Формування антирадянських частин на території Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування антирадянських частин на території Криму

К.Ю. Зябкіна

студентка IV курсу історичного факультету Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова

Основним завданням цієї статті стало дослідження причин, а також особливостей формування антирадянських частин на території Криму, укомплектованих, у більшості випадків татарами. Розглянуто шляхи реалізації німецьким командуванням антирадянської діяльності на території Криму, а також національні особливості цього процесу.

Ключові слова: татари, німецькі війська, антирадянський, Крим, вермахт. антирадянський уомандування крим

Основной задачей этой статьи стало исследование причин, а также особенностей формирования антисоветских частей на территории Крыма, укомплектованных татарами в большинстве случаев. Рассмотрены пути реализации немецким командованием антисоветской деятельности на территории Крыма, а также национальные особенности этого процесса.

Ключевые слова: татары, немецкие войска, антисоветский, Крым, вермахт.

The main task of this article was to study the causes as well as the peculiarities of anti-Soviet units in the Crimea which consisted in most cases of the Tatars. The ways of realization by the German command of anti-Soviet activity on the territory of Crimea, as well as some national features of this process are considered.

Key words: Tatars, German troops, anti-Soviet, Crimea, Wehrmacht.

Важливою складовою німецької окупаційної і національної політики було залучення населення окупованих радянських територій до співпраці. Причини, що призвели до створення колабораціоністських формувань, були двох типів. Умовно їх можна назвати «німецькими» і «національними».

Залучаючи добровольців з числа населення окупованої територій Криму, німецьке військово-політичне керівництво, по-перше, розраховувало поповнити людські ресурси, у яких до зими 1941 р. намітилася явна криза. По-друге, вона планувала створити ефективні сили для боротьби з зростаючим партизанським рухом. Причому, слід зазначити, що поряд з віськовим питанням тут був і певний пропагандистський ефект - змусити партизан боротися з своїми співвітчизниками. По-третє, на певному етапі залучення добровольців стало символом початку «нової» німецької політики. Таким чином, німецька сторона була явним ініціатором цього процесу. Однак роль інших причин, також, не можна недооцінювати. У ряді випадків представникам національних рухів належала не менше активна роль. Як правило, визначальними в даному випадку були такі мотиви: колабораціоністські формування, як інструмент тиску на німців, як засіб боротьби проти своїх ідеологічних супротивників і, на заключному етапі війни, як предмет торгу з західними союзниками [11: 14].

Німецький окупаційний режим на території СРСР і в Криму, зокрема, мав багато особливостей. Однією з них було те, що значну роль в його військовому забезпеченні грали колабораціоністські або добровольчі формування, створені різними гілками німецьких збройних сил і формами окупаційної адміністрації. Процес створення і використання колабораціоністських частин на території Криму мав свої відмінні риси, що залежали від особливостей окупаційного режиму в Криму і його положення як багатонаціонального регіону. Першочергово почали створюватися спеціальні табори для військовополонених в яких йшло розділення за національністю. Росіян вибудовували в одну колону, українців - в іншу, татар і кавказців - в третю і т. д. [4]. Цей процес давав змогу виділити більш боєздатні групи і розпочинати серед них агітаційну роботу.

Пропагандистські служби вермахту отримали з Берліна спеціальну вказівку, в якому говорилося: «Безглуздо звертатися з пропагандою до багатьох племен відразу. Змішаний добровольчий корпус тоді не буде боєздатним. Потрібно сформувати окремі підрозділи грузин, вірмен, татар, кавказців і т. д.» [7: 604]. Про причини, які штовхнули значну частину кримськотатарського населення до співпраці з німцями, написано досить багато, однак найбільш красномовно про це говорять німецькі документи: «До 1926-1927 рр. ради, ще якось зважали на татарські традиції, - повідомлялось в одному з доносів, але після того, як сюди почали поселятися євреї, татари почали протестувати, а це викликало придушення татарських елементів, і особливо те, що вони вперто трималася своєї віри, мови, своєї культури, свого укладу життя. Їх релігійна діяльність безсоромно придушувалася. Все це є, - робив висновок автор донесення, - головною підставою того, що татари, у широкому загалу селянське населення, були чужі більшовизму, а можновладці радянські панове вважали їх людьми нижчого сорту» [5: 93].

З приходом німецьких військ в Крим татари показували свою дружелюбність до німців. Зокрема, Е. фон Манштейн у своїх спогадах зазначав таке: «Татари відразу ж встали на нашу сторону. Вони бачили в нас своїх визволителів від більшовицького ярма, тим більше що ми поважали їх релігійні звичаї. До мене прибула татарська депутація, яка принесла фрукти і красиві тканини ручної роботи для визволителя татар «Адольфа Еффенді» [6: 238]. Тому, по відношенню до кримськотатарського народу німецьке командування вимагало на місцях проявляти максимум поваги. Так командувач 11-ю армією Е. фон Манштейн 20 і 29 листопада 1941 р. видав два накази, в яких вимагав шанобливого ставлення до релігійних звичаїв татар-мусульман в Криму і закликав не допускати будь-яких невиправданих дій проти мирного населення [8: 7].

