Сакральні будівлі центральної та південно-східної Європи у V тис. до н.е.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сакральні будівлі центральної та південно-східної Європи у V тис. до н.е.

М.Ю. Відейко (Київ)

У житті давніх хліборобів Старої Європи важливе місце займали різноманітні ритуали. Для їх проведення використовували як звичайні, так і спеціально побудовані споруди, з'являються досить масштабні святилища. Враховуючи вплив цієї епохи на подальшу історію, варто систематизувати сакральні споруди та сакральні комплекси, які відомі за археологічними дослідженнями для територій Центральної та Південно-Східної Європи того часу. Зауважимо, що вже існують певні зібрання відомостей на цю тему, від праць М. Гімбутас до нещодавньої монографії А. Ковач1. Однак нові відкриття, а також застосування магнітної зйомки для отримання планів поселень різних культур дозволяють додати ряд суттєвих та важливих подробиць до вже існуючої картини.

З початку V тис. до н.е. у Центральній та Південно-Східній Європі, на поселеннях давніх хліборобів, набувають поширення громадські будівлі та споруди, які потребували значних колективних зусиль та певного рівня організації суспільства в цілому. Слід зауважити, що ця традиція мала поважну передісторію. Її глибина на той час вже сягала кількох тисячоліть, якщо вести відлік від сакральних комплексів Гьобеклі-Тепе та Чатал-Гююка2 та інших подібних пам'яток Близького Сходу, з якими давня європейська традиція хліборобства була пов' язана не лише у галузі технологій, але й у ідеологічній сфері. Ця релігійна традиція, поширена разом із відтворювальним господарством у Центральній та Південно-Східній Європі, налічувала понад 5000 років історії та мала поважний досвід організації колективної праці над зведенням монументальних культових споруд з використанням широкого спектру будівельних матеріалів - від каменю до глини і дерева, а також художніх засобів оздоблення інтер'єру - від настінних розписів до рельєфів тощо.

Нині дослідниками для V тис. до н.е. виділено кілька різновидів святилищ. Це будівлі, різноманітні огорожі та ландшафтні печерні святилища. Вони можуть розташовуватися як на поселеннях, так і поза їх межами. сакральний будівля європа

При вивченні планів поселень, а також відомостей з розкопок, привертають увагу будівлі відносно великих розмірів, які займали особливу позицію у забудові. Вони відомі на поселеннях багатьох культурних комплексів: Вінчі, Коджадермен-Караново-Гумельниця, Прекукутень-Кукутень-Трипілля та інших. Лише для культурного комплексу Прекукутень-Кукутень-Трипілля у V тис. до н.е. вони вже відомі на поселеннях Baia, Poduri-Dealul-Ghindaru, Adancata-“Dealul Lipovanului”, Putine§ti-III, Ripiceni - “Holm”, Тростянчик3. Однак окрім розкопок на поселенні фази Прекукутень І у Baia подібні споруди ще не досліджували. В даному випадку це одне з найбільших споруд- святилищ, яке можливо датувати кінцем VI - початком V тис. до н.е.4 Воно розташоване на мисоподібному підвищенні у широкій заплаві р. Молдова. Розміри залишків споруди каркасно-стовпової конструкції - близько 11x18 м, тобто загальна площа близько 190 м2. Споруда була розділена на кілька відсіків, з якими пов'язана знахідка рідкісних антропоморфних посудин. За даними магнітної зйомки на поселенні налічувалося окрім згаданої споруди ще до 12 жител. Дослідники вважають будівлю громадською спорудою ритуального призначення5.

В інших випадках мова йде про споруди, виявлені археологами та трактовані в якості святилищ через певні знахідки. Таких випадків значно більше. Розкопками досліджено переважно відносно невеликі за розмірами споруди з нестандартними деталями інтер'єру, оздобленням та знахідками, серед яких рештки рельєфів, вівтарів, сліди декору стін тощо. Частина цих будівель займала місце або в центрі поселення, або всередині групи жител, що вказувало на їх особливе місце в житті громади. Однак в усіх випадках за відсутністю повного плану поселення неможливо зробити висновок стосовно того, як ці будівлі співвідносяться з реальними мегаструктурами, виявленими в останнє десятиліття магнітною зйомкою.

