 75-85. Див. також друге, доповнене видання монографії: Гаврилюк Н.А. Экономика Степной Скифии VI-III вв. до н. э. | К., 2013. | С. 452-486.. Авторка, оцінюючи структуру експорту кочовиків, яким мав компенсуватися імпорт грецьких товарів, особливо предметів престижного вжитку, доводить, що лише торгівля «живим товаром» (а не продуктами тваринництва чи, тим більше, хліботоргівля) була здатна забезпечити товарний баланс. Концепція Н.О. Гаврилюк зустріла як підтримку, так і критику. Остання стосується не стільки оцінки структури скіфського експорту, скільки доказової бази твердження широкого вивезення рабів-скіфів у Грецію: так, Александру Аврам зазначає, що, пишучи про значну кількість вивезених рабів у V ст. до н.е., на підтвердження своїх слів Н.О. Гаврилюк наводить лише одне ім'я раба- скіфа Avram A. Some Thoughts about the Black Sea and the Slave Trade before the Roman Domination (6th-1st Centuries BC). In: V. Gabrielsen and J. Lund (Eds.) The Black Sea in Antiquity. Regional and Interregional Economic Exchanges, (Black Sea Studies, 6). -- Aarhus, 2007. | P. 242, 248 note 21.. Втім, варто звернути увагу на специфіку тих епіграфічних джерел, якими користуються дослідники при встановленні етнічного складу рабів, значну частину яких становлять мануміссії Див, напр.: Lewis D. Near Eastern slaves in Classical Attica and the slave trade with Persian territories. -- P. 96 ff. У цьому випадку, звичайно, йтиметься головним чином про кваліфікованих рабів Див., нпр: Westermann W.L. The Slave Systems of Greek and Roman Antiquity. -- Philadelphia, 1955. | P. 13 ff., тоді як скіфи, без сумніву, у своїй абсолютній більшості до таких не належали.

У зв'язку з цим не можна не згадати дискусію про рабів-скіфів у Афінах, адже традиційно, спираючись на дані про наявність там поліцейського загону, утвореного саме зі скіфів-невільників, а також на численні зображення персонажів у скіфському одязі на аттичних вазах, дослідники приходили до висновку про регулярний доплив рабів зі Скіфії на афінський ринок «живого товару», починаючи вже з доби архаїки. Яскравим прикладом такого традиційного підходу є стаття відомого російського антикознавця Е.Д. Фролова «Скіфи в Афінах», в якій автор, спираючись значною мірою на іконографічний матеріал, твердить про доволі широке відтоді поширення рабів-скіфів в Афінах, причому як у приватній, так і у державній (поліцейські) власності Фролов Э.Д. Скифы в Афинах. // Вестник древней дстории. -- 1998. -- № 1. -- С. 135-152.. Втім, відносно нещодавно остання теза була переглянута у праці відомого епіграфіста Аскольда Іванчика, в якій дослідник критично аналізує наявний комплекс іконографічних джерел, заперечуючи можливість їх використання як історичного джерела, а відтак і як доказу присутності рабів-скіфів у Афінах архаїчної доби Иванчик А. И. Кем были «скифские» лучники на аттических вазах эпохи архаики? I-II // Вестник древней истории. -- 2002. -- № 3. -- С. 33-55; 2002. -- № 4. -- С. 23-42..

