Герцогиня Здена Саксонська та її син Георг. Виховання християнського князя

Епоха Ренесансу і Реформації багата на повчальну літературу, серед якої помітне місце посідають твори, присвячені вихованню правителя держави. Трактати «Про виховання християнського князя» Еразма Роттердамського, «Про світську владу» Мартина Лютера, «Государ» Ніколо Макіавеллі стали свого роду класикою політичної літератури раннього Нового часу. На тлі роздумів великих мислителів листи герцогині Здени Саксонської (1449-1510) до свого сина Георга (1471-1539) мали суто приватний характер, не були оприлюднені й залишились на століття в архівах. Вони були написані на зламі двох століть, п'ятнадцятого і шістнадцятого, і висловлені в них настанови і поради синові, молодому правителю Саксонського герцогства, мають важливе значення для вивчення антропологічних аспектів політичного, релігійного і соціокультурного життя того часу. герцогиня листування георг здена

Перш ніж підійти до аналізу листування і з'ясування принципів виховання сина, правителя земельної держави, доцільно дати лаконічні довідки з історії походження та життя герцогині, оскільки вони наклали відбиток на її світогляд й даватимуться взнаки в церковній політиці герцога Георга. Здена (Зедена, Сідона) - донька чеського короля Георга (Іржі) Подебрада, який лояльно поставився до гуситського вчення і був відлучений папою від Церкви¹.

Здену видали заміж за герцога Альбрехта Саксонського (1443-1500), який стане одним із яскравих правителів свого часу й увійде в історію як Альбрехт Хоробрий. 21 серпня 1471 р. у подружжя народився первісток, якого назвали на честь діда Георгом. Народження сина відбулося щасливо, Здена була впевнена, що вдалим пологам вона зобов'язана священній реліквії саксонського роду Веттінів - стакану Святої Єлізавети, доньки угорського короля, ландграфіні Тюрингської. Цю дрібницю варто згадати для розуміння особливого благочестя і набожності героїні цієї розвідки.

Ще одна важлива деталь - молодого Георга готували до церковної кар'єри, яку він розпочав в канонікаті при Майнцському і Мейссенському соборах. Однак взимку 1488 р. батько призначив сімнадцятирічного юнака правителем герцогства Саксонського. Таке несподіване рішення стало справжнім ударом для сина і для матері. За бажанням матері її син Георг мав служити Церкві й відмолити «гуситський гріх» свого діда Георга Подебрада, присвятити себе * спасінню його душі.

Життя Здени склалося так, що вона більшість часу жила в розлуці зі своїм чоловіком. Альбрехт був зайнятий військовими походами або перебував при дворі імператора Максиміліана І, а молодий герцог Георг обрав Дрезден своєю резиденцією. Мати залишилася жити у замку Альбрехтбург у Мейссені, а після смерті чоловіка - у замку в Тарандті.

Олександра Курсаве цілком справедливо наголошує на тому, що у ставленні до сина Здена грає роль матері і герцогині, порадниці і виховательки³. У листах вона не завжди могла висловити те, що необхідно сказати синові, і часто просила його про зустрічі. У більшості випадків вони викликані звичайною материнською нудьгою за дитиною, за якою вона скучила: «Я прошу тебе, знайди можливість прибути до мне у вівторок, я тебе так довго не бачила, що хочеться хоч на мить поглянути на тебе»⁴. В окремих випадках вона просила його прибути для розмови віч-на-віч, у яких вона могла висловити те, про що не можна було написати. У сімейних подіях - весіллі, народженні онуків, хворобах членів сім'ї - Здена поводить себе як турботлива мати і бабуся. З народженням першого онука вона опікується його здоров' ям, турбується про те, щоб батьки дотримувалися всіх обрядів, які мають супроводжувати перші кроки його життя.

Герцогиня багато часу присвячувала побутовим речам, буденним клопотам жіночої частини двору. Вона звертається з проханнями до сина забезпечити її дичиною до свят, надіслати шовку або атласу. Важливим для неї є також життя придворних, їхні службові обов'язки, посади тощо. В окремих випадках вона скаржилась Георгу на неналежне забезпечення жіночої половини двора тим, що передбачено статутом, звертала увагу на фінансові проблеми, які, на її думку, викликані перш за все недбалим ставленням управлінців замку. Усі ці подробиці мають важливе значення для висвітлення тогочасного повсякденного життя знатної дами.