Покликані в армію татари вважалися службовцями вермахту. При вступі до вермахту татар одразу розподіляли по частинах, звільняли від роботи, сконцентровували в зручних місцях, звідки їх забирали представники частин Вермахту. Айнзатцгруп «Д» в свою чергу проводили підготовку для розподілу, направлення в казарми, керівництво та навчання татарських рот самооборони. Після їх огляду в військових частинах ті татари, які не підходили для служби в стройових частинах, прямували знову через айнзатцгрупи в свої села [2]. Командування айнзатцгрупи «Д» приймало на себе керівництво, харчування та видачу грошового утримання татарських рот самооборони через відповідні німецькі підрозділи вермахту. Обмундирування, по можливості, було німецьким, але без відзнак. Озброєння татарські роти отримували тільки піхотне [3].

Застосування татарських рот в бойових діях показує, що вони в основному діяли ефективно. Один з перших загонів самооборони в кінці жовтня - початку листопада 1941 р. був створений в селі Коуш. Його командиром був призначений місцевий житель А. Раїмов, який дослужився в німецькій поліції до чину майора. Активну участь у створенні загону брав староста села О. Хасанов, в недавньому минулому член ВКП (б). Головним завданням цього загону було «постійними нападами та диверсіями тримати в напрузі партизан, винищувати їх живу силу, грабувати продовольчі бази» [10: 66]. На той момент в загоні проходило службу 80 осіб. Крім цього, Коуш був центром вербування добровольців-татар в даному районі. Завдяки трьом лініям сильних укріплень, Коуш довгий час був невразливий для радянських партизан, які робили неодноразові спроби захопити це село [12: 166]. Досвід жителів Коуша виявився настільки вдалим, що командувач 11ю армією генерал-полковник Е. фон Манштейн вирішив поширити його на весь Крим. Результатом його рішення став наказ штабу 11-ї армії, датований листопадом 1941 р. і отримав назву «Про самооборону населення проти партизан» [2: 281 - 283]. Ті підрозділи з татар, які не пройшли достатню підготовку, застосовувалися для охоронних заходів. Необхідно зауважити, що там, «де розміщені татарські підрозділи, партизани не нападають на населені пункти або нападають рідко» [15].

Татари також добре несли внутрішню службу, намагалися добре виглядати, дотримувалися чистоти і в цьому сенсі краще виглядали у порівнянні з тими російськими підрозділами, які були на службі в рядах Третього Рейху. Озброєння татари отримували із запасів армії. Проводилось їх обмундирування, вони отримали шинелі і сталеві каски. В цілому з уніформою проблем не було. Однак, через кілька днів після створення рот і видачі обмундирування проблеми виникли з взуттям. Не звиклі ходити в чоботях кримські татари почали натирати собі ноги. Тоді як компроміс для них були розроблені гамаші, зроблені з трофейних радянських шинелей. Ніг вони не натирали, так як були схожі на звичні для татар м'які шкарпетки [12: 178]. Так як, партизани намагалися так само вдягатися, як татари, німці дуже прискіпливо відносились до цього питання і уважно перевіряли кожного солдата. Е. фон Манштейн у своїх спогадах говорив про необхідність прискорення повного озброєння всіх татар-добровольців [6: 423]. Командувач 11-ї Армією Е. фон Манштейн у своїй «Довідці про факти переходу партизанів на сторону ворога» зазначає що: «У Криму німцям вдалося на початку окупації більшу частину татарського населення (сільського) схилити на свою сторону і навіть відновити його проти російських, створити з татар збройні групи по боротьбі з партизанами, насадити велику мережу шпигунів і зрадників в партизанських загонах, що безумовно позначилося на розмах і бойові якості партизанського руху в Криму ... Всього по липень 1942 року дезертирували і перейшло до ворога 1200 людей, з них 891 - татари» [13]. Татарські групи під командуванням Я.Смайла, Райлова та ін. виконували криваві доручення гітлерівців. На їхньому рахунку розстріли жителів селищ Чаїр, червоноармійців у села Ворон. Місцеве населення і татари старшого віку негативно ставилися до такої «служби». Однією з причин успіху німецької рекрутської компанії в Криму стали прорахунки командування партизанського руху на півострові. Загалом, таким чином, близько 20 тис. чоловік кримськотатарського населення перейшло на сторону Німеччини. При цьому німці не збиралися зупинятися на досягнутому і планували домогтися того, щоб в колабораціоністських формуваннях були «задіяні» всі боєздатні татари.

