З історії грецько-скіфських торговельних відносин: торгівля худобою. Археозоологічні дані та етнографічні паралелі

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії грецько-скіфських торговельних відносин: торгівля худобою. Археозоологічні дані та етнографічні паралелі

О. В. Одрін

Історія грецько-скіфських (і загалом грецько-варварських) взаємовідносин реконструюється головно на базі археологічних джерел. Чи не найбільшою мірою це стосується грецько-скіфської торгівлі - однієї з найголовніших складових цих відносин. На базі даних археології дослідники намагаються встановити асортимент товарів, яким торгували обидві сторони, об'єми торгівлі і, нехай опосередковано, визначити вагу «варварського» торгівельного напрямку в економіці античних держав Надчорномор'я. При цьому, хоча вчені добре усвідомлюють принципову неповноту археологічної інформації, вони часто не поспішають залучати дані суміжних дисциплін, зокрема порівняльної етнографії. Між тим низка науковців успішно продемонструвала продуктивність використання етнографічної інформації при дослідженні питань соціальної, економічної та політичної історії Скіфії.

Очевидно, що, залучивши порівняльно-історичні чи етнографічні дані, які стосуються пізніших історичних епох або інших ділянок Степу, можна проеціювати отриману інформацію на взаємини між скіфами та їх грецькими сусідами і, якщо не вирішити, то принаймні поставити низку питань, важливих для історії цих взаємин. Одним із найважливіших з-поміж них є встановлення асортименту товарів, які складали основу грецько-скіфської торгівлі. Оцінюючи її масштаби та значення, слід мати на увазі, що господарство номадів за своєю природою не може бути автаркічним, оскільки цілий ряд життєво важливих товарів, таких як продукти харчування (перш за все - зерно), тканини та вироби з металів кочовики повністю або частково отримували ззовні. Цілком очевидно, що більшість із таких товарів погано, або й зовсім ніяк не фіксуються археологічно.

Ще більшою мірою останнє стосується скіфського експорту, який археологи не фіксують зовсім. Певну інформацію про його склад можна знайти в античних джерелах, які, щоправда, відносяться до пізнішого часу6: до основних категорій товарів, що постачалися номадами, Страбон відносить рабів та тваринницьку продукцію, таку як шкіри. Це добре кореспондується з етнографічними даними, які до згаданих двох статей додають ще одну, чи не найважливішу - худобу. Саме розгляду останньої статті скіфського експорту і присвячено цю розвідку.

Попри брак археологічних даних, аналіз писемних джерел та етнографічних матеріалів, як вже було сказано вище, дозволяє стверджувати, що саме жива худоба тримала першість серед експорту кочовиків, лише в окремих випадках поступаючись місцем «живому товару». Прикладів можна навести дуже багато, причому майже з усіх областей Великого степу і в усі історичні епохи.

Так, у VIII ст. уйгури масово постачали коней до Китаю, причому разові поставки сягали тисяч голів . Майже тисячу років по тому, і вже в зовсім іншій частині Євразійського степу, ногаї так само постачали коней сусідній імперії, цього разу - Російській. І знов-таки масштаби цієї торгівлі були дуже значними. Окрім коней, ногаї торгували, нехай і у менших масштабах, вівцями та великою рогатою худобою.

Пізніше, вже після загибелі Мангитського юрту, масові поставки худоби в Росію здійснювали казахи. При цьому, так само, як і у випадку з уйгурами та ногаями, основним експортним товаром кочовиків були коні. Крім них, казахи також продавали верблюдів, овець та велику рогату худобу, причому найбільше продавалось овець, а великої рогатої худоби - суттєво менше.

Одначе не варто вважати, що торгівля кіньми завжди і всюди становила головну статтю в експорті худоби кочовиками. Справа в тому, що висока інтенсивність продажу коней до Росії визначалася не потребами тамтешнього господарства, а необхідністю мати достатню кількість кінноти. Між іншим, саме через це хунни утримувались від поставок породистих коней до Китаю, аби не посилювати китайську кавалерію, тож китайці були змушені організовувати доставку коней з Центральної Азії.

