Сарматські "амазонки": чинники, що спонукали появу історіографічного міфу, та реальність сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сарматські «Амазонки»: чинники, що спонукали появу історіографічного міфу, та реальність сьогодення

О.Б. Шевченко

У наукових колах сарматологів практично півстоліття панувала думка про досить високий рівень войовничості савроматських та сарматських жінок. Називалась навіть певна цифра - жінки-воїни становили 20 % від усіх військових поховань та комплексів з кінською збруєю1. Такі відомості продовжують зустрічатися і у багатьох сучасних роботах, особливо це стосується західної історіографії.

Однак при дослідженні масового матеріалу, який базувався на антропологічних визначеннях статі похованих, а також при застосуванні спеціальної методики отримані показники виявились значно меншими. Адже відсоток військових жіночих поховань від загальної кількості таких комплексів у часи свого максимуму не перевищував 7,8%2 (Південне Приуралля ІУ-ІІІ ст. до н.е.). А що стосується савроматської доби, то жіночі комплекси, які упевнено можна визнати військовими, виявились взагалі одиничними.

Таким чином, ми бачимо досить великі розбіжності у цифрах, що стосується традиційної історіографії та сучасних досліджень. Сьогодні точка зору більшості дослідників тяжіє до суттєвого зменшення показників мілітаризації сарматських жінок. Тим більш цікавою є спроба зрозуміти, яким же чином наші попередники отримали такі високі показники? Тобто як саме відбувся розвиток зазначеного історіографічного міфу?

Перша причина - надмірна довіра до наративних свідоцтв. Науковці звернули увагу на цю особливість буття кочовиків ще на початку минулого століття, і здебільшого завдяки писемним свідоцтвам. Найдавнішим вважалось свідчення Геродота про утворення савроматського племені від шлюбу амазонок та скіфських юнаків3. Багато в чому його повторював Псевдо-Гіппократ4. Окрім того, існувала низка більш пізніх авторів, які в тій чи іншій мірі торкались цієї теми5. Така значна серія наративних свідоцтв, здавалось би, не залишала сумнівів у войовничості савроматських жінок. А неординарні свідоцтва Геродота та Псевдо-Гіппократа містили яскраві описи особливостей життя войовничих жінок савроматів. Залишалось лише знайти підтвердження в археологічному матеріалі. Яка ж ситуація складається на сьогодення?

З численних свідоцтв давніх авторів по суті виокремлюються лише дві сюжетні лінії. Одна з них походить саме з розповіді Геродота та датується серединою V ст. до н.е. Однак вазовий живопис дозволяє припустити, що зазначена літературна традиція сягає початку VI ст. до н.е., коли грецькі легенди про амазонок стали пов'язувати із савроматами. У зв'язку з чим необхідно співвідносити дане свідоцтво з археологічним матеріалом савроматської доби.

На сьогодні у пониззі Дону нам відоме лише одне жіноче (антропологічне визначення) поховання зі зброєю, яке датується першою третиною VI ст. до н.е. Це поховання було відкрито під час дослідження поселення Малахов Єрик II. При похованій (25-30 років) був знайдений сагайдачний набір стріл, представлений шістьма наконечниками стріл6. Більш численну серію жіночих поховань зі зброєю кінця ст. до н.е., зафіксовану на цій території, у якості доказу історичності зазначеної легенди залучати навряд чи коректно у зв' язку з очевидним хронологічним відривом між ними. Отже, на теперішній час наявний археологічний матеріал не підтверджує історичність легенди, переданої нам Геродотом.

Що ж стосується свідоцтва Псевдо-Гіппократа, то під його ім'ям збереглося біля 60-70 творів на іонійському діалекті, які склали так званий «Гіппократів корпус». Твори ці, що мають відношення до різних медичних шкіл, були написані наприкінці V і у першій половині IV ст. до н.е., а деякі і набагато пізніше. Дослідники встановили, що самому Гіппократу належать 11 або 18 творів збірки, інші - переважно його синам та зятю7. Роки життя власне самого Гіппократа встановлюються приблизно біля 460-377/356 рр. до н.е. Таким чином, хронологічний проміжок, у якому міг бути записаний даний уривок, визначається доволі широко і невпевнено.

Свідоцтва Геродота та Псевдо-Гіппократа є досить схожими за змістом, та відрізняються лише деякими деталями. Цілком імовірно, що і Геродот, і Псевдо-Гіппократ використовували одне джерело, однак останній звернув більше уваги на матеріали, які цікавили лікаря, і дещо перебільшив кількість ворогів, яких слід було вбити савроматським жінкам. Крім того, деякі звичаї, що мали відношення до амазонок грецької традиції, автор автоматично переніс на савроматських жінок. Не виключено також, що уривок, наведений у творі Псевдо-Гіппократа, було запозичено у самого Геродота. Адже найранніші твори «Гіппократового корпусу» були створені приблизно у 410 р. до н.е.

