Філологічний вектор розвитку візантиністики у Харківському університеті (середина ХІХ - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філологічний вектор розвитку візантиністики у харківському університеті (середина ХІХ - початок ХХ ст.)

Формування візантиністики як окремого напряму наукових студій і предмету викладання у Харківському університеті в середині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувалося під впливом як загальноєвропейських тенденцій розвитку гуманітарних наук, що зумовили зростання інтересу до історичних джерел, так і традиційної в суспільно-політичній думці Російської імперії тези про винятково важливе значення візантійського спадку в культурі та державотворчих традиціях східних слов'ян. Подібно до університетів Петербурга, Одеси, Києва, Казані, в Харкові поступово розширювалося коло дослідників візантійського минулого, збагачувалося коло навчальних курсів, дотичних до візантійської тематики, на початку ХХ ст. були здійснені помітні кроки до формування наукових візантиністичних шкіл і створення відповідної кафедри. візантиністика історичний імперський

Впродовж усього означеного періоду візантиністика у Харківському університеті була нерозривно пов'язана з філологією. Уособлюють філологічний вектор візантійських студій відомі вчені- філологи І. Срезневський, М. Лавровський, М. Дринов, О. Білецький, які створили помітний науковий доробок на межі філології, літературознавства та візантиністики. Від впровадження Статуту 1835 р. викладання гуманітарних дисциплін мало сприяти реалізації уварівської доктрини православ' я, самодержавства та народності. Окрім традиційних курсів всесвітньої історії та історії римського права, візантинознавчу складову мали предмети, що викладалися за новоствореними кафедрами російської історії, російської словесності та історії російської літератури, історії та літератури слов' янських наріч1.

Окрім зародження суто історичних візантиністичних студій, які мали під собою чітке ідеологічне підґрунтя і здійснювалися в руслі офіційного імперського політико-ідеологічного дискурсу, до візантиністики на межі 40-х - 50-х рр. ХІХ ст. все частіше почали звертатися філологи-класики. В Російській імперії в цей період саме класична філологія становила фундамент гуманітарної освіти, і зусилля академічної громадськості впродовж другої половини ХІХ ст. нерідко були спрямовані на збереження і посилення її позицій2. Саме філологічний напрям візантиністичних досліджень, що був на початку 50-х рр. ХІХ ст. визнаний одним із найперспективніших у російській візантиністиці, об'єднав фахівців із класичних та слов'янських мов. Окрім столичної Академії наук, класична філологія у поєднанні із вивченням новогрецької мови та візантійських джерел поступово ставала складовою навчального процесу в університетах3. У Харківському університеті, на відміну від Петербурзького, подібні навчальні курси не викладалися. Втім, тут були створені наукові праці, присвячені візантійським впливам в дипломатії і літературі, в яких широко задіяні саме прийоми філологічного аналізу.

З університетською філологією від часу впровадження Статуту 1835 р., який започаткував кафедри історії та літератури слов'янських наріч, була тісно пов'язана славістика. Вивчення історії, літератури, мови слов'ян, що в добу середньовіччя належали до кола візантійського впливу, було надзвичайно актуальним у контексті поширення слов' янофільства, панславізму, національного відродження слов'янських народів, поглиблення культурних зв'язків Російської імперії з зарубіжними слов' янами.

Із Харківським університетом пов'язані студентські роки В. Григоровича (1815-1876) та І. Срезневського (1812-1880), які згодом у своїх наукових розвідках нерідко зверталися до проблем середньовічної історії і філології Київської Русі, Візантії та південних слов' ян. І. Срезневський після тривалого закордонного відрядження (1842-1846) був призначений на кафедру історії та літератури слов' янських наріч Харківського університету, проте свої перші наукові праці на межі слов' янознавства та візантиністики, присвячені визначенню візантійських впливів у договорах Русі з Візантією, І. Срезневський створив вже після переїзду до Петербурга4.

