Фортифікації та облогова техніка Багратидської Вірменії кінця ІХ - середини ХІ ст. (на основі писемних джерел)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРТИФІКАЦІЇ ТА ОБЛОГОВА ТЕХНІКА БАГРАТИДСЬКОЇ ВІРМЕНІЇ КІНЦЯ ІХ - СЕРЕДИНИ ХІ СТ. (НА ОСНОВІ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛ)

місто вірменський споруда фортифікаційний

Д.А. Димидюк (Львів)

Багратидська Вірменія (884/886-1045/1064) протягом усього періоду свого існування була об'єктом зазіхань з боку Візантії та мусульманських емірів Закавказзя. Метою статті є реконструкція вигляду фортифікаційних споруд та процесу облоги часів Багратидського царства.

На жаль, досліджувана проблема зовсім не розкрита в історіографії, окрім загальних досліджень Якова Манандяна1, Вараздата Арутюняна2 та Григора Арутюняна3, які переважно стосуються оборонних споруд Ані - столиці Багратидів. Натомість, цю тему можна дослідити, аналізуючи вірменські джерела, зокрема літописи Товми Арцруні (Х ст.)4 та Ованеса Драсханакертці (Х ст.)5, а також арабські (Аль-Мукаддасій (Х ст.))6, грузинські (Літопис Картлі (ХІ ст.))7 та візантійські (Іоанна Скілиці (ХІ ст.)) хроніки8.

Ґрунтуючись на дослідженнях Я. Манандяна, можемо з упевненістю зробити висновок, що міста Багратидського царства мало чим відрізнялися від мусульманських міст Передньої Азії, які складалися з трьох частин: «кухендуз» (цитадель), «шахристан» (місто) і «рабад» (передмістя)9.

Шахристан був оточений стіною і становив внутрішню частину міста, де розташовувався головний міський ринок та кафедральний собор. Зауважимо, що міський собор виконував також і захисні функції, адже саме туди втікали міщани, шукаючи порятунок від ворогів10. Окремою частиною шахристану була фортеця (кухендуз), відділена від загального комплексу міських споруд додатковим муром. За стінами шахристану знаходилося передмістя (рабад), яке вважалося складовою частиною міста, хоч там існували окремі ремісничі квартали та ринки11.

Класичним прикладом такого міста було Ані, на прикладі якого ми й розглянемо будівництво різноманітних фортифікацій та оборонних споруд. Саме місто як нова столиця Багратидів почало активно розбудовуватись в часи правління Ашота ІІІ Милостивого (952-977), де на місці старого поселення вже в 964 р. виросли перші невеликі стіни та вежі. За його наступника Смбата ІІ (977-989) була збудована «нова велика стіна на широкому фундаменті»12. Якщо Ашотові стіни, побудовані у вузькій частині перешийка, перекривали дорогу до «кухендузу» (мічнаберд)13, то з будівництвом другої лінії міських стін значно розширювалася територія шахристану. Найбільшу частину міста складало передмістя, яке не було оточеним жодним валом, тому при появі будь-яких ворожих військ усі жителі околиць втікали за міські мури .

Стосовно чисельності населення Ані Матвій Едеський (ХІІ ст.) писав, що в 1070 р. в місті проживало 100 тис. людей15, що було неможливим для того часу. Микола Марр та Торос Тораманян вважають, що саме укріплене місто мало площу лише 50 га16, і навіть разом із передмістям воно могло б вмістити не більше 40-50 тис. людей.

Інформацію про те, як виглядали фортифікаційні споруди Ані, знаходимо майже в усіх тогочасних хроніках18. Найзмістовнішою є згадка Асохіка (кінець Х - початок ХІ ст.), котрий описує будівництво мурів наступним чином: «Наповнивши рови [водою - Д. Д.], він [цар Смбат ІІ - Д. Д.] збудував біля них новий вал, що оточував колишню стіну міста Ані, починаючи від річки Ахурян до долини Тцахкоца. Мур був побудований з каменю та вапна, та налічував ряд веж. Він був вищим і більшим від старої стіни [збудованої Ашотом ІІІ Милостивим - Д. Д.] та обіймав весь простір міста. Міські ворота були зроблені з кедрового дерева та укріплені товстими залізними цвяхами»19. Товма Арцруні часто у метафоричній формі згадує про мідні ворота чи стіни, через що не можемо відкидати наявність останніх. Можливо, автор мав на увазі дерев'яні ворота, які були оббиті мідними листами та закріплені цвяхами.