Друга сюжетна лінія, що збереглась у Стефана Візантійського з посиланням на Ефора, розповідає, що у результаті загибелі усього чоловічого населення, яке пішло в похід, влада у савроматів перейшла до жінок8. Встановити джерела і час появи даного сюжету на сьогодні не вдалося. У зв'язку з чим немає можливості і для співставлення цього свідоцтва з археологічним матеріалом. І лише філософ Платон, який жив у IV ст. до н.е., впевнено говорить про те, що він не тільки чув, але й знає про жінок-воїнів, що проживають навкруги Меотиди9. Дане свідоцтво підтверджується численним археологічним матеріалом.

До другої причини появи досліджуваного міфу відноситься вплив авторитетних науковців. Так сталося, що цю особливість буття савроматів та сарматів як один з доказів своїх теорій став використовувати впливовий та авторитетний дослідник Б. М. Граков. Наслідував йому його не менш відомий ученик К. Ф. Смирнов. Саме останній отримав розповсюджену цифру у 20%. Ці науковці мали значний вплив як на своїх численних учнів, так і на інших послідовників. Науковий авторитет цих особистостей був настільки значним, що їх теорії на багато років закріпились у середовищі сарматологів. І на той час це були дійсно передові дослідження.

Яким же чином дослідники отримали завищені відомості? Справа у тому, що і Б. М. Граков, і К. Ф. Смирнов у переважній більшості випадків визначали поховання як жіноче за складом поховального начиння. До апріорі жіночого інвентарю дослідники відносили намистини, дзеркала, мушлі, ложечки з кістки та кам' яні блюда. На той час ці речі більшістю дослідників дійсно вважались жіночими. Однак з часом, на підставі антропологічних визначень та спеціальних досліджень, було доведено, що подібний поховальний інвентар зустрічається і у чоловічих похованнях. Особливо яскраво це проявилося стосовно ложечок з кістки10.

З часом, при активному залученні антропологічних відомостей, стала очевидною уразливість панівних версій авторитетних попередників.

На сьогодення питання вибору критеріїв для визнання того чи іншого жіночого комплексу військовим на рівні з похованнями воїнів- чоловіків майже не просунулось у вирішенні. Досі не вироблено чітких алгоритмів, потрібних у дослідженні таких неординарних комплексів.

Визнання утилітарної, або вторинної, функції предметів озброєння у жіночих похованнях відбувається переважно на інтуїтивному рівні.

Функціональне призначення тієї чи іншої речі часом не викликає сумнівів у дослідників через уявну очевидність області їх застосування. Це часто обумовлено традиційним підходом у розумінні функцій предметів як виключно утилітарних, що веде до звуження інформації, яка видобувається з джерела. Однак, як відомо, у сучасній етнографії досить повно розроблена проблема семантики та функціонування речей у обрядовості, де обґрунтовується теза про поліфункціональність предметів, тобто низка предметів, окрім утилітарної, при певних обставинах має ще і ритуальну функцію, яка не завжди ідентична першій11. У такій якості поховальний ритуал виступає як текст, а його ланки - як знаки. Саме вивчення поховального ритуалу та його ланок і сприяють можливості визначення їх семантики. Саме однобічне сприйняття предметів озброєння у жіночих похованнях призвело до досить високих показників «амазонства» у сарматському суспільстві. войовничість жіночий поховання озброєння

Уявляється перспективним розгляд жіночих поховань з предметами озброєння з метою визначення, наскільки значущі у цьому аспекті відхилення від середньостатистичного захоронення контрольної групи. Сам по собі підхід не є новим: варіанти більш-менш схожих методик відомі в археологічній літературі .

У якості контрольної групи виступають одночасні чоловічі непорушені захоронення відповідного могильнику.

Ознаки, за якими проводиться порівняльний аналіз з контрольною групою:

У контрольній групі виявляється набір озброєння. При цьому окремому аналізу підлягає кожний комплекс. Виявляються спільні риси та особливості;

У контрольній групі здійснюється типологічний аналіз кожного окремого виду озброєння;

У контрольній групі здійснюється аналіз місця фіксації кожного окремого виду озброєння. Для цього складається графічна схема.

Додатковою ознакою слугує аналіз речей, що знаходяться поряд з предметами озброєння як у контрольній групі, так і у жіночих захороненнях.

Після опрацювання відомостей з контрольної групи проводиться порівняльний аналіз за усіма ознаками з жіночими захоронениями. За наявністю або відсутністю відхилень визначається утилітарна або ритуальна функція покладення предметів озброєння у жіноче поховання.

