Кіпрське повстання 1931 року в імперській політиці Великої Британії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіпрське повстання 1931 року в імперській політиці Великої Британії

В статті розглядається кіпрське повстання 1931 р. Надано комплексний аналіз причин повстання, враховуючі такі кризові явища як дезінтеграційний процес Британської імперії, економіч-на депресія початку 1930-х рр., політичні, економічні та релігій-ні передумови на острові в другій половині 1920-х - на початку 1930-х рр. На основі європейської преси, мемуарів та колоніаль-них звітів досліджується перебіг кіпрських подій та наслідки як для англійської колонії, так і для Середземноморського регіону.

Постановка проблеми. В жовтні 1931 р. європейська преса сповістила про те, що на британському острові Кіпр палає буди-нок Губернатора, а кіпріоти вчинили безпрецедентний бунт проти колоніальної адміністрації (Evening Post, 1931). За висловом ан-глійського дослідника Роберта Голланда, подібного приниження Британська імперія не зазнавала від жодної своєї колонії у пері-од між Першою та Другою світовими війнами (Holland, 1998: 4). І, хоча, на фоні ірландської війни та акції непокори в Індії, кіпр-ське повстання не було визначальним етапом розпаду Британ-ської імперії, воно мало наслідки для Середземноморського ре-гіону взагалі та для грецької громади Кіпру зокрема. Жовтневе повстання стало першою спробою греків-кіпріотів реалізувати свою прогрецьку мету. Після 1931 р. у турків та греків кіпріотів сформувались власні політичні ідеї та цілі, що проявились в на-ступні десятиріччя. Тому, означені події дозволяють глибше роз-глянути коріння кіпрського питання в другій половині ХХ ст.

Аналіз джерел

В англійській історичній науці інтерес до колоніальних про-блем Кіпру виник після публікації статті під назвою «Кіпр, Бри-танська імперія та Греція» за авторством майбутньої зірки цивілізаційної теорії Арнольда Тоїнбі. Колишній кореспондент «Ман-честер Гардіан» в греко-турецькій війні, а в 1930-х рр. головний редактор журналу «Огляд міжнародних відносин» та директор Королівського Інституту міжнародних відносин, висловив про-імперське консервативне бачення подій на Кіпрі в 1931 р. (Toyn-bee, 1931: 354-394) В подальшому до аналізу цієї тематики до-лучилися грецькі та турецькі дослідники, які з своїх національ-них позицій, часто протилежних одна одній, оцінювали кіпрську проблематику. В українській історіографії, попри значну увагу загальним проблемам імперської політиці Великої Британії в між-воєнний період, події кіпрського повстання 1931 р. не розгляда-лись В сучасний період спостерігається тенденція до публікації та впровадження до відкритого доступу документів внутрішньої та колоніальної політики Великої Британії. Означені обставини роблять заявлену тему актуальною з наукової точки зору.

Мета статті

Мета дослідження полягає у аналізі кіпрського повстання 1931 р., враховуючі загальноімперський аспект та специфіку ре-гіону в контексті греко-турецьких відносин. Для реалізації по-ставленої мети необхідно надати комплексний аналіз зовнішній та внутрішніх причин конфлікту. Для розуміння місця цього кон-флікту в рамах Британської імперії важливо зорієнтувати увагу на реакцію колоніальної адміністрації на початку повстання та її дії по придушенню греко-кіпрського руху. Залишаються відкритими також питання щодо наслідків зазначених подій, як для Серед-земного регіону, так і для Британської імперії взагалі. Це надає перспективи для розробки означеної теми, а зазначені аспекти яв-ляють собою першочергову мету дослідження.

Виклад основного матеріалу

Причини повстання в одній з найбільш стабільних колоній Великої Британії, якою в першій половині ХХ ст. вважався Кіпр, складали комплексну проблему. В першу чергу, виокремлюються системні причини. Найвагомішими подіями було проголошення незалежності в Ірландії в 1921 р., події в Індії та Канаді. Кіпр став частиною цього процесу. На острові почала формуватись грецька та турецька інтелігенція з представників громади, які отримали освіту в метрополії та інших європейських державах. Вони стали провідниками ідей антиколоніальної боротьби.