Археологічні розкопки свідчать, що товщина стін в Ані була близько 1 м., а висота - до 10 м. Загальна протяжність «Смбатових стін» була 2,5 км та нараховувала близько 80 веж21, на яких, в разі тривоги, запалювали сигнальний вогонь22. Окрім цього, місто мало близько 17 великих і малих воріт, більшість з яких були подвійними, що утруднювало процес їхнього штурму23. Зауважимо, що Вардан Аревелці (ХІІІ ст.) писав, що у вежах будували каплиці та навіть церкви, а на самих стінах були зображення хачкарів, які мали захищати мури від ворожих нападів .

Вважаємо, що Ані було чудово захищеним, адже ромеї так і не змогли силою захопити місто впродовж кількох військових походів у 1041-1045 рр. Престарілий спарапет (воєначальник) Васак Пахлавуні доволі добре організував оборону столиці25, адже, як пишуть хроністи: «з кожної тисячі грецьких воїнів [які наступали на місто - Д. Д.] спасалась лиш сотня»26. Лише завдяки обману та хитрощам, Константин ІХ Мономах (1042-1055) зумів полонити вірменського царя Гагіка ІІ (1041-1045), через що жителі міста змушені були добровільно здатись27.

Більше відомостей про фортифікаційні системи вірменських міст дізнаємося з опису облоги Ані тюрками-сельджуками у 1064 р. Аристакес Ластиверці (ХІ ст.) пише, що захисники мужньо оборонялись, але сельджуки змогли захопити місто через дезертирство частини знатних родів та їхніх військових угруповань . За словами Матвія Едеського, Ані було захищено як кам'яними стінами, так і вигином ріки Ахурян, тому тільки за допомогою стінобитних знарядь сельджукам вдалося пробити невеликий пролом в стіні, однак проникнути в місто вони не змогли. Але переконавшись, що частина захисників втекла, сельджуки відновили штурм і увірвалися до міста .

Інший опис облоги Ані подає мусульманський історик Ахмед бен-Мухаммед аль-Джаффарі, котрий пише, що: «тюркський вершник не міг під'їхати впритул до стін міста, а пішому воїну не під силу піднятися на його вежі». Далі літописець оповідає, як тюрки навіть побудували безліч човнів і перевезли через рів піших воїнів і вершників, які так і не зуміли захопити місто. Лише завдяки сильному землетрусу, який частково зруйнував міські мури в східній частині міста, тюрки змогли захопити Ані30.

Водночас, на основі свідчень Товми Арцруні, історик архітектури Микола Токарський пробував реконструювати вигляд Ахтамарського палацу (резиденції династії Арцруні). На думку історика, висота стін була до 20 м31, а ширина близько 3 м. Стіни були складені у звичайний спосіб: два ряди облицювання (зовнішній і внутрішній), а між ними пустоти заповнювались каменем і вапняним розчином. Історик не виключає можливості часткового застосування дерева при побудові фортифікацій32.

Звісно ж, не всі міста у Вірменії мали таку ж хорошу оборонну систему, як Ані чи Ахтамар. Завдяки записам арабського географа Аль-Мукаддасі (Х ст.) дізнаємося, що місто Ахлат оточували лише земляні вали, натомість в Урмії була тільки цитадель33. Унікальною, ще в часи Товми Арцруні, вважалася обнесена зовнішнім валом фортеця Нкан, всередині якої були печери, що робило її зовсім неприступною для ворога .

Свідченням того, що не всі міста мали стіни, є згадка Смбата Спарапета (ХІІІ ст.) про те, як тюрки-сельджуки в 1049 р. захопили та пограбували місто Арцн, яке «було без мурів, тому всі люди змушенні були битися з ворогами, адже вони не мали де заховатися від ворогів [тут мається на увазі те, що цитадель не могла всіх вмістити - Д. Д.] та звідки покликати по допомогу»35.

Зауважимо, що тогочасні архітектори при будівництві замків починають відмовлятися від дерева як основного будівельного матеріалу, а переходять на камінь. Прикладом цього служить історія міста Тифліса (Тбілісі), фортифікації якого ще в середині ІХ ст. були збудовані з соснового дерева, що дозволило арабським військам еміра Буги повністю його спалити у 852 р.36 через спробу тбіліського еміра відділитись від Халіфату37. Натомість, вже в середині Х ст. знаходимо інформацію, що відбудовані міські стіни були зроблені вже з каменю та обшиті деревом38. Закавказзя у цьому плані не було унікальним, адже навіть у Галицько-Волинській державі поряд існували дерево, земляні та кам яні укріплення.

