Соціальне та духовне служіння в. Ф.В. Войно-Ясенецького (свт. Луки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне та духовне служіння в. Ф.В. Войно-Ясенецького (свт. Луки)

Попов Олександр Георгійович

Коваленко Олександр Павлович

Дунаєва Лариса Миколаївна

Гладченко Світлана Володимирівна

Анотація

святитель лука лікар

Ф.В. Войно-Ясенецький (святитель і сповідник Лука) -- видатний лікар різноманітного плану: хірург широкого профілю, офтальмолог, унікальний медичний теоретик; феноменальний богослов, цікавий і оригінальний філософ, лектор-оратор, від якого були в захваті студенти-медики і всі, хто його чув. Політв'язень, що став лауреатом Сталінської (Державної) премії 1-го ступеня. Людина, яка врятувала життя тисячам солдатів під час Великої Вітчизняної війни і мирним людям. Православний християнин величезної волі і безстрашності. Хороший сім'янин, батько чотирьох дітей, що стали чудовими медиками. Він був одним з кращих проповідників XX століття.

Надзвичайно яскравою, унікальною особистістю у ХХ ст. був святитель Лука, архієпископ Сімферопольський і Кримський, а у миру -- видатний хірург, доктор медицини Валентин Феліксович Войно-Ясенецький. Ця людина пройшла шлях від звичайного лікаря до лауреата Державної премії, професора, який розробляв актуальні питання гнійної хірургії, анестезії топографічної анатомії. Деякі з них і нині використовуються у діагностиці та лікуванні багатьох захворювань.

Його життя, присвячене релігійному служінню і в той же час не відсторонене від сущого наукового світовідчуття, містично одержимого, проте такого, що продовжує жити суспільними інтересами, привертає до себе увагу, подив; і виникає непереможне бажання дізнатися більше про життя та творчість цієї людини. Тим паче, що у наші часи, незважаючи на те, що багато в чому життя змінилося на краще, не перевелися спокуса, брехня, насильство. Ось чому життєвий шлях святителя допомагає зрозуміти, що зі злом можна боротися, пізнаючи таємниці та глибини причин, що його породжують. У віті йде непримиренна й запекла боротьба за людські душі, тому яскравий приклад життя архієпископа, його наукових, богословських і філософських роздумів є своєрідним дороговказом. Життя та діяльність святителя Луки хоча й описані в низці книг і статей, але й сьогодні дають підстави для суперечливих оцінок. З одного боку, він доктор медичних наук, професор, з другого -- архієпископ православної церкви. Радянський уряд присуджує йому звання лауреата Сталінської премії, він є автором всесвітньо відомого посібника з гнійної хірургії, а пізніше Синод української православної церкви зараховує його до лику святих.

В.Ф. Войно-Ясенецький народився 27 квітня 1877 р. у Керчі. У 1896 році юнак їде до Петербурга для вступу до Академії мистецтв, але народницькі настрої, що панували тоді в середовищі інтелігенції, підказали, що реальну допомогу народу він може надати як медичний працівник. Тож відмовившись від іспитів до Академії мистецтв і «спізнившись» зі вступом на медичний факультет, іде вчитися на юридичний факультет Петербурзького університету. Через рік В.Ф. Войно-Ясенецький виїжджає до Мюнхена в художню школу, але й там не затримується в основному богомольців у Києво-Печерській лаврі, збирається стати сільським фельдшером або вчителем, але поступово утверджується в рішенні, що зможе більше допомогти знедоленому і безправному народу як лікар. Вступив у 1898 р. на медичний факультет Київського університету і на відмінно закінчив його в 1903 р., виявивши неабиякі здібності з анотомії, хірургії й офтальмології. Коли Валентин Феліксович був ще студентом, однокурсники пророкували йому майбутнє професора.