Вагому причину повстання складав економічний фактор. Всес-вітня економічна депресія 1929-1933 рр. мала серйозні наслідки для Британської імперії. В вересні 1931 р. у зв'язку з кризою Ве-лика Британія відмовилась від золотого стандарту та перейшла на інфляційні паперові гроші, які реагували на успішність британ-ської фінансової системи. Виправити своє становище Лондон на-магався завдяки впровадженню непопулярних заходів економіч-ного характеру в колоніях. Губернатор Кіпру Р. Сторрс зазначав в своїх мемуарах про необхідність введення непопулярних заходів для стабілізації бюджету на Кіпрі та описав вкрай негативну ре-акцію греків-кіпріотів ^огте, 1937: 532). На Кіпрі були збільшені податки, впроваджені непопулярні тарифний та митний закони. Це викликало конфлікт колоніальної адміністрації з кіпрською Легіслатурою, яка не могла прийняти подібні законопроекти. Впровадження жорстких фінансових заходів на острові співпало з різким зменшенням власної економіки, що вдарило по більшості населення. На початку 1930-х рр. в Європі суттєво знизилась по-треба в сільськогосподарській продукції, на якій спеціалізувалась колонія Кіпр: тютюн, цитрусові тощо. Крім того, зменшились по-треби європейців й в туристичних послугах.

Ідеологічні та політичні фактори в свою чергу створили переду-мови для кіпрського повстання 1931 р. Політична нестабільність в Греції у зв'язку з правлінням останнього кабінету Е. Венізелоса призвела до загрози військового перевороту і збільшенню наці-оналістичних тенденцій. Такі обставини вимагали від грецького уряду акцентувати увагу громадськості на зовнішньополітичних, головним чином, популістських проблемах. Кіпр в більшій мірі підходів для того, щоб відвернути суспільство від внутрішніх проблем. Гасло «енозісу», тобто союзу із Грецією, стало одним з основних політичних ідей греків-кіпріотів в 1920-ті рр. В 1929 р. відбулись дебати щодо надання кіпріотам права на самовизначен-ня. На початку 1930-х р. грецький консул в Ларнаці Александр Кіру проводив широку агітаційну політику за енозіс ^огге, 1937: 533). Дії консула кваліфікувались як міжнародне правове пору-шення, тому Губернатор проголосив його «персоною нон-грата». Політичну ситуацію на острові погіршував й конфесійний фак-тор. Важливим ідеологічним інститутом для грецької громади ви-ступила церква. Позиція грецької православної церкви за період англійської окупації 1878-1925 рр. суттєво зросла. Священики та єпископи відверто агітували за союз з Грецією, їх вплив на грома-ду був надзвичайно високий, в кожному населеному пункті цер-ковні набати мали можливість в короткий термін збирати вели-чезну кількість людей на центральній площі. Тому, православна церква зіграла важливу організаційну роль в період повстання.

Турецький фактор також зіграв значну роль. Це позначилось в посиленні прокемальських позицій в громаді турок-кіпріотів. В 1930 р. реформи та нововведення континентальної Туреччини почали впроваджуватись й в турецькій громаді Кіпру, що озна-чало серйозний підйом на острові турецького націоналізму. Про це свідчать вибори в Легіслатуру в жовтні 1930 р., коли за місця в Раду відбулась справжня політична бійка. Перемогло націоналіс-тичне крило «популістів» на чолі з Некаті Узканом (Nevzat, 2005: 357). Він відстоював інтереси турецьких комерсантів та стиму-лював їх розвиток в противагу грецьким ще коли був членом му-ніципальної ради столиці колонії - Нікосії (Nevzat, 2005: 360). Такий політичний хід розглядався як загроза торговим інтересам Греції та грецької громади. В 1931 р. турки-кіпріоти перейшли до активних дій, організувавши «Турецький національний конгрес». В його рамках спробували створити політичний фронт, який би склав опозицію Губернатору та туркам, які були противниками кемальських реформ (Manizade, 1974: 14). Тому, прискорення енозісу на острові, з точки зору лідерів грецької громади, вирі-шило би «турецьку загрозу» та зупинило би проникнення полі-тичного та ідеологічного впливу молодої Турецької держави на острів. Таким чином, в основі повстання полягав цілий комплекс економічних, політичних та етнічних протиріч, що поглиблював-ся загальною кризою британської колоніальної політики.

