Словацька артилерія у бойових діях початкового етапу німецько-радянської війни (кінець червня - середина серпня 1941 року)

артилерія армійський словаччина війна

Переважна більшість артилерійських систем, за влучним вис - ловом Й. Пеціни, належали до «старонових», тобто фізично мало зношених, але морально застарілих (Ресіпа, 2005: 56). Сучасними були лише гармати vz. 30 і vz. 35 та гаубиці vz. 30 - всього 87 одиниць, тобто 16,5%. Тільки ці два типи артсистем (та ще гармати vz. 30 - але через мізерну кількість їх вилучили з військ і відправили на склади) могли буксируватись механічною тягою - решта мали непідресорений колісний хід, придатний лише для кінної тяги. Лафет сучасної конструкції лафета з розсувними станинами, який забезпечував великий кут горизонтального наведення, мала тільки гармата vz. 35. Усі інші артсистеми мали одно- брусні лафети з обмеженим кутом горизонтального наведення. На території Словаччини, у місті Дубниця-над-Вагом, розташовувався один із заводів концерну «Шкода». У 1941 р. він почав випуск стандартних німецьких польових гаубиць - 105-мм іеРИ 18 і 150-мм sFH 18 (Митп^уа, 2013: 14). Однак це підприємство знаходилось під німецьким контролем і постачало свою продук - цію для вермахту. Спроби ж Словаччини отримати сучасні німецькі артсистеми - 105-мм гаубиці №Н 18 і гармати К 18 такого ж калібру - у 1941 р. успіхом не увінчались (Бака, 2008: 58).

Наявна кількість артилерійських систем була надмірною з огляду на невелику чисельність армії Словаччини - дві піхотні дивізії та низка окремих частин. Після реорганізації армії, завер - шеної 1 жовтня 1940 р., до складу піхотних дивізій входили 1 -й і 2-й артилерійські полки, озброєні 100-мм гаубицями на кінній тязі (у кожному полку - 42 гаубиці vz. 14/19 і 13 vz. 16/19). Окремий 11-й (моторизований) артполк мав 27 100-мм гаубиць у/. 30 і таку ж кількість 105-мм гармат vz. 35. Як тягачі використовувались тривісні армійські автомобілі - «Прага» RV для 100-мм гаубиць і «Шкода» 6ST6 для 105-мм гармат. Нарешті, 12-й (важкий) артполк мав 49 150-мм гаубиць vz. 25 на кінній тязі (Місіатк 2007: 21). 75-мм гірські гармати vz. 15 використовувались як піхотна артилерія - ними озброїли батареї гірських гармат у складі піхотних полків. Таким чином, напередодні початку німецько-радянської війни дивізійна артилерія армії Словаччини складалась виключно з гаубиць - це відповідало тенденціям розвитку артилерії цієї ланки напередодні Другої світової війни (Харук, 2017: 368). Домінування кінної тяги в артилерії аж ніяк не свідчить про відсталість словацької армії - скажімо, у піхотних дивізіях вермахту уся артилерія теж була на кінній тязі (Ткачук & Харук & Красюк, 2016: 12).

22 червня 1941 р. (у день нападу Німеччини на СРСР) розпо - чалась прихована мобілізація (Katreba, 2000: 88). В той же день ЗС Словаччини були приведені у повну бойову готовність, а міністр національної оборони генерал І рангу Фердінанд Чатлош наказав сформувати Рухому групу (дослівно - Rychla skupina, тобто «Швидка група»), яка мала взяти участь у війні проти СРСР в підпорядкуванні німецької 17-ї армії групи армій «Південь» (Micianik, 2004: 49). До складу останньої увійшли моторизова- ний піхотний і танковий батальйони, розвідувальний дивізіон, підрозділи забезпечення, а також 1 -й дивізіон 11 -го артполку (у словацькій армії було прийняте написання номера частини типу І/11; цього будемо дотримуватись й ми). Останній складався з трьох вогневих батарей і взводу зв'язку. Чисельність особового складу дивізіону становила 250 осіб (у т.ч. 5 офіцерів). На озбро - єнні знаходились 9 гаубиць vz. 30, а транспортні засоби були представлені 34 вантажними і 7 легковими автомобілями, 3 мотоциклами і 6 велосипедами. Крім того піхотний батальйон Рухомої групи мав 4 гірські гармати vz. 15 (Kliment & Nakladal, 2003: 84).