На поселенні Парца (горизонт 6-7с, культура Банат) Г. Лазаровичем досліджено два святилища, одне з яких відоме завдяки незвичайним елементам інтер' єру - черепи биків, глинобитні конструкції, які дослідники трактують як вівтарі. Ця споруда, яка в довжину в півтора рази перевищувала навколишні (при приблизно однаковій ширині), розташована в оточенні будівель менших розмірів6. Святилище 2, на думку дослідників, мало такі елементи, які можна пов' язувати з певними ритуалами та ритуальним призначенням споруди в цілому: вівтар із подвійною статуєю та підвищенням перед ним, призначеним для жертвопринесень, вівтар А, призначений для ритуального спалення, вівтар В, який використовували для покладання різних продуктів у горщиках (тут знайдено їх залишки), вівтар С, призначений для покладання злаків, вівтар D, призначений для кривавих жертвопринесень, місце для культового приготування борошна, вівтар Е, призначений Великій Матері, монументальні стовпи-колони, на яких висіли черепи биків7. Таким чином, у святилищі 2 налічувалося шість вівтарів. Святилище 1 було меншим і налічувало лише три вівтарі, місце для приготування борошна, вогнище, а в оздобленні стін та стовпів так само використано черепи биків8.

Глиняні протоми майже натуральної величини - висотою понад 20-30 см - були виявлені під час розкопок поселень культури Вінча у Пріштіні, Предіоніці та інших місцях. На думку дослідників, вони могли прикрашати інтер'єри святилищ або вівтарі у них9. На поселенні Кормаддин, яке також належить до культурного комплексу Вінча, виявлено залишки двох святилищ, подібних до описаного вище у Парці. Тут так само в інтер'єрі було використано голови биків, декоровані вівтарі10.

Інформація про подібні розкопані споруди з регіону поширення культурного комплексу Прекукутень-Кукутень-Трипілля, які можна ідентифікувати як святилища, було зібрано свого часу у працях К-М. та Г. Лазаровичів11. Практично усі вони належать до періоду 5000-4200 рр. до н.е. і являють собою окремі споруди на поселеннях, як правило, невеликого розміру, який у цілому не перебільшує розмірів звичайних жител. Комплекси виділено на підставі знахідок, особливостей інтер' єрів - нестандартних споруд із глини, інтерпретованих як вівтарі, що надавали будівлям певних монументальних рис .

Наведені вище приклади виділення святилищ ґрунтуються виключно на результатах розкопок певних споруд та їх інтерпретації дослідниками. Постає питання, наскільки вони відповідають реаліям V тис. до н.е? Певні свідчення про те, як могли виглядати давні культові будівлі, можна отримати з іконографічних джерел. Ідеться про поширені починаючи вже із першої половини V тис. до н.е. керамічні моделі споруд, деякі з них мають доволі неординарний вигляд.

Найбільш відомою для регіону Південно-Східної Європи є модель кількаповерхової споруди, виявлена на поселенні Кесчіоареле, яке належить до культури Гумельниця. За нею вже досить давно в науковій літературі закріпилася назва «храму».

Модель являє собою зображення чотирьох будівель з фронтонами, які прикрашені букраніями та розміщені на прямокутній у плані двоповерховій конструкції з двома рядами круглих вікон. Вона звужується вгору до площини, на якій установлено будиночки. Нижня частина споруди була зведена, судячи з зображення, з дерева та глини - прокресленими лініями передано горизонтальну дерев' яну обшивку. Якими могли бути реальні розміри цієї будівлі? Ураховуючи ту обставину, що середня ширина реальних будинків того часу становить в межах 4-4,5 м, а довжина - 6-10 м і більше, можна приблизно вирахувати мінімальні розміри подібної споруди. Розміри основи могли бути близько 10 на 20-25 м (тобто 200-250 м2 площі), верхньої платформи з чотирма будиночками - не менш як 18 х8 м при загальній висоті комплексу від 12 до 16 м.