Історико-філологічний напрям досліджень в Харківському університеті продовжив вихованець І. Срезневського М. Лавровський (1825-1899), один із перших у Росії візантиністів-філологів, випускник Головного Педагогічного інституту в Петербурзі, який впродовж двадцяти років викладав у Харківському університеті педагогіку та російську словесність (1855-1875). М. Лавровський (1825-1899) продовжив започатковані вчителем дослідження мови русько- візантійських угод Х століття. 1853 р. вчений захистив в

Петербурзькому університеті магістерську дисертацію «О византийском элементе в языке договоров русских с греками»5, в якій здійснив глибокий аналіз текстів угод Х століття, що дозволило виявити значний ступінь візантійського впливу на мову, структуру, форму договорів. У «філологічній» частині роботи М. Лавровський переклав окремі уривки русько-візантійських договорів Х ст. з давньоруської як давньогрецькою, так і російською мовами, намагаючись відновити втрачений оригінал текстів договорів, що, поза сумнівом, дало можливість розтлумачити малозрозумілі місця у текстах угод. Для свого часу його робота не мала аналогів, цю методику дослідження давніх текстів використовують і сучасні науковці6.

До кола наукових інтересів відомого вченого-славіста М. Дринова, професора Харківського університету (1876-1906), окрім середньовічної історії Візантії та південних слов'ян входили джерелознавчі аспекти кирило-мефодіївської тематики, російська і південнослов' янська церковна історія, проблеми історії слов' янських мов та літератур. На межі слов'янської філології та візантиністики створені праці «Кирилл и Мефодий, българские просветители», «Новый церковно-славянский памятник с упоминанием о славянских первоучителях», «О некоторых трудах Димитрия Хоматиана как историческом материале», а також доповідь літературознавчого характеру на ХІІ Археологічному з'їзді у Харкові.

Початок вивчення історії візантійського мистецтва та літератури у Харківському університеті пов'язаний із ім'ям О. Кирпичнікова, вихованця Московського університету, учня Ф. Буслаєва, який впродовж 1873-1884 рр. займав кафедру історії всесвітньої літератури. Вченому належить значний доробок з історії західноєвропейської літератури доби середньовіччя та Ренесансу, численні праці з історії російської літератури, педагогіки. Тему візантійського впливу у давньоруській літературі О. Кирпичніков обрав для докторської дисертації «Св. Георгий и Егорий Храбрый, исследование литературной истории христианской легенды». Успішний захист та здобуття ступеня доктора історії всесвітньої літератури фактично започаткували візантинознавчий напрям студій О. Кирпичнікова, які він продовжив після переведення до Новоросійського університету в Одесі8.

Основні положення дисертації вченого схвально оцінюють майже всі без винятку дослідники легенди про Георгія-змієборця. Окремі критичні зауваження, стосуються, наприклад, однозначного висновку щодо візантійського походження легенди про Георгія- змієбоця і невизнання ним існування подібних сюжетів у близькосхідних та античних міфах9. У цілому розвідка О. Кирпичнікова стала основою більш пізніх досліджень культу Св. Георгія і донині не втратила актуальності.

Олександр Білецький (1884-1961), вихованець і професор Харківського університету, один із провідних українських літературознавців, багаторічний директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, академік АН УРСР та АН СРСР, розпочинав свій науковий шлях як візантиніст. Під час трирічного перебування в Петербурзі (1909-1912 рр.) О. Білецький активно співробітничав із провідними фахівцями з давньоруської історії та літератури В. Перетцем та О. Шахматовим, які значною мірою визначили тематику його ранніх студій. За словами вченого, саме в цей період він набув навичок роботи з рукописами, а рукопис Симеона Полоцького «Вертоград Многоцветный» з зібрання бібліотеки Академії Наук надовго став предметом його наукових студій10. З серії робіт О. Білецького11, присвячених Симеону Полоцькому, для історії харківської візантиністики найбільш важливим є видання 1914 р., підготовлене автором в перші роки викладання у Харківському університеті.