Після полудня 24 червня 1941 р. підрозділи Рухомої групи перетнули лінію словацько-радянського кордону і вступили на територію Дрогобицької області УРСР (з березня 1945 р. ці землі належать Польщі). Група була оперативно підпорядкована ні - мецькій 454-й охоронній дивізії. Словаки отримали наказ просуватись до Кросьценко, звідки відправити розвідку до Хирова. Після полудня 25 червня розвідувальний підрозділ і танковий батальйон Рухомої групи форсували р. Сян в районі Темешова (15 км на північ від м. Сянок). Однак автомобілі піхотного батальйону і І/11 артдивізіону не могли подолати річку убрід, і ці підрозділи лишились на західному березі Сяну. І/11 артдивізіон був оперативно підпорядкований 221-му артполку 454-ї дивізії і виконував вогневі завдання з підтримки підрозділів цієї дивізії (Micianik, 2007: 68-69). Коли 27 червня Рухома група отримала завдання очистити територію в районі м. Сянок, де ще оборо - нялись гарнізони кількох ДОТів Перемишльського укріпленого району, виконувати це завдання довелось без підтримки арт- дивізіону. Чотири 75 -мм гірські гармати, придані піхотному батальйонові, були безсилі проти бетонованих укріплень. Тому єдиним способом зламати опір гарнізонів ДОТів стала облога. 29 червня Рухома група зосередилась в с. Садковичі, де до неї приєднався І/11 артдивізіон. 1 липня група перемістилась до Самбора (Micianik, 2004: 59-62).

Упродовж 5-7 липня 1941 р. Рухома група була посилена низкою підрозділів і розгорнута у Рухому бригаду. Зокрема, вона отримала ще одну батарею 11-го артполку - 8/11, яка була озброєна чотирма 105-мм далекобійними гарматами vz. 35. Ця батарея увійшла в підпорядкування І/11 дивізіону. Крім того, очевидно, три наявні гаубичні батареї отримали по четвертій гаубиці - бо станом на 8 липня Рухома бригада мала 12 гаубиць vz. 30 і 4 гармати vz. 35, а також 4 гармати vz. 15 в батареї гірських гармат. 11 липня бригада передислокувалась до містечка Козлів (східніше Тернополя), а наступного дня отримала ради - кальне посилення - 11-й артполк у повному складі. Його І/11 і 11/11 дивізіони мали по 12 гаубиць vz. 30, а ІП/11 дивізіон - 12 гармат vz. 35. Чисельність особового складу артполку ста - новила 1559 осіб, а командував ним майор Ян Калло (Kliment & Nakladal, 2003: 87). Завдяки цьому посиленню Рухома бригада отримала артилерійську складову рівня дивізії. При цьому в її складі лишались лише один танковий батальйон та посилений мотопіхотний батальйон, а також моторизований розвідувальний дивізіон і підрозділи забезпечення.

16 липня Рухома бригада прибула до Городка (Тернопі- льска обл.), де отримала кілька днів перепочинку, необхідного для ремонту автомобілів і танків. Увечері 19 липня словацьке з'єднання передали у підпорядкування німецького 49-го гірського корпусу (1-ша і 4-та гірські, 257-ма піхотна дивізії). Рухома бригада суттєво посилила німецький корпус, який досі не мав у своєму складі жодного моторизованого з'єднання (Kubert, 2003: 16).

