Просторова організація поселень пізнього мезоліту - раннього неоліту в районі Дніпровських порогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Просторова організація поселень пізнього мезоліту - раннього неоліту в районі Дніпровських порогів

«Дніпровське Надпоріжжя» - ділянка, де Дніпро пересікає породи Українського кристалічного масиву. В результаті «прориву» на цьому відрізку долини ріка протікає в меридіональному напрямку, ландшафт набув каньйоноподібного вигляду, а в руслі зосереджена значна кількість островів, крупних скель, порогів та забор. Територіально Надпоріжжя охоплює простір від сучасного міста Дніпро та нижче за течією до острова Хортиця в місті Запоріжжя (близько 100 км в протяжності). Геоморфологія регіону якісно відрізняється від сусідніх регіонів, що вплинуло на своєрідність історичного розвитку первісного населення.

Поселення пізнього мезоліту та неоліту в регіоні розташовані, як правило, значно нижче, ніж поселення попередніх епох, які знаходяться, зазвичай, досить високо відносно сучасної заплави (що є загальною закономірністю для українських пам'яток). У Надпоріжжі, наприклад, вони локалізувалися на схилах корінного берега на висоті 13-15 м над меженним рівнем ріки (наприклад Осокорівка¹). Таке розташування свідчить про те, що ранньомезолітична людина ще не могла селитися на пісках борової тераси низького рівня, які на той час ще не зовсім вийшли із-під води або ж подовгу стояли покриті водою весняних повеней. Починаючи з пізнього мезоліту поселення влаштовувалися значно нижче - на висоті не більше 5-7 м над літнім рівнем Дніпра до його зарегулювання². Відомі на сьогодні місцезнаходження розташовувалися на численних островах Дніпра, великих окремих скелях або на береговій лінії в місцях впадіння приток (рис. 1). При цьому простежено загальну закономірність системи взаєморозташування поселень: у найзручнішому місці влаштовувався базовий зимовий табір, навколо якого формувався так званий «кущ» пам'яток. Це, у свою чергу, дає уявлення про напрямки та віддаленість цільових переміщень мешканців центрального поселення. Така система передбачала відносно стабільний зв'язок із певною місцевістю та періодичні пересування в рамках кормової території. Виникнення в Надпоріжжі «кущової» системи поширення поселень свідчить про певну стабілізацію життя та зростання осілості³. Подібна система розселення характерна для гіляків Сахаліну, які в теплий період року проживали біля рибних місць на річках, а на зиму перебиралися подалі від берега, де облаштовували стаціонарні житла⁴. Таку ж сезонність поселень відзначено у саамів Кольського півострова⁵, у коряків Чукотки⁶ та ін.

Рис. 1. Основні пізньомезолітичні - неолітичні стоянки Дніпровського Надпоріжжя

1 - Ігрень; 2 - Попов Мис; 3 - Чаплинський могильник; 4 - о. Кодачок; 5 - о. Сурський; 6 - Стрільча Скеля; 7 - Вільнянський могильник; 8 - о. Шулаїв; 9 - Василівський ІІ могильник; 10 - Василівський ІІІ могильник; 11 - Мар'ївський могильник; 12 - о. Кизлевий; 13 - Вовнизьке правобережне поселення; 14 - Вовнизьке лівобережне поселення; 15 - Вовнизький І могильник; 16 - Ясинуватський могильник; 17 - Вовнизький ІІІ могильник; 18 - Федорівка; 19 - о. Виноградний; 20 - о. Похилий; 21 - Собачківський могильник; 22 - о. Вовчок.

просторовий поселення мезоліт неоліт

Зимові «базові» поселення (з житлами, відповідним набором інвентарю та фауною) за логікою мали б знаходитися на береговій частині Дніпра, що характерно для різних колективів із подібною системою розселення⁷. Влаштовувати зимовий табір на острові не було зручним, з огляду на зимові кліматичні умови (вітер, хуртовини), та ускладнювало б зимове полювання, яке провадилось, головним чином, на материковій частині. Підтвердженням такого судження є кількісна відмінність в інвентарі острівних та берегових поселень. Так, Д. Ю. Нужний, проаналізувавши комплекси знарядь кількох надпорізьких стоянок, помітив тенденцію, що для берегових поселень процент знарядь, пов'язаних із мисливством, значно вище, ніж для острівних⁸. Якщо врахувати економічну специфіку регіону (домінуючу роль рибальства), то така ситуація цілком закономірна.