Ідея про переважання на грецьких ринках рабів з Малої Азії та Близького Сходу нині активно розробляється Девідом Льюїсом, який, залучаючи весь наявний на сьогодні комплекс джерел, особливо епіграфічних, про етнічний склад рабів у полісах Балкан та Малої Азії, доводить переважання малоазійських та близькосхідних за походженням рабів над фра- кійсько-понтійськими, наводячи, крім іншого, і суто логістичний аргумент: рабів з відносно віддалених північних регіонів було куди дорожче доправляти до Греції, ніж із сусідніх з нею Lewis D. The Market for Slaves in the Fifth- and Fourth-Century Aegean... -- P. 322-. Таким чином, можна констатувати, що в сучасній історіографії утворилась ситуація, коли, в умовах обмеженості джерельної бази, дослідники обстоюють часом діаметрально протилежні позиції, які важко або й просто неможливо привести до спільного знаменника. Очевидно, для того, аби ситуація змінилася, необхідно розширення джерельної бази, тим більше, що віднедавна інформація про рабовласництво і работоргівлю у Надчорномор'ї, як і загалом у грецькому світі, почала поповнюватись новими епіграфічними документами. У поєднанні з уже відомими епіграфічними та, меншою мірою, писемними джерелами вони дозволяють по-новому поглянути на обіг «живого товару» в торгівельних операціях на Понті Евксинському, а головне -- поставити питання не лише про вивіз рабів до Греції, але й про внутрішньопонтійську торгівлю рабами. Так само вони дозволяють розширити хронологічні межі понтійської работоргівлі, відносячи її початок практично до часу виникнення тут перших грецьких апойкій.

Втім, є цілком очевидним, що розглядати питання торгівлі рабами ізольовано, без зв'язку із соціальною структурою давньогрецького суспільства некоректно, адже рабовласницькі відносини в колоніях становили складову соціальної структури, принесеної переселенцями з метрополії. Тому перед тим як розпочати огляд вищезгаданих джерел, доцільно коротко розглянути джерела з історії работоргівлі в Іонії доби архаїки, а також у північногрецьких іонійських колоніях, включно із апойкіями у Пропонтиді.

Логічним буде розпочати, звичайно, з Мілету -- метрополії більшості іонійських колоній берегів Чорного моря. Джерела, які свідчать про поширення рабовласництва і работоргівлі у Мілеті та його колоніях, відомі принаймні ще з VI ст. до н.е. Вони, нехай і не надто численні, натомість дуже інформативні. Навіть якщо лишити в стороні уривчасті та неоднозначно трактовані відомості про існування у Мілеті рабів «лакон- ського» типу -- гергітів Тут в означення терміну «північні греки» автор слідує за Б. Ісааком (Див.: Isaac B. The Greek Settlements in Thrace Until the Macedonian Conquest. -- Leiden, 1986 -- P. XI- XIV., ми маємо дані про наявність там покупних рабів-фрігійців, які «мелють ячмінь на мілетських млинах», авторства поета VI ст. до н.е. Гіппонакта з Ефесу (fr. 27) Див. про торгівлю фрігійськими рабами: Lewis D. The Market for Slaves in the Fifth- and Fourth-Century Aegean: Achaemenid Anatolia as a Case Study... -- P. 316-336.. Ці дані однозначно вказують на наявність покупних рабів (chattel slaves) у мілетських ойкосах вже з VI ст. до н.е., якщо не раніше, причому використання цих рабів було виразно пов'язаним із сільським господарством: якщо не з виробництвом, то принаймні із переробкою аграрної продукції.

Слід зауважити, що, на відміну від своїх іонійських сусідів -- Хіосу та, меншою мірою, Ефесу, Мілет ніколи не був скільки-небудь визначним центром торгівлі рабами. Найбільшим в Іонії центром торгівлі «живим товаром» був Хіос, адже саме тут, як твердять писемні джерела, вперше в античному світі розпочалося широке використання покупних рабів20, причому знов-таки не у гірничій галузі чи ремеслі, а у високотоварному аграрному виробництві. Рабству на Хіосі присвячена велика стаття І.А. Шишової21, яка не втратила своєї актуальності й досі. Авторка, спираючись на дані епіграфіки та археології, твердить, що на острові довго зберігалося велике аристократичне землеволодіння, де інтенсивно використовувалася праця рабів22. За обережними підрахунками І. А. Шишової, загальна чисельність рабів, зайнятих в аграрному виробництві Хіосу, могла сягати 20 00023.

