Археологічні дослідження зольника № 2 Вікторівського святилища в 2017 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Археологічні дослідження зольника № 2 Вікторівського святилища в 2017 р.

Д.В. Бондаренко,

О. І. Смирнов (Миколаїв)

Вікторівка-І розташована на правому високому прірвистому корінному березі Березанського лиману в 1,5 км на північ від його гирла та в 300 м на південь від сучасного селища ВікторівкаЛиманівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. На сьогодні майже повністю зруйнована зсувами льосу, а також інтенсивною грабіжницькою діяльністю. Збережена західна частина пам'ятки має протяжність вздовж прибережної смуги по лінії північ-південь до 400 м та заглиблена на захід від берегової прірви на 10-20 м. Культурні нашарування збереглися на площі близько 6000 м2.

Пам'ятка двошарова - фіксуються архітектурні залишки і культурні нашарування піздньоархаїчного та ранньоелліністичного періодів. Планіграфічно складається з двох частин. Південну частину плато займає поселення із житловою забудовою, північну - святилище, що складалося із зольників-жертовників. археологічний зольник святилище

Перша згадка про поселення зустрічається в публікації B. І. Гошкевича за 1915 р.1 Перші розкопки проведені в 1949 р. співробітниками Одеського археологічного музею М. Ф. Болтенко та Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури C.І. Капошиною. В південній частині плато вони заклали два розкопи, в яких вдалося дослідити дві житлові напівземлянки та господарські ями другої половини VI ст. до н.е. Окрім того, були розкриті фрагменти кам'яних фундаментів багатокамерної наземної споруди кін. IV - поч. ІІІ ст. до н.е.2

З 2012 р. Вікторівка-І досліджується експедицією ДП НДЦ «Лукомор'є» ОАСУ ІА НАН України. В 2013 р. було вперше відкрито залишки святилища.

Метою науково-рятівних робіт 2017 р. стало часткове вивчення виявленого розвідувальним шурфом 2016 р. зольнику № 2 (рис. 1), розташованого в північній частині плато. Для цього закладено новий розкоп «Д» площею 205 м2.

Стратиграфія розкопу має наступний вигляд: дерен (до 0,05 м), гумус (до 0,22 м); сірозолистий культурний шар (до 0,40 м), давній гумус (до 0,31 м), материк (жовта глина).

Котлован зольнику № 2 викопаний в давньому гумусі та материковій глині жовтого кольору. Майже вся його площа знищена береговою абразією, збереглася лише західна частина котловану шириною до 5,45 м, що тягнеться вздовж берегової прірви у напрямку південний захід - північний схід (розкрита довжина - 15 м). Північна досліджена частина західного борту оформлена у вигляді майже вертикальної стіни, південна - у вигляді системи різної форми материкових сходинок-приступок, що ведуть з давньої денної поверхні на дно котловану. Весь проліт складається з 4-5 сходів, його довжина по лінії схід-захід складає 3,5-4 м. Приступками-сходами зайнята розкрита частина котловану довжиною по лінії північ-південь 10,25 м.

На дні котловану в проміжку між його західним бортом та береговою прірвою простежуються дві паралельні траншеї, що пролягають у напрямку південний захід - північний схід. Їх кінці скриваються у північному та південному бортах розкопу. Траншеї вивчені на довжину 16,25 м. Вони приблизно однакової ширини та глибини, розділені між собою материковою перегородкою, що звужується від основи догори, і на різних ділянках в розтині має форму трикутника або трапеції з шириною основи 0,38-0,53 м. Західна траншея має ширину 0,73-0,86 м та глибину - 0,13-0,28 м, східна - ширину 0,87-1,17 м і аналогічну першій глибину. Стінки траншей похилі, дно рівне. В південній частині розкопу східний борт східної траншеї зруйнований береговою абразією. Східна траншея має деяку тенденцію до пониження в північному напрямку (перепад висот 0,31 м). Однак такий схил не фіксується у західної траншеї. Максимальна глибина котловану від рівня польовки - 1,70 м, від рівня сучасної денної поверхні - 2,13 м.