Острови, великі скелі Дніпровського Надпоріжжя, поряд з порогами та заборами ріки, були сезонними пунктами активного промислу в теплий період року (о-ви Сурський, Шулаїв, Кизлевий, Виноградний, Вовчок, Кодачок, Похилий, Стрільча Скеля та ін.). Причому майже для кожної із цих стоянок зафіксовано неодноразове повернення населення на попередньо обжите місце протягом багатьох сезонів, що лише підтверджує описану вище поселенську стратегію.

Про те, що острівні поселення використовувалися саме в цей період, свідчать: відсутність заглиблених жител, набір інвентарю (риболовецькі, деревообробні знаряддя), фауністичні комплекси (наявність теплолюбних тварин та птахів) та ін.⁹ Цікаві результати ми отримали при дослідженні фауністичного комплексу з поселення Сурський ІІ. Велика кількість кісток тварин із заповнення «житла» та комор, що прилягали до нього, належали теплолюбним тваринам, які в холодну пору року не могли бути об'єктом промислу. Серед них можна назвати бобра, водоплавну птицю, сома, коропових, інших риб, черепах. Такі результати підтверджують теплий сезон експлуатації поселення.

Характер локалізації поселень на островах дозволяє твердити, що при виборі місця проживання населення керувалося пошуком таких ділянок, які мали вигляд природної западини, були захищені по периметру від вітрів гранітними виходами скель і, зрозуміло, були пристосовані для ведення рибного промислу. Так, поселення Вовчок знаходилося в південній та центральній частині острову¹⁰, оскільки північна його частина являла собою гранітну скелю-масив і не була придатна для заселення. Залишки поселення на Стрільчій Скелі знаходилися у східній частині острова в природній западині площею близько 400 м². Лише з одного боку острова був вихід на Дніпро, а з інших сторін його оточували скелі¹¹. На острові Шулаїв поселення знаходилося на південно-західному краю, також у природній овальній западині, витягнутій по лінії північний захід - південний схід. Площа западини складала 115 м². З західної сторони розташовувався великий гранітний валун близько 10 м³. У північній частині острова виступали на поверхню гранітно-гнейсові породи основи острова¹². Стоянку біля скелі Монастирка розташовано на правому березі Дніпра. У цьому місці тераса ріки мала дугастий вигин у бік берега, утворюючи площину у вигляді сегменту. Уздовж вигнутої частини виступали скелі, що здіймалися над денною поверхнею. Вигнута частина тераси легко понижувалась¹³. На нашу думку, саме з природними западинами пов'язане розпланування пунктів І та ІІ острова Сурського. Таким чином, розмір та розміщення жилої території варіювалися в залежності від природних умов на місцевості. Причому переважна більшість пам'яток - багатошарові, що свідчить про апробовану зручність цих місць для проживання у різні епохи. Пізньомезолітичні та неолітичні матеріали залягали завжди в тотожних стратиграфічних умовах - це шар, який перекриває гранітну основу або материковий ґрунт. Тобто, очевидно, що в попередні періоди ці ділянки не використовувалися людиною.

Беручи до уваги кущову систему розселення, Д. Я. Телегін вважав, що поселення на островах Сурський, Лоханський, Кизлевий, Шулаїв та інших, - це «кущ» пам'яток, пов'язаних з Ігренню 8¹⁴. Таке твердження, на нашу думку, прийнятне на сучасному етапі лише в якості робочої версії, оскільки досі наявність заглиблених жител зафіксовано тільки на Ігрені. Водночас варто підкреслити, що вивчення більшості пізньомезолітичних та неолітичних пам'яток мало все ж таки вибірковий характер, оскільки основну увагу приділялося, передусім, об'єктам, що мали піти під воду в результаті будівництва Дніпрогесу¹⁵. Це обумовлює подальшу перспективу досліджень в порожистій частині Дніпра, особливо враховуючи відкриття в регіоні крупних могильників та значної кількості сезонних літніх стоянок.

Л. П. Хлобистін зазначав, що у неолітичних рибалок та мисливців зимові базові поселення були розділені відстанню в 10 км і більше. Стосовно «кущового» розташування, то сезонні стоянки (теплої пори року) були віддалені, радше, на 1-3 км одна від одної¹⁶. В. В. Сідоров запропонував метод демографічних оцінок, заснований на виокремленні господарських одиниць, специфічних для суспільства, яке вивчається. Досліджуючи розвідками та широкими розкопками поселення рибалок-мисливців-збирачів середнього неоліту лісової зони, він помітив, що стабільно повторюються групи постійних (базових) та короткочасних (сезонних) стоянок довкола одного озера або в групі малих озер. Кожна з таких груп, відділена від іншої неосвоєним простором, може розглядатися як сліди однієї общини, локальної спільноти. Група таких ландшафтних одиниць, зазвичай пов'язана з одним річковим басейном, утворює локальний варіант, який можна інтерпретувати як археологічний слід племені. У нього входить від чотирьох до дванадцяти локальних груп - звичайна структура етнографічного племені¹⁷.