Говорячи про поширення праці рабів у сільськогосподарському виробництві Іонії доби архаїки, не можна не згадати гіпотезу Віктора Генсона, згідно з якою технологічні інновації, включно із широким залученням праці покупних рабів в аграрному виробництві, пов'язані перш за все з маргінальними землями (е^с^аіе), до яких у Середземномор'ї відносились насамперед гірські землі, які потребували терасування24. Успішне ведення господарства там було можливим за рахунок нових, якісніших за ті, що практикувалися на рівнинах, аграрних технологій25 та інтенсивнішого використання робочої, і перш за все -- рабської сили26. Втім, на відміну від Шишової, Генсон пов'язує впровадження рабської праці не стільки з господарствами великих, скільки середніх землевласників доби архаїки. Цю гіпотезу підтримав і відомий дослідник рабовласницьких відносин Майкл Джеймсон, який в одній зі своїх останніх І прикладом таких земель він називає саме гірські тераси Хіосу: Hanson V.D. The Other Greeks... -- P. 88. робіт на аграрну тему Jameson M.H. Attic Eschatia // Ancient History Matters. -- P. 63-68 / On Paul Cartledge «The political economy of Greek slavery»... -- P. 168., услід за Генсоном, але спираючись головно на матеріали Аттики, твердить, що технологічні новації в аграрному секторі впроваджувались у першу чергу в невеликих господарствах, розташованих на маргінальних землях (схили гір тощо).

Звідки ж одержували землевласники Хіосу своїх рабів? Як показують дані епіграфіки, більшість із них була малоазійського, зокрема, фрігійського походження Шишова И.А. Рабство на Хиосе... -- С. 164-165. Там само (С. 164 прим. 63) див. літературу.. Можна припустити, що торгівля фрігійськими рабами здійснювалась через мілетські колонії Пропонтиди та Чорного моря, підтвердженням чому є почесний декрет з мілетської колонії Кізіку, який датується VI ст. до н.е. (SIG3 4). У ньому, зокрема, йдеться про надання ателії, за винятком кількох податків, серед яких і податок на торгівлю рабами. Аналіз цього декрету саме у контексті фрігійської работоргівлі нещодавно було здійснено у згаданій вище праці Девіда Льюіса Lewis D. The Market for Slaves in the Fifth- and Fourth-Century Aegean... -- P. 320321.. Автор висловлює дуже вірогідну гіпотезу про фрігійське походження отримувача привілею, очевидно, торгівця рабами та худобою (кіньми) -- основними експортними товарами Фрігії. Втім, навіть якщо вважати гіпотезу Льюїса недостатньо обґрунтованою, поява цього декрету однозначно свідчить про існування доволі масштабної торгівлі рабами, причому, зважаючи на географічне розташування Кізіку, напевно, саме фрігійськими, податок на яку приносив чималий дохід до скарбниці поліса.

Другим за важливістю після Малої Азії джерелом поставок рабів на іонійські ринки була Фракія. Вірогідно, тут основний потік «живого товару» йшов не через чорноморські колонії Мілету, такі як Аполлонія чи Одесс, а через поліси північного узбережжя Егейського моря. Свідченням цього є, зокрема, фрагментований декрет з теоської колонії Абдери (SEG 47, 1026), який, щоправда, датується значно пізнішим часом, аніж кізік- ський -- IV ст. до н.е., що регламентує продаж рабів та в'ючних тварин (примітним є те, що й тут худоба і невільники також згадуються в одному контексті). Цілком очевидно, що і в господарстві Абдер, як і Кізіку, торгівля рабами (у даному випадку -- фракійцями Archibald Z. Ancient Economies of the Northern Aegean: Fifth to First Centuries BC. -- Oxford, 2014 -- P. 120-122. Спеціально про рабів-фракійців див. згадані вище праці В. Велкова.) також відгравала доволі вагому роль.

