Історичні обставини початку використання цегли у Вінниці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ ПОЧАТКУ ВИКОРИСТАННЯ ЦЕГЛИ У ВІННИЦІ

О.В. Грабовська

Протягом останніх років внаслідок архітектурно-археологічних досліджень та пошукової роботи, здійсненої працівниками Вінницького обласного краєзнавчого музею (далі - ВОКМ), було сформовано колекцію цегли з території м. Вінниця. Колекція нараховує 190 зразків, датованих XVI - першою половиною ХХ ст. Зібрання потребує всебічного вивчення і розкриття його потенціалу як історичного джерела. Важливим питанням, пов'язаним з дослідженням старовинної цегли, є історія появи цього будівельного матеріалу на певній території, виявлення факторів, які цій появі сприяли.

В межах сучасної України традиція використання випаленої цегли з'явилася в містах-державах Північного Причорномор'я доби пізньої античності. Загалом розвиток цегельного виробництва на теренах сучасної України можна умовно поділити на три етапи. Перший пов'язаний з впливом Римської імперії. Друге «народження» цегельного виробництва спостерігається у давньоруський період Х-ХІІІ ст. Після монголо-татарської навали ХІІІ-ХІУ ст. монументальне будівництво практично було призупинене в регіонах, що її зазнали¹. Тому третє «народження» цегельного виробництва пов'язане з початком доби литовського панування.

В межах Вінниці подібна етапність не спостерігається. За існуючими на сьогодні даними, цегляне будівництво в місті почалося лише в политовський період. Найдавніша цегляна споруда Вінниці - приміщення колишнього єзуїтського монастиря ХУІІ ст. (вул. Соборна, 17). Хоча археологічні дослідження на території колишнього домініканського монастиря (збудований також у ХУІІ ст.) дають підстави припускати наявність цегляних споруд у більш ранній період, ймовірно в ХУІ ст. Таким чином, можна говорити про досить пізню появу цегляного будівництва у Вінниці, що притаманно для середнього Південного Побужжя загалом.

Надання спільнотою переваги використанню і виробництву тих чи інших будівельних матеріалів пов'язане з її загальнокультурним рівнем: технічним прогресом, соціальною організацією, ідеологічними переконаннями. Також важливим є фактор наявності природних ресурсів. А якщо вести мову про таку локальну і динамічну структуру, як місто, особливої ваги набуває фактор конкретно-історичних змін, коли будь-які, навіть незначні, історичні події, наприклад, поява в населеному пункті однієї людини чи невеликої спільноти, можуть сприяти запровадженню нових будівельних технологій та матеріалів.

Отже, питання закономірностей появи та поширення цегли як будівельного матеріалу в межах м. Вінниця слід почати з аналізу двох взаємопов'язаних груп факторів: природо-географічних та соціально- політичних.

Археологічні дослідження, що проводились на території Вінниці з 2005 р. (керівник - Виногродська Л. І., Інститут Археології НАН України), дали можливість попередньо датувати початкове формування міста серединою - кінцем ХІІІ ст.

Природо-географічні умови околиць Вінниці цього періоду були багатими на ресурси для виробництва різних будівельних матеріалів. Характер грунтів дає підстави вважати, що в околицях Вінниці суцільними масивами тягнулися ліси, серед яких, як вказують топоніми (Лука, Прилуки), існувало чимало природних лук. Це, з одного боку, робило місцевість придатною для осілості і ведення сільського господарства, з іншого - забезпечувало матеріали для дерев'яного будівництва. Поряд з цим, зазначена територія багата і на гончарні глини, особливо каолін². Виходи граніту на берегах Південного Бугу також могли б стати джерелом будівельних матеріалів.

Таким чином, природні умови околиць Вінниці були однаково сприятливими для розвитку як дерев' яного, так і мурованого зодчества. Тому пояснення особливостей використання будівельних матеріалів слід, вочевидь, шукати в рамках соціально-політичної історії регіону.