З початком російсько-японської війни В.Ф. Войно-Ясенецький у 1904 р. добровільно, в складі Київського лазарету Червоного Хреста, виїжджає до діючої армії. У Читі він завідував хірургічним відділенням військового шпиталю і працював під керівництвом професора О.А. Юсевича, досвідченого хірурга. Вже в перший рік роботи у Валентина Феліксовича, що оперував на кінцівках, суглобах, черепі, виявився неабиякий талант лікаря. У 1908-1909 рр. з'являються його перші праці, підказані самим життям: «О способах анестезии, наиболее удобных в земской практике», «Регионарная анестезия».

Працюючи в Курській губернії, В.Ф. Войно-Ясенецький у повній мірі пізнає важке життя земського лікаря. Відсутність спеціальної літератури, брак часу не лякають його -- він і тут займається питаннями знеболювання, лікуванням остеомієліту хребта (пропонує радикальне хірургічне втручання), розробляє свою методику операції при защемлених грижах, виконує великі операції на шлунково-кишковому тракті, жовчних шляхах, нирках, серці, головному мозку, суглобах, органах зору. Авторитет В.Ф. Войно-Ясенецького як хірурга зростає, його успішна практика стає широко відомою.

Багато оперуючи, Валентин Феліксович спостерігає тяжкі ускладнення від застосування наркозу. Думки його спрямовані на досягнення мети: знайти безпечніші методи знеболювання. Після знайомства з роботою Бгаипа про регіонарну анестезію інтерес до цього виду знеболювання не залишає його до кінця життя. Валентин Феліксович їде до Москви і влаштовується в клініку професора П.І. Дьяконова -- «найяскравішого представника земської хірургії епохи її розквіту». Повний енергії, перспективних задумів, він із захопленням починає працювати над новими темами. В.Ф. Войно-Ясенецький, цілеспрямований дослідник, розробляє нові методи блокади нервових стовбурів, знаходить спосіб анестезії другої гілки трійчастого нерва.

У 1915 р. В.Ф. Войно-Ясенецький їде до Києва і складає докторські іспити в Київському університеті. У тому ж році у Петербурзі виходить його книжка «Регіонарна анестезія», чудово ілюстрована самим автором, у якій він узагальнив результати своїх досліджень і багатий хірургічний досвід. Через рік він захищає докторську дисертацію. Книга та дисертація удостоюються премії ім. Хайнацького, присудженої Варшавським університетом як автору кращих творів, що прокладають нові шляхи в медицині.

В 1917 р. В.Ф. Войно-Ясенецького за конкурсом обирають головним лікарем і хірургом міської лікарні Ташкента. У березні цього ж року разом із дружиною та дітьми він виїжджає на нове місце роботи -- до Ташкента -- у зв'язку з хворобою дружини, там він працює до 1920 р.

У дружини Валентина Феліксовича завжди було прекрасне здоров'я. Проте Ганна Василівна захворіла на швидкоплинні сухоти і 27 листопада 1919 р. померла. Валентин Феліксович залишається один із чотирма дітьми -- старшому з яких дванадцять, а молодшому шість років.

Куди звернутися? Куди піти? І він звертається до православної віри. Куди ж ще можна було б звернутися за утіхою? В.Ф. Войно-Ясенецький став частіше відвідувати приходську церкву. Поступово він зацікавився духовними справами, зблизився з Ташкентським архієпископом Інокентієм. Зрідка Валентин Феліксович почав виступати на духовних зборах.

Одного разу, коли він виголосив схвильовану промову на єпархіальному з'їзді, архієпископ Інокентій сказав йому: «Ви призначені до духовного служіння. Ви повинні бути не тільки лікарем для тіла, але і лікарем для душі...» Без жодних вагань Валентин Феліксович дав згоду і в день Зішестя Господня в 1921 р., був висвячений у диякони, а через тиждень -- у пресвітери і призначений молодшим священиком кафедрального собору м. Ташкента.

31 травня 1923 р. В.Ф. Войно-Ясенецького висвятили в сан єпископа Ташкентського і Туркестанського.