Подібні розміри не виглядають винятковими, враховуючи параметри споруд, зафіксованих магнітною зйомкою, та описані раніше - контури храму у Байї, про який йшлося вище, сягають 11x18м (м2). Основна споруда храму у Небелівці (Трипілля ВІІ, бл. 4000 р. до н.е.) взагалі мала розміри 20x40 м і була принаймні двоповерховою із горищним перекриттям14, тобто маємо підтвердження реальності не лише по розмірам, але й по поверховості.

Ураховуючи ту обставину, що у Південно-Східній та Центральній Європі кількаповерхові житлові споруди поширені в багатьох культурних комплексах, наявність подібних монументальних будівель не є чимось неймовірним. Зрозуміло, що керамічна модель із Кесчіоареле презентує не рядову, а громадську споруду, зведену силами великого колективу. Про монументальність оздоблення подібних споруд свідчить знахідка стовпа, декорованого розписом, що походить із цього поселення, опублікована свого часу В. Думітреску15.

З епонімної пам'ятки культури Гумельниця походить ще одна керамічна модель, на цей раз чотириповерхова16. Спільною є наявність круглих вікон, розміщених у три яруси, крім того, круглі вікна показано у кожному з трьох будиночків, які увінчують цю будівлю. З поселень культури Гумельниця походять й інші, але вже одноповерхові, керамічні моделі, які дослідники трактують як зображення храмових споруд17. Усі вони мають круглі вікна, зокрема і у двосхилому даху.

Важливою складовою ритуальної практики, характерної для низки культурних комплексів періоду 5000-4200 рр. до н.е., був обряд спалення окремих жител та поселень у цілому. До висновку про існування подібного обряду у Південно-Східній Європі після тривалих дискусій прийшли дослідники як в Україні, так і за її межами. Це рештки поселень із залишками спалених будівель, які фіксують у культурних комплексах Коджадермен-Караново-Гумельниця, Варна, Вінча, Боян, Прекукутень-Кукутень-Трипілля тощо18. Походження обряду пов' язують з ритуальною практикою давніх хліборобів Анатолії, з якими, у свою чергу, пов'язана, зокрема й у культовій сфері, хліборобська культура Європи. Для Анатолії ритуал спалення будівель пов'язують із практикою поховань небіжчиків як у житлах, так і поруч з ними.

Значення подібних обрядів полягало в залученні всієї громади, незалежно від розмірів поселення, у підпорядкуванні життя колективів певній меті. Його здійснення, особливо в тих масштабах, як це практикувалося носіями культурного комплексу Прекукутень- Кукутень-Трипілля, вимагало від суспільства значних матеріальних витрат, витрат праці та часу. Ці ресурси у розгляданому випадку не йшли на споживання, а практично були вилучені з обігу і об'єктивно сповільнювали зростання добробуту населення, хоча за певних умов і могли сприяти соціальній стабільності.

Таким чином, упродовж V тис. до н.е. давні хлібороби Центральної та Південно-Східної Європи у ритуальній практиці не лише використовували ландшафти та природні об'єкти, але і почали у небачених раніше масштабах витрачати ресурси на спорудження цілих комплексів святилищ. Важливим є відкриття різних за розмірами храмів, в тому числі у межах одного поселення, що мали різне значення. При всьому їх різноманітті прослідковуються спільні риси, а також поширення і обмін традиціями їх спорудження і оздоблення між різними культурними комплексами. Масштаби подібного будівництва свідчать як про економічні та інженерні можливості давніх суспільств, так і про реалізацію потреби у маніфестації потуги, значущості окремих колективів. Ця спадщина та традиції були повною мірою використані в епоху появи на континенті найдавніших держав вже у ІІІ-ІІ тис. до н.е.

List of sources

1. Gimbutas M. The Civilization of the Goddess - the World of Old Europe. New- York, 1991; Kovacs A. Temple, Sanctuare, Altare in Neoloticul si Epoca Cuprului din Sud-Estul Europei. Suceava, 2016.

2 Schmidt K. Sie bauten die ersten Tempel. Das rдtselhafte Heiligtum der Steinzeitjдger. Die archдologische Entdeckung am Gцbekli Tepe. Mьnchen, 2006; Hodder I. Qatalhцyьk, Turkey: a summary of some recent results // Documenta Praehistorica. 1998. T. XXV. P. 71-80.