Якщо торгівля рабами-фракійцями, як вже згадувалось, здійснювалась через північноегейські центри, то на долю понтійських полісів мала приходитись торгівля гетськими та скіфськими (у широкому розумінні терміну, тобто як кочовими скіфами степу, так і мешканцями Лісостепу) рабами. Говорячи про перших, не можна не згадати нехай і дещо дискусійну гіпотезу М. Гінда, який вважає, що на монетах Істрії середини V -- першої чверті IV ст. до н.е. вміщено зображення рабів-гетів Hind J. The trade in Getic Slaves and the Silver Coins of Istria // Thracia Pontica. -- 1994. -- Vol. 5. -- P. 153-158. Виноградов Ю.Г. Древнейшее греческое письмо с острова Березань // Вестник древней истории. -- 1971. -- № 4. -- С. 74-100.. Якщо така інтерпретація є вірною, ми маємо нумізматичні свідчення масштабності дунайської работоргівлі, починаючи, принаймні, ще з доби класики.

Але, певно, найрепрезентативнішими свідченнями розвитку рабовласництва в мілетських колоніях є джерела, що походять з Північного Причорномор'я, головним чином з Ольвії та Боспору. Більшість із них, на відміну від згаданих вище, належать до т.зв. «малої епіграфіки» і являють собою приватні листи на свинцевих пластинках та кераміці, що містять найрізноманітнішу інформацію про соціальне, економічне та культурно- релігійне життя місцевих еллінів. До кінця минулого століття їх було відомо лише кілька, хоча серед них був такий видатний документ, як лист Ахіллодора , але відносно віднедавна ситуація почала кардинально змінюватись. Починаючи від 1998 року, коли Ю.Г. Виноградовим було опубліковано одразу чотири приватних листи на свинці, два з яких містять інформацію про рабів, зокрема, і про міжполісну торгівлю «живим товаром» Крім того, в результаті грабіжницьких розкопок частина листів потрапила до приватних колекцій, власники яких часом ідуть на співпрацю з епіграфістами, тож база даних може бути ще поповненою., публікації нових листів та републікація вже відомих суттєво почастішали, і на сьогоднішній день уже видано близько двох з половиною десятків таких листів, а ще декілька чекають на друк .

Інформація цих епіграфічних пам'яток Див. стислий огляд та аналіз цієї інформації у: Одрін О.В. Рабство в античних державах Північного Причорномор'я: загальні історіографічні тенденції та джерельна база // Північне Причорномор'я за античної доби (на пошану С.Д. Крижицького). -- К., 2017. -- С. 206-208. дозволила, бодай у першому наближенні, оцінити, наскільки далекими від реальності були уявлення про буцімто незначну роль рабства у житті античних держав Північного

Причорномор'я (так само, до речі, дані епіграфіки дали можливість суттєво переоцінити роль торгівлі і торгівців у житті давньої Греції піз- ньоархаїчної доби, як було показано у праці Дж.-П. Вілсона, базованій на інформації листів Ахіллодора та Апатурія) Wilson J.-P. «The illiterate trader»? // Bulletin of the Institute of Classical Studies. -- 1997-8. -- Vol. 42. -- P. 29-56.. Тепер з'ясувалося, що вже невдовзі після заснування апойкій рабовласницькі відносини проникають у різні сфери життя місцевих еллінів. Як свідчить «лист жерця» РусяєваА.С., ВіноградовЮ.Г. Лист жерця з Гілеї // Золото степу. Археологія України. -- Київ-Шлезвіг, 1991. -- С. 201-202., у Надчорномор'ї існували не лише приватні, але також і храмові раби; одразу декілька листів містять дані про операції зі зміни власності на рабів (позика, заклад тощо); невільницька праця використовувалась у різних сферах господарства -- у аграрному виробництві, торгівлі, працювали раби і як різнороби Wilson J.-P. «The illiterate trader»? -- P. 37.. Вже на самому початку історії північно- понтійських колоній тут існують володарі значної кількості рабів, судячи з імен (Анаксагор, Леанакт) -- представники аристократичних кіл. Утім, Матасій, в якого Анаксагор відібрав будівлі та рабів, очевидно, не належав до аристократії, а, можливо, взагалі був не греком. Інформація листа Ахіллодора, цілком вірогідно, свідчить про те, що вже в архаїчну добу, принаймні в Ольвії, поширилась практика відпускання рабів на волю.