За мірою семіотичності виокремлюються дві групи предметів озброєння. Якщо два пункти з трьох впевнено відповідають чоловічим комплексам, то жіноче поховання слід визнати військовим. Тобто зброя у подібних випадках була покладена біля померлої жінки у якості утилітарної функції - використання у якості зброї як такої. Це свідчить, що при житті померла, безсумнівно, була воїном. Якщо ж з трьох пунктів аналогії є лише по одному, або їх взагалі немає, то слід визнати, що предмет озброєння у зазначене жіноче поховання було покладено з функцією ритуальною (у якості амулету або символу). Трапляються комплекси, в яких упевнено віднести предмети озброєння до первинної або вторинної функції неможливо. Такі поховання визнаються спірними і враховуються лише під час загальних підрахунків.

Усі засади методики було перевірено на практиці на матеріалах сарматської культурно-історичної спільноти.

Таким чином, застосування загальноісторичних та спеціальних методів при виконанні дослідження сприяло вирішенню поставлених нами задач та підвищило коректність отриманих результатів. З іншого боку, можна констатувати, що, не дивлячись на великий обсяг історіографії, присвяченої дослідженням жіночих поховань з предметами озброєння у кочовиків, виявилось, що поза межами поля зору дослідників залишилось ще багато питань. Так, слабо висвітленими виявились аспекти, пов'язані з дослідженням складу озброєння та його місця фіксації порівняно з чоловічими захоронениями. Мало уваги зверталось також на оточуючі предмети озброєння речі. Саме великий обсяг матеріалу дозволив побачити непомітні раніше особливості.

До головних чинників, що сприяли виникненню історіографічного міфу, відноситься, по-перше, надмірна довіра до писемних свідоцтв, по-друге, панівні теорії авторитетних науковців, які базувалися на помилкових засадах. І, по-третє, відсутність чітких критеріїв для визнання жіночого поховання військовим.

Подібні відомості містяться у наступних творах: «Землеопис» безіменного автора, написаний біля 90 р. до н.е., «Землеопис» Псевдо-Скімна, «Збори чудових звичаїв» Миколи Дамаського, «Землеопис» Помпонія Мели, «Про неймовірний» Ісігона Нікейського, «Природна історія» Гая Плінія Секунда Старшого, «Прислів'я олександрійців» Плутарха Херонейського, «Опис Ойкумени» Діонісія Олександрійського Періегета, «Стромати» Климента Олександрійського «Опис земного кола» Руфія Феста Авіена та «Землеопис» Прісціана. На жаль, усі перераховані вище нарративні джерела не додають інформативно нічого нового до того, що відомо з Геродота або Псевдо- Гіппократа. Єдиним виключенням з цього ряду є свідоцтво Помпонія Мели.

Література

1. Смирнов К. Ф. Савроматы. Ранняя история и культура сарматов. 1964. С. 201.

2. Відсоток визначався з усієї кількості військових захоронень незалежно від статі та віку померлих. Поховання, що містили лише кінську збрую не враховувались.

3. Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Греческие писатели // ВДИ. 1947. № 2. С. 279-280.

4. Богаченко Т. В. Женщины-воительницы южнорусских степей: исторические основы сказаний. 2011. С. 159.

5. Гаркавец А. Н. Великая степь в античных и византийских источниках: Сборник материалов. 2005. С. 82.

6. Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Греческие писатели // ВДИ. 1948. № 3. С. 314.

7. Латышев В. В. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. Греческие писатели // ВДИ. 1947. № 2. С. 318.

8. Кадырбаев М. К., Курманкулов Ж. К. Захоронения воинов савроматского времени на левобережье р. Илек // Прошлое Казахстана по археологическим источникам. 1976. С. 155.; Пшеничнюк А. Х. Культура ранних кочевников Южного Урала. 1983. С. 63.; Ильюков Л. С., Лукьяшко С. И. Новые памятники скифского времени на нижнем Дону // Донские древности. 1994. В. 2. С. 57-67.; Федоров В. К., Васильев В. Н. Яковлевские курганы раннего железного века в Башкирском Зауралье // Уфимский археологический вестник. 1998. С. 75.

9. Байбурин А. К. Семиотические аспекты функционарования вещей // Этнографическое изучение знаковых средств культуры. 1989 г. С. 3-88; Топорков А. В. Символика и ритуальные функции предметов материальной культуры // Этнографическое изучение знаковых средств культуры. 1989 г. С. 89-99.

10. Лебедев Г. С. Отражение социальной структуры в археологических материалах // Философия, история, современность. 1973. С. 53-60; Добролюбский А. О. О принципах социологической реконструкции по данным погребального обряда // Теория и методы археологических исследований. 1982. С. 54-68; Алекшин В. А. Социальная структура и погребальный обряд древнеземледельческих обществ. 1986г.; Цимиданов В. В. Метод оценки отклонений от модели рядового погребения срубной культуры // Тези доповідей конференції «регіональне та загальне в історії». 1995. С. 66-68.

Размещено на Allbest.ru