21 липня 1941 р. Рухома бригада отримала наказ командира 49-го гірського корпусу висунутись в район Липовець-Іллінці (40-50 км на схід від Вінниці), щоб перекрити частинам Червоної Армії шляхи відступу на південь і південний схід. Переночу - вавши в с. Щаслива (за 7 км від Липовця), о 4:30 22 липня сло - вацькі передові дозори рушили до Липовця, де зайняла оборону радянська 44-та гірська стрілецька дивізія (ГСД). Радянські передові позиції знаходились за 3 км від Липовця. Станом на 6 ранку бій під Липовцем вів розвідувальний дивізіон Рухомої бригади, посилений двома взводами танків, ротою піхоти і І/11 дивізіоном 100-мм гаубиць. О 10 годині зайняв вогневі позиції і відкрив вогонь також 11/11 дивізіон. Невдовзі опір бойової охо - рони 44-ї ГСД вдалось зламати (Micianik, 2007: 103-106). Словаки зайняли вихідні позиції для загальної атаки на Липовець. О 12.30 11-й артполк у повному складі почав артилерійську підготовку. У відповідь радянська артилерія розпочала обстріл словацьких батарей. Одна з гармат III/11 дивізіону близьким вибухом була перекинута. Саме цей дивізіон зазнавав найсильнішого обстрілу, внаслідок чого йому довелось кілька разів змінювати вогневі позиції (Micianik, 2005: 223). Спроба контратаки силами 319-го гірського стрілецького полку була відбита при підтримці танків і артилерії, і близько 15 години словацькі підрозділи вийшли на північну і західну околиці Липовця. Артилерійські батареї зайняли позиції на висотах на захід від містечка, однак ввечері їх відвели за с. Щаслива через постійні контратаки противника - ворожі піхотинці наблизились до позицій на відстань 500 м, і навіть важкі 105-мм гармати змушені були вести вогонь прямою наводкою. Одну пошкоджену гаубицю довелось залишити, знявши замок, але за деякий час під прикриттям концентрованого артилерійського вогню словаки зуміли її евакуювати. Активно діяла в бою 22 липня і батарея гірських гармат - її розрахунки переміщували гармати vz. 15 слідом за наступаючою піхотою і забезпечували безпосередню підтримку (Micianik, 2005: 229-232). Вибити частини 44-ї ГСД з Липовця словакам вдалось тільки наступного дня завдяки підтримці німецьких частин. За два дні боїв Рухома бригада зазнала суттєвих втрат - 75 загиблих, 167 поранених, 19 полонених (Kliment & Nakladal, 2003: 92). Причинами втрат, які сягали 5% особового складу бригади, були визнані погана розвідка (словацькі підрозділи фактично вели бій наосліп, не знаючи сил противника) і нестача піхоти, спроможної ефективно підтримати танки у вуличних боях. Артилерія ж показала себе з найкращого боку. Втрати її теж були мінімальними - тільки троє поранених в батареї гірських гармат (Klubert, 2003: 34-35).

Після бою під Липовцем основні сили Рухомої бригади пере - дали свою ділянку фронту підрозділам німецької 295 -ї піхотної дивізії і були відведені в тил задля розгортання з бригади в дивізію. Однак це не стосувалось 11 -го артполку і моторизованого розвідувального дивізіону - їх залишили на фронті і тимчасово підпорядкували 295-й дивізії. 26 липня, під час бою за с. Кальник, одна з батарей 11-го артполку зазнала нальоту радянських вини - щувачів, однак втрат не було. 30 липня, під час маршу до Умані, поблизу с. Гранів (на північний схід від Гайсина) один з дивізіонів артполку був атакований радянською стрілецькою ротою. Сло - вацькі джерела вказують, що атаки зазнав дивізіон Ш/1, але він був озброєний 105-мм гарматами vz. 35, тим часом серед втрат фігурують лише гаубиці vz. 30. Внаслідок бою словаки втратили 8 чоловік загиблими і 8 пораненими, 7 гаубиць і 2 автомобілі «Прага» RV. Після цього бою 11-й артполк вивели з фронту (Micianik, 2005: 240-241).

Поряд з Рухомою групою Словаччина виставила для участі у війні проти СРСР значно чисельніший другий ешелон - Армійську групу у складі 1 -ї та 2-ї піхотних дивізій і частин підтримки та забезпечення. Артилерійська складова була представлена арт - полками дивізій (1-м та 2-м) зі 100-мм гаубицями на кінній тязі. Зокрема, перший з них мав 32 гаубиці vz. 14/19 (до штатного складу бракувало однієї батареї), а другий - 24 vz. 14/19 і 12 vz. 16/19; крім того, кожен з трьох піхотних полків в цих дивізіях мав батарею з чотирьох 75-мм гармат vz. 15. До складу Армійської групи входили і два окремі артполки: 11 -й (без 11/11 дивізіону, виділеного до Рухомої групи; 15 гаубиць vz. 30 і 12 гармат vz. 35) і 12-й (36 150-мм гаубиць vz. 25) (Micianik, 2007: 138).

1 липня частини Армійської групи перейшли лінію словацько - радянського кордону. Її частини брали участь у придушенні опору останніх ДОТів «лінії Молотова», однак жодна інформація про дії артилерії в цих боях відсутня. 6 липня Армійська група була зосереджена в районі Добромиль-Хирів-Старий Самбір. В цей час її моторизовані підрозділи (у тому числі 11 -й артполк) передали до складу Рухомої бригади. 10 липня 1 -ша ПД знаходилась в районі Рудки-Львів, 2-га ПД - в околицях Дрогобича.