Здена втручалася у найбільш важливі справи герцогства. У центрі її турбот перебували справи Саксонського дома Веттінів, в якому точилася боротьба за владу. Вона добре знала про напружені відносини між її чоловіком, Альбрехтом, і його братом Ернестом, якому дістався титул курфюрста. В одному з листів герцогиня просить сина помолитися за спасіння душі «нещасного недолугого дядька Ернста». У такому проханні вона намагається бути милостивою християнкою й водночас не залишає поза увагою своє негативне ставлення до нього. Герцог Георг успадкував суперечності між альбертинами і ернестинами та продовжив суперництво з новим курфюрстом Фрідріхом Саксонським. Особливу тривогу Здени викликали претензії курфюрста на частину володінь її сина⁵. Мати просить сина бути пильним у такому протистоянні, оскільки його суперники керуються далеко не християнськими чеснотами.

Окрема тема для матері - злагода в сім'ї, в першу чергу між Георгом і його молодшим братом Генріхом. Відповідно до поділу спадщини між синами, проведеного Альбрехтом незадовго до своєї смерті, у 1499 р., герцог Георг стає одноосібним правителем Саксонського герцогства, в той час як його молодший брат Генріх отримав Фрісландію і місто Фрайбург у Саксонії. Такий нерівний поділ створив підстави для прохолодних відносин між братами. Здена намагалась улагодити суперечності між ними и виступити посередником між дітьми. Вона радить Георгу провести день переговорів у Мейссені за участі її та найближчого оточення, впливових і досвідчених радників⁶.

Драма герцога Георга була закладена у різних поглядах батька і матері на його життя і виховання. Альбрехт розглядав старшого сина як спадкоємця і продовжувача його політики, а відтак прагнув виховати сина як сильного вольового керманича, який керує державою за допомогою усього арсеналу засобів і методів, які були притаманні можновладцям того часу. Альбрехт не лише втручався у церковні справи, а й намагався тримати під своїм контролем церковні інститути у своїх землях.

Здена, напроти, намагалась виховати сина в дусі благочестя, сформувати його як справжнього християнського князя. Ідея християнського князя в основі своїй була утопією, яка набуде розповсюдження в літературі того часу. Будь-які повчання самі по собі є утопіями, або несуть в собі багато такого, що не реалізується і залишається красивою педагогічною поемою. Трактат Еразма - «Зброя християнського воїна» - побачить світ наприкінці життя Здени, а два наступні - «Жалоба мира», «Про виховання християнського князя» - невдовзі після її смерті. Дивним чином великий гуманіст і герцогиня опікувалися схожими питаннями і намагались вирішити головну проблему - поєднати істинного християнина і правителя в одній особі.

Участь матері у справах сина була обумовлена також тією обставиною, що він у сімнадцять років став правити герцогством. Відсутність досвіду, знань таємниць великої політики і навичок правління створювали чимало небезпек, робили його беззахисним перед інтригами і підступністю впливових придворних і територіальних володарів. Здена під враженням трагічних обставин життя свого батька і чоловіка знала суворість і небезпечність політичного і державного життя, інтриги, непримиренну боротьбу, яка часто загрожувала не лише державі, а й життю правителя.

На тлі буденних сімейних переживань вона гостро відчувала тривоги свого часу, її настанови, поради синові просякнуті хвилюваннями за спасіння його душі. Причетність до роду, який виступав крупним політичним гравцем у тогочасній Європі, давала їй можливість досить тонко і точно відчути небезпеки для її сина.

Передчуття нової епохи дається творчим натурам і тим, хто сприймає світ серцем, відчуває новації на стадії їхнього зародження, які тривалий час можуть проявлятися лише як знаки загибелі старого і народження нового. Напередодні XVI ст. зростає тривожність суспільства, масовими стають прогнози і передбачення наближення страшного часу, малюються образи перевернутого світу. Серед численних творів, літературних і візуальних, можна назвати серію картин Альбрехта Дюрера на тему Апокаліпсиса. Тривожні настрої, притаманні всім верствам тогочасного суспільства, сприяли побожності, яка набуває масового й гіпертрофованого розмаху⁸.

У своїх листах Здена наполегливо повчає сина, як правильно підгодовуватися до Причастя, яким чином і скільки треба молитися, коли і скільки слід відвідувати храм. Мати часто мимохідь нагадує про свою побожність: «листа отримала одразу після проповіді», «молилася за здоров'я сина та онука». Повсякденні турботи матері обрамлені молитвами, постами, відвідуваннями церкви, благодійністю, читанням релігійних книг. Життя за церковним календарем давало їй певний душевний спокій, внутрішню злагоду, позбавляло страху за свою долю і спасіння.