В роботі «Стихотворения Симеона Полоцкого на темы из всеобщей истории» візантійська тематика відобразилася особливим чином. Зі значного за обсягом рукопису «Вертограда Многоцветного» науковець обрав для видання уривок, що містить короткі вірші Симеона Полоцького, присвячені римським та візантійським імператорам. До нього лише Ф. Буслаєву вдалося розшифрувати та видати в «Історичній хрестоматії церковно-слов'янської та давньоруської мови»12 шість окремих віршів Симеона Полоцького. Видання О. Білецького не містить коментаря до опублікованого уривку, воно далеке від сучасних вимог до видань рукописних пам' яток, що склалися впродовж другої половини ХХ ст. з ініціативи академіка Д. Лихачова та його численних учнів. Проте праця О. Білецького стала початком масштабного дослідження рукопису Симеона Полоцького, яке фактично було завершене лише наприкінці ХХ ст., коли вийшло друком тритомне академічне видання творів Симеона Полоцького, де у коментарях та супровідних статтях присутні згадки про результати досліджень О. Білецького13.

Історія візантійської літератури стала однією з основних складових викладацької діяльності вченого. Так, 1912 р. на Вищих жіночих курсах в Петербурзі О. Білецький читав розділ про перекладну літературу в курсі історії давньоруської літератури, проводив спеціальний семінар з агіографії. Після революції в курсі пролетарської літератури знайшлося місце «Житію Андрія Юродивого», на матеріалі якого науковець демонстрував мотиви протесту проти соціальної несправедливості. О. Білецький продовжив вивчення візантійської та давньоруської літератури під час роботи в евакуації в роки Другої світової війни. Платон Білецький у спогадах зазначав наявність чималої кількості візантиністичних матеріалів в домашньому архіві батька. Почасти це були лекції з курсу візантійської літератури, які вчений читав в Томському університеті 1944 р.14 Отже, філологічні та літературознавчі студії, а також навчальні курси стали однією з основних складових становлення візантиністики як науки та предмету викладання в Харківському університеті. На жаль, цей напрям візантиністики занепав одночасно з закриттям Харківського університету 1920 р. та не знайшов свого продовження у радянський та пострадянський період

Література

1. Общий Устав Императорских Российских университетов, высочайше утверждённый в 26-й день июля 1835 года. М., 1835; Багалей Д. И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Х., 1906. С. 134; Аврус А. И. История российских университетов: очерки. М., 2001. С. 21; Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905) / под ред. М. Г. Халанского и Д. И. Багалея; вступ. ст. Т. Г. Павловой. Х., 2007.

2. 120; Перковская Г. А. Развитие исторического образования в университетах России во второй половине ХУШ - начале ХХ в.: дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. Ставрополь, 2005. С. 43; Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна за 200 років / гол. ред. В. С. Бакіров; авт. кол.: В. Кравченко, С. І. Посохов, В. І. Кадєєв та ін. Х. С. 89.

3. Перковская Г. А. Развитие исторического образования. С. 163.

4. Бузескул В. П. Всеобщая история и ее представители в России в ХІХ и начале ХХ века. Ч. 1-3 / Санкт-Петербургский филиал Архива РАН; сост., вступит. ст., подгот. текста, коммент. и биограф. словарь-указатель И. В. Тункиной. М., 2008. С. 306; Васильевский В. Г. Г. С. Дестунис: (некролог) // ЖМНП. 1895. № 4. От . 4. С. 66-69; Медведев И. П. Петербургское византиноведение: страницы истории. СПб., 2006. С. 30-31.

a. Бузескул В. П. Указ.соч. С. 791; Срезневский И. И. О договорах Олега с греками // Известия по отделению русского язіка и словесности Императорской Академии наук. СПб., 1852. Т. 1. Вып. 7. Стб. 309-314; Срезневский И. И. Договоры с греками // Там же. СПб., 1854. Т. 3. Вып. 7. Стб 257-295.

