Військові гарнізони на території Близького Сходу і Парфянські кампанії Риму у ІІ - на початку ІІІ ст.н.е (за епіграфічними джерелами)

В.Л. Гуменний

Одним з найбільш контраверсійних питань у вивченні зовнішньої політики Риму виступає проблема характеру розміщення римських військ та укріплень на Близькому Сході. Різниця між «західним» та «східним» пограниччям Риму та загальна дискусія стосовно існування римської «стратегії» в епоху імперії привели до того, що археологічні та епіграфічні дані часто використовуються дослідниками як вагома частина аргументації на користь своєї точки зору.

Саме протягом ІІ - початку ІІІ ст. н.е. спостерігається активна фаза у римо-парфянських контактах, одним з проявів якої стала трансформація перебування римських військ у східних провінціях та на новоприєднаних територіях. Цей аспект римської зовнішньополітичної діяльності і досі залишається маловивченим, але разом з тим важливим для розуміння генезису політики Риму на Сході. З огляду на фрагментарний характер писемних джерел наративного характеру, саме археологічні та епіграфічні джерела становлять основу для розробки дослідниками даних питань. Після праці Е. Люттвака, який спробував розглянути римську зовнішню політику як своєрідну «велику стратегію», дискусія набула нових сил. Спроби розглядати лімес у контексті його еволюції як чітко продуману оборонну стратегію викликали як схвалення, так і значну критику. Якщо А. Ферріл погоджувався з існуванням певної стратегії і лише пропонував деякі зміни до схеми Люттвака, то К. Віттейкер і Б. Ісаак піддали подібну концепцію нищівній критиці, при цьому значною мірою вони опирались саме на археологічний матеріал.

Для К. Віттейкера лімес був зоною соціальних, культурних та економічних контактів з варварами, що й було його основною функцією, тоді як римська армія на Сході імперії, на думку Ісаака, була інструментом для контролю над провінціями. Розташування римських військ у містах і проблеми їх практичного використання для оборони територій, на його думку, не дозволяють стверджувати про існування продуманої та чіткої політики у регіоні. Пальміра чи Дура-Европос були не стільки оборонними населеними пунктами, скільки контрольними поселеннями на торговельних шляхах. Римські укріплення на Середньому Євфраті, як припустив свого часу Б. Ісаак і з чим погодився Н. Поллард, ймовірно, мали здебільшого економічне, а не військове значення.

Інший підхід у питаннях існування римської стратегії на сході обрав Е. Віллер, який піддав висновки Б. Ісаака суттєвій критиці⁷. Розглядати римські війська на сході, як це робить Ісаак, виключно як інструмент контролю над провінціями не зовсім вірно, і якщо стосовно Юдеї ще можна знайти певні підтвердження «поліційного» характеру перебування римських військ, то у випадку з Сирією та Аравією виникають суттєві проблеми. Виключна прив'язка пересування римських військ до Євфрату також виглядає не надто переконливо. Д. Кеннеді слушно зауважив, що концепція Б. Ісаака побудована в основному на матеріалі з Юдеї і тому викликає серйозні зауваження при спробах екстраполяції отриманих висновків на весь Близький Схід.

Невеликі гарнізони чи окремі загони ауксіларіїв знаходились у Апамеї, Зевгмі, Рапанеї, Самосаті і Пальмірі. Окремою групою виділяють фортеці на Євфраті на зразок Дура-Европос та Кіфріну, які стали осередками римського військового впливу наприкінці ІІ ст. н.е. і залишались ними здебільшого у період Северів. Важливими містами з військової і стратегічної точок зору також були Селевкія Пієрія і Антіохія на Оронті. За винятками Апамеї, Зевгми, Дура-Европос, Пальміри і Селевкії на Тигрі, Хатри та деяких інших пам'яток, археологічні дані з міст Близького Сходу виглядають вкрай фрагментарно. Якщо дискусії довкола археологічного матеріалу зумовлені неоднорідністю ступеня досліджень території та суб'єктивними інтерпретаціями дослідників, то питання конкретної ідентифікації військових з'єднань базується головним чином на аналізі епіграфічного матеріалу. Нам відомо, що участь в поході Траяна у 114 р. н.е. проти Парфії брали вояки легіону IV Scythica (CIL III. 10336; ILS. 1062) та VI Ferrata (CIL X. 5829; ILS, 2726), які на час початку кампанії дислокувались у Сирії. З легіонів, які дислокувались у Юдеї, у бойових діях брали участь легіон III Cyrenaica (CIL X. 3733). З Коммагени у 114 р. вирушив легіон XVI Flavia Firma. Окрім цього, фіксується участь легіонів XV Apollinaris та XXX Ulpia, X Fretensis (CIL VI. 1838; AE 1935. 167), III Gallica, XIII Gemina, XII Fulminata, II Traiana, XXII Primigenia (AE 1962. 312), I Auditrix (CIL V. 877; III. 6706; X. 1202; ILS. 1052; AE 1939. 61), VII Claudia (CIL X. 3733; ILS. 2083), XI Claudia (CIL VI. 32933; III. 13586; ILS. 2723), I Italica та V Macedonica (AE 1939. 132).