Лише кілька найбільших міст на території Вірменії (зокрема Двін) мали кам'яний мур, всередині якого розміщувалась фортеця40, на пагорбі висотою 30 м41. В міських складах зберігали сіно, солому (корм для коней) і стратегічні запаси їжі та зброї (переважно стріл). Володіємо даними, що за підпал чи нищення таких складів винуватця могли навіть спалити живцем42. Що стосується невеликих міст, то ситуація часто виглядала по-іншому. Для прикладу, в 1047 р. ромеї атакували фортецю Хелідоніон, яка була збудована на скалі, недалеко від сучасного Єревану. Візантійці оточили місто окопами та палісадами, намагаючись заморити міщан голодом. Через раптовість нападу жителі не встигли запастися харчами та налагодити таємне постачання провіанту до міста. Скоріш за все, ромеї захопили б Хелідоніон, якби не початок повстання Лева Торніка у Візантії, через що облогу прийшлося зняти43.

Причиною того, що більшість тогочасних фортифікацій не дійшли до нашого часу, є не війни, а часті землетруси, які в пізніших століттях фактично зруйнують дві середньовічні вірменські столиці - Двін та Ані44. Зауважимо, що до середини Х ст. резиденціями вірменських князів були здебільшого замки, а не міста, що демонструє військову зорієнтованість знаті та самої держави .

Джерела часто описували напівміфічні військові хитрощі, які застосовували полководці, щоб захопити вороже місто. Асохік пише, що халіф Ахмад ібн Бувайх (945-967), щоб підкорити якесь місто, почав вимагати з кожної хати по одному собаці, як податок. Опісля халіф наказав «облити тварин нафтою, підпалити їх та відпустити. Всі собаки почали втікати додому, підпалюючи тим самим будівлі, які були збудовані із дерева»46. Такі свідчення не є унікальними, адже ще у Повісті минулих літ (ХІІ ст.) згадується помста княгині Ольги (945962) деревлянам, де замість собак були описані горобці та голуби47. Не зважаючи на певну міфологізацію, ці свідчення доказують, що більшість тодішніх міст та фортець будувалися з дерева.

Нам відомо лише кілька випадків застосування вірменами метальних та стінобитних машин, традиції будівництва яких збереглися ще з часів Римської імперії. Одним із таких прикладів є спільний похід грузинського царя Баграта ІІІ (978-1014) разом із вірменським царем Гагіком І (989-1017/1020)48 в 1011-1012 рр. супроти Гянджинського емірату, який знаходився в кавказькій Албанії. Тодішній емір Фадлон І (985-1031) сховався у фортеці Шамхор, яку обложили грузино-вірменські війська. У хроніці «Картліс Цховреба» знаходимо наступний опис облоги міста: «Цей великий і у всьому переможний цар Баграт розорив країну Ран, підійшов до міста Шанкор, приставив стінобитні машини і за кілька днів зруйнував шанкорські стіни. Але сил для штурму не вистачило, тому сторони домовились про перемир'я»49.

Зауважимо, що вірмени використовували метальну техніку також і для захисту власних фортець, про що згадує ще Ованес Драсханакертці, описуючи в 911-912 рр. облогу вірменської фортеці Капуйт Саджидським еміром Юсуфом (901-928): «захисники замку майстерно розрахували далекобійність машин, що метали стріли з широких луків [баліст - Д. Д.] і каміння з пращі [пер'є? - Д. Д.], завдаючи ворожим військам жахливих втрат»50.

Мусульмани часто використовували полонених чи завербованих вірмен для штурму фортець, щоб тим самим деморалізувати оборонців та зберегти життя мусульманських воїнів51. Натомість вірмени, щоб проявити свою зневагу до мусульман, могли катапультою кидати свиней у вороже військо52. Зауважимо, що тогочасні облоги могли тривати по кілька місяців, або ж і кілька днів, якщо місто «не мало заготовлених запасів їжі та соломи» .

Інформативними є свідчення про штурм тюрками-сельджуками на чолі з султаном Тогрулом (1038-1063) візантійського міста Манцикерт в 1054 р. Іоанн Скілиця писав, що: «Манцикерт був оточений потрійною стіною і мав великі запаси питної води та провіанту [...] Сама ж облога тривала 30 днів і закінчилась відступом ворога».