2 липня Армійська група була підпорядкована командуванню Тилового району групи армій «Південь» і отримала завдання замінити німецьку 444-ту охоронну дивізію в районі Самбір- Миколаїв-Стрий задля дотримання тут порядку і ліквідації розпорошених груп червоноармійців. Ці завдання словаки викону - вали до 13 липня, але виключно силами піхоти - артилерія для цього була непотрібна. 30 липня поблизу с. Любінь Великий (під Львовом) словаки провели перевірку протитанкових можливос - тей своїх артсистем. Мішенями служили покинуті на полі бою танки - легкий БТ-7 і середній Т-34. Крім протитанкових і тан - кових гармат у випробуванні взяли участь 75 -мм гармата vz. 15 і 100-мм гаубиця vz. 14/19. Виявилось, що осколково-фугасні снаряди обох артсистем спроможні розірвати гусениці танків, а близький вибух 100-мм снаряда може вивести зі строю танк БТ -7. Однак в бою перевірити ці можливості вказаних артсистем не довелось. З 9 до 16 серпня 1941 р. більшість частин Армійської групи були виведені до Словаччини. На території СРСР зали - шились два з'єднання - Рухома і Охоронна дивізії (Kliment & Nakladal, 2003: 93).

Висновки

Виходячи з проведеного нами аналізу можна стверджувати, що напередодні вступу у війну проти СРСР Словаччина мала достатньо чисельний, хоч і не надто сучасний, артилерійський парк. Однак використання його в перші тижні бойових дій було дуже обмеженим. Фактично, активні бойові дії вели тільки артилерійські підрозділи Рухомої групи, реорганізованої в Рухому бригаду - спочатку один дивізіон (9 гармат), а згодом артилерійський полк (36 гармат). Для цього словацьке командування виділило найбільш сучасні артилерійські системи на механічній тязі - 100-мм гаубиці vz. 30 і 105-мм гармати vz. 35. Крім того, як піхотні гармати використовувалась невелика кіль - кість 75-мм гірських гармат vz. 15. Артилерія Рухомої бригади продемонструвала високу ефективність у ході найбільшого в досліджуваний період бойового зіткнення за участю словацьких військ - бою за Липовець 22-23 липня 1941 р. Саме успішні дії артилерії, зрештою, стали одним з вирішальних чинників пере - моги словаків.

Друга складова словацького контингенту, виділеного для участі у війні проти СРСР, - Армійська група - мала значно сильнішу артилерійську складову. До неї спочатку входили чотири артилерійські полки - два у складі дивізій і два окремих. Однак жодних бойових завдань за своїм прямим призначенням вони не виконували. Пояснюється це тим, що Армійська група несла службу в тиловому районі і виконувала функції з підтримання порядку на окупованій території.

Література

1. Ткачук П., Харук А., Красюк О. (2016) Польова артилерія Другої світової війни: Історичний нарис. Львів: НАСВ, 194 с.

2. Харук А. (2017) Питання гаубизації дивізійної артилерії напередодні Другої світової війни. Перспективи розвитку озброєння та військової техніки сухопутних військ: Збірник тез доповідей Міжнародної науково-технічної конференції (Львів, 11-12 травня 2017р.), с. 368.

3. Baka I. (2008) Ucasf Slovenskej republiky v prvej faze vojny proti ZSRR z pohl'adu nemeckych vojenskych organov. Vojenska historia, №3, Р. 47-65.

4. Karlicky V. (1975) Ceskoslovenske delostrelecke zbrane. Praha: Nase vojsko, 380 p.

5. Katreba Z. (2000) «Skryta» mobilizacia na Slovensku v roku 1941. Vojenska historia, № 3-4, P. 87-100.

6. Kliment С., Nakladal B. (2003) Slovenska armada 1939-1945. Praha: Nase vojsko, 364 p.

7. Klubert T. (2003) Boj pri Lipovci. Vojenska historia, №1, р. 15-35.

8. Micianik P. (2004) Slovenska Rychla skupina v zaciatocnej faze operacie Barbarossa. Vojenska historia, № 4, Р. 47-65.

9. Micianik P. (2005) Slovenska Rychla brigada a bitka pri Lipovci. Historicke rozhl'ady, № 2, Р. 199-248.

10. Micianik P. (2007) Slovenska armada v t'azem proti Sovietskemu zvazu (19411944). I. V operacii Barbarossa. Bratislava: Dali-BB, 296 p.

11. Murarikova Z. (2013) Skodove zavody v Dubnici nad Vahom v rokoch 1938 - 1945. Vojenska historia, № 4, Р. 6-30.

12. Pecina J. (2005) Pol'ne delostrelectvo Rychlej divizie 1941 - 1942 (Od Kyjeva po rieku Mius). Vojenska historia, № 1, Р. 56-73.

Размещено на Allbest.ru