Тодішній глава православної церкви патріарх Тихон, а потім патріарх Сергій, що змінив його, зобов'язали В.Ф. Войно-Ясенецького, що прийняв у чернецтві ім'я Луки, не припиняти практичну лікарську діяльність, а також хірургічну і наукову роботу. Чому єпископ Лука? Це ім'я взято не випадково: святий апостол-євангеліст Лука, за Священним Писанням, був не тільки лікарем, але і християнським художником. Його вважають автором перших зображень Богоматері.

Правдолюбивий, непохитний, зневажаючий небезпеку, єпископ відкрито кинув виклик сучасному страху і вибрав шлях мучеництва. Вже через місяць його заарештували. У 1923, 1930, 1937 рр. В.Ф. Войно-Ясенецького переслідують арешти, заслання. Одинадцять років життя заслань тільки укріпили віру цієї людини -- вона давала йому відчуття свободи в будь-якій в'язниці, а лікарем він був завжди. Наука і релігія... Вони не суперечать одна одній», -- говорив о. Лука на одному з допитів. Відійшовши від сильного захоплення живописом, він не залишив свого іншого захоплення і духовного покликання лікаря й ученого. В «Автобіографії» В.Ф. Войно-Ясенецький пише: «У травні 1923 р. я був висвячений в єпископи і через десять днів заарештований. Протягом 2 років відбував важке заслання в Туруханському краї, за 230 верст на північ від полярного кола. Менше року працював у Туруханській лікарні, широко оперуючи. У лютому 1926 р. повернувсядо Ташкента.

На початку 1930 р. був повторно заарештований і засланий спочатку в м. Котлас, а потім до Архангельська. Після повернення з другого заслання близько року працював консультантом-хірургом у м. Андижані Ферганської області. У середині 1937 р. був заарештований утретє. Третє заслання я відбував у селі Велика Мурта Красноярського краю, де брав участь у роботі районної лікарні як хірург».

Знаходячись на засланні, видатний лікар продовжував активно займатися -- разом із релігійними справами -- науковою діяльністю, особливо його цікавили питання гнійної хірургії.

І ось у 1934 р. книга В.Ф. Войно-Ясенецького «Нариси гнійної хірургії» виходить із друку тиражем 10200 примірників. Ця робота В.Ф. Войно-Ясенецького є окрасою не тільки хірургічної, але й усієї медичної літератури. Мабуть, немає в світі іншої такої книги, яка була б написана з такою майстерністю, прекрасною літературною мовою, з бездоганним знанням хірургічної справи, з нескінченною любов'ю до страждаючої людини.

В кінці 30-х років В.Ф. Войно-Ясенецький повертається до Ташкента. 1941 р. застав його в Красноярську, де він був призначений головним консультантом кількох шпиталів. Авторитет лікаря-хірурга був настільки великим, що хворих із тяжкими пораненнями з фронту направляли так: «Красноярськ. Войно-Ясенецькому».

У 1944 р. була опублікована нова книга В.Ф. Войно-Ясенецького -- «Пізні резекції при інфікованих вогнепальних пораненнях суглобів». Вона ґрунтувалася на вивченні особливостей перебігу складних ран, одержаних на цій війні, й рекомендувала їх радикальне лікування, яке б запобігало або зменшувало небезпеку тяжких ускладнень. За цю книгу і за «Нариси гнійної хірургії» В.Ф. Войно-Ясенецький був нагороджений у 1946 р. Державною премією І ступеня. Дізнавшись про це, Валентин Феліксович відправив уряду СРСР телеграму, в якій просив із 200 тис. рублів своєї премії 130 тис. надіслати дітям-сиротам, жертвам війни. Після війни В.Ф. Войно-Ясенецький одержав державну нагороду -- медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», а в лютому 1945 р. новий патріарх Алексій І нагородив владику Луку правом носіння діамантового хреста на клобуці.

В.Ф. Войно-Ясенецький не тільки автор видатних праць із гнійної хірургії та регіонарної анестезії, але має й інші заслуги перед медициною.