Вінниці в період її становлення була притаманна характерна для давньоруського періоду поліцентрична та периферійна поселенська структура³. З VIII ст. і протягом всього давньоруського часу територію сучасної Вінниці, як і всього лісостепового Південного Побужжя та Лівобережного Подністров'я, населяло слов'янське плем'я уличів. В межах Вінниці, в південно-західній частині міста, П. І. Хавлюком було описане слов'янське поселення Х-ХІ ст. Також дослідник виявив культурний шар слов'ян VIII-ІХ ст. на скіфському городищі біля Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. О. Ющенка та на Сабарівському городищі, розташованому на території Лука- Мелешківської сільської ради, поряд з Вінницею⁴.

В Давній Русі початок активного використання будівельної кераміки припадає на Х ст. Як відзначає О. П. Кошовий, появі давньоруської будівельної кераміки значною мірою сприяла централізація влади в руках київських князів⁵. Для житлового будівництва ХІІІ-Х^ ст. притаманним було зведення дерев'яних наземних жител зрубної конструкції⁶. В галузі фортифікації до кінця ХІІІ ст. оборонні функції забезпечувались земляними валами з дерев' яними стінами і максимальним використанням захисних властивостей рельєфу місцевості⁷. Для Київської землі характерним було також застосування кладок сирцевої цегли всередині валів. Використання випаленої цегли в давньоруський період пов' язане, в першу чергу, з храмовою архітектурою. Запровадження на Русі християнства та його утвердження як державної релігії стало висхідним пунктом монументального будівництва, яке протягом кількох наступних століть розвивалося в прямому зв'язку з потребами церкви⁸.

Регіон лісостепового Південного Побужжя протягом всього давньоруського періоду був досить обмежено інтегрований в культурний контекст метрополії. На думку П. І. Хавлюка, існування племінного об'єднання уличів відбувалося практично в екстремальних умовах: з одного боку вони знаходились у ворожих стосунках з Київським князівством, з іншого - постійно зазнавало кочівницької агресії, перебуваючи на межі зі Степом⁹. Розташування давніх кочівницьких шляхів («Чорного» і «Кучманського») південніше та північніше сучасної Вінниці, з одного боку, давало можливість формуванню тут осілості, з іншого - створювало постійну небезпеку нападів. На специфічному розташуванні й розвитку регіону наголошує і В. Д. Отамановський. В межах регіону судноплавні можливості Південного Бугу були обмеженими. Тому середнє Побужжя на відміну від Придніпрянщини та Придністянщини не було зв'язане з чорноморським ринком. Умови формування зв'язків з балтійським ринком також були несприятливі, що пов' язано з віддаленістю, бездоріжжям і небезпеками сухопутних шляхів¹⁰.

Як наслідок, в період формування та на початку свого існування, Вінниця не мала достатньо причин для запровадження капітального мурованого будівництва. В ХІІІ-ХІУ ст. житло продовжує бути дерев' яним. Конструкція валів городищ уличів досліджена недостатньо, наявність в їх структурі сирцевої цегли на сьогодні не зафіксована. Передумов для розгортання храмового монументального будівництва також не було через ускладнене запровадження християнства серед місцевого населення. На думку П. І. Хавлюка, уличі чи не найдовше від решти давньоруських племен дотримувались язичницької віри і обрядів¹¹.

Таким чином, на території Вінниці принаймні до ХУІ ст. існували виключно дерев'яні та дерево-земляні споруди. Замок на Старому місті, очевидно, збудований в другій половині ХІІІ ст. і через століття укріплений литовцями, був основним оборонним об'єктом. Навколишня житлова та господарська забудова постійно зазнавала руйнувань від кочівників, тому не носила капітального характеру. вінниця цегла будівництво матеріал

Ствердно можемо говорити про наявність цегельного будівництва у Вінниці лише з ХУІІ ст., коли було зведено найдавніші зі збережених архітектурних об' єктів міста. Сьогодні вони об' єднані в межах історико-архітектурного комплексу «Мури». Ці архітектурні об' єкти пов' язані з перебуванням у Вінниці чернечих орденів єзуїтів та домініканців, починаючи з XVII ст. Назва комплексу «Мури» походить від латинського «шигш» - стіна. Раніше стіна з кутовими баштами оточувала весь квартал, проте донині від огорожі збереглася лише південно-західна башта і частина західної та південної стін. До революції «Мурами» називали лише давній єзуїтський комплекс, а з 1920-х рр. і до сьогодні ця назва охоплює і споруди колишнього домініканського кляштору, який з ним межує.