Котлован заповнений золою з незначними домішками давнього гумусу, уламків черепашок чорноморської мідії та жовто-глинистими включеннями. Зустрічається незначна кількість дрібного буту вапняку та черепашнику. Прослідковуються незначні включення сирцю. В нижній частині заповнення та біля бортів котловану наявний шар трамбованої жовтої глини з домішками давнього гумусу потужністю до 0,48 м.

В південній частині дослідженої ділянки, в зольному заповненні над траншеями на глибині 1,18 м від рівня впуску в котлован, досліджено людське поховання № 2.1 (рис. 2). Вся ліва частина кістяку та череп знищені береговою абразією. Збереглися лише частина хребта з правими ребрами, кістки правої ноги без ступні та лівої вище коліна. Кістки правої руки та ноги були відсутні не з причини зсуву берега, а, вірогідно, були слідством навмисного розчленування небіжчика. Небіжчик, судячи з усього, знаходився у витягнутому на спині положенні, верхньою частиною орієнтований на північний схід. Права нога пряма, ліва - відкинута вбік. Довжина частини скелету, що збереглася - 1,40 м, ширина - 0,45 м. Поховання безінвентарне.

1 - план розкопу; 2 - стратиграфіяпівнічногоборту.

Нагадаємо, що при дослідженні зольнику №1 (2013-2016 рр.) були вивчені сім людських поховань (три з них - парні), більшість з яких носили на собі сліди розчленування3.

Матеріал із заповнення дослідженої частини котловану зольнику №2 численний, представлений 2543 артефактами та 623 екофактами; в хронологічному плані змішаний - від пізньої архаїки до еллінізму - з явним переважанням предметів останнього періоду.

Переважну більшість кераміки традиційно складають уламки амфорної тари (75,99 %), серед якої виділяються фрагменти хіоських (з білим ангобом, пухлогорлих, конічного типу), лесбоських (сіро- та червоноглиняних), клазоменської, фасоських (піфоїдного і конічно- біконічного типів), родоських (з високим горлом, бенакі), синопських (піфоїдного та пізнього типів), гераклейських, кнідських, херсонеської, пепаретських, мілетської і «протофасоських» амфор, а також амфор «псевдо-Фасос-1» та інших невизначених центрів4.

Рис. 2. МАЕ-2017. Вікторівка-І. Розкоп «Д». Зольник № 2. Поховання 2.1.

На окрему увагу заслуговують тавровані ручки амфор . Перша з них - від амфори Родосу типу бенакі з тавром магістрата «ПоЛиа- ратод» (рис. 3,1), що відноситься до хронологічної групи І-Ь і датується 270-246 рр. до н.е. (бл. 269 р. до н.е.)5. Друге тавро з написом «Еррі,(-)» (рис. 3,2) за С. Ю. Монаховим відноситься до невстановленого центру Південної Італії та Сицилії , а за А.В. Гавріловим - до групи «Антілоха» (продукція Ікосу чи Пепарету) і датується кінцем IV ст. - 70-ми рр. III ст. до н.е.7 Три останніх таврованих ручки відносяться до продукції Синопи - це штампи «[Фі)ут]юдастт^о(ро) Канфар. [Нфают^о)]»; (рис. 3,3) «[ЕтсцІєЛтсои асттигуо(рои) Квітка. [0]єи5^>рои» (рис. 3,4), «[0]єаріАгуод асттигуо(рои) Колос, грона. Постєі5<хгуі(ои)» (рис. 3,5). Перші два тавра входять до хронологічної групи ІІ-В (20-ті рр. IV ст. до н.е.), третє - до групи ІІІ-С (кінець IV ст. до н.е.)8.

Без урахування амфорної тари відсоткові показники інших груп кераміки розподілилися наступним чином.

Найбільшу групу складає ліпна кераміка - 44,03%. Вона представлена уламками різних типів горщиків, каструлі та котлу .