З Єгипту прибули загони ауксіларіїв під командуванням Валерія Лолліана - префекта Cohors I Apamenorum sagittariorum equitata (CIL III. 600). До нас дійшли і відомості про допоміжні частини, зокрема Ala I Praetoria civium Romanorum, Ala Augusta Syriaca, Ala Agrippiana, Ala Неге^ит, Alae Singularium (ймовірно Ulpia I Singularium) (CIL III. 11995; CIL X. 6426). Фіксується у написах і когорта I Pannoniorum et Dalmatarum (CIL X. 5829).

Участь у кампанії Луція Вера брав легіон I Minervia під командуванням Марка Клавдія Фронтона (CIL VI. 1377; III. 1457; XIII. 8213). Легіоном II Adiutrix командував Квінт Адвент приблизно з 164 р. н.е., а до цього часу він був легатом Шостого легіону (CIL VIII. 18893). Легіон V Macedonica під час військових дій 162-166 рр. очолював Публій Вер і дещо пізніше Стацій Пріск (CIL III. 6189; III. 7505). Залучались також Legio III Cyrenaica, III Gallica (АЕ 1913. 48), III Augusta (CIL VIII. 2975), І Adiutrix (CIL III. 6755), X Gemina (CIL VIII. 7050), та II Traiana. Досить чітко фіксується діяльність римлян у новоприєднаних провінціях на Сході.

Важливими є написи, де згадуються вояки легіонів, які не розташовувались у регіоні і перебували у місті транзитом по дорозі на Схід під час військових кампаній. До таких можна віднести згадку про вояка Восьмого Августового легіону (IGLS III. 2. 1160) та про сігніфера Четвертого Флавієвого легіону Валерія Віктора. Ця інформація, разом з відомостями про римські частини, які знаходились у Кирі (IGLS I. 150, 152), може датуватись 113-114 р. н.е. і стосуватись вояків, які через Селевкію Пієрію прибували у Сирію для участі у війні проти Парфії.

У Госланії фіксується Перша Августова когорта вершників з Паннонії (AE 1978. 818). У Зевгмі знайдено написи, які повідомляють нам про Legio IV Scythica (AE 2003. 1791a), Legio I Adiutrix (AE 2003. 1791в), Legio II Adiutrix (AE 2003. 1791с), Legio III Augusta (AE 2003. 1791d), Legio VII Claudia Pia Feidelis (AE 2003. 1791e), Legio XIIII Gemina (AE 2003. 1791f), Legio IV Flavia (AE 2003. 1791g).

З Думеїру у Сирії походить напис часів Луція Вера, де згадується Перша Флавієва Халкедонська когорта кінних лучників (CIL ІІІ. 129). У Самосаті згадується XVI Флавіїв легіон (CIL ІІІ. 13615). У Баальбеці була присутня І Фракійська кінна когорта. Відоме ім'я її трибуна - Гай Юлій Македонін (CIL ІІІ. 143871). До часів Адріана належить ще один напис з Баальбеку, де мова йде про Фабія Максіма, центуріона Тринадцятого легіону (AE 1989. 738). Вояк цього ж легіону - Аврелій Сісіна, був похований у Апамеї Сирійській (AE 2008. 1523). Вочевидь часом Траяна можна датувати і напис з Киру, де згадано про Мізенську ескадру (AE 1955. 225). До часу Парфянської кампанії Траяна також належить, очевидно, поховання Долафіда, який служив на лібурні і був похований у Селевкії Пієрії (IGLS ІІІ.2. 1174). Є згадки і про Равенську ескадру (IGLS ІІІ. 2. 1180-1181).