Крім того, видовий склад експортної худоби міг змінюватися у залежності від потреб різних ринків. Так, судячи з даних Джозафата Барбаро з «Подорожі до Тани», ординці постачали до Персії коней (до 4 000 голів в одній партії) та верблюдів, тоді як велику рогату худобу (биків) - до Польщі, Трансільванії та Німеччини, а далі аж до Італії.

Очевидно, що греки Північної Надчорноморщини не мали потреби у настільки масштабних закупівлях коней, як китайці чи росіяни, тому наведена вище інформація важлива для нас головним чином як свідчення того, наскільки масштабними могли бути поставки худоби кочовиками на зовнішні ринки.

Єдиною античною державою Надчорномор'я, яка б потенційно могла закупати значну кількість коней для військових потреб, було Боспорське царство, одначе у нашому розпорядженні наразі відсутні будь-які писемні, археологічні чи археозоологічні дані, які могли б підтвердити подібне припущення.

Наведені вище відомості базуються на інформації писемних джерел чи, меншою мірою, на етнографічних даних. Саме вони є найбільш інформативними стосовно структури та об' ємів торгівлі худобою, яка здійснювалась кочовиками. На жаль, якраз доступні нам писемні та етнографічні джерела з історії Надчорномор' я скіфо- античної доби не містять скільки-небудь змістовної інформації про поставки скіфської худоби на ринки античних держав. Натомість наявні у нашому розпорядженні дані археозоології дозволяють доволі впевнено твердити, що такі поставки були, причому доволі масштабні, і що постачались різні види свійської худоби.

При цьому, як не дивно, найменше археозоологія висвітлює саме торгівлю кіньми. Попри очевидну строкатість породного складу коней у грецьких апойкіях Надчорномор' я, там поки що не вдається зафіксувати наявність тварин скіфського походження. Втім, через загалом не надто великі вибірки, заперечувати торгівлю кіньми між греками та скіфами поки що передчасно. торговельний скіфський ринок

Судячи з усього, найбільш інтенсивним був експорт скіфської великої рогатої худоби комолої породи. Багато античних авторів, починаючи принаймні з Геродота, згадують комолих скіфських биків. Археозоологи підтвердили існування комолих биків, волів та корів і у грецьких державах Надчорномор'я, логічно пояснивши їх появу там масовими закупівлями у скіфів. До речі, на думку авторитетного археозоолога О.П. Журавльова, із собою грецькі колоністи привезли крупнішу за скіфську рогату породу великої рогатої худоби, з якою згодом схрестили місцеву комолу . І саме результатом цього схрещування О.П. Журавльов пояснює несподіване збільшення розмірів великої рогатої худоби Ольвійського полісу в класичну епоху. Аналогічною ольвійській, судячи з усього, була ситуація і на Боспорі. Принаймні на хорі Німфею зустрічалися як комола, так і рогата породи великої рогатої худоби.

Важливість цього імпорту для розвитку господарства античних держав Надчорномор'я важко переоцінити. По-перше, саме воли мали бути головною (якщо не єдиною) тягловою силою в польовому землеробстві грецьких поселенців. Від початку заснування нових апойкій на степових берегах Понту елліни зіткнулися із необхідністю освоювати величезні масиви цілинних земель, розорати які, не маючи великої кількості волів, було неможливо.

Відомо, що піднімаючи цілину або розорюючи старі перелоги, українські селяни традиційно використовували упряжки з трьох і навіть чотирьох пар волів, адже тяглові коні просто фізично не були в силах впоратись із товстим шаром степової повсті. При цьому, звичайно, чим більше пар використовувалось, тим глибшою була оранка і тим якісніше оброблявся ґрунт. Звісно, якщо випадково не трапиться щаслива епіграфічна знахідка, навряд чи ми зможемо точно встановити, скільки саме пар волів запрягали в одну упряжку грецькі землероби Північної Надчорноморщини, але у рало впрягається щонайменше одна пара. Крім того, добре відомо, що чим примітивніше орне знаряддя, тим більше воно потребує тяглової сили для успішної оранки. В будь-якому разі цілком очевидно, що не маючи достатньої кількості волів, еллінські поселенці просто фізично були б не в змозі освоїти степові чорноземи та темно-каштанові ґрунти.