Для історії понтійської работоргівлі найважливішим, поза сумнівом, є лист VI ст. до н.е. на свинцевій пластині з Фанагорії, опублікований, серед інших, Ю.Г. Виноградовим, який є набагато однозначнішим свідченням торгівлі рабами, аніж нумізматичні матеріали з Істрії. У листі йдеться про продаж раба з Борисфену. Власне, що цей короткий лист містить одразу кілька несподіванок. По-перше, несподівано раннім виявився початок міжполісної торгівлі рабами -- ще з VI ст. до н.е., тобто, по суті, вже під час утвердження греків на північних берегах Понту Евксин- ського. По-друге, лист свідчить про ранній початок стосунків між греками Нижнього Побужжя та Боспору, які до того ж майже не фіксуються археологічно. Щоправда, боспорсько-ольвійські зв'язки засвідчує і не так давно опублікований декрет з Ольвії Виноградов Ю.Г. Крапивина В.В. Ольвия и Боспор в раннем IV в. // Античные полисы и местное население Причерноморья. -- Севастополь, 1995. -- С. 69-78., але він відноситься до значно пізнішого часу -- початку IV ст. до н.е., а його зміст викликає дискусії Див. детальніше: Одрін О. Рабська праця у сільському господарстві Ольвійського поліса: до постановки проблеми. // Український історичний журнал. -- 2018. -- № 3. -- С. 4-22.. І, нарешті, третьою несподіваною обставиною (напевне, найважливішою з огляду на тему цього дослідження) є факт існування місцевого, північ- нопонтійського ринку рабів, адже є очевидним, що раб з Борисфену вивозився до Фанагорії аж ніяк не з метою подальшого перепродажу в Грецію.

Остання обставина, разом з усіма іншими свідченнями про розвиток рабовласницьких відносин в античних колоніях Північного Причорномор'я, дозволяє поставити питання існування місцевого, внутрішнього ринку рабської праці, подібного до того, який існував у полісах метрополії, зокрема -- у Мілеті та Хіосі. Визначення ємності цього ринку залежить у першу чергу від відповіді на питання про масштаби використання праці рабів у сільськогосподарському виробництві античних держав Північного Причорномор'я: чи було воно масштабним, подібно до хіоського, чи незначним, як вважають окремі дослідники . У разі позитивної відповіді на це питання стане можливим, бодай частково, зняти протиріччя між поглядами Н. Гаврилюк та А. Аврама, адже в такому випадку стає очевидним, що раби, захоплені скіфами під час міжусобиць або в результаті набігів на поселення Лісостепу, зовсім не обов'язково мали вивозитись на рабські ринки Середземномор'я. Значна їх частина могла реалізовуватись на місці (зокрема, і перепродуючись з одного місцевого поліса в інший). Втім, навіть попередні кількісні оцінки ємності північнопонтійського ринку «живого товару» потребують проведення комплексних досліджень із залученням археологічних даних та порівняльних матеріалів з інших регіонів античного світу, з обов'язковим урахуванням напрацювань сучасної історіографії. рабовласницький античний торгівля колонія

Ці дослідження мають бути зосереджені, у першу чергу, на пошуку відповідей на низку питань.

По-перше, йдеться про етнічний склад рабів, які поступали на місцеві ринки «живого товару». На сьогодні більшість рабів, відомих нам з епіграфічних документів, носили грецькі імена. Втім, це не обов'язково означає, що всі вони були етнічними греками, адже, як відомо, володарі могли і давати нові грецькі імена варварам, чиї власні здавались їм надто складними. Цілком вірогідно, що подібна ситуація складалася і в Північному Причорномор'ї. Хай там як, але поки що етнічний склад місцевих рабів за епіграфічними даними виразно суперечить побудовам, які, як праці К.К. Марченка, спираються суто на археологічні матеріали (перш за все -- на ліпну кераміку, яка вважається маркером етнічної приналежності її творців). Між тим, виходячи із загальних уявлень про основні статті експорту кочовиків Гаврилюк Н.А. Экономика Степной Скифии VI-III вв. до н. э. ... -- С. 447-488. Див. також: Одрин А.В. Греко-скифские торговые отношения: археологические данные и исторические реконструкции // Боспорские исследования. -- 2014. -- Вып. ХХХ. -- С. 24-38., які добре кореспондуються з інформацією Страбона, ми можемо цілком обґрунтовано припускати можливість, за умов достатнього попиту, постачання скіфами на грецькі ринки чималої кількості рабів. Але сама можливість підтвердити (або спростувати) це припущення може з' явитися лише у випадку публікації нових інформативних епіграфічних пам' яток, які б містили свідчення про етнічний склад північнопонтійських рабів.