Обложивши місто, султан спочатку намагався робити підкопи під фундаментами стін, у відповідь на що: «жителі міста почали копати навпроти них і залізними крюками витягували ворожих воїнів з-під землі та вбивали їх»55. Аристакес Латстиверці говорить, що захисники ефективно боролись з підкопами, адже «хтось із табору сельджуків постійно інформував обложених про плани мусульман»56.

Смбат Спарапет пише, що султан вирішив привезти «велику метальну машину з 15-ма кільцями, яку збудував імператор Василій ІІ (976-1025) для міста Гери [звідки її забрали тюрки-сельджуки - Д. Д.]. Але один священик в місті теж збудував катапульту [метальну машину], яка, вистреливши по тюркській машині, зламала її» .

Більше відомостей стосовно того, який самий вид облогової техніки використовували сельджуки при облозі Манцикерта, отримуємо з праці Аристакеса Ластиверці, котрий писав, що: «тюрки підготували інше військове знаряддя, яке вони самі називали “бабаном”. Це величезних розмірів машина, яку обслуговувало 400 осіб. Вони натягували троси і, закладаючи камінь вагою 60 фунтів, випускали його в місто. Перший камінь, випущений з цієї машини, частково зруйнував міську стіну. Перед бабаном звели стіну, щоб камінь, випущений з катапульти священика, не зміг потрапити в це знаряддя»58. Ці дані дозволяють припустити, що мусульмани використовували манґанік (відомий в Європі як пер'є). Це різновид катапульти, де замість штучної противаги використовували тяглові мотузки, за які одночасно смикали декілька чоловіків .

Для того, щоб знищити ворожу облогову техніку, міщани обрали зі свого числа добровольця («якогось франка, який не мав нікого з рідних»), завданням якого було «непомітно підійти до ворожої машини та розбити пляшки із сумішшю нафти та сірки, до яких було прив'язано підпалену тканину [т. зв. «грецький вогонь» - Д. Д.]»60. Не зважаючи на всю нереальність даної операції, цей франк зумів знищити ворожу техніку та повернутися назад, врятувавши тим самим місто від захоплення.

Вірмени також використовували популярний в часи Римської імперії онагр - одноплічний деформаційний каменомет торсіонного типу для метання невеликих каменів61. Вважається, що саме цей вид облогової техніки був найпопулярнішим в тогочасній Вірменії62. Поширеними також були стінобитні машини (тарани) та їхні модифікації63. Для штурму слабозахищених фортець використовували спеціальні драбини, які дозволяли швидко піднятись на ворожий мур та відкрити ворота для вступу військ .

Наведені факти свідчать про високий рівень розвитку військової сфери Багратидської Вірменії, котра часто запозичувала візантійські чи арабські військові новинки.

Література

Товма Арцруни. История дома Арцруни / пер. с арм. М. Дарбинян-Меликян. Ереван. 2001.

Ованес Драсханакертци. История Армении / пер. с арм. М. Дарбинян- Меликяна. Ереван. 1986. С. 118-119.

Ал-Мукаддасій. Лучшее изъ діленій для познанія климатовъ // Сборникъ матеріалов для описанія местностей и племенъ Кавказа / под. ред. Н. Караулова. Тифлис. 1908. Вып. 38. С. 10-11.

Летопись Картли / пер. с груз. М. Лордкипанидзе // Картлис Цховреба. История Грузии / под. ред. Р. Метревели. Тбилиси. 2008. С. 139-181.

John Skylitzes. A Synopsis Of Byzantine History / trans. by J. Wortley. Cambridge. 2010.

ишЬшЬріши 2. bp^bp. 2. 2. t2. 157-158.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци / пер. с арм. К. Юзбашяна. М. 1968. С. 79.

Всеобщая исторія Вардана Великаго / пер. с арм. Н. Эминъ. М. 1861. С. 115.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци. С. 82.

Арутюнян В. Указ. соч. С. 6-7, 22.

Chronicle of Michael the Great / transl. from агт. by R. Bedrosian. Long Branch, N.J. 2013. P. 164.

Арутюнян В. Указ. соч. С. 21, 52.

The Armenian People from Ancient to Modern Times / ed. by R. G. Hovannisian. New-York. 1997. Vol. I. P. 179-180.

Киракос Гандзакеци. История Армении / пер. Л. Ханларян. М. 1976. С. 80; Всеобщая исторія Вардана Великаго. С. 115; Симеон Ереванци. Джамбр / пер. с арм. С. Малхасянца. М. 1958. С. 81-82; Мехитар Айриванкский. Хронографическая история / пер. К. Патканова. М. 2010. С. 152-153.