Не дивлячись на всі успіхи, яких вдалось досягнути кримськотатарським добровольчим формування, вони тоді навіть й не здогадувалися, що нацисти мали намір депортувати кримський народ в Тюрингську область Німеччини, а Крим заселити німцями, перейменувавши його в Готланд [1]. Більше того, зрозуміло, що вони не здогадувалися про те, що це зроблять їх співвітчизники.

Підводячи підсумки хотілось би звернути увагу на те що, при вивченні періоду окупації Криму увага дослідників традиційно акцентувалася лише на одній національній групі - кримських татарах. Дослідження проводилися некоректно, при розгляді історіографії було виявлено численні випадки, коли за кримських авторів видавали азербайджанців, грузинів, туркменів, казанських татар і навіть росіян. Подібний підхід - не випадковий. Виконуючи ідеологічне замовлення влади, І. Еренбург писав: «Це війна з Росією. Немає жодного росіянина проти нас. Немає жодного росіянина, який стояв би за німців» [14: 131]. Ця фраза була опублікував листопаді 1941 р. і стала дороговказом для всіх наступних публікацій. «Зрадника могли бути лише інородці» [9: 390].

Нав'язані суспільній свідомості хибні уявлення про те, що «добровольцями» були винятково кримські татари, трансформувались у стереотипи. У наш час переконливо доведено, що колабораціонізм на території Криму мав не тільки етнічну, а політичну й соціально-економічну природу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Агаев А. Трижды депортированные. Почему в России не понимают крымских татар [Электронный ресурс] / А. Агаев. - Режим доступа: http://www.ansar.ru/analytics/tridzhy-deportirovannye-pochemu-v-rossii-ne-ponimayut-krymskih-tatar

2. Германские документы о борьбе с крымскими партизанами в 1941-1942 // М., 2000. - Вып. 1. - С. 281 - 295.

3. Из дневника боевых действий 11-й армии в Крыму [Электронный ресурс]. - Режим доступа:http://xn-e1ajp.com.ua/download/books/tatar.pdf

4. Ковалев Б. Н. Повседневная жизнь населения России в период нацистской оккупации / Б. Н. Ковалев. - М., 2011. - 619 с.: ил.

5. Литвин Г.А. Крымско-татарские формирования. Документы свидетельствуют / Г.А. Литвин // Военный исторический журнал. - 1991. - № 3. - С. 89 - 95.

6. Манштейн Э. Утерянные победы / Э. Манштейн, сост. С. Переслегин, Р. Исмаилов. - М.: ACT, 1999. - 896 с.

7. Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне / сб. документов. -- М.: «Русь», 2003. - Т. 3 . - Кн. 1. - 706 с.

8. Партизанское движение в Крыму (1941 - 1942) [Электронный ресурс]. -

Симферополь: СОНАТ, 2006. - 244 с. - Режим доступа:

http://militera.lib.ru/docs/0/pdf/krym_partizany.pdf(16.03.2017)

9. Поляков В. Чи мав колабораціонізм у Криму якісь унікальні риси? / В.

Поляков // Історія Криму в запитаннях та відповідях. - Київ: Наукова думка, 2015. - С. 388 - 391.

10. ПыхаловИ.В. За что Сталин выселял народы? Сталинские депортации

-- преступный произвол или справедливое возмездие? / И.В. Пыхалов.

-- М.: Яуза-пресс, 2008. -- 480 с.

11. Романько О.В. Коричневые тени в Полесье. Белоруссия 1941 - 1945. / О.В. Романько. - М.: Вече, 2008. - 448 с.

12. Романько О.В. Крым под пятой Гитлера. Немецкая оккупационная политика в Крыму / О.В. Романько. - М.: Вече, 2011. - 432 с.: ил.

13. Чуев С.Г. Татарский коллаборационизм в Великой Отечественной войне [Электронный ресурс] / С.Г. Чуев // Обозреватель. - № 5-6. - Режим доступа:http://www.tatar-history.narod.ru/kolabr.htm.(23.04.2017)

14. Эренбург И.Г. Война. 1941 - 1945 [Электронный ресурс] / И.Г.

Эренбург. - М.: КРПА Олимп, 2004. - Режим доступа:

http://militera.lib.ru/prose/russian/erenburg_ig3/index.html. (09.04.2017)

15. Яблоновская Н.В. Оккупационная газета «Азат Крым» (1942 - 1944): национальная пресса в контексте информационных войн / Н.В. Яблоновская [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/36434/33-Yablonovskaya.pdf?sequence=1

Размещено на Allbest.ru