Другим питанням, яке потребує спеціального вивчення, є проблема ринків збуту «живого товару». Як уже говорилось, дослідники здавна висували аргументи проти можливості масштабного експорту до басейну Егейського моря рабів з північних берегів Понту. Це, у свою чергу, мало б поставити під сумнів наявність там розвинутої работоргівлі. Та насправді другий висновок зовсім не обов'язково випливає з першого. Бо, якщо припускати, що раби постачались на внутрішній ринок та/або на ринки інших регіонів басейну Чорного моря, місцева работоргівля могла бути розвинутою і без масштабного експорту поза межі понтійського регіону (втім, інформація Полібія говорить про його наявність принаймні в окремі історичні періоди).

Звичайно, на сьогоднішній день існування внутрішньопонтійської работоргівлі лишається лише припущенням, базованим на одиничних фактах (як вищезгаданий продаж раба з Борисфену до Фанагорії на Боспорі), а не на репрезентативному матеріалі. Тим важливішою є оцінка масштабності використання праці рабів у господарстві місцевих полісів -- як відносно великих, як Ольвія чи Каллатіс, так і зовсім невеликих (останнє, звісно, є проблематичним через бідність джерельної бази). Особливу увагу, безумовно, слід звернути на аграрне виробництво, як основу економіки більшості (якщо не всіх) місцевих античних держав Перший крок у цьому напрямку був зроблений автором цієї статті: Одрін О. Рабська праця у сільському господарстві Ольвійського поліса: до постановки проблеми....

Нарешті, третім, чи не найскладнішим, питанням є вивчення динаміки північнопонтійської работоргівлі. Цілком очевидно, що інтенсивність торгівлі «живим товаром» не була постійною, змінюючись у часі залежно від цілої низки обставин. Першою з них були зміни військово-політичної ситуації у Степу та сусідніх територіях. Від цих змін безпосередньо залежав приток рабів на місцеві ринки (принаймні в тій частині, яка постачалась кочовиками).

Іншою важливою обставиною були зміни ємності та потреб місцевого ринку. Очевидно, що в часи економічного розквіту північнопонтійських держав загалом, і їх сільської округи зокрема, потреби у рабській силі мали збільшуватись, тоді як у часи занепаду ситуація ставала діаметрально протилежною.

Очевидно, на інтенсивність використання рабської сили впливали і загальні зміни у соціальній структурі античних держав Надчорномор'я, але питання їх соціальної історії наразі лишаються загалом мало дослідженими .

Підсумовуючи усе сказане вище, можна констатувати, що в останні роки, завдяки введенню в науковий обіг доволі значного обсягу нових епіграфічних джерел, відбулося не лише кількісне, але й якісне зростання інформації про соціальне та економічне життя античних держав Північного Причорномор'я, зокрема, і про поширення там рабовласницьких відносин. Тож якщо раніше дослідники у своїх працях часто були змушені обмежуватись загальними теоретичними міркуваннями, то нині гіпотези вже можуть будуватись на фактичній базі, попри природну неповноту останньої.

Крім того, з'явилася можливість активніше залучати для порівняльного аналізу матеріали з інших регіонів давньогрецького світу, а також використовувати напрацювання світової історіографії з різних питань соціально-економічної історії Давньої Греції, тим більше, що в останні десятиліття тут відбулися суттєві зрушення: побачило світ чимало новаторських праць, деякі з яких були розглянуті вище. Це відкриває перспективи як для інтенсифікації регіональних (у нашому випадку -- пів- нічнопонтійських) студій, так і для включення їх результатів у загальний контекст соціальної та економічної історії античного світу.