По-друге, саме велика рогата худоба була основним джерелом м' яса в раціоні грецьких поселенців, а їх м' ясний раціон був доволі таки багатим. На Азіатському Боспорі відкрито господарство, спеціалізоване на постачанні м'яса на місцеві ринки. Очевидно, що подібні господарства мали розташовуватись і в інших освоєних греками районах .

Зрозуміло, що потреби греків в імпорті худоби не могли бути однаковими в усі періоди їх історії. Можна припускати, що вона була більшою в періоди освоєння або реколонізації хори і меншою - в часи стабільного розвитку.

Цілком вірогідно, що подібною була ситуація і з торгівлею дрібною рогатою худобою. Втім, тут думки археозоологів не збігаються. Свого часу О.П. Журавльов вказував на наявність кількох порід овець у Нижньому Побужжі. Одначе при цьому він не припускав можливості імпорту греками овець чи кіз, вказуючи на відмінності між грецькими та скіфськими породами і вважаючи, що овець та кіз (на відміну від корів та биків) греки привезли з собою з метрополії. Натомість О.К. Каспаров, аналізуючи матеріали Березанського поселення, вважаючи, що з самого початку місцеві елліни вирощували власні породи, все ж припускає, що через певний час вони почали імпортувати дрібних за розмірами скіфських овець. При цьому, на його думку, усі кози, які розводилися місцевими греками, були виключно тубільного, а не привізного походження. Останнє твердження виглядає доволі дивним, адже у грецькому господарстві загалом козівництво було куди більш вагомим, аніж у скіфському. Тому це твердження потребує подальшої перевірки. Більш вірогідним є імпорт скіфських овець, адже вони напевно були набагато краще пристосованими до умов степового клімату Надчорномор'я, аніж власне грецькі, і могли використовуватися для виведення нових, гібридних порід.

Втім, і тут все не так однозначно, адже і у греків вівчарство та пов' язані з ним промисли досягли доволі високого рівня розвитку, зокрема й у Мілеті - метрополії більшості античних апойкій Надчорномор'я. Висока якість мілетської овечої вовни та виробів із неї так само була добре відомою в тодішньому грецькому світі. Відомі й знахідки вовни тонкорунних овець у Надчорномор'ї34, але не відомо, чи належала ця вовна вівцям грецького походження, адже і у скіфів існували вівці, подібні до сучасних цигайських, тобто з покращеною вовною35. Чи одержували тонкорунних овець греки від скіфів, чи навпаки - скіфи від греків, чи в обох цих народів тонкорунне вівчарство розвивалось незалежно - на ці питання ми наразі не маємо відповідей.

Лишається сподіватись, що подальші археозоологічні дослідження дозволять знайти відповіді на поставлені вище питання і загалом отримати більш повну та надійну картину скіфо-грецької торгівлі худобою.

Втім, вже зараз можна достатньо впевнено стверджувати наступне:

Скіфи постачали на ринки античних держав Надчорномор'я свою худобу, причому як велику, так і дрібну рогату худобу.

Обсяги поставок, зважаючи на зміну порідного складу худоби грецьких поселенців, були значними.

Значення цих поставок в господарстві, принаймні в окремі періоди історії Ольвії та Боспору, було суттєвим.

Натомість зовсім недослідженим лишається питання можливості поставок у зворотній бік, тобто від греків до скіфів. Одначе це - справа майбутніх досліджень, які неможливі без залучення нових, повніших за теперішні, остеологічних матеріалів.

Література

Див. літ.: Марченко К.К. Основные аспекты и результаты изучения грековарварских контактов и взаимодействий в Северном Причерноморье скифской эпохи // Греки и варвары Северного Причерноморья в скифскую эпоху. - СПб., 2005. - С. 12-26.

Див., напр.: Крыжицкий С.Д., Русяева А.С., Крапивина В.В., Лейпунская Н.А., Скржинская М.В., Анохин В.А. Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. - К., 1999 - С. 78-79, 144-149, 218 та ін.