Підкреслимо, що він уперше в світі розробив метод блокади трійчастого нерва. Ним також описані оригінальний метод блокади сідничного нерва й оригінальна методика операції при защемлених грижах. Знаменитий хірург розробив методику операції при міхурово-вагінальних свищах, зашиваючи їх з боку сечового міхура. При проведенні операції з видалення селезінки він запропонував перев'язку селезінкової артерії на рівні верхнього краю підшлункової залози, а також видалення слізного мішка при серпігіозних виразках рогівки. Всього цього було достатньо, щоб увійти до історії хірургії, проте Валентин Феліксович залишив незгладимий слід у науці, зайнявшись розробкою двох проблем -- вивченням регіонарної анестезії та патології гнійного процесу.

Будучи архієпископом Сімферопольським і Кримським, В.Ф. Войно-Ясенецький не залишає своєї лікарської діяльності. Він консультує хворих, виступає з доповідями в Кримському хірургічному товаристві й на з'їзді кримських лікарів. Для лікарів Сімферополя Валентин Феліксович читає курс лекцій з гнійної хірургії.

Заслання, в'язниці суттєво вплинули на здоров'я В.Ф. Войно-Ясенецького, яке з кожним роком ставало все гіршим і гіршим. Діабет і нелегке життя мало-помалу підточують життєві сили. Його ліве око вже давно не розрізняло світла, а згодом і на зрячому оці стала поволі дозрівати катаракта. Потім до неї приєдналася і хронічна глаукома.

Восени 1952 р. академік Філатов пропонує зробити попередню операцію -- іридектомію (видалення райдужної оболонки), але владика не погоджується й у 1954 р. Валентин Феліксович повністю осліп. Три роки, повністю сліпий він, управляв Сімферопольською єпархією, ходив без сторонньої допомоги в храм, прикладався до ікон, читаючи напам'ять молитви і Євангеліє, проголошував проповіді, і якщо до нього приводили хворих, то вражав лікарів найточнішими діагнозами.

27 квітня 1957 р. профессору В.Ф. Войно-Ясенецькому виповнилося 80 років, до сліпоти приєдналося погіршення слуху. Тепер він зовсім перестав бачити і чути. Але при цьому його душа була сповнена любов'ю до стражденних, до безпорадних дітей і людей похилого віку, знедолених. Тільки прощенням і милосердям була сповнена його душа, ними тільки і живилася його праця лікаря-зцілителя й духовного пастиря-наставника.

Владика Лука знаходився у дружніх стосунках і регулярному листуванні з такими маститими академіками, як філологи І.П. Павлов, Л.А. Орбеті, офтальмолог В.П. Філатов. Твердість і непохитність архієпископа їм дуже імпонувала. 11 червня 1961 р., в день усіх святих, він помер.

Єпархією Сімферопольський і Кримський архієпископ Лука керував до останнього дня свого життя. Його блискучі проповіді, а їх тексти складали 10 томів машинопису, були визнані винятковою подією в сучасному богослов'ї.

Рішенням Синоду української православної церкви від 22 листопада 1995 р. архієпископ Сімферопольський і Кримський Лука залічений до лику святих. Правлячого архієрея, архієпископа Сімферопольського і Кримського Лазаря Священний синод благословив на обретіння останків святителя Луки. У серпні 2000 р. на ювілейному Архієпископському соборі православної церкви архієпископ Сімферопольський Лука зарахований до лику святих новомучеників і сповідників для загальноцерковного вшанування. В цьому ж році здійснилася історична справедливість -- відомий хірург, видатний учений, святий ієрарх Російської православної церкви був офіційно реабілітований.

20 березня 1996 р. нетлінні мощі святителя Луки були перенесені в Свято-Троїцький кафедральний собор Сімферополя. Раку для мощей святителя Луки, художньо виконану зі срібла, масою близько 160 кг, виготовили в Греції. Автором раки є відомий грецький художник Ніколас Влахо. Частина мощей святого Луки була перенесена до Греції, де вони знаходяться в двох монастирях на горі Афон і горі Іпат. У Греції знято документальний фільм про життя святого Луки (професора В.Ф. Войно-Ясенецького), а грецький архімандрит Нектарій написав низку книг про святителя Луку.