Доволі багато сіролощеної кераміки (18,36%) - це фрагменти мисок, глеків, та рибних блюд. Невиразними уламками представлена сіроглиняна (1,36 %) та світлоглиняна (0,51%) столова кераміка. Серед червоноглиняної столової кераміки (4,25%) виділяються фрагменти глеків.

Червоноглиняна столова кераміка з покриттям (5,78%) представлена уламками глеків, унгвентаріїв, амфориску та миски.

В групі кухонної кружальної кераміки (11,05 %) виділяються фрагменти каструль, горщику та миски.

Зразки східногрецької столової кераміки (5,95 %) представлені уламками посудин виключно архаїчної доби та, вірогідно, потрапили у заповнення зольнику з більш ранніх культурних шарів - це фрагменти іонійських рибного блюда, глека та смугастих чаш10.

Серед аттичної чорнолакової кераміки (5,44 %) виділяються фрагменти мисок, канфарів та рибного блюда11. Цікава знахідка фрагментованої чорнолакової миски з відігнутим краєм класичного типу, оздобленої штампованим орнаментом у вигляді пальметок на внутрішній частині дна. На зовнішній поверхні дна посудини - графіті у вигляді перекресленого хреста (рис. 3,6).

Неаттична чорнолакова кераміка (1,19%) представлена уламками канфарів, світильнику та посудин закритого типу12.

Серед товстостінної господарської кераміки (2,89%) виділяються фрагменти піфосів, мортарієв, лекани та корчаги13.

Цікава знахідка уламку теракотової протоми богині, від якої зберігся фрагмент бокової частини голови (рис. 3,7). Вірогідно, ритуальне значення мало керамічне діжкоподібне прясельце з двома прошкрябаними до обпалу з протилежних боків символами (рис. 3,8). Не зрозуміле призначення кістяного полого предмету, схожого на вістря стріли (рис. 3,9). Серед нумізматичного матеріалу слід виокремити знахідку тетрахалку Пантікапею (ЛУ - голова безбородого сатира в плющовому вінку ліворуч, ЯУ - «ПА№> + голова лева ліворуч + осетер), діаметром 19 мм та вагою 6,06 г (рис. 3.10). Неабиякий інтерес викликає свинцева гиря (?) циліндричної форми із зображенням на лицьовому боці та слідами виборки металу на зворотному. Вага цього предмету - 10,43 г (рис. 3,11).

Серед інших знахідок слід виділити уламок керамічної затички, вотивний диск зі стінки амфори, 10 рибальських грузил зі стінок амфор з просвердленим отвором, три астрагали, бронзовий дельфінчик, свинцеве рибальське грузило у вигляді закрученої пластини, стрижень залізного цвяха, рибальське грузило з просвердленим отвором з вапняку, фрагмент черепиці синопського виробництва та шматок залізної руди.

Також в заповненні зольнику знайдено велику кількість печини, плаского окатаного каміння і морської гальки. Чисельні і кістки тварин: на дослідженій ділянці котловану їх знайдено 525 екземплярів.

На основі речового матеріалу можна зробити висновок про формування зольнику № 2 в межах кінця IV - першої половини ІІІ ст. до н.е.

Концентрація знахідок в заповненні зольнику значно перевищує таку в культурних шарах поселення. Звертає на себе увагу той факт, що значна кількість предметів, зокрема і кісток тварин, носять на собі сліди прямої дії вогню. Присутні і сліди харчової розробки.

Розкриті на сьогодні комплекси зольників являють собою святилище під відкритим небом, що існувало (з перервами або без таких) протягом другої половини V! - першої половини ІІІ ст.

Формування зольнику № 1 відноситься до другої половини VI - першої чверті V ст. до н.е., зольнику № 2 - кінця IV - першої половини ІІІ ст. до н.е. Між цими двома зольниками знаходиться недосліджена ділянка прибережної смуги довжиною більше 150 м, яка також може бути зайнята жертовниками проміжного часу.