Всеобщая история Асохика / пер. с арм. Н. Эмина. Москва. 2011. С. 130-131.

Товма Арцруни. Указ. соч. С. 287, 327.

Арутюнян В. Указ. соч. С. 41-44.

Товма Арцруни. Указ. соч. С. 287.

Арутюнян В. Указ. соч. С. 41-44.

Ani. The capital of the Bagratuni Kingdom of Medieval Armenia / ed. A. Philiposyan. Yerevan. 2016. Р. 13.

2ш] tfnqn^pq^ 'ЛштЛт.рргЬ / ftidp. P. Unmphprnh. bpUrnh. 1976. 2. 3. t2. 151. [Історія вірменського народу / під. ред. Б. Аракеляна. Єреван. 1976. Т. III. С. 151.]

Смбат Спарапет. Летопись / пер. с арм. А. Галстяна. Ереван. 1974. С. 22-24.

Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa. [ХІІ ст.] / trans. from Апиєп. by A. Dostourian. Lanham. 1993. P. 85.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци. С. 129-130.

Арутюнян В. Указ. соч. С. 10.

Там само. С. 10-11.

Вважаємо, що в реальності мур був меншим, адже стіни столичного Ані не перевищували 10 м.

Токарский Н. Архитектура Армении IV-XIV вв. Ереван. 1961. С. 215.

Ал-Мукаддасій. Указ. соч. С. 10-11.

Товма Арцруни. Указ. соч. С. 273, 423.

Смбат Спарапет. Летопись. С. 26; Armenia and the Crusades, ten to twelfth centuries: the Chronicle of Matthew of Edessa. P. 92.

Подібною за суттю є історія міста Тпхіс. Товма Арцруні пише, що: ""стіни, укріплення, палаци та будинки міщан були побудовані зі стовбурів кедрового дерева”, через що місто стало легкою здобиччю для вищезгаданого еміра Буги. - Товма Арцруни. История дома Арцруни. С. 208-209.

Материалы по истории Азербайджана из Тарих-ал-камиль Ибн-ал-Асира / пер. с араб. П. Жузе. Баку. 1940. С. 69.

Ал-Мукаддасій. Указ. соч. С. 9.

Терський С. Історичний розвиток оборонних укріплень Галицько- Волинської держави // Військово-науковий вісник. Львів. 2011. Вип. 16. С. 190-191.

Ал-Истахрый. Изъ книги путей царствъ // Сборникъ матеріалов для описанія местностей и племенъ Кавказа / под. ред. К. Яновского. Тифлис. 1901. Вып. 29. С. 19-21; Ал-Мукаддасій. Указ. соч. С. 10-11.

Hasrat'yan M. The medieval earthquakes of the Armenian Plateau and the historic towns of Ayrarat and Shirak (Dvin, Ani, Erevan) // Annali di Geofisica. Bologna. 1995. Vol. 38. P. 720.

Всеобщая история Асохика. С. 182-183.

John Skylitzes. A Synopsis Of Byzantine History. P. 413.

Hasrat'yan M. The medieval earthquakes of the Armenian Plateau and the historic towns of Ayrarat and Shirak (Dvin, Ani, Erevan). P. 720-721.

The Armenian People from Ancient to Modern Times. Vol. I. P. 182.

Всеобщая история Асохика. С. 137.

Полное собрате русскихъ літописей / под. ред. А. Шахматова. Петроградъ. 1923. Том II. Ипатьевская літопись. С. 49-50.

Юзбашян К. К хронологии правления Гагика I Багратуни // АДСВ. Свердловск. 1973. Вып. 10. С. 195-197.

Летопись Картли. С. 149-150.

Ованес Драсханакертци. История Армении. C. 171.

Там само.

Смбат Спарапет. Летопись. С. 30-32.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци. - С. 102.

John Skylitzes. A Synopsis Of Byzantine History. P. 437.

Смбат Спарапет. Летопись. С. 32.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци. С. 103.

Смбат Спарапет. Летопись. С. 30-31.

Повествование вардапета Аристакэса Ластиверци. С. 104.

Medium aevum: Середні віки / за ред. Л. Войтовича. Львів. 2010. С. 389-390.

Смбат Спарапет. Летопись. С. 30-32.

Tools of War: History of Weapons in Medieval Times / ed. by Syed Ramsey. Athens. 2016. P. 224-226.

Htp hmqprnhrn^hhpp. 2. 3. t2. 46.

Там само. С. 31.

Там само. С. 130.

Размещено на Allbest.ru