Життєвий шлях батька, його духовний і громадянський подвиг, наполегливість і цілеспрямованість у досягненні мети стали прикладом для його дітей. Михайло Валентинович Войно-Ясенецький (1907-1994), старший син -- видатний патологоанатом-інфекціоніст, доктор медичних наук, профессор. Олена Валентинівна Войно-Ясенецька (1909-1984) -- кандидат медичних наук, лікар-епідеміолог.

Олексій Валентинович Войно-Ясенецький (1909-1984) -- доктор медичних наук, профессор.

З Одесою В.Ф. Войно-Ясенецького пов'язували родинні зв'язки -- тут мешкав і працював його молодший син -- видатний вітчизняний патологоанатом, доктор медичних наук, професор Валентин Валентинович Войно-Ясенецький (1913-1992), керівник лабораторії офтальмології НДІ ім. В. П. Філатова. Він автор 8 монографій, зокрема: «Тканинна несумісність», «Атлас очних хвороб», «Пухлини ока» тощо. Володіючи великим художнім даром, упадкованим від батька, Валентин Валентинович багато малював, у тому числі ілюстрував деякі монографії акад. І.А. Кассирського з патології крові. В Одесі проживала його внучка Ольга Валентинівна Войно-Ясенецька (1942-2001), кандидат медичних наук.

В.Ф. Войно-Ясенецький створив два визнані філософсько-теологічні твори «Дух, душа і тіло» -- книга про апологетику (захист віри від безбожника) і «Наука і релігія». Формально вони не належать до медицини, проте дуже важливі для людства.

Ці апологічні праці В.Ф. Войно-Ясенецького можна зарахувати до тих творів, які ніколи не можна викреслити з пам'яті, які продовжують зігрівати душу та серце людини протягом усього життя. Митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар вважає, що фундаментальна праця «Дух, душа і тіло», без сумніву, є одним із найбільш значущих богословських досліджень ХХ ст., актуальність якого неможливо вмістити у будь-які часові рамки.

Святитель Лука служив Богу, служив людині. Найяскравішим прикладом єдності «слів» і «діл» є книга «Дух, душа і тіло». У цьому творі гармонійно поєднуються віра християнина і знання вченого, богослав'я та наука, етика й медицина. Святитель Лука вирізнявся багатогранністю здібностей і різносторонньою діяльністю.

На думку святителя Луки, кожен наш крок у цьому світі має наслідки вселенського масштабу, які впливають на основи буття і стають усе більш значущими для долі людства. Потрібно, щоб усі сфери людського життя та діяльності визначала духовність, тоді будуть і наукові відкриття, виникне технічна й економічна потужність і безпека нашої країни.

Великий лікар, віруючий у Бога, зрозуміло, не може не роздумувати про безперечну близькість науки і релігії. Знаменний у цьому відношенні трактат В.Ф. Войно-Ясенецького «Наука і релігія» вперше надрукували у 2000 р. Тут можна навести лише деякі цитати. «Звичайно, молитва як містичне управління, як політ духу як духовний екстаз, -- пише В.Ф. Войно-Ясенецький, -- не може ставати поряд із наукою для якого б то не було порівняння. Між релігією в цьому значенні й наукою може бути стільки ж суперечностей, скільки між математикою і музикою... І тепер скажіть, де в нашій науці -- математиці, фізиці, біології, історії -- є твердження об'єктивні, доведені, тобто наукові, що суперечать догмату християнства, що Бог існує... Наука без релігії -- небо без сонця».

На це звертає увагу святитель Лука в своїх працях, які не мають аналогів ні в вітчизняній, ні в іноземній літературі. Ці праці не є аналізом релігії за допомогою науки, вони являють собою спробу усвідомлення віруючою людиною останніх наукових досягнень.