Географічне розташування Вікторівки-І дозволяє віднести її до розряду святилищ exstra-urban14. Однак, прямі аналогії досліджених зольників серед матеріалів синхронних за часом пам'яток регіону Нижнього Побужжя на сьогодні невідомі. Найбільш близький за часом функціонування та конструктивними особливостями об'єкт (однак менших розмірів і без поховань) був вивчений С. Б. Буйських на поселенні Бейкуш в ході дослідження святилища Ахілла15. Обидві пам' ятки знаходяться приблизно на одній широті на протилежних берегах Березанського лиману. Таке розташування святилищ відносно одне одного, а також їх близькість до о. Березань (4,5 км та 5,5 км відповідно) можуть свідчити про те, що в безпосередній близькості від Борисфену вже на ранньому етапі освоєння цієї території розташування святилищ планувалося. Подальше дослідження Вікторівки-І дозволить уточнити відомості щодо зв'язку поселення зі святилищем, визначити точний час його функціонування, детальніше зафіксувати культи та ритуали, що тут відправлялися. Ця інформація стане цінним доповненням не лише до картини історичного розвитку Нижнього Побужжя, але й Північного Причорномор'я в античний час в цілому.

Рис. 3. МАЕ-2017. Вікторівка-І. Розкоп «Д». Зольник № 2:

1-5 - тавра на амфорах; 6 - аттичначорнолакова миска; 7 - теракота;

8 - глинянепрясельце; 9 - предмет з кістки; 10 - тетрахалкПантікапею; 11 - свинцева гиря (?).

Литература

1 Гошкевич В. И. Где был древний Одесс? // ЗООИД. Т. 32. Одесса, 1915. С. 446.

2 Рудык Ф. Древнее поселение ВикторовкаI (VI-IIIвв. до н.э.) // МАСП. Вып. 1. Одесса, 1957. С. 63-66.; Капошина С. И. Из истории греческой колонизации НижнегоПобужья. // МИА. № 50. Ольвия и НижнееПобужье в античную эпоху. М.-Л., 1956. С. 240-246.

3 Бондаренко Д. В., Васильчук А. В. Предварительные итоги исследования зольника познеархаического времени на поселении Викторовка-І // Стародавнє Причорномор'я. Вип. ХІ. Одеса, 2016. С. 36-46.

4 Монахов С. Ю. Амфоры Херсонеса Таврического IV--IIвв. до н.э. Опыт системного анализа. Саратов, 1989; Монахов С. Ю. Греческие амфоры в Причерноморье. Комплексы керамической тары VII-IIвеков до н.э. Саратов, 1999; Монахов С.Ю. Греческие амфоры в Причерноморье. Типология амфор ведущих центров-экспортеров товаров в керамической таре: Каталог-определитель. М.-Саратов, 2003.

5 Кац В. И. Греческие керамические клейма эпохи классики и эллинизма (опыт комплексного изучения) // БИ. Вып. 18. 2007. С. 419.

6 Монахов С. Ю. Ук. соч. 1999. С. 508.

7 Гаврилов А. В. Амфорные клейма округи античной Феодосии (материалы к хронологии археологических памятников) // Археологический альманах. № 24. Донецк, 2011. 178/674, 180/685.

8 Кац В. И. Ук. соч. - С. 434.

9 Марченко К. К. Варвары в составе населения Березани и Ольвии во второй половине VU - первуй половине І в. до н.э. (по материалам лепной керамики). Л., 1988. С. 68-106.

10 Буйских А. В. Архаическая расписная керамика из Ольвии. К., 2013.

11 Егорова Т. В. Чернолаковая керамика IV-II вв. до н.э. с памятников Северо-Западного Крыма. М., 2009. С. 23-45.

12 Там само. С. 46-63.

13 Lejpynskaja N. A. M Louteria // Black sea Studies. Vol. 13. The lower city of Olbia (sector NGS). P. 411-417.

14 Буйських С. Б. Святилища exstra-urbanепохи грецької колонізації Нижнього Побужжя // Археологія. Вип. 3. К., 2004. С. 3-14.

15 Буйских С. Б. Исследование святилища Ахилла на Бейкушскоммысу (предварительные итоги) // Херсонесский сборник. № 11. Симферополь, 2001. С. 34-43.

Размещено на Allbest.ru