Література

1. Frolov, E. D. (1998). Skify v Afinax. Vestnik drevnej istorii. № 1, 135-152. [in Russian].

2. Gavrilyuk, N.A. (1999). Istoriya e'konomiki Stepnoj Skifii VI-III vv. do n.e. Kyiv. [in Russian].

3. Gavrilyuk, N.A. (2013). Ekonomika Stepnoy Skifii. Kyiv. [in Russian].

4. Grakov, B. N. (1939). Materialy po istorii Skifii v grecheskix nadpisyax Balkanskogo poluostrova i Maloj Azii. Vestnik drevnej istorii. № 3, 231-312. [in Russian].

5. Hanson, V. D. (1999). The Other Greeks. The Family Farm and the Agrarian Roots of Western Civilization. Berkeley-Los Angelos-LondonJameson M.H. Attic Eschatia // Ancient History Matters... -- P. 63-68. -- https://doi.org/10.1093/cr/ 48.2.390

6. Herda, A. (2009). Karerinnen und Karer in Milet: Zu einem spдtklassischen Schьsselchen mit karischem Graffito aus Milet. Archдologischer Anzeiger. Jan 1, 51112. [in German].

7. Hind, J. (1994). The trade in Getic Slaves and the Silver Coins of Istria. ThraciaPontica. vol. 5, 153-158.

8. Ivanchik A. I. (2002). Kem byli «skifskie» luchniki na atticheskix vazax e'poxi arxaiki? I-II. Vestnik drevnej istorii. № 3, 33-55; № 4, 23-42. [in Russian].

9. Jameson, M.H. (1994). Class in the ancient Greek countryside. In.: Doukellis, P.N. and Mendoni, L.G. (Eds.) Structures Rurales Et Sociйtйs Antiques: Actes Du Colloque de Corfou, 14-16Mai 1992. (pp. 55-63).

10. Jameson, M. H. (2002). Attic Eschatia. In.: Ancient history matters: studies presented to Jens Erik Skydsgaard. (pp. 63-68).

11. Jameson, M.H. (2002). On Paul Cartledge «The political economy of Greek slavery». In.: P. Cartledge, E. E. Cohen and L. Foxhall (Eds.), Money, Labour and Land: Approaches to the Economics of Ancient Greece. (pp. 167-174).

12. Lejpuns'ka, N.O. (1991). Stanovlennia antychnoho sposobu vyrobnytstva u Nyzhn'omu Pobuzhzhi (za arkheolohichnymy danymy). Arkheolohiia. № 3, 76-86. [in Ukrainian].

13. Marchenko, K. K. (2005). Greki i varvary Severo-Zapadnogo Pricherno- mor'ya skifskoj e'poxi. In.: Marchenko, K. K. (Ed.) Greki i varvary Severnogo Prichernomor'ya v skifskuyu epoxu. (pp. 129-136). [in Russian].

14. Minns, Ellis H. (1913). Scythians and Greeks : A Survey of Ancient History and Archaeology on the North Coast of the Euxine from the Danube to the Caucasus. Cambridge.

15. Odrin, A.V. (2014). Greko-skifskie torgovye otnosheniya: arxeologicheskie dannye i istoricheskie rekonstrukcii. Bosporskie issledovaniya. Vyp. XXX, 24-38. [in Russian].

16. Odrin, O.V. (2017). Rabstvo v antychnykh derzhavakh Pivnichnoho Prychor- nomor'ia: zahal'ni istoriohrafichni tendentsii ta dzherel'na baza. In.: Pivnichne Prychornomor'ia za antychnoi doby (naposhanu S. D. Kryzhyts'koho). (pp. 202-209). [in Ukrainian].

17. Odrin, O. (2018). Rabs'ka pratsia u sil's'komu hospodarstvi Ol'vijs'koho polisa: do postanovky problemy. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal. № 3, 4-22. [in Ukrainian].