Зазначені вище розрахунки проведено для пам'яток, синхронних надпорізьким; ці поселення мали з ними спільні риси в економіці та природному оточенні. Отож, враховуючи ці дані та беручи до уваги можливості екологічної ніші Дніпровського Надпоріжжя, ми вважаємо, що в пізньому мезоліті-неоліті в регіоні синхронно могло проживати близько восьми-десяти локальних груп (общин), які були одним племенем. Упродовж річного циклу кожна община проживала на своїй території, умовним кордоном якої могли слугувати певні ландшафтно-географічні орієнтири (поріг, забора, притока тощо). Взимку, об' єднуючи зусилля та накопичені ресурси, община проживала на берегових «зимових» поселеннях. Влітку, розділившись на менші групи (сім' я, рід), розселялася на вже обжиті протягом багатьох років поселення. Очевидно, що одна з таких менших груп залишалася на зимовому поселенні, що було продиктоване прагматичною доцільністю: «вберегти насиджене місце».

При розгляді матеріалів могильників ми помітили цікаву закономірність. Усі могильники, які належали до пізнього мезоліту та раннього неоліту, складали комплекс могил, в яких поховані один, два, рідше три небіжчика. Кожна нова могила знаходилась приблизно на однаковій відстані від попередньої. Оскільки практично усі могильники знаходяться в безпосередній близькості до поселень, ми вважаємо, що кожна могила (одиночна чи колективна) могла бути місцем захоронення людей, які померли впродовж одного сезону проживання на поселенні. Цю обставину можна розглядати як свідчення зв'язку населення із землями, що контролювалися ним, а отже, могли формуватися уявлення про їхню належність до єдиного племені. Общини мисливців і збирачів різних природно-географічних зон ідентифікували себе зі своєю мисливською територією і, як правило, мали назву та самоназву за домінуючою в даній місцевості річкою, озером, горою, лісом чи іншим природним об'єктом¹⁸.

Таким чином, особливості гідрологічного режиму Дніпра та ландшафтні особливості регіону обумовили виникнення кущової системи розселення та використання численних островів для влаштування поселень. Забезпеченість ресурсами дозволяла населенню вести осілий спосіб життя протягом тривалого часу в цій природно-екологічній ніші. Ефективність рибальства, що доповнювалося полюванням та збиральництвом, була спроможна забезпечити в Надпоріжжі стабільний розвиток населення, від чого не виникало історичної потреби переходу до нових - відтворюючих - форм господарства. Той факт, що на основі комплексної економіки, з домінантною роллю рибного промислу, могла виникнути осілість, підтверджується численними археологічними та етнографічними даними.

Певна рухливість населення все ж таки характерна для Надпоріжжя, проте ці переміщення були циклічними, стабільними, систематизованими та повторюваними в межах території, підконтрольної одній конкретній общині. Неодноразове повернення мешканців (у складі резидентної групи) на стоянку у визначений період року є показником не хаотичного та безсистемного, а ритмічного, суворо обумовленого сезонним циклом і порівняно тривалого освоєння общиною навколишньої території. Переміщення первісних мисливців мали цілеспрямований, періодичний характер, циклічно повторюючись рік у рік так, що кожного сезону колектив знаходився в найзабезпеченішому їжею місці в межах общинних земель. У літературі подібні факти розглядаються як свідчення належності общині певної промислової території, котру вона економічно освоювала, періодично переміщуючись із одного місця на інше, розділюючись у разі необхідності на господарські групи²⁰.

Зміна умов існування, що відбулася в регіоні у пізньому мезоліті, потребувала перебудови принципів освоєння промислових територій. Археологічно це фіксується в трансформації систем розселення і, як результат, в іншій, порівняно з попереднім часом, структурі розповсюдження поселень²¹. Причиною нової пізньомезолітичної системи розселення мешканців Дніпровського Надпоріжжя були, очевидно, ландшафтні переваги, які дозволяли давньому населенню в рамках річного господарського циклу та сезонних змін місць проживання контролювати ділянки з різним ресурсним потенціалом. Така система життєзабезпечення могла бути найпродуктивнішою в екологічних умовах регіону лише у разі вдалої поселенської стратегії.