Передумовою повстання став політичний конфлікт між коло-ніальною адміністрацію та місцевою владою, яку представили кіпрські депутати законодавчих зборів та церква. Протистояння почалось 18 жовтня 1931 р. в Легіслатурі під час прийняття по-даткових законів. Ініціатором протесту став лідер грецької гро-мади єпископ Кітійський Нікодімій Мілондас (Storrs, 1937: 535). На знак протесту британської політики він вийшов з Ради, а його прикладом скористались інші представники громади. Демарш од-ного із політичних та релігійних лідерів мав своє політичне про-довження та громадський резонанс. Загострилась ситуація після проголошення маніфесту єпископа Нікодімія, де пролунав пря-мий заклик до «непокори законам іноземної влади» (Asmussen, 2006; Storrs, 1937: 536-537). Єпископ наголосив: «Заради вигоди нашої країни ми повинні не підкорюватись їх законам. Не бійтесь того, що англійці мають флот. Ми всі повинні прикласти зусил-ля для об'єднання і, в разі необхідності, проллємо нашу кров» (Carter, 2008). Ці радикальні галса знайшли свій відгук в грома-ді греків-кіпріотів і полягли в основу програми «Кіпрської ради-кальної спілки», створеної в той же день - 18 жовтня. Програма кіпрських радикалів повністю відповідала заявленому маніфесту. В ній лунали заклики до енозіу, аргументувалась його необхід-ність (The Cyprus National, 1932: 36). В якості практичних кроків пропонувалось створення єдиного політичного фронту, головною метою якого був супротив британській адміністрації. Проте, за-пропоновані цілі не передбачали негайне збройне протистояння, на що вказують ідеї створення друкованого органу кіпрських ра-дикалів. Перший номер радикальної газети передбачалось видати 24 жовтня, тобто через три дні після реального початку повстання (The Cyprus National, 1932: 37). Це доводить, що повстання мало більше стихійних ознак, аніж чіткій план дії. Примітною рисою програми радикалів було й те, що виконавчий комітет складався здебільшого з представників інтелігенції: адвокатів, лікарів, жур-налістів та директорів шкіл.

Через два дні після оформлення радикального політичного на-прямку напруга в колонії досягла свого апогею та переросла в збройне протистояння. 20 жовтня 1931 р. єпископ Нікодімій прибув в Лімасол, куди його запросив місцевий лідер націоналістів Н. Ла- нітіс. На стадіоні відбулась маніфестація, на яку зібралось біль-ше 3000 чол. За описом очевидців, збір людей супроводжувався церковним дзвоном, вивішувались грецькі прапори. В той же день Нікодімій виступив з балкону міського клубу. В своїй промові сти-хійний лідер повстання розкритикував британську адміністрацію та призвав до «непокори злочинним законам аморального, жорсто-кого та ганебного режиму» (Resume of a speech, 1932: 35).

21 жовтня, коли до Нікосії дійшла звістка про маніфестацію та події в Лімасолі, повстання перекинулось на весь острів. Ціла низка міст майже одночасно спалахнула безпорядками, одними з провідників яких були священики грецької православної церкви. В столиці Кіпру відбулись найбільші акції непокори, які ввечері 21 жовтня вилились у так звану «бійку за будинок Губернатора». Біля резиденції Губернатора натовп в 5 тис. чол. відтиснув полі-цію та повністю оточив будинок. Над натовпом лунали націона-лістичні гасла та грецький гімн. Вищі адміністративні посадовці зробили спробу владнати ситуацію. Комісар Нікосії Гарт Девіс та мер А. Райт запропонували провести переговори з трьома делега-тами від бунтівників. Але в той же час влада збільшила охорону палацу. Кризу поглиблював той факт, що поліцейські загони очо-лив турок-кіпріот інспектор Фаїз. Ситуація вийшла з під контр-олю, були побиті усі вікна резиденції. Комісар Кіпру зачитав на-товпу «Акт про повстання», але його заклик до греків-кіпріотів, було проігноровано. Тоді в пів-одинадцятого вечора поліція отри-мала наказ відкрити вогонь. У відповідь демонстранти підпали-ли будинок Губернатора. В результаті пожежі згоріла приватна бібліотека Губернатора та його колекція цінних зразків мистецтва (Carter, 2008). Британських цивільних службовців вдалося ева-куювати, за що турецький офіцер колоніальної поліції інспектор Фаїз був представлений до нагороди.