У такому ж дусі вона намагається виховати сина, організувати його життя в рамках християнського благочестя. У її уявленні правління християнського князя може бути успішним, якщо воно виступає як складова церковного життя з його шануванням святих, святами, постами, молитвами, обрядами. Герцогиня добре знає занурення князя у світські справи, які відволікають його від молитви, заважають йому спокутувати свої гріхи. Вона боїться, що її син за клопотами забуде про ті чи інші церковні обряди та релігійні події, які мають супроводжуватися певними видами богослужіння, мес, літургій, і часто нагадує йому не забути той чи інший «святий день», радить йому, яким чином поводитися при відправленні богослужіння чи відвідинах храму. Така турбота свідчить про внутрішню напруженість життя Здени, її глибокий страх за життя і спасіння душі свого чада. В окремі періоди переживання і страхи досягають особливої напруги: «Серденько моє, синочку, всілякі шкоди, що налипають на твої ноги, завдають мені великого страждання. Тому повністю віддайся Господу і служи Богу з великим старанням, ще більше, ніж ти робив до цього. Ніхто не знає, що тобі Бог готує або відкриває, відтак ми залишаємося бідними людьми і не знаємо, які кари Бог готує нам. Тому ми змушені постійно блукати в житті зі страхом Божим, а Божі заповіді слід виконувати для нашого довершення з великим сумлінням й заслужити хоч якесь полегшення і осягнути Його слово»⁹.

Особливе місце у вихованні благочестя сина Здена відводила індульгенціям: «Серце моє сину, посилаю тобі книгу, яку ти шукав, про те, що, як, скільки і в який день можна відправити відпущення гріхів. І ти май на увазі, що якщо відпущення гріхів відбувається у двох або трьох храмах, то ти мусиш в одному з них обрати два вівтаря»¹⁰. Мати звертає увагу на всілякі дрібниці зовнішнього культу. Публічний характер такого благочестя мав на меті підкреслити особливу турботу герцогині про вірність Церкві, про суворе дотримання нею усіх правил і настанов. Для доньки «гуситського короля», безперечно, це було досить важливо і необхідно не лише для спасіння душі, а й для успішної кар'єри її сина в Імперії.

В уявленні Здени християнський князь - милостивий правитель, який вчиняє по справедливості, а головне, дає прощення грішникам, навіть якщо вони вчинили злочин. Прощення гріха, прояв милості навіть до злочинця вона розглядає як добру справу, яка служить спасінню душі самого князя. Так, герцогиня уклінно і наполегливо просить Георга помилувати молодого злочинця, який попав у в' язницю і може бути страчений: «я сумлінно прошу тебе, ти маєш належним чином вникнути у справу, щоб нещасний шахрай міг залишитися живим і вийти із в'язниці»¹¹.

Головна мета настанов герцогині - налаштувати сина творити добрі справи, строго дотримуватися офіційної церковної доктрини й у такий спосіб здобути прощення гріхів. Водночас за зовнішньою набожністю простежується глибока внутрішня віра, яка для неї значить не менш, ніж обряди, яких вона ретельно дотримується. Благочестива й вірна католичка, герцогиня в листі до сина просить дістати і передати їй книгу Йоганна Таулера, яку таємно видали і продають у Лейпцизі. Видання такої книги вона вважає доброю справою, яка служіть «нашій святості». Герцогиня просить сина зробити усе можливе, щоб дозволити видавати і вільно

розповсюджувати такі книги. Інтерес до Таулера викликаний тим, що він, на її думку, проникає у глибини душі і відкриває істинну віру. Здена наставляє сина читати і шанувати цю книгу, оскільки вона вчить не поверховому смиренню, а пізнавати себе і світ, сприймати його так, щоб «посоромити і зневажити всі тимчасові речі, щоб духовна людина і та, яка переймається добрими справами, були у злагоді»¹².

В її уявленні зовнішня побожність має цінність лише тоді, коли вона є відображенням внутрішньої віри. Книгу великого містика вона сприймає як свого роду священну реліквію, що сприяє покращанню і довершенню людини. За її словами, вона знає шість чоловік, які під враженням цієї книги стали набагато кращими. Така точність у підрахунках свідчить про ставлення до цієї книги як до чудодійної речі.