Посилання

1. Смирнов С. В. Палеоліт Дніпровського Надпоріжжя. Київ, 1973. С. 124.

2 Даниленко В. М. До питання про ранній неоліт Південної Наддніпрянщини // Археологія. 1950. Т. ІІІ. С. 121; Бодянський О. Неолітична стоянка на острові Шулаєвому // Археологія Придніпров'я. 1949. № 2. С. 253.

3 Смынтына Е. В. Динамика типов археологических памятников на територии Украины в епоху мезолита // ЗИФ. Одесса, 1996. С. 26.

4 Штернберг Л. Я. Гиляки, орочи, гольды, негидальцы, айны. Статьи и материалы. Хабаровск, 1933. Вып. XXXIX. С. 20

5 Лукьянченко Т. В. Материальная культура саамов Кольского полуострова конца XIX-XX вв. М., 1971. С. 86.

6 Леонтьев В. В. Этнография и фольклор каряков. М., 1983. С. 20.

7 Козырева Р. В. Типы поселений эпохи энеолита-раннего металла на территории лесной полосы европейской части СССР // КСИА. 1983. № 173. С. 35-39; Oshibkina S. V. The Material Culture of the Veretye-type Sites in the Region to the East of Lake Onega // The Mesolithic in Europe. Papers presented at the Third international Symposium. Edinburgh, 1989. Р. 410.

8 Нужный Д. Ю. О своеобразии памятников кукрекской культурной традиции в Днепровском Надпорожье // Каменный век: памятники, методика, проблемы. Киев, 1989. С. 154.

9 Демченко О. В. Реконструкція пізньомезолітичної - неолітичної історії Дніпровського Надпоріжжя. Палеоекологічний підхід // Записки історичного факультету. 2015. Вип. 26. С. 37-57.

10 Добровольський А. В. Етюди з Надпорізького неоліту // Антропологія. Київ, 1930. Т. 3. С. 167.

11 Даниленко В. М. «Стрільча Скеля» раскопки 1946г. НА ІА НАНУ. 1946. № 1946/6а.5. Ф.є. 2555. С. 2.

12 Бодянський О. В. Неолітична стоянка о. Шулаєвого. НА ІА НАНУ. 1946. № 877а. С. 2.

13 Там же. С. 1.

14 Телегин Д. Я. Памятники эпохи мезолита на территории Украинской ССР. (Карта местонахождений). Киев, 1985. С. 75; Телегін Д. Я. Ігренське поселення на Подніпров'ї та проблема житлобудування в мезоліті Східної Європи: монографія // Старожитності Степового Причорномор'я та Криму. Запоріжжя, 2000. ТМШ. С. 3-88.

15 Міллер М. Пелеоліт Надпоріжжя. Авгсбург, 1948. С.5.

16 Хлобыстин Л. П. Проблемы социологии неолита Северной Евразии // Охотники, собиратели, рыболовы. Проблемы социально-экономических отношений в доземледельческом обществе. Л., 1972. С. 27.

17 Сидоров В. В. Методы оценки численности населения лесной зоны в неолите // Человек, адаптация, культура. М., 2008. С. 142.

18 David N. On Upper Palaeolithic Society. Ecology and Technology Change: The Noaillian Case // The Explanation of Culture Change. London, 1973. P. 88.; Зализняк Л. Л. Охотники на северного оленя Украинского Полесья эпохи финального палеолита. Киев, 1989. С. 156.

19 История первобытного общества. Эпоха первобытной родовой общины. Бромлей Ю. В. (отв. ред.). М., 1986. С. 143-144; Монгайт А. Л. Археология Западной Европы. М., 1973. Т. 1. Каменный век. С. 187; Смынтына Е. В. Динамика типов археологических памятников на територии Украины в епоху мезолита // ЗИФ. Одесса, 1996. С. 26; Чебоксаров Н. Н., Чебоксарова И. А. Народы. Расы. М., 1985. С. 190; Леонтьев В.В. Этнография... С. 20; Антропова В. В. Культура и быт коряков. Л., 1971.

20 Залізняк Л. Л. Закономірності в розміщенні стоянок кам'яного віку // Археологія. 1989. № 2. С. 19; Кабо В. Р.

21 Смынтына Е. В. К проблеме типологии мезолитических памятников (по материалам современной территории Украины) // Stratum Plus. 1999. № 1. С. 239.

Размещено на Allbest.ru