Заснування у Вінниці постійного єзуїтського осередку відбулося у 1611 р. Задля убезпечення перших місіонерів «місійний дім» був оточений земляним валом і дерев'яним острогом на кшталт невеликого замку¹³. Ближче до середини XVII ст. єзуїтський комплекс був укріплений мурованими оборонними стінами. Точні дати їх спорудження невідомі, однак є підстави вважати, що перед початком воєнних подій 1648 р. вони вже існували. Пізніше до фортифікаційної системи єзуїтів долучилися захисні мури домініканського монастиря.

Католицький домініканський монастир був заснований 1624 р. у вигляді дерев'яних споруд, обнесених стінами. В 1720-х рр. домініканці оточують свою ділянку мурованою стіною. Південна і північна стіни домініканського монастиря були прибудовані до кутових башт єзуїтського. У 1750-1760-х рр. замість дерев'яного споруджують новий мурований костел¹⁵. Таким чином, в центрі міста сформувався фактично двоєдиний оборонний комплекс сакрального призначення, що є досить незвичним і навіть унікальним явищем в історії монастирського будівництва на українських теренах¹⁶.

Протягом двох польових сезонів 2014 та 2015 рр. на території двору колишнього домініканського монастиря здійснювалися археологічні дослідження ІА НАН України під керівництвом Л. І. Виногродської. В 2015 р. Українським державним науково- дослідним та проектним інститутом «УкрНДІпроектреставрація» на пам' ятці архітектури національного значення «Башта та мур» проводилися першочергові протиаварійні та невідкладні консерваційні роботи (керівник - Ізотов А. О.). Внаслідок вказаних дослідницьких робіт було виявлено та передано до фондів ВОКМ 87 зразків цегли, що попередньо датовані XVI-XVII - першою половиною ХХ ст.

Здебільшого архітектурно-археологічні дослідження проводилися на тій частині пам'ятки, що раніше належала домініканському монастирю. Однак 37 зразків будівельної цегли були виявлені археологічною експедицією ІА НАН України у завалі різночасової цегли, яка була раніше вилучена з підземних приміщень ВОКМ. Двоповерхова будівля, в якій зараз розташовано краєзнавчий музей, була збудована в середині XVIII ст. як гуртожиток для учнів єзуїтського колегіуму. На початку ХІХ ст. у будівлі розмістили господарчі приміщення: стайню, возовню, склад і кухню з льохом, приміщення якого, вочевидь, і було виявлено під час ремонтних робіт у 2010 р.

Перед цим підземне приміщення було знайдене у 1960-х рр. під час перебудови музею, після завершення реконструкції його засипали будівельним сміттям і закрили підлогою експозиційної зали. У 2013 р. підземелля розчистили, а виявлену в ньому цеглу склали у внутрішньому подвір'ї музею.

Таким чином, більше половини цегли колекції походить з єзуїтської частини «Мурів», хоча знайдена вона була серед будівельного сміття, точне походження якого невідоме.

Три зразки цегли вилучені з підлоги колишніх стаєнь, збудованих в середині XVIII ст. Решта 23 цеглини є археологічними знахідками, виявленими в процесі розкопок, що проводились Інститутом археології.