Видання апологічних творів «Дух, душа і тіло», «Наука і релігія» на початку ХХІ в. є видатною подією для нас, тому що в них на високому науково-філософському рівні демонструються істинність православної віри і відносність наукових знань.

Для кращого розуміння глибинної суті невеликих за обсягом, але фундаментальних за змістом цих його праць, необхідно знати хоча б основні факти його чудового життя, повного страждань і тягарів, напруженої боротьби та служіння людям.

Старанно вивчаючи основні віхи життєвого шляху та творчості святителя, можна зрозуміти, що їх багатогранність і різносторонність базуються на одній принциповій якості -- цільності особи В.Ф. Войно-Ясенець- кого.

До такого висновку кожному можна дійти дуже коротким шляхом -- поєднавши життя і творчість святої людини з життям буденним.

Його релігійно-філософські, богословські праці «Дух, душа і тіло», «Наука і релігія» сьогодні дуже важливі для багатьох бентежних душ наших сучасників, це може допомогти знайти віру, з'ясувати, що релігія і наука не протистоять одна одній.

Ці твори дають змогу зрозуміти, що не всупереч своєму релігійному світогляду, духовному досвіду, а завдяки їм святителю Луці пощастило стати великим ученим і богословом, написати «Нариси гнійної хірургії», «Регіонарну анестезію» -- талановиті дослідження вченого-хірурга.

Академік І.А. Кассирський писав: «Як можна, щоб одна й та ж рука водила пером при написанні глибоко наукових «Нарисів гнійної хірургії» та релігійної книги про дух, душу і тіло?»

Сучасні наукові відкриття та розробки давно перейшли в галузь, що межує зі світом духовним, де діють закони та норми як наукового пізнання, так і світу трансцендентного.

До видатних поборників віри можна, поза сумнівом, зарахувати і В.Ф. Войно-Ясенецького. Душа Валентина Феліксовича була здатна любити, жертвувати, співчувати, терпіти, він заслужив вічну пам'ять і вічне духовне життя. І сьогодні праці В.Ф. Войно-Ясенецького, видатного хірурга і вченого, допомагають урятувати життя і зберегти здоров'я тисячам людей, а його особистість, його слова, сказані в минулому столітті, допомагають порятувати душі людські.

Можна пишається тим, що наша країна і наша земля мали такого сина -- велику людину і великого гуманіста. Одним словом, святого у всіх значеннях -- церковному і світському.

На згадку про великого духовного наставника, видатного хірурга в Одесі вже шість разів проводилися республіканські наукові читання, присвячені життю, діяльності й творчості В.Ф. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки).

До вічних духовно-етичних цінностей людського існування -- життя в ім'я добра, високої духовної та святої віри -- спрямовує свідомість і душу людей святитель Лука, у сонмі святих перебуваючий.

Список використаних джерел та літератури

1. Витенский Ю. По окончании войны готов вернуться в ссылку. Профессор В. Войно-Ясенецкий на фоне двадцатого века // Doctor. -- 2002. -- № 1. -- С. 88--90.

2. Попов А., Коваленко А. Святой нашей земли (о Войно-Ясенецком -- хирурге и архиепископе) // Южный город. -- Одесса: Полис, 2004. -- Вып. 5. -- С. 190--197.

3. Поповський М. Жизнь и житие Войно-Ясенецкого -- архиепископа и хирурга. -- СПб., 2002. -- 478 с.

4. Святитель Лука (Войно-Ясенецкий) // Дух, душа, тело: материалы Междунар. духовно-мед. конф. 14 сентября 2004. -- Симферополь, 2005. -- 483 с.

5. Жизнь, духовность, вера // Единение науки и религии: материалы Республиканской науч.-практ. конф. Юбилейные чтения имени В.Ф. Войно-Ясенецкого. -- Одесса: Печатный дом, 2005. -- 148 с.

Размещено на Allbest.ru