Звернення до внутрішньої віри, духовності людини відкриває лінію релігійності, яку продовжить Лютер. Відомий дослідник Фолькар Леппін справедливо наголошує на глибоко католицьких середньовічних витоках вчення Лютера, серед яких першорядне місце посідає містика¹³. Особливість світогляду Здени полягає в тому, що вона прагнула поєднати тогочасне «нове благочестя» з його зверненням до внутрішнього світу людини із традиційним зовнішнім культом та добрими справами. В умовах посилення у суспільстві поляризації традиційного і «нового благочестя» вона сформулювала, по суті, утопію, яку буде намагатися реалізувати її син у своїй церковній політиці.

За турботами про спасіння душі у листах герцогині доволі чітко простежується прагнення утвердити теократичне правління, в якому князь уособлює в собі світського і духовного владику, поєднує світські і релігійно-церковні функції. Прохання і повчання Здени, викликані благочестивими мотивами, тим не менше, укладаються в річище загальної тенденції того часу, яка зводилася до прямого втручання земельних князів у справи Церкви. Можна стверджувати, що мати визначила один із центральних напрямків церковної реформи, якою буде опікуватися її син, - посилення моральності духівництва, відновлення в монастирях суворих порядків. Здена звертається до сина з проханнями уважно поставитися до проблем, які виникали у тих чи інших монастирях, розібратися у склоках між братією. Її обурює проникнення в обителі нехристиянських явищ, жадібності, заздрощів, моральної зіпсованості окремих ченців. Вона неодноразово просить молодого герцога втрутитися у справи того чи іншого монастиря, покарати його настоятелів за зловживання і низьку моральність їхніх підопічних. У таких зверненнях вона виступає як набожна християнка, якій болить те, що у монастирях, які мають бути взірцями благочестя, трапляються неподобства¹⁴. У кожному листі Здени присутня церковно-релігійна тема, опіка церковними справами. Фактично її листи можна розглядати як свого роду прелюдію до величезного за обсягом корпусу документів з церковної політики її сина.

Таким чином, Здена прагнула виховати єпископа на троні і поєднати у такий спосіб християнську мораль і правила світського правління. Герцогині вдалося досягти поставленої мети - центральне місце у політиці її сина будуть посідати церковні і релігійні питання. Мати переймалась спасінням душі сина, жила тривогами за його майбутнє, гостро відчувала наближення нового часу, повного небезпек. Син присвятить своє життя спасінню Церкви, очищенню її від зловживань та корисливості кліру і відновленню чистоти християнського віровчення. Станеться так, що він з добрими намірами, заради встановлення істини, створить всі умови для диспуту Екка і Лютера, який відбудеться 1519 р. у Лейпцизі. Саме там, у герцогському палаці, пролунають слова Лютера про правоту вчення Яна Гуса - дух Георга Подебрада воскрес як фенікс із попелу. Релігійний і церковний розкол пройде через родину герцога Георга й обернеться для нього особистою трагедією.

На початку буремного XVI ст. ідея виховання християнського правителя в Еразма буде виступати як альтернатива государям, що були на той час при владі. На противагу Роттердамцю, Лютер і Макіавеллі у різний спосіб роз'єднають функції духовного і світського князя. Своїм вченням про два царства і два правління, світське і духовне, Лютер розмежовує функції духовного і світського владики. У світській сфері правителі керуються природним правом, а в духовній панують християнські норми і правила. Макіавеллі відокремлює політику від моралі і дає настанови государю керуватися у своїх діях прагматичними підходами і принципами. Герцог Георг спробує бути християнським князем - єпископом на троні, рицарем у боротьбі за ідеали матері, прихильником ідей Еразма Роттердамського і ворогом Лютера.

Примітки

1. Ibid. № 17, 83.

2. Ibid. № 41.

3. Wartenberg G. Herzog Albrecht der Beherzte als spдtmittelalterlicher Christ und als Herr der Kirche seines Landes // Thieme A.(Hrsg.). Herzog Albrecht der Beherzte... S. 197-213

4. Дятлов В. О. Доля «простої людини» в есхатологічних міфах та пророцтвах у Німеччині XV-XVI ст. // Людина, суспільство, культура: історія та сучасність. Чернігів, 1996. С. 29 -33.

5. Kursawe A. Briefe Sidonas von Sachsen. № 42.

6. Ibid. № № 58.

7. Ibid. № 48.

8. Ibid. № 33.

9. Leppin V. Die fremde Reformation. Luthers mystische Wurzeln. 2. Aufl. Tьbingen, 2017.

10. Kursawe A. Briefe Sidonas von Sachsen. № 69, 72, 73, 75, 85, 87.

Размещено на Allbest.ru