18. Otreshko, V.M. (1982). Z istorii Ol'vijs'koho polisa. Arkheolohiia. 41, 34-46. [in Ukrainian].

19. Rusyaeva, A.S. (1999). Naselenie Ol'vii. In.: Kryzhickij, S.D., Rusyaeva, A.S., Krapivina, V.V., Skrzhinskaya, M.V., Anoxin, V.A. Ol'viya. Antichnoe gosudarstvo v Severnom Prichernomor'e. (pp. 391-471). [in Russian].

20. Rusyaieva, A.S., Vinogradov, Ju. G. (1991). Lyst zhertsia z Hilei. In.: Tolochko, P.P. and Murzin, V.Y. (Eds.) Zoloto stepu. Arkheolohiia Ukrainy. (pp. 201202). [in Ukrainian].

21. Saprykin, S.Yu., Fedoseev N.F. (2010). Fragment xozyajstvennogo pis'ma na svince iz Pantikapeya. Vestnik drevnej istorii. № 1, 50-58. [in Russian].

22. Shishova, I.A. (1968). Rabstvo na Chiose. In.: Kallistov D.P. (Ed.) Rabstvo naperiferii antichnogo mira. (pp. 149-192). [in Russian].

23. Snytko, I. A. (2013). Eshhyo raz ob ol'vijskoj nadpisi v chest' Spartokidov. Drevnee Prichernomor'e. Vyp. X, 566-570. [in Russian].

24. Snytko, I. A. (2015). Nadpis' v chest' Spartokidov v kontekste istorii Ol'vijskogo polisa klassicheskoj e'poxi. Voprosy e'pigrafiki. Vyp. VIII, 69-93. [in Russian].

25. Velkov, V. (1964). Zur Frage der Sklaverei auf der Balkanhalbinsel wдhrend der Antike. Йtudes balkaniques. Vol. 1, 125-138. [in German]

26. Velkov, V.I. Raby-frakijcy v antichnyx polisax Grecii VI-II vv. do n.e. Vestnik drevnej istorii. № 4, 70-78. [in Russian].

27. Vinogradov, Yu.G. (1971). Drevnejshee grecheskoe pis'mo s ostrova Berezan'. Vestnik drevnej istorii. № 4, 74-100. [in Russian].

28. Vinogradov, Ju. G. (1998). The Greek Colonisation of the Black Sea Region in the Light of Private Lead Letters. In.: Gocha R. Tsetskhladze. Vanessa B. Gorman (Eds.) The Greek Colonisation of the Black Sea Area. Historical Interpretation of Archaeology. (pp. 153-178).

29. Vinogradov, Yu. G., Krapivina, V. V. (1995). Ol'viya i Bospor v rannem IV v. In: Antichnyepolisy i mestnoe naselenie Prichernomor'ya. (pp. 69-78). [in Russian].

30. Vlassopoulos, K. (2010). Athenian Slave Names and Athenian Social History. Zeitschrift fьr Papyrologie und Epigraphik. Bd. 175, 113-144.

31. Westermann, W. L. (1955). The Slave Systems of Greek and Roman Antiquity. Philadelphia.

32. Yajlenko, V.P. (2016). Prokseniya geraklejskomu tiranu Satiru i dogovor s nim. In: Yajlenko V.P. Istoriya i e'pigrafika Ol'vii, Xersonesa i Bospora VII v. do n.e. -- VIIv. n.e. (pp. 344-354).

Анотація

У статті аналізуються джерела та історіографія рабовласництва і работоргівлі в Іонії й іонійських колоніях Північного Причорномор'я та інших регіонів. Зазначено, що опубліковані в останні десятиліття епіграфічні джерела свідчать про більше поширення рабовласницьких відносин і зокрема -- торгівлі рабами в античних державах Північного Причорно- мор 'я, ніж це вважалося дотепер. Це змушує переглянути низку усталених в історіографії поглядів. Вказано на перспективні напрями подальших досліджень.

Ключові слова: античність, Північне Причорномор'я, рабство, работоргівля, історіографія.