3 Videiko M. System and Status of Public Buildings in the Settlements of the Precucuteni-Cucuteni-Tryplia Cultural Complex // International Symposium The Image of Divinity in the Neolithic and Eneolithic. Ways of Communication. Sibiu, 2017. P. 5.

4 Ursu C.-E., Terna S. Tracing The Megastructures Back In Time: An Exceptional Building From The Settlement Baia-In Muchie, Suceava County, Romania // На східній межі Старої Європи. Матеріали міжнародної наукової конференції. Кіровоград, 2015. С. 49-50.

5 Ibid., c. 50.

6 Lazarovici C.-M., Lazarovici Gh. Neo-Eneolithic cult constructions in Southeastern Europe: building techniques and space management - a brief overview // D. Gheorghiu (ed.) Neolithic and Chalcolithic Archaeology in Eurasia: Building Techniques and Spatial Organisation. BAR International Series. 2010. № 2097. P. 119-127.

7 Lazarovici Gh., Lazarovici C.-M. A home altar at Gura Baciului // Analele Banatului. - S.N. - Arheologie - Istorie. 2006. T. XIV. 1. S. 104, fig. 1.

8 Ibid., fig. 3.

9 Gimbutas M. The Language of the Goddess. San Francisco, 1989. P. 27, pl. 1.

10 Jovanovic B. Die Kultplatze und Architektur in der Vinca-Kultur // Banatica. 1991. T. 11Р. 119-124.

11 Lazarovici C. M. Sanctuarele Precucuteni-Cucuteni // AM. IaSi, 2004. № 25. Р. 47-64; Lazarovici C.-M., Lazarovici Gh. Despre constructiile de cult neo- eneolitice din sud-estul Europei: Tehnici de construire, organizare spatiala, scurte interpretari. Partea I //. Nicolae Ursulescu (ed.coord). Dimensiunea Europeans a Civilizatiei Eneolitice Est-Carpatice. Ia§i, 2007. Р. 63-102 та ін.

12 Lazarovici C.- M., Lazarovici Gh. Neo-Eneolithic cult constructions in Southeastern Europe: building techniques and space management...., p. 122-125. 13Dumitrescu H. Un modиle de sanctuaire dйcouvert dans la station йnйolithique de Cascioarele // Dacia. 1968. N.S. XII. Р.381-394.

14 Відейко М. Ю. Бурдо Н. Б. «Мегаструктура»-храм з трипільського послення біля с. Небелівка // О.Дяченко, Ф. Менотті, С. Рижов, К. Бунятян, С. Кадров (ред.). Культурний комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди: Збірка наукових праць пам'яті В. О. Круца. Львів, 2015. С. 209-336.

15 Dumitrescu Vl. A doua coloana de lut ars din sanctuarul fazei Boian-Spantov de la Cascioarele (jud. Cвlвraзi) // Cultura §i Civilizatie la Dunarea de Jos. Cвlвraзi, 1986. T. II. Р. 69-72.

16 Morintz A. Despresemnificatile reprezentаrilor miniaturale din lut, de constructii §i mobilier in Neoliticul Romainei // Thraco-Dacia. 2002. T. XXIII. № 1-2. P. 83-117, pl. VIII,-1.

17 Ibid., p. 104, pl. VI, 1-2.

18 Stevanovic M. The Age of Clay: The Social Dynamics of House Destruction In: Journal оf Anthropological Archaeology. 1997. Vol. 16. Р. 334-395; Chapman J. Deliberate House-burning in the Prehistory of Central and Eastern Europe // Gustafson A., Karlsson H (eds.). Glyfer och arkeologiska rum - en vanbok till Jarl Nordbladh. University of Gцteborg Press, 1999. Р. 113-126.

19Brami M. N. House-related practices as markers of the Neolithic expansion from Anatolia to the Balkans // Bulgarian-Journal of Archaeology. 2014. Vol. 4. P. 161-177.

Размещено на Allbest.ru