Хазанов А. М. Социальная история скифов. - М., 1975; Г аврилюк Н.А. История экономики Степной Скифии VI-III вв. до н.э. - Харьков, 1999. (2-ге, доповнене видання: К., 2013); Виноградов Ю.А. Миграции кочевников Евразии и некоторые особенности исторического развития Боспора Киммерийского // БИ. - Вып. XXII. - Симферополь-Керчь, 2009. - С. 5-90.

Див.: Хазанов А. М. Кочевники и внешний мир. - Алматы, 2002. - С. 153-173. Приміром, А.І. Першиц, говорячи про господарство бедуїнів Північної Аравії, стверджував, що воно є менш автаркічним і більш товарним за господарство осілих (Першиц А.И. Хозяйство и общественно-политический строй Северной Аравии в XIX - первой трети XX в. - М., 1961- С. 35).

Див.: Одрин А.В. Греко-скифские торговые отношения: археологические данные и исторические реконструкции // БИ. - Вып. ХХХ. - Симферополь- Керчь, 2014. - С. 24-38.

Strabo. XI, II, 3. Втім, навряд чи ситуація у скіфські та сарматські часи відрізнялася скільки-небудь радикально.

Крадин Н.Н. Кочевники Евразии. - Алматы, 2007. - С. 104-105.

Трепавлов В.В. История Ногайской Орды. - М., 2002. - С. 527.

Там само. - С. 528. До того ж у випадку ногаїв не може бути й мови про так звану «примусову торгівлю», яка часом практикувалась на китайському кордоні хуннами, тюркютами та уйгурами, коли номади силою нав'язували осілим неякісний товар.

Там само. - С. 529.

Марков Г. Е. Кочевники Азии. - М., 1976. - С. 157.

Там само. - С. 161.

Там само. - С. 167, 168.

Трепавлов В.В. Указ.соч. - С. 529.

Крадин Н.Н. Империя Хунну. - М., 2001 - С. 118.

§ 34. Про експорт живої худоби з Золотої Орди див. також: Калан Э. Торговоэкономические связи Улуса Джучи (Золотой Орды) со странами Востока: вторая половина XIII-XIV вв. - Казань, 2012 - С. 104-105.

Павел Орозій у своїй «Історії проти язичників» [III, 13, 6] повідомляє про те, що Філіп ІІ Македонський після перемоги над скіфами відправив у Македонію 20 000 прекрасних кобилиць для потреб македонської кінноти. Втім, очевидно, що тут йдеться не про торгівельні операції.

Див.: Журавльов О.П. Свійський кінь в Ольвії // Археологія. - 2003.- № 4. - С. 89, 101.

IV, 29.

Журавлев О.П. Животноводство, охота и ландшафтные особенности античного Ольвийского государства (по костным остаткам) //

Морфологические особенности позвоночных животных Украины. - К., 1983. - С. 40.

Там само.

Журавлев О.П. Животноводство и охота в Ольвийском государстве (заметки археозоолога) // Ольвийские древности. - К., 2009. - С. 263.

Каспаров А.К. Фаунистические материалы из раскопок Южно-Чурубашского поселения // БИ. - 2003. - Т. 4. - С. 261.

Павлюк С.П. Традиційне хліборобство України: агротехнічний аспект. - К., 1991. - С. 179.

Там само - С. 180.

Там само - С. 176.

Журавлев О.П. Отрешко В.М. О рационе питания архаического населения Нижнего Побужья // ДП. II чтения памяти проф. П.О. Карышковского. - 1991. - С. 84.

Каспаров А.К. Скотоводческое хозяйство поселения Волна 1 // Таманская старина. - Вып. 3. - СПб., 2002 - С. 153-162.

Таке господарство, очевидно, було відкрито і в околицях Ольвії. Див.: Папанова В.А., Ляшко С.М. Ольвийская усадьба IV в. до н.э. // ССПК. - Вип. ХV. - Запоріжжя, 2009. - С.100-106.

Журавльов О.П. Історія фауни і тваринництва Нижнього Побужжя в античний час. / Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - К., 1992.

Журавлев О.П. Животноводство и охота... - С. 263.

Каспаров А.К. Некоторые замечания о фаунистических остатках из поселения на о. Березань // Материалы Березанской (Нижнебугской) античной археологической экспедиции - Т. 2. - СПб., 2012. - С. 124-125.

Размещено на Allbest.ru