Епіграфічний матеріал дозволяє верифікувати численні повідомлення про перебування римської армії в Дура-Европос під час Парфянських кампаній Северів. Так, Пальмірська когорта згадується у цілій низці написів (АЕ 1923. 23; AE 1940. 240). 192 або 193 роком можна датувати присвяту Елія Тиціана, декуріона ІІ Ульпієвої кінної когорти («Ael(ius) Tittia/nus dec(urio) coh(ortis) / II Ulp(iae) eq(uitatae) Com(modianae)» АЕ 1928. 86). Є згадки і про інших офіцерів цього з'єднання: «Tre[b]/ium Maximum trib(unum) coh(ortis) II Ulp(iae) eq(uitatae)» (АЕ 1934. 280). Бачимо ми і згадку про Гая Юлія Руфіна, який був центуріоном IV Скіфського легіону «(centurioni) leg(ionis) IIII Scyt(hicae)» (АЕ 1929. 181). Коли Септимій Север поділив Сирію на дві частини у 194 р. н.е., Дура Европос була включена до Келесирії. Про це свідчать і імена намісників провінцій, які зустрічаються у папірологічних та епіграфічних джерелах та вексиляції, які складали основу гарнізону. Серед відомих нам постатей виділяються Марій Максім, який був легатом Келесирії, і Мініцій Марціал, який був прокуратором при ньому («Marius Maximus tribb(unis) et praeff(ectis) et praepositis nn(umerorum) salutem / quid scripserim Minicio Martiali proc(uratori) Augg(ustorum) nn(ostrorum)». АЕ 1933. 107). До 256 р. місто перебувало в складі саме цієї провінції.

Більшість джерел згадують саме про легіони, які розташовувались у Келесирії, а саме про Legio IV Scythica i Legio XVI Flavia Firma. Згадки про них за єдиним винятком ми зустрічаємо і в епіграфічному матеріалі. Цим винятком є Legio III Cyrenaica, основна база якого була в Аравії. Вояки цього легіону брали участь у відбудові амфітеатру у Дура Европос у 216 р. н.е. «vexill(ationes) legion[u]m IIII Sc[yt(hicae) et] III [Cy]r(enaicae) [An]tonin[ian]arum» (АЕ 1937. 239) і могли деякий час після цього перебувати у місті, про що опосередковано свідчить один з написів: «Leg(io) III Cyr(enaica) Antonin[iana]» (АЕ 1934. 277). Сам факт присутності цієї частини у регіоні, найімовірніше, слід пов'язувати з участю цього з'єднання у Парфянській кампанії Каракали. Цілком можливо, що у цей період активної політики Риму на Сході у місті перебували і з'єднання Legio III Gallica - «(vex(illatio) legg(ionum) III Cyr(enaicae) et IIII Scyth(icae)] Anton(inianae) / [[[et III Gall(icae)]]» (АЕ 1934. 276) та особливо напис «Leg(io) III Gall(ica)» (АЕ 1934. 281).

Широкий масив епіграфічного матеріалу досі не знайшов свого цілісного узагальнення, проте він дозволяє нам досить чітко ідентифікувати римські частини на східному прикордонні, які брали активну участь у військових діях супроти Парфії. В останні десятиліття було накопичено широкий масив нових даних, і можна з впевненістю сказати, що подальші дослідження дозволять продовжувати розробку питань, пов'язаних зі специфікою римської прикордонної політики на Близькому Сході, а також досліджувати побут, економічне та релігійне життя римської армії доби імперії.

Література

1. Luttwak E. The Grand Strategy of the Roman Empire: From the First Century A.D. to the Third. JHU Press, 1979. P. 5-19.

2. Wheeler E.L. Methodological limits and the mirage of Roman strategy: Part 1 // Journal of Military History. 1993. № 57:1. Р. 15.

3. Whittaker C.R. Rome and Its Frontiers: The Dynamics of Empire. London, 2004.

4. Isaac B. The Limits of Empire: The Roman Army in the East. Oxford, 1990.

Размещено на Allbest.ru