5. Лавровский Н. А. О византийском элементе в языке договоров русских с греками: рассуждение, представленное в Историко-филологический факультет -Петербургского университета на степень магистра русской словесности. СПб., 1853.

6. Див. детальний аналіз роботи М. Лавровського: Домановська М. Є. М. О. Лавровський (1825-1899) про русько-візантійські угоди Х ст. // Сіверянський літопис. 2013. № 2. С. 101-107.

7. Дринов М. С. Кирилл и Мефодий, български просветители // Периодическо списание на Българското Книжовно Дружество. 1876. Кн. 11-12. С. 205-207; Дринов М. С. Новый церковно-славянский памятник с упоминанием о славянских первоучителях. СПб., 1885. 32 с.; Дринов М. С. О некоторых трудах Димитрия Хоматиана как историческом материале // ВВ. 1894. Т. 1. Вып. 2. С. 319-340; 1895. Т. 2. Вып. 2. С. 1-23; Дринов М. С. Видение пророка Исаии о последнем времени // Труды Двенадцатого археологического съезда в Харькове. Т. 3 : 1902 / под ред. П. С. Уваровой. М., 1905. С. 342.

8. Кирпичников А. И. Святой Георгий и Егорий Храбрый // ЖМНП. 1878. № 12. С. 268-327; 1879. № 1. С. 36-64; 1879. № 2. С. 175-278.

9. Див. детально: Пропп В. Змееборство Георгия в свете фольклора // Пропп В. Фольклор. Литература. История : (Собрание трудов). М., 2002. С. 95.

10. Белецкий А. И. Автобиография // Белецкий А. И. Избранные труды по теории литературы / Под ред. Н. К. Гудзия. М., 1964. С. 10.

11. Белецкий А. И. Стихотворения Симеона Полоцкого на темы из всеобщей истории. Х., 1914; Белецкий А. Из начальных лет литературной деятельности Симеона Полоцкого // Білецький О. Зібрання творів: У 5 т. Т. 1: Давня українська і давня російська літератури. К., 1965. С. 434-438; Белецкий А. Повествовательный элемент в «Вертограде» Симеона Полоцкого // Білецький О. Зібрання творів: У 5 т. Т. 1: Давня українська і давня російська літератури. К., 1965. С. 439-449; Белецкий А. Стихотворения Симеона Полоцкого на темы из всеобщей истории // Білецький О. Зібрання творів: У 5 т. Т. 1 : Давня українська і давня російська літератури. К., 1965. С. 371-404

12. Буслаев Ф. И. Историческая хрестоматия церковнославянского и древнерусского языков: составлена на основании наставления для образования воспитанников военно-учебных заведений, височайше утверждённого 24 декабря 1848 г. М., 1861.

13. Simeon Polockij. Vertograd mnogocvлtnyj. Vol. 1: «Aaron» - «Dлtem blagoslovenie» / еd. by A. Hippisley and L. I. Sazonova; foreword by S. Lichacev Lichacev. Kцln, Weimar, Wien: Bцhlau Verlag, 1996; Simeon Polockij. Vertograd mnogocvлtnyj. Vol. 3. «Prav nikto zhe» - «Epitafion» Simeonu / еd. by A. Hippisley and L. I. Sazonova; foreword by D. S. Foreword by Dmitrij S. Lichacev. Kцln, Weimar, Wien: Bцhlau Verlag, 2000; Simeon Polockij. Vertograd mnogocvлtnyj. Vol. 2. «Emmanuil» - «Pocitanie» / еd. by A. Hippisley and L. I. Sazonova; foreword by D. S. Foreword by Dmitrij S. Lichacev. Kцln, Weimar, Wien: Bцhlau Verlag, 1999.

14. Белецкий П. А. А. И. Белецкий-византинист (1884-1961) // Античность и Византия / отв. ред. Л. А. Фрейберг. М., 1975. С. 401-403.

Размещено на Allbest.ru