Музейна колекція містить 13 зразків «жолобкової» цегли (на постільній стороні має характерні поздовжні жолобки, вона ж «пальчатка»). Як відомо, «пальчатка» була найпоширенішим видом цегли в різних місцевостях України протягом XIV-XVII ст.¹⁷ Чимала її кількість продовжувала виготовлятись ще в другій половині XVII і у XVII! ст. поряд зі звичайною пласкою цеглою¹⁸. Варто відзначити, що серед вцілілих споруд «Мурів» не виявлено об'єктів, збудованих з цегли «пальчатки». Це дає підстави вважати, що така цегла є найдавнішою в колекції. Тобто можна припустити наявність на місці колишнього домініканського монастиря мурованих споруд з XVI ст., що на сьогодні писемними даними не підтверджено.

Транспортування цегли було досить трудомістким процесом, тому у вказаний період виробництва розташовувались на місцевих родовищах глини, біля води, поблизу споруджуваної будівлі¹⁹. Три цеглини «пальчатки» містять відбитки лап тварин. Їх наявність може свідчити про те, що процес сушки сирця відбувався під відкритим небом або під навісом. Просушуванням під відкритим небом користувалися переважно на тимчасових виробництвах²⁰. Можна припускати, що цегельня, на якій виготовлялась знайдена «пальчатка», була організована з орієнтацію на будівництво споруд в межах сучасних «Мурів» у XVI ст.

Таким чином, бачимо, що запровадження будівельної кераміки у Вінниці відбулось досить пізно. Природо-географічні умови давали однакові можливості для використання різних видів будівельних матеріалів. Тому надання переваги тому чи іншому із них зумовлювалося особливостями формування міста і політичного розвитку регіону. Археологічні дані дозволяють вести мову про початок цегляного будівництва в XVI ст., що може бути пов'язано із включенням Вінниці до культурно-політичного контексту нової держави - Речі Посполитої. Лише починаючи з XVIII ст. можемо спостерігати формування в межах міста постійних осередків виробництва будівельної кераміки.

Примітки

1. Кошовий О. П. Будівельна кераміка України. К., 1988. С. 73.

2. Отамановський В. Д. Вінниця в ХІУ-ХУІІ століттях: Іст. дослідження. Вінниця, 1993. С. 29-30.

3. Царенко С. Містобудівна еволюція Вінниці за середньовіччя // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2005. Вип. 2. С. 308. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/spdr_2005_2_22.

4. Хавлюк П. І. «Уличі. Історичний нарис». Вінницький обласний краєзнавчий музей. Інв. № Д-7335.

5. Кошовий О. П. Вказ. пр. С. 23.

6. Древняя Русь. Город, замок, село / под общ. ред. Б. А. Рыбакова. М., 1985. С. 139-140.

7. Древняя Русь. Указ. соч. С. 168.

8. Кошовий О. П. Вказ. пр. С. 26.

9. Хавлюк П. І. Вказ. пр.

10. Отамановський В. Д. Вказ. пр. С. 29.

11. Хавлюк П. І. Вказ. пр.

12. Вінницькі Мури. Погляд крізь віки: Матеріали міжнар. наук. конф. «Єзуїтський комплекс у Вінниці крізь призму століть» 9-10 верес. 2010 р. / відпов. ред. К. Висоцька. Вінниця, 2011. С. 3.

13. Там само. С. 9.

14. Там само. С. 12.

15. Тарутінова І. Историческая записка про Памятник архитектуры (охр. - 55). Монастырские стены Доминиканского монастыря г. Винница Башня и Муры ХУІІІ ст. Науково-технічний архів УДНДШ «УкрНДІпроектреставрація». № 1051. К., 1990. Арк. 4.

16. Вінницькі Мури. С. 12.

17. Кошовий О.П. Вказ. пр. С. 83.

18. Там само. С. 84.

19. Там само. С. 83.

20. Крупский А. К. Кирпичное производство // Российские универсальные энциклопедии. Брокгауз-Ефрон и Большая Советская Энциклопедия объединенный словник. - Режим доступа: http://gatchina3000.ru/brockhaus-and- efron-encyclopedic-dictionary/051/51405.htm.

Размещено на Allbest.ru