Наступного дня колоніальна влада стягнула до Нікосії війська з гірських регіонів. За свідченням капітана Фрімена ані команду-вання, ані гарнізон не були готові до миттєвих дій. Навіть спо-стерігались підривні дії збоку технічного персоналу англійських військ. Так, водій-кіпріот, який керував вантажівкою з офіцерами навмисно «заплутав дорогу» та «зламався», що коштувало вій-ськовим втраченого часу (Carter, 2008). Того ж дня поступили запити від комендантів Ларнаки, Лімасолу та Фамагусти на по-силення режиму, що вимагало залучення більше військових сил. Тому, британська влада відреагувала на кіпрські події збільшен-ням військового контингенту. З Єгипту на острів були переведе-ні два крейсери та два есмінця. З британських баз в Північній Африці за допомогою авіації також був перекинутий загін в 150 солдатів з 1-го королівського полку (Reply, 1932: 84).

24 жовтня Губернатор проголосив надзвичайний стан на Кі-прі, який був опублікований в офіційному бюлетені «Сайпрус Газетт». Згідно цьому документу злочином проти влади визнава-лась участь кіпріотів в будь-яких маніфестаціях та зборах, роз- друкування та розповсюдження памфлетів чи листівок. Війська отримували право застосовувати зброю для розгону будь-яких мі-тингів (The Cyprus Gazette, 1931) Введення надзвичайних заходів відбувалось на фоні арештів церковних та громадських лідерів. Повстання тривало до 28 жовтня за цей період були зареєстровані інциденти в 209 населених пунктах.

В звітах грецької та британської сторони були суперечливі факти щодо ходу повстання, дій англійських військ та наслідків. Яскравим прикладом різниці цих позицій виступають дві теле-грами від 9 та 14 березня 1932 р., коли працювала спеціальна комісія з приводу повстання. На основі доповіді грецького поса-довця був складений звіт, який і склав першу телеграму-запит до англійського міністерства до Губернатора Кіпру. В звіті зазнача-лись цифри в 10 вбитих, більше 100 поранених. Застосовувались репресії навіть за будь-які дрібниці, наприклад, володіння друкар-ською машинкою могло стати приводом для утримання під аре-штом (Extract from a telegram, 1932: 39). В документі конфлікт був розписаний по дням, і на кожну дату припадали відверті напади солдатів на села, що супроводжувалось вандалізмом та побиттям місцевого населення (Extract from a telegram, 1932: 40-41).

Звістка про насилля з боку колоніальних військ зробила пев-ний резонанс в британському адміністративному апараті, що по-требувало відповіді. Губернатор, на основі власного розслідуван-ня, склав відповідь, яка по іншому інтерпретувала події, та пока-зувала дії британців в іншому світлі. Людські втрати зазначались як 6 вбитих та 30 поранених. При чому додавались втрати з боку адміністрації: приблизно 40 поліцейських греків та турок-кіпріо- тів (Telegram from the Governor, 1932: 41). В цілому, по кожному з зауважень грецької сторони, голова Кіпру наводив роз'яснення, з яких зрозуміло що військові сили лише змушували місцеве насе-лення ремонтувати чи відбудовувати зруйновані ними мости, до-роги та інші споруди. Ці документи дозволяють виявити загальні риси конфлікту та простежити дії, як повсталих кіпріотів, так і колоніальних сил по їх придушенню. Факти застосування сили не заперечувались жодною зі сторін, питання полягало лише у їх масштабі.

Наслідки конфлікту полягали не скільки в людських чи еко-номічних втратах, скільки в політичній площині. Придушення конфлікту спричинило нові політичні процеси на самому Кіпрі, в Греції та в регіоні Східного Середземномор'я. Як вже зазна-чалось, людські втрати налічували від 6 до 10 цивільних осіб та приблизно 40 поліцейських та адміністрації. В економічному пла-ні Губернатор назвав збитки в 35 тис. фунтів (Disturbance in Cy-prus, 1932: 30). Після придушення повстання відбулись репресії, які полягали у депортації заколотників. Ще під час повстання в заслання були відправлені церковні ієрархи острова, в тому чис-лі й єпископ Нікодімії, два члени Легіслатури, три лідери ради-кальної спілки та два комуністи. Інші активісти та деякі учасники були притягнуті до кримінальної відповідальності. Губернатор зазначав цифру репресованих в більше ніж 2000 чол., а інші дже-рела називали більш точну цифру в 2952 чол., які були ув'язненні (Carter, 2008). Крім того, колоніальна адміністрації впровадила на Кіпрі репресивні закони. Конституція була скасована, Легіслатура була розпущена, політичний розвиток громад зупинився, заборо-нялись політичні організації, преса підпадала під жорстку цензу-ру. Надзвичайний стан продовжувався до другої половини 1940- х рр. На острові кримінально переслідувались будь-які симпатій до Греції та енозісу. Каралось вивішування грецького прапору та інших символів, навіть дзвонити в церквах було дозволено лише під час релігійних служб (Asmussen, 2006). Під удар потрапила й турецька громада: були розпущені «популісти» та заборонений Турецький національний конгрес.

Події на Кіпрі безпосередньо вплинули на відносини Великої Британії з Грецією. Так, Губернатор проголосив генерального консула Греції на Кіпрі Александра Кіру персоною нон-грата, що загострило дипломатичні відносини між двома країнами. Втім, як зазначають турецькі дослідники, після 1931 р. різко поліпшились стосунки між Анкарою та Афіною, які деякий час залишались стабільними. Це було досягнуто завдяки тимчасовому закриттю кіпрського питання та заспокоєнню турків, що мешкали в Захід-ній Фракії (Ві^іс, 2005: 101).

Висновки

Таким чином, розглянувши причини та хід Кіпрського по-встання 1931 р., можна визначити його характер та місто в історії Середземноморського регіону. Однієї з головних рис повстання була антиколоніальна боротьба - громада боролася проти коло-ніальної адміністрації. Проте, дії громади греків-кіпріотів мали стихійний характер та не перетворились у національно-визволь-ну боротьбу. Так як мета греко-кіпрських націоналістів поляга-ла у енозісі, тобто приєднання острова до Греції, боротьба мала ознаки іредентизму, що позбавляло її визвольного елементу. В той же час в меншій мірі спостерігався міжетнічний конфлікт на острові, так як турки-кіпріоти не чинили організований опір, а ворогами вважались лише ті представники турецької громади, які працювали на британців. Аналогічний характер та схожі риси но-сив початковий етап збройної боротьби грецької громади Кіпру в другій половині 1950-х рр.

Отже, повстання 1931 р. мало невеликі масштаби та незначні втрати. Але воно стало переламним моментом в правлінні бри-танської колоніальної адміністрації, тому що були посилені ре-пресивні заходи, скасована Конституція, ліквідовані ліберальні елементи колоніального управління островом, заборонені етнічні та релігійні елементи самокерування громадами. З іншого боку, це повстання та реакція британців збільшили консолідуючі еле-менти в рамках громади греків-кіпріотів та посилили націона-лістичні тенденції, які, враховуючі помилки 1931 р., переросли в повноцінну, добре сплановану та організовану збройну боротьбу в середині 1950-х рр.

Список використаних джерел

повстання імперський депресія

1.Asmussen, 2006 - Asmussen J. Introduction to disturbances in Cyprus, October 1931 // Journal of Cyprus Studies. January 1, 2006. Mode of Acess: http://www.thefreelibrary. com/Introduction+to+disturbances+in+Cyprus%2c+Octob er+1931.-a0159507413 (29.09.2018)

2.Bilgic, 2005 - Bilgic B.S. The Cyprus Crisis of October 1931 and Greece's Reaction: the Place of Turkey and Turkish Cypriots in the Eyes of Greek and Greek Cypriot Leadership // Review of International Law and Politics. Ankara. 2005. No 4. P. 91-101.

3.Carter, 2008 - Carter D. The 1931 Rebellion: A Week that Shook Cyprus. 2008. Mode of Acess: http://www.britains- smallwars.com/cyprus/Davidcarter/31rebellion/31rebellion.html (29.09.2018)

4.Disturbance in Cyprus, 1932. - Disturbance in Cyprus in October, 1931. Presented by the Secretary of State for the Colonies to Parliament by Command of His Majesty. March, 1932. London: His Majesty's stationary office, 1932. 42 p.

5.Evening Post, 1931 - Evening Post, 27 October, 1931.

6.6Extract from a telegram, 1932 - Extract from a telegram from the Secretary of State for the Colonies to the Governor of Cyprus. (Sent 8.45 p.m., 9th March, 1932) // Disturbance in Cyprus in October, 1931. Presented by the Secretary of State for the Colonies to Parliament by Command of His Majesty. March, 1932. London: His Majesty's stationary office, 1932. P. 39-41.

Размещено на Allbest.ru